Еуропа! Уявлення, що в'яжуться з цим словом, різнорідні – бо неодностайні окреслення самого цього поняття... Адже вони сягають від географічних стверджень аж до ідеольоґічних поглядів, і багато у чому собі ж суперечать; уже географічно, поняття Європи, спірне, бо ж політичні моменти побільшують непорозуміння.
Наприклад, чи належить СССР до Європи чи ні? У школі вчили нас, що Урал є границею між Європою та Азією, сьогодні ж на просторі між Збручем і Каспієм точиться боротьба власне за пересунення границь Європи якомога далі на Схід!
Знищення турецького панування у південно-східній Європі стерло азійські впливи з європейських народів і поставило Туреччину між азійські держави Близького Сходу. Але сучасна Туреччина збудована Мустафою Кемалєм-Пашою сама змагає до духового й цивілізаційного зближення з Європою. Еспанію й Портуґалію донедавна французькі історики називали країнами, яких можна сміло залишити поза увагою при розгляді останніх 50 років історичного розвитку Європи, хоча від 1936-го Еспанія стала її заборолом перед силами руїни, Портуґалія ж залишається при боці Еспанії.
Дискусія над поняттєвою інтерпретацією Європи триває в усіх площинах і певно не скоро скінчиться. Європа стоїть перед нами як багатогранна (географічна, расова, політична, господарська й культурна) проблема і саме тому, так важко охопити її, як цілість. Що більш розумово підійдемо до цієї проблеми, то складнішою стає її розв'язка.
Європа – це скорше душевне її визнання... Європа все відкриває нові карти історії людства, як така, вона проломила кордони власного простору через чужі континенти та океани; а все ж вона втілена у самій собі, коли не має вмерти й зректися свого післанництва. Європа неодностайна і її не можна звести до спільного знаменника, бо вона не була й очевидно не буде одним політичним табором.
Європа, як певне визначення, узмістовлюється у різнорідности історичних націй нашого континенту. Європу переживається найсильніше тільки у власній нації! Це пережиття є одною з наймаркантніших рис українського націоналізму: як існує Європа Хвильового, так і є Європа Донцова!
Слово "Еуропа/Європа" вимовляється сьогодні з особливим значенням, як післанництво, бо ж Європа – це сьогодні знов чудесна реторта, в якій відбуваються фаустівські процеси народження нового. В історії світу записуються перші розділи доби націоналізму – доби в якій відчувається чисто європейський дух і стиль! Українська національна революція повинна бути європейською не тільки в розумінні духової постави її носіїв і не тільки своєю пов'язаністю з тим усім, що хвилює Європу, тою пов'язаністю, в якій наша творчість має бути сповненою почуттям вкладу власної цеглини в історію розвитку європейського духа, йде насамперед про виразно окреслене місце "Європи" в ієрархії наших ідеольоґічних цінностей.
Європи існує в різних її виявах: релігії, культури, цивілізації й політичної доктрини. Чи це все сьогодні необхідне й доцільне? Чи не загрожує це нашому рухові втратою внутрішньої правдивости власної ідеї?
Ми підходимо тут до одної із найважніших проблем доби націоналізму, а відповідь на поставлений запит мусимо шукати в наступних міркуваннях. Існування й свідомість належать до двох різних площин, і не завжди покриваються з собою. "Нація", як дійсність, існує, відколи є історія й у своїй внутрішній суті, є явищем метафізичного порядку.
Чи вона має виразну окреслену (національну) самосвідомість, чи ця свідомість ще некристалізована – це залежить від різних умовин. При існуванні національної свідомости – можливі знову 2 випадки: у першому – нація своє національне кредо й назовні називає власним ім'ям; в другому — вона може своє завдання й силу бачити в реалізації певного понаднаціонального принципу, а у цьому другому випадку (наприклад, впливи французької революції 1789-го, або московського комунізму від 1917-го) необхідно розрізняти значення цих ідей для націй, які їх висувають, і їхні діяння назовні. Ідеї французької революції піднесли духове й політичне значення самої Франції у світі на ціле століття.
