середа, 25 листопада 2015 р.

Захід Сонця Європейської Цивілізації

Сьогодні нам доводиться спостерігати чи не один із найсумніших етапів життя Європейської Цивілізації. Щодня інтернет і телебачення наповнюються все більшою кількістю новин про розмивання територіальних кордонів Європи і поступовий цивілізаційний розлом. Як нам відомо, людство пережило конфлікт імперій, націй-держав та ідеологій, і поступово підходить до 4-ї фази зіткнення цивілізацій.
   Американський політолог Самуель Гантінґтон пророкував, що одною з найжорстокіших фаз людського протистояння буде війна культур. Цивілізаційне протистояння Білої Європи проти іммігрантських навал з Африки та ісламських держав.
   Слова відомого політолога підтверджуються великою кількістю мусульманських анклавів у Європі, демографічною різницею між іммігрантами і корінними європейцями та тотальним програшем у культурній експансії. Колишній образ європейського лицаря майже зник з життя сучасних європейців, лицарську честь проміняли на загальнолюдські цінності, сексуальну свободу, культ грошей та гедонізм. Лицарські обладунки самотньо припадають пилюкою, меч покрився іржею, а готовність дістати його й захистити пригноблених перетворилась на гріховну байдужість добрих людей. На заміну сивому європейському традиціоналізму приходить тотальна деградація європейців, гей-паради, змішані шлюби та всюдисуща розпуста. Європа втрачає свою національну і культурну ідентичність, яку поступово замінює іслам, закони Шаріату та новоприбулі гості, що відкрито претендують на роль господаря.
  Щоденно ми спостерігаємо, як інородці оскверняють наші святі цінності, без запрошення приходять до нашого дому, нав’язують закони, чужі нам європейцям. Таке свавілля активно захищається ліберальними неурядовими організаціями і правлячими партіями сьогоднішньої Європи. Незважаючи на всю провальність мультикультурних проектів, єврокомісари видають щораз більше міграційних квот, змушуючи європейців сприяти інтеграції людей абсолютно чужого нам світогляду.
 Ідеологи толерантності повністю ігнорують всі історичні події, які явно вказують на неможливість мирного співіснування європейців і мусульман. Хрестові походи в Святу Землю, Іспанська Реконкіста і ріки крові, що стікає в море, все це явно свідчить про несумісність європейців і сьогоднішніх гостей, проте ніяк не впливає на ліберальний світогляд правлячих кіл.
   Уже сьогодні ситуація досягла критичної межі, орди інородців штурмують європейські кордони, мусульмани об’єднуються у все агресивніші спільноти, десятки тисяч стають бойовиками ІДІЛ. Вулиці Парижу у вогні і кривавих тілах вбитих ісламістами французів, тоді як європейський націоналістичний опір не може знайти між собою порозуміння. Англія замкнулася у межах своїх островів, воює проти іммігрантів зі Східної Європи, проте активно сприяє зменшенню міграційних вимог для Індії та Пакистану, французи з греками грають на руку Путіна, вважаючи його правим месією і головним ворогом проклятого Заходу, поляки ненавидять бандерівців і шукають міфічних ворогів там, де їх нема, тоді як усе більше людей прокидається під крики муедзина, а в підвалах мечетей студенти з екзотичних країн вчаться робити пояс шахіда й різати голови невірним, толерантним і таким наївним європейцям.
   Європейські праві точать один на одного ножі, не помічаючи третіх – тих, що вже тримають лезо на сонних артеріях обох. Ворог могутній і об’єднаний, а ми ніяк не поступаємось своєю гордістю, тримаємось руками і ногами за історичні конфлікти, територіальні претензії та примітивний шовінізм. Щоденно витрачаємо сили на власне знекровлення, дуже рідко віддаючи собі звіт у здоровому глузді і доречності тих чи інших протистоянь, забуваючи, що Європа — наш спільний дім, який зараз потребує захисту як ніколи раніше.
Чим ми закінчимо? Чи впадемо ми на коліна і опустивши голову, покірно терпітимемо прапори з півмісяцями і мінарети на вулицях європейських міст? Чи дозволимо інородцям ґвалтувати наших жінок і вбивати наших дітей? Чи взагалі виживе Європейська Цивілізація? Чи далі мовчки реагуватимемо на теракти в Європі, обмежуючись лише звичайним трауром? Відповіді на ці питання цілком і повністю залежать від нас. Або Європа повернеться до свого традиційного й пасіонарного світогляду, або ж вона приречена бути розбитою в прийдешньому цивілізаційному конфлікті й перетворитись на Єврабію.
   Ми ж повинні пам’ятати, що будь-яка війна між європейцями є війною громадянською, тому повинні змагати до єдності і запалити визвольний вогонь Реконкісти всюди, де окупанти вирішили, що перемога за ними!
За матеріалами полку "Азов"

пʼятниця, 20 листопада 2015 р.

