Не таке й грізне NATO, як нам малюють

Уряд Суомі попереджає, що РФ неодмінно перекине свої війська до кордону із NATO у разі, якщо буде укладено перемир'я з Україною. Фінляндський прем'єр-міністр Петтері Орпо особисто виступив із застереженнями до західних союзників перед пресою. Подібний погляд на стан справ висловив і чинний голова Мюнхенської міжнародної конференції з питань безпеки, наголосивши, що "поки Україна воює, Європа у безпеці".

   Відварто кажучи, у Гельсинкі побоюються, що Москва скористається ймовірним затишшям на українському фронті, розгорнувши бойові дії проти країн Східного флангу NATO, а тому Брюсселю необхідно грошвою підтримати потенційних жертв майбутньої аґресії. Пан Орпо також закликав решту країн ЄС виявити солідарність, закликавши різко збільшити витрати на оборону, навіть попри те, що економіка багатьох із них має труднощі. Власне, це стосується на пряму і Суомі, котра опинилась у складному становищі через марнотратну діяльність попереднього уряду.

   Балтійсько-скандинавські держави намагаються об'єднати свої військові можливості у таких галузях, як протиповітряна оборона, безпілотні літальні апарати та суходільні армії. Вони також воліють активізувати перекидання озброєння та військ на схід європейського континенту. Показово, що уряди Естонії, Литви та Польщі планують наступного року витратити на власну оборону понад 5% свого ВВП, що значно перевищує цільовий показник американського президента Дональда Трампа, а інші прифронтові держави також збільшують військові витрати.

   «Для Європи важливо бути готовою до самооборони, оскільки американці починають іти зі Старого світу. Ми знаємо, що США скоротять підтримку та участь в обороні Європи, тому що вони мають багато інших проблем у галузі безпеки. Наша економіка зараз перебуває у дуже поганому стані. Це через загрозу з боку РФ. Атмосфера у Суомі дуже і дуже напружена», – сказав прем'єр Орпо.

   Наголосимо, що Фінляндська республіка – одна з небагатьох країн Європи й Міжмор'я, яка не послабила пильність щодо Московії, на відміну від сусідньої Естонії, продовжуючи реалізовувати значну проґраму підготовки. Це включає бомбосховища та величезні запаси найважливіших матеріялів, а ще ж і навчання молоді та еліти. Але Суомі також постраждала від більш аніж десятирічного економічного спаду, який змушує уряд скорочувати державні витрати через борг.

За матеріялами "The Financial Times"

Суфлер Кекконена – залаштунковий диригент Війни-продовження

На початку совєцько-фінляндської війни 1941-1944 рр. (відома, як Війна-продовження) президент Ристо Рюті хотів, щоби Суомі та СССР не мали спільного кордону, терени довкруж Лєнінграда стали б фінляндськими, а саме місто – "вільним від червоної чуми" під контролем фінів і німців. Ці плани виявлено у записах маловідомого дипломата, які раніше не публікувалися. Мова про Ааро Пакаслагті.

   Сучасний історик і багаторічний співробітник міністерства закордонних справ Суомі пан Маркку Реймаа дослідив біографію так званого "суфлера" (радше, нашіптувача) Урго Калеви Кекконена. Дипломат Ааро Пакаслагті виявився "сірим кардиналом" у надскладні для фінської нації та фінляндської державности часи. Зокрема, у фокусі уваги події літа-осені 1941 р. і літа 1944 р., коли Третій Райх чинив тиск на свого північноєвропейського союзника.

   Виявилося, що президент Рюті у розмові із послом нацистів у Гельсинкі паном Віпертом фон Блюхером запропонував варіянт розмежування державних кордонів, після поразки СССР у війні. Головна лінія пролягала б від гирла річки Нева, річищем Сювярі й далі дрібними водоймами до Білого моря. Уряд Суомі за допомогу Німеччині в агресії мав намір здобути чималу територіяльну винагороду – приєднати цілковито Кольський півострів і тогочасну совєцьку Карелію; найкращим варіянтом для фінляндців стала б відсутність спільного кордону із залишками СССР чи іншою Московією.

   Натомість Третій Райх міг би розпоряджатися теренами Інґрії й сусідніми із нею південними та східними областями. Війна-продовження тривала вже кілька місяців на момент згаданої вище розмови Рюті із Блюхером, який доповів викладене телеграмою своєму начальству у Берлін. Своєю чергою, пан Пакаслагті згадує, що міністр закордонних справ Суомі пан Рольф Віттинґ координував майбутню демаркацію та делімітацію, що мала відбутися відразу із завершенням війни.

   Але, як тоді з'ясувалося, райхсканцлер Адольф Гітлер ще не був готовий займатися цими питаннями, оскільки був зосереджений на захопленні Москви. Плани про переділ земель і креслення кордонів у воєнний час розроблялися на нижчому рівні чиновники й дипломати у Гельсинкі. Доктор технічних наук Рейно Кастрен, який служив у розвідці Головного штабу та у військовій адміністрації Східної Карелії, пропонував зібрати у межах Великої Суомі всі спорідненні фінам у мовно-культурному вимірі народи: мокшан, ерзян, марійців, удмуртів, комі, ба навіть хантів і мансі.

   Вважалося, що на територіях, прилеглих до Суомі, проживало приблизно 850 тисяч фіно-угрів, а на інших впритул до Уральських гір – приблизно 2,5 мільйона. Попри всі труднощі воєнного часу, цю ґрупу потрібно було зібрати разом на фінляндській державній території, з якої водночас депортувався б "сторонній матеріял" (слов'яни та ґерманці, а також євреї й татари). Лєнінград, у планах Кастрена і Віттинґа названо "відверто штучним витвором і тягарем, який необхідно демонтувати за непотрібністю", на його місці мало б постати спільне німецько-фінляндське поселення, вільне від московських впливів.

   Як згадує пан Пакаслагті, знаменита "Клятва меча" Карла Ґустафа Еміля Маннергейма, виголошена 11 липня 1941 р. викликала роздратування у чиновників і деяких депутатів, зокрема Кекконена. Він зателефонував до інформаційного відділу Ставки Головнокомандувача у місті Міккелі та відчитав його співробітників за втручання у зовнішню політику. Пакаслагті та Кекконена у своїх відомствах вели запеклу боротьбу проти поширення військового впливу на цивільну сферу.

   Лише після завершення Другої світової війни з'ясувалося, що автором оригінального тексту "Клятви меча" був бойовий генерал Вільо Туомпо, який зробив це відповідно до вказівок маршала. Самому Маннергейму плани приєднати себе сусідню Карелію згадували  не лише критики та опоненти, а й ветерани із правими поглядами, котрі не пробачили невідповідність гучних слів зі справами. Фінляндські дипломати змушені були заспокоювати світову громадськість, особливо країни-переможці, які перекроювали Європу на власний розсуд, але то вже інша історія.

За матеріялами "Ilta-Sanomat"

Зимова війна. Рік 2022-й

Як кажуть у народі: «Краще побачити один раз – аніж почути сотні раз». Це про торішню бійню на Півночі України у лютому-березні. Я, з походження, – удмурт (по мамі), а по батькові маю предків з Естонії, які потім переїхали до Польщі, котрий народився на початку 2000-х рр. в Україні на Донеччині, у Бахмуті.

   Тепер цей напрямок фронту найгарячіша точка. Відверто, тут у нас – справжній Верден чи Марна, тобто, випалена ворогом земля, а замість дерев і будинків: випалені пні й руїни. Але про Бахмут якось іншим разом, зараз – про Зимову війну 2022 р.

