субота, 20 квітня 2013 р.

Український Горст Вессель

Цього тижня в різних куточках України (у Львові, Січеславі, Полтаві, Харкові, Чернівцях, Ужгороді, Вінниці, а головне, в Одесі) відбулись різного роду акції пам’яті молодого українського націоналіста, одесита Максима Чайки. Так сталось, що в часи незалежної України, коли ніби українські патріоти та націоналісти мають право вільно розпоряджатись своїм власним життям та боронити Батьківщину від окупантів та нелегалів, все стало з ніг на голову – українці і досі пригноблена нація на своїй землі, а особи неукраїнської національності панують над корінною титульною нацією.
   Не так давно, а саме 4 роки тому 17 квітня 2009 р. близько 22:25 від ножових поранень помер український націоналіст і наш побратим Максим Чайка, що обіймав посаду десятника Одеської обласної організації “Слава і Честь”. Пізніше, вже після кількох гучних акцій націоналістів в Одесі, нарешті стали відомі подробиці інциденту, протягом 3 тижнів працівники МВС та СБУ приховували факт вбивства Максима Чайки. Одже, пізно ввечері п’ятеро молодих парубків на чолі з Максимом Чайкою вийшли з клубу “Горіх” і попрямували Олександрівським проспектом в бік вулиці Дерибасівської, прямуючи через книжковий ринок вони натрапили на групу антифашистів, з сімох чоловік. Відчуваючи свою чисельну перевагу, дегенерати з “Aнтифа” кинулися на українських націоналістів, які в свою чергу дали їм достойну відсіч. Отримавши щедрого ляпаса, червоні вилупки з Aнтифа” вирішили застосувати знаряддя нечесної гри – один із них дістав ніж. Виникла друга недовготривала сутичка, після якої дегенерати з  Aнтифа” розбіглися, а Максим Чайка поранений впав на бруківку. Ножовий удар під праву пахву виявився фатальним. Попри всі намагання побратимів кров неможливо було зупинити. Швидка допомога приїхала за 20 хвилин і без особливого ентузіазму лікарі завантажили нашого побратима, українського націоналіста, що стікав кров’ю, до карети. Помер він за пів години в операційній.
Максим Чайка  борець з ворогами України
   Відеозапис сутички зберігся на плівці цілодобової камери спостереження книжкового ринку, і до ранку майже всі червоні вилупки з “Aнтифа” були затримані органами МВС і доправлені до Приморського райвідділу міліції. У своїй заяві організація дегенератів “Aнтифа” назвала вбивство українського націоналіста самообороною і заперечили політичний мотив вбивства, однак встановленно що вбивця Максима Чайки є членом цієї антиукраїнської організації — Андрій Довгань, який як щур втік і наразі його місце знаходження невідоме. Виродка-різака було оголошено у всеукраїнський розшук. Наразі розслідування і досі триває.
   Вже чотири роки минуло з дня загибелі Максима Чайки, який загинув як воїн, в боротьбі за все українське та проти всього антиукраїнського. Україна і досі спить! Українська нація у ХХІ ст. незважаючи на всі визвольні змагання несе хрест рабства. Але українські націоналісти не зупиняються на досягнутому – Україна здобула незалежність зовнішню, залишилась незалежність внутрішня! Боротьба триває!
   Сьогодні, український націоналістичний рух перебуває під шаленим тиском антиукраїнських сил, це дещо нагадує ситуацію у німецькій Ваймарській республіці в кінці 1920-х – на початку 1930-х рр., коли представники націонал-соціалістичного німецького руху намагались відстояти власну німецьку ідентичність та самостійність у боротьбі з червоною анти німецькою сіоністською гідрою.
   Як історик, пишучи цю статтю хочу провести паралелі і нагадати всім читачам про видатного націонал-соціалістичного героя Третього Райху – Горста Весселя, який так само, як і Максим Чайка, героїчно загинув у боротьбі з червониии вилупками.
Горст Вессель  герої Третього Райху
