четвер, 21 лютого 2013 р.

Шануймо українську жінку!

Жінка ­– це щось як сонце і повітря довкола нас, що ми не привикли окреслювати. Правда, є лірики і є письменники, що так натхненно і гаряче пишуть про жінок. Однак ми не здобудемо від них знання про жінку. У всіх їх описах є потаємне бажання віддати лишень одну прикмету: безсилість вислову чоловічого почуття перед образом жінки.
  Жінка – одна з найбільших потужностей світа, предивно тривала у своїй владі. Дивно, тисячі разів описуємо Україну як місцевість, як теорію-заміри, як облічення чисел, а однак так рідко описуємо її, як жіночність, як силу жіночости. Яка ж то багата сила!
  Дехто, повний нужденних теорій, що прийшли з убогих надбалтійських країв до нашого пишного краю, хотів би із понятть жінки і жіночости зробити щось нижчого, щось служебниць кого у порівнянні з мужчиною. Обридливо звучать їхні повторювання про те, що жінці належиться тільки догляд за дітьми, відвідування церкви, варення в кухні і підвладність мужчині. Таким пригадаймо, що ще в XVI ст. існувала в нас “присяга молодих перед вінчанням”, де він каже до неї, що “бере її як другиню”, рівну собі перед Богом.
   Дехто, повний хаосу і примітивізму, що приходить до нас з уральських пущ і московських лісових людей, хотів би зв’язати роль жінки тільки з примітивним залагодженням фізіологічного призначення. Таким пригадаймо слова з народної пісні, де багато є духу раси. В пісні говорить дівчина до милого, що річ не в карих очах, а “в тій правді”, що є між українцем і українкою.
   Врешті є й такі, що ціле поняття своє про Україну вкладають в образ героїчного вояка. Жінка не може бути, кажуть вони, героїчним вояком, отже тим самим не є вона важним первнем в українській духовності. Власне, українка, як мало котра жінка в Європі, була зв’язана і з війною, і з героїчною військовістю. Багато їх було, багато їх є і ще багато буде тих українок, котрі потрапили залізом і вогнем боронити честі і слави України. Честь їм за це!
УNГ про шанування української жінки
   А однак, коли спитати себе, чи то в тім є призначення українки – то скажемо: ні! Вони можуть заступити своїх братів, що упадають, що найшлися в тяжких обставинах, вони можуть в шаленому вирі боротьби шляхетно згинути як жертва, чи як боєць, однак перше місце в воєнному риштунку – для мужчин, а не для жінок. Це їхнє, а не жіноче завдання. Ба навіть амазонки, це праукраїнське плем’я, що жили самі й управляли тільки війну й полювання, в описах еллінів не зосталися до кінця анахоретками, професіоналками війни. Навіть вони вкінці знайшли гарних, дібраних хлопців, покохали їх і побрались. Українська жінка є зв’язана з військовістю, але не там головний її вияв в духовності раси. Не там її влада.
  Може, та влада в любові? Там її природний терен кермування? Хто ж відмовить жінці зручності на цьому терені міражу, чарівництва, жорстокості, призначення і простоти? Ні, вона може знає терен любові ліпше від мужчини і більше угадує гру глибоких життєвих поривів, але вона не кермує ними. Навпаки, знаючи ліпше від мужчини всю небезпеку інстинкту любові, старається жінка радше злагодити брутальність і нерівність вибухів почуття. Так само без жалю карають жінки тих, що вийшли поза межі звичайності й традиції. Карають передовсім жінок.
   Українка має більшу індивідуальність ніж жінки інших, передовсім сусідніх народів, а також їй тяжче, ніж іншим, втримати в окреслених межах своє розбуджене почуття.
Автор – Юрій Липа

вівторок, 19 лютого 2013 р.

