субота, 30 травня 2015 р.

Сила та Братерство

У вирішальний для країни час потрібно згадати про своїх справжніх побратимів, братів по зброї. Без відчуття істинного братерства та єдності, перемогу нам не здобути. Для нас, бійців підрозділу спецпризначення "Карпатська Січ", такими братами є полк особливого призначення "Азов" та бійці "Східного Корпусу".
  Наша єдність допомагає всім нам розгортати безкомпромісну боротьбу в усіх напрямках, як на східному фронті нашої держави проти окупанта, так і в тилу, центральному, прифронтовому та західному регіонах, проти ворогів України та вести бротьбу з проявами тероризму і сепаратизму.
   Полк "Азов", підрозділ "Карпатська Січ" та рота "Східний Корпус" є справжніми взірцями правого постреволюційного добровольчого збройного формування, де звичайні хлопці з радикальними ідеями та думками насиченими романтизмом перетворюються в елітних воїнів. 
  Історія має здатність повторюватись і саме в наших добровольчих загонах та формуваннях можна побачити відданість та дисципліну добровольців німецького Фрайкору, жертовність та любов до Батьківщини українських вояків УПА та підпільників ОУН, героїзм і хоробрість італійських загонів "Arditi" чи іспанських фалангістів. Це все не просто збіг обставин, ми і є нащадки героїв України та Європи і ми змушенні залишити після себе слід в історії, адже про нас історія зараз пишеться кров'ю найкращих синів України.
   Закликаємо всіх мужніх українців не бути байдужими і не проживати життя дарма, а натомість долучитися до захисту та творення нової України шляхом воїнів, а не свинопасів.
   Вступайте до лав правих формувань - підрозділу "Карпатська Січ", полку "Азов", роти "Східний Корпус" та несіть з нами службу захищаючи східні рубежі України від загарбників!
За матеріалами SvaStone

неділя, 17 травня 2015 р.

Зброя – це цивілізація

У людей є тільки 2 типи взаємин: аргумент і сила. Якщо ви хочете, щоб я зробив щось для Вас, Ви можете або переконати мене аргументами або змусити мене виконати ваші вказівки під загрозою або впливом сили. Будь-які, без винятку, людські взаємини потрапляють в одну з двох категорій відносин. Аргумент або сила, от і все.
 У високоморальних і цивілізованих суспільствах люди взаємодіють виключно шляхом аргументів. Силі як правильного методу впливу немає місця в такому суспільстві. Єдина річ, яка виключає з меню варіант силового впливу – приватна вогнепальна зброя, як би парадоксально це не звучало для деяких з вас.
   Коли я озброєний, ви не можете впливати на мене силою. Ви повинні використовувати аргумент, спробувати переконати мене. Тому що я можу протистояти вашим загрозам і спробам застосування сили.
   Вогнепальна зброя – єдиний тип особистої зброї здатний зрівняти 45-ти кілограмову жінку і 100 кілограмового грабіжника, 75-ти річного пенсіонера і 19-ти річного хулігана, самотнього перехожого і автомобіль повний збройних бітами п’яних хлопців. Вогнепальна зброя усуває нерівність у фізичній силі, розміри та кількість між потенційними нападниками і тими, хто обороняється.
   Багато людей вважають, що нібито зброя погане джерело зрівняння. Є люди, які вважають, що ми будемо набагато більш цивілізованим суспільством, якщо прибрати з обігу всю зброю. Тому що, нібито зброя робить роботу зловмисника легше. Це вірно, тільки в тому випадку, коли потенційні жертви злочинця неозброєні, за законодавством або особистим переконанням – але це переконання безпідставне в тих випадках, коли потенційні жертви озброєні.
   Люди, котрі вимагають заборонити зброю – вимагають автоматичного і абсолютного панування груп сильних і численних, а це – повна протилежність цивілізованого суспільства. Грабіжник (навіть озброєний) може успішно існувати тільки в тому суспільстві, де держава гарантувала йому монополію сили.
   Є думка, що вогнепальна зброя робить смертельно небезпечним будь-яке протистояння, яке могло закінчитися просто травмами. Ця думка помилкова відразу з кількох причин. У конфлікті без застосування зброї автоматично виграє сильна сторона, що наносить тяжкі тілесні ушкодження стороні слабкого.
   Люди, які думають що кулаки, біти, прути та каміння не представляють смертельну небезпеку, просто дивляться надто багато фільмів, в яких герої переносять побої і виходять після бою з трохи розбитою губою в гіршому випадку. Той факт, що вогнепальна зброя додає смертельної небезпеки, працює тільки на слабкого, що захищається, а не на користь сильного нападника. Якщо ж озброєні обидва – вони на рівних.
  Вогнепальна зброя – єдина зброя, яке однаково смертельно як в руках 80-ти річного старого, так і в руках молодого штангіста. Воно просто не працювало б як зрівнювач сили, якщо не було б смертельним і простим у використанні одночасно.
   Я ношу зброю, не тому що шукаю конфлікт, а тому що хочу, щоб мене залишили в спокої. Зброя на моєму боці це гарантія того що я не можу бути примушений силою, тільки аргументами. Я ношу зброю не тому, що боюся, а тому що воно дозволяє мені бути не заляканим.
   Зброя не обмежує дії людей, які звикли переконувати аргументами. Воно обмежує лише дії тих, хто звик примушувати силою. Зброя нейтралізує силу як перевагу. Тому носіння зброї є елементом цивілізованого суспільства.
За матеріалами “Революції по-новому

