середу, 30 листопада 2016 р.

Банкова: Реванш або споконвіку було Слово!

Невдовзі, а саме завтра, маємо згадувати феєричні події справжнього початку Революції Гідності, що стались на вулиці Банковій у Києві у так званий День Провокатора. Побиття студентів-єврооптимістів псами режиму Януковича дало шанс більш дієвим силам правого спрямування розпочати давноочікувану вуличну війну проти системи. Банкова 1 грудня 2013-го р. народила нових воїнів – незламних борців націоналістичного українського футуризму!
   Проте, нові українські борці-футуристи не могли взятись нізвідки… Як писав свого часу український націоналіст Ярослав Оршан, «те, що нині є на потребу, це існування, диктованого знов же здоровим інстинктом того, хто атакує й кого атакують, такого пляну боротьби української національної революції, що заключав би в собі імперативи конкретної акції й для провідних організованих кадрів, і для якнайширших мас власного суспільного тла…». Отже, бунтівна революційна молодь, яка, мов ті козаки з Дикого Поля, змогла осідлати багатотонний бульдозер була спрагла до радикальних дій, і цьому сприяла освіченість та начитаність виконавців антисистемного чину.
   Постмайданне покоління народило нову творчу когорту сміливців, які провіщають ідеї українського панування і вигнання московських бісів з усіх етнічних земель України, програмуючи своїми працями (книжками, агітками, газетами, плакатами, музикою) нову будучину як футуристичний ідеал нашого буття. Зростання цього революційно-майданівського покоління радикальної молоді відбулось завдяки доктринерським дороговказам публіцистів, авторів книг “Революція haute couture”, “Ватра 1.0”, “Християнство. Націоналізм. Революція” та “Маятник Революції”. Саме вони сформували той міцний ідейний фундамент, ту цеглину спотикання, що стали поглинати молоді розуми українців, спраглих до прямої дії супроти антиукраїнської дійсності.
   Власне, люди з таким ставленням, що вміють і мусять, бо це їх життєва конечність, діяти, що виказують здоровий інстинкт при побудові планів конкретної акції та інтелектуальних змагів, не беруться будувати райдужні повітряні замки майбутнього золотого віку України! Навпаки, вони стають лицем до конкретного сьогоднішнього дня і вимагають виклику, що лежить безформною масою і чекає, щоб йому надали форму. Оті молоді публіцисти національної революції, її ідейний поклик, змогли пробудити в кількох тисячах українських молодиках над-ідею націоналістичного реваншу.
   У фашистській Італії духовне і військове уособлювали книга і гвинтівка, в оновленій Україні ці символи теж на часі. Гвинтівка, яка визволяє знедолені тіла від гніту, допомагає опанувати цей буремний світ! Книжки, що запалюють серця – це вони несуть неймовірну шаленість до неочікуваних пригод нашого завтра, залишаючи позаду манірну буденність нашого вчора! Молоді серця, що палахкотять жагою до змін і пристрастю до дій, прагнуть зруйнувати цей старий світ віджилих примар минулого раз і назавжди, а замість нього збудувати справжню національну державу. Збудувати не колись у майбутньому, а саме нині! Тільки магічна властивість слова знає, на яку жертвуть йдуть ті, кому сама доля вказала на шлях бунтівного поступу. Позаду вже немає минулого, є тільки тут і зараз – тільки так революційній Реванш бере штурмом корумповану Банкову. Молодих революціонерів-реваншистів надихає шалений магнетизм слова, втаємничений сенс книги, які не можливо передбачити – тільки відчути. Відчути всім тілом гарячий заклик до майбутніх барикад, може й не гвинтівкою, проте з бруківкою у руці почути перші посвисти ворожих куль, збожеволіти від пекельних розривів шумових гранат і не втрачаючи ні на мить свідомості знову йти у наступ... Це і є революція! Народжена словом, зігріта запальною сумішшю, прокладена бульдозером...
   Як написано у Євангелії від Івана: «In principio erat Verbum…», або «Споконвіку було Слово…» – і цим Словом, автори книг “Революція haute couture”, “Ватра 1.0” та “Християнство. Націоналізм. Революція” змогли зарядити спраглу до рішучих дій українську молодь метафізикою справжньої революції, її футуристичним екзистенціалізмом. Дискурс, який розпочали автори “Революції haute couture”, “Ватри 1.0” та “Християнства. Націоналізму. Революції” – це своєрідний відгомін руху колон, які маршируючи під чорними стягами, готувались до рішучого штурму та Великої Пригоди, якою стала 1 грудня 2013-го р. вулиця Банкова у Києві. Слово активних правих публіцистів зі Львова, Києва та Полтави змогло зарядити максимальною лаконічністю радикально налаштованих націоналістів і перевернути сприйняття реальності на свій бунтівний лад.
   Слово підготувало ґрунт для бунту. Бунт стався на Банковій. Банкова породила Реванш, активісти якого стали авангардом довгоочікуваної революції – тієї національної револьти бруківки, агресії шумових гранат, спротиву запальної сумішші, голосу і присмаку крові, життя та смерті, чорного диму шин та нескінченно палаючого вогню... Грудневий Майдан – це без малого велика історична подія в новітній історії України, де вулична війна начитаної молоді проти старої вмираючої системи стала реальністю. Події на Банковій 1 грудня 2013-го р. стали каталізатором справжнього життя і правди, дали Україні реальний шанс вирватися зі щупальців совєцької гідри, неймовірним зусиллям волі вийти зі старого летаргічного сну і очуняти ранковою зорею визвольної війни в степах Донбасу.
   Чорні прапори Реваншу і запальна суміш з бруківкою стали відправною точкою у нових літературних звершеннях публіцистів правого спрямування. Вони породили нове покоління тих, кому доля Україна важлива не тільки на словах, а й справами також. Тому не варто припиняти боротьбу, треба йти вже пройденим шляхом, дорогою нашого поступу!

