КНР, Іран і КНДР воюють в Україні проти Заходу

Російсько-українська війна давно стала світовою в тому сенсі, що вона є опосередкованим зіткненням між західною продемократичною коаліцією, з одного боку, та авторитарними режимами Сходу з іншого. Останні – це горезвісна "вісь зла" за участи РФ, комуністичного Китаю, Ірану та Північної Кореї. Поки незрозуміло, хто із них переможе у протистоянні планетарного масштабу.

   Війна РФ проти України не тільки змусила країни Північноатлантичного альянсу підвищити військові витрати, а й підштовхнула американських союзників в Азії терміново зміцнювати співпрацю проти КНР. Однак авторитарні режими теж згуртувалися довкола Владіміра Путіна, побоюючись, що рішуча перемога України зміцнить Захід. Так і станеться, навіть не думайте інакше!

   Іран поставив тисячі безпілотників "Shahed", надіслав інструкторів для навчання операторів та допоміг Росії налагодити їхнє виробництво. Тим часом КНДР надіслала, за різними даними, від 1 до 3 мільйонів снарядів приблизно стільки ж, скільки США та їхні союзники поставили Україні, а також передала ракети. КНР допомагає не так прямо, але також забезпечує РФ продукцією подвійного призначення.

   Крім цього, автократи (чи все ж таки нові азійські деспоти?) вклалися у торговельні шляхи, захищені від санкцій. Зосередженість США на Європі дозволила Китаю, Північній Кореї та Ірану відчути себе вільніше у своїх регіонах. Перемогти у такій війні можна подвійно – по-перше, на полі бою, а по-друге, ефективніше використовуючи сам конфлікт, тобто вивчаючи уроки із військових дій, зміцнюючи співпрацю із союзниками та готуючи себе до наступного етапу.

За матеріялами "Bloomberg"

Ідеальний шторм Путіна в Україні

У травні 2024 р. Україну очікує найнебезпечніший період історії з часу відновлення Незалежности. Буде тривожно і гаряче! Власне, не Україна очікує, а бункерний дід путін ретельно готує "ідеальний шторм", залучивши всі свої ресурси, а особливо вітчизняну "п'яту колону", яка в його планах відіграватиме ключове значення.

   Операція "нелегітимний Зеленський", хвилями якої за планами ворога після 21 травня має змити українську державність, ретельно готувалася. Будьмо відверті, Путін намагався використати вікно можливостей із затримкою американської допомоги. За його планами, рішення про підтримку України мало бути в ідеалі скасоване або принаймні затримане до президентських виборів в США у листопаді 2024 р.

   І за цей час російські війська без огляду на отримані втрати мали б прорвати фронт. Ну, або принаймні посунути його, виснажуючи українську армію безперервними штурмами. Але ключову роль має виконати "п'ята колона", завдання якої: а) максимально делегітимізувати легітимність влади в очах суспільства; б) посіяти суспільний розкол, хаос; в) підірвати єдність суспільну і єдність між керівництвом держави, військом і народом.

   Пам'ятаючи із досвіду історії "винахідливість" росіян і здатність до фантастичної брехні слід очікувати 21 травня неймовірного шабашу і хаосу. Прямі російські агенти (слідкуйте до речі, за заявами цими днями, думаю в бій кинуть все що було залегендоване, завербоване і куплене) з кожної праски волатимуть, що президент нелегітимний, а відтак його команди, накази нечинні. Вже зараз люди із політичних кіл, яких ще раніше підозрювали у роботі на КГБ (є серед них і відомі дисиденти) роблять заяви метою яких є не розв'язування будь-яких проблем, а максимальна дезорієнтація та демобілізація суспільство.

   Активно працює пропагандивна машина РПЦ-ФСБ, мільярди кинуті на інформаційно-психологічні операції. Прямі агенти (у владі та опозиції) "корисні ідіоти", політичні та інформаційні заробітчани, ображені відсунуті від корита політики – все піде в хід, щоб актуалізувати "війну всіх проти всіх", в якій призом буде не влада, а знищення України. Паралельно РФ веде подібну роботу на Заході, тому наступ на фронті – це лиш відвертальний момент Путіна, головний наступ він планує в тилу, і при тому давно.

   Віримо, що історичний досвід, знання, яке було після чергових "чорних рад" і криків "зрада", безглуздих і бездумних горожанських воєн, громадянських протистоянь під час війни, дозволить зробити правильні висновки. Передусім суспільству. Так само переконані, що потрібні жорсткі превентивні кроки та невідворотна і швидка реакція на будь-який "дриг" із боку російської агентури.

