субота, 22 грудня 2018 р.

Доленосний грудень 1918-го

Так склалося, що в історії України та Фінляндії доволі багато аналогій. Особливо яскраво вони прослідковуються з середини ХІХ-го ст. до середини ХХ-го. Звісно, що за останні 5 років всі, кому не лінь, порівнювали державницький шлях Карла-Ґустафа-Еміля Маннергейма і Павла Скоропадського, проте нас цікавить зовсім інше порівняння.
   От скажімо, чим цікава для обох наших держав дата 14 грудня 1918-го р.? – Звісно, що у цей день останній Гетьман поступився владою Директорії УНР, яку та відібрала у Павла Скоропадського напередодні у братовбивчому бою під Мотовилівкою. Сумні події наступного дворіччя всім відомі...
   А от щодо некоронованого фінляндського короля Вяйньо І (повне ім'я якого – Фрідріх-Карл-Людвіґ-Константін Гессен-Кассель-Румпенгаймський), то йому не пощастило навіть відвідати країну, чий парламент покликав правити у колишній автономії держави Романових. Родич німецького імператора Вільгельма ІІ зрікся трону, жодного дня не пожалкувавши про свій вчинок. Але фінляндські монархічні кола, як і їхні опоненти націоналісти, продовжували плекати ідею Великої Фінляндії під владою сильної руки з прусською виправкою.
   Кожен з них по своєму бачив майбутнє, але обоє визнавали патронат Берліна, який вже втратив свою велич. Скоропадський мав намір розбудовувати дідичну монархію в Соборній Україні, а Вяйньо І хотів бути впливовішою фігурою у суспільно-політичному житті Фінляндії за ту, що йому пропонували депутати Едускунти. Дві країни, дві долі – такі різні, але водночас доволі схожі.
   Маємо пам'ятати цю сторінку історії!

субота, 15 грудня 2018 р.

Чим здивує нова націоналістична партія у Фінляндії?

Цього тижня у Фінляндії була зареєстрована нова партія з правого табору. За повідомленнями місцевих ЗМІ, партійний реєстр міністерства юстиції Фінляндської Республіки поповнила сила євроскептиків і націоналістів — "Фінський народ у першу чергу" (від фін. Suomen Kansa Ensin). Наголосимо, що представники даної організації прагнуть залишити Євросоюз і домагаються депортації нелегальних мігрантів з країн Азії та Африки.
   То які першочергові завдання ставить перед собою нова націоналістична партія?  По-перше, захист інтересів фінського народу. По-друге, проведення всенародного волевиявлення щодо виходу Фінляндії з ЄС (так званий "Fixit"). По-третє, відмова від євро і повернення до національної валюти (фінської марки). По-четверте, закріплення на законодавчому рівні позаблокового статусу країни  неприєднання Фінляндії до військових блоків, а також посилення власної оборони та державних кордонів.
   Партійний лідер Марко де Віт був одним з ініціаторів демонстрації проти нелегальних мігрантів у містах Фінляндії. До слова, намети організації під гаслом "Suomi Ensin!" досі стоять поблизу головного залізничного вокзалу у Гельсінкі та розповсюджують агітацію про наслідки міграційної кризи для країн Балто-Скандинавського регіону. Чи стане нова політична сила євроскептиків конкурентом для "Справжніх фінів" (найбільша націоналістична партія у країні) сказати важко, адже за останні рік правий табір у Фінляндії пережив ідеологічний розкол і досі відчуває нестачу членства у власних лавах через маргіналізацію традиційного націоналізму.
За матеріалами "Фонтанка"

середа, 12 грудня 2018 р.