неділю, 20 листопада 2016 р.

Ідеальна держава Юліуса Еволи

Першою характерною рисою ідеальної держави є рішуча і безкомпромісна позиція проти всякої демократії і соціалізму! Час покласти край дурній недалекоглядності, боягузтву і лицемірству тих, хто безупинно вживає слово "демократія", пропагуючи і вихвляючи її. Демократія - це регресивне, сутінкове явище!
   Справжня держава повинна бути спрямована як проти капіталізму, так і проти комунізму. Його осередком повинні стати принцип авторитету і трансцендентний символ верховної влади. Одним з природних уособлень цього символу є монархія. Потреба у вищому освяченні даної трансцендентності має основоположне значення. Монархія цілком сумісна з "легітимною диктатурою", у відповідність з древнім римським правом. Монарх може дарувати (обов'язково на основі лояльності) виняткові права людині, яка володіє особливими якостями і підготовкою, на час надзвичайної ситуації або для вирішення особливих завдань. Не договірні відносини, а узи вірності і слухняності, вільного підпорядкування і честі складають основи справжньої держави. Їй не відома демагогія і популізм. Вона органічна і єдина, не будучи "тоталітарною".
   Вищевказані відносини є передумовою широкої децентралізації. Приватні свободи і автономії знаходяться в прямій залежності від відданості і відповідальності. У разі порушення зобов'язань центральна влада відповідно до власної природи має право на втручання, здійснюване з тим більшою твердістю і суворістю, чим більше свободи було допущено.
   Справжня держава не визнає системи парламентської демократії та партократії. Вона може дозволити лише гнучке корпоративне представництво виборчого характеру у вигляді Нижньої або Корпоративної Палати, над якою знаходиться Верхня Палата, як вища інстанція, яка гарантує верховенство політичного принципу і вищих (не тільки матеріальних і практичних) цілей. Тому вона вимагає рішучої відмови від помилкової системи загального рівного виборчого права. Настільки ж неприйнятним є гасло "політизації мас". Більшість здорової нації не повинна займатися політикою. Фашистська тріада "авторитет, порядок і справедливість" зберігає для справжньої держави незаперечне значення.
   Політична партія, необхідний орган руху в період боротьби і на перехідному етапі, після приходу до влади і стабілізації не повинна переростати в  "однопартійну" систему. Основним завданням має стати створення Ордену, який є співучасником гідності і авторитету, на членів якого будуть покладені деякі з функцій, властивих в колишніх традиційних режимах дворянству, як політичного класу, що займає ключові позиції в державі: в армії, на дипломатичних посадах, передумовою чого слугувала сувора етика і особливий спосіб життя. Це ядро має стати також хранителем і носієм ідеї держави, а також не допустити тиранічної ізоляції володаря верховної влади.
   Сфера політики і влади за самою своєю природою незалежна від економіки і не повинна підкорятись економічним групам або інтересам. Тут доречно згадати слова Сулли, який говорив, що він прагне володіти не золотим посудом, а мати владу над тими, хто цим посудом володіє. Необхідно провести корпоративну реформу в самому серці світу праці та виробництва, тобто на підприємствах, які повинні бути органічно реорганізовані і рішучезвільнені від класовості і класової боротьби, тобто, як від "капіталістичного", так і пролетарського або марксистського мислення.
   Відповідно до фашистської концепції суддею, який буде залагоджувати конфлікти і непорозуміння, має бути держава. Об'єктивність і сила цієї вищої інстанції, втілені у відповідних структурах, які покладуть край використанню страйків для шантажу держави, бо вже цілком очевидно, що їх метою є задоволення скоріше політичних, ніж соціальних або економічних вимог.
   Життєво важливою умовою існування справжньої держави є наявність особливої атмосфери високої напруги, яку не слід плутати з штучним збудженням. Важливо, щоб кожен займав власне місце, отримуючи задоволення від діяльності, яка відповідає його природі і уподобаннням, і, отже буде вільною і бажаною як така, а не з практичних міркувань або нездорового бажання стрибнути вище власної голови.
   На високу оцінку також заслуговує мужнє, помірне обмеження потреб, а також смак до внутрішньої дисципліни і антібуржуазна орієнтація життя. Абсолютно неприпустимо нахабне моралізаторське втручання суспільного в приватне життя. Тут принципом також є свобода, пов'язана з такою ж степеню відповідальності. По суті, атмосфера справжньої держави повинна бути персоніфікуючою, духовною і вільною. Внутрішня сила повинна створювати потенційне тяжіння, що змушує окремих людей, групи, окремі частини і членів Ордену обертатись навколо центру. Справжня особистість реалізується лише там, де діють сили, які вказують на щось більше, ніж просто особистість.
За матеріалами "Zentropa-Україна"

