понеділок, 21 квітня 2014 р.

Не повторити помилки Євгена Коновальця

Україну продовжують здавати Москві. Захід укотре висловлює сексуальну чи яку там стурбованість, а за одно, із підступною посмішкою ґешефтаря, тре руки з надією на те, що революція в Україні згасла, і в Центрально-Східній Європі уже не постане держава із сильним націоналістично-консервативним  режимом.
  Ситуація украй погана. Нова влада, котра панує в Україні, є непросто ліберально-олігархічною, але й значною мірою зорієнтованою на задоволення інтересів Москви та її п’ятої колони в Україні. Федералізація, друга державна мова, капітулянтство перед іноземними диверсантами, амністія для учасників антидержавних заворушень, люб’язні жести у бік «Беркуту», «Оплоту» та інших злочинних угрупувань…
   Уже не однократно думаючі люди порівнювали нинішні революційні події з Національно-визвольними змаганнями 1917-1920 рр. Тут, напевно, непотрібно говорити про якийсь циклізм. Зате безперечним є те, що історичне минуле творить собою мову, за допомогою якої ми можемо висловити, артикулювати наше розуміння актуальної політичної дійсності. Посеред інших історичних паралелей, котрі лежать на поверхні, досить очевидним є порівняння вчорашньої опозиції-нинішньої влади із недолугою Директорією, а авангарду революції – «Правого сектора» на чолі з Дмитром Ярошем – з формацією січових стрільців на чолі з полковником Коновальцем.
  Січові стрільці були найбільш боєздатною, найбільш дисциплінованою і найбільш ідейно вмотивованою військовою силою в розпорядженні політичних пігмеїв з політичного проводу УНР. Проте Коновальцю – тому самому Коновальцю, котрий пізніше своїм творчим генієм заклав основи організованого націоналістичного руху, – забракло політичної волі організувати військовий переворот, розігнати (а в ідеалі – фізично ліквідувати) купку соціал-демократів, котрі дорвалися до владних крісел, і таким чином врятувати державність української нації. Плани встановлення в Україні військової диктатури обговорювалися за участі Коновальця, Донцова та Петлюри, проте так і не були реалізованими. Як наслідок – українська державність була втрачена під проводом виродків на кшталт Винниченка. Українські соціалісти могли ликувати, адже в Україні встановилася диктатура прогресивної і демократичної ідеології більшовизму…
  За нинішніх умов «Правий сектор», відігравши вирішальну роль в усуненні режиму Януковича, опинився у досить складній ситуації. Величезний кредит народної довіри, котрий, як не крути, опирається на хитку суспільну думку, досить швидко був зменшений за допомогою потужної інформаційної кампанії, організованої підконтрольними олігархам ЗМІ.
  Революційні процеси були призупинені російською агресією. За таких умов «Правий сектор» спробував грати за правилами системи – «у виключно правовому руслі» і т.д. З одного боку така тактика себе не виправдала, показала свою недієвість, адже московська агресія не припинилась, а режим внутрішньої окупації стрімко відвойовує власні позиції. З іншого боку, не варто забувати, що подальша революційна боротьба і справді може призвести до зайвої дестабілізації, котра грозить ще більшою втратою державності.
  Фактично, перед «Правим сектором» та іншими революційними силами сьогодні стоїть непроста дилема: остерігаючись дестабілізації і надалі грати за правилами системи або ж піти ва-банк, запустивши сценарій силового перевороту і встановлення в країні режиму національного порятунку. Схема дій такого перевороту може бути наступною. Після чергового антидержавного акту нинішньої влади скликається віче, розігріту учасники якого йдуть пікетувати Верховну Раду (час необхідно розрахувати так, щоб на той момент у будівлі парламенту була принаймні частина депутатів).
   В цей же час бійці «Правого сектора» знаходяться в середині Ради і встановлюють цілковитий контроль над депутатами, погрожуючи їм невідкладною розправою. Депутати приймають декрет, у котрому констатують факт власної непрофесійності, а також антидержавної діяльності тимчасового уряду, оголошують надзвичайну ситуацію в країні і проголошують Дмитра Яроша в.о. Президента України з розширеним переліком повноважень. Частина депутатів після цього усе ж або ліквідується, або ув’язнюється. Паралельно має бути встановлений контроль над головними телестудіями країни. Без цього телевізійні проститутки в черговий раз покажуть революціонерів «провокаторами» і «агентами» (на цей раз не Банкової і Кремля). Телебачення має або транслювати заготовлені звернення, або висвітлювати події правдиво.
   Ризики при реалізації щойно змальованого сценарію і справді великі. Проте часом уникати ризиків ще більш ризиковано, ніж їх приймати. Історична помилка Коновальця це доводить. Сьогодні, попри усі старання нинішньої влади, градус революційного запалу не впав нижче критичної позначки. Тисячі людей у Києві та по всій Україні готові відгукнутися на заклик до продовження Національної революції.
