понеділок, 20 серпня 2018 р.

Військовий парад як вияв здорового мілітаризму

Майдан. Музиканти у піксельці п'ють каву і курять, розмістивши інструменти на парапетах. Хлопці у розгрузках та нових беретах їдять у фастфудах. Простір дороги заполонила урочиста сцена. Спекотний день репетиції параду. Приємний пейзаж.
   Та й парад до Дня Незалежності це приємно. Більше того гарно. Здоровий державний мілітаризм. Чиста техніка, яка пізнала або скоро пізнає бойову багнюку. Дійсно бойові прапори частин.
   Що святкувати, коли триває війна? — Принаймні те, що українська армія не переходить Збруч, а знаходиться за тридцять кілометрів від кордону. Та й треба більше святкувань, бо якось дістала ця українська вічна незадоволеність. Тому парад — це круто!

середу, 15 серпня 2018 р.

Фашизм – шлях відчайдухів-романтиків

Йшов 1807-й рік. Битва при Ейлау. Один із наполеонівських кавалеристів-офіцерів, побачив, що його підлеглі пригинають голову під ворожими кулями і не так вже й сильно рвуться у наступ. Він не розгубився і вигукнув: «Вище голови! Це кулі, а не випорожнення!». Інший офіцер наполеонівської армії якось влучно сказав: «Гусар, який не помирає до тридцяти – лайно, а не гусар». Сам Наполеон І Бонапарт помер у тридцять чотири. Чому? Відповідь проста: вінн, як і його армія – були фашистами.
   Так-так, вам не здалося. Фашизм початку ХІХ-го ст. кликав у далекі військові походи відчайдухів-романтиків, провідником яких і був Наполеон. Поет-декадант Шарль Бодлер описав ті часи, як "останній зліт героїки на фоні загального занепаду". Виявилося, що не останній. Останнім був фашизм, народжений в післявоєнній Італії.
   Політологія розглядає два можливих визначення фашизма. Перше – це спадщина італійських фронтовиків і футуристів, втілена зусиллями Беніто Муссоліні. Іншими словами, фашизм – це автентичний італійський фашизм. Друге визначення з’явилося дещо пізніше – у другій половині ХХ ст.. Коли почали розбиратися в подіях першої половини – середини ХХ ст., виявилося, що багато режимів мали спільні ознаки. Найцікавіше те, що різні інтелектуали в різних місцях планети прийшли до схожого визначення. Скажімо, у США з’явилася така звана "Школа нового консенсусу", яка, мабуть, одна з перших сказала, що фашизм – це набагато більше за Італію.
   Проте, світ складніший за політологію, і явища в ньому, часто не можна виразити науковим детермінізмом. Цікаво його вивчати зі слів тих людей, які безпосередньо брали участь в подіях, зі слів самих фашистів. Наприклад, зі слів секретаря Ернста Юнґера – Арміна Мьоллера, який є автором невеликої статті "Фашистський стиль". Останній дає настільки чудове визначення цьому явищу, що, неволею, відразу самому хочеться стати фашистом. Він говорить: «Фашизм – це стиль життя». Армін Мьоллер висловлює надзвичайно важливу думку – фашисти знаходили спільну мову не за рахунок спільних ідей, а через спільні форми, себто спільний стиль. Саме тому італійський фашизм симпатизував іспанським фалангістам. Армін Мьоллер одним махом об’єднав всіх правих радикалів, назвавши всіх фашистами! Представників, нині популярної серед традиціоналістів, Консервативної Революції, він так само назвав фашистами.
   Якщо ж намагатися окреслити ці "фашистські форми", то ми отримаємо культурну парадигму, близьку до людину воїна авраамічної традиції, або, скажімо японського самурая. Буття-до-смерті Мартіна Гайдеґґера є основним стовпом фашизма Арміна Мьоллера. Неважливо, чи помреш ти під час Хрестового походу, або Джихаду, важливо взяти участь. Неважливо, чи може виконати самурай наказ сьоґуна, чи ні – важливо його виконувати. Найбільшу цінність представляє не наслідок, не профіт, отриманий від дії, а сама дія. Дія – це художній акт, фашист – це актор життя.
   Культ смерті, що присутній в кожному фашистському русі, є кульмінацією вистави. Фашистська смерть має бути здійснена як вчинок. Від того – культ героя, притаманний правим, і культ війни, де це герой може народитися. Чи, наприклад, революція, де людина може перетворитися в героя, або мученика, що, в принципі, в даному випадку те саме. Мова йде до того, що фашизм – це трохи ширше за міжвоєнний період, за партію, за політичні погляди.
   У другій половині ХХ ст. в СССР жив такий собі музикант Сергєй Курьохін. Під час одного інтерв’ю у нього запитали, що він думає про фашизм, на що музикант відповів: «К вопросу о фашизме... "Фашизм" присутствует во всех явлениях культуры. Можно рассматривать любое явление как "начинающийся фашизм", "задавленный фашизм", "явный фашизм", "фашизм, отрицающий фашизм "и пр. Все имеет в себе зародыш "фашизма". А под фашизмом в чистом виде я понимаю романтизм. Если доводить романтизм до логического конца, он приводит к фашизму. Если вы романтик по ощущениям — вы должны обязательно остановиться. Иначе будете фашистом. Либо следовать до конца и становиться фашистом, либо отрицать романтизм».
   У сучасного культуролога з Москви, Бориса Хазанова, є стаття, присвячена діяльності Ернста Юнґера. У ній автор виокремлює окремий тип людей, представників якого неможливо поєднати воєдино, але, разом з тим, стає зрозуміло, що всі вони чимось схожі. Для прикладу, Ернст Юнґер, П’єр Дрійо ля Рошель, Юкіо Мішіма, Антуан де Сент-Екзюпері. Політичні погляди різні, світогляд різний, але стиль – один і той самий! Це, свого роду, культурний фашизм. Німець Юнґер, до речі, з усіх перелічених осіб, єдиний, хто помер від старості; француз Дрійо ля Рошель застрелився; японець Мішіма зробив харакірі; а Сент-Екзюпері розбився на літаку в пустелі... І хіба всі вони не романтики? Хіба всі вони не заперечили "реальність" в ім'я якихось, навіть їм до кінця незрозумілих, ірраціональних речей? Залізні люди, "практичні мрійники", титани духу, які змінювали світ.
   Фашизм  це насправді про містику, про таємницю, про мрію. Про щось таке, що складно описати. Хоча може ми й помиляємось. Може фашизм  це партія, корпоративізм і нудний для обивателя націоналізм. Зрештою, ми намагалися не переказати статті, а поділитися домислами, міркуваннями, рефлексіями... У будь-якому випадку, краще самі прочитайте.
За матеріалами "Справжньої Окраїни"

