вівторок, 27 вересня 2011 р.

Діти Ночі: Чорна Рада – подорож у глибину темряви

   Восени Київ, на відміну від інших міст України, стає дуже похмурим і не веселим. Хмари нависають над стольним градом. Все це не через осінню погоду, дощі чи тумани. Київ стає похмурим через так звану ''готичну навалу'', сюди з’їжджається з усієї України та сусідніх країн неформальна молодь – готи – на свій масштабний шабаш – фестиваль темної, готичної та електронної музики – ''Діти Ночі: Чорна Рада''. Здавалося б, як таке неподобство може проводитись у такій державі як Україна? Багато пересічних громадян сприймають неформальну молодь, особливо готів, як сатаністів та розмальованих ляльок нетрадиційної сексуальної орієнтації, але це не зовсім так. Аби в усьому пересвідчитись я вирішив відвідати цей український аналог культового європейського фестивалю – Wave Gotik Treffen. Мушу наперед вас запевнити, що не все так погано і похмуро, як виглядає на перший погляд.
Офіційний плакат фестивалю ''Діти Ночі: Чорна Рада – 2011''
   ''Діти Ночі: Чорна Рада'' – це щорічний найбільший в Україні і на теренах колишнього СРСР фестиваль темної, готичної та електронної музики і мистецтва, який проводиться з 1999-2000 років. Фестиваль проводиться кожного року у вересні в Києві засновниками української готичної сцени: керівниками Українського Готичного Порталу. Триває це похмуре театралізоване дійство: від 1 до 2 днів. Постійна кількість відвідувачів становить від 1000 до 3000 осіб. Як вже зазначалось цей фестиваль є слов'янським, а навіть українським, аналогом найбільших міжнародних готичних фестивалів Wave Gotik Treffen (який кожного червня відбувається у Ляйпцигу) і M'era Luna (який кожного липня відбувається у Гамбурзі), а також позиціонується як один з небагатьох фестивалів європейського рівня в Україні.
У передчутті свята...
   Ідея проведення фестивалю ''Діти Ночі: Чорна Рада'' з'явилася в 1999 році завдяки учасникам Українського Готичного Порталу, після чого було проведено кілька однойменних тематичних подій. А вже 14 вересня 2000 року було організовано дебютний повномасштабний фестиваль ''Діти Ночі: Чорна Рада – 1''. Несподівано для всіх, як для організаторів, так і для прихильників темної естетики, фестиваль зібрав близько 2000 відвідувачів. На одній сцені фестивалю ''Діти Ночі: Чорна Рада – 1'' вперше зібрались гурти з України та Росії – Кому Вниz (Україна), Necropolis (Україна), Antisisters (Росія), Далеко (Україна), DNK (Україна), Blaze (Україна). Протягом п’яти років з 2000 по 2005 роки фестиваль не організовувався у зв'язку з перебуванням головного організатора, Віталія Стренджера ім. Vitaliy Stranger) у Німеччині.
За кілька хвилин до початку фестивалю
   А вже у вересні 2005 року фестиваль ''Діти Ночі: Чорна Рада'' стартував знов, відразу у дводенному форматі і під новою назвою ''Діти Ночі: Чорна Рада – 2''. Протягом двох днів відбулися виступи близько 20 провідних гуртів темної, готичної сцени Україні, Росії та Білорусії. Але дводенний формат фестивалю обігнав свій час і показав неготовність української аудиторії до таких масштабних подій, тому з 2006 року фестиваль знову триває лише добу. Починаючи з 2006 року на фестивалі в якості ''гостей'' також почали виступати гурти з різних країн світу: Phantasmagoria (Японія), Blood Jewel (США), Severe Illusion (Швеція), Charlotte's Shadow (Іспанія).
На сцені одеський гурт Crazy Juliet
   У період з 2006 по 2009 роки фестиваль виправдав очікування і зміцнив свій статус «темних зборів слов'янських націй», щорічно приймаючи в Києві групи і відвідувачів з України, Росії та Білорусії. Склалася традиція називати фестиваль ''Діти Ночі: Чорна Рада'' слов'янським Wave Gotik Treffen, а також аналогом M'era Luna та Castle Party. Оскільки в період з 2000 по 2011 роки на фестивалі виступали гурти з Японії, США, Великої Британії, Норвегії, Швеції, Іспанії, Латвії, України, Росії, Білорусії, Молдови та інших країн, фестиваль одержав популярність і за кордоном. Завдяки своїй унікальній концепції – ''Діти Ночі: Чорна Рада'' – щорічне зібрання слов'янських наційфестиваль став єдиним спеціалізованим заходом, на якому збираються цікаві гурти, стилісти, перукарі, дизайнери одягу, ді-джеї та аудиторія переважно зі слов'янських країн – України, Росії, Білорусії.
На сцені тернопільський гурт Холодне Сонце
   "Діти Ночі: Чорна Рада" – це свято готики, темної романтики, кібер- і фетиш-естетики. Протягом двох днів свята змішуються і переплітаються музичні виступи, новітні візуальні технології, незвичайні арт-перфоманси, найсучасніші прояви моди і техніки танцю, революційні рішення в іміджі і дизайні, шоу і демонстрація оригінальної техніки роботи ді-джеїв, ві-джеїв, і пі-джеїв, а також багато іншого. Міжнародний фестиваль "Діти Ночі: Чорна Рада" надає кращу можливість презентувати свою творчість відразу для всього східноєвропейського регіону. У рамках фестивалю також проходять виставки фото та арту, можна придбати журнали, постери, диски гуртів, прикраси та багато іншого. Відвідувачів фестивалю приваблює єдина в регіоні масштабна можливість не тільки побачити одночасно найцікавіші проекти з України, Росії, Білорусі, Європи та Америки, а й провести час серед тисяч людей в чорному.
На сцені німецький гурт Diary of Dreams
   "Діти Ночі: Чорна Рада" фестиваль, де відвідувачі важливіше, ніж учасники. Раз на рік усі діти ночі збираються разом. Їх – тисячі! На відміну від інших українських фестивалів, "Діти Ночі: Чорна Рада" проводиться з 2006 року у київському клубі «Бінго». В Україні готична сцена і відповідна їй молодіжна субкультура швидко розвиваються.
   Цьогорічний фестиваль, який відбувся в ніч з 24 по 25 вересня, за словами організаторів, побив всі очікувані сподівання – кількість готів, які з’явились побила всі минулорічні рекорди, а це 3000 чоловік. Неформальна молодь з’їхалась з усіх куточків України, Росії, Білорусі, Грузії, Молдови та Польщі, аби побачити неймовірне темне дійство на власні очі. Цього року організатору впорались на славу, бо запросили взяти участь у фестивалі шалено популярні серед неформальної музичні гурти.
На сцені німецький гурт Diary of Dreams
   Так фестиваль відкривав гурт із Києва – I Miss my Death, які почали збирати біля сцени неформальну молодь. Наступними були харків’яни Bernie Bandicoot, що грали у стилі post-punk. За ними йшов відомий одеський гурт Crazy Juliet, що який першим зібрав гарячі овації публіки. Після чого вже не таким дратвовим був виступ гостей з Воронежа – Five Times Defeat. Вперше на українській сцені виступив російсько-ізраїльський гурт із Хайфи – Fatum Aeternum, який грав у стилі dark metal. Тернопільський гурт Холодне Сонце зібрав біля сцени всю неформальну молодь, яка протягом виступів інших гуртів намагалась уникати близькості зі сценою. Овації захлиснули учасників гурту, але через брак часу задоволені дійством, вони мусили йти зі сцени. А тим часом на сцену вийшли учасники швецького гурту Waves Under Water, які намагались дістати і собі хоч якісь оплески, але через брак чи то музичної апаратури, чи то голос солістки гурту, музику не було чутно вже за п’ять метрів від сцени. Тим не менш, довге очікування шанувальників темної музики після виступу швецького гурту стало апогеєм фестивалю. На сцену вийшли учасники гурту Скрябін, які виступили із спеціальною ретро-програмою darkwave-періоду.
