понеділок, 27 травня 2013 р.

Націоналістичні бригади

Україно! Твої сини-арійці кочували безкрайніми степами Євразії, рухаючись на Схід поклонялися сонцю і вогню, на чолі зі Святославом Завойовником ходили походами на хозарів і прибивали щити на воротах візантійського Царгороду, билися на Калці і воювали з монголо-татарами, козацькі загони уславилися під Дюнкерком і Москвою, 300 українських спартанців героїчно стримували більшовицьку навалу під Крутами і билися у лавах Січових стрільців, легендарної УПА та демонізованої СС “Галичина”. Світ знав українців як вправних вояків!
  Вулиця. Навколо сотні, тисячі, мільйони людей. Різних, єдиних в одному – хворих на національну імпотенцію з атрофованими національними рефлексіями. Їх інстинкти – примітивне міщанство. Психологічно здорові молоді чоловіки схожі на старезних дідусів зі згаслим поглядом в очах, без жодної іскри. Не шкодуй цих ближніх. Слабкі нашій спільноті не треба. Вони неякісна глина, з якої навіть майстер не виліпить вартісний виріб. Баласт, який треба негайно викинути заради виживання.
  Українська нація млява і вайлувата. Ніби нежива. Їй бракує вітальної сили юних народів, первісної руйнівної агресії. Тієї безупинної козацької енергії bestia sine capite. Наша пасіонарність спить. Флегматичність закувала український дух у кайдани.
  Не бійся бунтувати: на роботі, вдома, на навчанні. Всюди і повсякчас. У бунті приходить звільнення від негативної енергетики, вбивається рабське “Я”. Йди наперекір соціуму: у Харкові чи Одесі, Києві чи Січеславіговори винятково українською. Тебе не розумітимуть, дивитимуться як на дивака. Нехай! Проте виховаєш у собі українського бійця. Поступово. Крок за кроком відвойовуватимеш у чужинців національний простір. Мовний, зокрема. З тебе братимуть приклад свої і зненавидять чужі. Віддячуй їм сторицею: ненавистю і любовю. Ненавидь до краю. Ненависть  сильне почуття, що спопеляє душу у вогні, щоб відродитися як птаха Фенікс, палить мозок до нестями. Ненависть до ворога  каталізує любов до Батьківщини.
Один шлях веде до пекла, другий у височінь до сяючої вершини. Обирай. Дорога вгору важка, але відчуття подоланого додає сил і наснаги. Візьми з собою у дорогу найкращого друга АКМ. У скрутну хвилину він не зрадить, не схибить, допомагатиме підкорювати світ.
 «Гвинтівка народжує владу!», заповів колись китайським комуністам Мао Цзедун.
  «Людина у мундирі свиня  стрілянина по ній дозволена!»,  казали бійці РАФ,
   «Націоналізм  це постріли!»,  підсумували наприкінці ХХ ст. революційним досвідом бійці УНА-УНСО.
 Вперед! Бери владу, яка лежить у ніг, чекаючи володаря. Революціонер не має сім’ї. Заради ідеї жертвує собою. Йде на муки, наближуючи недосяжне “світле майбутнє”, розуміє власне приречення, але не звертає з тернистого шляху, не зрікається святих цінностей. Він  обраний творити національний міф. Як Тантал, ледь докотивши камінь на вершину гори, знову падає вниз і все розпочинає з початку. Наче мандрівник, що побачив за обрієм найвищої гори промінь сонця і дереться вгору, долаючи себе: власну ледачість, боягузтво, слабкодухість, борючись з оточенням. Перемога над собою найзаповітніша. Це – доля одинаків, самотніх вовків. Бо ж, самотній легше йде у бій собі, лишаючи набій”. Це – ВІЙНА: людей, націй і рас за життя і панування, за місце під сонцем. Бо, хто бореться, той борець і виживає сильніший.
   Анархія має сенс тільки у контексті спротиву державній бюрократії. Існувати за чужими законами безперспективно. Відкинь те, що заважає. Живи за законами предків. Бунтувати завжди важко. Головне  ступити перший крок і обрати обєкт незадоволення.
  Провідники будили націю від столітніх чар морфея до визвольної боротьби. Їм вдалося неможливе. У добу великих соціальних експериментів збудити український дух до повстання, очолити революційний авангард.
  Я – націоналіст і однаково ненавиджу москалів, жидів і буржуїв  поневолювачів українців. Я ніколи не пробачу їм віковічне знущання. Уярмлена північно-східним сусідом нація; гноблена польськими панами і жидівськими спекулянтами, російськими поміщиками і “савєтскімі таваріщамі”. Знедолена, рабська, бідна, але рідна до глибини підсвідомості.
  Національна буржуазія – фікція. Суть капіталу – соціальний визиск, преференції і бажання нажитися. Капіталіст турбується про власний, жлобський інтерес. Така філософія капіталу. Віра в українського мільярдера Фільтрінеллі, що жертвуватиме статки заради національної революції і сам влаштовутиме акти прямої дії, нездійсненна мрія.
  Україна для українців! За правом крові і соціальної справедливості. Для українців, щоб жоден іноземний чи вітчизняний олігарх не скуповував українські заводи. Як набридли задоволені морди олігархів; відвідувачів нічних клубів і казино, яким невідомі злидні і відчуття голоду; юних татових мажорів на супердорогих авто. Боляче дивитися в очі пенсіонерів-жебраків; кинутих напризволяще дітей-сиріт; вкотре обдурених і зневірених політиканами українців.
  Націоналісти зобов’язані покласти цьому край! Велика Україна народжується на вулицях зрусифікованих українських міст. Соціальна практика показує правдивість національної теорії! Її застосування у повсякденні наближує прихід новітнього Бандери. Він не помер. Його дух і образ чекає на друге пришестя.
   На межі буття-небуття згадай сакральне: Україна”. Вогонь!
Автор – Степан Молчан

