четвер, 25 грудня 2014 р.

Різдвяна Ніч Націоналістичної Революції

«У глибокій темряві довгої зимової ночі на небі сяяли зорі, а в захистку незнаної стайні народився Христос. Ніхто не мав тоді ні часу, ані цікавості слідкувати точно за часом… Але в сучасному Римі панує глибоке переконання, що це сталося саме опівночі, і тому опівночі побожна юрба заповнює вулиці, поспішаючи на Службу Божу до церкви св. Марії Великої… Може бути, вони мають рацію: ніч мала доходити до свого кульмінаційного пункту, коли народився Христос – інакше Його народження не мало б такого великого значення й не викликало б такої потрібної уваги.
   Занадто вже довго блукала людина навпомацки, шукаючи світла, і марних шукання знаходила лише щораз густішу темряву. Серце стискалося від пожадливої туги, а в душі наростала знеохота і втома. І от власне тоді, в кульмінаційному пункті жахливої найстрашнішої ночі, в бідній, незнаній стайні, просто на сіні народився Христос. (…) І в нас на Україні панує тепер жахлива темна ніч. І там люди кидаються навпомацки, шукаючи за світлом, задихаючись під навалою кошмарів, неймовірних примар… І там ніч добігає до свого кульмінаційного пункту… І там має ось-ось вдарити дванадцята година… І той, що має народитися, народиться як Христос – серед голих чотирьох стін, у хаті з брудною долівкою, серед обшарпаного люду».
   Процитовані вище рядки один із очільників ОУН Євген Онацький написав у різдвяну ніч далекого 1930-го р., проте вони не перестають бути сучасними, адже «жахлива темна ніч» триває, українці залишаються бездержавною нацією, а роздуми над темою Різдва Христового так чи інакше продовжують перетинатися з міркуваннями про нашу національну долю.
   Для християн-націоналістів, котрі боролися за визволення власної Вітчизни, теми Різдва та Великодня були особливо важливими. І Воскресіння нашого Господа, і Його дивовижне Народження для націоналіста є доказом того, що його боротьба не марна, що Перемога, якою б фантастичною вона не видавалась, можлива. Чим є народження Ісуса Христа? Неймовірним дивом: Предвічний Бог – абсолютно трансцендентний, абсолютно невимовний, Творець, укритий від зіпсованого гріхом творіння, воплочується, стає людиною і народжується від Діви. Диво із див, але це диво сталося. Відтак, якщо Господь заради своєї любові до нас явив нам диво і став людиною, то хіба Він не може явити нам і меншого дива – дарувати винагороду за нашу боротьбу?.. І вже ніби не окупована Україна чотирма державами, і Київ уже вільний, і радісні дзвони святої Софії сповіщають нам, що наша Батьківщина відродила свою середньовічну велич і могутність… Так, насправді цього ще немає – ти сидиш у своїй римській квартирі і, реалістично подумавши, усвідомлюєш, що 1930 р. навряд чи принесе Україні волю. Одначе сповнене віри і любові серце хоче бачити у темряві бездержавності віфлеємську зорю націоналістичної Перемоги…
   Коли полистати націоналістичну періодику минулого століття і звернути свою увагу на публікації, присвячені Різдву та Новому року, з уст може зірватися прагматична думка: «Ех, банальність – звичайні “календарні” публікації». А й справді, у періодичному органі потрібно друкувати те, що хочуть прочитати, і січневий випуск газети/журналу неодмінно має містити хоч кілька матеріалів відповідного спрямування. У наші постмодерністські і, неодмінно, постсекулярні часи взагалі без різдвяної тематики жити неможна – комерція без неї пропаде. Он у “високодуховній” eРефії декілька років тому трапився випадок, коли якась поліклініка оголосила різдвяні знижки… на аборти (і робилося це, імовірно, не для цілеспрямованої образи почуттів віруючих, а так – з огляду на постмодерністську тупість та засади маркетингу). Якщо у наші часи без Різдва аж ніяк, то тоді й поготів… Одначе, гортаючи січневі випуски того ж “Визвольного шляху” п’ятдесятирічної давності, розумієш, що в написаних напередодні Нового року рядках міститься щось більше, аніж календарна банальність. І тоді намагаєшся поглянути на той текст очима людини, котра лиш десять літ тому вирвалася на Захід у складі рейдуючого відділу УПА. І тоді приходиш до думки, що незбагненна містика не така вже й далека, що вона своєю тонкою гранню торкається долі твого народу – того життєвого простору, поза яким неможливе і твоє існування.