Депутат порушив закон – ніякої поблажливості

У Фінляндії розгорівся грошовий скандал, у якому замішаний депутат фінляндської Едускунти. Колишній голова громадської прибуткової організації "Молодіжний фонд", одночасно і депутат парламентської фракції від партії "Фінляндський Центр" Антті Кайкконен отримав умовний тюремний термін у справі вищезазначеного фонду. Суд визнав депута винним у перевищенні посадових повноважень і нецільове витрачання коштів засудивши його до 5 місяців позбавлення волі умовно.
  Генеральний секретар фінляндської Едускунти Сеппо Тійтінен нагадав, що будь-які дисциплінарні заходи по відношенню до депутата можуть прийматися тільки після вступу вироку в законну силу.
  "Молодіжний фонд" – громадська прибуткова організація наближена до партії "Фінляндський Центр", яка будує дешеве житло для молоді. Підозри в нецільовому витрачанні коштів фонду виникли ще після парламентських виборів 2007 р., коли з'ясувалося, що багато політиків від партії "Фінляндський Центр" отримали кошти для фінансування своїх виборчих кампаній саме від "Молодіжного фонду".
   У Фінляндії рідко виникають масштабні скандали із грошовими оборудками депутатів, так як ті заздалегідь намагаються здати мандат аби не осоромити себе і виборців. Гучна справа "Молодіжного фонду" стала вибухом для фінляндської громадськості та однією з найгучніших корупційних справ останніх років.
   Покарані також керівники подібного соціал-демократичного онду спортивної підтримки молоді". Сьогодні повітовий суд Гельсінкі виніс вироки у корупційній справі пов'язаній з фінансуванням політичної діяльності депутатів від СДП. Керівництво вищезазначеного фонду отримало штрафи за перевищення посадових повноважень у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (приблизно €700-1000 – одна заробітна платня середньостатистичного громадянина Фінляндії).
  Цікавим виявився коментар фінських націоналістів щодо корупційної діяльності депутатів центриста та соціал-демократів. Так, голова фракції "Справжніх фінів" у Едускунті Піркко Руохонен-Лернер має намір підняти питання про подальше перебування Антті Кайкконена у якості депутата. Фінськи націоналісти закликають Антті Кайкконена якнайшвидше самому зробити висновки щодо продовження своєї діяльності в парламенті і не допустити силового відбирання мандата. На думку націоналістки Піркко Руохонен-Лернер, правила повинні бути для всіх одні, як для звичайних громадян, так і для депутатів, до якої б партії вони не належали, чи то СДП, чи "Фінляндський Центр", а може і "Справжні фіни".
Автор – Денис Ковальов

неділя, 17 лютого 2013 р.

