вівторок, 20 жовтня 2015 р.

Не "мир", а перемога!

На носі чергові вибори, які нам знов покажуть, що всі політикани це звичайні популісти та продажні шкури. Український народ досі не допетрив, яка ж суть коїться у цих так званих політичних партіях, і що собою являють самі вибори…
   На жаль, лише мала частина з усього українського громадянства вже відкрила собі очі на те, що відбувається у нашій з вами державі! Цю малу частину людськості так люблять називати різношерсні ЗМІ "провокаторами", "агентами Кремля" та "терористами", але ніяк не патріотами Української Держави! Ця мала частина бореться за всю іншу масу поки ще не розуміючого стада, нас із вами... Ця патріотична налаштована частина української спільноти гине, поки стадо живе.
   Так було раніше, і так є зараз! Проте, так може бути і надалі, якщо ми не повстанемо з рабського ярма і не скинемо олігархічний режим, який пристосувався до постмайданної України.
   Бійці-добровольці, новітні повстанці, воїни нашої Неньки-України наразі борються і воюють на Сході нізащо?! Так як повертаючись із зони проведення так званої АТО, кожен солдат Революції Гідності потрапляє за ґрати за надуманий нинішнім режимом псевдорадикалізм. Варто було віддавати себе, своїх побратимів там, на фронті, де кожна хвилина може бути остання у житті, щоб по поверненні додому тебе кинули за ґрати, замість окупантського чи продажного кодла у запіллі? Думаю що ні… Хоч більшість і думає, що гине за Україну, за своїх близьких, але насправді все інакше! Наші герої-захисники гинуть за тих, хто їх там залишив, кому вигідне так зване "перемир’я", кому вигідна кров та смерть патріотів!
   Наразі, всім  правим активістам (від поміркованих патріотів до радикалів-націоналістів) потрібно їхати на Київ, робити там нову Революції, а потім брати владу на місцях. Тільки знищівши ворога в середині держави, ми знищимо його зовні! Цим, саме зараз, у цю хвилину, в цю годину, в цей день займаються активісти з Реваншу, Чорного Комітету та Руху за Гетьманат. Ми молоді та повні енергії воїни революції. Ми поляжемо всі заради вищої ідеї, заради України, заради свої рідних! Ми не здамо, не зрадимо державу та самих себе. Наша боротьба триває...
   Доки у влади так зване "перемир’я", ми воюємо на фронті чи-то внутрішній, чи-то зовнішній. Наші лицарі зараз на передовій під вогнем чужинців без страху, з вірою у перемогу хоробро стоять на сторожі кордону. І наш борг перед ними зберегти таку Україну, якою бачать її вони та ми: квітучу, без ліберально-демократичних "цінностей", без псевдовиборів, без партій...
   Збережемо Україну для кожного українця, що мріє про майбутнє! Ми зараз стоїмо на кордоні минулого з майбутнім, і що ми оберемо з вами, нині залежить від нас самих. Наш рух, це вічна боротьба, це життя та вічність попри все... Ми воїни революції! Ми побудуємо нову державу, і назва їй  - Український Гетьманат!
   Слава Нації Непереможних!
Автор – Павло Ковальов

неділя, 18 жовтня 2015 р.

Чому націоналіст має бути аскетом?

Де б ми не були та куди б ми не пішли, ми зустрічаємо сотні а то й тисячі різних спокус. Дякуючи культурі споживацтва, ми бачимо на наших вулицях багацько плакатів, банерів, фото які пробуджують в нас бажання споживати, витрачати свої гроші та купувати, купувати та ще раз купувати.
   Кожен свідомий націоналіст розуміє до чого приводить цей "споживацький матеріальний світ" навколо нас. Це створює навколо нас потворну атмосферу, яка нищить нашу свідомість, проникаючи в усі сфери нашого життя. Ця "споживацька релігія" нещадно нехтує те, що ми, націоналісти, так цінуємо.
   "Немає часу думати про високі моральні ідеали, традицію, націю і все таке. Тобі не до того, краще купуй більше, встигай за останніми "трендами", стій в черзі за новим іPhone! Маючи все ти станеш краще ніж інші", - промовляє нам споживацька хвороба через рекламу. А що ж нам, націоналістам, робити з цим потужним вірусом ХХІ-го ст.?
   А все дуже просто - ми маємо робити те, що робили святі Апостоли, незламні спартанці, величні римські легіонери, славні середньовічні лицарі, і сучасні творці консервативних ідей.
   Нам треба відмовитися від даремних розваг, зайвої їжі, розпиття алкоголю та табачних виробів. Замість цього, нам треба споживати лише стільки їжі - скільки б було достатньо для нашого здоров'я, займатися тим - що робить нас краще, витрачати свій час сумлінно, не витрачати наші гроші на марні речі. Біла людина завжди цінила мінімалізм. Бо тільки вожді якихось африканських племен надягають на себе десятки іграшок, прикрас та багато чого іншого, щоб показати своє положення в соціальній групі. В той час, як біла людина більше цінує духовні прикраси індивіда.
   Практикуючи аскетизм в житті, ми зміцнемо свою силу волі, ми станемо незламними перед спокусами сучасного світу. Ми віднайдемо в собі вакцину проти споживацького вірусу, а отже - станемо сильнішими...
За матеріалами "Зентропи - України"

пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.

Хай живе Українська Імперія!