   «1951 рік тому, – писав Ярослав Стецько, – з народженням Божого Сина прийшла на світ правда. Добро і зло, Боже і сатанинське – це ті два антиподи, що перебувають завжди в непримиренній боротьбі між собою. Ці два світи борються в світі і борються вони в кожній людині. В світі панує радість, щастя, мир і спокій тоді, коли божеське опановує більшість живих на землі людей, а навпаки, коли тією більшістю опановує сатанинське – на світ приходить сум, замість любові ненависть, замість миру війна, замість щастя горе, замість радості сльози, і замість “разума”, що “возсіяв” над миром, приходить божевілля, яке прикривається розумом сатани… Божевілля або розум сатани як найгостріша зброя проти правди, що “возсіяла” над миром, стає засобом заперечення приходу тієї правди у світ. А заперечення самого факту існування будь-коли Божого Сина, а тим самим і заперечення Його народження, є заперечення на світі всього Божого… От тому большевизм, що породжений сатаною, як сила сатани, взяв собі за догму першу і найважнішу сатанинську заповідь: Бог – це витвір людської уяви, а релігія є опіумом для народу.
   Тому сьогодні на теренах, опанованих московським большевизмом, як протест проти народження Божого Сина куряться димарі фабрик і заводів, гупають молотки, робляться танки й літаки, гармати і бомби. Сьогодні, в день Різдва Христового, стоять на “трудових вахтах” робітники й колгоспники, кують зброю, при допомозі якої сатана збирається оволодіти світом, щоб убити в людині радість відчуття через її наближення до Творця.
   Сьогодні на землі нашої Вітчизни, де панує московський большевизм, не чути радісних дзвонів. Засмучена земля не чує пісень возвеличення Того, Хто її утворив, не ходять попід вікна колядники і не співають “Нова радість стала”. Бо в цей день скрізь гудять фабрики й заводи і продукуються безперервно гармати, літаки й танки. В цей день куються кайдани і будують в’язниці».
   Погодьмося, що подібна риторика якось контрастує із комерціалізовано-глобалістським "Джингл-беллс" на кожному кроці. Контрастує вона і з шаблонними привітаннями та побажаннями щастя, здоров’я і усього найкращого. Контрастує вона навіть із багатьма проповідями у церкві. Хтось переживає Різдво у релігійному дусі. Для когось це, передусім, сімейне свято. Для інших – чергова нагода побути скотиною. Та для таких, як Ярослав Стецько різдвяна ніч була нагодою замислитися над тим, що у світі не припиняється боротьба Добра і Зла. Для українських націоналістів, котрі мали досвід кривавої боротьби з більшовизмом, зло не було якимось абстрактним браком добра. Воно було субстанцією, духом, котрий матеріалізувався в сатанинській совдепії.
   «На землях нашої дорогої Батьківщини сьогодні ще тріумфує червоний кат Ірод, гнобить наш нарід, винищує віру Христову і заводить закони Зла. – йшлося у січневому номері Шляху перемоги 1951 р.(…) В той час, коли наші очі шукатимуть Вифлеємської Зірки, а думки линутимуть ген далеко на схід, між наш геройський, ніким не упокорений народ, – в той час мільйони наших батьків, братів і сестер стоять в нерівній боротьбі з кремлівським Іродом-Сталіном. Довгі колони наших найрідніших і найдорожчих нашому серцю батьків, матерів, братів, сестер, жінок, синів, дочок, старців і маленьких дітей тягнуться безперервним ланцюгом на сіру дику північ царства червоного Сатани. Мільйони йдуть на каторгу...
   Кожної хвилини, навіть у святу Різдвяну Ніч, десятки тисяч людей катуються в більшовицьких казематах. Саме в такий важкий час приходить Різдво Христове, народжується Божий Син, щоб пройти тернистий шлях мучеництва і повторити свідоцтво Правди. І Правда, яку встановив сам Христос, за яку пролялося стільки української крові, переможе! Ідеї, за які полягли кращі сини й дочки українського народу, стали семафором сучасного українського покоління і горітимуть так довго, доки не сповняться закони Правди, доки український нарід не стане власним господарем на своїй землі».
   Для націоналіста осмислення Різдва, роздуми над темою Воплочення Божого Сина є проникненням у смисл подальшої боротьби. Якими б нездоланими здавалися перепони, націоналістична боротьба продовжує мати сенс. Темна ніч. Небо оповите смогом бездуховності. Штучна ілюмінація, вивіски численних магазинів та розважальних центрів створюють ілюзію сенсу життя. Але той, хто вірить, обов’язково побачить Вифлеємську Зірку. Якщо Господь створив цей світ і воплотився заради нього, то хіба Він покине тих, хто шукає Його волі і намагається втілити її у життя?