 Це наштовхує на усвідомлення двох важливих моментів. По-перше, сама Історія кладе на політичний провід «Правого сектора» надзвичайно велику, титанічну відповідальність, ставить його перед обов’язком скористатися відповідним шансом тоді, коли його безальтернативність стане очевидною. По-друге, усі прихильники «Правого сектора», усі ті, хто симпатизує націоналістичній ідеології, усі ті, які прагнуть революційних змін, повинні об’єднатися довкола ідеї важливого волюнтаристського кроку – силового усунення нинішнього режиму.
   Наші внутрішні вороги – нинішній олігархічний демоліберальний режим – доклав максимум зусиль, щоб знову пацифікувати наш народ. Проти нас працюють ЗМІ, політтехнологи, майстри піару. Проти нас працюють мільйони доларів, кинутих на одурманення населення. Цьому ми повинні протиставити вірність власним принципам та почуттям і максимальну суспільну активність, особливо – в інформаційній сфері. Ми, з ласки Божої, вже здійснили одне диво і прогнали тирана Януковича. На черзі боротьба із його спадкоємцями.  Будьмо готові до того, що годинник проб’є дванадцяту. Не скористатися історичним шансом тоді, коли інших історичних шансів не залишиться – значить приректи власну націю на нові десятиліття скніння і деградації!

вівторок, 15 квітня 2014 р.

Перманентний майдан

В революцій завжди гіркий присмак. Перемога далась важкою ціною, але антиукраїнський режим повалено. Тепер саме час дати відповідь на питання, які позитивні зміни мають статися та, що загрожує реалізації волі українського народу?
  Спершу, ще раз згадаємо подвиг Героїв України, який відбувся 20 лютого, а також усіх загиблих поборників правих ідей, що загинули за часи останніх протистоянь. Саме їх звитяга дозволила подолати спротив корумпованого, авторитарного та антинародного режиму внутрішньої окупації. Ці люди боролись супроти та поклали себе в жертву, задля того, щоб живі отримали бодай можливість жити у вільній та соборній Україні. Це важливий момент для усвідомлення, зараз українці отримали лише проміжну перемогу, яка відкриває критично важливі можливості:
1) забезпечити прихід до органів центральної влади, представників громадськості, які походять із середовища вільних духом людей із високими цінностями;
2) оновити соціально-економічну систему, спрямувати потік коштів із центрального бюджету не в напрямку обмеженого кола високо посадовців та преференційованих олігархів, але забезпечити підтримку соціально-економічного розвитку громад країни;
3) забезпечити реалізацію принципів професіоналізму та особистої відповідальності на всіх рівнях управління бюджетних установ та організацій;
4) сформувати те саме громадянське суспільство, яке ладне забезпечити докорінні зміни на рівні всіх міст та містечок України.
  Звичайно, кожен зможе навести ще по декілька пунктів тих змін, що він жадає, і які притаманні будь-якій незалежній національній державі, яка дбає про добробут всіх своїх громадян. Однак метою даної статті є привернути увагу читачів до тих дій, які забезпечать невідворотність позитивних змін в житті нашої нації, яку я розумію виключно як позитивну органічну єдність активних патріотів України, які вільно реалізовують свій творчий потенціал у різних сферах життя спільноти.
    На разі ми маємо дві групи загроз: внутрішні та зовнішні. Серед внутрішніх я розумію як саму кризову ситуацію з точки зору ризику обвалу національної економіки, так і загрозу відсутності необхідних докорінних змін у всіх органах влади. Україна виходить із протистояння з величезними втратами. Національний бюджет виявляється непідкріпленим, різко скоротилися золотовалютні резерви, продовжується стрімка інфляція гривні, все це каже про загрозу в майбутньому голодних бунтів. Самостійно з цієї ситуації ми не вийдемо і за заявами потенційного нового прем’єр-міністра ключовим завданням нового уряду стають перемовини про отримання значної фінансової допомоги від МВФ та ЄС. Україна потрапляє у ситуацію нової економічної залежності й це є вимушеним кроком, від якого ми навряд чи можемо ухилитись і наслідки чого ми будемо оплачувати ще багато років.
  Будувати нову державність надзвичайно складно. І це відбувається на фоні приходу до влади нових облич. На щастя зараз склад уряду проходить через процедуру консультації з Майданом, тому принаймні зараз верхівка центральної влади залишається підзвітною громадськості. Однак, що можна говорити, коли власне Арсеній Яценюк сам говорить про новий уряд, як про уряд камікадзе? Такий стан речей говорить про те, що на разі утворюється технічний тимчасовий уряд, який розійдеться після вживання першочергових заходів. В ситуації стабілізації економічної системи можна очікувати витіснення посадовців вже постійними міністрами.
    І тут ми переходимо до наступної загрози: життя українців може залишитись на тому ж рівні, до влади просто прийдуть нові обличчя, які будуть заспокоювати громадськість заявами про піклування розвитку самостійної української держави, яка повернеться у зашморг корупції, бюрократії, олігархії. Вітчизняні мільярдери дійсно не бажають розколу країни, визнають нинішню владу, але тільки через вкоріненість на території України власних бізнесів. Українську спільноту вони не забажають бачити в вигляді дійсно незалежної та творчої національної сили. Їх значно скоріше влаштує повернення до старої розподільчої системи, коли національні кошти розпилюються із врахуванням інтересів олігархів.
