понеділок, 25 липня 2011 р.

ETA – незламний рух баскської нації

   Коли говорять про терор у Західній Європі, то насамперед говорять про ісламські терористичні організації, однак виявляється, що до них активну терористичну діяльність вела антиіспанська організація басків – ЕТА. Довгий час членів ЕТА не називали терористами. Чому? Причина проста – баски з ЕТА довгий час боролися з режимом іспанського диктатора націоналіста Франциско Франко, і за це їм не те щоб прощали терор, але вже точно робили знижку. Більше того, бойовики ЕТА поєднують ідеологію марксизму, та свого баскського націоналізму. Таке химерне змішення "лівизни" і "правизни" зазвичай вводить в оману не тільки політологів, а й навіть праві партії Європи, які співчувають баскам.
Агітація від ЕТА
   ЕТА (баск. Euskadi Ta Askatasuna; укр. Країна Басків і Свобода) — одна з найстаріших терористичних організацій Європи. Вона була утворена в 1959 році, як рух студентського опору. Молодь виступала проти диктатури генерала Франциско Франко та його намагань знищити культуру і традиції самобутніх басків. Коли генерал Франциско Франко помер — організація не зникла. Вона швидко переросла у воєнізоване угруповання і сформулювала мету — незалежність Країни Басків (Басконія). ЕТА виступає за незалежність 7 провінцій так званої етнічної Басконії: 4 іспанських та 3 французьких. Задля досягнення поставленої метиі — незалежності краю, ЕТА використовує терор. Організація неодноразово використовувала у своїй боротьбі замахи на іспанських політиків. На рахунку ЕТА — смерть іспанського прем'єр-міністра Луїса Карреро Бланко та ще кількох іспанських політиків. У перервах члени ЕТА підривали машини в людних місцях. За півстоліття жертвами терористів стали 800 людей. Сьогодні в стані радикальних басків ЕТА відбуваються цікаві події. Вони розгублені спокоєм своїх співгромадян, більшість яких не хочуть незалежності краю (а колись бойовиків ЕТА підтримували майже все населення Басконії).
   Перейдемо до історії. У позаминулому столітті тероризм в Іспанії користувався підтримкою великої частини населення. В Іспанії непарламентські методи відстоювання своїх інтересів використовували, перш за все, селяни. Селянські хвилювання відбувалися переважно на півдні Іспанії – в Андалусії. Пояснювалося це також дуже просто – зростанням демократії в світі взагалі і національним підйомом безпосередньо в Іспанії. Найвідоміший теракт того часу – вбивство в 1897 році прем'єр-міністра країни Антоніо Кановаса. З кінця ж позаминулого століття в Іспанії терористи підпали під вплив ''лівизни''. Спочатку це був анархізм – робітничий рух було повністю сформовано на ідеях Бакуніна. До кінця першої світової в Іспанії було вже безліч різних анархістських організацій. Найбільша і найвпливовіша з них ІФА (Іберійська федерація анархістів) та її керівник Буенавентура Дурруті. Цей лідер анархістів у 1909 році застрелив архієпископа сарагосського.
   Після подій Громадянської віни 1936-1939 років і приходу до влади генерала Франциско Франко лівий центр Іспанії перемістився з Каталонії в Басконію. Саме тут, після кількох десятиліть побутового, майже неорганізованого тероризму, в 1959 році і була створена ЕТА. Ввона боролася з генералом Франциско Франко за свободу, перш за все, свій край, і природньо, борці бажали побудувати нове суспільство. Так що нічого дивного в поєднанні націоналізму і лівизни ЕТА немає.
   На початку 1960-х років бійці ЕТА практикували все, чим вони займаються і зараз – вибухи потягів, розстріли жандармів та іспанських політиків. ЕТА діяла і діє безпосередньо в Країні Басків, а також у південно-західних французьких провінціях – Лабур, Басс-Наварра і Суль. Генерал Франциско Франко намагався придушити ЕТА, як рух, і частково йому це вдалося. У 1962 році діяльність ЕТА стихла. Але в 1964 році знову активізувалася, після чого терор став систематичним. Так як ЕТА боролася з генералом Франциско Франко, тому ліві іспанці і просто іспанці-антифашисти по всій країні підтримували баскських повстанців. У 1975 році генерал Франциско Франко помер, але ЕТА продовжувала діяти.