Виховання української молоді

Упродовж практично всього ХХ ст., унаслідок перебування України у складі Російської імперії, СРСР, Польщі, Австро-Мадярщини, Румунії, Чехословаччини поняття єдиної батьківщини не було однозначним, а тому і патріотичне виховання здійснювалося у двох руслах. Робота проукраїнської частини інтелігенції щодо прищепленню молоді українського патріотизму та націоналізму зустрічала не тільки сильну протидію з боку окупаційних органів державної влади, але й виразний психологічний опір більшості населення.
   За роки незалежності України яскраво проявилися негативні наслідки відсутності належного патріотичного виховання (як на Сході, так і на Заході України), зокрема: масова трудова еміграція (так звана "четверта хвиля"), яка привела до втрати, за експертними оцінками, понад 7 млн. чол.; невідповідність дій еліт відносно очікувань та сподівань українського народу; неготовність частини творчої інтелігенції до довготривалого творчого процесу підвищення конкурентоздатності української культури, мови.
   Сьогодні час від часу ми можемо чути, як люди намагаються обговорювати тему про виховання молодого покоління. Навколо цього питання виникає багато різних думок і підходів. В проблемах всілякої аморальності чи різного роду розбещеності серед молоді, винними є не тільки та ж сама молодь а ті, на кому лежить або лежала відповідальність за їх виховання тоді, коли вони ще були або є дітьми. Молодь вже не виховують, тому що це вже такий вік, коли вони самі повинні брати на себе відповідальність виховувати чи то власних дітей або тих хто на них рівняється. Насправді виховувати потрібно дітей з малечку, коли ще формується їх характер. Слід наголосити на трьох основних чинниках, які є відповідальними в цьому питанні:
   1. Родина є першою сходинкою в освіті людини. Відповідальними у вихованні дітей є батьки або ті хто ними опікується. Проблемою сучасного сімейного виховання є порушення сімейних принципів, зокрема масова популяризація нетрадиційних родин де батьки є представниками однієї статті (геї та лез бійки). Вирішення питання виховання дітей в родині полягає в існуванні правильних традиційних сімейних принципів та пріоритетів – жодного насильства, жодної вседозвольності, все має бути в міру.
  2. Релігія відіграє другу важливу роль у вихованні дітей після родини. Проблемою релігії сьогодні є брак у навчанні дітей, молоді та родини. Більшість молоді в Україні не сприймає адекватно релігію,  через що і підпадає під ворожий вплив мультикультуралізму та ісламізації. Українці відірвані від християнських первинних догм самого Ісуса Хреста, які протягом багатьох віків панування Московської Церкви знищили та підмінили їх жидівськими вставками.
   3. Держава і влада мають відповідальну роль, що полягає не у використанні людей як робочої сили, фінансових чи інтелектуальних джерел для забезпечення свого існування, а навпаки, повинен бути такий спосіб згуртування суспільства, щоб максимально забезпечити кожного громадянина. Забезпечити не тільки соціально та економічно, що більшість вважають найважливішим пріоритетом, а найперше забезпечити своєрідним "батьківським" захистом особистості. На сьогодні, коли держава є окупованою московито-жидівською мафіозною владою, всі змоги патріотичного виховання молоді не мають шансів на життя, так як стануть на заваді існуванню вище згаданої мафії.
   Метою виховання не має бути виховання якоїсь ідеально досконалої людини взагалі, відірваної від національно-суспільних обов'язків і завдань, щоби навіть коштом національно-суспільного життя зберігати непорушність своєї моральної особовості, спасіння душі чи своєї досконалості. Формування людської особовості є можливе тільки серед даної національно-суспільної дійсності, праці, змагань і боротьби. Одже, націоналістичне та патріотичне виховання молоді зміряє до формування як найбільше суспільно-активної особистості в ім'я вартостей, для добра, сили й величі Nації.
Автор – побратим Ревуч

пʼятниця, 15 лютого 2013 р.