вівторок, 15 листопада 2016 р.

Націоналістичний фундамент тотального реформування

"Нова-стара" влада в Україні вже 2 роки говорить про реформи, яких ніхто не бачив і яких ніхто не відчув. Незважаючи на косметичну реформу міліції – рівень вуличної злочинності зростає. Реформа армії "забуксувала" на старті і обмежилась новою, неякісною формою для солдат і тотальним відмиванням бюджетних коштів.
   Економіка країни перебуває в стані падіння, ціни і тарифи – в стані підйому. Зростає соціальна нерівність. Україну, яка сидить на "фінансовій голці" Заходу, змушують капітулювати перед москалями. Чи справді це і є обіцяне реформування, і як довго таке "реформування" може витримати країна? Запитання риторичне!
   Що ж таке це реформування? За визначенням, реформування – це комплексні заходи, з допомогою яких вводяться нові суспільні відносини, призводять до змін умов діяльності, викорінення негативних суспільних явищ, які стоять на заваді розвитку. Як бачимо, те що відбувається з країною, не є ніяким реформуванням.
   Втім, успіх і глибина справжнього реформування, залежить від наявності дуже важливих передумов. Перед тим, як почати "оздоровчий" комплекс заходів, мислення провідної верстви повинно бути спроектоване в майбутнє. Вона повинна "концентровано" цікавитись досвідом розвинутих країн, найновішими технологіями. Нова провідна верства, ще до приходу у владу, має створити собі цілісну і добре продуману картину майбутнього, на побудову якого, потім мають працювати всі ресурси і рішення. Інакше рішення матимуть ізольований, слабий і тимчасовий ефект. Важливо використати загальний ентузіазм, який прокине новий провід у нації, але також важливо – з цього ентузіазму виокремити найцінніші ініціативи і дати їм підтримку.
   Базою, фундаментом українського економічного стрибка – повинен бути націоналізм і тільки націоналізм! Саме націоналістична культура і виховання – мають закласти українській спільноті такі цінності, якими буде "перевага колективного над особистим", "альтруїстичного  над егоїстичним". Завдяки таким цінностям, всі українці повинні усвідомити, що насправді в них не різні інтереси, не "своя хата з краю", а інтерес в них тільки спільний – перезаснування цілої, величезної країни на цілком інших засадах, що в теперішньому колективному нещасті – важко відшукати особисте щастя. Особисте щастя і добробут – будуть віднайдені, лише після забезпечення колективного щастя і ніколи навпаки! Тоді, нова провідна верства може цілком розраховувати на підтримку своїх починань з боку всієї нації. Це допоможе витягувати з народної гущі відповідні таланти. Натхненна нація дасть соціал-націоналістичній владі міцне опертя і потужну "розгінну силу".
   Новий провід – має показати українцям приклад інтенсивної, бурхливої праці, щастя творчості на благо Нової України. Потрібно, щоб українець не заздрив становищу влади, потрібно, щоб він захоплювався, гордився і намагався наслідувати у всьому свій новий провід соціал-націоналістів. Влада повинна триматись не на формальному становищі, вона повинна бути лідером в очах українця, лідером завдяки своїй невтомній праці, широких знаннях, великих результатах в підйомі держави.
Автор  Ярослав Чорний