 Ситуація ускладнюється вельми небезпечними зовнішніми загрозами. Уже достеменно відомо, що Російська Федерація надала притулок біглому псевдо президенту Януковичу. Він дозволяє собі заяви щодо своєї легітимності, вважає себе законно обраним та незаконно усуненим. Вже реалізується сценарій дестабілізації традиційної порохової діжки у вигляді АР Крим, нині на Донбасі, у Харкові та в Луганську. По території Криму роз’їжджали представники ЛДПР, агітуючи людей отримувати російське громадянство та голосувати за перехід до складу Російської Федерації. Разом із тим Путін ляскає зброєю на кордоні, проводячи "планові" військові вчення. Зараз ми як ніколи близькі до втягнення у збройний конфлікт, у ситуації перехідних процесів у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Тому ми вже зараз маємо зробити все належне, щоб забезпечити внутрішню єдність перед обличчям тих, хто не бажає вільного життя для українського народу.
   Всі події почались на Майдані, зараз свої Майдани є в більшості великих міст України. Це за влучною аналогією реінкарнація Січі, тут акумулюється та вивільнюється чиста енергія української нації. Сьогодні це наші цитаделі єднання, основа майбутнього розквіту, центр вільного життя та творчого потенціалу нації. Ми вже змінили свою ментальність, я впевнений, що кожен, хто запустив у свої легені та думки повітря Майдану не підкориться ані ворожій агресії, ані тиску власних органів влади та корумпованих чиновників, можновладців та олігархів.
   Майдани є і будуть, вони стануть постійним дорадчим та контролюючим органом влади на центральному та місцевому рівнях. З рештою, я вважаю доречним легалізувати Майдан спеціальним законом. Вільний український народ вже не придушать ані власні корумповані чиновники та олігархи, ані ворожа інтервенція. Зараз і надалі заборона Майдану є початком широкомасштабної партизанської війни. Тільки громадськість знає і дбає про свої інтереси. Ми вже вийшли зі стадії терпіння, сподівання, що щось нам дасться за волею долі. Українці самі творять свою долю.
   У сьогоднішній ситуації ми маємо підтримувати проукраїнські сили в центральних та місцевих органах влади, а вони мають керуватись у своїй діяльності волею Майдану. У ситуації жорстких економічних та мілітаристських загроз українці мають показати приклад соборності для всіх націй у всі часи.
Автор – Левко Писарчук

четвер, 10 квітня 2014 р.

Молодь робить свій вибір

Сьогодні у нашій державі панує криза. Криза загальна і суцільна У чому ж причина? Причина – в тих людях, які при владі. Хто ж вони «герої» наших днів? Всіх їх, депутатів усіх рівнів, можна поділити на три групи. Перша – це відверті вороги української держави – комуністи, соціалісти, які за будь-яку ціну хочуть знищити, зліквідувати Україну як державу взагалі. Друга – це люди, які потрапили в політику випадково, які або просто люблять гарно говорити, або хочуть гарно заробити. Третя – патріотична, свідома, але замала на сьогодні для того, щоб змінити існуючий стан справ.
Якщо з першою групою все зрозуміло – це вороги відверті, і з ними потрібно боротися, то з другою потрібно розібратися, хто є хто.
Отож, для кращого розуміння другу групу краще поділити на «егоїстів» та «економістів».
«Егоїстами» можна назвати тих людей і ті партії, які прийшли до влади заради самої влади, щоб задовільнити своє «его». Їм байдуже, яким шляхом дійти до влади, байдуже, що буде з нашою державою, лише б покерувати досхочу.
«Економісти», так звані «фахівці», до влади ідуть з іншою метою. Економічне збагачення – ось їхнє справжнє гасло. Та не збагачення держави – ні, а особисте збагачення за рахунок держави, за наш з вами рахунок. Єдина мета – через «реформи», через нові варіанти податкової системи висмоктати з українського народу всі соки. Вони не ховають свого справжнього обличчя: діють як справжня комерційна структура, їхня реклама – серед реклами «Кока-кола» і «Мальборо», «Адідас» і «Кемел». Невже вони думають, що. Ставши поряд з ковбоєм і верблюдом, вони стануть народними обранцями. Таке політичне обличчя сьогоднішньої влади. Чи є в Україні сьогодні сила, яка може себе протиставити тим злодіям і демагогам? Так, ця сила – українські націоналісти.
Молодь. Вона завжди і всюди йшла попереду. І наша нація не виняток. Українською молоддю завжди гордився український народ. Згадаємо хоча б останні сторінки історії. Націоналістична молодь з організацій «Сокіл» і «Січ» на початку нашого століття створила Легіон Українських Січових Стрільців. Ту мілітарну потугу, яка здобула і відстоювала Українську державу. У той період, як і сьогодні, було кілька десятків політичних партій, але не вони, а військовики здобули державність Україні. Молоді українські хлопці, які сповідували націоналізм, взялися до зброї і своєю кров’ю та кістками «цементували» підвалини держави. Триста студентів під Крутами загинули тільки через те, що політичний (соціалістичний) провід України розпустив українську армію. Результат втрата держави.