неділя, 19 травня 2013 р.

"V for Vendetta" – прихована сутність

Ніч Ґая Фокса... В історія відома як ніч "порохової змови" (англ. Gunpowder Plots Night) – невдала спроба групи англійських католиків на чолі з дворянином Ґвідо Фоуксом підірвати будівлю парламенту з метою знищення прихильного до протестантів короля Якова-Джеймса I, що почав ряд репресій щодо католицького населення країни. Вибух планувалося здійснити 5 листопада 1605 р., під час тронної промови монарха, коли крім нього, в будівлі Палати лордів були б присутні члени обох палат парламенту і верховні представники судової влади країни. У наш час деякі історики називають змову терористичним актом, однак за своїми цілями він кардинально відрізнявся від дій сучасних терористів і швидше нагадував невдалу спробу державного перевороту.
   Отже, перейдемо до суті. Оце щойно переглянув фільмець "V означає Вендетта" (англ. V for Vendetta). Тільки зараз чомусь до нього дійшли руки і зявився час. Переглянув і здивувався: А чого це ціла купа  "революціонерів" у Facebook приліпила собі замість аватарки маску пана V-Ві? Здавалося фільм про революцію, яку ми ну так вже чекаємо, що аж свербить в усіх місцях... Але ЯКУ революцію пропонують нам творці цієї агітки?
  Ну почнімо з антагоністів, тобто носіїв антитези, негативних героїв. Хто вони і які? Яку символіку носять, які їхні погляди? Звісно ж, вони прибічники жахливого диктатора, вороги плюралізму і демократії, мерзенні боягузи і садисти. Носять чорну уніформу і мають штурмовиків та спецслужби, які викрадають нещасних громадян, а потім піддають їх жахливим тортурам і знущанням у таборах смерті, де ставлять над ними жахливі медичні досліди. Аналогії напрошуються самі собою! Малюнок вже набив оскому, але... ось і ідеологія:
1) Прапори прибічників хунти чорні з червоним хрестом. Навіть з двома хрестами, як на прапорі Великобританії.
2) Прикол чи ні? Отже, у християнській Великобританії (а дія фільму відбувається саме там). Хрест автори фільму вже пропонують вважати символом тоталітаризму і диктатури? Про червоно-чорні кольори прапорів навіть і не казатиму нічого…
3) Всі антагоністи є націоналістами. Їхній головний пропагандист тільки й робить, що оперетково волає з екранів ТБ: «Британія понад усе!» Отже і націоналізм, читай патріотизм, також ознака тоталітарного режиму?
4) Головним співучасником і укривачем всіх злочинів режиму є... католицький єпископ... ще й педофіл на додачу.
5) Антагоністи у цьому пасквілі ну просто по тваринному не перетравлюють всілякого роду гомосексуалістів, лесбіянок, тощо...
  Отже, який узагальнюючий портрет носія негативного світогляду, на думку авторів цього фільмеця, судячи з вищенаведеного?
  Це, національно свідомий християнин, який дотримується нормальної сексуальної орієнтації. Капець... Чи не так? Плювок у Церкву, мабуть й годі обговорювати. Намісник Папи зображений, як збоченець, вбивця і садист.
  Тепер розглянемо протагоністів (носіїв позитивної, на думку авторів, ідеї у фільмі) за яких так дієво і запекло бореться пан V-Вi. Які ж ідеї Він захищає? Отже:
А) Один з рятівників і помічників анорексичної героїні фільму Іві Гамонд, роль якої виконала Наталі Портман – гомосексуаліст і ховає, як найбільшу  святиню, у  своєму підземному тайнику порнографічні знімки геїв і… Коран XIV ст.! Бо то, бачте, краса. Яке символічне і доречне сусідство! Цікаво, а мусульман воно аж ніяк не обурює? Принаймні, протестів від них з цього приводу чути не було.
Б) Підтримують героїню в ув’язненні листи від лесбіянки, яка була за своє збочення заарештована, піддана дослідам у секретній лабораторії і там померла (ну а як же ж без цього).
В) А хто ж сам пан Ві-V, який весь фільм ховає своє обличчя за маскою Ґая Фокса, релігійного фанатика, організатора так званої порохової змови, який 5 листопада 1605 р. намагався зі своїми прибічниками підірвати британський парламент під час виступу в ньому короля Якова-Джеймса І? За що й позбувся життя на шибениці. Він – мутант, продукт тих самих нелюдських дослідів і викликав би симпатію своєю начитаністю, почуттям гумору, бойовими навичками, але... що ж він пропонує?
 За прикладом свого кумира Ґая Фокса, він планує підірвати будівлю парламенту Великобританії. Сенс цього діяння абсолютно не зрозумілий... Парламент – символ демократії, він, наче як, обмежує свавілля тирана. То чому ж замість вбивства диктатора прем’єр-міністра і його прибічників, пан V-Вi пропонує знищити будівлю Парламенту. Він це пояснює цілком прямолінійно: «Аби знищити традицію…»
  Це ж яку таку традицію? Традицію демократії? Традицію опору самодержавству? Яку традицію?
   Ну добре, підірвали Парламент, а далі що? Натовп врятованих гомосеків, мусульман і толерастів постояв, сп’янілий від щастя і захоплення від феєрверку, а далі що?! А далі… Традиція знищена, християнство з його цінностями здискредитоване, влада повалена. То що на їх місце має прийти, за логікою авторів фільму, після тої “революції”? Судячи з їхніх симпатій на місце поваленого режиму мають прийти анархія, ісламізація, розгул збоченців і манкуртів. Автори ЦЕ називають справедливістю”? Яка ж тоді дивна в них справедливість!
   Може хтось щось інше угледить? Отже, узагальнюючий портрет носія позитивного світогляду в цій толерастичній лабуді – гомосексуаліст, мусульманин, космополіт, запеклий ворог традицій та історії своєї країни. І тепер питання: до якої ницості треба було дійти авторам фільму, аби витворити отаку агітку, яка пропагує всі ці збочення? Яким хворим має бути британське суспільство щоби цілком спокійно її сприймати та ще й розповсюджувати по всьому світі?
   І найголовніше: якими ж сліпцями треба бути нашим доморощеним "революціонерам", аби не розгледіти всього того загноєного бруду, який міститься у цій малохудожній гидоті?
   Ось так, панове, маємо кіно з пропагандою псевдореволюції толерантності та гомофілії…
Автор – Сіґурд Сварт

вівторок, 14 травня 2013 р.