  Отже, було це пізно ввечері 14 січня 1930 р., коли на молодого штурмфюрера берлінського відділу штурмових загонів SA Горста Весселя в дверях його квартири на Александерплятц було скоєно напад членами забороненого, в той час комуністичного озброєного осередку, Червоний Фронт – Rоt Frоnt.
   Горст Вессель був поранений в голову Альбрехтом Гьолерем, активним діячем Комуністичної партії Німеччини, однак друзі Горста Весселя відмовилися від надання йому першої медичної допомоги, так як лікар був представником семіто-хамітської етнічної групи. Молодий штурмфюрер був доставлений в державну лікарню у Берлінер-Фрідріхсгайн і боровся за життя протягом місяця.
  Кілька днів по тому лідер Берлінського партійного відділу-гау NSDAP Пауль Ґьоббельс особисто відідав пораненого героя у лікарні. Він повільно ступав маленькою кімнатою на першому поверсі лікарні, крокуючи до ліжка Горста Весселя. Коли Пауль Ґьоббельс побачив тіло штурмфюрера SA, він був шокований від цього видовища – куля в голові наробила жахливої ​​шкоди цієї та непоправних втрат молодому берлінському націонал-соціалісту, який мав стати героєм нової Німеччини.
Пісня Горста Весселя – гімн SA та NSDAP
   Для яскравості і правдивості події наводимо авторські цитати Пауля Ґьоббельса взяті з його щоденика: «Його обличчя спотворене. Я насилу впізнав молодого Горста. Але він був щасливий. Його чіткі, яскраві очі сяяли мов зірки. Ми не могли говорити довго, так як лікар велів йому зберігати спокій, але його молода, яскрава посмішка долає кров і рани. Він все ще вірить у перемогу нашої великої ідеї. Йому не дозволяють читати. Він може тільки говорити. Чи побачу я його знову? Хто знає! Якщо зараження крові не буде активно і швидко прогресувати, все буде в порядку. Однак все склалось не на користь Горста, зараження крові розвивалось. У четвер я знов прийшов відвідати його. Він хотів поговорити зі мною. Лікар дав мені хвилину. Горст не знає, наскільки серйозним є його стан, але він відчуває, що це може бути його останнім разом. Його очі, його руки, його гарячі сухі губи, однак часу обмаль. Лікар просить мене залишити його і я їду з важким серцем. Я боюся, що бачив його штурмфюрера Весселя востаннє.»
   Горст Вессель помер о 6:30 у неділю, 23 лютого 1930 р. від зараження крові, після важкої боротьби не тільки із хворобою, але й з ворогами нової Німеччини. Молодий штурмфюрер SA помер, однак його героїчний дух боротьби залишився вічно жити у наступних поколіннях! Він знав це, а тому сам створив гімн нової Німеччини, увіковічнивши себе в словах: «У марші дух його, і в наших щільних рядах! Він крокує з нами, поруч…».
   Такі далекі і ніби різні – Максим Чайка і Горст Вессель, однак такі близькі по духу герої – вони не мають право на забуття! Слава, чин і дух їх боротьби за національну державу буде жити у сучасниках, які продовжують боротьбу з ворогами! Порівнюючі ці дві постаті, тобі, шановний читачу, хотілося б донести істину цієї трагічної миті: «У боротьбі народ перетоплюється у націю…» так само і два молодих героя Горст Вессель і Максим Чайка перетворились на героїв завдяки реальній боротьбі, дієї, а не словами!
Розповідь Максима Чайки про боротьбу в Одесі
  Сьогодні, ми не маємо право їх забути! Ми маємо пам’ятати поступ цих двох героїв! Українські націоналісти, прийшов час збудити приспаний народ! Піднімемо прапори перемоги! Дух Чайки та Весселя поведе нас вперід! У пам'яті залишається лише спогад про непересічну особистість (Максим Чайка і Горст Вессель), яка прагнула змінити світ, зробити його добрішим та кращим, не здати ні крихти території рідної Батьківщини. Молоді герої націоналістичного руху жили жадобою перемоги і не пасували перед труднощами, навіть коли це торкнулось власного життя.