Середина століття. Знову націоналістична молодь береться за зброю, стає проти двох імперій, між двох світів, боронить нашу Батьківщину. Така ж картина, як і на початку століття. Безліч партій, але тільки здорова тілом і духом молодь об’єднується навколо націоналістичної ідеї, чинить опір окупанту аж до кінця 1950-х рр.
Візьмемо новітню історію. Перебудова. Перші демократичні вибори. Молодь іде від міста до мста, від села до села, від хати до хати і агітує, переконує українців пробудиться, скинути ярмо.
Найбільше досягнення – голодування студентів у Києві в 1990-му р. У той час, коли ще існував Союз і не прийнято було говорити про незалежність, студенти, ризикуючи своїм здоровям і життя, вимагали від Верховної Ради УРСР не підписання нового союзного договору, відставки антиукраїнського уряду Масола, призначення дострокових виборів на 1991-й р. Домагалися того, щоб сини України служили Україні, а не гинули на чужих землях за імперські інтереси Росії.
1993-й рік. Массандрівські угоди. Загроза втрати флоту, Криму, України. І молодь знову під Верховною Радою. Сю сторінку історії України писали теж молоді під проводом Соціал-Національної партії.
Чим більше ми аналізуємо історію, том твердіше наше переконання, що в Верховній Раді повинні бути націоналісти. Цей процес неминучий. Нинішня влада це розуміє. Розуміє, що їхній добі приходить кінець. І що загроза ця – від свідомої націоналістичної молоді. Тому і не дивно, що вони, сьогодні і вчорашні «батьки держави», так «піклуються» про молодь, нав’язуючи чужу музику, рекламуючи заморські напої, цигарки, підтримуючи моду на подерті джинси та сережки на усіх частинах тіла тощо. Вони хочуть тільки одного – щоб молодь стала немічною. Цьому необхідно покласти край. Саме тому і зявилась така організація як товариство «Патріот України». Молоді, патріотичні, сповнені поваги і самоповаги націоналісти стають на ноги.
Ми відновлюємо і пропагуємо традиційну систему цінностей українців: любов до батьківщини і нації, культ воїна, прагнення до злагоди і добробуту. Ми кидаємо виклие демоліберальній та злочинній кліці. Ми пропагуємо новий стиль: здоровий спосіб життя, повагу до своєї історії та культури, прагнення до кращого і великого майбутнього!
Коли, як не зараз, хто, як не ми, наведе лад серед хаосу, підніме стяги наших батьків та дідів?!
Сьогодні маємо ту саму ситуацію, що й на початку століття – десятки політичних партій. Але скільки з них ми згадаємо через років десять – двадцять? Одну – дві…
Ідучи на вибори кожних чотири роки ці партії змушені що разу змінювати свої назви, щоб не відповідати за ті злочини. Які здійснили проти нації і держави. Щоб члени цих партій залишалися і далі у владних кріслах, переходили з партії у партію, зберегли накрадені гроші, стали незалежними депутатами, чи навпаки – партійними.
Доки ми будемо обирати таких «хворих» депутатів – доти буде і хвора наша держава? Настав час зробити державу здоровою.
Вам обирати, визначати, якою має бути Україна. Ми – націоналісти. Ми соціал-націоналісти. Ми знаємо, чого хочемо! У нас вже є великий досвід. Ми віримо у свої сили! Повірте і ви у свої! Разом ми переможемо!
Автор – Антін Радомський,
газета «Соціал-Націоналіст» від 26 жовтня, 1997 р.

субота, 5 квітня 2014 р.

Інтеліґентщина

Коротка, надактуальна, високоточна публікація, що вогняною стрілою влучає прямо в серце і розпалює...
   Інтеліґентщина!
 Це явище, з яким завзято боролись й борються здорові верстви суспільства переломової доби, виникає і набирає прав громадянства не тільки внаслідок інтелектуального виродження певної соціальної групи народу, а також через хибне поняття слів: інтеліґенція, виховання, культура.
 Постає і відокремлюється від цілості народного єства своєрідна каста людей із окремою культурою, психікою, із окремим поняттям боротьби за існування. Своїм поступованням і інтересами вона здебільшого чужа не тільки народній масі, але й її стихії, її основній культурі. Це і є так звана інтеліґентщина. Не позбавлена своєрідної талановитості, ця верства вилонює з себе салонно-парламентарних політиків, безхребетну кон’юнктурну публіку, “офіцериків”, представників абстрактного мистецтва. Буває, що вона полонює і накидає свій тон цілій державній структурі.
   Приклад: передвоєнна імперія Петербургу, де від царів до романтичних революціонерів типу Савінкоф-Кєрєнскій все просякнуто було кімнатно-собачним духом інтеліґентщини. Стрибаючи “по кочках стихії” (вислів редактора “Кієвляніна” В. Шульгіна), вони, кожний по-своєму, батюжили і перли в обійми революції свою батьківщину, лишаючи власний образ пера ґеніального свого представника О. Блока:
«Слаб і смірітся ґатов
І прєдкі маї пакалєнья рабов,
І нєжності ядом убіта душа,
І ета рука нє поднімєт мєча…».