пʼятницю, 10 серпня 2018 р.

Вклонитися Маннергейму, вибачитися перед фінами

Війна — справа мужніх і хоробрих, чиї серця сповнені прагненням справедливості. Але часи невблаганно змінюються, диктуючи нові правила, які створили люди, що і дня не нюхали пороху, мерзлого ґрунту та гнилої плоті. Тож благородний похід в ім'я високих ідеалів, оспіваний трубадурами та кобзарями, став надбанням підручників з історії, поступившись місцем антигуманній агресії задля матеріальної наживи.
   Ймовірно, що так розмірковував і фінляндський маршал, регент і президент вільної держави Суомі — Карл-Ґустаф-Еміль Маннергейм. Він наголошував, що нова (сучасна) доба приносить з собою нові обов'язки, але, як і раніше, всі основні питання людства вирішуються залізом та кров'ю. Ореол героїзму та святості ще довго буде супроводжувати цю постать сучасної історії Фінляндії, постать захисника державної незалежності.
   Саме з метою вклонитися маршалу Маннергейму та звернутися до фінської нації, у Гельсінкі завітав речник "Правого сектору" та директор видавництва "Zалізний тато" — Дмитро Савченко. Він, як персона відома у націоналістичному русі, від імені українців вибачився перед народом Фінляндії за участь наших пращурів у Зимовій Війні (30.ХІ.1939-13.ІІІ.1940) на боці агресора  армії СССР. Звернення було зроблено 26 липня цього року на могилі фінляндського маршала.
Звернення Дмитра Савченка до фінської нації
   Вчинок речника "Правого сектору" сміливо можна прирівняти до дипломатичного кроку окремо взятої людини, яка не дивлячись на політичну ситуацію у Європі, встановлює мости між дружніми Україні державами. І це не дивно, адже постать Карла-Ґустафа-Еміля Маннергейма для Фінляндії завжди актуальна так само, як для нашої країни постать гетьмана Павла Скоропадського. Тож попри будь-які спроби москалів розсварити наші вільні нації, ми не зупинимось на досягнутому, продовжуючи справу славних попередників.
Автор — Денис Ковальов

неділю, 5 серпня 2018 р.