   При чому, каратися мають незалежно від політичних таборів і наближеності до влади. Корупціонер такий же агент путіна як і його відвертий клікуша із проросійського колаборантського табору. До речі, не меншим ворогом є й той, який постійно часто бездоказово волає про гіперкорупцію, підриваючи довіру до України як всередині, так і ззовні.

   Нині (як і завжди) наш головний ворог у Кремлі. Це варто завжди пам'ятати, а будь-які вибори можливі лише після закінчення війни, важливо переможного закінчення. Дуже дорого дається нам Незалежність, щоби дозволити будь-кому знищити її зсередини, тому: будьмо пильні!

Автор – Юрій Сиротюк

Майже всі сусіди цураються РФ через геноцид українців

Імідж Росії залишається підмоченим на її колишньому "задньому дворі". Імперська велич і військова міць перебувають у найгіршому стані після 1991 р. Наразі у РФ, як і раніше, безліч невирішених негараздів. Це стосується і її найближчого оточення, де багато держав-сусідів були найбільшими шанувальниками Кремля. У кожній із цих 12 республік померлого СССР, опитані у 2023 р. громадяни поставилися до Москви негативно, ніж це було ще десятиліття тому.

   Важливо зауважити, що популярність РФ падала у 3 етапи. Це почалося не з України – приблизно від 2000 р., коли Путін посів президентське крісло у Кремлі, Москва тричі вступала у воєнний конфлікт із сусідами. Після кожного збройного втручання "чистий бал" схвалення Росії (різниця між відсотком тих, хто схвалює і відсотком тих, хто її не схвалює), знижувався у дедалі більшої кількості колишніх совєцьких республік.

   Перша збройна інтервенція назовні, якщо не враховувати дві чеченські війни, відбулася під час російсько-грузинської кампанії у серпні 2008 р. У Сакартвело чисте схвалення помітно знизилося на 27 пунктів упродовж 2008-2009 рр. Оскільки у жодній іншій країні регіону не спостерігалося такого падіння, вплив цього конфлікту на сприйняття російського керівництва виявився значною мірою локальним, і це зіграло з усіма ними злий жарт.

   Друге збройне втручання Москви відбулося відразу після Революції гідности в Україні. Чисте схвалення російського керівництва впало на 94 пункти в Україні впродовж 2013-2014 рр., але поведінка РФ також вплинула і на сприйняття у країнах Балтії: чисте схвалення впало на 24 пункти в Естонії, на 34 пункти в Латвії та на 40 пунктів у Литві. Ці бойові дії, схоже, не вплинули на імідж Росії в інших країнах колишнього СССР (перш за все середньоазійських).

   Третя російська інтервенція – початок повномасштабного конфлікту в Україні, що триває й по тепер – викликала помітне зниження в усіх країнах, окрім Узбекистану й Таджикистану. Причини дедалі похмурішого ставлення до російського керівництва (а іноді й до самих росіян) частково унікальні для кожної країни. Однак перетворення Росії зі стабілізаційної на дестабілізаційну регіональну силу пропонує загальне пояснення.

   Як наслідок РФ втрачає позиції на користь КНР і США. У 2013 р. чистий рейтинг схвалення Росії перевищував рейтинг комуністичного Китаю та демократичної Америки у 8 із 11 країн. А вже 2023 р. її перевага збереглася лише у Кирґизстані та Узбекистані (у Таджикистані питання про лідерство КНР і США в опитуванні не фіґурувало).

За матеріялами "Gallup"

Ми – нащадки скифів

Колись ми, українці, виберемось із примітивної совєцької історіографії, яка існує лише для однієї мети: легітимізації існування на мапі світу злоякісного меланомного новоутворення під назвою Московія. Колись цей Колос на глиняних ногах навернеться "к чортам собачим" і ми, нарешті, повиймаємо з його підвалин уламки нашої історії. Ми складемо із них наш розбитий глечик і побачимо, що випалений він із нашої автентичної глини, розписаний бузиною, крейдою, жимолостю та охрою, розведеними у живиці, або в яблуневому глеї за 5, 10, 20 століть до Різдва Христового.