Багато разів доводилося чути, що ледве не головна проблема українців - це відсутність національної ідеї. І саме від цього всі наші проблеми, біди та нещасття...
   Гадаю всі ці філософи-димагоги глибоко помиляються! Справжня наша проблема була в тому, що ми не мали сформованої політичної нації, відповідно й питання наявності власної держави постійно залишалось відкритим. Зараз ми намагаємось виправити цю ситуацію і активно прогресуємо, як в першому так і вругому напрямку.
   Що стосується такого поняття, як Національна Ідея, або Ідея Nації, то тут все просто - національна ідея будь-якої нації завжди зводиться до принципу imperium. Так, саме імперіалізм був, є і буде основою розвитку всіх, без виключення, націй світу. Життя штука жорстока і головним його проявом є вічна боротьба, боротьба за місце під сонцем, за кращі умови життя, за ідеї та світогляд...
   Думаю зараз безліч недалеких націонал-демократів та лібералів почнуть кудахкати про згубність імперіалізму і недопустимість подібних проявів в сучасному світі. Аке ж шановні, хто Вам сказав, що імперія - це збирання земель та підкорення народів? Імперія - це політична, культурна та економічна гегемонія!
   Це лише в еРеФії недорозвинені гомосовєтікус, розмахуючи своєю "ядерною палицею" б'ються в екстазі від того, що "кримнаш". Всі інші вже давно зрозуміли, що в сучасному світі територія майже не дає дивідендів, а інколи й зовсім є відвертим тягарем. Сучасний, глобальний світ живе зовсім іншими поняттями та цінностями...
   Тому, коли я чую, від різних радикальних патріотів, що ми маємо "надавати москалям" і приєднати до себе Кубань, східну Слобожанщину та інші наші етнічні землі, це викликає в мене лише посмішку та нерозуміння. Люди говорять про приєднання земель так, наче це не територія населена людьми, а частина сусідського огороду.
   Звісно, розширення території української держави - це достойна ініціатива, але перш ніж говорити про територіальну експансію, ми маємо забезпечити умови для експансії культурної, політичної, економічної...
   В сучасному глобальному світі вже не можливі великі завоювання лише шляхом військового вторгнення. Прикладів безліч: Чечня або Ічкерія, Афганістан, Ірак, Палестина... Ні одна, навіть сама потужна, держава не здатна забезпечити контроль над захопленою територією в разі не прийняття загарбника місцевим населенням. Тому перш ніж мріяти про нові землі, добре подумайте про людей, які живуть на них, про те чи хочуть вони там вас бачити, чи хочуть вони бути "приєднаними", чи вважають вони себе українцями чи бодай нащадками українців, чи готові наші громадяни помирати за якісь там додаткові території, чи готова країна платити за таку війну та за потенційних нових громадян, що скаже та зробить світова спільнота у відповідь на подібні дії, і як ви взагалі зібрались відвойовувати "свої" території у величезної, ядерної країни?
   Включайте мізки і думайте! Територія - це лише бонус, головна боротьба має розгортатися за "голови" людей. Саме за цей ресурс і відбуватимуться самі жорстокі та важкі бої. Бо перемога саме на цьому напрямку забезпечує перемогу загалом. Тож досить витрачати час на пусту димагогію. До бою!
   Хай живе Імперія!
За матеріалами "Честі та Крові"

середа, 14 жовтня 2015 р.

Утворення та ідейна основа УПА

Національне Відродження України - це найхарактерніша риса сучасности, (що підтверджується результатами Всеукраїнського референдуму від 1 грудня   1991 р.) - стало можливим завдяки багатолітній політичній діяльності українських патріотів-націоналістів і збройній боротьбі Української Повстанської Армії.
  Покликана до життя з ініціятиви Організація Українських Націоналістів (Бандери), опираючись на всебічне сприяння народу (бо захист його життя ставила собі за основну мету), Українська Повстанська Армія, що стала всеукраїнською національною збройною силою, протягом більше десяти років вела важку, безпрецедентну в історії боротьбу проти двох мілітарних потуг того часу - гітлерівських націонал-соціялістів і московсько-большевицьких імперіялістів.
   Вороги України сіяли безсоромну брехню про національно-визвольну боротьбу українського народу, про її учасників, які у найскрутніший час не жаліли праці й крови, без вагань ішли на смерть в ім’я прийдешніх  поколінь.
  Минає 73 роки від утворення УПА. Найсправедливішу оцінку її діям дав народ, у часи боїв складаючи пісні про неї, а нині - насипаючи в кожному селі високі могили героям. Тепер, коли проголошення незалежности України стало доконаним фактом, правду про ОУН-УПА люди можуть дізнатися уже не з підпільних, а цілком легальних видань.
   Сьогодні весь світ знає, що підписаний 23 серпня 1939 р. у Москві пакт Молотова-Ріббентропа відчинив ворота Другій світовій війні. У вересні 1939 р. московські війська під гаслами “єднання єдинокровних братів” нахлинули на землі Західньої України. Результат цієї “месіянської” акції обійшовся нашому народові в півтора мільйона знищених і депортованих людей за неповних два роки. Десятками тисяч трупів наповнили “наші визволителі” тюремні підвали в червні-липні 1941 р. Багнетами та наганами імперія Леніна-Сталіна писала історію нечуваного у світі геноциду. Вже тоді тисячі українських завзятців поклялися: згинемо в боях,  а не дамо себе знищити! Такими були умови для формування самооборонних бойових загонів, які згодом зформувалися у військові частини Української Повстанської Армії.
   22 червня 1941 р. розпочалася війна між двома могутніми імперіялістичними державами за новий розподіл світу. А вже 30 червня 1941 р. з волі українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголосила у Львові Акт відновлення Української Держави, утворивши Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Гітлерівські окупанти не визнали цього Акту. Бандеру та Стецька, а згодом тисячі українських націоналістів вони запроторили в тюрми й концтабори.
   Акт 30 червня має епохальне значення у нашій історії. Заманіфестувавши перед світом, що єдиним правосильним господарем української землі може бути і є тільки український народ, Акт 30 червня 1941 р. став головною ідейно-політичною основою Української Повстанської Армії.
  ОУН-УПА своїм першочерговим завданням завжди ставили захист народу, а не упривілейованої касти партократів, загальнонародню справу, а не вигоди якоїсь нібито вищої кляси. Своєю жертовністю, повною відданістю народові борці за волю України здобули міжнароднє визнання.
   Під час Другої світової війни в європейських країнах виник рух Опору, учасники якого боролися проти окупантів в ім’я загальнолюдських прав. В Україні розгорнулась аналогічна діяльність, проте вона набрала ширшого характеру: це була боротьба за життя нації, ґарантоване Українською Самостійною Соборною Державою. Така боротьба стала смислом діяльности кожного українського націоналіста (це виразно з’ясовано ще в Політичних Постановах Другого Великого Збору ОУН у квітні 1941 р.; читаємо: “Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Суверенну Соборну Державу, за визволення поневолених Москвою народів Східньої Европи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СССР. Організація Українських Націоналістів продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Европи”.
   Перші українські бойові групи появилися ще восени 1941 р., але їх дії  були некоординовані. Найсприятливішим місцем злиття більших збройних груп було Полісся. Першу таку групу на Поліссі зорганізував військовий референт Крайового Проводу ОУН Північно-Західніх Українських Земель Сергій Качинський. На Волині подібну групу зформував сотник Іван Перегійняк (обидва вони загинули в боях з гітлерівськими окупантами).
   ІІІ-тя Конференція ОУН, яка відбулася у днях 17-21 лютого 1943 р., стверджувала: "Сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім’я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму і московського большевизму... це насамперед війна з приводу України, яку обидва імперіялізми трактують у своїх загарбницьких плянах як центральну проблему їх імперіялістичної політики... Тому для українського народу є невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з іншими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільні інтереси західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти німецько-московського й інших імперіялізмів". Це визначення Конференції ОУН укріплювало ідейно-політичну основу УПА.
   З ініціятиви ОУН і УПА 21-22 листопада 1943 р. на Рівненщині відбулася Перша Конференція Поневолених Народів Сходу Европи і Азії. На Конференції були учасниками представники 13 народів: грузини, осетини, вірмени, казахи, черкеси, кабардинці, азербайджанці, татари, чуваші, білоруси, узбеки й українці. Конференція закликала всі поневолені народи посилити політично-революційну боротьбу проти імперіялізму. "Для швидкої і повної перемоги національної революції потрібен один спільний фронт усіх поневолених народів", - підкреслювалось у Постановах Конференції. Йшлося передовсім про те, щоб на територіях усіх уярмлених Москвою народів запалити вогонь національно-визвольної боротьби, подібно, як це сталося на всіх українських землях.
   Головний Військовий Штаб УПА складався з  оперативного, розвідувального, вишкільного, організаційно-персонального, тилового і політично-виховного відділів. Останній із них був найважливіший, бо УПА була не тільки військовою, а й політичною формацією.
   УПА - сила всенародня, оскільки всі її учасники, від рядового стрільця до Головного Командира, взяли на себе преважкий, але вельми почесний обов’язок служити інтересам народу і в боротьбі за народ життя віддати.
   УПА - сила високоідейна, бо шляхи її боротьби завжди освітлювала найвища Ідея Нації.
   УПА - сила, побудована на добровільних засадах, на глибокому почутті відповідальности перед українським народом, перед історією.
   УПА - непереможна сила, бо найголовніша її зброя - Ідея України, і ніяка фізична сила не спроможна її знищити.
   У народі УПА черпала нездоланну наснагу. Незламність духу бійців УПА окрилювала й окрилятиме всіх борців за вільну Україну.
Автор - Петро Дужий