На сцені гурт високого духу Кому Вниz
   Але остаточно підірвали зал німецький гурт Diary of Dreams, що презентували свій новий альбом. Соліст гурту Адріан Хейтс (нім. Adrian Hates) з самого початку свого виступу намагався втримати серед запальної неформальної молоді той драйв, аби не відпустити її назад до бару. Учасники гурту Diary of Dreams двічі виходили на біс під скандування фанатів «We want more!», що вже не мали сил на заплановану автограф-сесію. Але вона все ж таки відбулась. В самому кінці, так би мовити на десерт, перед неформальної молоддю виступили українські націоналісти з гурту Кому Вниz. Вони почали свій виступ зі скандування патріотичного гасла «Слава Україні!», яке одразу ж підхопили шанувальники гурту – «Героям Слава!». Готичний фестиваль закінчився, і розпочався патріотичний шабаш, який тривав майже годину. Але, попри повагу до шанувальників і скандування ними гасла «Спасіба житєлям Донбаса!», Андрій Середа разом із колегами швидко відіграли концертну програму і вже не вийшли на сцену. Концерт скінчився, почалась готична вечірка з показом мод та виступами ді-джеїв і пі-джеїв.
На сцені гурт високого духу Кому Вниz
   Як на мене, феєричність цьогорічного фестивалю не має меж! Фестиваль "Діти Ночі: Чорна Рада – 2011" видався на славу. Організатори і справді перевершили самих себе. Тому, бажаю їм успіхів у подальшому проведенні такого фестивалю і надалі зі збільшенням чисельності своїх шанувальників.
Автор – Денис Ковальов
(cвітлини надані учасниками фестивалю)

понеділок, 19 вересня 2011 р.

ВО "Свобода" – 20 років боротьби за Nаціональну Ідею

Політичний рух тільки тоді є політичним рухом,
коли володіє своїм власним, особливим світоглядом...
Ярослав Андрушків
   Політична сцена України з відновленням незалежності стала місцем, де різні актори-партії почали свою активну ідеологічну гру, іноді, на користь своєї партійної еліти, іноді, за ради утвердження на владних кріслах, але є й такі, що від початку своєї діяльності, не тільки пропагували соціальну і національну рівність українського народу, а й відтворювали це своїми досягненнями і справами. Серед великої кількості політичних партій, особливе місце займає лише одна, яка попри всі можливі перепони, що ставила на її шляху влада і правоохоронні органи, попри ідеологічну війну з опонентами і україноненависниками, попри не сприйняття більшості українців не ідей партії, а її керівництва, все ж таки досягла нищівного успіху і стала утверджуватись на політичній сцені, серед вже політичних трупів, як гідний гри актор. Цією партією, є Всеукраїнське об’єднання ''Свобода''.
Прапор СНПУ
   Всеукраїнське об’єднання ''Свобода'' (попередня назва – Соціал-Національна партія України, далі СНПУ) постало в результаті об’єднання активістів націоналістичних громадських організацій, таких як Варта Руху, Студентське Братство, ОУМ ''Спадщина'', Українські Ветерани Афганістану. За ідеологічну основу партії було взято працю Провідника ОУН Ярослава Стецька ''Дві революції''. Головною вимогою тодішньої СНПУ, на відміну від інших пронаціоналістичних партій, було те, що до неї не приймалися атеїсти, КДБісти та колишні члени КПРС.
   29 вересня 1991 року у Львові відбулися збори партійної ініціативної групи, а вже 13 жовтня відбувся перший установчий З’їзд, який проголосив створення Соціал-Національної партії України. Партія протиставила себе усьому тогочасному українському політикуму. СНПУ постала непримиренним супротивником комуністичної ідеології та політичних партій і суспільних рухів, які пропагують і втілюють її, не тільки у програмних документах чи ідеології, але й у діях. У своїй програмі СНПУ визнала всі інші політичні сили або націонал-колаборантами (зрадниками української революції), або націонал-романтиками (пустоцвітом української революції), та закликала усунути від влади комуністичну номенклатуру шляхом проведення люстрації, таким чином українське суспільство мало духовно оздоровитись, від хвороби і наслідків комунізму. Перший установчий З’їзд затвердив на посаді голови СНПУ Ярослава Андрушківа, керівним органом партії став Комітет Уповноважених. Емблемою СНПУ постала монограма ''Ідея Нації''. Монограма блакитного кольору зображувалася на золотих партійних знаменах. І почалась боротьба…
Прапор ВО "Свобода"
   Вже у 1992 році СНПУ брала участь у боротьбі за українську церкву. Під охороною загонів СНПУ перебували Свято-Успенський собор Володимира-Волинського, Свято-Троїцький собор Луцька та інші українські церкви, які хотів обрусити московський патріархат. Перші вибори, у яких СНПУ приймала участь, стали вибори 1994 року. Тоді партія йшла з гаслом: «Ми – соціал-націоналісти – не належимо ні до старої комуністичної, ні до нової демократичної номенклатури, дивимось на світ по-новому і вміємо правильно аналізувати політичні події в Україні!». Тоді, окрім першого досвіду виборчої кампанії, СНПУ отримала підтримку десятків тисяч виборців, мандати чотирьох депутатів Львівської обласної ради та декілька депутатів районних та міських рад у Західній Україні.
   Важливим для СНПУ став 1995 рік. Саме цього року 16 жовтня Міністерство юстиції України зареєструвало Соціал-Національну партію України, реєстраційне свідоцтво було під № 686. Великого резонансу набули події 7 листопада 1997 року, коли у Львові вперше від часів УПА промосковські комуністичні сили одержали гідну відсіч. На виборах 1998 року СНПУ спільно з партією ''Державна самостійність України'' створили виборчий блок ''Менше слів''. Ці вибори стали одними з найуспішніших для СНПУ за часів кучмівської диктатури, адже члена комітету Уповноважених СНПУ Олега Тягнибока було обрано народним депутатом у Верховну Раду України. Наприкінці 1999 року керівництвом СНПУ було прийняте рішення про формування молодіжного крила у вигляді товариства сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту ''Патріот України'', яке очолив Андрій Парубій.
Агітаційний плакат ВО "Свобода"
   Крім внутрішньої політики, СНПУ проводило і зовнішню, налагоджуючи міждержавні та між партійні орієнтири. Так з 2000 року СНПУ бере активну участь у діяльності об’єднання націоналістичних партій Європи. Непересічною подією став візит в Україну на запрошення СНПУ голови Національного Фронту Франції Жана-Марі лє Пена, який 21 травня 2000 року взяв участь у VI З’їзді партії. Закордонні прихильники партії організовано діють у США, Канаді, Португалії, Чехії, Німеччині, Австрії, Італії, Великій Британії. Знаковою подією в житті націоналістичного руху і СНПУ стала акція ''Волинь пам’ятає'', яку організувала Волинська обласна організація партії восени 2003 року. Акцію було спрямовано на відстоювання історичної правди і честі української нації, проти перекручувань польських шовіністів у трактуванні подій 1943 року на Волині.
   14 лютого 2004 року відбувся IX З’їзд, який ухвалив нову назву партії – Всеукраїнське об’єднання ''Свобода'' та обрав народного депутата України Олега Тягнибока Головою ВО ''Свобода'', символіку ''Ідею Нації'' замінює спрощене зображення жесту ''Тризуб-Воля'' у формі кисті з трьома випростаними догори пальцями. А вже 4 липня X З’їзд ВО ''Свобода'' заявив про намір створити єдину праву силу у такому складі: ВО ''Свобода'', КУН, ОУН (Б) та ОУН, задля підтримки кандидатури Віктора Ющенка на президентських виборах. Всеукраїнське об’єднання ''Свобода'' брало активну участь у президентській виборчій кампанії, борючись за зміну кучмівського режиму, зокрема, в утриманні та налагодженні функціонування ''Українського Дому'' (фортеці помаранчевої революції), у блокуванні Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів, у штурмі Верховної Ради України. А першою вимогою ВО ''Свобода'' до новообраного Президента України Віктора Ющенка була вимога провести люстрацію й усунути від влади кучмістів, кадебістів і комуністів, які протягом 13 років незалежності України узурпували владу.
Лідер ВО "Свобода" – Олег Ярославович Тягнибок
   Під час численних зустрічей у 2005 році лідера ВО ''Свобода'' Олега Тягнибока із громадськістю було сформовано сім розділів ''Програми захисту українців'': «Геноцид українців у ХХ ст. Подолання наслідків та відновлення справедливості», «ОУН-УПА. Визнання та вдячність», «Мова. Захист та поширення», «Інформаційний простір. Звільнення від окупації та державна безпека», «Міграція. Право на Батьківщину», «Енергетика. Незалежність та безпека», «Суспільство. Соціальна та національна справедливість». Для втілення положень цієї Програми було проведено багато акцій обласними центрами України, подано депутатські запити, підготовлено відповідні законопроекти, зокрема ''Про люстрацію'', ''Про заборону комуністичної ідеології в Україні''. У квітні 2008 року ВО ''Свобода'', перша серед всіх політичних партій України, презентувала проект Національної Конституції України, яку було створено на основі ''Програми захисту українців''.