пʼятниця, 19 грудня 2014 р.

Нова національна ідея Естонії

Щоб гарантовано забезпечити існування естонської нації в історичній перспективі, зберегти естонську мову, культуру, державну незалежність, підвищити конкурентоспроможність, бути більш сильними і готовими до нових викликів – все це недалека перспектива уряду Естонської Республіки. Естонські урядовці та депутати парламенту Рійґікоґу мають намір запровадити проект популяризації збільшення кількості корінного населення країни шляхом не тільки пропаганди багатодітних родин, а й з наданням реальної фінансової допомоги.
   «Люди – найцінніше, що у нас є! Однак реальність така, що з кожним днем наш народ стає все малочисельнішим. Продовжується відтік населення за кордон, а ті, що залишаються, навряд чи вирішуються на народження дітей», – в один голос заявляють політики та соціологи Естонії.
   Саме ця ситуація є, на наш погляд, найважливішою загрозою для національної безпеки Естонії, адже без народу немає і держави. І саме тому вже сьогодні слід задуматись про розробку нової державної стратегії розвитку народонаселення, яка тривалий час вітає у кулуарах Рійґікоґу. Вона повинна містити амбітні і масштабні цілі і завдання з демографічного розвитку Естонської Республіки, де припинення демографічної кризи та стабілізація стануть етапами на шляху до здійснення головної мети – кратного збільшення чисельності народу Естонії. Для реалізації таких важливих завдань необхідна тактика комплексних рішень, що припускає наявність різних компонентів. Найважливішими з них є робота за для підвищення економічних показників і поліпшення ситуації в соціальній сфері. Це має сприяти нормалізації становища.
   Але, як відомо, птах не може літати з одним крилом. І для того, щоб якомога швидше вирішити існуючі проблеми і рухатися далі на шляху прогресу, необхідне створення національної програми демографічного розвитку з переліком конкретних, дієвих заходів, спрямованих на стимулювання народжуваності.
  Демографічна політика, заснована на синергії всіх цих складових і спирається на традиційні сімейні цінності, призведе до потрібних результатів. Необхідно використовувати цей шанс, адже виникнення в довгостроковій перспективі хоча б тримільйонного населення Естонії буде означати якісно новий, більш високий рівень у її розвитку.
  Наразі, уряд Естонської Республіки лише виношує план майбутнього "бебі-буму", запровадження якого розтягнеться на найближчі 10-15 років. Такий проект майбутнього, на думку естонських політологів та істориків, має зупинити повзучу експансію московського Кремля у намаганні всюди захистити російськомовне населення і, водночас, відродити велич маленької балтійської нації – естонців.
Автор – Артур Шаумян

субота, 13 грудня 2014 р.