середа, 13 травня 2015 р.

Антигромадяни. Втрачене покоління

Громадянство України це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Так гласить Конституція, і ключовими словами тут є взаємні права та обов’язки. Взаємні. В нашому, як завжди, далекому від ідеалу суспільстві вибудувана така архітектура взаємовідносин, при якій обслуговуючий державний апарат та громадськість розділені на дві конфронтуючі спільноти. І кожна сторона дивиться на іншу як на дійну корову.
   Такий пережиток радянського минулого. Звичайно, дане твердження є дещо утрируваним, і надто грубо поділеним. Але натовпи штурмуючи місцеві Відділи соціального захисту з бажанням оформити субсидії протягом останнього місяця та зневажливе ставлення працівників цих відділів до натовпу підштовхують до саме таких висновків. Такий-от back in the USSR. Але ж, на секунду, такий от треш триває протягом всього періоду незалежності! Давайте відкинемо сьогоднішню економічну ситуацію, яка підігріває попит на різноманітні пільги та виплати. Насправді, ця радянщина нікуди і не дівалася!
   Відділ соціального захисту – в самій назві закладено пережиток епохи. Захист громадян від кого? Від чого? Ми вам мізерні знижки з купою принижень, а ви нам – лояльність та галочку в бюлетені. Покупка громадян, приниження громадян, виховування в них безініціативності та способу мислення домашньої тварини. Вони чекають подачки та змилування, вони вічно незадоволені, але їх можна задобрити, кинувши кістку.
   З іншого боку – державна служба. Переважна більшість працівників розглядає роботу в держапараті, як спосіб наживи. Влаштуватися в який не будь департамент, утворивши безліч підрозділів, управлінь та відділ, з незрозумілою їх взаємною субординацією та підпорядкуванням, скласти заплутані схеми співпраці, заплатити кому треба, щоб підім’яти під себе фінансовий потік з бюджету і спокійно чекати пенсію. Писати безліч звітів, листів та клопотань, створювати видимість роботи і час від часу платити данину начальству, та різноманітним контрольним органам. Майже ідеально. До цього зводиться практично вся суть взаємовідносин в рамках держава – громадянин.
   Останнім часом активно обговорюється ідея перейняти естонський досвід і створити категорію населення без громадянства. Як покарання за заклик до сепаратизму. Так це виглядає справедливо. Але ж, бабусі в з портретами президента сусідньої держави та гаслами «Путин введи войска!» – це лише вищий рівень жебрацького способу мислення. Бо чим відрізняються люди, що штурмують держустанови з вимогою чергової подачки, люди які продають голос за гречку чи 200 грн., люди, які ходять на мітинги під колорадськими стрічками? Чим відрізняються ті, хто всіма правдами та неправдами виробляють виплати та шукають “халяву” від людей, які на окупованих землях допомагають сепаратистам та їздять в прифронтові містечка, щоб отримати виплати від України? Тільки рівнем вимог, чи то – прохань. І рівнем нахабства.
   Просто, дехто стійкіший до промивки мізків із телевізора, а дехто – легше піддається телегіпнозу. У них всіх спільні риси – вони нездатні нести відповідальність та позбавлені ініціативи, вони не бажають приймати рішення, у них відсутнє мислення в контексті держави. Інша вісь координат - апарат держави також наділений такими ж ознаками та характерними рисами. Сьогодні ситуація, коли працівник дбає про папір, а не результат – це не нонсенс, а загроза існуванню держави. Держслужба – це в першу чергу сервіс, і лише потім звіти та рудиментальний пафос.
   Безініціативність та відбування номеру – баласт, який не дозволяє країні рухатися вперед. І такий баласт – це те, що є протилежним за своєю суттю до слова громадянин. Антигромадяни. На жаль, в нас таких антигромадян – ціле покоління. Поміж них пробиваються паростки нової генерації. Генерації відповідальних людей, які користуються можливостями, а не пільгами.
Автор – Володимир Дітчук