Нескорений Симчич

   З  нагоди святкувань 757-річчя міста Лева у великій сесійній залі Ратуші відбулося урочисте засідання. Цьогоріч за визначний внесок у національне відродження України, активну громадянську та життєву позицію, звання Почесного громадянина міста Львова надали Мирославу Симчичу, сотенному УПА.
  Історична довідка: Симчич Мирослав Васильович – легендарний сотенний УПА. Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом За заслуги ІІІ ступеня. 5 січня 2013 р/ Мирославу Симчичу виповнилося 90 років. Народився у селі Березів Вижний колишнього Яблунівського, а нині Косівського району 5 січня 1923 р. в сім’ї селян середніх статків. На його виховання великий вплив мав дядько матері – колишній курінний УГА Григорій Голинський.
   У 1941 р. долучився до лав юнацької сітки ОУН. Перед закінченням Коломийського архітектурного технікуму, восени 1943 р. відправлений до першого куреня УНС (Українська народна самооборона) в Космач, де служив кулеметником. Після закінчення старшинської школи у Космачі в 1944-му p. повертається до рідних країв.
Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став бій під Космачем, у якому з радянського боку, окрім дивізії НКВС, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони. З боку УПА – місцеві курені, всього – не менше 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців. За дві з половиною години бою була знищена майже вся колона НКВС – 405 солдатів та офіцерів. В цьому бою загинув і командир дивізії генерал-майор Микола Дергачов.
   В 1949 р. засуджений Івано-Франківським Військовим трибуналом на 25 років позбавлення волі за участь в УПА. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Згодом повторно був засуджений ще на 25 років за участь у націоналістичному угрупуванні.
  У 1963 р. Симчича звільнили. Однак, 30 січня 1968 р. він знову заарештований за ново виявленими обставинами. Після тривалого слідства, навіть справедливе радянське правосуддя не змогло довести жодних ново виявлених злочинів. Проте Верховний Суд СРСР своїм рішенням від 20.01.1970 р. направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 р. (кінець терміну 1982 р.).
   У 1982 р. Мирослав Симчич, не виходячи на волю, визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст.187-І КК УРСР на 2,5 років таборів за наклепи на радянський державний і суспільний лад. Мирослав Симчич був звільнений лише у 1985 р. Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом За заслуги ІІІ ступеня. Нині проживає у м. Коломия Івано-Франківської області, Почесний громадянин Коломиї.
  На урочистостях  Мирослав Симчич поділився своїми роздумами з присутніми: «Я хочу подякувати міській владі за те, що принаймні Львів на сьогоднішній день виглядає українським. Я був в багатьох містах України, і я не відчував себе як в українському місті, таке відчуття було лише у Львові. І це тому,  що тут є українська влада. Мені сьогодні спати не дає наше завтра, яке буде таке, які будемо ми. Само нічого не утрясеться, і якщо є для нас та наших дітей праця, треба закотити рукави й ні одного дня не класти на полицю».
Автор – Ігор Галущак

середа, 8 травня 2013 р.