Kapeльська Nація – існування попри заборону

У cучасній російській публіцистиці, ба навіть в науці, досі панує плутанина між термінами "нація", "національність", "етнос" і "нарід", це особистий погляд українця та пересічних громадян РФ, з якими маю за честь спілкуватись у соціальних мережах. Спробуємо у загальних рисах розібратися в цьому питанні, так би мовити – допоможемо громадянам РФ, які не мають можливості самі розпізнати вище названі поняття.
   Етнос (або ж його паспортний синонім – національність) – це явище генетично-культурне. Тому заперечувати існування окремого карельського етносу звичайно ж неможливо. Однак Nація являє собою соціально-громадянський феномен, який може включати в себе багато етноси. Nація виникає тоді, коли суспільство знаходить самоврядування і формує свою державність.
   Класичний європейський приклад – "швейцарська нація", яку в основному складають німецько-, франко- та італомовні громадяни, але які вважають себе саме виключно швейцарцями, а не німцями, французами чи італійцями. Стійкість Швейцарії забезпечується її конфедеративним пристроєм, де кожен кантон має максимальне самоврядуванням. Саме це демократичне самоврядування історично виявилося більш привабливим для громадян цієї країни, ніж належність до оточуючих імперіям – Австро-Мадярська, Великонімецька, Італійська та Французька.
   У Карелії корінний нарід також мав прототип такого демократичного утворення Nації в 1918-1922 рр. Північнокарельска Ухтинська республіка об'єднувала карелів, росіян-московитів та фінів. А ось славнозвісну Карельську трудову комуну, створену більшовицьким розпорядженням з Москви, самі історики не наважуються назвати самоврядним національним державним утворенням. Звичайно, певні етнічні риси в ній були присутні (відбулась безглузда спроба червонофінським урядом розробити карельську писемність на основі кирилиці), але вони за визначенням не вели до формування карельської Nації як цивільного суб'єкта. Радянський більшовицький інтернаціоналізм взагалі підозріло ставився до всіх націй (згадаймо Голодомор, репресії та депортації), пропагуючи утопію "всесвітнього братства" – щоправда, як всім сьогодні відомо, це все швидко обернулось на ГУЛАГівську антиутопію.
Мапа Республіки Карелія
   Перглядаючи різні сайти РФ та Карелії знайшов дуже цікаву працю завідувача кафедри культурології Петроскоїського (Петрозаводського) державного університету професора Василя Михайловича Півоєва – "Етнос і нація: проблеми ідентифікації". У ній автор глибоко досліджує формування націй на основі загальної історичної та територіальної ідентичності. Правда, з одним висновком шановного професора хотілося б посперечатися: «Видається очевидний факт, що власне у Карелії немає національної культури Республіки Карелія, але є національна культура росіян, національна культура карелів, національна культура фінів, національна культура вепсів, національна культура українців та інших народів, однак єдиної національної культури Карелії немає, і створювати її не потрібно».
   На мій погляд, як і на погляд карельський патріотів, тут автор, який проводить на інших сторінках чіткий поділ між етносом і нацією, сам впадає в їх мимовільне змішання. У Карелії є етнічні культури росіян, карелів, фінів і вепсів та інших народів – але феномен національної культури здатний виникнути лише на загальнореспубліканській основі. Згадаймо знову Швейцарію. Та й звернемо увагу на сусідню до Карелії моноетнічну Фінляндію – грандіозне фінське культурне відродження XIX ст. було багато в чому натхненне саме етнічними шведами (Ю. Снелльманом, К. Рунеберг, З. Топеліус та інші), які, тим не менше, по праву вважаються засновниками фінської національної ідентичності, як і в подальшому доблесний шведський барон, майбутній маршал і президент Фінляндії – Карл Ґустав Еміль Маннергейм.