   Про Максима Чайку багато можна згадувати як про активіста, громадського діяча, друга, товариша і побратима. Він жив для інших, для України. Його справою стала Україна для українців і за неї він поклав своє молоде життя з ворогом, що зневажав його як українця. Так само і Горст Вессель, що жив однією великою метою – побудовою націонал-соціалістичної Німеччини німецької нації, однак і йому завадили власноруч долучитись до націоналістичного будівництва вороги.
   Зразкові герої – Горст Вессель та Максим Чайка – сенсом їх життя не стали ні влада, ні кар'єра, ні гроші. Вони, приклад для наслідування! У них були інші, високі цінності, які, на жаль, сучасне українське суспільство не вельми цінує. Їх житєвим правилом було допомагати друзям, побратимам, українцям. Обидва лицарі одвічної стихії націоналістичної боротьби (Горст Вессель та Максим Чайка) не соромились своїх націоналістичних переконань. Навпаки, вони всіляко відверто і вперто відстоювали принципи націоналізму, чим викликали до себе повагу друзів і водночас ненависть ворогів. Вони були сильною і незламною особистістю, кожен окремо, однак по-своєму. Їх переконань не змінив навіть замах на життя, бо вони були готові прийняти смерть, навіть таку підлу, від одвічних ворогів своєї нації.
  Герої не вмирають, вони лише відходять у вічність, залишаючи за собою ідеї та справи, послідовників! І жоден з героїв, а ні штурмфюрер Вессель, а ні десятник Чайка не помер, вони лише відійшли у вічність, передавши свою справу нам, своїм наступникам, ідейним послідовникам. Тепер вага обов'язку лежить на наших плечах, а коротке життя Максима Чайки та Горста Весселя стане прикладом і дороговказом щоб сповнити своє приречення до кінця.
Буде колись в Україні так, як було колись у Третьому Райху: «В німецькій Німеччини робітники і студенти, селяни та вчителі будуть йти разом співати пісні. А молодий натхненник руху, який був здоланий фізично у бою ворогами, духовно буде з ними. І це буде моментом екстазу, часом натхнення нації!»
Пам'ятай: "Українці мають бути солідарні один до одного!"
   Згадуючи сьогодні, чотири роки після героїчної смерті молодого націоналіста Максима Чайку, хотілося б підкреслити, що героїчним робить його не світлини чи сторінка у соціальній мережі, а радикальна дія довжиною у коротке молоде життя робить його безсмертним – той момент як він жив, і як він помер.
   Українські націоналісти, цей заклики лунає для вас! Сьогодні, у часи внутрішньої окупації ми маємо згуртуватись, і побачити перед собою далекосяжну мету – Велику Україну, з українськими містами та селами, вулицями яких будуть марширувати нескінченні колони націоналістів, а дух їх буде просякнутий героїзмом молодого націоналіста – Максима Чайки. Настає час, коли пробудившись, нова Україна вимагатиме своїх законних прав: національної свободи та економічного процвітання! Антиукраїнські репресії будуть продовжуватися і надалі, тому що ми – українські націоналісти, продовжуємо справу Максима Чайки та інших наших героїв. Стає очевидним, що пункти Декалогу «Здобудиш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї» та «Пімстиш смерть Великих Лицарів» є близькими як ніколи!
   Смерть на те і є, аби зупинити життя, але найгірше, коли вона забирає молодих, повних сил і мужності, вірних синів рідної землі, котрі вирішили присвятити своє життя боротьбі за Ідею Nації і знайшли свою смерть у нерівній боротьбі із її підступними ворогами. Однак дух Максима Чайки йде з нами по духу, і сьогодні має звучати новий гімн, славень новітньої соціал-національної української революції! Нехай здіймаються прапори угору! Ми йдем вперід, здобути те, що нам належить!
   Слава нації! – Смерть ворогам! Вічна пам’ять воїнам-націоналістам! Вічна пам’ять полеглим героям!
Автор – Денис Поліщук