понеділок, 12 жовтня 2015 р.

Ментальність орди. Раби рабів

Материк історії Московії - це постійні сейсмічні вибухи, тектонічні розриви, більші чи менші, й мало чи не після кожного такого розриву-вибуху здавалось, що минулої історії вже начебто й немає, хід її різко змінився, й саме тепер настає ера нового життя і нової історії.
   І сьогодні ми разом із громадянами путінської еРеФії (адже у нас спільний цей історичний материк) переживаємо черговий тектонічний вибух-розрив, коли знову здається, що різко міняється історичне русло, що починається нова історія, і ми вкотре покладаємо великі надії на це оманливе грядуще, яке, вважаємо, достойне нас, а ми ж достойні його. Можливо, черговий ілюзіон у великому, майже тисячолітньому ілюзіоні?
   Але яке невмолиме пришестя - настання цих вибухів-розривів у материку народного буття, що їх, здається, навіть можна програмувати, знаючи душу етносу й пильно прислухаючись до тих процесів, що відбуваються в ній, що, зрештою, оформлюються й вивергаються з неї у вигляді ось таких викидів - викид за викидом, викид за викидом: наче вулкан, що живе в певному циклі. 
   Заворушення, бунти, повстання - це терор чи не терор? Безумовно, стихійний терор, що визріває і йде з народних глибин, і цей терор ще недавно пояснювали так званою класовою боротьбою, прагненням соціальної справедливості, та чи тільки прагненням соціальної справедливості слід було пояснювати цю постійну потребу заворушень, і бунтів, і повстань? Чи не з природи ментальності ці явища?.. Це терор знизу. А ось терор згори. Алєксандр Герцен називав Петра І коронованим революціонером, революціонером-терористом, і в цареві бачив «подлинное воплощение революционного начала, скрытого в русском народе...». Важко не погодитися з Герценом, ось тільки виходить, що «революционное начало, скрытое в русском народе...», це і є заворушення, бунти, повстання, але ж не тільки вони, а й ота специфічна буслаєвщина...
   Отже, перманентний стан - терор знизу і терор згори, взаємний терор, така вже форма державності й побутування народонаселення. Мені не хотілося б бути категоричним, хотілося б помилитися. А ось, що сказав про терор історик Константін Кавеліним: «В насилии над народом виноват прежде всего народ, не народ даже, а какая-то этнографическая протоплазма...». Звичайно, в такому разі в контексті історії Московії стає особливо зрозумілий терор Івана Грозного-Лютого, Петра І, Ульянова-Леніна, але таке розуміння причин терору однаково в моїх очах не виправдовує тотального державного терору, і коли читаєш у вірші Константіна Аксакова про Петра І: «Во имя пользы и науки, добытой из страны чужой, не раз твои могучи руки, багрились кровию родной...», - то жахаєшся вкотре від таких методів кривавого просвітителя Московії і задумуєшся - чи такі методи просвітительства для неї єдино можливі і чи немає інших методів, знаних у цивілізованих народів? - Постійне протистояння влади і народу!
   Таке враження, що в історії сусідньої Московії весь час хтось готує «покушение на товарища Сталина...», і весь час за це хтось розплачується життям, і весь час є невмирущий Сталін, і весь час він боїться, що на нього готується замах, і щоб знешкодити можливий чи уявний замах - організовується терор. «Ленин жил, Ленин жив, Ленин будет жить!» - Отже, проблема була, є, буде, і як осмислити цю глибоку драму, як бодай намагатися розв'язати її?! Забальзамований "Ленін та його шайка", забальзамована трупна ідеологія - усвідомлюють це чи не усвідомлюють нинішні апологети цієї трупної ідеології - водночас означає прагнення забальзамувати й самих себе, ще відносно живих, і самозване покласти самих себе, забальзамованих і відносно живих, у мавзолеї власних ілюзій, щоб задурманений наркотиками брехні і фата-моргана "комуністичної Білої Арапії" народ бив їм поклони в їхніх прозорих індивідуальних мавзолеях, як ото бив і б'є у московському мавзолеї... 
   Або ж чи ви уявляєте собі гігантський мавзолей у масштабах усього так званого СНД, а в цьому космічних розмірів мавзолеї забальзамовані й водночас живі всі "народи Рассії", як це було донедавна? Бо хоч і як протестує розум, бо хоч і якою фантазією це здається, але ж для наших комуністично-соціалістичних провідників не тільки так було, а й досі так є: «...живее всех живых!». То до якого ж це оруеллівського оскотиніння власної психіки треба дійти й люто триматися за це своє оскотиніння психіки, щоб прах покійника (Великого Пса, як звістував у своїх пророцтвах Нострадамус) був живіший за цілі живі покоління цілих живих народів, то що ж це за геть неможливий прах живих народів порівняно з тим, котрий "живее все живых"?! 
Автор - Євген Гуцало

субота, 10 жовтня 2015 р.