   У сучасній Карелії незримо існує своя загальнореспубліканська ідентичність, яка здатна стати основою виникнення Nації. Навіть багато місцевих росіян, потрапляючи в інші регіони і відчуваючи певну культурно-психологічну різницю з ними, часто називають себе карелами, вкладаючи в це слово не етнічний, а територіальний сенс (це стосується прикордонних з Фінляндією районів).
   Взагалі, особливе карельське трактування "російськості" сформулював художник В'ячеслав Агапіта, співголова руху "Русскій Сєвєр": «Насправді, російська культура надзвичайно різноманітна. Наприклад, наша, заонєжська культура, де відбувалося вікове зближення та взаємодія з іншими північними народами – фінами, саамами, вельми відрізняється від культури, скажімо, Кубані або Сибіру. Нашу руськість треба виводити з традиції Новгородської республіки чи Суздальського князівства, де завжди особливо цінувалося громадянське самоврядування, та й згодом тут ніколи не було кріпацтва, яке зробило істотний вплив на середньо руський московський менталітет…»
Парад карельської меншини у Фінляндії
   До речі, цілком можливо, що в історичній перспективі з'явиться безліч російськомовних націй, після можливого розпаду РФ. Як, приміром, англомовних націй англійці, ірландці, англо-канадці, австралійці, новозеландці. Вони при цьому активно співпрацюють один з одним у глобальній політиці, проте ж зберігають свою національну самобутність і зовсім не горять бажанням знову зливатися в "єдину імперію" на кшталт РФ.
   Nація – це цивільний феномен, а там, де немає громадянського самоврядування не може виникнути і нації. Тоді замість Nації – як суб'єкта політики – залишається лише "населення", яке є об'єктом якихось дій ззовні. І з цієї причини в Карелії, на жаль, поки так і не склалaсь активна регіоналістська самосвідомість, аналогічне тому, що вже чверть століття розвивається в сучасних європейських країнах – Фінляндії, Словаччині, Ісландії, Ірландії. Все це поки підміняється самосвідомістю пасивного тону, провінційністю, звиклим делегувати всі повноваження, ресурси і податки до Москви, смиренно чекаючи звідти дотацій і преференцій як мани небесної.
   Зрозуміло, що у питанні про карельську Nацію неможливо обійти і проблему власне карельського етносу. Але Nація, як вже було написано, до етносу все ж не зводиться. Гадаю, що ніхто з патріотів Вільної Карелії (карел. Välly Karjala) не заперечував би проти того, щоб карельська мова нарешті отримала статус другої державної хоча б у Республіці Карелія. Однак тут головне питання полягає в його власному розвитку, і його має вирішувати сама карельська етнічна еліта – вчені, інтелігенція, політики та письменники. Коли карельською мовою буде написаний хоча б один підручник з економіки для вишів – тоді можна буде сказати, що мова є досить розвиненою, і не залишилась лише на рівні історичного фольклору.
   Але основним критерієм виникнення карельської Nації буде все ж утворення здорового республіканського патріотизму. Ті, хто бореться сьогодні проти тотального розпродажу карельської землі, за її громадянське самоврядування та культурну самобутність, і складуть кістяк майбутньої карельської Nації, яка стане вільною та незалежною від Московії.
Автор – Денис Ковальов