Творчість замість споживання

Якщо найближчим часом і гряде якийсь кінець світу, то тільки той, який самі ж люди й організовують. Причому аж ніяк не за допомогою техногенних катастроф, антропологічного впливу на навколишнє середовище або ще чогось. Бо все вище перелічене є тільки наслідком.
   У першу чергу, людина "зітре себе з лиця землі", остаточно переставши відрізнятися на її тлі, а потім і зовсім загинувши. Тобто, існує біологічне життя — але це лише забезпечення існування (ще без мети), а сфера духу — це власне зміст життя. При цьому дух окремої людини невіддільний від духу всієї Nації, бо якщо він по-справжньому сильний і великий, він завжди прагне до творчості (це і є його основна відмінна риса).
   Що таке творчість? — То є створення свого світу (хоча б у межах окремої держави), на благо якого кожен діє по-своєму, але кожен творить якусь його частину. Об'єднані спільною волею та керовані людьми з найбільш глобальним мисленням (хоча відповідальність за те, що відбувається в країні повинен усвідомлювати кожен). Представники ж Nації незалежно йдуть своїм самобутнім шляхом, наближаючись до своїх вищих ідеалів!
   Сьогодні ж ми спостерігаємо строго протилежне: біологічне життя залишилося, але не більше. Життя у вузькому, маленькому світі, серед своїх особистих примітивних потреб і без жодної мети зводиться в ранг норми. Особистість стає все дрібніше і дрібніше, а потреб для натовпу винаходять все більше і більше.
   І начебто у багатьох і є все для "гідного життя", а за рамки порожнього існування вийти вони все одно не можуть. Тому що володіють всім, крім цінностей, ідеалів та творчого духу. На зміну творінню прийшло тотальне споживання, що затягує людей і робить їх слухняним знаряддям у чиїхось руках (причому, в руках тих, у кого вищих цілей також немає), а суспільство споживання приречене, причому як в духовному, так і в кінцевому підсумку і в фізичному сенсі, однак поки панує саме воно.

пʼятниця, 7 грудня 2018 р.

Замість вітчизняних електровозів заокеанський мотлох

З легкої руки уряду Україна втрачає черговий промисловий гігант, який постачав залізниці високоякісні локомотиви. Кабінет міністрів не знайшов бюджетних коштів, аби врятувати від приватизації за безцінь стратегічне держпідприємство НВК "Електровозобудування" (більш відомий як ДЕВЗ), що у Січеславі. Тепер сотні працівників можуть опинитися на вулиці, а завод, який колись працював на оборону України, може бути знищений вже новими власниками.
   На сьогодні відомо, що урядовці мають передати ДЕВЗ в управління Фонду державного майна України, після чого вже наступного року підприємство буде виставлено на продаж через систему "ProZorro". Цікаво, що мотивацією для такого кроку, на думку чиновників КабМіну, є збитковість стратегічного заводу, який за останні кілька років не випустив жодного локомотива. І це не дивно, адже з приходом до влади клану Януковича у січні 2010 р., промислові об'єкти Придніпров'я мали або перейти у власність найближчого оточення тодішньої влади, або збанкрутіти, що й сталося із ДЕВЗ.
   А між тим, промисловий гігант від самого свого заснування працював на оборонну промисловість. Як зазначають працівники НВК "Електровозобудування", у 1980-1990-х рр. завод випускав військову продукцію, а для прикриття — тягові агрегати, шахтні електровози, автомотриси. На початку 2000-х рр. ДЕВЗ співпрацює з німецькою фірмою "Siemens", їхнім спільним дітищем став сучасний вітчизняний електровоз ДС-3, який теперішня влада замінює на більш дешевий американський тепловоз TE33A-Evolution від "General Electric".
   На нашу думку, занепад, що охопив важливий стратегічний завод у Січеславі, на пряму пов'язаний зі зміною влади в Україні, якій вигідно ліквідувати його. По-перше, після світової економічної кризи 2008-2009 рр. "Укрзалізниця" перестала закуповувати електровози, обравши замість ДЕВЗ своїм головним постачальником російський НЕВЗ (аналогічне підприємство у Новочеркаську). А по-друге, з грудня 2011 р. до серпня 2018 р. у керівництві НВК "Електровозобудування" змінилося 6 директорів, кожен з яких був членом "Партії регіонів" і упродовж своєї каденції займався виключно власним збагаченням коштом скорочення працівників та корупційних схем.
За матеріалами "Дніпроград"

субота, 1 грудня 2018 р.