Боротьба за гідність і свободу

Кожним народом, у часи революційного та національно-визвольного піднесення рухають певні об’єднуючи ідеали, ідейні догми та перспективи кращого життя у майбутнього.
   Так, лише здійснивши кардинальні зміни в суспільстві та політичній системі сьогодні, завтра можна прокинутись у країні з молочними ріками та цукровими берегами. А проте, лише той народ, та нація, що не стидається одразу ж після першої поразки чи першої перемоги відійти від своїх рушійних ідей занурившись у стогін чи радість, одразу розпочати державне будівництво значно нової, кращої долі.
   Так сталося з багатьма націями Європи та світу, перелічувати їх не має ніякого сенсу, погляньте лиш-но на сусідів України! А от українській нації не судилось створити країну вічного достатку та культурного процвітання… Так, відразу після уявної перемоги на 3-х майданах (студентська революція на граніті 1990-го р., Помаранчева Революція 2004 р. і Революція Гідності 2013-2014 рр.) в політичному словнику частини українців міцно утвердилося слово "зрада". І не важливо, чи це помилка влади, чи це відверта некомпетентність в деяких питаннях керівників держави та армії, просто слово підходяще до стану речей в країні, і більш нічого!
   Українці – нація справжніх воїнів та революціонерів, і це доконаний факт! Погляньмо на нашу історію, де разом з постатями ліберала Михайла Драгоманова та соціаліста Володимира Винниченка, виринають характерник Іван Сірко та бунтівний революціонер Нестор Махно. Українська нація зростала на війні, війною жили і помирали в бою не одне покоління її кращих представників: русичі, козаки, гайдамаки, опришки, холодноярці, упівці, а нині свою голову кладуть добровольці на Донбасі. Скільки разів за всю історію українську націю вирізали мало не повністю, і щоразу войовничий дух та революційна хвиля Святослава Хороброго чи Івана Мазепи виривалися назовні, породжуючи героїв нового світлого дня...
   Прагнення наших закордонних ворогів та їхніх манкуртів в середині країни задушити пасіонарність вільної нації з берегів Дніпра не принесла результатів – українці все одно залишилися тими, ким були з самого початку – вояцькою нацією бійців-революціонерів.
   Ситуація, яка нині є катастрофічною для сучасної України, стала наслідком тієї угодовницької політики, яку проводили наші керманичі протягом 1990-2015 рр. наслідуючи досвід різних Кочубеїв, Грушевських, Щербицьких… Варто пригледітись, у пиках українських лібералів та демократів побачиш хижі наміри якомога більше зґвалтувати Україну, набити власні кишені бюджетними коштами та втікнути кудись на тропічні острови в океані! Все, що з нами відбувається зараз є наслідком тієї революційної хвилі, яку ми не привели до логічного кінця, а саме до кардинальних зрушень в нашій державі. Заряджені ефімерними ідеями євроінтеграції українська молодь повелась на гасла старих політиканів-комсомольців, які вертіли ту Європу на одному місці!
   У той же час, наша революційна хвиля і патріотизм з часом починає згасати, адже у пересічних громадян вистачає клопотів і без барикад чи окопів – підвищення цін на продукти; незрозумілі стрибки національної валюти то вниз, то в гору; спекуляція на валютному ринку; зростання комунальних послуг у ціні...
   Саме нація рухає Україну до здійснення реальних змін, а не порожні популістські гасла окремо взятих демагогів-пристосуванців! Як писав Освальд Шпенґлер: «Нація - це здійснене в живій формі людство, а практичний результат теорій щодо поліпшення світу - це безформна і тому позаісторична маса, сірість буденності. Маса - це кінець, радикальне ніщо, у той час як нація - це рушій світової історії...».
   Насправді, концепція маси як "радикального ніщо" в деталях розроблена в сучасній філософії від "Повстання мас" через "Суспільство спектаклю" до "Кінця історії". Але це вже деталі для фахівців, без яких можна обійтися. Бездумна сіра та покірна маса протиставляється волелюбній та хоробрій нації. А оскільки суспільство є підструктурою нації, то маса протиставляється ще й суспільству. Самі по собі всі люди різні, але суспільство, в якому вони з'єднані, означає  щось загальне, спільне для всіх живих людей. Маса ж є результатом розкладання як суспільства, так і нації. Зворотний процес неможливий. Маса - це результат не абстрактної "духовної" кризи, але й біологічної та фізичної. Духовна, моральна та інші "вищі" деструктивні дії є лиш наслідком. З падінням моралі та норм існуючого права у супільстві формується покірна бидломаса рабів!
 Існує вираз "масове суспільство", яке принципово не вірне з філософської точки зору. Враховуючи, що суспільство є структурованим, а маса ворожа структурам, вони обидва повинні протиставлятися за основною ознакою - через структурування. "Масове суспільство" - це ніби вигадана утопія, як суха вода або чорний сніг.
  Усім відомий вислів "плодяться як кролики". Але якщо кроликів посадити в акваріум до риб, вухасті та пухнасті звірі вже не будуть так активно плодитися. Бо вода для кроликів - це неприродна середа. Життя в неприродньому, а надто ворожому середовищі прямо загрожує такому біологічному процесу як репродукція собі подібних осіб. Життя у складі покірної бидломасі для здорової та освіченої людини - це виживання у ворожому середовищі, як для кроликів акваріум. Тому люди воліють створювати свої середовища, відмінні від середовища покірної бидломаси. Створення своїх середовищ (громад чи спільнот) - це і є повстання проти мас.
   Процесом протиставлення покірній бидломасі є сучасна революція, або так зване "повстання проти сучасного світу", що прагне розірвати рабські пута мультикультурного демолібералізму і відновити природний лад у світі вільних націй. Протиставити себе масі індивідуально - доля надлюдей на межі божевілля, тим більше, що здоровим та освіченим людям властивий інстинкт самозбереження. Тому масі протиставляються виключно групи - патріотичні спільноти, герої нашого часу з певною ієрархією цінностей, за які готові платити своєю свободою та навіть життям. Той, хто не визнає ієрархій - не зможе протиставити себе масі. Зняти нижню білизну і бігати голяка вулицею може лише дегенерат чи покірний раб. Йому все одно як він виглядає і що на це скаже суспільство, адже на його думку, йому за це нічого не буде. Саме через свою тупість та бездумну покірність дегенерат з бидломаси не здатний до плідної роботи, до планомірного зростання себе як індивіда чи особистості.
   В цьому дуже характерним є порівняння українців з їхніми східними сусідами - москалями. Мешканці України можуть роками терпіти утиски і поневолення, але терпінню колись настає кінець і замість покріного народу народжується нація вільних людей, яка скидає знов і знов рабські пута. Згадайте наші 3 революційні хвилі за останні 25 років, і ви все зрозумієте! А що ж до москалів, то цей народ не звик до протесту чи бунту як такого, а лише здатний до покірного існування в кайданах за для сильної руки батюшки-царя над собою. Навіть якщо і згадати усі революції, що були здійснені в Московії з дня її заснування, то ми угледімо у них лише частину великої бидломаси, яка не хотіла жити за старими порядками. Повстання Пугачова і декабристів, революційне дворіччя 1905-1907 рр. і Лютнева революція 1917 р. - це окремі події не з'єднані в часі та метою. Звісно, що ті, хто надихали людей на революційну потугу у згаданих подіях, керувались чистою метою майбутнього, яке втім було затьмарено бажаннями бидломаси - закріпачення, Жовтневий переворот 1917 р. і "червоний терор", а також путчі 1991 р. і 1993 р. Результати цього ми бачимо сьогодні не тільки в містах і селах Московії, але й на Донбасі та в Криму.
   Ось саме через таку трагічну історію належати до маси погано, біологічно погано. Головна загроза особистості в масі - психологічне руйнування, що переходить рано чи пізно у фізичну стадію. Це є природним, адже для особистості середа бидломаси є ворожою. Маса нудна і бездумна, чоловіки з бидломаси суворі і сумні, а жінки стають невільницями, частіше секс-рабинями. І навіщо потрібна така маса?
  Тому, сірій масі протиставляються ієрархічні спільноти. Для демонстрації індивідуальності спільноти мають безліч ієрархій. Безліч ієрархій можна організаційно об'єднати тільки через ієрархію нижчого рівня - через ту, яка доступна всім бажаючим. Ця ієрархія - політична. Крім того бидломасі протиставляється ще й субкультура. Для правильного протиставлення субкультура повинна бути аристократичною та естетичною, а аристократичність завжди ієрархічна, тобто - традиційна. Краще бути омегою, ніж бути нижче омеги, бути лицарем означає стати особистістю, ніж просте існування в образі гешефтяра. Субкультурна аристократична ієрархія - це друга доступна для всіх ієрархій.
   Саме ці 2 ієрархії і формують суспільство, у якому вже можуть виникати будь-які інші ієрархії і структури, аж до політичних партій. Структура - це обмеження. Хробак може згинатися як завгодно, але він не може стояти, так само і людина з сірої маси не здатна до обмеження. Особливо вона не здатна обмежити себе в приниженні за дрібні блага. Якщо у людини немає ніяких талантів і здібностей, вона все одно може бути учасником подібного суспільства, субкультури чи середовища. Можна просто бути членом команди, брати участь  у грі заради самого процесу, а не результату. Людина команди - це вже хтось, а отже, це не так вже й мало. Належність до команди, що протиставляє себе сірій бидломасі за фактом структури і недосяжних для маси цінностей дає право не бути одним з неї.
   А ось і наглядний приклад. Німеччина 1933-го, провінційне саксонське місто Ляйпціґ, вулицею крокує молодий штурмовик з SA, у якого нарукавна пов'язка, брунатний однострій та фуражка. І відразу всім оточуючим зрозуміло: у нього є репутація, є естетика, є культура, адже він захисник традиції, історичної спадщини і нового майбутнього. Такий молодик не любить покірну масу і до неї не має жодного відношення. Його зовнішність та одяг є протестом проти рабської покірності, і в той же час це народження чогось значно нового - естетичного та морально здорового завтра! У молодого штурмовика є цінності, за які він буде битися аж до смерті. Він не буде кидатись на дрібні подачки від колишніх узурпаторів влади чи демоліберальних толерастів, бо вже загально відомо, хто він і звідки. Він прихильник традиційної культури та расової гігієни, він націоналіст, нацист, фашист, він лицар нової Європи вільних націй з ідентичністю та без мультикультурних кайданів. Він не дає назад, не зупиняється на досягнутому і завжди є вперед. І такі як він формують нову дійсність об'єднуючись у ієрархічні спільноти, адже в цьому має бути сутність - плече до плеча, побратим за побратима!
   Люди в масовому суспільстві втрачають свою індивідуальність, люди не підтримують спілкування. На допомогу з'являється політика як засіб підтримки спілкування і зв'язків індивідів. Організувати мітинг, пікет, зустріч у кафе або на природі, щось обговорити в соціальній мережі чи на інтернет-форумі - все це формує зв'язок завимоги мінімальних зусиль. Але тільки в тому випадку, якщо прийняті субкультурні правила. Зв'язки можуть бути і не політичними, але підтримуються вони саме через політику. Зв'язки формують суспільство, суспільство формує націю, а сіра бидломаса залишається покірною лише тоді, якщо її влаштовує навколишнє середовище, і байдуже на бруд та злочинність, головне дешева ковбаса і дорога брехлива пропаганда.
Автор - Ревуч Січовий

пʼятниця, 13 листопада 2015 р.