середа, 13 лютого 2013 р.

Історія одного козацького селища

Царичанка – селище міського типу, центр однойменного району на Січеславщині, розташована на правому березі мальовничої річки Орелі. Виникла Царичанка у ХVII ст. За часів гетьмана Івана Самойловича. У 1677 р. Царичанка згадується як сотенне містечко Полтавського полку. І досі зберігає назву Замка горішня частина Царичанки, яка була обнесена земляними валами. Не раз на цих укріпленнях точилися запеклі бої з татарами. У 1696 р. Царичанка, як і інші містечка по річці Орелі, зазнала нападу татарсько-турецької орди – її вщент зруйнували і спалили.
   Під час походу Карла ХІІ на Полтаву в 1709 р. у містечку стояв російський гарнізон, який начисто розбили козаки кошового отамана Костя Гордієнка. З 1731 р. Царичанка ввійшла до Української укріпленої лінії, як одна з її фортець. У квітні 1736 р. тут розмістилася головна квартира російсько-української армії під командуванням графа Мініха, яка готувалась до приходу проти татар.
   До 1764 р. Царичанка залишалася сотенним містечком Полтавського полку. Переважну більшість його населення становили реєстрові козаки. У вільний від військової служби час вони займалися землеробством, вирощуванням тютюну, бджільництвом, рибальством, торгівлею. Щорічно влітку в містечку збирався ярмарок, на якому тургували хлібом, худобою, шкірою, салом. З розвитком промислів та торгівлі збільшувалась кількість міщан, яки селилися на Подолі  торговельній слобідці Царичанки. Наприкінці ХVІІ ст. в Царичанці жило багато військових.
   Однією з яскравих сторінок історії Царичанки було повстання пікінерськів полків. У жовтні 1769 р. повстали Донецький і Дніпровський (до складу якого входила Царичанка) пікінерські полки. Уряд кинув проти них регулярні війська. Проте згадки про це повстання довго жили у пам'яті народній, у переказах і піснях. У 1765 р. Царичанка відійшла до Новоросійської губернії, з 1775 до 1784 рр. вона була центром повіту з воєводською канцелярією в складі Азовської губернії. З 1802 р. Царичанка увійшла до складу Полтавської губернії як містечко Кобелякського повіту, а з 1816 р. її перевели на становище військового поселення.
   Найважчим запитанням навіть для тих сільських голів, хто не звик розводити руки з єдиною на все відповіддю «немає, де знайти кошти для розвитку місцевої інфраструктури?». Цікавий творчий підхід з цієї точки зору вирізняє Царичанську селищну раду, єдину самодостатню в Царичанському районі.
   На обласному конкурсі місцевого самоврядування ще 2010 р. Царичанська селищна рада нагороджена "Дипломом переможця" відзначено проект організації патріотичного виховання молоді на цінностях українського козацтва.
   Дух українського козацтва – безмежна любов до України, взаємоповага і взаємодопомога, моральна і фізична стійкість супроти усіляких злигоднів, віра у власну перемогу – обов‘язково повинні передаватись від старших поколінь молоді. Звістка про майбутній осередок Січі радує і козаків Царичанського козачого полку. У постанні майбутньої фортеці вони візьмуть безпосередню участь.
   Царичанська селищна рада вже подала до проектної організації Січеслава (Дніпропетровська) заявку на розробку проекту "Козацька фортеця – Січ". Від козаків було висловлене побажання – щоб були кузня, смуга перешкод для козачат, де вони робитимуть вправи на силу і витривалість, майданчик для кінних вправ. Є лише застереження з приводу того, що до пагорба козацької фортеці впритул підходять повеневі орільські води. Та з огляду на умову, що майбутня Царичанська Січ має бути лише на території селищної ради. А славними традиціями приорільський край, де межували Гетьманщина і славне Військо Запорозьке низове, надзвичайно багатий.
За матеріялами carichanka.at.ua