Про шкідливість міжрасових схрещувань

Для початку нагадаю вам, що далеко не всі вчені визнають приналежність сучасних людських рас до одного виду homo sapiens. Цілком імовірно, що говорячи про раси ми говоримо про різні (хоча й доволі близькі) біологічні види, а не про підвиди одного виду. Як незаперечно свідчать факти, різні раси зробили різний вклад в скарбницю світової культури і науки. Першість европеоїдної (білої) раси тут є беззаперечною. Надзвичайно жалюгідно виглядають спроби окремих псевдовчених применшити роль європеоїдів. Наведу для прикладу таку поширювану ними побрехеньку: стверджується ніби весь світ користується так званими „арабськими” цифрами, і на цьому будується висновок ніби таке велике відкриття обійшлося без участі білої раси.
  Однак простий історичний аналіз розбиває вщент подібні „теорії”. „Арабськими” цифри називаються лише тому, що жителі Європи дізналися про них від арабів. Однак самі араби, запозичили ці цифри в Індії, тому заради історичної справедливості було б правильніше називати ці цифри індійськими. Індія, як відомо, була задовго до появи там арабів завойована арійськими племенами – вихідцями з Європи, що мали білу шкіру, світле волосся і блакитні або сірі очі. Білі арійці створили вищі касти індійського суспільства (каста або на санскриті „варна” – варна перекладається одночасно і як каста і як колір; відразу після завоювання в Індії було створено лише дві варни: білу-арійську і чорну-негроїдну; пізніше наслідком расового змішування стало ускладнення кастової системи). Саме представники вищої білої арійської касти і займалися в Індії наукою і філософією, саме вони і створили ту цифрову систему якою і користується весь сучасний світ. Цілком очевидно, що підкорені арійцями негроїди, зайняті рабською працею, не займалися інтелектуальною діяльністю.
   Таким чином, практично кожне велике відкриття виявляється пов’язаним з Білою расою.
  Останнім часом величезного поширення набула брехня пов’язана з недостатнім розумінням основ генетики. Так стверджується ніби від схрещування генетично віддалених особин (представників різних рас) народжуються більш здорові і більш талановиті діти.
  Однак реальність куди більш прозаїчна. Генетики підтверджують, що міжрасове схрещування в першому поколінні дійсно може дещо „розмивати” спадкову захворюваність (хоча й не обов’язково) – особливо якщо мова йде про генетичні хвороби, що мають яскраво виражену етнічну приналежність (тобто хвороби характерні для певних рас або етносів). У міжрасових гібридів першого покоління може проявлятися (а може і не проявлятися!) явище гетерозису, тобто „гібридної сили”. Але з іншого боку, міжрасові схрещування піддають величезному ризику імунну та інші філогенетично „молоді” системи організму, що особливо помітним стає вже починаючи з другого покоління!
   Тобто на практиці ми дуже скоро отримаємо покоління дітей з явними ознаками виродження, що несуть в собі абсолютно нові генні комплекси, своєрідні бомби уповільненої дії! При цьому може зростати сприйнятливість до інфекційних захворювань, реєструється зростання онкологічних захворювань, зниження рівня імунної та ендокринної систем, погіршуються функції вищої нервової системи, спостерігаються розлади розумової діяльності (зокрема спостерігається зростання схильності до містицизму і релігійності, дуже чітко це помітно на прикладі Латинської Америки і південних районів США – де міжрасові схрещування досягли свого апогею).
   В результаті міжрасових схрещувань в популяції буде накопичуватися все більше і більше людей, що несуть в собі і патологічні гени і нестабільний генотип. Якщо в суспільстві збільшиться кількість таких дітей хоча б на кілька відсотків – це вже трагедія. Знання законів генетики і демографічна ситуація в США уже сьогодні дозволяють вченим спрогнозувати момент коли настане кінець цієї країни як супердержави. Це 2050 р. (плюс-мінус 10 років). Після цього ця країна нічим не буде відрізнятися від бананових республік типу Венесуели чи Колумбії. На провідні позиції у світі вийдуть інші супердержави, де принцип чистоти раси буде збережено. За відсутності країн з чисто білим складом населення (а зараз усе йде до того, що біла раса таки буде знищена) будуть домінувати країни з чисто монголоїдним (жовтим) расовим складом, наприклад Китай.