понеділок, 15 квітня 2013 р.

Патріотизм проти націоналізму

Зараз нам постійно підсовується тупувато-дегенеративна ідея про те, що Патріотизм і Націоналізм – далеко не одне і теж, або, навіть, що це – ворожі один-одному поняття. Згадаймо такий “інтелектуальний” клич: «Молодь проти націоналізму, молодь за патріотизм!».
 Така масована пропаганда втовкмачує в голови: Патріотизм – це територіальне уподобання; Націоналізм – кровно-культурне. Вірити в таке можуть тільки не дуже розумні та далекоглядні люди. Ми не відносимо Вас до таких, а тому давайте разом поглянемо на правдивість, або хоча б логічність таких тверджень.
 По-перше, поговоримо про “ненаціональний патріотизм” та про “патріотичний націоналізм”. Спитаймо себе, чи може бути глибоким прив’язання до якоїсь території (фактично, до купки землі) без прив’язання до культури, мови, інтересів народу, який живе на цій території, без прив’язання до могил предків? Чи зможе людина, всі прив’язання якої – це спомини про “родной дворик и школу” та “счастливые годы студенчества”, спромогтися на які-небудь жертви, або хоча б дії в ім’я цієї території? Безумовно ні.
   До того ж, кожний може зв’язувати такий свій патріотизм до однієї території зі своїми симпатіями до іншої держави. Наприклад, trc-мер Москви – Лужков – великий патріот Криму. Більшість російської меншини в Україні, безумовно, є патріотами Слобожанщини, Донеччини, Запоріжжя, і ще більше – Києва – “матери городов русских”, і взагалі – вони патріоти “Малоросії”, але в складі “Великой России”. Мадяри, що живуть в Мукачево та районі Берегово на Закарпатті – патріоти Закарпаття, тільки бажано без українців і з назвою Східна Мадярщина. Саме тому ці “наші патріоти” за триста років свого проживання на нашій землі не вивчили ні української мови, ні культури, не сприйняли наші національні інтереси, як свої. Це патріоти української території і вороги української державності. Але це хоча б нації, які в процесі окупації України, прожили тут по декілька сотень років – в них вже з’явилися свої могили предків, свої прив’язання до нашої землі, вона їм не байдужа. Вони ворожі до України і українців, але “дружні” до нашої території.
   Інші національні меншини, які під виглядом “біженців” або “шукачів кращої долі” збігаються до нас з гарячих точок і країн третього світу – ці люди не мають навіть найменшого територіального прив’язання до України. Для більшості з них Україна – просто “кусень м’яса”, який можна поділити, розірвати і з’їсти, або транспортний коридор на шляху до Західної Європи, в якому можна робити що завгодно. Тому “туркменська, нігерійсько-заїрська, в’єтнамо-камбоджийська молодь – за патріотизм” – це сумний жарт нашої влади. Весь їхній патріотизм замкнений на їхньому земляцтві, і полягає в захисті будь-якими засобами економічних інтересів своїх груп, кланів, родин. Тож, як бачимо, патріотизм по відношенню до однієї і тієї ж території може бути у різних груп і народів, навіть ворожих один-одному.
Агітаційна листівка ВГО "Патріот України"
   Україні потрібен один український національний державний патріотизм, який розглядає її як єдину територіальну, державну, національну і культурну цілість. Всі інші “патріотизми” – це підміна понять, брехня!
   А тепер відступимо трохи від політики, та звернемося до елементарної логіки – чи можна взагалі називати словом “Патріотизм” любов до якоїсь території? – Ні, не можна. Прив’язання до території – це що завгодно – “землелюбство”, “територієфільство” і таке інше – але не Патріотизм. Тому що слово патріотизм бере свою назву від латинського patrio – Батьківщина – країна батьків, країна твого народу. В свою чергу, слово patrio веде родовід від pater – батько – кровний і духовний отець. Як бачимо, навіть слово Патріотизм каже про кровно-родове, історичне пов’язання, а не про “любов до території”.
   Тому “молодь – за патріотизм” повинна чітко визначитися, за який саме вона Патріотизм – за Український Національний Патріотизм, який ставить любов до своєї Нації та Країни понад усе, і для якого державні інтереси України стоять на першому місці – або проти нього? І двозначності в цьому питанні бути не може!
Автор – Андрій Білецький

середа, 10 квітня 2013 р.