неділя, 10 лютого 2013 р.

Життя та традиції УNГ

Історія свідчить, що українці традиційно схильні до самоорганізації, особливо при формуванні добровільних військових обєднань. Будь-яка українська організація виникає відразу ж після того, як в українців зявляється інтуїтивне відчуття спільної долі, конкретна мета та реалістична стратегія її досягнення.
  Українська Nаціональна Громада не втягується в тактичні бої і не бореться з існуючим режимом, що й так успішно догниває. УНГ розвиває стратегічний наступ – творить нову українську націю-громаду і нову державу-громаду.
   Нескладний аналіз багатотисячолітньої історії дозволяє зробити обгрунтований висновок, що вічна місія України, її доля – періодичне відновлення порядку, повернення людини до природних основ життя, творення нових екологічних балансів.
   Метою УNГ є оновлення українського етносу, перетворення його на сучасну націю-громаду і творення нею глобальної держави-громади III-й Гетьманат. Згідно з первинним задумом, УNГ є не стільки організаційним, скільки духовно-просвітницьким центром. УNГ пропонує українцям правильний світогляд, правильну символіку, правильні основи самоорганізації, чесні “правила гри”, здоровий спосіб життя, координує діяльність українських громад з наміром посилення цих громад та їхніх лідерів, сприяє творенню нових громад і забезпечує спільну дію.
   УNГ твориться як ПРАВильна організація, тобто така, що основується на правилах Творця і прагне діяти згідно з Його задумами. УNГ творить сприятливий простір для реалізації українських проектів та ініціатив. Ключовими словами цього простору є Мир, Воля, Здоров’я. УNГ орієнтована на творення простору, в якому українська людина буде вільною і матиме найкращі умови для самореалізації. Це досягається координацією українських проектів і бізнесів, творенням системи знайомств і працевлаштування за принципом “свій до свого по своє”, формуванням власного інформаційного та економічного простору.
   Перспективою УNГ є творення власних закладів виховання і освіти, до яких українські діти ходили б охоче і з радістю, отримували цікаві для них знання і прискорено розвивалися духовно, інтелектуально та фізично. Тому замість психології “дохлої чайки при битій дорозі” УNГ пропонує світогляд вільної творчої людини, яка усвідомлює себе ковалем своєї долі, паном-господарем, персонально відповідальним за свої вчинки і завжди готовим відстоювати свої переконання.
   Для свідомого творення українського простору здоров’я, свободи й миру УNГ пропонує “3 золоті правила українця”, що їх заповів нам Григорій Сковорода:
   1) ОЗДОРОВЛЮЙСЯ! Пізнавай себе, розвивайся духовно, психічно й фізично, вдосконалюй себе і свій життєвий простір, ставай красивішим, розумнішим, чистішим, потужнішим, економічно самодостатнішим.
   2) РОБИ ТЕ, ЩО ЛЮБИШ! Займайся тим, що відповідає твоїй природі, вродженим талантам і здібностям. Лише улюблену справу людина може робити досконало, лише природовідповідна праця дає людині щастя і розкриває її боголюдські потенції.
   3) ТРИМАЙСЯ ЗА СВОЇХ! Вартість мають лише суспільно корисні справи. Підтримуй інших членів Громади, бо це твоя духовна родина, твої ближні. Налагоджуй з ними контакти, просвічуй їх знанням, поширюй славу про їхні добрі справи, народжуй і виховуй дітей. Захищаючи свого ближнього, ти захищаєш себе і своїх нащадків.
   Хай буде!
За матеріялами sd.org.ua