Представники ЕТА
   Однак, спочатку новий демократичний уряд зробив певні кроки – надав баскам автономію, звільнив політв'язнів, але бійцям ЕТА цього було мало, і терор тривав. Тому, після того басків перестали називати борцями з режимом генерала Франциско Франко і стали називати просто терористами і сепаратистами. За весь час свого існування ЕТА переживала декілька розколів. У тому числі розкол на марксистське і націоналістичний крила. Після того, як в 1979 році бійці ЕТА вперше за свою історію вбили соціаліста – Германа Гонсалеса – їх остаточно з марксистів перейменували в терористів.
   В кінці 1980-х років іспанські поліцейські створили спеціальний "ескадрон смерті" для збройної боротьби з бойовиками ЕТА. Офіційно він називався антитерористичною групою звільнення, але його суть від цього не змінювалась. У результаті з 1983 по 1987 роки цей "ескадрон" помилково вбив 27 людей, прийнятих за терористів. Іспанська влада крізь пальці дивилися на ці помилки, але коли справа торкнулася подібних вбивств за кордоном, помилки довелося визнати. Але нове ХХІ століття змусло бійців ЕТА звернутись більше до націоналізму.
   ЕТА має контакти з ІРА (Ірландська республіканська армія) в Ірландії. Бойовики ЕТА навчилися заробляти гроші на свою національно-визвольну боротьбу. Вони обкладають так званим "революційним податком" баскських підприємців, грабують виключно іспанські банки і викрадають людей з метою отримати за них викуп. Щорічний прибуток від такої фінансової діяльності, за деякими даними становить € 1,5 млрд.
   У жодного регіону Іспанії немає сьогодні такої автономії, як у басків. Тут є власний парламент, власна поліція, власна система освіти, свої власні податки. Але непримиренні члени ЕТА хочуть саме незалежності своєї батьківщини від Іспанії. Певний час радикальні баски сподівалися, що вони знайдуть бажану незалежність шляхом переговорів, і в 1998 році оголосили перемир'я та тимчасове припинення терору. Але в середині 2000 року іспанський уряд Хосе Аснара, якого колись намагалися вбити бійці ЕТА, відмовилися навіть обговорювати умови надання незалежності Країні Басків. Принаймні, самі радикальні баски саме це називають причиною того, що вони повернулися до тероризму. керівництво ЕТА виступило із заявою про відмову від збройної боротьби. В рамках боротьби за незалежність Країни Басків організація буде дотримуватись від тепер мирних засобів. Проте представники основних іспанських політичних партій назвали чергову заяву сепаратистського угрупування ЕТА про припинення вогню ''недостатнім''. Тому, 10 січня 2011 року керівництво ЕТА оголосило про повне припинення збройної боротьби, чим поставила крапку у півстолітній війні за незалежність Басконії.
Територія Країни Басків
   Сьогодні іспанці ходять на демонстрації проти антикризових реформ свого уряду, тому що правляча Іспанська соціалістична робітнича партія не в силах стримати інфляцію. Влада ж в особі непримиренного прем'єр-міністра Хосе Луїса Сапатеро, наступника Хосе Аснара, заявляє, що буде намагатись утримати на плаву економіку Іспанії, а також, що не менш важливо, і надалі нещадно боротися з террором бойовиків ЕТА. Бо саме вони, на думку уряду, є головним чинником економічної кризи в Іспанії, так як на боротьбу з ними уряд витратив більше 3 млрд.