Мечеть "Європа"

Європа... Колись це був величний континент у політичному, військовому, культурному, релігійному, національному значенні! Але на жаль з приходом у величних Римі, Парижі, Лондоні, Берліні, Відні, Мадриді, Стокгольмі, Празі нової демократичної, ліберальної та мультикультурної влади все зімнилось.
   Сьогодні, справжні європейці забувають своє славетне минуле і все більше зраджують свою державу, свою кров, свою віру, свою національність, самих себе. З напливом все нових та нових мігрантів з ісламських країн Азії та Африки, традиційна Європа як білий континент вже змінює свою зовнішність...
   Європа - це своєрідний християнський храм, який збудували європейці на початку доби Середньовіччя. І як храм, на початку будування, він відганяв усіх небажаних гостей та людей з інших релігій (храмів), яки прагнули заполонити його, попри бажання і традиції європейців-будівників.
  Але коли будування храму завершилося, європейські нації стали тим, ким вони є зараз, і все одразу змінилось - священики в образі бюрократів з Брюсселя та Страсбурґа, почали запрошувати небажаних гостей-мусульман до себе в храм, дозволяти робити їм все, що ці прибульці захочуть, бо храм, як дізнались будивничі пізніше, для людей без заборон та релігійних забобон. Згодом, священиків почали вбивати, бо новим парафіянам з ісламської цивілізаційної пустелі вони почали набридати. Спочатку один, потім інший, і так до останнього священика дійшла справа...
  Як виявилось, це були не просто священики, а справжні "спасителі храму" під назвою Європа. Ну так говорять лібарельні та демократичні ЗМІ. Всіх прихильників традиційної віри, тобто християн, хто протестував проти навали мусульман-інородців, священники-бюрократи почали виганяти зі свого храму. Після цього вигнанці пішли у інші храми та встановили там свій порядок.
   Так виглядає сьогодні сучасна Європа, зокрема її традиційне цивілізаційне ядро: Німеччина, Франція, Італія, Австрія, Іспанія та Велика Британія. На жаль, цих країн, як суто європейських і 100%-во національних, вже не існує, не існує й їхньої ідентичності. Все втрачено... Проте, не назавжди, а тимчасово! Сьогодні є надія, що останній священик-ідентитор, захисник європейської цивілізаційної традиції таки з'явиться дуже скоро, і покладе край цьому  мусульманському та ліберастичному гендлю.
   Європа - наш дім! Це наше минуле, теперішнє і майбутнє, яке ми з вами дозволяємо нищіти жидівській владі руками варварів мусульман. Відновимо Європу!
   Hail Europe!
Автор - Павло Ковальов

четвер, 8 жовтня 2015 р.