   У 2006 році вперше націоналістична сила – ВО ''Свобода'' – взяла самостійну участь у парламентських та місцевих виборах. Виборчою програмою партії стала вже вище названа ''Програма захисту українців'', гаслом кампанії – «Ми – у СВОїй, БОгом ДАній країні». Партія не подолала прохідний бар’єр до Верховної Ради, проте отримала мандати депутатів різних рівнів у місцевих радах. Окрім того, представники ВО ''Свобода'' стали головами міст та сіл на Волині і у Галичині. ХІХ з’їзд ВО ''Свобода'', який відбувся 27 червня 2008 року в Києві, переобрав Головою партії Олега Тягнибока і сформував нові керівні органи партії, а саме Політвиконком, Політраду, Партійний Суд, Контрольно-ревізійну комісію. 15 березня 2009 року ВО ''Свобода'' здобуває переконливу перемогу на позачергових виборах до Тернопільської обласної ради з результатом 34,69%. Виборча програма складалась з п’яти розділів і мала назву «Українські перемоги почнуться з Тернопілля!». У Тернопільській облраді ВО ''Свобода'' сформувала фракцію у кількості 50 депутатів (зі 120).
Рейтинг ВО "Свобода"
   ХХ З’їзд ВО ''Свобода'' одноголосно висунув кандидатуру лідера партії Олега Тягнибока на посаду Президента України. А вже у першому турі виборів він посів восьме місце, отримавши 352 282 голоси виборців (1,43%). Наступними стали вибори до місцевих рад. Саме на цих виборах ВО ''Свобода'' отримала нищівну перемогу на Західній Україні та навіть у Наддніпрянщині. Так більшість в обласних і міських радах Галичини (м Львів, м. Івано-Франківськ, м. Тернопіль) посіли депутати від ВО ''Свобода''. Свої фракції партія змогла створити в обласних радах Волині, Київщини, Хмельниччини, Буковини, Рівненщини та Вінниччини. У Надніпрянщині ВО ''Свобода'' створила фракції в сільських і районних радах Полтавщини.
   Дуже болючими ВО ''Свобода'' стали події 9 травня 2011 року у Львові. По суті, це було політичне і фізичне зіткнення з провокаційним підтекстом між прихильниками використання червоної ганчірки в Україні як символіки свята Перемоги і міліцією з одного боку та нібито представниками ВО ''Свобода'' і неформальних молодіжних угруповань з іншого. Насправді, протестувати проти ''червоної окупації'' вийшли мешканці Львова, як не могли допустити повернення до радянізації України, однак більшість ЗМІ змалювали ці події не інакше як намаганням ВО ''Свобода'' остаточно утвердитись у ''галицькому гетто'' шляхом фізичної розправи над ''приїжджими ветеранами''. Події 9 травня 2011 року викликали неоднозначну реакцію в українському суспільстві і за його межами, що призвело до ''інформаційної війни'' на інтернет-форумах й у соціальних мережах.
ВО "Свобода" проводить марш УПА
   Але, не зважаючи на спробу дискредитації і звинувачень керівників ВО ''Свобода'' у спробі конституційного перевороту і знущань над псевдо ветеранами партія набирає ще більшої популярності, особливо цей просес можна прослідкувати у Центральній і Східній Україні, особливо на Черкащині, Полтавщині, Січеславщині, Харківщині, Донеччині і Запоріжжі. В Наддніпрянському регіоні, де осередки ВО ''Свобода'' ведуть спільну діяльність з молодіжною громадської організацією ''Сокіл'' до націоналістичного руху і боротьби за соціальну справедливість долучаються люди не тільки середнього віку (30 – 60 років), а й, що дуже важливо, молодь (15 -30 років). Як відомо, політичний, а що важливіше, націоналістичний рух тільки тоді є дієвим рухом, коли володіє своїм власним, особливим від інших рухів, світоглядом.
   На відміну від ВО ''Свобода'', більшість політичних партій в сучасній Україні — це корпоративні і маргінальні організації. Єдиним мотивом створення і діяльності подібних інституцій є групові, грубо матеріальні інтереси засновників і основної частини членства, де присутні клановість та певна грошово-майнова ієрархія: «Хто більше має заводів, того і депутатський мандат». Організаціям такого типу не потрібна спільна Ідея., а тому вони, в більшості, задовольняються партійними програмами і статутами. Але для такої партії як ВО ''Свобода'', Ідея – це сенс існування. Вона потрібна для того, щоб увійти в серця людей, запалити їх до дії і боротьби, щоб перетворилося з простого образу на вогненний знак, здатний повести за собою маси, потрібні молоді, енергійні, самовіддані проповідники нового, готові до тривалого і безкомпромісного протистояння старому, вмираючому суспільству. Крім того, саме Ідея, а не ідеологія має пов’язати надії української нації на краще майбутнє з політичним рухом, який іде під абсолютно новими прапорами,  прапорами ''Свободи''.
Листівка присвячена 20-му ювілею СНПУ-ВО "Свобода"
   На останок, хотілося б додати, що зараз, в часи політичної, національної, соціальної, економічної, духовної та культурної кризи на політичній сцені України продовжує свою боротьбу одна з перших, за часів незалежності, партій, яка не відмовилась від своїх ідеологічних та ідейних переконань, яка поступово входить в домівку кожного українця наставляючи, таким чином, націю на шлях етнокультурного, історичного та соціально-економічного процвітання. Сучасна антиукраїнська влада, разом з промосковськими силами як організація ''ДОЗОР'' чи партія ''Родіна'' намагаються прив’язати і спів ставити діяльність ВО ''Свобода'' до діяльності гітлерівської NSDAP (Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини), критикуючи, нібито, шовіністичність та ксенофобію у проведенні акцій. Неодноразово свободівці були звинувачені у фашизмі.
   Але все ж таки, попри політичні образи, репресії з боку правоохоронних органів під керівництвом олігархічно-кланової влади, ВО ''Свобода'' святкує цієї осені свій 20-й ювілей політичної і ідеологічної боротьби, 20-й ювілей вірності ідеалам, що створили Дмитро Донцов, Євген Коновалець та Степан Бандера, які надихають і сьогодні не тільки членів партії, а й її прихильників. Дієвість цієї націоналістичної партії, яка перетворилась на справжній рух дає зрозуміти всім українцям, не байдужим до майбутнього своєї нації та держави, що боротьба з окупантами та українофобами досі триває, але все ж таки перемога буде за нами, за українцями! Вітаю всіх членів Всеукраїнського об’єднання ''Свобода'' з 20-м ювілеєм, та бажаю натхнення у подальшій боротьбі!
   Слава Україні! – Героям Слава!
   Слава Nації! – Смерть ворогам!
Автор – Ковальов Денис
(cвітлини та історична довідка взяті з сайту www.svoboda.org.ua)
                                  

неділя, 11 вересня 2011 р.

Ісламська імміграція – нова чума Європи

За п’ять хвилин до війни завжди мир...
Жан-Марi лє Пен
   У жовтні 2005 року, у листопаді 2007 року, у жовтні 2010 року тепер через підпали автомобілів в передмісті Парижа запалала вся конструкція демократичної мультикультурної європейської цивілізації. Запалили її, вгадайте хто? –  Іммігранти, вихідці з Африки та Азії, що вже давно і міцно влаштувалися в різних частинах європейського субконтиненту. Таким чином, можна вважати, що війна цивілізацій почалася через небажання двох підлітків, які не належать до корінних європейців, постати перед поліцейським патрулем. Підлітки сховалися від поліцейських у трансформаторній будці з високою електричною напругою, де загинули в результаті власної необережності. Загибель цих підлітків стала приводом до масових виступів мусульман-іммігрантів, які компактно проживають у передмістях Парижа. Через кілька днів заворушення охопили всі великі міста Франції, а також міста Німеччини, Бельгії, Греції. У серпні 2011 року нові погроми мусульман-іммігрантів підняли на ноги уряд Великої Британії. Всі ці виступи з першого дня взяли форму підпалів автомобілів, адміністративних і комерційних будівель, шкіл, дитячих садків, християнських храмів, а також нападів на громадян, що мають інший колір шкіри і іншу, ніж у мусульман-нападників, національність. За даними французької поліції погроми носили організований та скоординований характер.