  Цікава ситуація може виникнути у Європі: адже на сьогодні найбільш чистою в расовому сенсі країною Європи залишається Білорусь – цього було досягнуто завдяки жорсткій міграційні політиці яку провадить тамтешній диктатор Лукашенко. Якщо Білорусі вдасться дотримуватися жорстких міграційних правил ще хоча б 30-40 років, і якщо міграційна політика інших Європейських країн не зазнає кардинальних змін, то саме Білорусь може стати провідною країною Європи, а згодом і всього світу.
   Стосовно України прогноз на сьогодні, нажаль, не втішний. Не дивлячись на те, що біле населення складає в Україні поки що більшість, однак окупаційна жидо-кацапська влада Кравчука-Кучми-Ющенка-Януковіча (не треба звісно переоцінювати значення цих персонажів, самі по собі вони ніщо, однак за їхніми спинами стоїть величезний кагал інородців, таких як Порошенко, Червоненко, Пінчук, Ахмєтов, Фєльдман, Рабіновіч, Бродський, Чєрновєцкій і т.д.) докладає всіх можливих зусиль для того щоб змінити цю ситуацію.
   У період з 1991 по 2006 рр. біле населення України зменшилося з 52 мільйонів чоловік до 47 мільйонів. Взамін цього на територію України завезено кілька мільйонів кольорових: татар, негрів, китайців, в’єтнамців і т.д. Причому ситуація має стійку тенденцію до погіршення. Не дивлячись на все, свідомі Українці продовжують зберігати надію на те, що знайдуться націоналістичні політичні організації і достойні лідери, які зможуть переломити хід подій на користь Українців.
Автор – Ярослав Оболонський

неділя, 5 травня 2013 р.