Біла Реконкіста під Чорним Сонцем

Так сталося, що ми живемо на зломі історичних епох. В це полум'яне століття, коли руйнуються колишні держави, політичні нації та стереотипидекількох останніх століть...
   На зміну застарілим приходят ті феномени та ідеї, що самі по собі набагато старіші, а тому чистіші, важливіші, та є первинними у порівнянні з багатьма символами епохи, що минає. В час випробувань, в благородних серцях завжди просинається віра у себе.
   Разом з цією вірою просинаються вічні праобрази-архитипи, що сплять у крові кожного гідногосині Європи. Одвічно обертається Чорне Сонце! Круги Часів змінюють один одного! Недарма філософи назвали наш час "Новим Середньовіччям". Минулої зими старовинний князівсько-козацький Київ, прокинувшись від довгого сну, знову побачив сталь кольчуг, почув рокіт щитів та гуркіт розгніваної катапульти. Ідея Nації та раси оновилася та зросла кров'ю героїв, ставши наймогутнішою з усіх ідей сьогодення. З тих часів ми змінили стародавню сталь на нову смертоносну броню, але дух європейського лицарства нідуки не дівся. Він лише яскравіше розгорівся в наших серцях.
   Ми пам'ятаємо, як наші праотці прийшли с Півночі у незапам'ятні темні століття, ми пам'ятаємо, як наші предки поливали кров'ю ворогів зростаючі кордони колись славетних європейських держав, ми пам'ятаємо юність наших дідів та прадідів, які повстали проти мерзотності більшовизму тоді ще в молодому та трагічному ХХ-му сторіччі.
    Ми вічно молоді та ми нескінченно старі. Ми - майбутнє, і ми вже прийшли х давніх епох. Частиною героїчної епопеї блискавичного Середньовіччя була Реконкіста або відвойовування. Так називалася Велика Війна європейців з арабами, яка проводилася впродовж семи сотень років.
   Нащадки германців-візіґотів та іберо-римлян, які до 714 р. зазнали ряд сильних поразок від мусульманських орд, що ринули в Європу з Північної Африки та дійшли аж до Центральної Франції, долаючи гіркоту рогромлення та сором завоювання, в, здавалося б, вже безвихідній ситуації, знайшли в собі силизнову повірити у себе та, взявши у руки меч, сім століть поливали кров'ю Іспанію, щоб к 1492 р., скинутиостанню державу маврів - Гранадський емірат у безодню Середземного моря... На південь від Гранади є гірський перевал, що називається Суспіро-дель-Моро або "Подих Мавра", де, за легендою, останній арабський володар Іспанії, емір Боабділь останній раз подивився на Гранаду, та, зітхнувши, безутішно заплакав. За легендою, його мати тоді з болем промовила: "Той, хто не зміг захистити Гранаду як чоловік, оплакує її як жінка".
   Як стародавні лицарі Європи, у ніч розпачу, ми підняли знамена Чорного Сонця. Ми прийшли втоптати у бруд серпи, молоти, зірки та півмісяці. Ми прийшли повернути собі свою землю. Так нехай наші вороги плачуть, як жінки, як колись голосив останній арабський володар Європи.
   Ще в далекому 2004 р. нами було написано - ми бачимо свою землю знищеною, обсміяною, приниженою та розтоптаною, перетвореною у колоніальний придаток, розп'ятий між хижим Західом та божевільним Сходом. Все, що колись робило нас великими, все, що давало народу віру у майбутнє: армія, промисловість, мова, культура, наука, фізичне та духовне здоров'я нації - послідовно знищувалося. Але головне - знищувався сам національний дух - все, що робило нас шляхетними, сильними та розумними. І зараз Україну продовжують давити та шматувати на "економічні та політичні зони впливу" капіталісти Заходу та олігархи Сходу.
   Українська нація була загнана до резервації на своїй же землі. Як колись вестґотам та астурам сереньовічних Піренейських гір, що піднялися на Реконкісту, самовпевнені правителі інтернаціональних імперій дали нам простий вибір: тиховмерти на відведених нам задвірках, у загонах та норах, як зацькованим тваринам, або ж встати на захист своїх споконвічних прав. В нас живе славетний дух стародавнього лицарства! Те неприборкуване полум'я гніву, пожежа благородної гідності, що гукає в найбезнадійніший час, незважаючи ні на що, взяти у руки зброю і наступати на ворога, коли він почав думати, що остаточно взяв над нами верх?
   Ми відповідаємо так: тільки наступати, наступати, ще раз наступати! Не оборонятися, а вести експансію! Наступати по всім фронтам до повної перемоги Ідеї Nації! Тільки у полум'ї війни народжуються нові нації та повтають із попелу старі народи, що є одне і теж саме! Ідея Nації, образ Стародавньої Києво-Русської імперії, дух самої Великої Європи народжується у горні нової війни. Тільки у війні юнак знаходить мужність, а найсильніший знаходить право. Тільки у крові героїв народжуються видатні нації. Колір крові не забувається. Кров героїв яскраво червона, як багрянець світанку над кромкою темного лісу. Цю кров ліпше видно богам, ніж безкольорові сльози святих та чорнила мудрих. Кров героїв стукає у серці цього світу! Ім'ям цієї крові ми проголошуємо нову очищувальну Війну...
   Ми проголошуємо Нову Реконкісту! Проти мерзотності нових азіатів. Проти боягузливої гнилі Западу.  Молоде сонце! Давнє світило! Слухай присягу сталевої молодості! Сьогодні Украіна! Завтра Московія та вся Європа... Ми вирішили повернути свою землю! Тож нехай буде нова Реконкіста!
За матеріалами "Арійського Права"

понеділок, 9 листопада 2015 р.

Барви революційної єдності націй

Європу огорнули темно-зелені сутінки… Колись войовничий та героїчний континент Фрідріха Барбаросси, Річарда Левового Серця, Фердінанда Араґонського та Ґустава Вази, нині животіє від навали ісламських мігрантів та хижих намірів московських ординців знищити все цивілізоване. Коли кров вільної нації закипає від несправедливості та жалю, замість демократичних і ліберальних методів гуманізму приходить войовничий поступ у вигляді народного гніву, бунту, повстання та революції.
   Саме таке напруження ми неодноразово бачили на вулицях українських міст за останні 25 років! З початком війни на Донбасі українці втратили природне відчуття страху, а нація прокинулась і доблесно йде у кривавий бій із одвічним ворогом. Те саме відчуття нині огортає і вільні нації Європи, що опинились в становищі мирної мусульманської окупації у себе вдома, та народи Латинської Америки, уряди яких є покірними маріонетками Вашинґтону.
   Остання українська революція, що була здійснена під національним синьо-жовтим і повстанським червоно-чорним прапорами, в тім не завершилась перемогою української нації, а вкотре довела одвічну аксіому – народ був використаний у корисливих цілях кланово-олігархічних сил та їхніх закордонних верховодів.
   Пробудження української нації, попри наміри україножерів, все ж відбулось – кривавий режим впав, почалось патріотичне відродження серед народних мас, відбулось становлення сильної української армії. І попри незакінченість Революції Гідності, український майдан став прикладом для наслідування серед інших пригноблених народів світу, які потерпають від урядової корупції своїх можновладців та засилля ісламських мігрантів. Ось чому нині всі протестувальники та революційні активісти від Лондона та Праги до Ріу-ді-Жанейру та Сантьяґо-де-Чилі в якості путівної зірки повсталих народних мас використовують барви українського прапору…
   Отже, ми бачимо, що це призвело до зміни ідейного бачення та національного пробудження у всьому світі – замість червоної ганчірки, за якою насильно тягли пролетарів у більшовицьке ярмо продовж останніх 150 років, пост модернові революціонери обрали своїм символом прапор бунтівного українського народу. Синя та жовта барви нині єднають усіх пригноблених, хоча ще 10 років тому цього не можливо було уявити.
   Одразу тоді постає питання: «Чому?», і відповідь буде такою – згадаймо недавню історію! Так, європейські національні революції 1848-1849 рр., яких обізвали "Весною народів", що виявилися у формі непокори влади та збройних повстаннях, декларували появу нової історичної дійсності в європейських країнах. Хоча ідейними натхненниками та лідерами повстань в Парижі, Берліні, Мілані, Будапешті були ліберально налаштовані патріоти, але народи, які вони вели за собою у борню революції, були просякнуті новими хворобливими ідеями всюдисущої соціальної рівності – марксизму. "Весна народів" спалахнула відразу в декількох європейських монархіях, а тому революції носили антифеодальний і національно-визвольний характер. Учасники виступів вимагали демократизації суспільного життя, висували гасла національного об'єднання і державної самостійності для окремих націй. Все відбувалось як під стягами національними, зокрема серед прусської буржуазії, так і з червоною ганчіркою в руках паризьких робітників та неапольських люмпенів. Хоча в основному революції були швидко придушені, вони мали істотний вплив на подальші політичні процеси в Європі: у Франції постала республіка, в італійських та німецьких країнах розпочався інтеграційний процес зі створення національних держав, Австрія стала дуалістичною конституційною монархією.
   На початку ХХ ст. соціалістична хвороба захопила весь світ, і почала пускати свої хижі пазурі у розклад демократичних буржуазних суспільств в Російській імперії, Німеччині, Італії, Франції, США, Бразилії, Мексиці та Австро-Мадярщині. З початком Першої світової війни червона ганчірка стала символом визволення пригнобленого пролетаріату у світі проти усього буржуазного та імперіалістичного – люмпени від Буенос-Айресі до Гельсінкі мали об’єднатись єдиною метою – світовою пролетарською революцією та знищенням усіх усталених державницьких і культурних традицій. Так тривало аж до початку 1990-х рр., і лиш з падінням залізного муру соціалістичного ГУЛАГу марксівсько-ленінський стяг відійшов на смітник історії. Деякі одіозні сталіністи та маоїсти в РФ, Білорусі, КНР, Індії, В’єтнамі, Венесуелі, Кубі, Болівії, Зімбабве та Ефіопії ще досі мріють про нездійснену мету своїх політичних попередників, збудувати великий концтабір та полонити вільні народи світу, хоч для цього терба згинути самим…
   Але, як це не дивно, світ змінився на краще і нині про це говорять українські національні барви на вулицях бунтівних міст Європи та Латинської Америки. Так влітку 2014 р., коли у Чилі почалися масові протести студентів, незадоволені урядовою політикою активісти, окрім своїх національних  та чорних прапорів, на вуличні барикади та сутички із поліцією винесли українські прапори – символ новітньої революційної єдності націй у боротьбі з гнобителями. Тим часом у Лондоні, на початку листопада 2015 р., молоді люди масках відзначили Ніч Ґая Фокса сутичками із поліцією з українським прапором у руках. Бунтівні англійці відзначаючи чергову річницю порохової змови проти короля прагнули донести своїм урядовцям та народним обранцям показати, хто є головним у домі співдружності головним – не заїжджі мігранти з Африки чи Азії, а корінні мешканці Британських островів!
   Вочевидь, на тепер, український прапор став одними із найголовніших символів народного гніву серед усіх пригноблених націй у світі. Наші синя та жовта барви стали, свого роду, есенцією революційного духу взагалі. І ось, саме на прикладі українського прапора та українського національного бунтівного характеру, як найкраще розкривається сутність утопічних ідей марксистів-народовбивць. Ті, хто колись із гаслами соціальної справедливості та світової революції пролетарів прагнув червоною ганчіркую закрити вільним націям сонце, нині скніє на смітнику історії та здригається від одного вигляду українського прапору, під яким молоді революціонери та добровольці здобувають собі волю та державну самостійність. Най з нашої героїчної борні беруть приклад інші пригноблені народи Європи та світу!
   Єднаймося під новітніми барвами революційного націоналістичного інтернаціоналу!
Автор – Денис Ковальов