   Одначе це не могло б мати для нас такого значення, щоб аж заходила потреба про це писати, коли б і між нашим суспільством не виникала й зі швидкістю тропічної пошесті не розросталася пасія “інтеліґентщини”. В політиці, в громадському й родинному житті, в літературі й мистецтві – де тільки живуть (обминаючи уесесерівську каторгу) українці, в цю жорстоку добу титанічної боротьби за кожен шматок народних прав, за право говорити словом матері, в цей якраз час ростуть оці саксофонні “хлюсти” в позі патлатих пророків, які розпочали свою місію ширення між молодим і не окріплим нашим суспільством дух інтеліґентської анемії.
   Джерел, звідки черпають своє натхнення ці тигри “еліти“ багато, але головним із них є так звана “європейськість“. Цей уславлений у нас фіґовий листочок, що набув собі майже священної недоторканості в колах, які не завдають собі праці самостійно думати, дуже часто прикриває собою велетенську порожнечу і саму непривабливу наготу. 
 Ось вам миндально-солодкаві пересюсюкування Бодлєра – ще гірше якого-небудь російського епігона. Ось незручне мавпування обгорточних лубків паризьких видань. З’являються своєрідні видавництва “щоб не відставати від Європи”, перехоплюючи по дорозі якраз все те, що Європа з винятковою дбайливістю вимітає від себе залізною мітлою. Родиться політик у білих рукавичках, обложений подушками і салонними собачками. Побіч нього блідо-тонкий поет, модерний від слова “мода”, що міняє свої переконання швидше, ніж жінка капелюхи, намагаючись мавпувати японського кулі, московського босяка, паризького кокаїніста і кого хочете, аби тільки затерти себе самого, своє “я”. Це все це (розуміється) – “модернізація“, “європейськість“, “перейняття нових напрямків“. На ділі ж все це сама звичайна нікчемність, втрата рідного здорового ґрунту, на який не пересаджувати екзотику чужини треба, а розгортати власні пороги і з нутра п’янкої землі черпати ідеї та запліднювати ними свій великий чин.
   Увага, увага! – ви, суворі лицарі наступаючих сталевих полків великої будуччини! Перед вами наростає струп “інтеліґентщини“, який вже торкається організму вашого суспільства. Повстає і розростається оте разюче тавро немічності і себезаперечення, яке ви, лицарі, маєте випекти своїм пристрасним зором і дати йому належне місце, хай навіть по зразку Європи, але тієї Європи, що на наших очах розвернутими лавами твердо вибиває свій владний крок вперед, оздоблена злотосяйними прапорами чести і слави землі, що дала їм могутнє життя.
Автор – Віктор Май

вівторок, 1 квітня 2014 р.

Конституція Українського Гетьманату

Конституційні Збори України іменем Української нації, здійснюючи виключне право громадян України встановлювати конституційний лад в нашій державі, спираючись на предковічний досвід попередніх поколінь, прагнучи становити на землі України справедливий та ефективний устрій всього суспільства та його державних органів,  для щастя теперішнього і майбутніх поколінь Українського народу, приймаємо цю Конституцію, як Головний Закон України.
Загальні засади
Стаття 1. Україна є суверенна, правова, демократична держава української нації, та громадян України, що одержали українське громадянство у спосіб встановлений Законом. Суверенітет України поширюється на всю її територію, на відповідний водний, морський та повітряний простір, а також на її обєкти рухомого та нерухомого майна, що правомірно перебувають за межами кордонів України.
Стаття 2. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є воля її громадян. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно Народу України, котре він здійснює шляхом проведення Загальноукраїнських конституційних зборів і референдуму.
Стаття 3. Ця Конституція має найвищу юридичну силу, всі інші нормативно-правові акти приймаються на її підставах.
Стаття 4. Державною мовою в Україні є українська мова, інші мови можуть використовуватись згідно відповідного Закону.
Стаття 5. Всі Державні організації України,  Земля,  надра, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться під юристдикцією України є об’єктами права власності громадян України, котрі делегують право використання цих суб’єктів і об’єктів права, органам державної влади і органам місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією і спеціальними Законами. Держава Україна, щорічно виплачує кожному громадянину України, котрий включений на підставі Закону до Електронного Реєстру Працюючих Громадян, його рівну зі всіма, Частку від прибутку економічної діяльності держави. Ця Частка,  обовязково враховується у видатковій частині Закону про Бюджет. З Електронного Реєстру Працюючих Громадян вилучаються особи, котрі на протязі календарного року працювали менше восьми місяців, а також особи, що мають кримінальну судимість. Жінка, котра має дитину віком до трьох років, за будь яких обставин має право перебувати на обліку в даному Реєстрі.
Стаття 6. Держава гарантує вільний розвиток політичної діяльності, котра проводиться у відповідності до законодавства.  Цензура допускається лише у питаннях повязаних з національною безпекою, суспільною мораллю та здоровям громадян.
Права та обовязки  людини і громадянина
Стаття 7. Держава охороняє природовідповідні права людини. Всі громадяни є рівними перед законом. Кожен має право вільно сповідувати будь яку релігію, дотримуватись власного світогляду, але водночас, це право може бути обмежено в передбаченому Законом порядку, чи судовим рішенням , в тому випадку коли організовані форми цих ідеологій, або їх публічне проголошення визнано таким, що шкодить Українському суспільству.