середу, 9 листопада 2016 р.

Наша Революція

Будь-яка революція є свого роду битвою еліт, а не мас! Це, на противагу марксистам, має розуміти кожен традиціоналіст та прихильник ідей українського націоналізму. Саме тому, наші активні та дієві читачі, кидайте різні популістські лозунги в топку і пишіть власні книги!
   Ліві поки перемагають, бо пафосні типи набираються якихось незрозумілих знань про політику з книг авторів-марксистів. Адже знайти на полицях праці німця Карла Маркса нині куди простіше аніж француза Рене Ґенона чи італійця Юліуса Еволу. Ви знаєте багато правих авторів, яких знають маси? Отож-бо й воно... Маси у кращому випадку назвуть всім відому і жодного разу нечитану працю "Mein Kampf" Адольфа Гітлера у якості книги для правих.
   Яка ж тоді може початися революція справа, якщо люди не знають нічого про це? Як тоді можна формувати інтелектуальне поле для вдалого правого виступу, якщо тотально і по усім фронтам усі праві (від радикальних націоналістів і фашистів до поміркованих традиціоналістів і консерваторів) програють навіть у бібліотеках? Колись француз Жан-Жак Руссо сказа: "Революції починаються у бібліотеках!", - і не прогадав.
   Різного роду ліві публіцисти та просто письменники змогли за тривалий час створити тонни літератури і заспамили нею університетські бібліотеки. Колись вони робили це так само, як нині роблять сектанти. Дійшло до того, що українські праві навіть революцію розуміють з лівих позицій, а саме як "масовий стихійний виступ народу". У той час як дійсно цікаві праві режими приходили внаслідок переворотів чи навіть демократичних виборів (згадайте того ж австрійського художника з його боротьбою!), праві вирішили діяти інструментами лівих.
   В сучасному українському суспільстві насправді є лише два інститути, досі придатні для формування правого дискурсу в суспільстві: українське вояцтво, що захищає нашу землю від московської орди, та наука. Лише перші зможуть повернути хід подій вправо, якщо їм допоможуть другі. Вірити у праві перевороти внаслідок того, що наприклад ВО "Свобода" потрапила у Верховну Рада є марною справою. У суспільстві завжди є критичний відсоток тих, хто здатний завадити правим чи лівим прийти до влади демократичним шляхом без інформаційної обробки. Це все антикорупційні групи, правозахисники, неурядові громадські організації та інші рухи. А їх потужність куди більша, аніж у більшості правих сил країни. Бо увесь цей час замість формувати дійсно сильний інтелектуальний правий дискурс українські праві намагалються кинути в активістів ЛГБТ-спільноти якомога більше петард чи лайна (річ звичайно похвальна, але її мають робити прості обивателі під впливом нашої пропаганди). А ось пропаганду вже мають створити виключно праві сили...
За матеріалами "Чорної Ради"

четвер, 3 листопада 2016 р.