За Гетьманат і незалежні ЗМІ

У часи, коли українське суспільство перенасичене інформацією, у більшості своєї не якісною, завдяки успішним діям українофобських ЗМІ чи сайтам у світовій марежі Internet, свідомі українські націоналісти з Січеславщини, намагаються відродити справжню суть преси. Зокрема, велику увагу українські націоналісти з Січеславщини приділяють не тільки сайтам у світовій марежі Internet, але й радіомережі та часописам (газети і журнали) незалежних від будь-якої політичної сили, де можна прочитати не про трагічні події або жалобний стогін від діянь “даунєцькай” банди, а про історію (минуле), життя (сучасне) і перспективи державного розвитку (майбутнє) української нації.
  Отже, пропонуємо вашій увазі невеличкий репортаж-інтервю з головним редактором видання Денисом Поліщуком про появу та діяльність нового українського націоналістичного часопису "Січовик".
Коли і за яких обставин зявився часопис "Січовик"?
Наш часопис започаткований групою українських націоналістів зі славетного козацького міста Січеслав (прихильниками ідеї ІІІ-го Гетьманату – уточнення авт.) у квітні 2013 р.. якім набридло мовчати і слухати провелич України і неготовність українців до революції. Це брехня! Протягом квітня 2013 р. нами було вже видано 4 тижневі номери у форматі газети, однак пристосовуючись до жорстокої сучасності з травня 2013 р. наш часопис переходить у формат журнала-місячника, маючи на меті згодом вийти у форматі повноцінного друкованого видання, а зараз поки доступний користувачам світової мережі в електронній версії.
Чому вами була обрана сама ця назва?
Все дуже просто – назвою "Січовик" ми продовжуємо давню традицію видання українських націоналістичних часописів. Згадаємо нещодавнє минуле: 1) "Сурма"підпільний журнал і друкований орган УВО (у 1927-1934 рр.), а пізніше по заснуванні ОУН – друкований орган Організації Українських Націоналістів (з 1935 р.), журнал друкував політичні аналізи та ідеологічні статті, документував підпільні операції ОУН в Україні. 2) "Ідея і Чин" — орган Проводу ОУН-Б на українських землях (у 1942-1946 рр.) в журналі друкувалися офіційні документи ОУН-Б, політико-теоретичні, інформативні й полемічні статті, коментарі й огляди поточних подій, списки полеглих на полі слави, бібліографії підпільних видань. 3) "Розбудова нації" – ідеологічний друкований орган Проводу Українських Націоналістів, заснований у січні 1928 р., видавався легально в Чехословаччині, а от розповсюджувався нелегально в Польщі й Румунії. Тому, ми вирішили, власне назвою підкреслити свою приналежність до козацької і ОУНівської минувшини – "Січовик" – козак Запорозької Січі, український націоналіст і нащадок ОУН-УПА. Коротко і ясно.
Редакційна колегія та дописувачі статей у вашому часописі є прихильниками ідеї ІІІ-го Гетьманату?