Маніфест Соціального Оптимізму і Хунтократії

Футуризм в Україні  на низькому старті. Він заявляє про себе, як найкоротший шлях до величі та творчого тріумфу Української Nації. В його судинах  практика прямої дії та естетика радикалізму і провокацій. Тож початок архітектонічного фут-процесу ми починаємо з оприлюднення чи не найоптимістичнішого маніфесту нинішніх буремних днів.
Маніфест Соціального Оптимізму і Хунтократії...
 Коли темна ера політиканства та імпотентних демократичних урядів в Україні сягне найвищої точки абсурду найпрогресивніші розуми суспільства осягнуть необхідність встановлення в країні військової дисципліни та управлінського менеджменту мілітарного типу. Стиль безхребетної демократичної політики тягне нашу державу у прірву поразок та банкрутства – це очевидно. Найвищі керівники країни виявляють неприпустиму вольову імпотенцію та втрату спроможності приймати рішення і нести відповідальність за них. З такими керівниками неможливо виграти жодної битви; неможливо встановити порядок та розбудувати повноцінну Державу. Україну врятує влада фронтовиків та військовий авторитаризм у вигляді Гетьманату.
   Нижче викладені пункти не є політичною програмою, натомість віддзеркаленням світоглядових векторів та загальної емоційної піднесеності, тих хто вбачає у Хунті єдиний шанс порятунку Ураїнської державності. Trincerocrazia Гряде!
   1. Жорстка дисципліна у суспільстві, злагодженість корпоративних зусиль та режим диктатури є початком Нової політики спрямованої на встановлення ладу та присутності сильної руки у державі.
   2. Нехай живуть і ширяться відвага, різкість і непоступливість у сплесках творчих актів та на полях битв світової історії. Геть політичну фразеологію та дипломатичні консенсуси! Нехай живуть прямі дії та Хунтократія!
   3. Наша позиція  це виклик усьому, що існує. Конфронтація  найкращий спосіб розуміння речей такими, якими вони є. Наш внутрішній стан  чимраз більший сплеск і невгамовне натхнення. Ідеї  сильніші від людей. Ідеї не люблять, коли люди ними граються, а потім забувають про них, як про плюшевого ведмедика, котрого під час розваг закинули за шафу. Якщо думки та ідеологеми не виражають себе у ризикованих вчинках, вони рано чи пізно починають смердіти болотом. Якщо філософські системи та ідеології не обґрунтовуються зброєю, вони не більше ніж словесні екскременти кімнатних теоретиків. Лише намір та вчинок індикатор щирості, а слово завжди лишає місце для лицемірства. Аби не втратити зв’язок із дійсністю і не пропасти безвісти у потоках теоретичного марення, соліпсизму і словоблудства, ми обрали шлях Боротьби. Перемога є найзручнішою формою самоконстатації і присутності у цьому світі. Філософська формула Декарта «Cоgito ergo sum!»  в наш час вичерпала себе. На зміну їй у свідомості має постати інший принцип «Перемагаю – отже існую». Справедливість нас цікавить лише як епілог експансії. Тому напад і несподівана атака  ознака хорошого смаку та симптом праведності.
   4. Ми безоглядно сповідуємо оптимізм і тому нас нестримно принаджує все у чому є стихія життя і розвитку. Сповнені життєствердною силою люди – ми тримаємо підборіддя припіднятим догори та спрямовуємо вістря свого погляду в небо. Наші союзники – світло, а не темрява; історична динаміка, а не міщанський спокій; прогрес, а не заскорубла традиція; вольова рішучість, а не вагання і сумніви; наступ, а не вичікувальне оборонництво; геополітичне нахабство, а не образ невинних жертв; творчий ерос, а не естетизована імпотенція; імперіалізм, а не націонал-демократія; нас наснажує пурпурове сяйво ранкового сонця, яскраве світло потужних прожекторів на стадіонах, в аеропортах, на терміналах і металургійних комбінатах. Ми діти динаміки і високих швидкостей, які перевершують пороги всього мислимого і припустимого. Хай живуть титанічні лати потужного військово-промислового комплексу та цифрові потоки надсучасних технологій. Україна повинна стати потужною геополітичною машинерією та закріпити за собою право бути агресором. Для того щоб повернути нашій державі втрачені території ми повинні виховати в собі ментальність окупанта та інтервента. Ми повинні опанувати вміння формувати свою 5-колону в тилу ворога та розхитувати ситуацію в його країні з середини. Не міжнародні хартії та меморандуми стануть справжнім гарантом територіальної цілості України, натомість виключно імперські зазіхання самих українців.
   5. Ми оспівуємо буйноцвіття Життя, гостросюжетні пригоди і авантюри. Наша етика виявляє працездатність лише в пориві оптимізму, що безперервно зростає, та у життєствердних сутностях. Життям ми називаємо те, що відбувається поза системою липких звичок, поза механізованими актами існування, тобто по той бік пересічності та нормальності. Справжня органічність і краса життя матеріалізується через уміння вистрибувати з контексту буденності і побуту. Ми прориваємося за межі ритуалізованих форм життя, ми пробиваємося крізь шкаралупу "гумозних" звичок, ми провалюємося у перламутрові нетрі неба, у світ нездоланних стихій, імпровізацій, мистецтва і війни.
   6. Хай живуть небезпеки і загрози, яким належить зрежисувати майбутні сюжети Історії. Геть кімнатно-пенсійний спокій історії, геть диванний, осілий спосіб життя, геть зачарований трикутник "робота – дім – бухло". Фукуяма, ти чуєш нас?! "Кінця історії" не буде, натомість ми продовжимо її ерою інтенсивного розвотку та нової колонізації світу. Новації, експеременти, небезпеки та ризики – ось наш верстат, яким ми створюватиме нову тканину історичного розвитку. Присутність загрози мобілізує войовничий дух особистості, активізує в ній інстинкт боротьби і протистояння. Щойно людина відчула за спиною подих всіляких небезпек  її затиснуто в дилему: або бавовніти від страху, або змагати до переможного кінця. У місцях локалізації небезпек формується епос та історія. Війна розмовляє мовою втрат, але мислить категоріями Перемоги. Історію створюють Війни, але редагують Перемоги. Сама пт собі Війна – це найефективніший засіб дезінфекції епох і суспільних формацій. А мирний час  здебільшого аморальне явище. З його теплого лона виходять орди ситих, розбещених і жадібних людей. Вони живуть заради своїх ротів, і сфера їхніх інтересів не виходить за межі поверхні власного тіла. Геть егоїстів і солодкавих нарцисів, геть депутатських і суддівських синочків, які понтуються на гламурних автівках своїх татусів! Геть гонорових і самозакоханих тьолок, які зверхньо ставляться до людей і вважають, що світ їм "зобов’язаний" лише за те, що їхні параметри 90-60-90! Нам не потрібні ваші силіконові перса і намащені олією дупи, нам не потрібні гламурні брязкальця і комфортабельні лайнери. Ми потребуємо зброї і буремних випробувань! Ми потребуємо полум’яної поезії і творчого еросу.