Для інших же націй, що стикалися із впливами Франції, вони не мали такого значення з багатьох причин. Зокрема тому, що витворювали ту чи іншу залежність від "метрополії" цих ідей (Франції), а також не характеризувалися тою прикметою, що для батьківщини "свободи, рівности й братерства" була найважнішою – зовнішньополітичним післанництвом. Подібно і з московським большевизмом...
Він конає сьогодні не тільки тому, що опинився у сліпому куті, в якому мусить опинитися кожна розкладова ідея, але й тому, що не виправдав себе як імперіалістичний інструмент московської нації назовні (зокрема, супроти поневолених націй). Необхідно ствердити, що в діянні цих понаднаціональних ідеольоґій, як вияву свідомости даної нації, згадані зовнішньополітичні моменти відбиваються й на внутрішній політиці.
Сьогоднішня внутрішня криза провідних демоліберальних держав і СССР у значній мірі спричинюється тим, що ідейні впливи обох революцій (1789 і 1917 рр.) втрачають своє зовнішньополітичне значення. Доба націоналізму вносить у світову дійсність новий засадничий момент: сучасна нація не може рости коштом ідейного поневолення свого оточення в тій формі, як це було в століттях понаднаціональних принципів. Поодинокі нації доби, яка вже минає, могли мати ідеольоґії, що не виправдуючи себе внутрішньополітично, а проте забезпечували їм світове панування.
Засуджена на компромітацію ідея – жила далі, зрівноважуючи зовнішньополітичними осягами свій внутрішній "дефіцит". Натомість доба націоналізму – це самоконцентрація націй, зусилля видобути з себе максимум енерґії – отже примат внутрішньої політики. Але те, що зветься закордонною політикою, не могло зникнути!
І націоналістичні нації змагаються з оточенням – в обороні, або у наступі. Цей змаг мусів би відбуватися в чисто матеріяльній площині. Бо ж як можна ідеєю націоналізму, названою власним ім'ям, голою національною правдою, обеззброїти чи духово поневолити другу націю в оборонній чи агресивній цілі, коли ця ідея апелює власне до кожної нації бути сильною, змагатися й рости?
Ця остання обставина матиме, можливо, деякий вплив на форми росту націй коштом окруження. Італійський фашизм розуміє імперію «як духове й моральне поняття. Імперію, себто націю, що кермує другими націями, можна розуміти так, що до цього непотрібне здобуття ні одного квадратного кілометра землі». І в добі націоналізму ніяка нація не може зректися засобів духової боротьби, але, в противенстві до минулого, не діється в парі з тотальною (загальною) мобілізацією націй.
Ми бачимо в італійському "післанництві Риму", в італійському "латинстві", в нордійському післанництві III-го Райху Німеччини (що пристосоване для неї, як для нації з перш за все континентальними аспіраціями) первні з другої площини, як абсолютна правда про націю. Коли ми говоримо про "Європу" в українській націоналістичній ідеольоґії, то з того погляду, щоб ця ідеольоґія була звернена не тільки навнутр. Але й щоби переходила до ідейного наступу на оточення із більшою й більше реалістичною, ніж досі, свідомістю шляхів цього наступу.
Московська "Протиеуропа", українська (зовсім нового порядку) місія на чужонаціональних теренах теперішньої московської експансії, і, нарешті, необхідність мати нам, у стику з другими європейськими націоналізмами, світогляд, що не виказував би порожнечі в ніякій сфері, і був би заповнений життєвим бойовим змістом. Ось моменти, які кличуть нас за "Європою", що вже відчута й вимовлена, але ще невловні усвідомлена й розбудована, як органічна ідеольогічна цінність. Слава Nації!
Автор – Ярослав Оршан
Немає коментарів:
Дописати коментар