Нелегальні іммігранти на вулицях Парижа (2005 р.)
ФАЗА №1 – ПРИЧИНИ
  У цих заворушень безліч причин. Частину з них видно неозброєним оком, інша частина закрита наслідками більш глибоких причин. Ці причини можна розділити на економічні, соціальні, політичні, кримінальні, кожна з яких буде пояснювати заворушення зі свого боку. Існує дві позиції погляду на ці причини: повсякденно-побутова та цивілізаційна. Повсякденно-побутова позиція це позиція стороннього обивателя, який судить про заворушення з точки зору його повсякденного життя, тих незручностей, які він відчуває від заворушень, тих прямих і найближчих непрямих витрат, які він від них несе. Цивілізаційна позиція це позиція спостерігача, який судить про заворушення з точки зору їх трансцендентного сенсу, ототожнює себе з тією чи іншою цивілізаційною моделлю, що розділяє смисли і цінності тієї чи іншої цивілізації, що оперує поняттями "сенс життя", "народ", "Бог", "добро і зло". Насправді обидві позиції є різними сторонами однієї медалі, і можуть призводити до різних висновків.
   Почнемо з визначення того, як самі ворогуючи сторони інтерпретують свої позиції. Тут, як в будь-якому двосторонньому конфлікті, у кожної сторони своя правда. Через невідповідність цих правд горять на європейських вулицях автомобілі. Бунтівники не приховують своєї правди. Вони представляють погроми формою протесту проти відсутності у них можливості зайняти місце в соціальній структурі європейського суспільства нарівні з його корінними жителями. Їх не влаштовують низькі соціальні допомоги, розмір яких принижує їх іммігрантські гідності. Через відсутність відповідної освіти їх не беруть на високооплачувану роботу, через що вони не можуть вирватися з порочного кола бідності, тому що відповідне освіта коштує в Європі великих грошей. А грошей у них немає. Для радикального вирішення своїх проблем вони висувають вимоги про представництво в законодавчих та виконавчих органах влади, в тому числі про призначення з їх числа мерів міст, в яких чисельність іммігрантів перевищує якусь величину. Ця вимога влади. Влада в усі часи і у всіх народів була ресурсом, який можна конвертувати в гроші і повагу, яких домагаються бунтівники. У слабкому суспільстві владу можна взяти силою або страхом її застосування. Відчувши слабкість європейської політики щодо іммігрантів, останні зважилися на атаку.
Нелегальні іммігранти на вулицях Парижа (2007 р.)
   Навпаки багато європейців не говорять своєї правди і в силу різних причин, у тому числі в силу так званої політкоректності, схильні шукати причини заворушень на поверхні, не заглиблюючись в аналіз реальних рушійних сил конфлікту. Наприклад, ліві партії покладають провину на тих поліцейських, які ''занадто завзято'' переслідували неповнолітніх правопорушників. Мовляв, якби не було погоні, то не було б і жертв, а не було б жертв, так і не було б заворушень. Прагматики вважають, що нинішніх заворушень могло б не статися, якби європейські політики контролювали потік імміграції в Європу. В цілому думка європейців зводиться до того, що безлади носять протестний характер, але з цього вони роблять неоднозначний висновок: раз заворушення є формою вираження протесту проти політики влади, то необхідно пом'якшити політику і створити умови для більш глибокого залучення іммігрантів в європейську політику та економіку. Те, що європейці зробили для себе саме такий висновок, видно за поточними результатами: затриманих погромників відпускають, безлади не припиняються, а десять поліцейських відсторонено від виконання службових обов'язків за ''дуже жорстке'' ставлення до іммігрантів, які громили будівлю поліцейського управління. Кожна з вищеназваних точок зору має право на існування як позиція спостерігача, певна його інтересами чи політичними переконаннями, але всі вони, при більш глибокому аналізі, виявляються лише наслідками більш серйозних і глибоких причин.
   На те, що дані заворушення мають не тільки протестні соціально-економічні причини вказує етнічний і релігійний склад їх учасників і передісторія конфлікту. Погромники це молоді люди, переважно вихідці з країн Африки та Азії або діти іммігрантів, які сповідують агресивний іслам, не розділяють традиційні європейські цінності і не мають бажання адаптуватися в сучасну їм європейську культуру. Ідеологічну основу їх поведінки визначає бажання скористатися матеріальними благами, які може їм дати західна цивілізація, зберігши при цьому в недоторканності свою культуру, віру і цінності. Небажання іммігрантів оєвропеюватись, відмовитись від національної культури та прийняти культуру європейських народів, але мати при цьому вже зараз доступ до благ, створеним багатовіковою працею європейських народів, послужило з їхнього боку причиною до виступу.
   Іммігранти не зважилися б на такі масштабні й активні дії, якби знали, що отримають моментальну і жорстку відсіч. На жаль, європейські держави займають по відношенню до них двоїсту позицію, яку іммігранти оцінюють як прояв слабкості. Причина двоїстості цієї позиції полягає в необхідності припливу робочої сили ззовні в зростаючу європейську економіку (у тому числі через демографічного спаду в європейських країнах). Можна сказати, що своєю нездатністю до розвитку за рахунок власних людських ресурсів європейська цивілізація сама спровокувала нашестя мусульманських варварів.
Нелегальні іммігранти на вулицях Лондона (2011 р.)
ФАЗА №2 – ПОМИЛКА У ЛІБЕРАЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
   Те, що європейці зіткнуться з не європейцями в своєму власному будинку було зрозуміло давно. Так давно, що європейці могли б, при бажанні і при наявності волі, вжити заходів до недопущення конфлікту. Але цього не сталося. Чому не відбулося? Були європейці сліпі або вони на щось розраховували? І чи думали вони взагалі про те, що коли-небудь їм доведеться протистояти тиску незахідних цивілізації в особі її мігрантів – самої її активної частини?
   Коли кількість іммігрантів в Європі стало перевалювати за якусь кількісну межу, стало ясно, що діалектичний стрибок неминучий. В якості причини стрибка, що лежить на поверхні, можна назвати збільшення кількості іммігрантів, які не адаптувалися до європейської культури та до прийнятих на її основі юридичним законам, які повинні суворо дотримуватися. Людині, котра виросла і отримала виховання в країні, культура та закони якої далекі від європейських і часто їм суперечать, при вирішенні нових для нього проблем важко, а іноді й неможливо відразу відкинути свій минулий досвід. У новій для нього країні, де все для нього нове і чуже, він буде прагнути шукати шляхи вирішення проблем виходячи з наявного особистого досвіду, в тому числі культурного, політичного, релігійного та юридичного, який може вступити в протиріччя з культурою, політикою, релігією і законами країни перебування. Наслідком таких протиріч буде культурна обструкція європейського суспільства і конфлікти з законом.
   Не пройшовши адаптацію до нового для нього світу, іммігрант відтворює певні відносини, що виникли у нього з новим для нього світом. Ці відносини накопичуються, відтворюються і так виникає іммігрантська маргінальна культура. Зі збільшенням кількості іммігрантів та членів їх сімей ця культура розростається і, рано чи пізно, вступає в конфлікт з місцевою європейською культурою спочатку на рівні цінностей, а потім і на рівні повсякденності (це коли іммігранти спорожняються на зупинках в очікуванні автобусів чи трамваїв не соромлячись при цьому присутності аборигенів).
Палаючий від рук нелегалів магазин у центрі Лондона (2011 р.)
   У повоєнні роки сучасні європейці оперували поняттями свободи, рівності і братерства, які склали основу концепції загальнолюдських цінностей мультикультаралізму. На цій концепції споруджено будинок європейської та всієї західної цивілізації. Суть концепції полягає в наступному:

  1. Всі люди рівні перед Богом.
  2. Всі люди від Бога мають рівні права, обов'язки і відповідальність.
  3. Бог створив людей вільними і тому вони вільно розпоряджаються своїми правами, обов'язками і відповідальністю.
  4. Наслідком різного вибору людей є фактична нерівність в людському суспільстві.
  5. Люди самі несуть відповідальність за свою нерівність у суспільстві, так як вона є наслідком їх вільної діяльності, тобто люди самі відповідальні перед собою за результати своєї свободи.