вівторок, 3 листопада 2015 р.

Культурний фашизм: перемогти через книги та кіно

Останні політичні та суспільні поразки правого руху в Україні та світі стимулюють перш за все пошуки нової тактики. Перш за все слід зрозуміти, що для перемоги над ліволіберальним звіром, що званий суспільним дискурсом варто звернути більше уваги на культуру.
   Культура має стати тим знаряддям в руках правих, яким в руках лівих стала наука (насправді, ліві відносяться до неї напрочуд спекулятивно, підкреслюючи лише вигідні своїм ідеям школи та мислителів) - позаяк, культура підкреслює в людині людське, неординарне та "пристрастне", священне, те що тяжіє до апофеозу божественого в людині. Сучасна культура (точніше, "модернова", як сказали би івент-менеджери чи якісь інші титани постмодерну) не продукує жодних цінностей - на щастя, це створює вигідне тло для нових правих цінностей.
   У нинішній діяльності слід абстрагуватися від наслідування діяльності NSDAP та інших ультраправих партій - слід перш за все орієнтуватися на мислителів та письменників, що заклали культурний фон для їх успіху. Перш за все - Ніцше, Шпенґлер, Юнґер, Гайдеґґер, Гобіно, Ібсен, Гамсун, інші праві філософи та письменники... Нинішня Європа вимагає вирівняння політичного дискурсу вправо, однак для цього банально не вистачає мислителів. Книги, на відміну від організацій, набагато важче заборонити - вони від цього лише стають більш читані.
   Колись Умберто Еко сформулював 14 ознак "ур-фашизму" (вічного, ніби позаполітичного фашизму, фашизму як культурого явища!), ми ж мусимо створити адаптовану версію консервативної культури для сучасності, також через окреслення ключових її ознак. Перш за все слід сформувати коло цінностей, які має пропагувати нова "культурно-фашистська" еліта. Це не лише цінності сучасних та давніших правих рухів, але і цінності аристократичного суспільства, античності та інших важливих епох і феноменів історії.
   Такими цінностями мають бути перш за все: 1) презирство до смерті, хвацькість, героїзм солдата; 2) честь у її аристократичному значенні, як єдина найважливіша цінність, позбавлення якої веде до абсолютного знецінення життя; 3) віра на тлі загальної зневіри; 4) подолання постмодерну новим безумством, звинувачення надмірного культу раціональності у занепаді мистецтва і деградації суспільства; 5) мораль особиста замість моралі колективної, презирство до споживацтва та стадності; 6) критика інформаційного суспільства як псевдовільного, насправді ж наскрізь просякнутого табуйованими темами і показухою, звернення уваги на контрдискримінацію - дискримінацію тих, хто нібито дискримінував колись (білі, гетеросексуали, нацисти тощо).
   Акцент на важливій рисі сучасності - вона у боротьбі з негативними рисами минулого їх не позбувається, а просто міняє місцями акторів. 
   Критика сучасності - ключова риса культурного фашизму, який з часом буде протиставлений культурному марксизму. Взагалі найважливіше, що мусить зробити культурний фашизм - дискредитувати існуючу епоху, аби розчистити дорогу новій. Нам не бути новими Гьорінґами - але нам відведена роль Заратустр - ми закликаємо прихід нової доби через естетику. Постмодерн буде переможено не тому, що він антинаціональний, а тому, що він огидний...

вівторок, 20 жовтня 2015 р.

Не "мир", а перемога!

На носі чергові вибори, які нам знов покажуть, що всі політикани це звичайні популісти та продажні шкури. Український народ досі не допетрив, яка ж суть коїться у цих так званих політичних партіях, і що собою являють самі вибори…
   На жаль, лише мала частина з усього українського громадянства вже відкрила собі очі на те, що відбувається у нашій з вами державі! Цю малу частину людськості так люблять називати різношерсні ЗМІ "провокаторами", "агентами Кремля" та "терористами", але ніяк не патріотами Української Держави! Ця мала частина бореться за всю іншу масу поки ще не розуміючого стада, нас із вами... Ця патріотична налаштована частина української спільноти гине, поки стадо живе.
   Так було раніше, і так є зараз! Проте, так може бути і надалі, якщо ми не повстанемо з рабського ярма і не скинемо олігархічний режим, який пристосувався до постмайданної України.
   Бійці-добровольці, новітні повстанці, воїни нашої Неньки-України наразі борються і воюють на Сході нізащо?! Так як повертаючись із зони проведення так званої АТО, кожен солдат Революції Гідності потрапляє за ґрати за надуманий нинішнім режимом псевдорадикалізм. Варто було віддавати себе, своїх побратимів там, на фронті, де кожна хвилина може бути остання у житті, щоб по поверненні додому тебе кинули за ґрати, замість окупантського чи продажного кодла у запіллі? Думаю що ні… Хоч більшість і думає, що гине за Україну, за своїх близьких, але насправді все інакше! Наші герої-захисники гинуть за тих, хто їх там залишив, кому вигідне так зване "перемир’я", кому вигідна кров та смерть патріотів!
   Наразі, всім  правим активістам (від поміркованих патріотів до радикалів-націоналістів) потрібно їхати на Київ, робити там нову Революції, а потім брати владу на місцях. Тільки знищівши ворога в середині держави, ми знищимо його зовні! Цим, саме зараз, у цю хвилину, в цю годину, в цей день займаються активісти з Реваншу, Чорного Комітету та Руху за Гетьманат. Ми молоді та повні енергії воїни революції. Ми поляжемо всі заради вищої ідеї, заради України, заради свої рідних! Ми не здамо, не зрадимо державу та самих себе. Наша боротьба триває...
   Доки у влади так зване "перемир’я", ми воюємо на фронті чи-то внутрішній, чи-то зовнішній. Наші лицарі зараз на передовій під вогнем чужинців без страху, з вірою у перемогу хоробро стоять на сторожі кордону. І наш борг перед ними зберегти таку Україну, якою бачать її вони та ми: квітучу, без ліберально-демократичних "цінностей", без псевдовиборів, без партій...
   Збережемо Україну для кожного українця, що мріє про майбутнє! Ми зараз стоїмо на кордоні минулого з майбутнім, і що ми оберемо з вами, нині залежить від нас самих. Наш рух, це вічна боротьба, це життя та вічність попри все... Ми воїни революції! Ми побудуємо нову державу, і назва їй  - Український Гетьманат!
   Слава Нації Непереможних!
Автор – Павло Ковальов

неділя, 18 жовтня 2015 р.