Sell your clothes and buy a sword

Sell your clothes and buy a sword! Where is your sword, Christian? – Maybe you wear with a dagger or at least the knife? What did you say? You unarmed? And you call yourself a Christian? How so? Is not every Christian should act like Christ? Then why do not aspire to and say about you as Christ, "counted among the thieves"? (Luke XXII, 37).
   Have you forgotten the words of the Lord? "Sell your clothes and buy a sword…" (Luke XXII, 36). And therefore justified by the lack of a sword that can only Christian who does not even wear. The entire rest also remember that Jesus came to earth to bring "not peace but a sword" (Matthew X, 34). So no one can deny that Jesus brought!
   In the Middle Ages the glorious sword invariably accompanied Christian life. In particular, the Divine Liturgy. Thus, when reading the Gospel knights to half brought out their swords, showing by his willingness to fight for the faith.
   They are remembered for the words of Pope St. Nicholas I (852-867), when he was asked about the legality of the use of weapons in "Responsa ad consulta Bulgarorum", wrote: "The man who does not prepare itself arms to protect themselves and his country, offend God…" Once this understanding fit in the shower Christians from childhood.
   How could forget the fine tradition, performed in the temple night before initiation knighted in prayer awake to arms, laid on the altar! The blame for this indifference is not only spiritual fathers of Christian church – the priests, but also on fathers around us – the parents, the heads of the family because the inextricable link Cross and the Sword in the first place has to support his father. And before you go on a Sunday Mass (liturgy) in the church, the father has sharpen and clean all their weapons to eyes of his son.
   That's what brought the Knight of faith, brought the Warrior Spirit. On the eve of the First Communion as a father give his son a sword. First Communion should be smack steel. Christian without a sword – not a Christian because Sword – a cross.
Author Kostiantyn Novikov

субота, 6 грудня 2014 р.