Стаття 8. Громадяни України мають право на свободу об’єднання в громадські організації за для здійснення ефективного громадського контролю за діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, задоволення своїх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Громадянин України, зобов’язаний з пошаною відноситись до всієї Української нації, її історії, традицій, мови та її держави. А також, приймати участь у виборах, та референдумах; берегти суверенітет та територіальну цілісність України. Політичні партії в Україні заборонені.
Права власності  та їх розрахунки
Стаття 9. В Україні на законних підставах існують різноманітні форми власності. Ключовими формами власності визнаються приватна і державна форма власності. Всі форми власності є рівноправні. Держава забезпечує розвиток чистої конкуренції, та запобігає зловживанням монопольним становищем.
Стаття 10. Громадяни України, та юридичні особи зареєстровані в Україні, котрі повністю контролюються громадянами України, звільняються від обов’язку сплачувати державі податки і збори. Вся сукупність державних органів України, та органів місцевого самоврядування, зобов’язана створювати для громадян сприятливі умови для ведення господарської та підприємницької діяльності. За виконання цього обов’язку, всі суб’єкти фінансової діяльності за кожну фінансову дію, згідно спеціального Закону, зобов’язані оплати вищезазначену послугу державі та органам місцевого самоврядування. Дана оплата у розмірі 2% відсотків від суми операції, стягується з ініціатора фінансової дії (покупця), банківською чи іншою фінансовою установою, котра обслуговує угоду купівлі- продажу, або будь яку іншу безготівкову фінансову дію. Вище зазначене правило діє й відносно суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю за готівкові кошти. Торгівля без застосування касових апаратів, або короткотермінових ліцензій,- забороняється.
Стаття 11. В разі укладення Угоди при здійснені якої, ініціатор фінансової дії, ухилився від оплати послуг держави та органів місцевого самоврядування, за рішенням суду вона визнається протиправною і в зв’язку з цим, вся сума фінансової дії, за рішенням суду конфіскується в солідарному порядку, на користь держави і органів місцевого самоврядування. Одержані від суб’єктів фінансової діяльності кошти, одразу розподіляються між загальнодержавним та місцевими бюджетами згідно порядку передбаченому спеціальним Бюджетним Законом.
Стаття 12. Окрім загальної послуги по створенню умов для ведення господарської та підприємницької діяльності, державні організації та органи місцевого самоврядування, надають й інші послуги, за що справляється передбачене нормативними актами – мито. За перетин кордону України оплачується ввізне та вивізне мито з продукції, товарів, чи предметів.
Стаття 13. Земля є винятково важливим обєктом права власності. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть належати тільки громадянам України. Орендарем землі сільськогосподарського призначення може бути тільки громадянин України, або юридична особа, що перебуває у повній власності громадян України.
Стаття 14. Будь яка юридична особа в Україні, незалежно від форми власності та країни походження її засновників, повинна очолюватись найвищою посадовою особою, котра має громадянство України.
Територіальний устрій України
Стаття 15. Систему адміністративно-територіального устрою України складають 25 областей, 250 територіальних громад і територіальних громад у місті, міста, селища і села. Межі територіальних громад співпадають з межами виборчих округів. Місцеве самоврядування громадян, що постійно мешкають у адміністративно - територіальному утворенню України, здійснюється безпосередньо шляхом виборів, громадських зборів і місцевих референдумів, а також опосередковано через органи місцевого самоврядування: головою територіальної громади та місцевими радами.
Гетьман України
Стаття 16. Гетьман України є головною посадовою особою в державі, представляє Україну та виступає від її імені.
Стаття 17. Гетьман України обирається громадянами України строком на 4 роки, шляхом загальнодержаного голосування. Гетьманом України може бути обраний громадянин України віком старіше 40 років, котрий раніше обіймав чи обіймає посаду голови територіальної громади, міністра, судді, прокурора області, командуючого армією,члена Наглядової Ради, Голови ЦВК, Голови Служби Безпеки України.
Стаття 18. Кандидат на посаду Гетьмана представляє громадянам програму своїх дій на цій посаді з переліком основних правочинів, котрі він має намір вчинити в разі обрання на посаду, та очікувані результати.  Після обрання Гетьмана, його програма діяльності вважається Договором між Гетьманом і Народом України.
Стаття 19. В забезпечення виконання Гетьманом своїх зобовязань перед Народом, він на термін своїх повноважень передає у заставу фінансовому Фонду Працюючих Громадян України, все своє майно, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось. У заставу, цьому ж Фонду передається також майно і майнові права, громадян, котрі в передвиборчій компанії виступали гарантами добросовісної діяльності майбутнього Гетьмана.
Стаття 20. За 30 днів до завершення терміну роботи Гетьмана, в Україні проводиться загальний референдум з питання, чи виконав Гетьман свої  договірні зобовязання перед Народом, чи ні. В разі позитивного результату Гетьман, одержує право знову виставляти свою кандидатуру на наступних виборах, або змінити вид діяльності. В разі негативного результату референдуму, Генеральний Прокурор України порушує та розслідує кримінальну справу за ознаками службового недбальства, відносно громадянина, котрий перебуваючи на посаді Гетьмана зганьбив себе невиконанням Договору з Народом України. Ця справа передається до Верховного Суду України.