  6. Люди, незадоволені своїм становищем у суспільстві, вільні змінити своє становище через вільні політичні вибори, вільну освіту і вільну економічну працю.
   До цих ідей європейці прийшли самостійно в умовах, коли європейське суспільство вірило в одного Бога, нехай у різній інтерпретації (католицтво, протестантство, православ’я). Тріумф ідей свободи, рівності і братерства зажадав кількох століть найжорстокіших національних і релігійних війн, інквізиції і, нарешті, Великої Французької революції, в крові і у вогні якої ці ідеї отримали право на існування.
Вулиці Лондону після погромів (2011 р.)
   Йшли роки, і нові реалії європейської економічного життя зажадали у великій кількості дешеву робочу силу. Така сила знайшлася у вигляді іммігрантів з бідних країн Азії та Африки. Європейцям потрібно було визначитися, як ставитися до нових людей, чи включати їх в європейське суспільство, і з якими правами і обов'язками. Європейці бачили в них людей, таких же, як вони самі, тільки з іншим кольором шкіри, мовою, релігією і культурою, але ці речі вже не мали для європейців істотного значення. З расизмом в Європі на державному рівні було покінчено, а мова та культура були, в розумінні європейців, інструментами освоєння світу. Змінюється світ змінюються й інструменти, так думали європейці. Правда, для того, щоб включити іммігрантів в європейську систему світу, їм довелося відкоригувати перший пункт своїх ліберальних цінностей. Від тепер він звучить так: «Всі люди, незалежно від мови, кольору шкіри, місця народження, національності і віросповідання рівні один перед одним.» З ідеї про причину рівності людей раптом зник Бог. Люди самі, без Бога, проголосили свою рівність один перед одним. Та й яка різниця, думали європейці, якщо це принесе матеріальне благополуччя європейським жителям і нові прибутки європейського капіталу.
   Але вилучення Бога з політичного та економічного звернення потягнуло за собою зміни у всій конструкції лібералізму. Раз люди рівні один перед одним, то фактична нерівність у суспільстві несправедлива, а значить, вона має бути усунута. Для цього суспільство, в особі держави і недержавних фондів, повинно створити такі умови для розвитку своїх членів, які б не тільки зрівнювали їх шанси на соціальних сходинках, а й підтримували тих з них, хто в силу обставин не здатний до самостійного повноцінного життя. Така політика отримала назву «соціальна політика», а її крайній прояв став називатися справедливим соціалізмом. Тим самим європейське товариство взяло на себе відповідальність за життя людей не здатних до конкурентної боротьби. В умовах, коли люди не сподіваються на допомогу держави, але активні і прагнуть самостійно, спираючись на свої сили, досягти певного успіху в суспільстві, а також, коли вони не тільки усвідомлюють, але і відчувають свою відповідальність перед суспільством, така політика може бути ефективною.
Нелегальні іммігранти пливуть у Європу
   Відповідно до класичної ліберальної логіки, іммігранти, отримавши рівні з європейцями політичні та економічні права, повинні були слідувати за логікою політичного і економічного лібералізму, тобто повинні були самі будувати своє нове життя і самостійно нести за неї відповідальність. Але практика "соціальної держави" спростовувала тезу про відповідальність іммігрантів за свою свободу. Іммігранти в масовому порядку отримували дозвіл на проживання, а дітям іммігрантів, що народилися на території європейських держав, автоматично присвоювали європейське громадянство, з усіма витікаючими соціальними гарантіями. У європейців були на це резонні докази. За новою ліберальної логікою іммігранти нічим не відрізнялися від корінних європейців, тільки відставали від них в соціальному і освітньому розвитку, як діти відстають від своїх батьків. Європейці вважали, що держави візьмуть на себе роль таких батьків і допоможуть іммігрантам увійти в європейське суспільство на правах його рівних членів. Перешкод для асиміляції іммігрантів в європейську культуру європейці не бачили. Але іммігранти не були дітьми європейців, а з ліберальної ідеології вони засвоїли тільки право на свободу при гарантованих соціальних зобов'язаннях з боку держави. Чому так сталося?
   Історія становлення концепції загальнолюдських цінностей, на яку сподівалися європейці, складна і довга. Вона і європейські цінності є наслідком багатовікової історії самих європейців, які, у багатовіковій боротьбі один з одним, вистраждали гасла свободи, рівності і братерства. У цій тезі, для розуміння причин конфлікту іммігрантів з європейцями, має значення словосполучення "самих європейців". На жаль, європейці не зрозуміли діалектику історії та поширили свої ліберальні висновки на все людство. Вони вирішили, що всі люди рівні перед Богом, але не уточнили перед яким саме Богом. Самі європейці вірять в християнського Бога. Але у людей з іншого континенту, з іншою історією і культурою – інший Бог, не європейський. І цей інший Бог, що вимагає беззаперечної віри тільки в нього, заперечує віру у європейського Бога, з усіма витікаючими наслідками. Європейці, також, вирішили, що у ліберальному світі Бог взагалі не потрібен. Та й навіщо він, коли влада дається людьми і всім правлять гроші.
Нелегальні іммігранти на вулицях Лондона (2011 р.)
   Європейці вважали, що вихідці з країн Азії та Африки, прибувши до Європи, змушені будуть асимілюватися з європейською культурою, прийняти її цінності і закони, що на цих цінностях засновані. На думку європейців по іншому і бути не могло, оскільки раціональна логіка людської поведінки, що змушує людину шукати вигоду при мінімальних витратах, повинна штовхати іммігрантів до вивчення та використання в повсякденній практиці моралі, звичаїв і законів, прийнятих в країнах перебування, оскільки без такої поведінки іммігранти були б не здатні адаптуватися до нового суспільства. А без адаптації у них не було шансів у цьому суспільстві досягти певного успіху. З раціональної точки зору в доводах європейців є здоровий глузд. Але вони вірні для людей, що думають і поступають як європейці.
   Європейці робили все, як вони вважали, для того, щоб зробити європейцями тих, хто ще вчора був недорозвиненими азіатом чи африканцем. Європейці вважали, що праця на європейських фабриках і освіта, здобута в європейських коледжах та університетах, підніме дикунів до рівня європейців. У своїх міркуваннях вони ґрунтувалися на еволюційній теорії Чарльза Дарвіна з її висновками про зміну видів в процесі природного відбору. Вони розповсюдили висновки еволюційної теорії на людське суспільство, застосувавши її до його соціальної практики. Вони думали, що саме життя, з її матеріальними турботами про хліб насущний змінить недоєвропейців, зверне їх у нову, європейську віру. Не словом Божим, так фунтом чи євро вони прагнули навернути людей, яких не знали. Європейці гадали, що вони змінять віру іммігрантів, змусять їх повірити в європейського Бога. Але у цих людей був свій Бог, і були свої, поки що неясні уявлення про своє майбутнє і про майбутнє європейського субконтиненту. І ці уявлення не в усьому збігалися з уявленнями європейців. У цьому полягала головна помилка європейців.
Нелегальні іммігранти на вулицях Берліна (2010 р.)̆shly roky, i novi realiï yevropey̆sʹkoï ekonomichnoho zhyttya zazhadaly u velykiy̆ kilʹkosti deshevu robochu sylu. Taka syla znay̆shlasya u vyhlyadi immihrantiv z kraïn Aziï ta Afryky. Yevropey̆tsyam potribno bulo vyznachytysya, yak stavytysya do novykh lyudey̆, chy vklyuchaty ïkh v yevropey̆sʹke suspilʹstvo, i z yakymy pravamy i obov'yazkamy. Yevropey̆tsi bachyly v nykh lyudey̆, takykh zhe, yak vony sami, tilʹky z inshym kolʹorom shkiry, movoyu i kulʹturoyu, ale tsi rechi vzhe ne maly dlya yevropey̆tsiv znachennya. Z rasyzmom v Yevropi na derzhavnomu rivni bulo pokincheno, a mova ta kulʹtura buly, v rozuminni yevropey̆tsiv, instrumentamy osvoyennya svitu. Zminytʹsya svit - zminyatʹsya y̆ instrumenty, tak dumaly yevropey̆tsi. Pravda, dlya toho, shchob vklyuchyty immihrantiv v yevropey̆sʹku systemu svitu, ïm dovelosya pidkoryhuvaty pershyy̆ punkt svoïkh liberalʹnykh tsinnostey̆. Teper vin zvuchav tak:
    1. Vsi lyudy, nezalezhno vid movy, kol
ʹoru shkiry, mistsya narodzhennya, natsionalʹnosti i virospovidannya rivni odyn pered odnym.