Шюцкор – на захисті незалежності Фінляндії

Минає 75-та річниця від дня початку підступного нападу СССР на маленьку Фінляндію 30.11.1939 р. та 97-ма річниця з дня проголошення Фінляндії незалежною республікою 06.12.1917 р. Однак, і досі фіни відчувають загрозу з азійського Сходу, адже нині Україна як і вся Європа опинились у безвихідному становищі: або нова тотальна світова війна із вірогідністю застосування ядерної зброї, або нікому не потрібні “мирні” переговори. Все ж, у тяжкі години військової загрозу зі Сходу на захист Батьківщини виходили мужні добровольці, захисники Вітчизни, і Фінляндія цьому гарний приклад.
   Так було одразу після початку Першої світової війни. Фінські добровольці, патріоти та націоналісти, які прагнули здобуття самостійності своєї батьківщини з пазурів московського царизму, з дозволу німецького кайзера Вільгельма ІІ утворили 27-й єгерський батальйон. Цей батальйон фінських єгерів відправили одразу на війну із армією Російської імперії, але не у Фінляндію, а в Латвію. Лише з Лютневою революцією 1917 р. фінським єгерям було дозволено перебазуватись на Батьківщину.
 Взагалі, час створення добровільної, оборонної організації Шюцкор (фін. Suojeluskunta) складно визначити. Шюцкор утворився сам по собі, у зв'язку з обставинами того часу. Документальним свідченням появи організації Шюцкор вважається лист фінляндського солдатського комітету від 16.05.1917 р. адресоване до військового штабу у Гельсінкі, в якому підтверджувалося, що для майбутньої незалежної фінської держави необхідні власні збройні сили. Були потрібні негайні заходи для організації корінного населення, що б воно було готове діяти проти військ Російської імперії. Навчання військових кадрів мали проводитись на базі єгерського батальйону, який вже був перекинутий до Великого князівства Фінляндського.
   У травні 1917 р. представники єгерського батальйону утворили в середмісті Гельсінкі "Активний комітет", що складався з наступних особистостей: статський радник Алексіс Грінпенберґ в якості голови, доктор Ейно Суолахті, майстер кінного спорту Гаральд Окерман, віце-суддя Отто Окессон, кандидат медичних наук Свен Доннер, магістри Type Сведлін і Ейно Вяліканґас, а також кандидат філологічних наук Елмо Кайла. Усередині комітету утворили робочий відділ, що займався організаційними питаннями.
   Влітку єгері "Активного комітету" 1917 р. розробили проект територіального поділу Великого князівства Фінляндського на округи, в які призначили власних начальників і окружні правління. Окружні правління сформували організації Шюцкора в поселеннях і призначали начальників місцевого відділення. Всю діяльність наказали заховати під виглядом спортивного клубу, добровільної пожежної дружини або чогось подібного. В інструкціях по діяльності начальника округу підкреслювалося, що організації Шюцкора повинні бути повністю нейтральними. Організації почали зростати чисельно по всій країні.
   Так, 25.01.1918 р. Сенат Фінляндії наказав воякам Шюцкора виступати в якості державних збройних сил. До цього у ролі армії були задіяні поліцейські загони – організація "Знамено порядку" та Корпус охорони Фінляндської держави. Перше положення про діяльність організації Шюцкор було підписано 02.08.1918 р., оскільки уряд не хотів втратити контроль над ситуацією. Указ робить охоронні загони частиною збройних сил як резерв з добровольців. Указ визначив структуру організації. Закон про організацію Шюцкора був прийнятий 22.12.1927 р., коли бійцям було наказано стати складовою частиною збройних сил держави. Вищим органом управління Шюцкора Фінляндії став Головний штаб. Першим головнокомандувачем Шюцкора був полковник Генрік фон Ессен (до 1921 р.), після нього – генерал Лаурі Мальмберг (до закриття організації в 1944 р.). Організація включала, крім танкових військ, всі наземні роди військ, а також окремо під загальним командуванням перебував флот Шюцкора. Кількість членів за весь період існування було майже 100 тис. осіб.
   Наведено цитату з офіційного статуту Шюцкору: «…У мирний час завданням Шюцкора є стимулювання і збереження боєготовності серед народу, а також його духовний і фізичний розвиток. Шюцкор дає своїм членам військове навчання і проводить просвітницьку діяльність у рамках своєї програми…».
   Вступ до лав Щюцкора був добровільним, членом міг стати будь чоловік, громадянин Фінляндської Республіки досягнувши 17 років, чия лояльність до влади не викликала сумнівів. Значок з гербом організації носили на лівому рукаві. Герб представляв собою латинську літеру «S» (абревіатура назви організації) на тлі відповідному гербу округу. Вгорі 3 ялинкових гілочки, коріння яких ведуть у часи громадянської війни – при битві за Тампере  в травні 1918 р. фінські війська використовували справжні ялинові гілки, щоб відрізняти своїх від більшовицьких загарбників.
   Під час кількох совєцько-фінських війн з активістів Шюцкора утворювали тилове ополчення за місцем проживання, і у них були мобілізаційні завдання. Для цього Фінляндія була розділена на округи, число яких було різним у різні роки. В період усього існування у Шюцкора мав центральне положення в обороноздатності Фінляндії. Шюцкор підтримував постійно навчання власної стотисячної армії, у якій крім усього іншого було відмінне особисте спорядження. Це проявилося під час Зимової війни 1939-1940 рр., коли зі спорядженням солдатів були великі проблеми.
   Вже 19.09.1944 р. в Москві було підписано Угоду про перемир'я між СРСР і Великобританією з одного боку і Фінляндською Республікою з іншого. Відповідно до пункту №21 угоди, Фінляндія була зобов'язана розпустити всі так звані "прогітлерівські" та "профашистські", військові, воєнізовані і тому подібні організації на своїй території. Вже 03.11.1944 р. парламент Фінляндії схвалив без голосування закон про розпуск Шюцкора. Карл Густав Еміль Маннергейм як президент затвердив закон. У зв'язку з підписанням угоди про перемир'я між СССР та Фінляндією Шюцкор розформували 06.11.1944 р., а його майно частково перейшло у власність держави, частково пішло на громадські потреби, наприклад, на допомогу інвалідам, сиротам і близьким загиблих, переселенцям з окупованої Східної Карелії. У наказі від 16.11.1944 р. Карл Густав Еміль Маннергейм подякував воякам Шюцкора за їх відданість та жертовність на благо Батьківщини.
   Упродовж останніх 70 років вояки та активісти Шюцкора поступово переходили у громадську та політичну діяльність. Офіцерство Шюцкора перейшло на штатну роботу до збройних сил Фінляндії на правах радників з певної військової галузі. Нині, ветерани Шюцкора є одним з прикладів мужності, хоробрості та відданості для молодого фінського покоління патріотів, що зберегли власні традиції та національну ідентичність. Честь і повага, яку шуцкорівці заробили у битвах задля захисту власної Батьківщини не один раз буде жити у відданих синах Фінляндії, що не скорилась під чоботом Кремля.
Автор – Денис Ковальов