Відповідь буде неоднозначною – і так, і ні. Учасники редакційної колегії, а це головно 4 особи, сповідують ідеї традиційного українського націоналізму Миколи Міхновського, В’ячеслава Липинського, Дмитра Донцова, Миколи Сціборського. Ми не намагаємось перекрутити ідеї наших ідеологів чи використати їх у своїх власних інтересах, ми поширюємо ідеї серед громадян України. Наша мета – побудова української держави нового типу – Гетьманат, і давайте без цифр. Багато хто, переглядаючи нашу рубрику "За Гетьманат", називають саму ідею Гетьманату монархічною, але хіба був Богдан Хмельницький чи Іван Мазепа монархом /монархістом? – Звісно, що ні! Що стосується Павла Скоропадського, то тут треба глибше дивитись у події 1918 р., коли Українська Держава не тільки була розірвана між різними політичними і ідеологічними течіями самих українців, але й оточена одвічними ворогами – ляхами, москалями, мадярами, румунами і жидами. Гетьмана, в українській історичній традиції, завжди обирають на старшинській і козацькій раді представниками від всіх верств населення, а монарха ні. Хіба може населення Великої Британії, Нідерландів чи Данії обирати собі короля? – Звісно, що ні. То де ж в ідеї Гетьманату простежується монархізм? – Ніде. Це все вигадки ревізіоністів і тих, хто сплюндрував одвічні доктрини українського націоналізму. Повертаючись до питання про дописувачів статей, то ми намагаємось навернути їх на свою лінію не застосовуючи сили, хтось приєднується, хтось залишається при своїй думці.
Як ви оцінюєте своє майбутнє – ваш часопис має продовжити той шлях, яким йшли "Сурма" і "Розбудова нації"?
Ми, як і багато інших пересічних українців, віримо у перемогу української нації в багатовіковій боротьбі за своє вільне державотворення на своїй землі. На відміну від політичних партій чи громадських організацій, наш часопис і Рух за Гетьманат, ідею якого ми просуваємо на шпальтах "Січовика", не намагається дискредитувати ідеї своїх ідеологічних попередників. На жаль, для таких націоналістичних часописів як "Сурма" і "Розбудова нації" все вийшло не дуже оптимістично, бо українська нація була знекровлена і втратила власну державність. Сьогодні, коли ми маємо власну державу, нам треба всім згуртуватись і знищити владу українофобів-окупантів. Наша мета, про яку я вже говорив раніше, це побудова Гетьманату. Тому, наразі ми цю ідею пропагуємо. Коли наш Рух за гетьманат буде мати міцний фундамент, власне тоді і має відбутись знищення антиукраїнської влади. Доки українці терплять, доти "даунєцька" банда керує, ну а ми, намагаємось пропагувати свої ідеї.
І на останок, що ви побажаєте тим, хто ще не знає про існування часопису "Січовик"?
Побажаємо скоріше приєднатись до кола наших читачів! Ми не робимо чогось неймовірного, ми починаємо з найменшого, аби в подальшому досягнути великої мети. Ми сприймаємо адекватну обєктивну критику, якщо вона не стосується наших ідеологічних засад. Якщо люди прагнуть з нами подискутувати ми завжди раді перейти у конкретний словесний двобій – без образ і кровопролиття – коротко, ясно і правдиво, за наявності документальних чи архівних свідчень. Для читачів нашого часопису додам на останок, що відзначуючи нашу пов'язаність з революційним поколінням наших найближчих попередників – з УВО-ОУН-УПА-УНА-УНСО – творимо нове видання з популяризацією ідей українського революційного націоналізму без домішок і перекручень та пропагандою Руху за Гетьманат.
Дякуємо за бесіду! Бажаємо успіху у ваших нелегких починаннях!
Дякую вам, що в нас вдалась така конструктивна бесіда. До нових зустрічей. Хай буде!
Розмову провів Павло Ковальов