   Це відбулось на початку лютневого вторгнення. Ми виїхали з полігону 23.II.2022, треба було забрати пару людей у Чернігівській області, а приїхали на місце призначення наступного дня, де нам сказали, що почалася широкомасштабна війна. Зв'язалися із командуванням, бо збирали усіх, хто був поблизу, – і нам дали згоду.

   Ми зайняли позиції, бо вертатися було небезпечно; ніхто знав, як фронт буде рухатись і куди саме. «Це ж бляха друга армія світу!», – міркували ми й тільки на 7 день війни ми зрозуміли, щó це їм – пизда, а не нам. Але ось перший, день нашого бойового хрещення...

   Із нас зробили зведений підрозділ і там ще були рекрути з учебки. Тобто, вони не пройшли її до кінця. Зі старшин нам прислали двох інструкторів (головний сержант і старший сержант) усе з той самої учебки, хоча один – узагалі медик, викладав тактичну медицину, а затим нас повели кудись у ліс.

   Сказати, що я там був взагалі не місцевий, – нічого не сказати. Треба було зробити позиції та зустріти ворога, протримати позиції скільки це можливо по часу. Із важкого озброєння був тільки один ПК; навіть чим копати особливо не було чим, а до місця розташування їхали нашим же КрАзом із ППД.

   Потім із цього КрАзу ще зняли тент, аби накривати наметом дим від багаття, бо у більшості навіть не було запасних шкарпеток; були лопати, але теж не у всіх, бо деяких як і нас вирвали прямо з дороги. Добре що якийсь інструмент був у КрАзі, він і став нашим порятунком (його кабіна стала другим пунктом обігріву) під час "роботи". Від огнища підігрівали воду та будь-яку рідину, звиняйте за подробиці, але навіть сечу, але позиції ми зробили.

   Далі сидиш 4 години в окопі: одну грієшся, а для цього треба було відійти до спецпункту, десь так метрів за 500, стежкою. Але бляха вони нас обійшли! Москалики були вже справа і зліва; нам це повідомили по новітнім нанотехнологіям – радіостанції "Redmi 9T".

   Тобто, нас обійшли навіть не помітивши. Хоча там була головна стежка, вони рухалися саме дорогою, після якої починається ця наша широка стежка; але десь, мабуть, не туди повернули москалики... Тоді "Док", так ми кликали командира, ухвалив рішення виходити з оточення, хоча було зрозуміло – справа ризикована і ось чому.

   Ми намотали собі червоні стрічки, як у ворога. Ми не зрозуміли спочатку, – а нафіга?! Та "док" переконав, що це – маркування рашистів; але тоді ми ще їх навіть не бачили, ні на фото, ні на відео, і не знали, як їхня форма виглядає, бо не було ні часу, ні можливості дивитись інформацію в мережі.

   Вже потім через "Redmi 9T" ми попередили, що будемо виходити з червоними стрічками, але форма буде наша. Це було зроблено для того, якщо нас помітили рашисти, то може прийняли б за своїх. Виходити повинні були "чисто" пішки, без ні якого транспорту; обличчя водія треба було бачити, бо це буде загуба транспорту...

   А далі – пробіжки, повзання, повний бушлат снігу; то холодно то жарко. І тут ми зупинилися, бо з нами рашисти встановили голосовий контакт: ми почули, як вони намагалися до нас звернутися, майже в упор. Метрів 50, 70 до них було, але ми відкрили вогонь.

   Спочатку було видно їх, коли попадали. Ті, кого було видно, то відразу почалося якесь полювання: то стрільба відновлювалась, то знов тиша, то якийсь вибух чи гранату хтось кинув, чи фіг його розбере. Взагалі не зрозуміло було – що й хто, – і це тривало майже годину!

   За відчуттями, минула ціла вічність. Коли ми отямились та хоч якось зібралися, – пішов шквал в їхню сторону та вихід із тієї місцевості. А "Док" знав цю місцевість дуже добре, а  тому знав, як і куди пересуватися: ми вийшли всі, з двома пораненими побратимами, і без утрат; я вважаю, нам тоді дуже пощастило.

   Насамкінець додам важливе спостереження. В юності дуже багато читав і дивися про Зимову війну (1939-1940) або, як її називають ще совєцько-фінляндську. Але не коли не думав, що відчую на собі теж саме; мені назавжди запам'ятається той перший, скажений бій у зимовому лісі на Чернігівщині.

Автор – Фрьодо Бахмутський

Відділ "R" на варті етнічних і мовних злочинів Московії

Чи знали ви про те, що ще від часів Єкатєріни II московити створили таємний орган, службовці якого з покоління у покоління прискіпливо і ретельно займаються монотонною роботою? Якщо конкретно, то контролем за проявами етнічного екстремізму! А це – викрадення та заховування у підземні сховища недозволених кремлівському режиму старожитностей (писемна спадщина, антропологічні та археологічні знахідки тощо), втручання у діяльність науковців і вичищення від правдивих згадок про давні народи мережеві енциклопедії, архіви та бібліотеки, тощо.

   Засекречений "сімома печатками" урядовий орган входить до так званого Спецхрану і має наступну назву – Відділ "R" (або також Комітет етнічного управління). Про його існування тільки у 2010-х рр. розповіли його колишні співробітники, які виїхали до країн-учасниць Європейської спілки й запросили там політичного прихистку через можливе переслідування ґебістами. До нині ця установа була радше темою чуток серед "посвячених" дослідників (етнографів, лінгвістів, істориків), але голки у копиці сіна не приховаєш.

   Усю можливу інформацію щодо злочинної діяльності Відділу "R" зібрали представники мокшанської, карельської, вепської, ерзянської та удмуртської діаспор, минувшину яких московити чимдуж намагаються затерти, вичистити, переписати та не виводити у первинному вигляді на світ Божий. Так от, по-перше, цей орган має регіональні підрозділи у кожному з суб'єктів РФ, які підзвітні напряму Москві, хоча за документами вважаються співробітниками місцевих науково-дослідних інститутів із гуманітарних дисциплін. По-друге, багато політиків та інших відомих людей (громадські та культурні діячі) з автономних республік Московії є чинними агентами Відділу "R", які втрачають членство у ньому тільки по смерті (переважно їх ліквідують спадкоємці Павла Судоплатова). По-третє, один із центральних підрозділів під кодовою назвою "Ethno C.C." планомірно конфіскує історичні документи (рукописи), які можуть вплинути на status quo етнічної ситуації у межах поки що РФ; перевезення цінних артефактів покладено на ФСБ.

   Окреме питання – заробітна плата, яку видають у конвертах і тільки (тобто, завжди) в іноземній валюті, причому фіксована сума залежить від тематики того чи іншого агента. Найбільше керівництво Відділу "R" цінує фіно-угористів (уралістів) і дослідників тих етносів, які перебувають на межі фактичного вимирання та/або асиміляції московитами. За словами колишнього співробітника – "лінгвіст N", – який попри втечу до Нової Зеландії відмовився назватися з міркувань безпеки, стверджує, що найбільше у Спецхрані перебуває понад тисячу рукописів мерянською, булгарською, уйґурською, мокшанською, ерзянською мовами датовані ще до Володимирового хрещення (Київської) Русі, котрі дозволяють читати виключно обраним, що пройшли відповідні дозвільні процедури.