   Але, навіть така завуальована агресія з боку іспанського уряду не вплинула на активізацію терористичної діяльності ЕТА. 28 лютого 2010 року в ході спільної операції спецслужб Франції та Іспанії був заарештований лідер ЕТА Ібона Арронатегу. А вже 5 вересня 2010 року
   Як висновок, хотілося б сказати, що незважаючи на те, що в баскському національно-визвольному русі завжди був присутній націоналізм, ідеї марксизму докорінно, інакше кажучи – негативно, змінили цей рух – остаточно знищивши бойову складову, яка несла баскській нації визволення від іспанського гноблення. Сьогодні бойовики ЕТА, через ідеї марксизму стали політиками, які тепер підкоряються іспанському уряду, хоча і відстоюють певні національні питання у своєму краї. Залишається тільки сподіватись, що баскський національно-визвольний рух на чолі з ЕТА відродиться, але буде більш дієвим, ніж він був колись, і є зараз.
Автор – Денис Ковальов
(світлини взяті з сайту right-world.net)

неділя, 24 липня 2011 р.

Криза у Греції як можливість її рецидиву в Україні

     На початку червня 2011 р. з особливою силою економічна криза розгорілася в Греції. Певні проблеми країна відчувала і раніше, але останні події поставили державу на межу дефолту, а її населення – обличчям до серйозних труднощів. Непопулярні кроки керівництва Греції, уряду прем’єр-міністра Йоргоса Папандреу, жорсткі умови Євросоюзу, соціальні катаклізми привели до потужних спалахів протестних настроїв. У різних районах Греції одночасно спалахнули масові заворушення, що супроводжуються і сьогодні зіткненнями з поліцією і появою потерпілих.
Протести в Афінах
     Вперше економічні проблеми в Греції позначилися в 2009 році, коли дефіцит бюджету перевищив 13% сукупного ВВП країни. При цьому загальний борг держави перетнув критичну межу в 300 млрд. євро. Такі причини поставили економіку Греції на межу дефолту. Тоді ситуацію допоміг виправити терміновий кредит в 110 млрд. євро від ЄС і МВФ. Керівництво країни, в свою чергу, пішло на ряд непопулярних у народі заходів, покликаних скоротити витрати і підвищити доходи бюджету.
     Проте, як показали наступні 2 роки, дефолт в Греції виявився просто тимчасово відкладеним. Ключові проблеми вирішити не вдалося, і навесні 2011 року проблеми оголилися з новою силою. На початку червня уряд Греції вирішилося на ряд екстрених заходів. Зокрема, було вирішено продати сотні великих туристичних об'єктів, курортної нерухомості, інвестиційних проектів, новобудов. Однак, як вважають експерти, навряд чи такими локальними рішеннями вдасться зупинити економічну кризу в Греції.
     Тим часом, ЄС, здається, вже змирився, що кредит, виданий до 2013 року, навряд чи буде повернений у визначений термін. Експерти МВФ та ЄС розглядають різні варіанти, якими можна пом'якшити економічну кризу, аж до повного або часткового списання позики. Втім, зрозуміло і те, що влітку 2011 року економіка Греції буде гостро мати потребу в додатковому фінансуванні. Інакше дефолт в Греції стане більш ніж реальною перспективою.
     Критична ситуація в Греції, що склалася в червні 2011 року, цілком передбачувано провокує уряд прем’єр-міністра Йоргоса Папандреу на непопулярні антикризові заходи, які надиктовані кредиторами в Євросоюзу. Так, наприклад, неминучою вважається тотальна приватизація державних підприємств і скорочення витрат на бюджетну сферу. Зрозуміло, що без таких заходів економічна криза в Греції загрожує вилитися в повноцінний дефолт з усіма витікаючими наслідками. Незважаючи на це, не всі жителі країни згодні з необхідністю таких заходів.
     З 10 по 15 червня 2011 року акції протесту, маніфестації, демонстрації, масові заворушення в Греції прокотилися всією країною. На вулицях Афін журналісти все частіше фіксують зіткнення незадоволених з поліцейськими. У хід ідуть камені, «коктейлі Молотова» з одного боку і сльозогінний газ – з іншого. У лікарні міст надходять поранені, проте маніфестанти налаштовані агресивно, знають, як врятуватися під час зіткнень з поліцією, і не мають наміру здаватися. У числі мітингувальників помічені представники всіх грецьких профспілок, різних опозиційних політичних партій, серед яких більшість – це націоналісти і анархісти.