   Ви не знаєте, що так можна? Ох, а є ще уламки, декоровані таким розписом, що, наче воно і майоліка, але, наче і не може такого бути. Бо розпад вуглецю датує їх такою глибиною віків, що, згідно з історіографією, наші предки щойно яблучко в раю скуштували, а ще ж є намиста, коралі, кульчики, пекторалі, браслети (золоті, срібні, бронзові), які із таких матеріалів, що виплавляти їх почали щойно після Христового Воскресіння.

   А знайдено ті всі архаїчні артефакти в могилі молодої жінки, похованої разом із конем, собакою, мечем, арканом із волових жил, луком і стрілами. А на жінці напівзотліла сорочка з червоним вишиттям, що дивним чином нагадує роменський рушник і кожушок овечий. А на голові дивне щось: намітка, хустка, корона – хтозна.

   І навколо жінки отої стоять горщики з пшеницею, житом, просом. Он, і гладущик, в якому знаходять сліди молока, а ще ж ложки, черпаки, копистки з різьбленими держаками. Коцюба до печі, рогачі, а тут ось відра дерев'яні та коромисло, і ночви для купання, зола для вибілювання і прання, прялка, гребінці для чесання, і купа суто жіночих дрібничок: люстерко срібне, брязкальця, намистинки, підвіски...

   А над жінкою курган високий насипано і вхід до погребальної камери замасковано лабіринтом і пастками убезпечено. А курганові тому близько 5000 років і називають його "Поховання царської особи скіфських часів". І ніякі "не брати наші" єдинозагробні, які дуже "русскіє" від сотворення світу, кричать одразу, наукові роботи пишуть та фільми знімають одразу: «Ми – скіфи!», – а ми мовчимо, бо нам все пояснять, розкажуть і покажуть кіно.

   І світ мовчить, адже отримає свою знижку на газ і нафту, та ще й запевнення, що ці невігласи загробні не підірвуть світ у цьому сторіччі. Якщо світ не заважатиме їм гробити цивілізацію на 1/6 частині, окупованої ними, суші. І світ мовчатиме, і ми теж прийматимемо все, як даність, оскільки нам, українцям XXI ст., все ще залежним від середньовічних догм і первісних забобонів на рівні тваринного жаху, розказуватимуть нашу історію, в якій нас не було і не буде.

   Ми знову переживатимемо періоди, коли ми є. Короткі миті світової історії, в яких ми епізодично задаємо собі питання: хто ж ми? І отримуємо у відповідь ланцюжок гіпербореї-сколоти-скити-сармати-кімерійці-слов'яни-русичі-козаки-українці; і сумніваємося, бо нам кажуть, що це не ми, бо є оцей довгий історичний серіал про нашу землю, де ми в епізодичній ролі, на задньому плані, як декорація, пейзаж, непорозуміння, але ж є перспектива нового сезону цього серіалу, в якому нас не буде зовсім.

   Крадії нашої історії прийдуть нас знищити остаточно! Ви скажете: нас мільйони й ніхто не посміє? Помиляєтесь, у вас пам'ять коротка. Навіть, на відстань недалекої історії, навіть на одне сторіччя назад, і, що із московитського Залісся, посміють, ще й як посміють, оскільки народ, який не пам'ятає як хоронив 5000 років тому під курганом жінку-воїна із мечем і обладунками, з коштовними прикрасами, у вишиванці, кожушкові та в красивих черевичках, які легко входили у майстерно викувані стремена; народ, який легко забуває, як 10 років тому прощався із Небесною сотнею, а зараз роздратовано хреститься на звістку про загиблих на війні, легко зігнеться не лише під чужинським чоботом, а й під примітивними личаками новітнього окупанта.

   Ви не знаєте? Ви багато чого не знаєте, бо не хочете, бо яка різниця: хто ми? Ще не зрозуміло: як правильно – скіфи, чи скити. У нас із правописом негаразди, а на тих берестяних грамотах щось таке написано...

   І, зрештою, амазонок вигадав Геродот, а кам'яні баби в степу – вони чиї? Скитські, сарматські, чи половецькі? Скити! Ми – скити-скифи, бо скитаємося власною землею, як неприкаяні, а отже і сколоти – теж ми, бо колотимося в історичній мішанині, найбільше поміж собою і погоджуємося на епізодичні ролі у власній історії, яку роздаємо сусідам в обмін на нашу сакральну хату скраю.

   Знаєте про що насправді історія Адама і Єви? Про вигнання недолугих йолопів із, побудованого ними ж, раю. То про нас із вами, тож усе, що залишилось від нашого Едему – це рідна земля під ногами, але й ту ми скоро віддамо, добровільно. І зникнемо, як обри.