   7. Ми оспівуємо міць, високоточну спритність і відшліфований атлетизм сучасної зброї. Акцентом нової футуристичної естетики є велич військової техніки і геометричний порядок шеренг, що крокують. Зброя для нас не лише інструмент встановлення влади та справедливості, а й об’ємний символ маскулінної сили, невгамовної статевої потенції і готовності до творчого запліднення життєвого та історичного матеріалу. Ми не сприймаємо реальність, інфіковану лібералізмом, в якій суспільними привілеями користуються геї, збоченці, солодкаві егоїсти, депутати, менти, нелегальні мігранти, та усілякий антропологічний мотлох з Донбасу, який приховує свій сепаратизм під лагідною фразою "ми за мір". Товарно-грошові вартості та мотлох крамничних вітрин ми розметемо щетинистим жмутком гострих багнетів, аби розмістити на спорожнілих прилавках квітучі букети ракет і боєприпасів. Доступ до зброї повинен бути вільний, адже вона має слугувати народові і перебувати в його руках. Державна влада мусить боятися своїх громадян, лише за таких умов свавілля чиновників і ментів зникне назавжди. Без зброї неможливо творити культуру і шедеври сучасного мистецтва. Ми боротимемось за реанімацію ядерного статусу України й у творчих майстернях варитимемо уранові коктейлі, якими нашпигуємо болванки голкоподібних ракет.
   8. Сейсмічна активність наших сердець, енергія рук і нахабність наших зазіхань слугує одній меті — возвеличити Святу Україну і перетворити її на суб’єкта активної колоніальної політики. У сучасному світі з його глобальними процесами оборонницько-вичікувальний тип геополітичної поведінки є завідомо програшним. Класичний націоналізм опирається на принцип: «Збережи свою Націю!» і є ідеологією позиційного оборонництва. Однак реалії сьогодення врази агресивніші та напруженіші порівняно з часами, коли націоналізм був ефективним. Нинішній час вимагає врази активніших дій. Потрібно виходити з межі своєї історичної території та насаджувати своє за її межами. Єдиний шанс зберегти за собою право на існування – це не оборонятися, натомість йти у наступ. Досить національно-визвольних змагань, час розпочинати колоніальні війни! Час переносити театри бойових дій з українських теренів у метрополії країн-агресорів та відкривати приховані амбасади п’ятих колон в тилу ворога. В контексті сьогодення принцип: «Збережи свою Націю!» – неповнокровний та недостатньо ефективний. Настав час імперіалістичних настанов: «Збереження Нації можливе через її примноження та насадження її духовних змістів за межами історичних територій!».
   9. Переосмислення історичного минулого України є першочерговою умовою розбудови Нової конструктивно впорядкованої Держави. Для плідного зведення модерного Гетьманату потрібен багатий ресурс ідейно-психологічної ствердності та радикально-оптимістичні настанови у суспільному житті. Постійне апелювання до трагічних образів минувщини українського народу прив’язує нас до звичної ролі жертв геополітичних колотнеч, ординських навал, голодоморів. Накладаючи принцип всебічної оптимізації історичного тонусу Нації на реалії сьогодення, перед нами постає необхідність в ініціюванні помітних редакційних змін в усіх версіях життєпису нашої Народу та Держави. Нас не влаштовує жодна офіційна і визнана владою редакція "Історії України". Шкільні підручники, що висвітлюють тисячолітні шляхи становлення українства, пишуть вправні фальсифікатори і зрадники національної пам’яті. Вчені, міністри, дослідники, які є їхніми упорядниками, обслуговують інтереси держави ворога. Підручники з історії України не роздмухують у серцях нових поколінь полум’я національної гордості. Над цими жалюгідними книжками хочеться плакати і витирати носовичками жалобні соплі від "лихої долі українців". Наші пращури не були тєрпегорцями та "ображеними" на весь світ демократами. Тому ми, Хунтократи, ставимо собі за мету сконструювати життєствердну й оптимістичну редакцію історії України. Ввести її в навчальні програми освітніх закладів та установ, аби наступне покоління Українців позбулося сопливого трагізму вишиватників. На сторінках нових підручників та історичних монографій ми висвітлимо покоління наших пращурів у донині не баченій і водночас правдивій іпостасі. Вони постануть у світлі тисячоліть войовничими племенами, агресорами, великими шукачами пригод, авантюристами і тріумфаторами. Ми очистимо рідну Історію від трагічних образів, поразок і Голодоморів. Геть журливі пісеньки суворочолих слюнявих -патріотів у вишиванках, з меланхолійними вусами, які понад усе полюбляють відзначати річниці поразок та національних трагедій. Геть цих соплежуїв, які нав’язують нам образ потерпілих і невдах. Ми  Українці, козацька Nація відчайдухів, підпільників, піратів, грабіжників та естетів.
   10. Ми проголошуємо у площині Nової футуристичної естетики образ Дитини еталоном найдосконалішої і найдовершенішої краси. Ми потребуємо яснозорих дитячих облич і усмішок, нерозчленованих фонем, і артикул новонароджених немовлят, і безугавної енергійності дитячих рук і ніг. Ми возвеличимо кожну жінку, яка виявляє готовність народити українському чоловікові щонайменше 10 дітей. Хай живуть родинні цінності і культ багатодітності! Хай живе родинне мистецтво і життєрадісні малюнки дітлахів! Хай живе одвічний і ні з чим незрівнянний за величністю Подвиг Материнства! Нам не потрібні фривольні шльондри з глянцевих обкладинок "Плейбоя", від яких тхне інтелектуальним зубожінням і дешевизною; нам не потрібні інфантильні дєвочки-курсистки на правах чесних "давалок" і строкаті Аделіни та Беатріче. Ми потребуємо жінок, які забезпечуватимуть історію Української Nації новим людським матеріалом. Геть механічний секс заради самої насолоди; геть добровільну бездітність і безвідповідальність перед старшими поколіннями у питаннях дітонародження! "Секс" ми замінимо життєдайним Коханням, гармонійним актом поєднання чоловічої і жіночої сутності з обов’язковим зачаттям дитини! За умисне та цілеспрямоване ненародження дітей Хунта введе жорстку кримінальну відповідальність. 
   З настанням військового авторитаризму найпочеснішою формою здійснення творчого акту стане народження малюка, а точніше  серійного продукування дітей. Своїми творчими зусиллями на ниві дітонародження ми зупинимо стрімку депопуляцію українського народонаселення і на фронтах демографічного поступу своїми невгамовними лібідозними імпульсами здійснимо великий прорив. Більше доньок – більше турботи і любові. Більше синів – ширше лави нашої армії. Більше дітей – більше шансів на Імперію. Новонароджені – найефективніша інвестиція у майбутнє нашої Нації та її Перемогу. 
   Тиражуватися слід стихійно! Часу не так багато!