Стаття 21.  Повноваження Гетьмана України:
   * Гетьману України, для виконання своїх договірних зобовязань перед Народом надається право видавати Закони та Укази.
   * Гетьман України особисто очолює Уряд України, формує та змінює його особовий склад. Представляє Україну в міжнародних відношеннях. Призначає та звільняє послів України до інших держав.
  * Гетьман України має право скасувати будь який нормативний акт, виданий органами місцевого самоврядування, головами територіальних громад чи іншими посадовими особами, в разі якщо вони суперечать Конституції України, її Законам та суспільним інтересам народу, окрім нормативних актів, що видані судом, Генеральним Прокурором, Генеральним Міліціонером, Наглядовою Радою України, та Центральною Виборчою Комісією.
   * Гетьман України кожні три місяці, скликає Головну Раду України, котра складається з 250 голів територіальних громад, та 25 голів областей України. Приймає до відома їх законодавчі ініціативи, та пропозиції по вдосконаленню ефективності життєдіяльності суспільства.
  * Гетьман України є головнокомандуючим Збройними Силами України, очолює Раду Національної Безпеки.
   * Гетьман України повноважний спеціальним Законом вводити соціальну майнову санкцію, відносно громадян віком від 25 до 45 років, за не перебування у шлюбі, за бездітність та малодітність.
  * Гетьман України надає громадянство України, а також в передбачений Законом спосіб,  позбавляє ганебних осіб Українського громадянства.
Велике  Віче
Стаття 22.  Велике Віче України є постійно діючим дорадчим органом Гетьмана України. До її складу входять, за своєю посадою, голови територіальних громад, та голови обласних рад. Термін повноваження учасника Великого Віча визначається терміном його повноважень на посаді голови органу місцевого самоврядування.
Стаття 23. Велике Віче України , більшістю голосів, повноважне звертатись із законодавчими ініціативами, до Гетьмана України, а також із зверненнями до Наглядової Ради України,  інших державних органів України та Народу України.
Стаття 24. Велике Віче обирає до складу Наглядової Ради України шість осіб з числа осіб, що мають видатні заслуги перед Україною.
Стаття 25. Велике Віче, за погодження з Гетьманом України, призначає та звільняє з посади Генерального Прокурора України.
Стаття 26. В період між сесіями Великого Віча, постійно діє її секретаріат, та інститут законотворчих  ініціатив.
Уряд  України
Стаття 27. Уряд України є системою державних організацій та установ по виконанню Конституційних цілей та задач держави, а також виконання умов Договору Гетьмана з Народом України.
   * Гетьман України очолює Уряд, формує та змінює його особовий склад.
  * До складу Уряду входить Головний міністр Уряду, його перший заступник, заступники, міністри.
 * Головний міністр України, керує всією поточною роботою Уряду, координує роботу міністерств, та спрямовує їх на виконання програми дій Гетьмана по виконанню його договірних зобов’язань перед Народом України.
  * Уряд України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, та здійснює управління держаними об’єктами прав власності.
 * Уряд України створює сприятливі умови для ведення господарської та підприємницької діяльності в Україні, та для української підприємницької діяльності за межами України.
 * Уряд України організовує здійснення бюджетних програм, контролює надходження до центрального та місцевих бюджетів коштів, організовує митну справу в країні та на її кордонах.
 * Уряд України  здійснює свої функції в областях, територіальних громадах і містах, через місцеві Урядові адміністрації, котрі взаємодіють з органами місцевого самоврядування.
Наглядова  Рада
Стаття 28.  Наглядова Рада є найвищим контролюючим органом України. Наглядова Рада складається з 9-ти осіб, що мають видатні заслуги перед  Україною в галузі державотворення, духовності, науки, культури та мають бездоганну репутацію і повагу серед громадян. За своєю посадою до складу членів Наглядової Ради входить Голова Служби Безпеки, Голова Верховного Суду, Генеральний Прокурор. Інші 6-ть членів Наглядової Ради обираються Великим Віче строком на 5-ть років.
Стаття 29.  Повноваження Наглядової Ради:
  призначає на посаду Голову Центральної Виборчої Комісії, та здійснює контроль за діяльністю цього державного органу.
  * здійснює загальний нагляд за станом виконання Гетьманом України, Конституції, законодавства, своїх службових обовязків, та виконання умов Договору з Народом України. У разі якщо більшість членів Наглядової Ради дійшли висновку, про незадовільну роботу Гетьмана, то в країні проводиться Референдум з питання довіри, чи недовіри Гетьману. Якщо Народ України підтримав висновок Наглядової Ради, то Гетьмана переобирають. В разі, якщо Народ України висловить довіру Гетьману, то звільняються із своїх посад ті члени Наглядової Ради, котрі голосували за таке рішення.
   * контролює добросовісність роботи всіх посадових осіб, котрих обрали на посади громадяни України. Для цього, приймає скарги громадян на їх діяльність. І в разі необхідності, разом із Головою ЦВК, проводять місцевий плебісцит (опитування) із питання довіри до обраної особи посадовця. Відміняє свідоцтво на право здійснення правосуддя.