Чому націоналіст має бути аскетом?

Де б ми не були та куди б ми не пішли, ми зустрічаємо сотні а то й тисячі різних спокус. Дякуючи культурі споживацтва, ми бачимо на наших вулицях багацько плакатів, банерів, фото які пробуджують в нас бажання споживати, витрачати свої гроші та купувати, купувати та ще раз купувати.
   Кожен свідомий націоналіст розуміє до чого приводить цей "споживацький матеріальний світ" навколо нас. Це створює навколо нас потворну атмосферу, яка нищить нашу свідомість, проникаючи в усі сфери нашого життя. Ця "споживацька релігія" нещадно нехтує те, що ми, націоналісти, так цінуємо.
   "Немає часу думати про високі моральні ідеали, традицію, націю і все таке. Тобі не до того, краще купуй більше, встигай за останніми "трендами", стій в черзі за новим іPhone! Маючи все ти станеш краще ніж інші", - промовляє нам споживацька хвороба через рекламу. А що ж нам, націоналістам, робити з цим потужним вірусом ХХІ-го ст.?
   А все дуже просто - ми маємо робити те, що робили святі Апостоли, незламні спартанці, величні римські легіонери, славні середньовічні лицарі, і сучасні творці консервативних ідей.
   Нам треба відмовитися від даремних розваг, зайвої їжі, розпиття алкоголю та табачних виробів. Замість цього, нам треба споживати лише стільки їжі - скільки б було достатньо для нашого здоров'я, займатися тим - що робить нас краще, витрачати свій час сумлінно, не витрачати наші гроші на марні речі. Біла людина завжди цінила мінімалізм. Бо тільки вожді якихось африканських племен надягають на себе десятки іграшок, прикрас та багато чого іншого, щоб показати своє положення в соціальній групі. В той час, як біла людина більше цінує духовні прикраси індивіда.
   Практикуючи аскетизм в житті, ми зміцнемо свою силу волі, ми станемо незламними перед спокусами сучасного світу. Ми віднайдемо в собі вакцину проти споживацького вірусу, а отже - станемо сильнішими...
За матеріалами "Зентропи - України"

пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.

Хай живе Українська Імперія!

Багато разів доводилося чути, що ледве не головна проблема українців - це відсутність національної ідеї. І саме від цього всі наші проблеми, біди та нещасття...
   Гадаю всі ці філософи-димагоги глибоко помиляються! Справжня наша проблема була в тому, що ми не мали сформованої політичної нації, відповідно й питання наявності власної держави постійно залишалось відкритим. Зараз ми намагаємось виправити цю ситуацію і активно прогресуємо, як в першому так і вругому напрямку.
   Що стосується такого поняття, як Національна Ідея, або Ідея Nації, то тут все просто - національна ідея будь-якої нації завжди зводиться до принципу imperium. Так, саме імперіалізм був, є і буде основою розвитку всіх, без виключення, націй світу. Життя штука жорстока і головним його проявом є вічна боротьба, боротьба за місце під сонцем, за кращі умови життя, за ідеї та світогляд...
   Думаю зараз безліч недалеких націонал-демократів та лібералів почнуть кудахкати про згубність імперіалізму і недопустимість подібних проявів в сучасному світі. Аке ж шановні, хто Вам сказав, що імперія - це збирання земель та підкорення народів? Імперія - це політична, культурна та економічна гегемонія!
   Це лише в еРеФії недорозвинені гомосовєтікус, розмахуючи своєю "ядерною палицею" б'ються в екстазі від того, що "кримнаш". Всі інші вже давно зрозуміли, що в сучасному світі територія майже не дає дивідендів, а інколи й зовсім є відвертим тягарем. Сучасний, глобальний світ живе зовсім іншими поняттями та цінностями...
   Тому, коли я чую, від різних радикальних патріотів, що ми маємо "надавати москалям" і приєднати до себе Кубань, східну Слобожанщину та інші наші етнічні землі, це викликає в мене лише посмішку та нерозуміння. Люди говорять про приєднання земель так, наче це не територія населена людьми, а частина сусідського огороду.
   Звісно, розширення території української держави - це достойна ініціатива, але перш ніж говорити про територіальну експансію, ми маємо забезпечити умови для експансії культурної, політичної, економічної...
   В сучасному глобальному світі вже не можливі великі завоювання лише шляхом військового вторгнення. Прикладів безліч: Чечня або Ічкерія, Афганістан, Ірак, Палестина... Ні одна, навіть сама потужна, держава не здатна забезпечити контроль над захопленою територією в разі не прийняття загарбника місцевим населенням. Тому перш ніж мріяти про нові землі, добре подумайте про людей, які живуть на них, про те чи хочуть вони там вас бачити, чи хочуть вони бути "приєднаними", чи вважають вони себе українцями чи бодай нащадками українців, чи готові наші громадяни помирати за якісь там додаткові території, чи готова країна платити за таку війну та за потенційних нових громадян, що скаже та зробить світова спільнота у відповідь на подібні дії, і як ви взагалі зібрались відвойовувати "свої" території у величезної, ядерної країни?
   Включайте мізки і думайте! Територія - це лише бонус, головна боротьба має розгортатися за "голови" людей. Саме за цей ресурс і відбуватимуться самі жорстокі та важкі бої. Бо перемога саме на цьому напрямку забезпечує перемогу загалом. Тож досить витрачати час на пусту димагогію. До бою!
   Хай живе Імперія!
За матеріалами "Честі та Крові"

середа, 14 жовтня 2015 р.