   На додачу до писемних старожитностей, у Спецхрані також зберігається матеріальна спадщина уярмлених і підкорених силою зброї корінних народів поки що РФ. Зібрані у коробки та мішки результати численних археологічних розкопів у багатьох регіонах, у тому числі Мордовії, Саратовщині, Вологді, Костромі, Нижньому Новгороді, Удмуртії, Комі доводять предковічність тамтешнього автохтонного населення, яке немає жодного відношення до московитів і їхніх експансіоністських амбіцій, а відтак становлять небезпеку для сталості окупаційного режиму. Окрему групу Відділу "R" становлять мережеві-бійці, котрі вичищають від правди найбільшу вільну енциклопедію у світі – "Wikipedia", наповнюючи її фальшивками, беручи за доказову базу переписані від часів Єкатєріни II джерела і сміливо поборюють тих, хто намагається донести до користувачів справжню, але не вигадану окупантами істину, про що можуть підтвердити й українські вікіпедисти.

За матеріалами "Uralistica"

Вяйнямьойнен і Тюштєнь: що різнить і єднає леґендарних героїв?

У фіно-угорській мітолоґії існує поширений, але вельми умовний, образ "сплячого богатиря" (фін. Nukkuva baghatur | мокш. Нувси батор), хоча не всі сучасні історики згодні з таким твердженням. Він притаманний багатьом народам, котрі мешкають на обширі від Скандинавії аж до Алтаю, і, зазвичай, має один той самий сюжет, закарбований в епосі: скажімо, у "Калевалі" – це Вяйнямьойнен, а у "Мастораві" – Тюштєнь. Обидва названі благородні герої фінського (та карельського) і мокшанського (та ерзянського) народів відповідно, мають неймовірну силу та волю, але водночас добросердні, наділені великою мудрістю й жагою до справедливости. У кожного з них власні своєрідні характеристики, які жива пам'ять того чи іншого етносу зберігає й передає з покоління в покоління, прикрашуючи новими яскравими сюжетами, ніби прагнучи повернути з небуття втрачену "золоту добу". Знаково, але у певні доленосні миті (кризи, революції, війни) дехто навіть наважується уособити їх, перенісши образ леґендарного мужа на конкретну історичну постать сучасности.

   Важливо зауважити, смерть або загибель у бою "сплячого богатиря", за переказами, не є остаточною; він знову прийде, як тільки його покличуть на допомогу. (Тут дехто може бачити алюзію на розп'яття і воскресіння Ісуса Христа, але це доволі сумнівне порівняння). Як правило, місцем "тимчасового" спочинку героя слугує печера, пагорб, гора чи курган; або ж він просто втомлений іде під землю – на самоти чи з військом. Однак у разі крайньої потреби (а саме, коли народ перебуває на межі зникнення через дії чужинців!) нащадки, згуртувавшися, посеред поля просто неба прикликають його збудитися від сну і прийти на допомогу (фін. Väinämöisen soitto | мокш. Тюштянень пшкядема). Натомість, коли якийсь невіглас, бажаючи перевірити правдивість давніх переказів чи просто заради жарту вирішує закликати велета, той, з'явившися, бачить, що прийшов дарма, – а відтак розчаровується і йде назавжди, ніколи не вертаючися, залишаючи нащадків на одинці з бідами.

   Розглянемо на прикладі Вяйнямьойнена і Тюштєня. Перший, за "Калевалою" (укладеною та упорядкованою Еліасом Льоннрутом), є старим і мудрим першочоловіком, впливовим шаманом, який імовірно жив у VIII-IX ст., володів могутнім, чарівним, співочим голосом. Вважається старшим сином Калева (також леґендарного богатиря-велета, засновника мітичної держави балтійських фіно-угрів на березі Віру) і первісної богині повітря Ілматар, яка чомусь була запліднена морем та вітром одночасно. Вяйнямьойнен перебував в утробі своєї матері 730 років, поки вона плавала у човні під час утворення земля, саме після молитви до Сонця, Місяця та Великої Ведмедиці, зміг покинути лоно, пірнувши у глибини моря. Його земне життя сповнене безліччю випробувань – борючися зі злими й темними духами, створив навколишній світ, дарував людям кантеле і хотів принести їм достаток у вигляді млина-Сампо, але поряд із добрими справами іноді несвідомо чинив кривди.

   Головний калевальський герой постає суворим "вічним бардом", який співом встановлює жорсткий порядок над безладом, рівнобіжно шукаючи собі дружину (фактично, викрадає обраних ним дівчат, вбиваючи їхніх суджених). Яскравий приклад – траґедія норовливого лапландця Йоукагайнена з юною сестрою Айно. Старець Вяйнямьойнен не тільки перемагає у співочому змаганні суперника, а й заклинає його потонути у болотяному трясовинні, на що молодиця відповідає самогубством, відмовляючися одружитися з тим, хто позбавив життя її брата. Окремий сюжет – протиборство з чаклункою Лоугі з Погйоли, яка не бажає віддавати людям відібране Сампо. Цей унікальний маґічний артефакт, що символізує щоденний достаток, під час переходу з рук у руки випадково розбивається на друзки й губиться по світу не лишаючи слідів.

   І все ж кінець леґендарного старця не менш епічний, ніж прижиттєві подвиги, які були затьмарені поодинокими підступами. Одного дня приносять на оглядини дивну дитину, запліднену від ягоди, котру Вяйнямьойнен вирішує стратити. Натомість двотижневе немовля привселюдно починає говорити по-дорослому й дорікати герою за допущені гріхи, які той мусить визнати й присоромлений вирішує залишити Озерний край Суомі. Він відпливає на мідному човні геть до країни мертвих – у Туонелу. На прощання обурений "сплячий богатир" таки обіцяє знову повернутися, коли людям знадобляться його навички, вміння, ремесла та міць, і коли комусь вдасться відновити Сампо.

   Ось, як висновує позитивну гіперболізацію постаті Вяйнямьойнена провідний фінський фольклорист і мітолоґ минулого століття Уно Гарва: «Він до тепер залишався невизначеною фіґурою, частково через різкі розбіжності серед дослідників. Дійсно, навіть навколо реальної історичної особи чи події може бути витканий таємничий ореол казки, особливо якщо ця особа чи подія досить великі, щоби породити її штучно в уяві багатьох людей. Якби Вяйнямьонен просто керував рибальськими та мисливськими подорожами у північній глушині або від імені шведської корони був збирачем податей у лопарів, було б важко зрозуміти, як стільки леґендарного могло чіплятися за його особистість. Його добрі вчинки рівнобіжно межуються з хибними, з помилками, і ніхто не може сказати, чому саме йому відведено унікальне місце у світі наших старих оповідальних віршів-рун. Тож можна лише здогадуватися, що для цього була особлива причина, закарбована у нетлінній народній пам'яти, пронесеній у віках».

   Другий – Тюштєнь, за "Масторавою" (укладеною та упорядкованою Шарононєм Сандро), є родоначальником племені мокша і ерзя, земним правителем-оцязором (який, можливо, жив у IV ст., але, швидше за все, – набагато раніше), народжений смертною дівчиною Літовою після запліднення богом-громовержцем Атямом. Він з'явився на світ із залізною п'ятою, кам'яною потилицею й обмотаними дротом колінами. Свою владу деміурґ отримав з рук ради старійшин за надприродні здібності та наявні мудрість зі справедливістю. У цілому період його правління зветься "золотим століттям" (мокш. Тюштянень пинге) – саме в цей час жінки народжували тільки хлопчиків. Найпомітнішим атрибутом героя, що завжди носив із собою, була велика мідна труба у вигляді вигнутого рогу – тóрама.

