Націоналізм та індивідуалізм

Націоналізм, що ставить в основу своєї діяльности добро цілої нації, пам'ятає, що стан цілого залежить від стану складників. І саме тому він мусить піклуватися про якнайбільший розвиток індивідуальних прикмет й окремих осіб, і окремих індивідуалізованих ґруп. Індивіди, що складають націю, не можуть ніколи доходити до рівня засобу, вони завжди мають залишатися ціллю, щодо якої держава, суспільство в цілому має свої обов'язки.

   Індивідуалізм, що має за вихідну точку окрему особу, дивиться на речі лише з погляду тієї самої окремої особи. А тому він тим приводить у моралі – до еґоїзму (з усіма його утилітарними, гедоністичними, мак'явелістичними та іншими варіянтами); у політиці – до лібералізму (щоби індивід мав якнайбільшу свободу) і до демократії (щоби ніхто не був більшим за іншого); і нарешті – до анархії. Тобто руйнування всякого державного зв'язку.

   Націоналізм, виходячи із цілости, а не з індивіда, приводить навпаки: у моралі – до жертвенности та самопосвяти; а в політиці до справжньої організації, через поєднання індивідів тою ідеєю цілости. І, якщо соціялізм висуває концепцію, де колективові (не нації) надається виключне значення, а індивідуалізм навпаки – те виключне значення надає індивідам, то націоналізм заперечує крайності одної та другої теорії, і твердить, що без нації не може бути розвитку індивідуальностей, а без розвитку індивідуальностей не може бути розвитку нації. Розвиток національної свідомости, що примушує людину час від часу до жертв на користь нації, не лише не суперечить розвиткові індивідуальної свідомости.

   Але навпаки – ця індивідуальна свідомість є конче потрібною для розвитку національної свідомості. Бо лише свідомі своєї індивідуальної гідности індивіди можуть мати й усвідомлення національної гідності. Не дурно писав московит Владімір Соловйов, що «головне нещастя Росії полягало в нерозвиненості особистості, тобто, у слабкому розвитку колективного, громадського чуття»; адже поміж цими елементами є відносини пропорційности: за придушення особистости твориться з людей не суспільність, а отара...

   Але, з другого боку, цей розвиток особистости не повинен іти на шкоду цілого суспільства, бо інакше постає сваволя й анархія. Отже, висновок: український націоналізм має бути проти індивідуалізму, оскільки він визначає безконтрольну гру невгамовних еґоїзмів і хижацьких апетитів. Однак має бути за індивідуалізм, оскільки він визначає гармонійний різноманітний розвиток психічних вартостей людської особистости та спричинюється до збагачення якісної сили цілої нації.

   Націоналізм має бути проти індивідуалізму, оскільки він визначає намагання індивідів звільнитися від обов'язків щодо суспільства і нації. Націоналізм має бути за індивідуалізм, оскільки він визначає намагання індивідів дбати про якнайкраще виконання своїх обов'язків стосовно суспільства і нації. А це є можливим лише за постійної праці над зростанням і розвитком індивідуальних вартостей.

Автор – Євген Онацький