Протести в Афінах
     15 червня 2011 року в серйозні масові заворушення переросла демонстрація на площі Синтагма перед Парламентом Греції. На межі 30-тисячного натовпу і 5-тисячної армії поліцейських раз у раз спалахувало насильство. Крім того, від рук демонстрантів виникали пожежі і стихійні погроми в різних районах Афін.
     В даний час в країні тривають запеклі обговорення щодо майбутніх кроків, а перспективи Греції, як і раніше, туманні. Втім, прогнози фахівців не вселяють особливого оптимізму. Світові економісти практично впевнені, що дефолт в Греції неминучий. Незрозуміло й те, як збирається уряд  прем’єр-міністра Йоргоса Папандреу справлятися з обуреним натовпом. Масові заворушення в Греції, які сьогодні можуть перерости у соціальну революцію, тільки набирають силу, і загрожують людськими жертвами. Греція сьогодні є плацдармом для масових протестів і заворушень. Ситуацію в країні розпалює влада, яка приймає непопулярні заходи для вирішення економічних проблем.
     Невдоволення серед населення зростає, масла у вогонь підливають різні провокації, які розходяться через соціальну мережу Facebook. Саме за допомогою цього ресурсу вже 19-й день поспіль Греція – територія акцій протесту, які провокують неминучі зіткнення з поліцією. Найбільша активність відзначається в Салоніках, а також в Афінах, де на центральну площу Синтагма до стін грецького парламенту прийшло близько 20 тис. осіб. Вони вимагали скасування приватизації та відкликання внесеної 9 червня в парламент для розгляду "Середньострокової програми заходів економії" в розмірі 28,4 млрд. євро на 2011-2015 роки. У Салоніках акції протесту під аналогічними гаслами традиційно проходять біля головної туристичної пам'ятки міста – Білої вежі.
     Уряд Греції під жорстким пресингом ЄС і МВФ схвалив 9 червня вищезгадану "Середньострокову програму заходів економії". Вона, зокрема, передбачає введення нових податків, зміни в оплаті і трудових відносинах у державному секторі, поширення програм добровільної часткової зайнятості, скорочення пенсій, скасування або різке скорочення випадків звільнення від сплати податків, підвищення зборів за володіння нерухомістю. Планується, що приблизно 150 тисяч осіб будуть звільнені з держсектора до 2015 року. Передбачається злиття і ліквідація різних державних служб та органів Греції, нове підвищення вартості проїзду в усіх видах транспорту, зростання тарифів держпідприємств і транспортного збору. Підвищується ПДВ на продукти харчування з 13% до 23% з 1 вересня цього року і вводяться спеціальні податки на потужні автомобілі, елітну нерухомість, яхти і басейни.
     Через такі заходи уряд прем’єр-міністра Йоргоса Папандреу поступово втрачає підтримку в суспільстві, що призводить до подібних акцій протесту. Як і раніше, єдину надію уряд  прем’єр-міністра Йоргоса Папандреу покладає на Євросоюз та його фінансову допомогу. Нові кредити і реструктуризація старих дозволить утримати економічну кризу Греції і не допустити дефолту. В іншому випадку, крах однієї з європейських економік загрожує серйозними наслідками для інших, чого не хотілося б жодному уряду. Таким чином, на поточному етапі легше вкласти астрономічні суми в Грецію, ніж через лічені місяці боротися з наслідками цілого ланцюжка дефолтів в різних країнах Європи.
Протести в Афінах
     Що ж стосується нашого суспільства, то можна прослідкувати деяку паралель між економічними заходами для стримування падіння економіки та розростанням фінансової кризи в Греції і в Україні. Уряд Азарова-Тігіпка введенням нових, нібито соціально захищених, Податкового, Трудового і Житлового кодексів намагається не допустити в Україні дефолту. Новий транш від МВФ, який має надійти у серпні-вересні 2011 року навряд чи дійде до державної скарбниці, і може осісти у кишенях наших можновладців. Звичайно, підвищення прожиткового мінімуму надихає, однак ні в якому разі не зупиняє духу протестів серед населення.