пʼятниця, 8 лютого 2013 р.

Кримська війна – бої за Балтику

Восени 1853 р. між Російською та Османською імперіями розпочалася війна. В історії війна отримала назву Кримської, проте бойові дії велися не тільки в Криму, але і на Камчатці, і в Дунайських князівствах (Молдавія, Волощина), і на Кавказі та в Балтійському морі – біля берегів Фінляндії.
На Балтиці дві дивізії Балтійської фльоти Російської імперії були залишені для посилення оборони Кронштадта, а третя – розташована у фортеці Свєаборг (Суоменлінна).
З очищенням моря від льоду, сильна англо-французька фльота (11 гвинтових і 15 парусних лінійних кораблів, 32 пароплаво-фрегата і 7 парусних фрегатів) 11 березня 1854 р. під командуванням віце-адмірала Ч. Нейпіра та віце-адмірала А. Парсеваля-Дешена увійшла в акваторію Балтійського моря і блокувала Балтійську фльоту Російської імперії. Не зважившись атакувати бази Балтійської фльоти, англійці та французи рушили в глиб Фінської затоки. Коли вони опинилися біля берегів Фінляндії, місцеві мешканці почали озброюватися.
«Буря війни наближається до наших берегів. Для шляхетної душі не важко дотримуватися голосу честі, коли цей голос закликає до благородної справи. Ніхто з наших моряків не спокусився англійським золотом, а фінський морський екіпаж сформувався так легко, як ніби ми вже давно чекали небезпеки. Сьогодні, ми можемо тільки благословити мужність, з яким ви захищаєте свою Вітчизну, і вічно шанувати вашу пам'ять, якщо майбутній бій буде для вас останнім!..» з такими словами звернувся до моряків професор Цігіус 16 квітня 1853 р. на прощальному святі в Гельсінґфорсі (Гельсінкі), влаштованому для І-го та ІІ-го фінських морських екіпажів.
Британська карикатура ''Двоголова ворона у Криму''
Передчуваючи небезпеку дворянство і землевласники будували сховища для зберігання хліба і лазарети для поранених, фінляндські жінки створювали товариства сестер милосердя. Для уточнення – абоський купець Берстнер віддав під батареї на острові Рунсало свою мизу (садибу) і надав для розміщення російських військ власний будинок; бйорнеборзькій купець Ольденбурґ влаштував за свій рахунок телеграфну лінію – 35 верст від острова Ревсе до Бйорнеборґа (Порі).
Не зважившись напряму атакувати Кронштадт та Свєаборґ (Суоменлінна) через російські мінні загородження, англо-французька фльота почала блокаду узбережжя Фінляндії та бомбардування ряду населених пунктів.
18 травня 1854 р. англійці на трьох фрегатах підійшли до міста Брагестад (Раахе). Наблизившись до човнів, що стояли на рейді, і прогнавши всіх робочих з верфі, англійці почали палити з гармат в напрямку міста.
26 травня 1854 р. два англійських пароплаво-фрегата здалися поблизу міста Ґамлакарлебю (Коккола). За годину до опівночі почався наступ російської армії. Дві гармати залогової артилерії, дві роти фінляндського лінійного батальйону №12 і близько 100 місцевих мешканців відбили атаку англійців. Особливо відзначились при обороні міста – радник комерції Доннер і селянин Канкконен, які ​​були відзначені в імператорському указі. З волі імператора Миколи І відставному поручику художнику Володимиру Сверчкову, уродженцю Фінляндії, були замовлені портрети Доннера і Канкконена, які згодом прикрасили стіни Гельсінґфорского палацу.
Фінська пісня присвячена Кримській війні на Балтиці
У червні 1854 р. недобудована фортеця Бомарсунд на острові Аланд виявилася ізольована від решти Російської імперії і представляла привабливу мішень для першого удару англо-французької фльоти на Балтійському морі.  Англія мала парові човни, які дозволяли більш легко переміщатися вузькими каналами і таким чином зайти в тил російської фортеці.
Перша пробна спроба атаки Бомарсунда була зроблена 21 червня 1854 р.
Залогою фортеці Бомарсунд, в якому налічувалося в 2200-2500 чоловік, командував полковник артилерії Яків Бодіско, який походив з дворян Орловської губернії. Вступивши на службу в 1811 р. сімнадцятирічним юнаком, він брав участь у боях при Тарутині, Вязьмі та Дрездені у часи наполеонівських війн. Комендант фортеці – полковник Яків Бодіско був переведений в чин генерал-майора за вдалу відповідь супротивнику і героїчність під час бою.
З 10 липня 1854 р. англо-французька фльота (25 лінійних кораблів) блокуючи острови, почала перегрупування у затоці Лумпарн перед фортом, очікуючи прибуття десанту з Франції.
3-4 серпня 1854 р. французькі війська і англійська морська піхота, всього близько 12 тисяч чоловік, висадилися на острові Аланд за 7 верст на захід від фортеці, в затоці в той час знаходилося близько 40 човнів союзників. Залога спалила всі дерев'яні будівлі в безпосередній близькості від фортеці і приготувався до оборони.
10 серпня 1854 р. фортеця Бомарсунд була з усіх сторін блокована військами англійців та французів, а вже за п'ять днів залога та комендант Я. Бодіско здались на милість переможців…
Взявши довготривалим та виснажливим штурмом фортецю, англо-французькі союзники прийнялися грабувати не тільки Бомарсунд, але й найблищі до фортеці поселення – Фьорштаден, Грінкарудден та Фінбю.
Після взяття фортеці Бомарсунд і фактичної окупації Аландських островів, англо-французькі союзники запропонували вступити у володіння островами Швеції, однак шведський король Оскар І вирішив дотримутися нейтралітету і відмовитися від пропозиції щодо Аландських островів.
Мапа фортеці Суоменлінна (Свєаборґ)
У січні-лютому 1855 р. фортеця Свєаборґ (Суоменлінна) кілька разів піддавалася бомбардуванню з боку англо-французької фльоти.
9 серпня 1855 р. почалося інтенсивне бомбардування південних фортечних укріплень. Людські втрати гарнізону Свєаборґ (Суоменлінна):
1)      вбитими нижніх чинів 44 особи;
2)      пораненими 110 осіб, штаб-офіцерів 2 осіб, обер-офіцерів 3 особи;
3)      контужених – штаб-офіцерів 4 особи, обер-офіцерів 12 осіб, нижніх чинів 18 осіб.
      Таким чином війна англо-французької коаліції в Балтійському морі проти росіян закінчилась у серпні 1855 р. протривавши 519 днів. Паризька мирна угода 1856 р. вперше в історії присвоїла Аландським островам статус демілітаризованої зони, який зберігається і в даний час. Цей акт, як частина угоди на сьогодні відомий як – "Аландський сервітут".
Автор – Денис Ковальов