    Z idei
̈ pro prychynu rivnosti lyudey̆ raptom znyk Boh. Lyudy sami, bez Boha, proholosyly svoyu rivnistʹ odyn pered odnym. Ta y̆ yaka riznytsya, dumaly yevropey̆tsi, yakshcho tse prynese materialʹne blahopoluchchya yevropey̆sʹkym zhytelyam i novi prybutky yevropey̆sʹkoho kapitalu.
    Ale vyluchennya Boha z politychnoi
̈ ta ekonomichnoï zvernennya potyahnulo za soboyu zminy u vsiy̆ konstruktsiï liberalizmu. Raz lyudy rivni odyn pered odnym, to faktychne nerivnistʹ u suspilʹstvi nespravedlyvo, a znachytʹ, vono maye buty usunuto. Dlya tsʹoho suspilʹstvo, v osobi derzhavy i nederzhavnykh fondiv, povynna stvoryty taki umovy dlya rozvytku svoïkh chleniv, yaki b ne tilʹky zrivnyuvaly ïkh shansy na sotsialʹnykh skhodakh, a y̆ pidtrymuvaly tykh z nykh, khto v sylu obstavyn ne zdatnyy̆ do samostiy̆noho povnotsinnoho zhyttya. Taka polityka otrymala nazvu "sotsialʹna polityka", a ïï kray̆niy̆ proyav stalo nazyvatysya sotsializmom. Tym samym yevropey̆sʹke tovarystvo vzyalo na sebe vidpovidalʹnistʹ za zhyttya lyudey̆ ne zdatnykh do konkurentnoï borotʹby. V umovakh, koly lyudy ne spodivayutʹsya na dopomohu derzhavy, aktyvni i prahnutʹ samostiy̆no, spyrayuchysʹ na svoï syly dosyahty uspikhu v suspilʹstvi, a takozh, koly vony ne tilʹky usvidomlyuyutʹ, ale i vidchuvayutʹ svoyu vidpovidalʹnistʹ pered suspilʹstvom, taka polityka mozhe buty efektyvnoyu.
    Vidpovidno do klasychnoi
̈ liberalʹnoï lohitsi, immihranty, otrymavshy rivni z yevropey̆tsyamy politychni ta ekonomichni prava, povynni buly sliduvaty lohitsi politychnoho i ekonomichnoho liberalizmu, tobto povynni buly sami buduvaty svoye nove zhyttya i samostiy̆no nesty za neï vidpovidalʹnistʹ. Ale praktyka "sotsialʹnoï derzhavy" sprostovuvala tezu pro vidpovidalʹnistʹ immihrantiv za svoyu svobodu. Immihranty v masovomu poryadku otrymuvaly dozvil na prozhyvannya, a dityam immihrantiv, shcho narodylysya na terytoriï yevropey̆sʹkykh derzhav, avtomatychno prysvoyuvaly yevropey̆sʹke hromadyanstvo, z usima vytikayuchymy sotsialʹnymy harantiyamy. U yevropey̆tsiv buly na tse rezony. Za novoyu liberalʹnoï lohitsi immihranty nichym ne vidriznyalysya vid korinnykh yevropey̆tsiv, tilʹky vidstavaly vid nykh v sotsialʹnomu i osvitnʹomu rozvytku, yak dity vidstayutʹ vid svoïkh batʹkiv. Yevropey̆tsi vvazhaly, shcho derzhavy vizʹmutʹ na sebe rolʹ takykh batʹkiv i dopomozhutʹ immihrantam uviy̆ty v yevropey̆sʹke suspilʹstvo na pravakh y̆oho rivnykh chleniv. Pereshkod dlya asymilyatsiï immihrantiv yevropey̆sʹkoyu kulʹturoyu yevropey̆tsi ne bachyly. Ale immihranty ne buly ditʹmy yevropey̆tsiv, a z liberalʹnoï ideolohiï vony zasvoïly tilʹky pravo na svobodu pry harantovanykh sotsialʹnykh zobov'yazannyakh z boku derzhavy. Chomu tak stalosya?
    Istoriya stanovlennya kontseptsii
̈ zahalʹnolyudsʹkykh tsinnostey̆, na yaku spodivalysya yevropey̆tsi, skladna i dovha, i ne ye predmetom danoï statti. Vona i yevropey̆sʹki tsinnosti ye naslidkom bahatovikovoï istoriï samykh yevropey̆tsiv, yaki, u bahatovikoviy̆ borotʹbi odyn z odnym, vystrazhdaly hasla svobody, rivnosti i braterstva. U tsiy̆ tezi, dlya rozuminnya prychyn konfliktu immihrantiv z yevropey̆tsyamy, maye znachennya slovospoluchennya "samykh yevropey̆tsiv". Na zhalʹ, yevropey̆tsi ne zrozumily dialektyku istoriï ta poshyryly svoï liberalʹni vysnovky na vse lyudstvo. Vony vyrishyly, shcho vsi lyudy rivni pered Bohom, ale ne utochnyly pered yakym Bohom. Sami yevropey̆tsi viryatʹ v khrystyyansʹkoho Boha. Ale u lyudey̆ z inshoho kontynentu, z inshoyu istoriyeyu i kulʹturoyu inshoï Boh, ne yevropey̆sʹkyy̆. I tsey̆ inshyy̆ Boh, shcho vymahaye bezzaperechnoï viry tilʹky v nʹoho, zaperechuye yevropey̆sʹkoho Boha, z usima vytikayuchymy naslidkamy (prykladiv toho nemaye chysla). Yevropey̆tsi, takozh, vyrishyly, shcho u liberalʹnomu sviti Boh vzahali ne potriben. Ta y̆ navishcho vin, koly vlada dayetʹsya lyudʹmy i vsim pravlyatʹ hroshi.
    Yevropey
̆tsi vvazhaly, shcho vykhidtsi z kraïn Aziï ta Afryky, prybuvshy do Yevropy, zmusheni budutʹ asymilyuvatysya z yevropey̆sʹkoyu kulʹturoyu, pryy̆nyaty ïï tsinnosti i zakony, na tsykh tsinnostyakh zasnovani. Na dumku yevropey̆tsiv po inshomu i buty ne mohlo, oskilʹky ratsionalʹna lohika lyudsʹkoï povedinky, shcho zmushuye lyudynu shukaty vyhodu pry minimalʹnykh vytratakh, povynna shtovkhaty immihrantiv do vyvchennya ta vykorystannya v povsyakdenniy̆ praktytsi morali, zvychaïv i zakoniv, pryy̆nyatykh v kraïnakh perebuvannya, oskilʹky bez takoho prysposoblencheskoho povedinky immihranty buly ne zdatni adaptuvatysya do novoho suspilʹstva. A bez adaptatsiï u nykh ne bulo shansiv u tsʹomu suspilʹstvi dosyahty uspikhu. Z ratsionalʹnoï tochky zoru v dovodakh yevropey̆tsiv ye zdorovyy̆ hluzd. Ale vony virni dlya lyudey̆, shcho dumayutʹ i postupayutʹ yak yevropey̆tsi, a zbilʹshuyetʹsya potik immihrantiv yevropey̆tsyamy ne buly. Ne buly ni po viri, ni sposobom piznannya svitu, ni pro modeli povedinky.
    Yevropey
̆tsi robyly vse, yak vony vvazhaly, dlya toho, shchob oevropeitʹ prybuvayutʹ do nykh neyevropey̆tsiv, yakykh vony vvazhaly nedoyevropey̆tsi, tobto nedorozvynenymy yevropey̆tsyamy. Yevropey̆tsi vvazhaly, shcho pratsya na yevropey̆sʹkykh fabrykakh i osvita, zdobuta v yevropey̆sʹkykh koledzhakh ta universytetakh, pidnime dykuniv do rivnya yevropey̆tsiv. U svoïkh mirkuvannyakh vony hruntuvalysya na evolyutsiy̆noï teoriï Darvina z ïï vysnovkamy pro zminu vydiv v protsesi pryrodnoho vidboru. Vony rozpovsyudyly vysnovky evolyutsiy̆noï teoriï na lyudsʹke suspilʹstvo, zastosuvaly ïï do y̆oho sotsialʹniy̆ praktytsi. Vony dumaly, shcho same zhyttya, z ïï materialʹnymy turbotamy pro khlib nasushchnyy̆ zminytʹ nedoyevropey̆tsi, zverne ïkh u novu, yevropey̆sʹku viru. Akh, tse vichne prahnennya yevropey̆tsiv do mesianstva. Ne slovom bozhomu, tak funtom i markoyu vony prahnuly navernuty lyudey̆, yakykh ne znaly. Vony dumaly, shcho funtom i markoyu vony zminyatʹ viru immihrantiv, zmusyatʹ ïkh poviryty v yevropey̆sʹkoho Boha. Ale u tsykh lyudey̆ buv sviy̆ Boh, i buly svoï, poky shcho neyasni i drimayutʹ uyavlennya pro svoye may̆butnye i pro may̆butnye yevropey̆sʹkoho kontynentu. I tsi uyavlennya ne v usʹomu zbihalysya z uyavlennyamy yevropey̆tsiv.
