середа, 15 серпня 2018 р.

Фашизм – шлях відчайдухів-романтиків

Йшов 1807-й рік. Битва при Ейлау. Один із наполеонівських кавалеристів-офіцерів, побачив, що його підлеглі пригинають голову під ворожими кулями і не так вже й сильно рвуться у наступ. Він не розгубився і вигукнув: «Вище голови! Це кулі, а не випорожнення!». Інший офіцер наполеонівської армії якось влучно сказав: «Гусар, який не помирає до тридцяти – лайно, а не гусар». Сам Наполеон І Бонапарт помер у тридцять чотири. Чому? Відповідь проста: вінн, як і його армія – були фашистами.
   Так-так, вам не здалося. Фашизм початку ХІХ-го ст. кликав у далекі військові походи відчайдухів-романтиків, провідником яких і був Наполеон. Поет-декадант Шарль Бодлер описав ті часи, як "останній зліт героїки на фоні загального занепаду". Виявилося, що не останній. Останнім був фашизм, народжений в післявоєнній Італії.
   Політологія розглядає два можливих визначення фашизма. Перше – це спадщина італійських фронтовиків і футуристів, втілена зусиллями Беніто Муссоліні. Іншими словами, фашизм – це автентичний італійський фашизм. Друге визначення з’явилося дещо пізніше – у другій половині ХХ ст.. Коли почали розбиратися в подіях першої половини – середини ХХ ст., виявилося, що багато режимів мали спільні ознаки. Найцікавіше те, що різні інтелектуали в різних місцях планети прийшли до схожого визначення. Скажімо, у США з’явилася така звана "Школа нового консенсусу", яка, мабуть, одна з перших сказала, що фашизм – це набагато більше за Італію.
   Проте, світ складніший за політологію, і явища в ньому, часто не можна виразити науковим детермінізмом. Цікаво його вивчати зі слів тих людей, які безпосередньо брали участь в подіях, зі слів самих фашистів. Наприклад, зі слів секретаря Ернста Юнґера – Арміна Мьоллера, який є автором невеликої статті "Фашистський стиль". Останній дає настільки чудове визначення цьому явищу, що, неволею, відразу самому хочеться стати фашистом. Він говорить: «Фашизм – це стиль життя». Армін Мьоллер висловлює надзвичайно важливу думку – фашисти знаходили спільну мову не за рахунок спільних ідей, а через спільні форми, себто спільний стиль. Саме тому італійський фашизм симпатизував іспанським фалангістам. Армін Мьоллер одним махом об’єднав всіх правих радикалів, назвавши всіх фашистами! Представників, нині популярної серед традиціоналістів, Консервативної Революції, він так само назвав фашистами.
   Якщо ж намагатися окреслити ці "фашистські форми", то ми отримаємо культурну парадигму, близьку до людину воїна авраамічної традиції, або, скажімо японського самурая. Буття-до-смерті Мартіна Гайдеґґера є основним стовпом фашизма Арміна Мьоллера. Неважливо, чи помреш ти під час Хрестового походу, або Джихаду, важливо взяти участь. Неважливо, чи може виконати самурай наказ сьоґуна, чи ні – важливо його виконувати. Найбільшу цінність представляє не наслідок, не профіт, отриманий від дії, а сама дія. Дія – це художній акт, фашист – це актор життя.
   Культ смерті, що присутній в кожному фашистському русі, є кульмінацією вистави. Фашистська смерть має бути здійснена як вчинок. Від того – культ героя, притаманний правим, і культ війни, де це герой може народитися. Чи, наприклад, революція, де людина може перетворитися в героя, або мученика, що, в принципі, в даному випадку те саме. Мова йде до того, що фашизм – це трохи ширше за міжвоєнний період, за партію, за політичні погляди.
   У другій половині ХХ ст. в СССР жив такий собі музикант Сергєй Курьохін. Під час одного інтерв’ю у нього запитали, що він думає про фашизм, на що музикант відповів: «К вопросу о фашизме... "Фашизм" присутствует во всех явлениях культуры. Можно рассматривать любое явление как "начинающийся фашизм", "задавленный фашизм", "явный фашизм", "фашизм, отрицающий фашизм "и пр. Все имеет в себе зародыш "фашизма". А под фашизмом в чистом виде я понимаю романтизм. Если доводить романтизм до логического конца, он приводит к фашизму. Если вы романтик по ощущениям — вы должны обязательно остановиться. Иначе будете фашистом. Либо следовать до конца и становиться фашистом, либо отрицать романтизм».
   У сучасного культуролога з Москви, Бориса Хазанова, є стаття, присвячена діяльності Ернста Юнґера. У ній автор виокремлює окремий тип людей, представників якого неможливо поєднати воєдино, але, разом з тим, стає зрозуміло, що всі вони чимось схожі. Для прикладу, Ернст Юнґер, П’єр Дрійо ля Рошель, Юкіо Мішіма, Антуан де Сент-Екзюпері. Політичні погляди різні, світогляд різний, але стиль – один і той самий! Це, свого роду, культурний фашизм. Німець Юнґер, до речі, з усіх перелічених осіб, єдиний, хто помер від старості; француз Дрійо ля Рошель застрелився; японець Мішіма зробив харакірі; а Сент-Екзюпері розбився на літаку в пустелі... І хіба всі вони не романтики? Хіба всі вони не заперечили "реальність" в ім'я якихось, навіть їм до кінця незрозумілих, ірраціональних речей? Залізні люди, "практичні мрійники", титани духу, які змінювали світ.
   Фашизм  це насправді про містику, про таємницю, про мрію. Про щось таке, що складно описати. Хоча може ми й помиляємось. Може фашизм  це партія, корпоративізм і нудний для обивателя націоналізм. Зрештою, ми намагалися не переказати статті, а поділитися домислами, міркуваннями, рефлексіями... У будь-якому випадку, краще самі прочитайте.
За матеріалами "Справжньої Окраїни"

Немає коментарів:

Дописати коментар