субота, 9 травня 2015 р.

Коли фашизм – це виклик

Як кажуть в одному старому анекдоті: «Ну, по-перше – це красиво...». По-друге, фашизм – це Європа, з усією її історією, культурою та агресивної принадністю. Німецький націонал-соціалізм ХХ ст. був тільки вивіскою, за якою стояли шеренгою всі, від Іспанії до Фінляндії, кожен зі своїм державним фашизмом. Франція була фашистською наполовину, подивіться карту режиму Віші. Скандинавія була лояльною фашизму вся. Східна Європа, окрім поляків, чехів і сербів. Південна, крім греків. Та частина України, яку ми називаємо ”прямо справжньою Європою”, була фашистською. Навіть у Британії діяла фашистська партія Освальда Мослі. Військовий союз держав Осі – це був один до одного нинішній Євросоюз, з тим же розкладом сил. Тільки без мультикультуралізму, і дуже-дуже нетолерантний.
   Якщо хто не в курсі, Європа, справжня Європа, завжди була нетолерантна. Везти звідти гуманітарну допомогу стали зовсім недавно. Лицарські хрести, римські орли, військові ордени зі штаб-квартирами в середньовічних замках, – в першій половині ХХ ст. це була не бутафорія для туристів. Те, що зараз помилково називається ”європейськими цінностями”, насправді цінності суто американські, і прописалися вони в Європі тільки за планом Маршалла. Європа ж толерантною не була ніколи, і толерантність її вбиває. А ми любимо Європу і не хочемо її смерті.
  А погляньте-но на мапу з журналу Esquire, на якій нанесені всі відомі Wikipedia люди за останні 2000 років. Розумієте, чому ми її любимо? Ще 70 років тому Європа прийшла до нас з вогнем і смертю, але отримала потужну відповідь. Була окупована, пограбована, згвалтована, обкладена даниною і зганьблена. Вона кається і платить досі, кається і платить, платить і кається. Але поки вона платить і кається за справи давно померлих предків, багато наших співвітчизників і далі її люто ненавидять. Ці товариші викликають тільки роздратування і гидливість, як шавки, що ритуально і гордо раз на рік облаюють скелет мертвого лева, не ними вбитого.
   Дратує їх пафос і заяложені ритуали. Дратує, що отримавши у спадок від дідів разом з медалями і контрибуціями слово ”фашизм, вони запхали в нього потрібне собі значення і вішають цей ярлик на кожного, хто їм не подобається. Дратує, що будь-який наш схвальний погляд у бік Європи вони називають ”фашизмом”. Дратує, що коли ми хочемо бути господарями на своїй землі, нас змушують відповідати за німців, які колись міряли один одному черепи.
   Ми – українці, на українській землі, за владу українців. Справжня дикість у тому, що цю просту, природну формулу треба комусь доводити. Доводити, що наше прагнення бути головними на своїй землі – не “фашизм”.
   Коли ліванець приїжджає в Україну, торгує нашими дівчатами за кордон, багатіє на цьому, влаштовує з мешканок своїх борделів всенаціональні конкурси краси, організовує ”жіночий феміністичний рух”, ганьбить українок у всьому світі, видає сороміцькі журнали, прописується керівником на державному телеканалі, а на всі претензії починає волати про фашизм. Коли негр з Африки приїжджає в Україну, сколочує секту за негритянським харизматичним зразком, оббирає масу українців до злиднів, багатіє, вплутується в грошові афери державного рівня, а на всі претензії починає волати про фашизм. Коли єврей приїжджає в Україну, підминає під себе національне суспільно-політичне телебачення, багатіє, визначає, кому дати слово перед народом, а кому не дати, вимагає за це величезні гроші, а на всі претензії починає волати про фашизм...
   Хочеться закусити губу і сказати: значить, фашизм, так? – Буде вам, суки, фашизм!
За матеріалами Der Enclave