     За статистикою ООН, за межею бідності в Україні перебувають 78% людей. Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова каже, що українці збідніли за останній рік на 10%. Чи може Україні загрожувати "грецький синдром"? Відповідь – так! Адже сьогодні влада намагається прикрити свої соціально-економічні недоліки ідеологічною напругою між Заходом і Сходом України, але люди і там, і там не дурні. Вони знають, що дні цієї прогнилої системи не тривалі. Тому, не тільки націоналісти, але, як не дивно, і комуністи чекають від уряду Азарова-Тігіпка якоїсь похибки, аби вивести людей на вулиці. Нам треба як найшвидше йти "у народ" і популяризувати ідеї ВО ''Свобода'' аби не дати знов прийти до влади олігархам і комуністам.
     Перемога буде за нами!
     Слава Україні!
Автор – Денис Ковальов

субота, 23 липня 2011 р.

Теракти в Норвегії це привід Україні для осмислення імміграційної ситуації

   Подвійний теракт, який потряс столицю Норвегії та прибережний острів Утейя в цю п'ятницю, 22 липня, став наслідком ліберальних і не далекоглядних рішень норвезького уряду, яким вже протягом 10 років беззмінно керує більшість з лівоцентристської Норвезької робітничої партії. Внаслідок потужного вибуху в центрі Осло та стрілянини в літньому молодіжному таборі на острові Утейя, неподалеку від столиці Норвегії загинуло щонайменше 91 осіб.
   Як повідомляють українські та європейські ЗМІ – спочатку стався вибух у комплексу урядових будівель в центрі Осло, де розміщуються канцелярія прем'єр-міністра, а також міністерства енергетики, промисловості та юстиції, жертвами якого, за даними поліції, стали 7 людей, більше 19 були поранені. Прем'єр-міністр Норвегії, лідер Норвезької робітничої партії Єнс Стольтенберг, і інші чиновники не постраждали, так як на момент вибуху не знаходились в урядових будівлях. Через декілька годин чоловік у поліцейській формі відкрив стрілянину в молодіжному таборі на острові поблизу норвезької столиці. Тут загинуло 92 особи.
                                            Андрес Берінг Брейвік
   Спочатку норвезькі ЗМІ повідомляли, що всі ці теракти дії невідомого ісламістського угруповання "Прихильники глобального джихаду". Але вже у суботу зранку, 23 липня, у поліції Норвегії повідомили, що терористом, який організував вибух в Осло і стрілянину у молодіжному таборі на острові Утейя, виявився 32-річний норвежець Андрес Берінг Брейвік, який був поранений і затриманий правоохоронцями під час стрілянини на острові. Андрес Берінг Брейвік дотримується праворадикальної ідеології і розділяє погляди християнських фундаменталістів, тобто в принципі – цілком нормальна людина, яка живе у своїй Батьківщині і намагається не допустити ісламізації християнської Норвегії. Андрес Берінг Брейвік долучився до націоналістичних поглядів незадовго до свого 30-річчя, він відкидає концепцію мирного співіснування представників різних етносів і культур, а також активно висловлює свою позицію на різних інтернет-форумах.
   Чому в такій малонаселеній Норвегії, де мусульманські іммігранти складають лише 5% (250 000) від всього населення країни так активно йде боротьба за національну гегемонію?
   Чому одна з найбагатших країн Європи та світу стала місцем проживання так званих біженців з країн Азії та Африки, і чи може Україна уникнути у майбутньому тотальної війни між корінною нацією та іммігрантами?
Осло після теракту
    Почнемо з першого питання.
   Згідно із даними ООН на 2010 рік населення Норвегії складало 4 937 000 (118-та у світі за чисельністю), етнічно мешканці Норвегії в основному етнічні норвежці – 82% від всього населення країни, хоча у північних фюльке (губерніях) як Фіннмарк, Трумс і Нурлан корінне населення це – саами, які оселилися на цій території близько 8000 років тому. Національні меншини в Норвегії складаються із скандинавських циган, євреїв і квенів, а також невеликої фінської громади у фюльке Фіннмарк.