    U ts
ʹomu polyahala holovna pomylka yevropey̆tsiv.
ФАЗА №3 – ЗНИКНЕННЯ МАРНИХ НАДІЙ
  Європа горить. Втім, є люди, які намагаються цього не помічати. Ім'я їм – європейські політики. Саме вони протягом останніх десятиліть збирали невеликі кострища для великої пожежі. Вони дозволили мільйонам людей, які не вірять в європейського Бога, пізнають світ не з європейської наукової логіки, і перетворюють його не за європейським ліберальним законам, скуштувати плодів європейської цивілізації. Смак плодів виявився солодкий. Але якщо за часів колонізації світу, європейці обмінювали свої плоди на індіанське золото та прянощі, жорстоко вбиваючи всіх не згодних з таким обміном, то сьогодні, нащадки тих ''індіанців'' можуть запропонувати за європейське ''намисто'' тільки свою працю.
   Зрозуміло, що для того, щоб отримувати блага, вироблені західною цивілізацією, іммігрантам необхідно володіти певними ресурсами, за які вони можуть отримати відповідну оплату. У іммігрантів і їх дітей є тільки один ресурс, це їхня робоча сила, причому це малокваліфікована і тому мало оплачувана робоча сила. Якою-небудь власністю, від якої вони могли б отримувати прибутки, у країнах перебування, вони не володіють. Таким чином, іммігранти зі своїми родинами виявляються втягнутими в порочне коло бідності: для того, щоб підвищити свій рівень життя, їм потрібно отримати більш високооплачувану роботу, але для отримання такої роботи вони повинні отримати гарну освіту. Але висока освіта в європейських країнах коштує дорого, а у бідних іммігрантів немає для цього грошей. У наявності вже конфлікт, коли бажання несумісні з можливостями. Але це зовнішня сторона конфлікту, а є ще внутрішня.
   Поведінка погромників носить деструктивний характер, у вогні розпалюваних ними пожеж згоряють ті блага західної цивілізації, на які вони так розраховували, коли приймали рішення про міграцію до Європи. Це крок людей, які втратили надію на те майбутнє, яке вони щодня бачать перед своїми очима в особі процвітаючих представників корінних європейських народів. Але чи була у іммігрантів причина сподіватися на якісне поліпшення свого життя, на досягнення її рівня, аналогічного з середньоєвропейським? Так, була. І цю надію в них вселяли самі європейці, поширюючи повсюдно тезу про рівні можливості сучасного західного суспільства. Реальність виявилася інакшою. Людям, які не знають мови корінних народів, які мають іншу культуру поведінки та мислення, інший колір шкіри, інший запах, іншого Бога виявилося неможливим стати на один щабель із представниками корінних європейських народів на сходинках соціально-економічної конкуренції. Це нормальне явище, ніхто не стерпить біля себе чужинця, який, як кажуть, лізе в чужий монастир зі своїм статутом. Але чужинці вже відчули смак нового життя і вони бачать у світі приклади, коли їх одновірці процвітають, включаючись в економічний оборот світової економіки.
   Тепер зрозуміло, чому надії європейців, коли вони відкрили свої кордони для невичерпного потоку іммігрантів з слаборозвинених країн, не виправдалися. Вони сподівалися на силу ліберального вчення і на "вовчі" закони капіталізму, які, доповнюючи один одного, повинні були переробити і змінити прибування іммігрантського ''людського матеріалу'', адаптувати його до попиту європейської економіки. Та й як було не вірити, коли ці закони вже довели свою ефективність піднявши країни західної цивілізації до недосяжних для всіх інших країн економічних вершин. Але йшли роки, а щось було не так як хотілось.
Затримані нелегальні іммігранти
   Отримавши паперові паспорта, тобто отримавши рівні юридичні права з корінними жителями Європи, іммігранти так і не отримали з ними  тієї рівності, тобто не отримали рівного з європейцями доступу до благ європейської цивілізації і рівної європейцям гідності. Dе-jurе не спричинило за собою dе-fасtо. Іммігранти не розчинилися в західній культурі, на основі якої споруджено економічний фундамент Європи. Вони самі опинилися не готовими до адаптації, через яку тільки вони і могли увійти в європейське суспільство на правах його повноправних, не лише dе-jurе, але і dе-fасtо, членів. Для такої адаптації їм потрібно було забути своє минуле, свою культуру, свого Бога. Це твердження дійсно як для іммігрантів першої хвилі, так і для їхніх дітей, які виросли і отримали виховання в місцях компактного проживання вихідців з країн Азії та Африки, тобто там, де відтворюється і процвітає іммігрантська культура, яка прийняла, на ставлення до європейської культури характер контркультури. Не можна бути членом суспільства, якщо заперечуєш саме суспільство. Фактично місця компактного проживання іммігрантів перетворилися на гетто, закриті як для традиційної європейської культури, так і для європейських законів, де щодня відтворюється і транслюється ненависть і презирство до недоступного і зарозумілого європейського суспільства. Заходи, що вживаються європейцями для зрівняння іммігрантів із європейцями, лише підливають олію у вогонь. Іммігранти вимагають грошей, і європейці дають їм гроші у вигляді державної соціальної допомоги. Іммігранти вимагають більше грошей, але європейці пропонують отримати їм освіту і піти працювати. Але іммігранти не хочуть і не вміють працювати так, як цього хочуть від них європейці. Для цього іммігрантам потрібно стати по відношенню до життя, до самих себе – європейцями, але такими європейцями вони вже не хочуть ставати, бо вважають себе вже європейцями. І у цих "нових європейців" є свій Бог, який не терпить слабкого Бога старих європейців. Якщо європейці, після забута християнського Бога, звели на його місце союз "Людини і Грошей", то "нові європейці" раптом знайшли віру в свого колишнього Бога. І для цього Бога людина і гроші не більше ніж засіб для встановлення на Землі своєї влади. Так, іммігранти, втративши віру в світле європейське майбутнє, яке їм обіцяла ліберальна Європа, знайшли віру в свого Бога, який обіцяє їм всю Європу. А європейцям, після того як вони виключили зі свого буття християнського Бога, не стало на кого сподіватися, окрім як на самих себе. І тепер вони підносять свої молитви до європейських політиків.
ФАЗА №4 – ВІЙНА КУЛЬТУР
   Усі війни починаються в головах людей, а ідеї, рано чи пізно матеріалізуються. Це не ідеалізм. Це констатація розумної людської діяльності. По суті в Європі йде війна за переважаючу культурну ідентичність. Судячи з агресивності настроїв протестуючої сторони, можна сказати не за переважну, а за чисельну ідентичність. Основу цієї ідентичності становить відношення людини до того чи іншого народу, що визначається, зараз, через національність. Для "нових європейців" такою ідентичністю є іслам, для ''старих європейців'' – ліберальні цінності. З цієї точки зору на боці "нових європейців" трансцендентна віра у всемогутнього Бога, а на боці ''старих європейців'' – раціональне знання поведінкових мотивів ліберальної людини.
Соборна мечеть у Парижі
   Що ж дасть перемога в цій війні? Перемога в культурній війні дасть право переможцю писати закони на фундаментальному підставі своєї культури. Наприклад, якщо переможе радикальне крило ісламістів, то Європа буде жити за законами шаріату. Що, не можете це уявите? Згадайте події у Чечні між першою і другою війнами. Нові закони змінять моделі поведінки людей, які увійдуть до звички, а потім закріпляться на рівні віри. Тоді перемога ідентичності стане не тільки повною, а й остаточною. ''Старі європейці'' поки що програють цю війну. Вони сподіваються на формальну силу юридичних законів. Але сучасні європейські закони були створені на підставі фундаменту християнської культури та християнських цінностей. Зрозуміти їх і свідомо їм підкорятися можуть лише люди, які сприймають таку культуру і такі цінності як свої. "Нові європейці" мають іншу культуру і тому, їм нічого не варто порушити ці закони. Тому що це не їхні закони.
