неділя, 19 травня 2019 р.

Уява штовхає на подвиги

Бунт найкращої молоді прекрасної та грізної тотальної епохи проти песимістичного детермінізму. Повстання проти запрограмованості перемоги темряви над світлом, грошей над ідеями, індустрії над духом... Туга за архіпелагами вічних зоряних світів.
   Земля і кров, буря і натиск, воля до життя, так казав Заратустра, Зиґфрід та Нібелунги. Чорні штандарти з черепом та кістками, мертві імператори Священної Римської імперії німецької нації, легендарні лицарі Флоріан Ґейер та Ґетц фон Берліхінґен із залізною рукою, скандинавські руни та солярні знаки... Це той світ, що сповнений авантюр і ризиків!
   Світова скорбота, надлюдина, присмерк Європи. Консервативна Революція, Вічне Повернення і Велика Пригода поєднали героїчний реалізм, загибель богів, ресентимент, весела наука, смерть цивілізації. Сучасний світ — як воля та уява, по той бік добра і зла, це народження трагедії з духу музики, остання ранкова зоря напередодні сутінки Богів.
За матеріалами "Карпатської Січі"

понеділок, 13 травня 2019 р.

Серце Києва палає у "Пломені"

Ми щодня заклопотані. Буденні турботи не дають продихнути, аби хоч на мить озирнутися довкола і побачити красу, що нас оточує. Вона проявляється у всьому: зооморфні та людської подоби скульптури на будинках ХІХ-го ст. тужливо згадають колишню велич аристократії; золотаві бані храмів, увінчані хрестами, кличуть грішників до покаяння, а вірних заповідям до смирення; набубнявлені бруньками дерева ось-ось розродяться зеленню, у якій потоне сірість вулиць...
   У цьому міському різноманітті ховається якась загадка, яку може розгадати не кожна людина. Наша столиця — тисячолітній Київ — повен на такі таємниці. І це не дивно, бо кожна його артерія від Святої Софії до Печерська та від Подолу до Лисої гори просякнута історією, а також специфічним тільки для нього духом величі.
   Не дарма погляд наших ворогів, що йшли зі Сходу на Захід і навпаки був зосереджений на цій фортеці на берегах Дніпра. Жадання Києва для одних було фатальною помилкою, для інших — коштовним каменем у короні чи династичному гербі. Нині ж родзинкою колись княжого граду є не відомі всьому загалу пам'ятки, а непомітні пересічному оку освітньо-митецькі об'єкти, серед яких і "Пломінь".
   Тут, поміж різних фоліантів глибоко філософського змісту можна віднайти відповіді на питання, які століттями не дають спокою людству. Кожен віднайде щось своє. Гортаючи сторінки українських та європейських авторів читач опиняється немов на полі бою, де по один бік фронту роздуми про вічне й героїчне, з іншого — художній образ красивого і життєствердного, а кожне слово чорною друкарською фарбою лишає на згадку добрий спомин про місце у серці Києва.
   P.S. Порада для шукачів якісного чтива: не гайте часу, просто завітайте у "Пломінь"!
Автор — Kalev Korpinen

четвер, 9 травня 2019 р.

Американські ліберали "деколонізують" середньовічну історію

Чим ближче дата початку президентської кампанії у США, тим активніше проявляють себе різні лівацькі угруповання. Так, нещодавно у мічиґанському місті Каламазу відбувся щорічний Міжнародний Конґрес дослідників середньовічної історії, метою якого стало "перезавантаження" сучасних поглядів на період так званих "темних віків". Зокрема, учасники зібрання запропонували "викреслити" з навчальних посібників згадку позитивний вплив хрестових походів, Реконкісту і боротьбу з відьомством, адже це "відверта пропаганда сексизму та ісламофобії".
   Свої думки так звані дослідники Середньовіччя аргументували зростанням крайніх правих рухів у США та Європі та частими маршами білих націоналістів вулицями міст, де використовують середньовічні символи (кельтський хрест, щит тамплієрів, тощо). Аби зупинити "викривлене" позиціювання даних символів, було запропоновано передати міністерствам освіти США та Канади підписану учасниками згаданого конґресу петицію щодо "деколонізації" середньовічних досліджень задля протидії "білому расизму". Власне їх не лякає, що наступні покоління будуть вчити історію Середньовіччя переписану на догоду ліволіберальній меншості, головне — усунути білих чоловіків з посібників та обговорення суспільно важливих тем.
   Найголовнішою проблемою сучасних історичних досліджень доби Середньовіччя учасниками конґресу у Каламазу було визначено наукове поєднання романтичного націоналізму ХІХ ст. з інститутом держави як безпосереднім виявом національних прагнень того чи іншого народу. Щоб відкинути цей "ганебний пережиток минулого", було запропоновано акцентувати викладення важливих моментів середньовічної історії на основі толерантних, расово- та ґендерно-нейтральних поглядів не надаючи великої уваги саме білим чоловікам як таким, що здійснили великий внесок у розвиток людства. Таким чином, політизація історичної науки у США досягла чергової критичної позначки, що загрожує викреслити з суспільної свідомості правду про Середньовіччя не скореговане ліволіберальними тлумачами на догоду певним елітам.
За матеріалами "The New York Times"