Утворення та ідейна основа УПА

Національне Відродження України - це найхарактерніша риса сучасности, (що підтверджується результатами Всеукраїнського референдуму від 1 грудня   1991 р.) - стало можливим завдяки багатолітній політичній діяльності українських патріотів-націоналістів і збройній боротьбі Української Повстанської Армії.
  Покликана до життя з ініціятиви Організація Українських Націоналістів (Бандери), опираючись на всебічне сприяння народу (бо захист його життя ставила собі за основну мету), Українська Повстанська Армія, що стала всеукраїнською національною збройною силою, протягом більше десяти років вела важку, безпрецедентну в історії боротьбу проти двох мілітарних потуг того часу - гітлерівських націонал-соціялістів і московсько-большевицьких імперіялістів.
   Вороги України сіяли безсоромну брехню про національно-визвольну боротьбу українського народу, про її учасників, які у найскрутніший час не жаліли праці й крови, без вагань ішли на смерть в ім’я прийдешніх  поколінь.
  Минає 73 роки від утворення УПА. Найсправедливішу оцінку її діям дав народ, у часи боїв складаючи пісні про неї, а нині - насипаючи в кожному селі високі могили героям. Тепер, коли проголошення незалежности України стало доконаним фактом, правду про ОУН-УПА люди можуть дізнатися уже не з підпільних, а цілком легальних видань.
   Сьогодні весь світ знає, що підписаний 23 серпня 1939 р. у Москві пакт Молотова-Ріббентропа відчинив ворота Другій світовій війні. У вересні 1939 р. московські війська під гаслами “єднання єдинокровних братів” нахлинули на землі Західньої України. Результат цієї “месіянської” акції обійшовся нашому народові в півтора мільйона знищених і депортованих людей за неповних два роки. Десятками тисяч трупів наповнили “наші визволителі” тюремні підвали в червні-липні 1941 р. Багнетами та наганами імперія Леніна-Сталіна писала історію нечуваного у світі геноциду. Вже тоді тисячі українських завзятців поклялися: згинемо в боях,  а не дамо себе знищити! Такими були умови для формування самооборонних бойових загонів, які згодом зформувалися у військові частини Української Повстанської Армії.
   22 червня 1941 р. розпочалася війна між двома могутніми імперіялістичними державами за новий розподіл світу. А вже 30 червня 1941 р. з волі українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголосила у Львові Акт відновлення Української Держави, утворивши Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Гітлерівські окупанти не визнали цього Акту. Бандеру та Стецька, а згодом тисячі українських націоналістів вони запроторили в тюрми й концтабори.
   Акт 30 червня має епохальне значення у нашій історії. Заманіфестувавши перед світом, що єдиним правосильним господарем української землі може бути і є тільки український народ, Акт 30 червня 1941 р. став головною ідейно-політичною основою Української Повстанської Армії.
  ОУН-УПА своїм першочерговим завданням завжди ставили захист народу, а не упривілейованої касти партократів, загальнонародню справу, а не вигоди якоїсь нібито вищої кляси. Своєю жертовністю, повною відданістю народові борці за волю України здобули міжнароднє визнання.
   Під час Другої світової війни в європейських країнах виник рух Опору, учасники якого боролися проти окупантів в ім’я загальнолюдських прав. В Україні розгорнулась аналогічна діяльність, проте вона набрала ширшого характеру: це була боротьба за життя нації, ґарантоване Українською Самостійною Соборною Державою. Така боротьба стала смислом діяльности кожного українського націоналіста (це виразно з’ясовано ще в Політичних Постановах Другого Великого Збору ОУН у квітні 1941 р.; читаємо: “Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Суверенну Соборну Державу, за визволення поневолених Москвою народів Східньої Европи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СССР. Організація Українських Націоналістів продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Европи”.
   Перші українські бойові групи появилися ще восени 1941 р., але їх дії  були некоординовані. Найсприятливішим місцем злиття більших збройних груп було Полісся. Першу таку групу на Поліссі зорганізував військовий референт Крайового Проводу ОУН Північно-Західніх Українських Земель Сергій Качинський. На Волині подібну групу зформував сотник Іван Перегійняк (обидва вони загинули в боях з гітлерівськими окупантами).
   ІІІ-тя Конференція ОУН, яка відбулася у днях 17-21 лютого 1943 р., стверджувала: "Сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім’я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму і московського большевизму... це насамперед війна з приводу України, яку обидва імперіялізми трактують у своїх загарбницьких плянах як центральну проблему їх імперіялістичної політики... Тому для українського народу є невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з іншими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільні інтереси західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти німецько-московського й інших імперіялізмів". Це визначення Конференції ОУН укріплювало ідейно-політичну основу УПА.
   З ініціятиви ОУН і УПА 21-22 листопада 1943 р. на Рівненщині відбулася Перша Конференція Поневолених Народів Сходу Европи і Азії. На Конференції були учасниками представники 13 народів: грузини, осетини, вірмени, казахи, черкеси, кабардинці, азербайджанці, татари, чуваші, білоруси, узбеки й українці. Конференція закликала всі поневолені народи посилити політично-революційну боротьбу проти імперіялізму. "Для швидкої і повної перемоги національної революції потрібен один спільний фронт усіх поневолених народів", - підкреслювалось у Постановах Конференції. Йшлося передовсім про те, щоб на територіях усіх уярмлених Москвою народів запалити вогонь національно-визвольної боротьби, подібно, як це сталося на всіх українських землях.
   Головний Військовий Штаб УПА складався з  оперативного, розвідувального, вишкільного, організаційно-персонального, тилового і політично-виховного відділів. Останній із них був найважливіший, бо УПА була не тільки військовою, а й політичною формацією.
   УПА - сила всенародня, оскільки всі її учасники, від рядового стрільця до Головного Командира, взяли на себе преважкий, але вельми почесний обов’язок служити інтересам народу і в боротьбі за народ життя віддати.
   УПА - сила високоідейна, бо шляхи її боротьби завжди освітлювала найвища Ідея Нації.
   УПА - сила, побудована на добровільних засадах, на глибокому почутті відповідальности перед українським народом, перед історією.
   УПА - непереможна сила, бо найголовніша її зброя - Ідея України, і ніяка фізична сила не спроможна її знищити.
   У народі УПА черпала нездоланну наснагу. Незламність духу бійців УПА окрилювала й окрилятиме всіх борців за вільну Україну.
Автор - Петро Дужий

понеділок, 12 жовтня 2015 р.

Ментальність орди. Раби рабів

Материк історії Московії - це постійні сейсмічні вибухи, тектонічні розриви, більші чи менші, й мало чи не після кожного такого розриву-вибуху здавалось, що минулої історії вже начебто й немає, хід її різко змінився, й саме тепер настає ера нового життя і нової історії.
   І сьогодні ми разом із громадянами путінської еРеФії (адже у нас спільний цей історичний материк) переживаємо черговий тектонічний вибух-розрив, коли знову здається, що різко міняється історичне русло, що починається нова історія, і ми вкотре покладаємо великі надії на це оманливе грядуще, яке, вважаємо, достойне нас, а ми ж достойні його. Можливо, черговий ілюзіон у великому, майже тисячолітньому ілюзіоні?
   Але яке невмолиме пришестя - настання цих вибухів-розривів у материку народного буття, що їх, здається, навіть можна програмувати, знаючи душу етносу й пильно прислухаючись до тих процесів, що відбуваються в ній, що, зрештою, оформлюються й вивергаються з неї у вигляді ось таких викидів - викид за викидом, викид за викидом: наче вулкан, що живе в певному циклі. 
   Заворушення, бунти, повстання - це терор чи не терор? Безумовно, стихійний терор, що визріває і йде з народних глибин, і цей терор ще недавно пояснювали так званою класовою боротьбою, прагненням соціальної справедливості, та чи тільки прагненням соціальної справедливості слід було пояснювати цю постійну потребу заворушень, і бунтів, і повстань? Чи не з природи ментальності ці явища?.. Це терор знизу. А ось терор згори. Алєксандр Герцен називав Петра І коронованим революціонером, революціонером-терористом, і в цареві бачив «подлинное воплощение революционного начала, скрытого в русском народе...». Важко не погодитися з Герценом, ось тільки виходить, що «революционное начало, скрытое в русском народе...», це і є заворушення, бунти, повстання, але ж не тільки вони, а й ота специфічна буслаєвщина...
   Отже, перманентний стан - терор знизу і терор згори, взаємний терор, така вже форма державності й побутування народонаселення. Мені не хотілося б бути категоричним, хотілося б помилитися. А ось, що сказав про терор історик Константін Кавеліним: «В насилии над народом виноват прежде всего народ, не народ даже, а какая-то этнографическая протоплазма...». Звичайно, в такому разі в контексті історії Московії стає особливо зрозумілий терор Івана Грозного-Лютого, Петра І, Ульянова-Леніна, але таке розуміння причин терору однаково в моїх очах не виправдовує тотального державного терору, і коли читаєш у вірші Константіна Аксакова про Петра І: «Во имя пользы и науки, добытой из страны чужой, не раз твои могучи руки, багрились кровию родной...», - то жахаєшся вкотре від таких методів кривавого просвітителя Московії і задумуєшся - чи такі методи просвітительства для неї єдино можливі і чи немає інших методів, знаних у цивілізованих народів? - Постійне протистояння влади і народу!
   Таке враження, що в історії сусідньої Московії весь час хтось готує «покушение на товарища Сталина...», і весь час за це хтось розплачується життям, і весь час є невмирущий Сталін, і весь час він боїться, що на нього готується замах, і щоб знешкодити можливий чи уявний замах - організовується терор. «Ленин жил, Ленин жив, Ленин будет жить!» - Отже, проблема була, є, буде, і як осмислити цю глибоку драму, як бодай намагатися розв'язати її?! Забальзамований "Ленін та його шайка", забальзамована трупна ідеологія - усвідомлюють це чи не усвідомлюють нинішні апологети цієї трупної ідеології - водночас означає прагнення забальзамувати й самих себе, ще відносно живих, і самозване покласти самих себе, забальзамованих і відносно живих, у мавзолеї власних ілюзій, щоб задурманений наркотиками брехні і фата-моргана "комуністичної Білої Арапії" народ бив їм поклони в їхніх прозорих індивідуальних мавзолеях, як ото бив і б'є у московському мавзолеї... 
   Або ж чи ви уявляєте собі гігантський мавзолей у масштабах усього так званого СНД, а в цьому космічних розмірів мавзолеї забальзамовані й водночас живі всі "народи Рассії", як це було донедавна? Бо хоч і як протестує розум, бо хоч і якою фантазією це здається, але ж для наших комуністично-соціалістичних провідників не тільки так було, а й досі так є: «...живее всех живых!». То до якого ж це оруеллівського оскотиніння власної психіки треба дійти й люто триматися за це своє оскотиніння психіки, щоб прах покійника (Великого Пса, як звістував у своїх пророцтвах Нострадамус) був живіший за цілі живі покоління цілих живих народів, то що ж це за геть неможливий прах живих народів порівняно з тим, котрий "живее все живых"?! 
Автор - Євген Гуцало

субота, 10 жовтня 2015 р.