   В останні роки Норвегія стала домівкою для великої кількості іммігрантів, іноземних робочих та осіб, які шукають притулку, з різних частин світу (в основному з Африки та Азії). У Норвегії, як і у сусідніх Швеції та Данії, відчутно стійкий приплив іммігрантів з Пакистану, Індії, Ірану, Китаю, Філіппін, Албанії, Сомалі, Туреччини, Марокко, Лівії та, навіть з Росії (республіки Чечня та Дагестан). Народжуваність в Норвегії (10.84 народжених на 1000 чоловік) перевищує смертність (9.24 на 1000 осіб), причому великий приріст населення дає сам іммігрантська складова. За прогнозами службовців з ООН, населення Норвегії може збільшитися до 7 мільйонів вже до 2060 року. Всі прибулі іммігранти оселяються у столичному регіоні, де дуже розвинута система надання біженцям соціальних пільг, що впливає на подальше зростання рівня безробіття і на імміграцію загалом.
   Починаючи з другої половини 1980-х років, економічні та соціальні аспекти імміграційної політики були основною мішенню для критики з боку опозиційної право-радикальної норвезької Партії прогресу, яка заснована у 1973 році. Протягом 1990-х років, партія більше концентрувала свою увагу на культурних та етнічних питаннях і конфліктах з владою за заборону імміграції як явища взагалі. У 1993 році Партія прогресу стала першою партією в Норвегії, яка вимагає введення більш суворої імміграційної політики, так щоб перебування на території Норвегії дозволялось лише тим мігрантам, які потребують захисту згідно з Конвенцією ООН з питань біженців, а таких у Норвегії з так званих біженців менше 1000 осіб. У 2008 році партія закликала «боротися за повну гегемонію норвезької нації у Норвегії та уникати неписьменних і неблагополучних категорій, які, як не можуть адаптуватися в країні», що включало такі країни, як Сомалі, Афганістан та Пакистан. У 2009 році норвезька Партія прогресу пропонувала запровадити п'ятирічний тестовий період для тих іммігрантів, у яких вже є офіційні документи для проживання в Норвегії. У разі якщо вони порушують закон, пропонувалося їх депортувати. Все цілком логічно і лаконічно. Однак, партія влади, а це лівоцентристська Норвезька робітнича партія, не вважає за потрібне дослуховуватись до слушних ідей захисту національної своєрідності та само ідентичності, вона не вважає імміграцію проблемою, а глобалізацію деструктивним явищем.
Осло після теракту
   Перейдемо до другого питання.
  Норвегія – одна з найбагатших країн Європи та світу. Основні галузі її економіки: нафто-газова, харчова, кораблебудування, паперова, металургійна, хімічна, текстильна та легка промисловість, гірнича, рибна. За даними американського дослідного центру Index of Economic Freedom: ВВП Норвегії дорівнює - $ 163 млрд., а темп зростання ВВП – 2%. ВВП Норвегії на душу населення складає – $36806. У рейтингу Глобального звіту з людського розвитку за 2001 рік, підготовленого Програмою розвитку ООН, серед 162-х країн світу Норвегія посідала перше місце. За розмірами прибутку з розрахунку на душу населення Норвегія – одна з найбільш багатих країн в світі. У 1996 році ВВП Норвегії, а саме загальна вартість ринкових товарів і послуг, оцінювався в $ 157,8 млрд, або $ 36 020 з розрахунку на душу населення (у 2000 – $ 36 806), а купівельна здатність - в $ 11 593 на душу населення.