Нащадки Бісмарка воліють "сильної руки"

Політична криза у Німеччині на фоні останніх місцевих виборів може суттєво змінити ситуацію у країні, де останні 14 років керує пані Анґела Меркель. Особливо гострим питанням, що не один рік поляризує німецьке суспільство, є прийняття урядом ФРН мільйонів мігрантів з мусульманських країн Азії та Африки. Адже не секрет, що так звані біженці принесли у Німеччину етнічну злочинність та масові вуличні зґвалтування, які корінні мешканці хочуть побороти "сильною рукою" повернувшись до правої диктатури.
   Останні дослідження, результати яких нещодавно опублікував Університет Ляйпциґу, доводять, що 70% опитаних німців висловилися на користь обмеження власних конституційних прав, аби зупинити міграційну кризу та соціальну нестабільність, викликаною нелегалами. Причому запровадженню диктатури на чолі з відвертим націоналістом чи патріотично налаштованим представником генералітету будуть радіти 40% опитаних зі Східної Німеччини (колишня НДР), у той час як із Західної — всього 21%. У цілому більшість учасників дослідження (66% від усіх опитаних) погодилися замінити чинну парламентську демократію на жорсткіший політичний устрій з метою порятунку не тільки ФРН, а й всієї Європи від навали мусульман.
   Варто наголосити, що така розбіжність у поглядах мешканців, скажімо того ж Ляйпциґу і Дюссельдорфу є закономірністю. Адже не секрет, що федеральний уряд об'єднаної Німеччини упродовж останніх 30 років замість цементування нації провадив політику мультикультуралізму та асиміляції корінного населення з мусульманськими мігрантами. Підкреслимо, що і Ґергард Шрьодер, і його наступниця у кріслі німецького канцлера Анґела Меркель створили вкрай полярне суспільство, що досі не вилікувалось від багаторічного поділу на Східну (соціалістичну) і Західну (ліберальну) Німеччину, яку добивають нелегали та  замовні статті у підконтрольних великому капіталу ЗМІ.
   У підсумку серед нащадків Бісмарка, Гінденбурґа й Аденауера виникають цілком адекватні, але водночас доволі радикалі настрої, які вони воліють проектувати на події 85-річної давнини. Мусульмани з Азії та Африки, котрих захищають ЗМІ та ліволіберали, є найсерйознішим викликом для німецького суспільства з часів Другої світової війни. Втрата ж довіри та легітимності низки громадянських інституцій (як органи самоврядування, поліція, благодійні організації тощо) та суспільно-політичної еліти, на нашу думку, є ключовим фактором успіху правих сил.
   На нашу думку, вище наведена ситуація може бути загрозливою для чинного порядку речей не тільки у Німеччині, але й у Європі в цілому. По-перше, майже третина німецького суспільства у тій чи іншій формі поділяє праві погляди (націоналізм, консерватизм, неонацизм), тому завтрашні потенційні виборці без краплі сумнівів приведуть до влади лиш тих, хто запевнить їх у викоріненні міграційної хвороби, навіть якщо це будуть будівничі нової диктатури. А по-друге, зашкарублість усталеної парламентської системи, яку представляють найбільші партії (ХДС/ХСС, Ліві, СДПН, Зелені), на правду знищує німецьку державність зсередини, бо ігнорує деструктивну діяльність культурмакрсистів, ЛГБТ-спільноти й великої мусульманської громади, тому пересічні громадяни вкотре шукають порятунку у правих ідеологіях, воліючи "сильної руки".
Автор — Данило Катраник