понеділок, 1 грудня 2014 р.

"Русскій мір": терор, злидні, українофобія

Славнозвісний “руській мір” тримається на страху громадян РФ та її пригноблених сателітів. Ідея русскава прєвасходства вбивається століттями у суцільному тваринному і загальному колі страху. Люди бояться влади, але для них це настільки природний стан, що вони не знають терміну для цього почуття.
   Громадяни бояться, не відчувають у собі сил щось змінити, а тому самі себе переконують, що поважають і люблять різних вусатих і плішивих упирів, портрети яких висять в кожному кутку.
   Вони вірять пропаганді. Чому? Адже вона тупа? І тупість легко перевірити? Справа в тому, що пропаганда знімає проблему морального вибору. Ось, припустимо, ви не повірили у пропаганду. Що далі? Ви дізнаєтесь, що стали громадянином тоталітарної антинародної держави, яка систематично знищує людей різних національностей і різного громадянства, а головне тих, у кого є інші політичні переконання. Що управляють вами упирі, поряд з якими Дракула та Ержбет Баторі – наймиліші та найдобріші люди. Що побудована ваша країна на крові та брехні. На величезній брехні та річках крові не православних, не іконно русскіх людях...
   І як далі жити? Є два варіанти. Перший варіант, боротися з цим – тоді вас чекає складне і не дуже довге життя, яке не призведе до особливих результатів в боротьбі з упирями, бо упирів так багато, а ви – один, а навколо ще й зрадники, ренегати упирів. Це означає зламані долі, глузування і загрози. Не всі готові до такого, правда? Другий варіант – робити вигляд, що все нормально, усвідомлюючи всю глибину того, що відбувається і спиватися потроху від тиску даного факту.
Очевидно, що простіше не робити ніякого вибору, а вірити Вовє Путіну, щиро перекладаючи вибір на інших. У Росії немає ошуканих. Немає їх на Донбасі та в Криму.
   Пам'ятаєте, з чого все там починалося? З показових страт місцевих патріотів. Щоб усі бачили – вони повернулися. Повернулися ті, хто раніше розстрілював у підвалах людей, за чиїмось доносом вирваних з життя і сім'ї просто тому, що... Та без причини! Адже для нащадків Дзержинського та Єжова, Берії та Андропова не важливо кого і за що, важливо як! Всі вже зрозуміли, що повернулася влада воронків, катів та вбивць. І полюбили її. Так само, як їхні предки "любили" Сталіна.
ОГЛЯДАЧ. Московська отрута більшовизму
   Люблять владу катів і вбивць, виконуючи створену репресіями та голодоморами програму. Кати сильніше за демократію. Вони завжди повертаються. Завжди мстять. Завжди вбивають. Від них нікуди не дінешся. Значить, треба жити за їхніми правилами і демонструвати лояльність. Це не пропаганда і не райське життя.
   Вбитий страх як соціальна програма. Не чекайте бунтів і збурень. Жителі Донбасу будуть вмирати від холоду і голоду, славлячи тих, хто їм це влаштував. Їх вони реально бояться більше…
Автор – Петро Олещук