   Як доброзичливий господар сприяв вирішенню суперечок, зокрема щодо рівномірного поділу лісів і полів, навчав людей землеробства і плекав збереження родючости. Одночасно, як головний воїн, уміло відбивав ворожі напади чужинців. Із-поміж його постійних помічників виділяють мітичного залізодзьобого Ворона-Провидця, Королеву Бджолу і Білого Лебедя. Разом із ними Тюштєнь бере участь у космоґонії – поборює злих духів, які приносять жахливі посуху та злидні з Заходу. На старости літ усе ж вирішує добровільно приєднатися до своїх батьків на небесах, залишаючи захованою у лісових хащах тораму, чий звук наче грім і голос предків, а також послання для нащадків: якщо над його народом нависне серйозна загроза, він повернеться, щоби дати відсіч, але у цій битві може згинути весь світ.

   Упродовж свого земного життя Тюштєнь робить багато різних вчинків: зі своїми помічниками об'їжджає Рідний край (мокш. Мáстор), споглядаючи за тим, як працює народ; споруджує місто-фортецю, в основу якого замуровують дівчину Куляшу; перемагає у бою сильного і могутнього хана Сарду; насамкінець залишає мудрі настанови задля плекання морально-етичного розвитку. Його мета – орґанізація якісно нового суспільства у порівнянні з попереднім первісним і диким, де культурі й традиції відведено особливе місце. Характерною здатністю Тюштєня є потрійна зміна власного віку: юнак, коли Місяць молодий; зрілий у повню; і старець, коли Місяць спадає. Одним поглядом чи помахом руки він зупиняє течію річки, будує міста, зводить мости, з очей випускає блискавки та вражає ними ворогів, живе кілька людських поколінь. У цілому оцязор мислиться як добрий покровитель (не цар!), обраний старійшинами від імені всього народу, якому і служить, а відтак жодних взаємних конфліктів між ними немає (принаймні руни цього не фіксують), бо Тюштєнь любить свій народ, а народ любить Тюштєня, – така поетична схема їхніх стосунків.

   А ось, як узагальнює його образ у живій народній пам'яти мордовський дослідник старовини Андю Маскаєв: «За час свого розвитку Тюштєнь проходить 3 стадії, котрі цілісно доповнюють одна одну – мітолоґічну, де він божество; епічну, де виступає як боголюдина; історичну, де він правитель з ознаками дійсного вождя племені. Його постать чітко виражає ідеї етноцентризму та етнічного скептицизму одночасно прагматичних мокшан і рішучих ерзян, які зберегли відповідні традиційні пісні героїчного змісту. Тюштєнь сам багато у чому нагадує леґендарного біблійного вождя євреїв Мойсея, бо і долю має таку ж. В усній поезії мокшан і ерзян він постає справедливим господарем-азором, який доводить своє високе походження і право на владу викликом прикмет, а здатність чинити дива дозволяє визначити Тюштєня як повноправного правителя-деміурґа – творця громадських підвалин і хранителя моральних цінностей. Він великий не лише на ратному полі, а й у щоденному служінні народу та у захисті тих, хто сам себе захистити не може, але чекає на його обіцяне повернення».

   Що ж у підсумку? Назверх обидва наведені вище "сплячі богатирі" (герої наділені силою, доблестю, невгамовною енерґією, гордістю, уособлюючи у монументально ідеалізованій формі норму поведінки людини ідеального виду, яку не витворить жоден хірург, а тільки уява) мають спільні риси – вони у дечому справедливі, допомагають людям (перш за все землеробам), захищають рідний край від загарбників, "озброєні" власними унікальними музичними інструментами (кантеле і торамою) й у відповідну мить залишають земний світ, відходячи в інший, незримий та потойбічний, зробивши покладену долею на них справу. Одначе є тут і відмінності: якщо син Калева сам міг спровокувати конфлікти з сусідами, бо волів довести власну кращість і безстрашність, шукаючи чудодійні предмети задля примноження достатку й наражаючи при цьому супутників на небезпеку, то син Атяма ніколи на таке наважувався, адже злагода поміж людей та їхній добробут перш за все для нього було породженням щоденної мирної праці. У Тюштєня спостерігається далебі бездоганна репутація, натомість Вяйнямьойнен аж ніяк не є непомильною постаттю, котру ще й привселюдно присоромило дитя (на схилі літ він мучиться від визнаного тягаря завданих кривд стороннім, ні в чому невинним жителям Калевали та Погйоли, які волів би стерти й забути, але пам'ять не дозволяє зробити цього, тож рушає до Туонели замолювати скоєні гріхи).

   Попри мітолоґічне походження вони все ж постають для декого певними ідеалами правителів, захисниками інтересів своїх народів, на які мають рівнятися їхні наступники, щоби завадити зникненню всього племені. Фінський (і карельський) Вяйнямьойнен та мокшанський (і ерзянський) Тюштєнь також різняться важливими особливостями характеру, притаманними народам, які пронесли крізь віки непідробні руни-перекази про великі діла "сплячих богатирів". Якщо перший назверх постає войовничим чоловіком без дотримання усталених правил, хто здатен переступити "червоні лінії" заради виконання своєї місії, то другий – сумирний орач (трудівник, який об'єднує народні маси), хто підтримує життєвий цикл на землі та зв'язок із небесним світом богів. Ці епічні герої з леґенд давно пішли від нас, зберігши обітницю повернутися у лиху годину, котра вже обійняла грозовими хмарами війни та голоду пів світу в очікуванні їхнього пришестя. Настала мить грати гучно на кантеле і трубити у тораму, щоби незримі велети відновили рівновагу.

   P.S. Вищевикладений авторський матеріал не претендує на звання "істини в останній інстанції", але є суб'єктивним порівнянням так званих "кабінетних" творів Еліаса Льоннрута та Шарононя Сандро. Адже і "Калевала", і "Масторава", зрештою, – це все ж таки дві кардинально різні світосистеми, як толкінівський "Володар кілець" та юнґеріанські "Скляні бджоли". У першому випадку спостерігаємо впевнену спробу здійснити фінізацію спільних із карелами та іжорцями завітів і переказів про славні дні, що минули. Тоді як у другому – якусь мордвинізацію чи спробу змішання мокшанських й ерзянських пісень, незаслужено названих "загальнонародним епосом". У підсумку, щоби знайти реальну схожість сюжетів у мокшанському та фінському фольклорі, можна покласти життя, оскільки потрібно буде точно відновити всю історію, і то мінімум – до скитського періоду.

Автор – Данило Катраник

Відлуння Зимової війни у Слобожанських лісах

Наприкінці листопада 1939 р. совєцькі загарбники, серед армійських загонів яких перебували етнічні українці, вдерлися у незалежну Суомі. 105 днів фінляндці героїчно стримували ворожу навалу, завдавши значних втрат у живій силі та військовій техніці. Вже у лютому 1940 р. до Гельсинкі прибув холодноярський отаман Юрій Горліс-Горський, який ініціював створення добровольчого підрозділу з  полонених українців, але знатне бойовище добігало свого кінця й начистити пики більшовикам вони не встигли.

   Тепер, 83 роки по тому, нащадки ветеранів Маннергеймового вояцтва стоять пліч-о-пліч із нащадками, ймовірно, тих українців, які волею долі опинилися у засніженому Озерному краї Суомі. Невеличкий загін фінських добровольців воює з українцями проти спільного ворога зі Сходу, знову. Деякі з них навіть наважуються викладати фотозвіти зі своїх полювань на московитів у соціальні мережі, як-от 30-річний боєць Ральф Сірен; він командує чотою, зібраною з його земляків у складі Інтернаціонального леґіону територіяльної оборони України.