   Крім цього,
протестуюча сторона прямо використовує в своїх цілях ліберальну культуру і закони європейських держав для повного встановлення своєї культурної та політичної гегемонії. Прямо – через політичний тиск і фізичне насильство (нинішні погроми і є початок цього насильства), побічно – через участь у політичних виборах. Коли європейці стали видавати паспорти іммігрантам, тобто давати їм громадянство, вони впустили в свою фортецю своєрідного "троянського коня". Тепер європейські політики змушені у своїх передвиборних програмах орієнтуватися і на вихідців з цього "коня". І зі збільшенням числа цих вихідців, програми європейських політиків будуть набувати характеру і спрямованності наближеного до інтересів цих вихідців. А потім і самі вихідці стануть політиками, а їх програми будуть орієнтуватися тільки на їх інтереси.
   Чи є у старої Європи шанс перемогти в цій війні? Поки Європа виставляє зі свого боку європолітиків і євробюрократів, тому – у неї такого шансу немає. Ліберальні єврочиновники і європолітики не в силах перемогти в культурних війнах. По-перше, тому що віру не можна перемогти розумом, але єврочиновники, у своїй масі, демонструють саме такий підхід. По-друге, тому що іммігранти, тобто супротивник, це виборці, але ліберальні європолітики не боротимуться зі своїми виборцями. Європолітики боротимуться за голоси своїх виборців, тобто за їх інтереси.
   При існуючому розкладі протистояти жив
ій енергії мусульманських варварів може тільки жива енергія корінних християн європейців. Жива енергія варварів, які бажають благ цивілізації, але не мають до них доступу, завжди виявляється могутніше за механічну енергію цивілізацій, які втратили живу енергію мас. Щоб зрозуміти, що це так, досить згадати причини падінь всіх колишніх цивілізацій. Сучасні ''старі європейці'' поки не демонструють неформальні підходи до вирішення проблеми, вони в усьому покладаються на державні бюрократичні структури і процедури. Але ліберальна бюрократія, якою є європейська, в принципі не здатна до вирішення позасистемних проблем.
   Нинішня Європа заражена вірусом політкоректності (це коли про сволота не можна сказати, що вона сволота, а треба говорити, що вона «особистість, яка недостатньо усвідомлює інтереси оточуючих»). Результатом цієї політкоректності стало те, що самі європейці виявилися тими "особами", які недостатньо усвідомлюють і враховують інтереси оточуючих їх все більш щільним кільцем "нових європейців" азіатського і африканського коріння. Наслідком розвитку толерантності в політиці буде політика залагодження і поступок, яка, в кінцевому підсумку, призведе до необхідності поступитися всією Європою. Отже, бунт стався. Бунт це протест людей, які не мають узаконених інституційних каналів вираження свого невдоволення. Європейці, схильні до мирного вирішення конфліктів у власному будинку, і швидше за все, нададуть їм такі канали (доступ до ЗМІ, політичне представництво, влада на місцях), і тоді паралельні антисвіти зіткнуться не тільки на соціально-побутовому рівні, але і на загальнополітичному. Враховуючи наступальний характер мусульман варварів і толерантний (терпимий) характер християн європейців можна прогнозувати швидку культурну, а потім і політичну капітуляцію Європи.
Соборна мечеть у Лондоні
   Чи можливий для Європи інший результат, наприклад, у формі мирного співіснування ''старих'' і ''нових'' європейців? Ні. Навряд чи "нові європейці" раптом змінять свої погляди, звички, переконання, віру. Остання дає їм таку силу, якої немає у ''старих європейців''. ''Старі європейці'', втративши за роки лібералізму віру в Бога, не розуміють природу цієї сили. Це значить, що поки вони не знайдуть віру в свого Бога, у них неможлива нова Реконкіста. Сподіватися на те, що безлади які відбулись, не спричинять далекосяжних наслідків, безглуздо. Вогонь пожеж вже осяяв нову Європу. Ця нова Європа, як це не раз бувало в її історії, народилася у вогні людського конфлікту. Не помічати цю нову Європу безглуздо, вона все одно заявить про себе ще не раз. Заворушення лише бульбашки на поверхні того океану, який зараз прихований за завісою європейської толерантності та політкоректності, дійсна роль яких полягає в тому, щоб приховати страх ''старих європейців'' перед ''новими'', жорстокими мусульманами варварами.
ФАЗА №5 – ОСТАННЯ ФОРТЕЦЯ
   Що стосується України, то наше суспільство також перебуває в облозі нелегальних іммігрантів та хворобливо намагається сприйняти європейську політ коректність та толерантність. А тим часом за останні роки з України в пошуках роботи виїхало 7 мільйонів працездатних етнічних українців, а на територію України заїхало близько 7 мільйонів мігрантів з країн Африки, Азії та Кавказу. Це означає, що Україна втрачає свою моноентічність та монокультурність! Нелегальні мігранти несуть простим українцям нові, іноді навіть не виліковні, хвороби, наркотики, безробіття та перетворюють вулиці українських міст на осередки злочинності та розгулу етнічної мафії, такі собі гетто. Сьогодні нелегали вже хазяйнують на ринках Харкова, Києва, Хмельницького – завтра та ж доля чекатиме Луцьк, Івано-Франківськ, Тернопіль та інші українські міста. Сьогодні на місці колишніх військових містечок будуються гуртожитки для нелегалів – завтра їх будуть заселяти в оселі збіднілих українців, яким не буде чим сплачувати комунальні послуги. Українці повинні зупинити це!
Марш проти нелегальної міграції влаштований ВО "Свобода" у Січеславі
   Згідно з угодою про реадмісію з Євросоюзом з 1 січня 2010 року Україна зобов'язана приймати до себе сотні тисяч нелегалів з ЄС, які потрапили туди з території України. Ці нелегали будуть утримуватися за гроші простих українців, і мільярди гривень з бюджету України підуть не на армію, медицину чи стипендії студентам, а на годування у пристосування в Україні цих нелегалів. За підписання угоди про реадмісію Європа пообіцяла Україні спрощення візового режиму, але ніяких гарантій не дала. Більш того, угода вже почала діяти з 1 січня 2010 року, а ніяких змін щодо процедури отримання шенгенської візи ще не відбулося.
   1 січня 2010 року став чорним днем для України, коли наша земля почала перетворюватись на всеєвропейський відстійник для нелегалів. Але не все так погано як ми можемо собі уявити! Серед сучасних українських політичних партій є одна, яка радикально виступає проти ''зворотнього вторгнення'' нелегалів. Ця партія – Всеукраїнське об’єднання "Свобода", яка з поміж інших політичних партій, вимагає розірвати угоду про реадмісію, прийняти новий закон про громадянство та перекрити канали нелегальної міграції. Керівництво ВО "Свобода" намагається довести до відома, а скоріше до поклику крові, всіх громадян,  що українців намагаються витіснити з рідної землі! Українці мають лишитися господарями своєї землі!
Марш проти нелегальної імміграції влаштований ВО "Свобода" у Січеславі
   Активну діяльність ВО "Свобода" з приводу припинення закону про реадмісію розгорнула 26 листопада 2009 року початок всеукраїнської кампанії проти нелегальної міграції. У її рамках відбулися народні марші з відповідними гаслами у багатьох містах України. Вимоги націоналістів зводилися до розірвання угоди з ЄС про реадмісію, прийняття нового закону про громадянство та посилення охорони східного кордону для унеможливлення потрапляння нелегалів на територію України. Антиіммігрантська кампанія ВО "Свобода", сьогодні про це вже можна сказати з упевненістю, отримала відносно велику підтримку серед населення півдня та сходу України, куди і мають заселити нелегалів. Таким чином, можна сказати впевнено, що Україна – це остання фортеця Європи, де ще не вкоренилися мусульмани варвари і не палають автомобілі. Але чи на довго?
  І на останок: карти вже роздані, і тепер на кону – майбутнє Європи. Гра почалася…
Автор – Ковальов Денис
(cвітлини надані ІА Reuters та ВО "Свобода")