Кілька слів про "Повстання Ідентичності"

"Повстання Ідентичності"... Так називається книга молодих українських націоналістів Дениса та Павла Ковальових. Перший – аспірант кафедри історії та політичної теорії "Національного Гірничого Університету", засновник і головний редактор патріотичного часопису "Січовик" – офіційного видання народного "Руху за Гетьманат", другий – поет, представник запорізького осередку народного "Руху за Гетьманат", колишній активіст МГО "Сокіл", кореспондент часопису "Січовик" та дописувач незалежного мережевого порталу "Molotoff"...
   Братам, відповідно, 26 і 18 років. Майже 2 місяці тому пощастило побувати на презентації їхньої першої книги – історико-публіцистичного видання, правда, наклад скромний – лише 300 примірників. Чесно кажучи, я не люблю писати рецензії на чиїсь книги, але в даному випадку хочеться висловити деякі, нехай і суб’єктивні, власні думки після прочитання унікального у своєму роді видання.
   Книга заслуговує на посилену увагу та аналітику громадськості, вона буде цікавою для істориків, філософів, політологів та інших патріотично налаштованих людей з достатнім рівнем гуманітарних знань. Це – чи не перше в Україні узагальнююче дослідження сучасних актуальних питань щодо боротьби європейської ідентичності із новітніми ворожими викликами цивілізаційної кризи – ісламською навалою та московською агресією.
   Найбільше уваги приділено Фінляндії та Україні. Мене особисто дуже зацікавили фінські проблеми, оскільки сім разів бував у Карелії і, практично, майже нічого не знав про історію того краю (ні в радянській літературі, ні в сучасній російській правдивої інформації не було і немає). Ми на власні очі бачили колишні зрівняні із землею поселення у лісах, про що нагадували лише залишки цвинтарів, але не знали (лише здогадувалися), що це – брудна справа московітів. У розділі "Фінляндія – форпост Півночі" детально розповідається про непросте формування фінської модерної нації, оборону її державності, спротив мультикультурній сучасності.
   Безумовно, близько третини обсягу книги присвячено пошуку шляхів України у нинішній обстановці. Автори – прихильники будувати майбутнє нашої держави у вигляді Гетьманату. Така позиція влаштовує багатьох думаючих українців, а ось деякі деталі з минулого, які вони намагаються перенести у майбутнє, очевидно, потрібно залишити лише як історичні експонати. Це, зокрема, стосується такого болючого і вразливого питання, як релігія. Бажано віддати її на розгляд науковцям, філософам, а не державотворцям, на чому в усі часи і сьогодні багато спекуляцій. Принаймні, треба об’єктивно оцінювати сучасні реалії і не тягнути народ за вуха у темряву середньовіччя. Із так званих християн в Україні сьогодні понад 90% (!) взагалі не читали Біблії, а ті, хто читав, освоїв її далеко не в повному обсязі – мається на увазі "від корочки до корочки": обидва Завіти. Старий – для юдеїв, Новий – для християн. До того ж, останні повинні визнавати обидва Завіти, а перші – лише Старий. Той, хто так ратує за подальше масове прищеплення українцям християнства, нехай спочатку проаналізує обидві "найпопулярніші" книги світу, а потім береться за велику політику. На мою думку, християнство – це принесений на наші землі "вогнем і мечем" чужинський світогляд. Від часу насильницького введення його як державної політики Володимиром і до падіння Києва у 1240 р. із 12 млн. населення Русі було знищено половину та ще 3 млн. винищені ордою. Ми відродилися з отієї спустошеної країни, де свого часу було 300 міст, а залишилося 30, оскільки християнство запроваджувалося спочатку у містах і народ чинив шалений спротив. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка і багато інших наших світочів реально дивилися на колоніальну роль церкви. Навіть Степан Бандера не наважувався насильно впроваджувати релігійні постулати в омріяній Самостійній Україні! Ми живемо у світській державі, дай Боже, щоб так було і надалі...
   Починаючи від "кінця світу" (грудень 2011 р.) вектор світогляду на планеті змінюється, про що визнали навіть тібетські лами. Щодо ісламського світу – це, в основному, народ темний і малоосвічений, звідки і народжується релігійний фанатизм.
   Тож, вітаючи молодих націоналістів за їхні чистосердечні потуги у розбудові української державності, хочеться зауважити – не поспішайте одним розмахом шаблі однобоко вирішити найскладніші і найболючіші для деяких верст людей проблеми, насамперед, у релігійній сфері. Якраз багато сучасних націоналістів-патріотів і заплутуються у хитро сплетених релігійних догмах. До інших, висловлених у захоплюючій книзі проблем, практично, особливих зауважень немає. То ж разом будемо боротися за розбудову нашої держави.
   Слава Україні!