   Молодий доброволець родом із Кіркконуммі, але тривалий час живе у Нідерландах. На початку березня 2022 р. він вирушив до України, щоби допомогти нашій нації чинити спротив московитській аґресії. Власне крім українців і фінів, його братами по зброї (фін. Aseveljet) – норвежці та американці з бойовим досвідом.

   «Щиро кажучи, я симпатизую українцям. Цілком зрозуміло, що Московія чинить неправильно, і тут великий проти маленького, якщо хочете, як Ґоліат проти Давида. Це та сама ситуація, що була у Фінляндії під час Зимової війни, і тоді нам майже ніхто не допомагав», – стверджує Ральф Сірен.

   30-річний уродженець Суомі певен і переконує інших у тому, що нині настав час як ніколи допомагати Україні всіма наявними засобами (від санкцій до озброєння). Хтозна, можливо це своєрідний особистий борг чи відплата за події Другої світової війни на фінській землі, щільно окроплену також і українською кров'ю. Тоді, як і зараз, точиться борня цивілізації з варварством, боротьба за нашу і вашу, шановні сусіди-європейці, свободу!

За матеріалами "Ilta-Sanomat"

Панфіноуґризм як відповідь на слов'янофільство

Серед науковців-гуманітаріїв існує усталена думка, що ідеологія і рух з об'єднання та культурної взаємодії фіно-уґорських народів з'явилися у так званий міжвоєнний період (1919-1938 рр.). Однак насправді коріння панфіноуґризму чи панфеннізму (фін. Panfennismi, нім. Panfinnougrische) сягає першої половини позаминулого століття. Він постав не на порожньому місці, на відміну від офіційного імперського наративу держави Романових — "православ'я-самодержав'я-народність" — запровадженого графом Сєргєєм Уваровим й ідеологом слов'янофільства Міхаілом Погодіним.

   Оскільки царська ідеологія панславізму не була актуальна для Великого Князівства Фінляндського, її місце заступила гідна місцева альтернатива, розробкою якої в 1830-1850 рр. займалися члени Фінського літературного товариства, відомі нам як фенномани. Вони пропагували зверхництво великих фіно-уґорських народів (головно фінів у Суомі та Карелії, естонців в Естляндії й Ліфляндії, а також мадярів на землях корони святого Іштвана) над малими (саамами, карелами, лівами тощо). Задля підкріплення беззаперечності теорії панфіноуґризму, здійснювався збір і публікація власне фінських фольклорних творів.

   Крім того, фенномани налагоджували перші тісні культурно-політичні зв'язки із представниками естонського та мадярського національних рухів. Спільно вони мали не тільки наукову, але, в першу чергу, ідеологічну спрямованість, оскільки воліли узаконити свою мовно-культурну асиміляцію менш розвинених братніх, а то й зовсім чужих народів (як до прикладу, здійснювалася мадяризація словаків і українців). Знаково, що попервах ні московський царат, ані австрійське цісарство не вважали панфіноуґризм якимось серйозним викликом собі, він-бо розвивався галузях науки, літератури, мистецтва і тільки з подіями "Весни народів" й після — набув відверто політичного забарвлення.

   У другій половині ХІХ ст. найпалкіші адепти цієї течії (племінного націоналізму або Heimoaate) на теренах Суомі та Мадярщини оголосили династії Романових і Габсбурґів колоніалістами й визискувачами фіно-угорської спільноти. Адже монархи, зокрема такі, як Ніколай I, репрезентували інтереси не всіх своїх підданих, а переважно російської та німецької націй. Тому вони вдавалися до репресивної державної політики проти інших, кількісно малих народів своїх багатоетнічних імперій — фіно-уґрів якщо не змосковщували, то понімечували.

   Фактично, панфіноуґризм став цілком природною відповіддю на такі дії влади: з культурно-наукової сфери боротьба стала політичною, вийшовши далеко за межі проживання тих же фінів, естонців і мадярів. Будителі останніх прагнули залучити до руху й інші фіно-уґорські (здебільшого безграмотні) племена, котрі мешкали на берегах Волги та на Уралі, але ті не змогли зберегти власну самобутність через імперський мовно-культурний тиск. Слід насамкінець додати, що такий погляд на Схід від Гельсінкі, Таллінна й Будапешта не мав на меті плекати створення спільного державного утворення для всіх фіно-угорських народів, а лише їхнє відособлення (усамостійнення) від імперського центру і набуття власної національної ідентичності через поголовне просвітництво.

Автор — Денис Ковальов

Молодь Фінляндії обирає націоналістів

Планетарна пандемія коронавірусної інфекції з КНР похитнула довіру європейських виборців до панівних в їхніх країнах партій. Тобто, скажімо, у Німеччині громадяни радо віддають свої голоси лівим силам, у Фінляндії ж навпаки – готові підтримати правих. Соціологи фіксують особливо різкий сплеск популярності "Справжніх фінів" серед тамтешньої молоді, якій набридло очікувати невідомого майбутнього від соціалістичного уряду.

   Що це означає на практиці? – Якщо, приміром, сьогодні відбулися парламентські вибори, то кожен 5-й мешканець Суомі віком від 18 до 35 років (19% опитаних громадян, з яких 29% – чоловіки, а 10% – жінки) віддав би свій голос націоналістам. Фактично, у фінляндської молоді нарешті почала прокидатися власна національна гідність, а може, навіть, бажання турбуватися про свою батьківщину (раніше були популярними різного роду лівацькі сили з їх ідеологією руїни традиційно усталеного світу).

   Слід наголосити, що зростання партійних рейтингів "Справжніх фінів" має свій ґрунт і не з'явився, мовляв, на порожньому місці. Цьому передувала активна робота з громадянами упродовж всього минулого десятиліття: на кожен запит чи прохання депутати-націоналісти давали чітку відповідь, або йшли на конкретні кроки. Крім того, самих потенційних виборців партії "Справжні фіни" об'єднує високий рівень освіченості та водночас ставлення до політики як культурної чи оперативної проблеми важливої для сучасної молоді.

   Знаменно, що фінських націоналістів під проводом Юссі Галла-аго на правду розглядають "радикальними реформаторами" суспільства, при цьому незаслужено порівнюючи з нацистами до приходу у владу на хвилі "Великої депресії". Опоненти з-поміж лівих сил закидають "Справжнім фінам" відмову від мультикультурної асиміляції нелегалів, підтримку вуличного насильства і, навіть, співпрацю з прокремлівськими марґанільними елементами (але ніхто так ще і не довів останнього). Швидше за все зростання довіри молоді Суомі до незаплямованих корупцією націоналістів, а не пандемія COVID-19, змусила уряд перенести (муніципальні) вибори до місцевих рад з 18 квітня на 13 червня 2021 року

   Насамкінець не буде зайвим додати, що під час попереднього перебування в уряді (від 29 травня 2015 р. до 28 червня 2017 р.) представники "Справжніх фінів" відверто чесно ставилися до власних програмних цілей завдань партії та передвиборчих обіцянок. Так, вони мали сміливість приймати важкі та непопулярні рішення, за які суспільство їх хоч і критикувало, але не піддало ні осуду, ні остракізму (чого не скажеш про ситуацію в Україні з міністрами від ВО "Свобода"). Відтак варто очікувати, що наступне волевиявлення завдяки молоді дасть "Справжнім фінам" великий кредит довіри, забезпечивши відповідними важелями впливу для розв'язання насущних питань і демонстрації реальної роботи патріотів на благо суспільства, а не казнокрадів чи пустомелів із грантожерських структур.