Лекція українського інтелектуального націоналізму

Чому сучасний націоналізм має бути інтелектуальним? Що взагалі означає це "повідомлення", який ми намагаємось донести до якнайширших мас? Отож, націоналізм з'явився разом (або майже разом) з націями. Ці процеси сягають давніх часів епохи Просвітництва, коли насаджувався культ інтелекту, переваги людського розуму над статками і суспільним становищем.
   Саме Просвітництво породило націоналізм як такий, і до речі, першу націю теж (французьку). Народ це народ, він існує тисячоліттями, над ним змінюються володарі і династії, монархії і деспотії, він майже не втручається в політику. Позаяк, його основне заняття  обробляти землю, розводити худобу, займатись торгівлею, прясти, ловити рибу (потрібне підкреслити).
   На фоні законодавчо закріпленої суспільної нерівності, наявності провідної верстви ,яка всім заправляє і інших до керма не підпускає на гарматний постріл, народ просто не був настільки причетний до політики і до держави взагалі, як у наш час. Чому? Бо були над народом ті, хто читав книги, наймав собі домашніх вчителів чи вступав до університетів. Ось вони і були провідною верствою  дворяни, духовенство та вищі чини воїнства. Неукам-селянам не слід було лізти в державні справи, бо вони неуки.
   Поширення початкової і середньої освіти в Європі кінця XVIII ст. сприяли тому, що нарешті зявились освічені люди і серед простолюду. Ті перші з них, хто прийняв свою причетність до держави як честь, ось вони і стали першими націоналістами (звичайно, націоналістами далекими від сучасного розуміння цього слова, у якого море інтерпретацій).
   Націоналізм, суспільна рівність стали дітьми освіти. Отож, і сучасний націоналізм не може обійтись без інтелектуалізму. Власне,чим націоналізм відрізняється від лібералізму? Лібералізм  влада усіх і одразу. Націоналізм  влада розумних, згуртованих, як певний орден, навколо деякого ідеалу, котрим не поступляться навіть ціною життя.
Інтелектуальний Nаціоналізм  їжа для вашого розуму
   Націоналісти – ті, хто хоче зробити з суспільства націю. Суспільство є аморфна пасивна маса, яка складається з усіх підряд. Один вибух, один спалах, невелика війна або розруха  суспільство вже лежить в руїнах. Нація ж вигідно відрізняється від суспільства гнучкістю, певним рівнем агресії і (головне!) стійкістю. Суспільство гине за тиждень війни. Нації ж здатні боротись століттями... До нації належать ті, хто має клепку. Ті, хто має мету. Нація – ота одвічна сила, яка бореться з державою за те, щоб було більше національного у суспільному житті. Суспільство ж – отой натовп, який бореться за те, щоб його залишили в спокої.
  Український інтелектуальний націоналізм  рух за утвердження національних прав українців в Україні і України у світі, що спирається на інтелектуальну сторону національної ідеї. Саме інтелект має керувати діями націоналіста, холодний розум, обачність, яка допоможе уникнути помилок. Звичайно, добре буває зацідити українофоба по пиці. Але закидати його аргументами і довести до внутрішніх роздвоєнь, неприємного відчуття хибності власної позиції – це набагато витонченіше і солодше. 
   Інтелект передусім, інтелект сам по собі – це просто якась хмара з думок і поглядів. Інтелект, поставлений на службу національній ідеї – це інтелектуальний націоналізм. Український інтелектуальний націоналізм це життя за формулою "Пізнав  Почав революцію – Переміг". Не можна йти на вулицю з "коктейлем Молотова", якщо ти не знаєш, яку ідею несеш в руках. Чому? Бо завтра ти повалиш владу і утвориш в Україні вакуум, заповнити який не стане інтелектуальних сил. І ще гірше, цим вакуумом ти просто дискредитуєш націоналізм. Ось така, проста як три рублі, правда.
  Можна, звісно, піти з голими руками на ведмедя. Просто піддатись волюнтаристським настроям і без особливого пієтету до теорії національної ідеї почати революцію. Та який тоді сенс? Це методи наших ворогів, методи які породили собі таких жорстоких ворогів, як ми. Будемо діяти так само  звалимось в могилу наших мучителів. Неуцтву можна протиставити лише інтелектуалізм. Масовий і хаотичний. Прочитав книгу  передай камраду. І завтра в тебе вже не буде багато клопоту, з ким йти на мітинг або у бій. Жодне прочитане вами слово ніколи не нашкодить вам.
За матеріялами ukrainianjournal

пʼятниця, 5 квітня 2013 р.