вівторок, 6 жовтня 2015 р.

Сирія і Туреччина: долаючи авторитаризм

Ми живимо в епоху нових війн та революцій. Наше славетне минуле має надихати нас на нові звершення. Це наш виклик цьому світові. Скірізь століття наша нація пройшла до сьогоднішніх днів на крові, на нашій крові, на крові наших предків...
   На жаль, ми маємо тяжкий і в той же час славний шлях побудови національної держави. Кров та тіла наших прадідів, дідів, батьків, братів, синів не буде марною. Вони герої, а ми творці свого майбутнього! Яке воне буде? Вирішувати тільки нам українцям, і тим народам, які нині борються за свою свободу проти московської агресії. Ніхто інший немає права на своїй землі нами розпоряджатися. Саме цей порив, саме ця одвічна жага до свободи і національної самостійності пригоблених народів, як українці, турки та сирійці, призвела до масштабних народних невдоволень за останні 5 років у наших країнах. Ми повстали проти нав'язаного нам "русскава міра" антинародними режимами, і тепер кремлівський агресор морить нас у власній крові за непокору...
 Туреччина. Ця країна у кожного пересічного громадянина України асоціюється з теплим кліматом, шикарними готелями, пляжами, морськими курортами та безкоштовним алкоголем. Але мало хто знає про іншу Туреччину. Протести, кров, безлади... Це малий перелік з того, що відбувалось у Стамбулі та інших великих містах цієї країни протягом всього 2013 р.
   А починалось все як звичайний мирний мітинг проти забудови місцевого парку Ґезі на центральній площі міста - Таксім. Однак сотні сміливців, які все ж насмілились виступити проти влади узурпатора Реджепа Таїпа Ердоґана були жорстоко розігнані поліцією, точнісінько як на Майдані у Києві 30 листопада 2013 р. Після першої спроби придушити мирний протест, активісти збільшили потуги а замість простої демонстрації на захист парку з'явились більш радикальні гасла про відставку турецького уряду.
 Уряд Туреччини, натхненний авторитаризмом московського Кремля, вдався і до своєї побудови своєрідного "ісламського русскава міра": тотальна ісламізація освіти, боротьба з антиурядовими рухами та партіями, політичні репресії та тортури проти опонентів. Анкара та Стамбул перетворювались на Москву з турецьким колоритом. Але свободолюбиві турки вийшли на протест і спробували зупинити антинародний режим. Що з цього вийшло відомо... У наступні тижні будуть тривати жорстокі вуличні протистояння активістів з поліціянтами, та 4 смерті серед бунтівників. І хоч за 3 місяці активні бойові зіткнення вщухли, турки раз по разу виходять на славнозвісні вулиці з вимогою відставки влади.
   За останні 2 роки в Туреччині накопичилось, окрім внутрішніх, багато зовнішніх проблем: нелегальні мігранти з Сирії та Іраку, сепаратисти Курдистану та загароза нападу ІДІЛ. Судячи з усьго цього можна сказати, що на Туреччину вже чекають тяжкі роки революцій та війн. Час покаже, чи зможе ця країна, збудовна Ататюрком, втримати всі свої території, чи нам доведеться спостерігати зовсім іншу державу...
   Інший приклад - Сирія. В цій, колись процвітаючий країні, з давньою архетиктурою та значною релігійною історією, ось вже майже 5 років триває важка кровопролитна братовбивча війна. Війна просто за все: за гідність, за честь, за сім'ю, за країну, за життя, за віру, і навіть, як не дивно, за "русскій мір"...
   З початком "Арабської весни" захитався і прокремлівський режим сирійського диктатора Башара аль-Асада. Розпочались масові політичні чистки, наслідком яких стала громадянська війна. За ці 3 роки тривалої громадянської війни сирійський народ дуже багато пережив. Стільки крові, стільки болі, що нам українцям у сучасному столітті і не снилось. Хоча в нас і досі триває так звана АТО, але при теперешній владі ми ризикуємо повторити долю Сирії! Хіба хтось хоче аби на нашій землі воювали чужинці за чужі нам ідеї, за чужі країни? Не за нас, за територію, за ресурси... Нам цього не треба!
   Для того щоб захистити свою власну країну від чужинців не потрібно щось вигадувати, думати про якісь світові змови і все таке інше. Єдине, що треба це зібрати всю народну силу в кулак, та вдарити по системі і окупантам - носіях кремлівсього "русскава міра" - ідеології руїни та тотальнї деструкції. І турки, і сірійці, і українці сьогодні мають бити антинародні режими до тих пір поки не зруйнуємо їх до фундаменту, а трощити ворогів нам під силу!
   Брати та сестри, наша країна в наших з вами долонях, вона сьогодні просить нас прокинутися, отямитися, взяти за горло ворожий режим, та знищити його. В нас є все для цього. І тому наша помста наближається з кожною хвилиною. Будь-яка бандитська, олігархічна, антинародна влада боїться народного повстання, вона це вже неодноразово довела своїми контрдіями - репресіями та терором. Наш гнів як вогонь спалить все вороже, чужде нам, українцям, туркам, сирійцям, і на цім вогнищі повстане все те за що кожен з нас бореться. Саме тоді з'явиться дійсно нова держава, про яку мріє кожна вільна від рабських пут та метастазів "русскава міра" людина...
Автор - Друг Фурфур

неділя, 4 жовтня 2015 р.

Блокада Криму - вірний орієнтир

Вже майже 2 роки українська туристична перлина під назвою півострів Крим - окупована іноземними загарбниками. Але жодного кроку спрямованого проти окупантів з вирішення "кримського питання" з боку ніби української влади ми не спостерігаємо. Жодного слова, жодної контрдії по відношенню до москалів-загарбників та їхніх маріонеток, ми не чули і не бачили - повна тиша та латентна колаборація з окупантами щодо Криму...
   Проте, за останні 2 тижні кримські татари Херсонщии, за сприяння таврійських активістів "Правого Сектору" та одеського "Автомайдану" розпочали безпрецендентну акцію - "Блокада Криму". Тим не менш, цю діяльність наша, так би мовити, влада не оцінила: каравани з контрабандним товаром як йшли, так і зараз йдуть до Криму - морем, озером, навіть сушею повз окупований і зруйнований Донбас. На цьому наживаються обидві сторони - псевдоукраїнська влада в образі Порошенка і Ко та окупанти гобліна-Аксьонова. Але українське суспільство все бачить і відчуває, а тому блокаду Криму сприймає за вимушений, але необхідний крок, який стане першою ланкою до відновлення нашої втраченої соборності.
   Полеглі герої Небесної Сотні та Східного фронту спостерігають за нашими діями тут, і від того стає похмуро та сумно, адже змін ніяких не відбувається в країні. А чи були тоді ці жертви марними? - Ні, аж ніяк! Кожна жертва, то є цеглина у фндамент української державності та міцний гвіздок у труну різношерстя окупантів-українофобів.
   Сьогоднішня продуктова блокада Криму громадськими активістами має у подальшому перерости у щось масштабне - економічну та тотальну блокаду півострова. Для цього у нас є всі можливості та вдалий історичний досвід...
   Більше 100 років тому, 13 квітня 1918 р. військове міністерство Центральної Ради УНР доручило полковнику української армії Болбочану розпочати визволення Півдня України: Таврії та Причорномор'я. Тим часом, Кримський півострів знаходився під контролем пронімецьки налаштованого місцевого автономного уряду генерала Сулькевича і не прагнув інтегруватись до складу УНР. Армія Болбочана за тиждень зайняла ключові пункти Криму (Перекоп, Джанкой, Сімферопіль, Бахчисарай, Севастопіль) і змусила піти уряд Сулькевича на поступки. Коли ж 29 квітня 1918 р. у Києві було здійснено гетьманський переворот, уряд Сулькевича спробував проголосити "кримську незалежність", використовуючі німецькі окупаційні багнети.
  Протягом травня-липня 1918 р. існувала пронімецька "Кримська Народна Республіка", яка намагалась вести, окрему від Києва, самостійну зовнішню та військову політику. Проте, Українська Держава вже в серпні 1918 р. вирішила припинити "кримську провокацію" запровадивши до цього небачені контрдії - розпочавши 1-шу в історії економічну та транспортну блокаду Криму. На початку вересня 1918 р. Крим опинився на межі гуманітарної катасрофи, тож генерал Сулькевич не бачив іншого виходу як розпочати переговори щодо інтеграції півострова в Україну, яке закінчилось остаточним приєданням Криму до України на початку жовтня 1918 р.
   Подальші події всім відомі: антигетьманський переворот, правління Директорії, Злука УНР та ЗУНР, війна на 3 фронти проти поляків, більшовиків та білогвардійців, 70-річна совєцька окупація, Голодомори, терор та політичні репресії, ІІ світова війна, "відлига", неосталінізм, "перебудова", Революція на граніті, відновлення української незалежності, кучмівський олігархат, Помаранчева революція, демократизація, тиранія банди Януковича, Революція Гідності, окупація Криму, новітня московсько-українська війна...
   Але з тих далеких історичних подій, більш ніж 100-річної давнини, ми все ж винесли важливий урок - Крим без України є безлюдною та безперспективною територію, "пустельним островом" в якості військового плацдарму московських загарбників.
   Сучасна блокада має на меті повторити ті самі наміри українців, задля реінтеграції тимчасово втраченої території. Нехай влада у Києві відсторонилась від блокади та лиш спостерігає за діями активістів, проте окупанти не сьогодні, завтра відчують як сильно вони помилились відібравшу в України її Крим.
   Ми ще повернемось! Адже відновлення етнічних та природних кордонів Української Держави - то є безмежна і головна мета нашої вільної нації!
   Слава Україні!
Автор - Денис Ковальов