   Знаєте, чому у нас стільки цивілізацій за історичними плечима, а так мало доказів, що вони наші? Тому, що в предків, аж до прийняття Володимиром I християнства, не було культури некрополів. Мертвих спалювали, за різними обрядами й по-різному, але спалювали, хоронили ж у землі тільки видатних людей.

   А предки наші давні-прадавні залишили нам попелища власних домівок, оскільки всі віки, тікали, переховувались, схиляли голови, горбили плечі та опускали руки з мечами й шаблями. І перековували мечі на плуги, та орали рідну земельку. І не завжди мали достатньо хліба, бо не на себе працювали – на окупанта та рвали струни на кобзах та лірах, виплакуючи нещасну долю.

   Ні, ми не пропащі якісь, ми дурнí та добрі, адже готові віддати останній шматок хліба зажерливому окупантові, останню нашу сорочку у чужу етнографію, останнє наше слово в чужі словники. Нам те все не потрібне, історію ж на хліб не намастиш... Країна мечів, перекованих на плуга, цивілізація метушливих кендюхів, лінивих мізків та крикливих пельок, і колись, через тисячі років, нас відкопають якісь археологи.

   Знаєте: хто такі археологи? Це люди, які точно знають, що кам'яні баби колись були красивими – то їх характер епох, історичних періодів і час не пожаліли. А сонечко вранці вивозять у небо золоті коні, запряжені до трипільської колісниці, якою править, одягнена в блискучі обладунки, жінка.

   І щоразу, коли колісниця зупиняється над Україною, жінка вклоняється скіфській бабі й каже: «Доброго ранку, ненько!». А за колісницею біжить золотий собака і, щойно, із-за поребрика висовується немита голова з промитими мізками та каже: «Здрасці!», собака голосно гавкає, а жінка дістає меча. Берегиня, тому що. Тож, копайте глибше!

Автор – Дзвінка Торохтушко

Фінляндизація позбавила фінів незалежного погляду на Московію

Відома своїм естонсько-фінським походженням письменниця Сóфі Óксанен не припиняє таврувати наслідки ганебної політики у Суомі. Так, під час щорічної Конференції Енна Соосаара у Таллінні вона виголосила чергову промову із нещадною критикою фінляндизації. (Ми вже неодноразово писали, як це вплинуло на жителів Озерного краю під час співіснування із СССР).

   На переконливий погляд пані Оксанен, фінляндизація була справжнім успіхом червоної Москви, застосованої проти свого переможеного маленького північно-західного сусіда. Фактично, через це совєтам довелося відмовитися від повноцінної окупації Суомі, як у 1920-1930-х рр. планував диктатор Іосіф Сталін. Власне з відтоді фіни навчилися реагувати на будь-які провокації очікувальним чином.

   «Я вважаю, що настав час згадати, що фінляндизація позбавила Суомі здатности писати свою офіційну, власну історію і публічно висловлювати незалежну думку щодо Московії. Цьому сприяло поширення цензури, яку люди несвідомо підтримували. Багато фінляндських громадян до недавнього часу свідомо стверджували, що свобода критикувати політику Росії все ж таки існує, і вона, ця політика, негативно вплинула на наше суспільство у цілому», – зазначає письменниця.

   На її погляд, фінляндизація де-не-де все ще продовжує впливати на те, як фіни говорять про Росію, як ставляться до держави-агресора, що нищить Україну 10 рік поспіль. Тому будь-яка критика російської політики часто вважається проявом безвідповідальної сміливости. Звісно, що після 22.II.2022 відбуваються карколомні зміни, але публічно критикувати росіян усе ще не comme il faut.

   «Знаєте, для мене особисто, як для дитини батьків-дисидентів, які втекли від совєтів, це є великою проблемою. Тому що критика країни, яка свідомо здійснює політику експансії, не повинна розглядатися як надто "смілива". Це має бути звичайнісіньким явищем, таким, наприклад, як критика комуністичного Китаю за відсутність свободи слова та репресії проти уйґурів. Того, хто критикує КНР, адже не називають фашистом, провокатором чи "повією НАТО" [вислів, який часто використовується у Суомі − прим. ред.]. У нас же це все ще усталена суспільна норма», − невтішно коментує ситуацію Софі Оксанен.

За матеріялами "Up North"