Мечеть "Європа"

Європа... Колись це був величний континент у політичному, військовому, культурному, релігійному, національному значенні! Але на жаль з приходом у величних Римі, Парижі, Лондоні, Берліні, Відні, Мадриді, Стокгольмі, Празі нової демократичної, ліберальної та мультикультурної влади все зімнилось.
   Сьогодні, справжні європейці забувають своє славетне минуле і все більше зраджують свою державу, свою кров, свою віру, свою національність, самих себе. З напливом все нових та нових мігрантів з ісламських країн Азії та Африки, традиційна Європа як білий континент вже змінює свою зовнішність...
   Європа - це своєрідний християнський храм, який збудували європейці на початку доби Середньовіччя. І як храм, на початку будування, він відганяв усіх небажаних гостей та людей з інших релігій (храмів), яки прагнули заполонити його, попри бажання і традиції європейців-будівників.
  Але коли будування храму завершилося, європейські нації стали тим, ким вони є зараз, і все одразу змінилось - священики в образі бюрократів з Брюсселя та Страсбурґа, почали запрошувати небажаних гостей-мусульман до себе в храм, дозволяти робити їм все, що ці прибульці захочуть, бо храм, як дізнались будивничі пізніше, для людей без заборон та релігійних забобон. Згодом, священиків почали вбивати, бо новим парафіянам з ісламської цивілізаційної пустелі вони почали набридати. Спочатку один, потім інший, і так до останнього священика дійшла справа...
  Як виявилось, це були не просто священики, а справжні "спасителі храму" під назвою Європа. Ну так говорять лібарельні та демократичні ЗМІ. Всіх прихильників традиційної віри, тобто християн, хто протестував проти навали мусульман-інородців, священники-бюрократи почали виганяти зі свого храму. Після цього вигнанці пішли у інші храми та встановили там свій порядок.
   Так виглядає сьогодні сучасна Європа, зокрема її традиційне цивілізаційне ядро: Німеччина, Франція, Італія, Австрія, Іспанія та Велика Британія. На жаль, цих країн, як суто європейських і 100%-во національних, вже не існує, не існує й їхньої ідентичності. Все втрачено... Проте, не назавжди, а тимчасово! Сьогодні є надія, що останній священик-ідентитор, захисник європейської цивілізаційної традиції таки з'явиться дуже скоро, і покладе край цьому  мусульманському та ліберастичному гендлю.
   Європа - наш дім! Це наше минуле, теперішнє і майбутнє, яке ми з вами дозволяємо нищіти жидівській владі руками варварів мусульман. Відновимо Європу!
   Hail Europe!
Автор - Павло Ковальов

четвер, 8 жовтня 2015 р.