Автор – Денис Ковальов

Планомірне заміщення замість стимулювання народжуваності завдає непоправної шкоди Європі

Природна людність корінних європейців щороку скорочується. Головними чинниками цього процесу є: відсутність у молоді та осіб середнього віку (незалежно від статі) бажання відтворювати собі подібних через уявний комфорт; панування ідеологій визиску (неокапіталізму) і розбещення (ліволібералізму), що насаджують хибну систему цінностей; сприяння міграції чужоземців із наявним варварськи світоглядом загарбників. Відтак варто очікувати того, що рівень народжуваності невдовзі сягне катастрофічної позначки, подолати яку вже буде не можливо навіть державним фінансовим заохоченням майбутніх батьків робити дітей.

   Останній тому приклад — заможна і назверх щаслива Фінляндія. Місцеві науковці з Інституту демографічних досліджень нещодавно шокували громадськість своєю заявою. Оприлюднивши результати щорічних досліджень, вони наголосили, що у гонитві за економічною стабільністю та перебуванням у так званому "першому світі" країна розплачується падінням народжуваності.

   Як виявилося, люди зі сталим достатком не мають потреби не те, що сформувати родину з 1-2 дітьми, але й взагалі не сприймають серйозних стосунків. Станом на тепер сумарний коефіцієнт новонароджених зменшився до 1,35 на 1 жінку. Для того, щоби зберегти фінську націю (кількість якої сягає 5-6 мільйонів у цілому світі) від природної загибелі, щорічний мінімальний показник повинен знаходитися на рівні 2,1-2,3.

   За словами науковців з Інституту демографічних досліджень, Фінляндія сьогодні — один із лідерів за найнижчим природним відтворенням власної людності, котру чомусь державна влада в особі міністра внутрішніх справ вирішила замінити мігрантами. Ухвалена урядом програма передбачає небачений досі для країни суспільний експеримент, який зачепить усі верстви населення. Її головними пунктами є так званий "міжсекційний фемінізм" (фактично узаконені привілеї для ЛҐБТ), "боротьба з дискримінацією" (тобто репресії проти захисників традиційних цінностей) і "позитивне ставлення" до нелегалів із країн Азії та Африки.

   Отже, замість того, аби взятися за порятунок власних громадян, кількість яких щороку невблаганно занепадає, лівацька влада Фінляндії сприяє його заміщенню чужинцями. Цілком імовірно, що урядовці з Гельсінкі керуються настановами представників так званої Франкфуртської школи, беручи до уваги лише економічну складову проблеми та запозичуючи досвід сусідньої Швеції — нестачу платників податків, які забезпечують своїми внесками державний пенсійний фонд, добровільно-примусово покривають відповідною чисельністю уродженців із далеких країв. Тому вже за 20-30 років переважну більшість фінляндських громадян становитимуть правовірні мусульмани з темним кольором шкіри, для яких фінська мова буде рудиментом.

За матеріалами "Yle Areena"

Хотіли як краще, а отримали деградацію

Країни Європи охопила нова пошесть — молоде покоління віком від 10 до 20 років щороку стає тупішим. Такі невтішні висновки роблять експерти посилаючись на результати нещодавно оприлюдненого дослідження рівня освіти "PISA 2018". Цікавим видається і те, що окрім вкрай низьких показників України, свої лідерські позиції втратила й Фінляндія, влада якої пишається своєю реформою в галузі шкільного навчання.
   Як виявилося, організатори дослідження оцінювали грамотність і математичну компетенцію, а також знання у сфері природничих наук. Так от, з 1000 необхідних балів 15-річні учні українських шкіл набрали в середньому 466, а їхні колеги з Фінляндії мають результати на рівні 520. Крім того, результати "PISA 2018" виявили, що найслабшим місцем будь-якого українського школяра є математика, тому не дивно що кожного літа тисячі абітурієнтів стають в чергу на гуманітарні факультети, а не на технічні.
   Тривожним моментом дослідження стало і виявлення так званої сегрегації за місцем проживанням і соціальною приналежністю. Спільним для України та Фінляндії стало те, що міські школярі показують кращі результати у читанні, математиці та природничих науках, ніж учні з сільської місцевості. А погіршення грамотності дітей із малозабезпечених сімей також відбивається на загальних результатах, адже середня різниця у порівнянні з підлітками з благополучного оточення становить 75-85 балів.
   Які ж висновки маємо зробити з оприлюднених результатів? — По-перше, головною причиною падіння рівня грамотності слід вбачати у надмірній прив'язаності школярів до новітніх технологій і світової мережі, оскільки увага дитини концентрується не на необхідних їй знаннях, а на короткочасному задоволенні. По-друге, що стосується України, то це існування недореформованої системи шкільної освіти, коли вчителі з диплом насправді фахово не придатні до педагогічної діяльності, а дехто з них продовжує сповідувати відверто антиукраїнську ідеологію, засмічуючи мізки учнів інформаційним непотребом замість знань; у Фінляндії, на щастя, з цим проблем поки немає. Ну і по-третє, це відсутність самодисципліни у школярів, які нерідко спізнюються, а то і прогулюють уроки, проводячи важливий для навчання час невідомо за якими справами.
   Щоб не бути голослівним і просто навести тут всім відомі факти про кризу в шкільництві, пропоную взяти до уваги актуальну засаду про реформування системи освіти згідно з сьогочасними потребами України. Адже навчання, знання все ж мають гарантувати кар'єру і готувати кожного представника молодого покоління бути компетентним спеціалістом у його сфері, потрібній для розвитку держави. Бо, на жаль, дебілів із дипломами в Україні вистачає, і це доволі прикра ситуація яку маємо вирішувати довго і спільно.

Автор — Ревуч Січовий

Вовки фінського націоналізму

Будь-які ініціативи, покликані зміцнити мультикультурну асиміляцію приховують в собі загрозу знищення національної ідентичності, що згодом обов’язково породжують радикальні явища. Україна, яка ще має шанс уникнути таких "принад" як етнічна злочинність, повинна брати до уваги приклади інших країн Єдиної Європи, де активні представники громадськості борються з викликами сучасності. Скажімо доволі показовим є ситуація у Фінляндії, де попри існування лівацького уряду, щодня зростає популярність націоналістів!

   Сьогодні мова піде про одну з найзагадковіших позапартійних і антисистемних організацій праворадикальної спрямованості — "Suomen Sisu". Вона з'явилась у листопаді 1998 р. в одній з книгарень Гельсінкі як ініціатива молодих націоналістів, натхненних діяльністю героїчних предків у 1917-1944 рр. Головна мета, яку проголосили тоді, і яка досі є незмінною — сприяння патріотичному виховання молоді на достойних приладах, викриття інформаційної брехні глобалістів і ліваків, а також антиміграційна й антиісламська пропаганда.