субота, 4 травня 2019 р.

Війна, якої не було

Останні півроку доволі часто натикаюся до думки пересічних громадян, котрі втомилися від війни. Такі люди скиглять про мир за будь-яку ціну, але забувають одне — саме така думка ідеально вписується у план ворога, що чекає на нашу загальну втому. Та чи готові ми всі проміняти за кусень хліба з маслом державну самостійність, котру окропили кров'ю тисячі наших захисників упродовж останніх 5 років?
   На правду, не готові, бо так склалося історично, що у нас присутній ген свободи та справедливості, котрий загострюється раз на кілька десятиріч. Справді, війна — це жах, що несе з собою руїну та смерть. Але як можна знайти спільну мову з тим, хто хоче твоєї смерті й загарбання твоєї домівки?!
   З іншого боку, чого слід очікувати від обивателя, що й дня не бачив, якою може бути розверзнута паща справжньої війни, а не її гібридний шлейф з екрана телебачення. Можливо, кожен із нас забагато хоче. Адже спорожнілий день за днем гаманець змушує замислитися над плинністю буремного буття, яке не стає кращим.
   Та попри це мир за всяку ціну (про жодну капітуляцію не може йти мови!) не завершить війну Московії проти України. Будьмо реалістами — конфлікт продовжиться, перейшовши з короткотривалої гарячої фази у довго плинну окупацію та очищення нашої Батьківщини від усього українського. То скажіть, шановні земляки, чи хочете ви повернутись у кремлівське ярмо, від якого ми та наші пращури щодуху виривались не один рік, чи все ж жити у вільній та заможній державі Україна?
Автор — Денис Ковальов

пʼятниця, 26 квітня 2019 р.

Сучасний погляд на народний епос

Нещодавно у Фінляндії побачила світ ілюстрована книга за мотивами епосу "Kalevala". Автор Самі Макконен зумів поєднати у своїх малюнках міфічні образи з їх сучасним трактуванням у вигляді коміксу. Тому не дивуйтесь, що на сторінках графічного роману будуть постійні бризки крові, протиборство людства з чудовиськами (які нагадують орків з "Володаря Перснів") та повсюдна присутність зла, яку читач відчуватиме буквально своєю шкірою.
   За словами автора, візуалізація епосу "Kalevala" раніше була нудною справою поодиноких художників, які бралися тільки за ключові сцени: кування й крадіжка диво-млина Сампо, загибель Айно, пригоди Леммінкяйнена, сумна доля богатиря Куллерво... Проте справжній потенціал жаху, закладений у сюжеті, лежав недоторканим, наголошує Самі Макконен. У його роботі в центрі уваги володарка північного краю — відьма Лоугі, яку художник показує читачу ще юною дівою, що опановує чаклунство й проходить тернистий шлях чорної магії до здобуття могутніх сил.
   Створюючи свій графічний роман на основі рун епосу "Kalevala", Самі Макконен мав на меті за допомогою коміксів передати сучасному читачеві емоції героїв і своєрідний фінський дух, а також дати відчути себе частиною народної міфології. Адже якщо раніше карело-фінський епос вивчався у рамках суто академічної освітньої програми в багатьох країн світу, що відштовхувало читачів, то тепер коміксна обробка "Kalevala" у псевдоґотичному стилі має розширити коло поціновувачів такої своєрідної літератури. Зазначимо, що в Україні подібною є "Енеїда" в ілюстраціях Анатолія Базилевича, видана ще у 1968 р., незадовго до святкування 200-річчя її автора Івана Котляревського, яку досі ще ніхто не осучаснив, щоб відновити в українців потяг до читання своєї якісної літератури.
За матеріалами "YLE"