вівторок, 5 травня 2015 р.

Концепція українсько-польського союзу

...Далі відносини до Польщі. Розгляньмо концепцію союзу Польщі й України, оперту на тім, що Україна зречеться своїх земель зайнятих тепер Польщею, а Польща має зректись претензій до дальшої України. Концепцію таку ширить як відомо У.Н.Р., а ми цю концепцію поборюємо, як утопійну і йдучу проти всіх даних нашої історії і вимог нашої сучасности.
   Історія, почавши од Болеславових походів, розстріляння Виговського, і на вигноєнню в таборах петлюровських “союзників” скінчивши, показала, що для такої концепції перш за все в Польщі ніякогісенького ґрунту нема. І найбільше навіть твердолобі повинні були переконатись, що нема чого нам набиватись із предложениями Польщі, коли вона не є й ніколи не буде схильною ті предложения щиро трактувати. Бо Варшава може ще раз використати недобитки української еміграції для зайняття ще частини України, але Україну творити вона не поможе ніколи. Не поможе хочби тому, що сотворения України в союзі з Польщею означало-б для Польщі відречення від своєї історичної місії одинокого заборола Заходу на Сході. На таке самовідречення нації живі добровільно не йдуть...
  Що-ж до союзу з Польщею проти Москви, то знов таки тисячелітня історія показала, що Польща в боротьбі України з Москвою не союзниця. Не союзниця тому що для Польщі і Москва і Україна це одна Русь, яка чим дикіша, і чим більше жереться між собою, тим для Польщі краще, що коли вже вибирати між двома Русями, то Варшава волітиме завжди Москву, з якою у неї менше протилежних інтересів, ніж з Україною.
   Врешті зрікатись західних українських земель ніякому українському політикові під загрозою політичної смерти не вільно. Не вільно тому що без опертя об Карпати, іншими словами без безпосереднього контакту з Західньою Европою, Україна своєї конкуренційної боротьби з Москвою за первородство або навіть за рівнорядне місце в Руськім Світі видержати не може. Що Західні Землі для України (так само, як Західні Землі для Польщі) єсть джерелом національної свідомости і резервуаром тих західних елементів, що в Руськім Світі відріжняють Україну від Москви і одинокі дають їй супроти Москви відпорну силу. А що оставленія Західних Земель під Польщею ширить в них москвофільство і таким чином убиває українську відпорність супроти Москви в самім серці цієї відпорности!
Автор – В'ячеслав Липинський (з неоголошеного листа)