Права пост-людини

Ідеологія так званих "прав людини" на ділі захищає всі відозміни людських індивідів до рівня в якому вже важко зауважити риси властиві людині. Людям властивий поділ на дві статі; людям властиво належами до спільнот за ознакою раси, етносу та релігії; людям властиві емоції та дії, зокрема такі які розглядаються толератними моралістами як насильство (не говоримо добре це чи погано, така вже природа людей); людям властиво вигадувати, брехати чи надихатись прекрасним; людям, як й іншим живим істотам, властивий інстинкт захищати свій життєвий простір...
   Ідеологія так званих "прав людини" захищає індивіда у відриві від його раси, етносу, культурного тла, релігії, тепер вже й статі. Змінювати релігію вже можна, можна навіть почути, що в кожного вона індивідуальна. Можна виявляється змінювати національність (хоча б у "цивільному" сенсі пов'язаному з поняттям громадянства). Якщо ці фундаментальні приналежності дозволено змінювати, "прогрес" приніс подальші "покращення" — зміну статі. Це вже удар не тільки по "духовній" складовій людської сутності, а й по біологічній!
   Так, процес видається абсурдним, якщо не оминути нову (псевдо)філософію розкручувану глобалістами: мова йде про трансгуманізм! Тобто проголошення людини не вінцем творіння/еволюції, але лише ланкою, яку слід подолати та переступити на шляху до пост-людини "покращеної" винаходами науки та техніки (штучний інтелект, генні модифікації тощо). До речі, релігію було оголошено перешкодою до такого "світлого майбутнього" самим автором терміну "трансгуманізм" Джуліаном Гакслі, що і пояснює антирелігійну істерію лібералів та їх позашлюбних дітей з усього лівого спектру.
   На справді йдеться про штучне проектування пост-людини як ідеального споживача та виробника, який не буде ані любити, ані ненавидіти, ані проявляти агресії, ані вірити в Бога, не матиме емоцій, не брехатиме, а головне справно платитиме податки. Цю рису біоробота-постлюдини було названо чи не найвижливішою його корисною рисою на з'їзді філософів та економістів в Амсетрдамі, який відбувся весною 2018 р. за участі таких знакових постатей постмодерної філософії як Петер Слотердейк та Славой Жіжек. Транс-люди будуть звісно ж позбавлені статі та сексуальності, адже ці дві ознаки "старих" людей (ну таких як у кривавому Середньовіччі) заважають економіці (і звісно породжують сексуальні домагання на робочому місці).
   Пост-люди не матимуть статі, а тому менеджер буде працювати. Дивлячись на пики активістів рухів на захист статевих збоченців, розумієш, що ці пророцтва цілком реальні. Народження дітей заміниться на їх вирощення в лабораторних умовах і з генетикою потрібною для глобального естеблішменту, хоч звісно спершу споживачам розповідатимуть, що генетична модифікація їх дітей це просто ще один спосіб уникнути можливих хвороб, і так далі, і тому подібне... Люди з генами страуса, щоб швидше бігати, чи очима протезами, щоб далі бачити цілком вписуються в ще одне явище  трансабільності, тобто свідомого самокаліцтва, що дає змогу до того здоровим людям встановлювати собі протези.
   По суті модифікація організму технічними пристроями за задумом глобалістів має стати прийнятним явищем, що перетворює людину, чи то пак симбіоз людини й машини, в засіб виробництва вже в буквальному сенсі. І цей широкий відступ від заявленої теми статті потрібен був для того щоб описати весь ряд запланованих перетворень зі знищення людськості. Ось далеко не повний перелік: атеїзм, антирасизм, масова міграція та змішання рас та етносів, ГМО, зрощення фарма-корпорацій та виробників харчів, пропаганда змін статі та статевої орієнтації тощо. Ідеологія прав людини є лишень юридичною обгорткою для забезпечення цих процесів та майбутнього урегулювання пост-людського суспільства напівлюдей-напівроботів без віри, етносу, раси, статі та інших людських "недоліків"! Ідеальних рабів глобального капіталу, як "заповідав" Джордж Орвелл.
За матеріалами "Зентропа Україна"

середу, 1 серпня 2018 р.

Соборній Україній — автокефальну Церкву!

Московія мріє нас знищити! Америка забрала в нас зброю! Європа хоче нашої капітуляції! Так, усі наші сусіди бажають наших територій. А Україна дедалі більше нагадує обложену фортецю, стіни якої доводиться захищати від ворога ззовні й від ворога зсередини. І внутрішній бік стін загрожений страшніше ніж зовнішній.
   Власне, цим Україна дуже нагадує Церкву. А найпаче тим, що списки ворогів майже збігаються. Бо ж у Церкві багато щурів, багато лицемірів. І ось тим Церква теж нагадує Україну. Адже Церква попри те існує дві тисячі років й, хоч би що там сталося, існуватиме до кінця світу. Бо віра перемагає все.
   Українці переважно сумніваються в тому, чи виживе Україна вже в найближчі часи. Бо зневіра вбиває все! Українці мають навчитися вірі. Церква — єдине місце в світі де цьому вчать професійно. Amen.