   * має право приймати участь у роботі Великого Віча, та вносити законотворчі пропозиції на розгляд Великого Віча та Гетьмана України.
Місцеве самоврядування
Стаття 30. Місцеве самоврядування це право та громадський обов’язок громадян, що постійно мешкають на території села, селища, територіальної громади, територіальної громади в місті, міста, і області обирати посадових осіб та формувати органи самоврядування, для вирішення завдань, що віднесені законодавством до їх повноважень.
Стаття 31. Організація роботи по виконання функцій, що віднесені до компетенції місцевої громади, покладається на її обраного Голову. Голова місцевої громади, повинен бути громадянином України, віком старіше 21 року, котрий раніше обирався учасником місцевого Віча. На час роботи на посаді Голови, все його рухоме та нерухоме майно, знаходиться у заставі Фонду комунальної власності місцевої громади.
Стаття 32. Повноваження та обовязки Голови місцевої громади:
   * Формує виконавчий апарат місцевої громади, здійснюючи підбір кадрів та контроль за їх роботою.
   * Координує роботу керівників комунальних підприємств місцевої громади. Погоджуючи своє рішення з рішенням Віча місцевої громади, призначає та звільняє керівників комунальних підприємств.
   * Згідно з публічною програмою своїх дій, управляє майном місцевої громади.
  * За своєю посадою, очолює місцеве Віче і організовує його роботу. Забезпечує проведення місцевих виборів та референдумів.
  * Взаємодіє з органами місцевої Урядової адміністрації, та здійснює інші повноваження віднесені Законом до його компетенції.
Стаття 33. Голови Територіальної громади, Голови Територіальної громади в місті, та Голови Обласних Громад за своєю посадою, по сумісництву, одночасно є повноважними учасниками Великого Віча України.
Стаття 34. Місцеве віче обирається громадянами, що постійно мешкають на території відповідної місцевої громади строком на 4-ри роки. Місцеве віче є дорадчим органом місцевої влади, котрий очолює  обраний загальним місцевим голосуванням Голова громади. До компетенції місцевої Ради відноситься:
   * Створення програми соціального та економічного розвитку адміністративної одиниці.
  * Сприяння здійснення громадського контролю за діяльністю виконавчого апарату місцевої громади ефективного використання майна, що знаходиться у комунальній власності.
  * З числа учасників місцевого Віча, обирають місцеву Наглядову Раду, та здійснюють інші повноваження передбачені Законом.
Прокуратура
Стаття 35. Прокуратура України становить єдину систему , на яку покладаються обовязки:
  * підтримувати державне обвинувачення в суді;
 * здійснювати нагляд за додержанням законності посадовцями, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.
загальний нагляд за додержанням Конституції та законодавства України.
Стаття 36. Прокуратуру України очолює Генеральний Прокурор України, котрий призначається та звільнюється з посади рішенням Великого Віча за згодою з Гетьманом України. Організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається спеціальним Законом.
Правосуддя
Стаття 37. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Головними засадами на яких побудована судова система України є Справедливість, Добросовісність та Законність, а також виборність громадянами суддів місцевих судів першої інстанції, судове самоврядування, незалежність та недоторканність суддів, громадський контроль. Претендент на обрання на посаду судді, повинен мати вищу юридичну освіту і стаж роботи за юридичною спеціальністю понад 5-ть років, здати відповідний іспит на професійну придатність кваліфікаційній комісії обласного управління юстиції та одержати Свідоцтво про право здійснювати правосуддя. Суддя місцевого суду, першої інстанції, обирається на 5 років, громадянами України мешканцями територіальної громади на чергових або позачергових місцевих виборах. Обласний з’їзд суддів, повноважний призначати на посаду суддів Апеляційної, другої інстанції, з числа осіб, котрі мають стаж роботи суддею, більше 6-ти років. Судді судової установи обирають Голову суду, котрий здійснює адміністративні та представницькі функції. Загальноукраїнський З’їзд голів судів першої та другої інстанції, призначає на посаду суддів Верховного Суду України з числа найбільш досвідчених і шанованих суддів.
Стаття 38. В Україні діють на підставі спеціальних Законів Господарські, та Військові Суди.
Стаття 39. Притягнення до кримінальної відповідальності суддів можливе лише з дозволу Гетьмана України, або Наглядової Ради України. В разі недбалого відношення до своїх професійних обов’язків, що призводить до системних відмін вироків та рішень судді вищестоящими судами, то його Свідоцтво на право здійснення правосуддя може бути відмінене рішенням колегії Верховного Суду України, або Наглядовою Радою України.
Прикінцеві положення.
Стаття 40. Конституція України, та зміни до неї, обов’язково приймається на загальному референдумі, після публічного обговорення та Конституційних Зборів, що проводяться на підставі спеціального Закону при широкій участі представників громадських організацій, наукових колективів, профспілок, діячів культури та мистецтва, духовних лідерів. На Конституційний референдум можуть одночасно виноситись поряд з проектом від Конституційних Зборів, й проект від Великого Віча України, чи Гетьмана України. Приймається той проект Конституції, чи змін до неї, котрий набрав більше підтримки голосами громадян України.
Автори  Юрій Якуба та Олександр Писаревський