Маніфест Соціального Оптимізму і Хунтократії

Футуризм в Україні  на низькому старті. Він заявляє про себе, як найкоротший шлях до величі та творчого тріумфу Української Nації. В його судинах  практика прямої дії та естетика радикалізму і провокацій. Тож початок архітектонічного фут-процесу ми починаємо з оприлюднення чи не найоптимістичнішого маніфесту нинішніх буремних днів.
Маніфест Соціального Оптимізму і Хунтократії...
 Коли темна ера політиканства та імпотентних демократичних урядів в Україні сягне найвищої точки абсурду найпрогресивніші розуми суспільства осягнуть необхідність встановлення в країні військової дисципліни та управлінського менеджменту мілітарного типу. Стиль безхребетної демократичної політики тягне нашу державу у прірву поразок та банкрутства – це очевидно. Найвищі керівники країни виявляють неприпустиму вольову імпотенцію та втрату спроможності приймати рішення і нести відповідальність за них. З такими керівниками неможливо виграти жодної битви; неможливо встановити порядок та розбудувати повноцінну Державу. Україну врятує влада фронтовиків та військовий авторитаризм у вигляді Гетьманату.
   Нижче викладені пункти не є політичною програмою, натомість віддзеркаленням світоглядових векторів та загальної емоційної піднесеності, тих хто вбачає у Хунті єдиний шанс порятунку Ураїнської державності. Trincerocrazia Гряде!
   1. Жорстка дисципліна у суспільстві, злагодженість корпоративних зусиль та режим диктатури є початком Нової політики спрямованої на встановлення ладу та присутності сильної руки у державі.
   2. Нехай живуть і ширяться відвага, різкість і непоступливість у сплесках творчих актів та на полях битв світової історії. Геть політичну фразеологію та дипломатичні консенсуси! Нехай живуть прямі дії та Хунтократія!
   3. Наша позиція  це виклик усьому, що існує. Конфронтація  найкращий спосіб розуміння речей такими, якими вони є. Наш внутрішній стан  чимраз більший сплеск і невгамовне натхнення. Ідеї  сильніші від людей. Ідеї не люблять, коли люди ними граються, а потім забувають про них, як про плюшевого ведмедика, котрого під час розваг закинули за шафу. Якщо думки та ідеологеми не виражають себе у ризикованих вчинках, вони рано чи пізно починають смердіти болотом. Якщо філософські системи та ідеології не обґрунтовуються зброєю, вони не більше ніж словесні екскременти кімнатних теоретиків. Лише намір та вчинок індикатор щирості, а слово завжди лишає місце для лицемірства. Аби не втратити зв’язок із дійсністю і не пропасти безвісти у потоках теоретичного марення, соліпсизму і словоблудства, ми обрали шлях Боротьби. Перемога є найзручнішою формою самоконстатації і присутності у цьому світі. Філософська формула Декарта «Cоgito ergo sum!»  в наш час вичерпала себе. На зміну їй у свідомості має постати інший принцип «Перемагаю – отже існую». Справедливість нас цікавить лише як епілог експансії. Тому напад і несподівана атака  ознака хорошого смаку та симптом праведності.
   4. Ми безоглядно сповідуємо оптимізм і тому нас нестримно принаджує все у чому є стихія життя і розвитку. Сповнені життєствердною силою люди – ми тримаємо підборіддя припіднятим догори та спрямовуємо вістря свого погляду в небо. Наші союзники – світло, а не темрява; історична динаміка, а не міщанський спокій; прогрес, а не заскорубла традиція; вольова рішучість, а не вагання і сумніви; наступ, а не вичікувальне оборонництво; геополітичне нахабство, а не образ невинних жертв; творчий ерос, а не естетизована імпотенція; імперіалізм, а не націонал-демократія; нас наснажує пурпурове сяйво ранкового сонця, яскраве світло потужних прожекторів на стадіонах, в аеропортах, на терміналах і металургійних комбінатах. Ми діти динаміки і високих швидкостей, які перевершують пороги всього мислимого і припустимого. Хай живуть титанічні лати потужного військово-промислового комплексу та цифрові потоки надсучасних технологій. Україна повинна стати потужною геополітичною машинерією та закріпити за собою право бути агресором. Для того щоб повернути нашій державі втрачені території ми повинні виховати в собі ментальність окупанта та інтервента. Ми повинні опанувати вміння формувати свою 5-колону в тилу ворога та розхитувати ситуацію в його країні з середини. Не міжнародні хартії та меморандуми стануть справжнім гарантом територіальної цілості України, натомість виключно імперські зазіхання самих українців.
   5. Ми оспівуємо буйноцвіття Життя, гостросюжетні пригоди і авантюри. Наша етика виявляє працездатність лише в пориві оптимізму, що безперервно зростає, та у життєствердних сутностях. Життям ми називаємо те, що відбувається поза системою липких звичок, поза механізованими актами існування, тобто по той бік пересічності та нормальності. Справжня органічність і краса життя матеріалізується через уміння вистрибувати з контексту буденності і побуту. Ми прориваємося за межі ритуалізованих форм життя, ми пробиваємося крізь шкаралупу "гумозних" звичок, ми провалюємося у перламутрові нетрі неба, у світ нездоланних стихій, імпровізацій, мистецтва і війни.
   6. Хай живуть небезпеки і загрози, яким належить зрежисувати майбутні сюжети Історії. Геть кімнатно-пенсійний спокій історії, геть диванний, осілий спосіб життя, геть зачарований трикутник "робота – дім – бухло". Фукуяма, ти чуєш нас?! "Кінця історії" не буде, натомість ми продовжимо її ерою інтенсивного розвотку та нової колонізації світу. Новації, експеременти, небезпеки та ризики – ось наш верстат, яким ми створюватиме нову тканину історичного розвитку. Присутність загрози мобілізує войовничий дух особистості, активізує в ній інстинкт боротьби і протистояння. Щойно людина відчула за спиною подих всіляких небезпек  її затиснуто в дилему: або бавовніти від страху, або змагати до переможного кінця. У місцях локалізації небезпек формується епос та історія. Війна розмовляє мовою втрат, але мислить категоріями Перемоги. Історію створюють Війни, але редагують Перемоги. Сама пт собі Війна – це найефективніший засіб дезінфекції епох і суспільних формацій. А мирний час  здебільшого аморальне явище. З його теплого лона виходять орди ситих, розбещених і жадібних людей. Вони живуть заради своїх ротів, і сфера їхніх інтересів не виходить за межі поверхні власного тіла. Геть егоїстів і солодкавих нарцисів, геть депутатських і суддівських синочків, які понтуються на гламурних автівках своїх татусів! Геть гонорових і самозакоханих тьолок, які зверхньо ставляться до людей і вважають, що світ їм "зобов’язаний" лише за те, що їхні параметри 90-60-90! Нам не потрібні ваші силіконові перса і намащені олією дупи, нам не потрібні гламурні брязкальця і комфортабельні лайнери. Ми потребуємо зброї і буремних випробувань! Ми потребуємо полум’яної поезії і творчого еросу.
   7. Ми оспівуємо міць, високоточну спритність і відшліфований атлетизм сучасної зброї. Акцентом нової футуристичної естетики є велич військової техніки і геометричний порядок шеренг, що крокують. Зброя для нас не лише інструмент встановлення влади та справедливості, а й об’ємний символ маскулінної сили, невгамовної статевої потенції і готовності до творчого запліднення життєвого та історичного матеріалу. Ми не сприймаємо реальність, інфіковану лібералізмом, в якій суспільними привілеями користуються геї, збоченці, солодкаві егоїсти, депутати, менти, нелегальні мігранти, та усілякий антропологічний мотлох з Донбасу, який приховує свій сепаратизм під лагідною фразою "ми за мір". Товарно-грошові вартості та мотлох крамничних вітрин ми розметемо щетинистим жмутком гострих багнетів, аби розмістити на спорожнілих прилавках квітучі букети ракет і боєприпасів. Доступ до зброї повинен бути вільний, адже вона має слугувати народові і перебувати в його руках. Державна влада мусить боятися своїх громадян, лише за таких умов свавілля чиновників і ментів зникне назавжди. Без зброї неможливо творити культуру і шедеври сучасного мистецтва. Ми боротимемось за реанімацію ядерного статусу України й у творчих майстернях варитимемо уранові коктейлі, якими нашпигуємо болванки голкоподібних ракет.
   8. Сейсмічна активність наших сердець, енергія рук і нахабність наших зазіхань слугує одній меті — возвеличити Святу Україну і перетворити її на суб’єкта активної колоніальної політики. У сучасному світі з його глобальними процесами оборонницько-вичікувальний тип геополітичної поведінки є завідомо програшним. Класичний націоналізм опирається на принцип: «Збережи свою Націю!» і є ідеологією позиційного оборонництва. Однак реалії сьогодення врази агресивніші та напруженіші порівняно з часами, коли націоналізм був ефективним. Нинішній час вимагає врази активніших дій. Потрібно виходити з межі своєї історичної території та насаджувати своє за її межами. Єдиний шанс зберегти за собою право на існування – це не оборонятися, натомість йти у наступ. Досить національно-визвольних змагань, час розпочинати колоніальні війни! Час переносити театри бойових дій з українських теренів у метрополії країн-агресорів та відкривати приховані амбасади п’ятих колон в тилу ворога. В контексті сьогодення принцип: «Збережи свою Націю!» – неповнокровний та недостатньо ефективний. Настав час імперіалістичних настанов: «Збереження Нації можливе через її примноження та насадження її духовних змістів за межами історичних територій!».
   9. Переосмислення історичного минулого України є першочерговою умовою розбудови Нової конструктивно впорядкованої Держави. Для плідного зведення модерного Гетьманату потрібен багатий ресурс ідейно-психологічної ствердності та радикально-оптимістичні настанови у суспільному житті. Постійне апелювання до трагічних образів минувщини українського народу прив’язує нас до звичної ролі жертв геополітичних колотнеч, ординських навал, голодоморів. Накладаючи принцип всебічної оптимізації історичного тонусу Нації на реалії сьогодення, перед нами постає необхідність в ініціюванні помітних редакційних змін в усіх версіях життєпису нашої Народу та Держави. Нас не влаштовує жодна офіційна і визнана владою редакція "Історії України". Шкільні підручники, що висвітлюють тисячолітні шляхи становлення українства, пишуть вправні фальсифікатори і зрадники національної пам’яті. Вчені, міністри, дослідники, які є їхніми упорядниками, обслуговують інтереси держави ворога. Підручники з історії України не роздмухують у серцях нових поколінь полум’я національної гордості. Над цими жалюгідними книжками хочеться плакати і витирати носовичками жалобні соплі від "лихої долі українців". Наші пращури не були тєрпегорцями та "ображеними" на весь світ демократами. Тому ми, Хунтократи, ставимо собі за мету сконструювати життєствердну й оптимістичну редакцію історії України. Ввести її в навчальні програми освітніх закладів та установ, аби наступне покоління Українців позбулося сопливого трагізму вишиватників. На сторінках нових підручників та історичних монографій ми висвітлимо покоління наших пращурів у донині не баченій і водночас правдивій іпостасі. Вони постануть у світлі тисячоліть войовничими племенами, агресорами, великими шукачами пригод, авантюристами і тріумфаторами. Ми очистимо рідну Історію від трагічних образів, поразок і Голодоморів. Геть журливі пісеньки суворочолих слюнявих -патріотів у вишиванках, з меланхолійними вусами, які понад усе полюбляють відзначати річниці поразок та національних трагедій. Геть цих соплежуїв, які нав’язують нам образ потерпілих і невдах. Ми  Українці, козацька Nація відчайдухів, підпільників, піратів, грабіжників та естетів.
   10. Ми проголошуємо у площині Nової футуристичної естетики образ Дитини еталоном найдосконалішої і найдовершенішої краси. Ми потребуємо яснозорих дитячих облич і усмішок, нерозчленованих фонем, і артикул новонароджених немовлят, і безугавної енергійності дитячих рук і ніг. Ми возвеличимо кожну жінку, яка виявляє готовність народити українському чоловікові щонайменше 10 дітей. Хай живуть родинні цінності і культ багатодітності! Хай живе родинне мистецтво і життєрадісні малюнки дітлахів! Хай живе одвічний і ні з чим незрівнянний за величністю Подвиг Материнства! Нам не потрібні фривольні шльондри з глянцевих обкладинок "Плейбоя", від яких тхне інтелектуальним зубожінням і дешевизною; нам не потрібні інфантильні дєвочки-курсистки на правах чесних "давалок" і строкаті Аделіни та Беатріче. Ми потребуємо жінок, які забезпечуватимуть історію Української Nації новим людським матеріалом. Геть механічний секс заради самої насолоди; геть добровільну бездітність і безвідповідальність перед старшими поколіннями у питаннях дітонародження! "Секс" ми замінимо життєдайним Коханням, гармонійним актом поєднання чоловічої і жіночої сутності з обов’язковим зачаттям дитини! За умисне та цілеспрямоване ненародження дітей Хунта введе жорстку кримінальну відповідальність. 
   З настанням військового авторитаризму найпочеснішою формою здійснення творчого акту стане народження малюка, а точніше  серійного продукування дітей. Своїми творчими зусиллями на ниві дітонародження ми зупинимо стрімку депопуляцію українського народонаселення і на фронтах демографічного поступу своїми невгамовними лібідозними імпульсами здійснимо великий прорив. Більше доньок – більше турботи і любові. Більше синів – ширше лави нашої армії. Більше дітей – більше шансів на Імперію. Новонароджені – найефективніша інвестиція у майбутнє нашої Нації та її Перемогу. 
   Тиражуватися слід стихійно! Часу не так багато!