пʼятниця, 2 жовтня 2015 р.

Поразка як віра

Сидить депутат від "Блоку Петра Порошенка" на одному з каналів і каже: "Ми всі за мир, а всі інші пропозиції - це провокація перед виборами...". Це він так відреагував на слова командира батальйону ОУН Миколи Коханівського про те, що треба воювати далі.
   Читаю òхання щодо бомбардування еРеФією бунтуючої Сирії, що вони от "фашисти", погані, тощо. Бачу як дискурс "миру за будь-яку ціну" став панівним у наших ЗМІ. Так, навіть деякі націоналісти пишуть!
   І ось я подумав, а якщо той, хто скріплює свою суб'єктність, той фашист. А фашист - це будь-яка погана людина! То чи не були "фашистами" будь-які завойовники? Невже всі держави створені "фашистами"?.
   Виходить, що вся історія - це історія фашизму. Адже перський цар Дарій, Александр Македонський, римські імператори, візантійські, Чингізхан, Тімур, британські імператори, французькі королі, китайські імператори, німецькі князі і канцлери, російські імператори, африканські королі та й врешті вожді племен в Австралії, Папуа, в Намібії тощо - всі фашисти. Якби у цей ряд поставити Гітлера і Сталіна, багато хто з "свідків повсюдного фашизму" сказав би, що ці двоє випадають з ряду. Наполеон І Бонапарт от романтиком був, а про Александра Македонського зняли красиве кіно...
   Цей прихований за стражальницькою колективною пам'яттю пацифізм породив неадекватне трактування сили як зла, поданого у дискурсі "фашизму", який загалом описує волю панувати - врешті може описати всю історію людства як історію суцільного "фашизму".
   Вся наша література та історія просякнуті сумом з приводу військових поразок. Це історія, як казав один відомий дослідник, може читатися тільки з бромом. Чи декілька разів побитий хлопчик у школі не висловлює ті ж емоції щодо кривдників, що і наша література ХІХ ст. і ХХ ст.? Що і наш "національний" образ минулого як "терпіл", терпець яких шліфує? Що і нинішній панівний дискурс миру за будь-яку ціну? Що і бажання сховатися за євроінтеграцією від жаху складнощів політичної суб'єктності? Чи плазування перед закордоном і мігрантськими настрооями?
   Чи не ця ідеологія сцикливості "ліш би не била вайни!" частини суспільства і ліберальних політичних верхів - Порошенка, Турчинова, Яценюка - допомогла у захопленні 27 лютого 2014 р. Кримської обласної ради? Тоді б сила означала не просто справжнє АТО, а зупинка війни в Криму! Чи не вона зокрема блокувала рішення про атаку Луганська і Донецька, коли були ціною крові створені оперативні можливості?
   Ясно, що ці колективні хворі образи - наслідок важкого минулого. Однак для чого нам цей плач і стинання чи звинувачення ворога у завтрашньому? Тим більше, якщо у нас є ціннісний рецепт подолання цих комплексів, даних творчістю мислителів українского націоналізму? - Єдиного вартісного і підтвердженого досвідом минулого і сьогодення серед світоглядних систем в Україні!
   Друзі, треба любити силу і застосування сили, адже це роблять всі. Московія ворог, але вона діє відверто у своїх інтересах, як і США. Чи коаліція країн Заходу вибачилися, вже не кажучи про те, що пішла геть, з Іраку після визнання, що інформація про ядерну зброю Саддама Хусейна була брехнею? - А, ні!
   Сидить і далі такий собі депутат від "Блоку Петра Порошенка" на каналі і каже: "Та ми всі за мир, однак всі інші пропозиції - це провокація перед виборами!". Така його ракція на слова комбата Коханівського, який стверджує про потребу воювати далі, до перемоги... Ну ось таке політичне мислення? Микола Коханівський відповів так, як він, як і всі інші, були навчені націоналізмом: "Війна далі!".
   Інший депутат від влади говорить: що Путін на виступі в ООН не підняв голови, читаючи промову з листка, це свідчить, що він знає, що він не правий. Хотів би додати: він знає, що він "фашист"?!
   Якщо зараз Україна не може перемогти, то хтось чує, що ми готуємося? Якщо цього не треба говорити публічно, то для чого так умисно навантажувати суспільство ідеологією поразки? Це значить, що стратегія лібералізму, не продовжувати війну, а провести вигідні для Заходу реформи, зробити косметичний ремонт для народу, назвати це Європою і не повертатися до втрачених територій... Адже керівники "втраченої країни" мовчать про те, що ми наразі програли бій.
   І якщо ми хочемо виграти війну, то нема чого стинати і поширювати ідеологію поразки "свідків фашизму і миру".
   Слава Україні!
Автор - Юрко Ноєвий