   Ось вже понад 20 років активісти організації "Suomen Sisu" поширюють серед співгромадян радикальні націоналістичні ідеї, за які їхні критики з різних політичних таборів вже встигли охрестити молодих патріотів євроскептиками-неофашистами. Водночас від прихильників, за свою безапеляційність і безкомпромісність у боротьбі з ліваками та нелегалами, вони отримали цілком справедливе назвисько — "вовки фінського націоналізму". Станом на сьогодні понад 1500 активістів "Suomen Sisu" не тільки в теорії (у статтях, дописах і публічних виступах) обґрунтовують потребу повстання фінської національної ідентичності, але й доводять її на практиці (у містах Оулу, Лагті, Тампере, Турку та Вааса організовано територіальні добровольчі загони з охорони громадського правопорядку, де компактно проживають мігранти-мусульмани).

   Варто зауважити, що свою політичну діяльність у лавах зазначеної організації розпочинали сьогоднішні народні депутати з лав "Справжніх фінів" — лідер Юссі Галла-аго та ідеолог партії Оллі Іммонен. Цим народні обранці неабияк демонструють авторитет "Suomen Sisu" як провідної націоналістичної організації. Її головним друкованим органом на сьогодні є мережевий журнал "Sarastus", де також публікуються сучасні українські публіцисти правого спрямування.

   Крім того, для нас діяльність "Suomen Sisu" цікава ще й тим, що саме її активісти ось вже 6 років як стоять на відверто проукраїнських позиціях. Маючи вплив на вже згаданих депутатів-націоналістів, вони агітують продовжувати санкції проти РФ, не визнавати законною кремлівську анексію Криму, прирівняти до терористів бандугруповання "ДНР-ЛНР" і всіляко допомагати Україні в її боротьбі з агресором. А цього року вони пішли ще далі — висунули територіальні претензії Кремлю, який має повернути колишні фінляндські землі на Карельському перешийку разом з Вііпурі (Виборгом), хоча це радше демонстрація того, що фіни не забули про окупацію своїх земель московитами й не більше.

Автор — Денис Ковальов

Сучасний погляд на народний епос

Нещодавно у Фінляндії побачила світ ілюстрована книга за мотивами епосу "Kalevala". Автор Самі Макконен зумів поєднати у своїх малюнках міфічні образи з їх сучасним трактуванням у вигляді коміксу. Тому не дивуйтесь, що на сторінках графічного роману будуть постійні бризки крові, протиборство людства з чудовиськами (які нагадують орків з "Володаря Перснів") та повсюдна присутність зла, яку читач відчуватиме буквально своєю шкірою.
   За словами автора, візуалізація епосу "Kalevala" раніше була нудною справою поодиноких художників, які бралися тільки за ключові сцени: кування й крадіжка диво-млина Сампо, загибель Айно, пригоди Леммінкяйнена, сумна доля богатиря Куллерво... Проте справжній потенціал жаху, закладений у сюжеті, лежав недоторканим, наголошує Самі Макконен. У його роботі в центрі уваги володарка північного краю — відьма Лоугі, яку художник показує читачу ще юною дівою, що опановує чаклунство й проходить тернистий шлях чорної магії до здобуття могутніх сил.
   Створюючи свій графічний роман на основі рун епосу "Kalevala", Самі Макконен мав на меті за допомогою коміксів передати сучасному читачеві емоції героїв і своєрідний фінський дух, а також дати відчути себе частиною народної міфології. Адже якщо раніше карело-фінський епос вивчався у рамках суто академічної освітньої програми в багатьох країн світу, що відштовхувало читачів, то тепер коміксна обробка "Kalevala" у псевдоґотичному стилі має розширити коло поціновувачів такої своєрідної літератури. Зазначимо, що в Україні подібною є "Енеїда" в ілюстраціях Анатолія Базилевича, видана ще у 1968 р., незадовго до святкування 200-річчя її автора Івана Котляревського, яку досі ще ніхто не осучаснив, щоб відновити в українців потяг до читання своєї якісної літератури.

За матеріалами "YLE"

Чим здивує нова націоналістична партія у Фінляндії?

Цього тижня у Фінляндії була зареєстрована нова партія з правого табору. За повідомленнями місцевих ЗМІ, партійний реєстр міністерства юстиції Фінляндської Республіки поповнила сила євроскептиків і націоналістів — "Фінський народ у першу чергу" (від фін. Suomen Kansa Ensin). Наголосимо, що представники даної організації прагнуть залишити Євросоюз і домагаються депортації нелегальних мігрантів з країн Азії та Африки.
   То які першочергові завдання ставить перед собою нова націоналістична партія? — По-перше, захист інтересів фінського народу. По-друге, проведення всенародного волевиявлення щодо виходу Фінляндії з ЄС (так званий "Fixit"). По-третє, відмова від євро і повернення до національної валюти (фінської марки). По-четверте, закріплення на законодавчому рівні позаблокового статусу країни — неприєднання Фінляндії до військових блоків, а також посилення власної оборони та державних кордонів.
   Партійний лідер Марко де Віт був одним з ініціаторів демонстрації проти нелегальних мігрантів у містах Фінляндії. До слова, намети організації під гаслом "Suomi Ensin!" досі стоять поблизу головного залізничного вокзалу у Гельсінкі та розповсюджують агітацію про наслідки міграційної кризи для країн Балто-Скандинавського регіону. Чи стане нова політична сила євроскептиків конкурентом для "Справжніх фінів" (найбільша націоналістична партія у країні) сказати важко, адже за останні рік правий табір у Фінляндії пережив ідеологічний розкол і досі відчуває нестачу членства у власних лавах через маргіналізацію традиційного націоналізму.

За матеріалами "Фонтанка"

Політична шахівниця сучасної Фінляндії

Упродовж останніх 10 місяців ми спостерігаємо небувале зростання популярності правих партій по всьому світу. Показові результати виборів в Італії, Швеції та Бразилії – переконують нас у тому, що настрій громадян у світі жваво правішає на фоні соціально-економічних та міграційних прорахунків лівих урядів. Цікавою у цьому плані є політична ситуація у Фінляндії.

   Ця північно-європейська країна завжди була своєрідним осередком окремішності, як мовно-культурному, так і в суспільно-політичному плані. Звісно, що свій вплив на громадську думку фінляндців упродовж тривалого періоду історії (особливо за часів незалежності!) намагалися здійснити найближчі сусіди – Швеція та Московія. Тому не є дивиною, що лівацтво має у Фінляндії міцний фундамент, через що націоналістичні та консервативні сили радше сидять на лавах опозиції й рідше виступають з позиції влади.

   Скажімо останні парламентські вибори 2015 р. засвідчили відносну полярність фінляндського суспільства. Тоді лідером стала "Партія Центру" (фін. Keskusta), у той час як друге і третє місця посіли націоналісти "Справжні фіни" (фін. Perussuomalaiset) та ліберальна "Національна Коаліційна Партія" (фін. Kansallinen Kokoomus) відповідно. Центристи та ліберали пішли вимушено на союз з націоналістами, бо з першого дня роботи парламенту нового скликання опозиційний табір став яскраво червоним і не хотів ділити міністерські портфелі з представниками інших партій.

   Цьогорічний розкол у лавах націоналістів дав лівим силам шанс здобути наступного року безкомпромісну перемогу. "Справжні фіни" позбулися поміркованого членства, котре не тільки займає до сьогодні міністерські крісла, але вже під прапором партії "Синє майбутнє" (фін. Sininen Tulevaisuus), але й всіляко підтримує ліберальну лінію уряду (потурає нелегальній міграції, боронить права ЛГБТ-спільноти тощо). Цей факт засвідчує хибність обраного у 2015-2016 рр. націоналістами шляху – тодішнє партійне керівництво не хотіло псувати відносини з партнерами по коаліції, а тому не виконувало наданих виборцям і рядовому членству обіцянок.

