пʼятниця, 2 жовтня 2015 р.

Поразка як віра

Сидить депутат від "Блоку Петра Порошенка" на одному з каналів і каже: "Ми всі за мир, а всі інші пропозиції - це провокація перед виборами...". Це він так відреагував на слова командира батальйону ОУН Миколи Коханівського про те, що треба воювати далі.
   Читаю òхання щодо бомбардування еРеФією бунтуючої Сирії, що вони от "фашисти", погані, тощо. Бачу як дискурс "миру за будь-яку ціну" став панівним у наших ЗМІ. Так, навіть деякі націоналісти пишуть!
   І ось я подумав, а якщо той, хто скріплює свою суб'єктність, той фашист. А фашист - це будь-яка погана людина! То чи не були "фашистами" будь-які завойовники? Невже всі держави створені "фашистами"?.
   Виходить, що вся історія - це історія фашизму. Адже перський цар Дарій, Александр Македонський, римські імператори, візантійські, Чингізхан, Тімур, британські імператори, французькі королі, китайські імператори, німецькі князі і канцлери, російські імператори, африканські королі та й врешті вожді племен в Австралії, Папуа, в Намібії тощо - всі фашисти. Якби у цей ряд поставити Гітлера і Сталіна, багато хто з "свідків повсюдного фашизму" сказав би, що ці двоє випадають з ряду. Наполеон І Бонапарт от романтиком був, а про Александра Македонського зняли красиве кіно...
   Цей прихований за стражальницькою колективною пам'яттю пацифізм породив неадекватне трактування сили як зла, поданого у дискурсі "фашизму", який загалом описує волю панувати - врешті може описати всю історію людства як історію суцільного "фашизму".
   Вся наша література та історія просякнуті сумом з приводу військових поразок. Це історія, як казав один відомий дослідник, може читатися тільки з бромом. Чи декілька разів побитий хлопчик у школі не висловлює ті ж емоції щодо кривдників, що і наша література ХІХ ст. і ХХ ст.? Що і наш "національний" образ минулого як "терпіл", терпець яких шліфує? Що і нинішній панівний дискурс миру за будь-яку ціну? Що і бажання сховатися за євроінтеграцією від жаху складнощів політичної суб'єктності? Чи плазування перед закордоном і мігрантськими настрооями?
   Чи не ця ідеологія сцикливості "ліш би не била вайни!" частини суспільства і ліберальних політичних верхів - Порошенка, Турчинова, Яценюка - допомогла у захопленні 27 лютого 2014 р. Кримської обласної ради? Тоді б сила означала не просто справжнє АТО, а зупинка війни в Криму! Чи не вона зокрема блокувала рішення про атаку Луганська і Донецька, коли були ціною крові створені оперативні можливості?
   Ясно, що ці колективні хворі образи - наслідок важкого минулого. Однак для чого нам цей плач і стинання чи звинувачення ворога у завтрашньому? Тим більше, якщо у нас є ціннісний рецепт подолання цих комплексів, даних творчістю мислителів українского націоналізму? - Єдиного вартісного і підтвердженого досвідом минулого і сьогодення серед світоглядних систем в Україні!
   Друзі, треба любити силу і застосування сили, адже це роблять всі. Московія ворог, але вона діє відверто у своїх інтересах, як і США. Чи коаліція країн Заходу вибачилися, вже не кажучи про те, що пішла геть, з Іраку після визнання, що інформація про ядерну зброю Саддама Хусейна була брехнею? - А, ні!
   Сидить і далі такий собі депутат від "Блоку Петра Порошенка" на каналі і каже: "Та ми всі за мир, однак всі інші пропозиції - це провокація перед виборами!". Така його ракція на слова комбата Коханівського, який стверджує про потребу воювати далі, до перемоги... Ну ось таке політичне мислення? Микола Коханівський відповів так, як він, як і всі інші, були навчені націоналізмом: "Війна далі!".
   Інший депутат від влади говорить: що Путін на виступі в ООН не підняв голови, читаючи промову з листка, це свідчить, що він знає, що він не правий. Хотів би додати: він знає, що він "фашист"?!
   Якщо зараз Україна не може перемогти, то хтось чує, що ми готуємося? Якщо цього не треба говорити публічно, то для чого так умисно навантажувати суспільство ідеологією поразки? Це значить, що стратегія лібералізму, не продовжувати війну, а провести вигідні для Заходу реформи, зробити косметичний ремонт для народу, назвати це Європою і не повертатися до втрачених територій... Адже керівники "втраченої країни" мовчать про те, що ми наразі програли бій.
   І якщо ми хочемо виграти війну, то нема чого стинати і поширювати ідеологію поразки "свідків фашизму і миру".
   Слава Україні!
Автор - Юрко Ноєвий

Немає коментарів:

Дописати коментар