   Дивлячись на вище написана, вимальовується дуже приваблива для іммігрантів з бідних країн Африки та Азії картина. Норвегія, із своїми фінансовими та іншими можливостями постає в очах безробітного бідного іммігранта з Сомалі чи Пакистану раєм. Коли такий собі трудовий іммігрант з’являється у Норвегії і тривалий час не може працевлаштуватись згідно із норвезькими законами такій особі надається щомісячне соціальне фінансування у розмірі € 500. Тому не дивно, що майже всі іммігранти не йдуть працювати. Хоча, тут дуже багато нюансів. Будь-яке суспільство аж ніяк не гомогенне, і в певних верствах толерантність до всіх іммігрантів середня. Ставлення корінного населення залежить від рівня їхньої освіти, можливості спілкуватися з окремими іноземцями і тієї користі, яку в них бачать. Шведи, датчани, фіни, англійці, німці й американці виявляються "братами близнюками" зі норвезькими громадянами і, відповідно, до них толерантність дуже висока. Вихідці ж з інших країн, в особливості з азіатських і африканських країн, вони "не наші", тобто "не їхні". Тому ставлення до іммігрантів з Азії та Африки відповідне, бо біс їх знає, що ці мавпи можуть утнути…
   Що стосується дискримінації, то вона є в усіх країнах без винятку більшою чи меншою мірою. Можна, якщо дуже захотіти, дискримінувати в принципі всіх: по статевим і віковими ознаками, політичними поглядами, походженням, у Норвегії найбільш поширена релігійна  (анти ісламська) дискримінація. Як явище, дискримінація завжди була, є і буде і з цим треба просто навчитися жити і по можливості обходити. У Норвегії вона спостерігається, в першу чергу, при прийомі на роботу. Крім того, іммігранти які не хотять працювати займаються своєю звичною справою – грабунок магазинів, гвалтування молодих норвезьких дівчат, підпал християнських храмів. За даними американського дослідного центру Maps of World Норвегія знаходиться на третьому місці за кількістю зареєстрованих злочинів на 100 000 мешканців, і таким чином входить в десятку найнебезпечніших для проживання країн світу. Перше займає Ісландія, а друге – Швеція.
   Чому іммігрантам у Скандинавських країнах можна робити все, чого не можна було зробити на батьківщині. А саме через нестрогість законів цих країн, або скоріше через дуже короткі терміни покарання. За злочин який вважається педофілією по закону у Норвегії дають 2-3 роки тюремного ув'язнення десять років в'язниці – це велика рідкість. Тут вже треба дуже постаратися і зробити що-небудь з ряду неймовірного?! Якщо вже відбувся особливо небезпечний злочин, то тут скоріше відміряють довічне ув'язнення. Але, і це надихає, багатство в цих країнах, ніколи нікого не рятувало від вчинення злочинів, навіть іммігрантів. Інша справа, що тип злочинів у багатих країнах може бути іншим, але в відсотковому співвідношенні ситуація скрізь більш-менш однакова.
   Що ж стосується імміграції в Україну, то станом на 2006 р. в Україні проживало 6,9 млн. іммігрантів. Таким чином Україна була четвертою країною світу за кількістю іммігрантів після США, Німеччини та Росії. В Україні є також проблема з іммігрантами із країн Азії (В’єтнам, Таджикистан, Вірменія, Туреччина, Індія, Азербайджан, Іран) та із країн Африки (Габон, Нігерія, Камерун, Чад, Лівія, Уганда). І  з кожним роком, зростає небезпека того, що Україна може втратити більшу частку свого корінного населення, яке виїжджає через важкий економічний стан у країни Європи (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Австрія, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та Португалія).
Осло після теракту
   Україна може уникнути у майбутньому тотальної війни між корінною нацією та іммігрантами, якщо вже зараз влада розпочне вводити анти іммігрантські закони, які мають депортувати нелегалів додому за гроші тієї країни, з якої вони прибули до України. Крім того, зараз в нашій країні популярними стають серед молоді право радикальні організації (ВГО "Патріот України", МГО "Сокіл", ВГО "Ідея Nації", ВГО "Nаціональна Ініціатива", автономний "Опір" і ВО "Свобода"), які пропонують реальні кроки за припинення потужної імміграції з країн третього світу. Так як сучасна влада до цих організацій не прислуховується, залишається надія, що прості українці, яких намагаються розбавити неграми, арабами та китайцями, нарешті відкриють очі і зроблять все за владу – не допустять іммігрантського вторгнення.
   Україна має бути українською!
   Слава Nації! – Смерть Ворогам!
Автор – Денис Ковальов