   Єдиним промінням надії були вуличні радикали з-поміж "Північного руху опору" (фін. Pohjoismainen Vastarintaliike), проте вони наразі поза законом. Місяць тому апеляційний суд міста Турку постановив заборонити діяльність та розпустити "Північний рух опору" (на території Фінляндії через пропаганду нацизму та дискримінацію мігрантів. Наразі організація знаходиться у стані переходу в підпілля та просуватиме своє членство до легальних партій, як-то "Справжні фіни", аби відновити справедливість.

   Можна припустити, що фінляндська політична шахівниця стане найгіршим віддзеркаленням виборчих перегонів у сусідній Швеції. Адже на відміну від тамтешніх колег, які упевнено взяли 3-тє місце (мова про партію "Шведські демократи"), фінляндська правиця роз’єднана і наразі не входить навіть у п’ятірку згідно з останніми соцопитуваннями. Тому очевидною є перемога саме лівих сил на виборах у квітні 2019-го, що дозволить сформувати власний уряд послідовникам культурмарксизму вперше з 1999-го!

   Тому не дивуйтесь, якщо саме Фінляндія стане країною, де замість очікуваного повороту вправо ми спостерігатимемо радикальний ухил вліво. Наслідки можуть бути катастрофічними як для громадян цієї північноєвропейської країни, так і для нас з вами. Адже чинна влада буде ставити нам всім у приклад (як вона робить це останні 4 роки) "правильний вибір фінів", тож будьмо уважні!

Автор – Kalev Korpinen

Фінська школа: чому замовчують недоліки?

Під очільництвом Лілії Гриневич відбувся перегляд освітньої програми в цілому – від садочків до вишів. Замість поглиблення знань із їхнім практичним застосуванням (біологічні та хімічні досліди, екскурсії у музеї тощо) чиновники Міносвіти продовжують планомірно ґвалтувати дітей поверхневістю "заради галочки" та чергового гранту від західних партнерів. Не варто забувати, що з виділених західними партнерами на реформу освіти 6 млн. євро, за призначенням підуть лише 2 млн. євро, бо решта – це оплата консультаційних послуг тих, хто напоумив здійснити докорінні зміни в  українському шкільному навчанні.

   За останній рік фахівці та експерти у галузі освіти напророкували Україні цілу торбу змін, які профільне міністерство запозичить у Фінляндії для покращення шкільного та університетського навчання. Адже як відомо, ця північноєвропейська країна – флагман сучасної системи освіти за рейтингом "Economist Intelligence Unit". Та чи все так райдужно, як розповідають експерти з  екранів телевізорів українцям?..

   Відповідаючи на це питання, ми виділимо кілька аспектів. По-перше, перехід від традиційної до сучасної освіти відбувся наприкінці 1960-х рр., на хвилі, спричиненої підйомом лівих ідей і поширенням так званого єврокомунізму, запозиченого у сусідній Швеції вже у середині 1970-х рр. По-друге, криза консервативної ідеології на тлі самоліквідації соцтабору та поява ліволіберального Євросоюзу на початку 1990-х рр. дали нове дихання деструктивним теоріям про ґендерне виховання дітей з раннього шкільного віку. Ну, і по-третє, на фоні заміни справжніх дисциплін хворобливими теоріями про рівність і мультикультуралізм, відбулось їхнє істотне розмивання та падіння рівня знань серед дітей старшого шкільного віку.

   У цілому реформа освіти у Фінляндії підмінила акцент у навчанні – необхідність вивчати скажімо математику зникла, поступившись місцем роботизованій техніці. Таким чином, пристосувавшись до нових вимог трудового життя мінливої сучасності. Звісно, що практики стало більше, але теорія все ж основа знань, якою не варто нехтувати.

   Що змінилось за останні півсторіччя у фінляндській системі освіти? – Учні початкової та середньої школи зрідка роблять домашнє завдання, а їхні знання не оцінюються зовсім. Крім того, вчителі проводять з дітьми тільки 4 години на день, решту часу присвячують професійному вдосконаленню, зокрема й в обов’язкових гуртках толерантності та мультикультурної рівності. Засилля різного роду ґендерних дисциплін призвело до зменшення математичного мислення у суспільстві, яке ще до початку 2000-х рр. стояло в авангарді глобального технологічного прориву (міжнародне дослідження "Trends in International Mathematics & Science Study" показує, що математичні навички фінських школярів погіршилися у рази з показниками 10-річної давнини).

   Водночас, у міністерстві освіти Фінляндії вважають, що вже за кілька років загальноосвітні школи все частіше будуть частиною багатофункціональних центрів. А будь-який зв'язок з минулим (тобто традиційною системою освіти) залишиться у підручниках історії та педагогіки. Передбачено, що школи стануть освітніми комплексами для гуманітарного обслуговування не тільки школярів, але й інших мешканців того населеного пункту, в якому вони розташовані.

   Саме ці важливі недоліки фінської школи свідомо ігнорують, або ж навмисно приховують від українців, так звані експерти та чиновники Міносвіти. Цілком зрозуміло, що відхід від традиційного навчання з комплексом усталених дисциплін та заміною їх девіантним вченням про "gender" – це програмоване знищення відсотка освіченості нації. І технологічний прорив, який неминуче впливає на українське суспільство, потребує не вигадок хворих шаленців, а покращення стану шкільної та університетської інфраструктури з гарантованим працевлаштуванням випускників за своїм фахом.

Автор – Данило Катраник

Вклонитися Маннергейму, вибачитися перед фінами

Війна — справа мужніх і хоробрих, чиї серця сповнені прагненням справедливості. Але часи невблаганно змінюються, диктуючи нові правила, які створили люди, що і дня не нюхали пороху, мерзлого ґрунту та гнилої плоті. Тож благородний похід в ім'я високих ідеалів, оспіваний трубадурами та кобзарями, став надбанням підручників з історії, поступившись місцем антигуманній агресії задля матеріальної наживи.
   Ймовірно, що так розмірковував і фінляндський маршал, регент і президент вільної держави Суомі — Карл-Ґустаф-Еміль Маннергейм. Він наголошував, що нова (сучасна) доба приносить з собою нові обов'язки, але, як і раніше, всі основні питання людства вирішуються залізом та кров'ю. Ореол героїзму та святості ще довго буде супроводжувати цю постать сучасної історії Фінляндії, постать захисника державної незалежності.
   Саме з метою вклонитися маршалу Маннергейму та звернутися до фінської нації, у Гельсінкі завітав речник "Правого сектору" та директор видавництва "Zалізний тато" — Дмитро Савченко. Він, як персона відома у націоналістичному русі, від імені українців вибачився перед народом Фінляндії за участь наших пращурів у Зимовій Війні (30.ХІ.1939-13.ІІІ.1940) на боці агресора — армії СССР. Звернення було зроблено 26 липня цього року на могилі фінляндського маршала.

Звернення Дмитра Савченка до фінської нації

   Вчинок речника "Правого сектору" сміливо можна прирівняти до дипломатичного кроку окремо взятої людини, яка не дивлячись на політичну ситуацію у Європі, встановлює мости між дружніми Україні державами. І це не дивно, адже постать Карла-Ґустафа-Еміля Маннергейма для Фінляндії завжди актуальна так само, як для нашої країни постать гетьмана Павла Скоропадського. Тож попри будь-які спроби москалів розсварити наші вільні нації, ми не зупинимось на досягнутому, продовжуючи справу славних попередників.

Автор — Денис Ковальов