У чoму помиляються сьогоднішнi праві?

Один італійський мислитель сказав одного дня, що демократія схожа на мішок, оскільки вона набуває форми всього того, що засунуть в цей мішок. Проблемою сьогоднішніх правих є те, що вони теж намагаються засунути себе в цей мішок, в цей ганебний мішок.
  Демократія – це соціальна і моральна катастрофа. Афінська демократія зруйнувала Давню Грецію, потім вона зруйнувала Європу, і тепер прийшла черга всієї землі, якщо жодна традиціоналістська течія, наприклад, іслам, не звільниться від сіоністських оков і не зупинить демократію і катастрофу, яка йде за нею.
  Людина фактично, якщо розуміти її тільки як окрему особину, як це роблять демократичні режими, є нулем, тобто рабом. Один мільйон рабів не може породити навіть одну вільну людину, і з мільйона дурнів ніколи не вийде хоч один мудрець. Демократія принижує людей до рівня некомпетентних рабів, а вони тільки можуть намагатися продати свою робочу силу плутократам, от і все! Оскільки самі плутократи не розумні, а лише хитрі, симбіоз рабів і плутократів нестримно приведе нас до катастрофи.
   Тому можна зробити такий висновок: «Чим швидше наш світ звільниться від демократичних абсурдів, тим швидше він знову буде безпечним і наново розцвіте!» Це все абсолютно ясно. У чому ж тоді проблема? Чому, проте, не існує сильних правих, які могли б прогнати лібералів і демократів, плутократів і соціалістів? Відповідь проста: тому що поводирі сьогоднішніх правих шукають протиотруту до демократії в ній самій – в демократії. А чому так? Тому що антидемократичні, національні сили Європи були розбиті під час Другої світової війни. Внаслідок цього майже кожен боїться сьогодні навіть вимовити вголос такі слова як “фашизм” і “націонал-соціалізм”.
   Зрозуміло, ніколи не було наведено доказів того, що ці праві рухи були невдачами. Німеччина, Італія і Японія програли війну. Ну, то й що? Хіба це саме по собі є спростуванням їх поглядів?
Європейська Дія – європейський рух за національну ідентичність
   Греки до їхньої успішної революції 1821 р. приблизно десять разів марно намагалися повстати проти турок, щоб добитися незалежності від Османської Імперії. Чотири століття вони терпіли поразки від турецької армії. Тому, якщо наслідувати нашому сьогоднішньому мисленню, греки були неправі, коли в 1820 р. знову захотіли завоювати собі свободу. Ми дотримуємося іншого погляду: поразка свідчить про слабкість в співвідношенні сил, але не про невірну позицію. Ясно, що праві не вийдуть з їхньої нинішньої безвиході, якщо вони не припинять колупатися на полях супротивника і шукати там чужі словесні оболонки і непридатну філософську зброю.
   Афінський полководець Фемістокл переміг персів не персидським способом ведення бою, і англійці завдали поразки іспанській Великій армаді не з використанням тих великих кораблів, які тоді використовували іспанці. Іншими словами: у правих прийшов час для іншої мови і світогляду. Якщо ми прагнемо тільки вижити, то ми не виживемо. У набагато більшій мірі нам слід перейти до наступу, і цей наступ, спочатку і передусім, означатиме переважно: поставити під сумнів нинішню політичну теорію і структуру цього світу.
Автор – Дімітріс Міхалопулос

понеділок, 1 квітня 2013 р.

Алкоголь та тютюн – засоби націоциду

З усіх відомих людям наркотиків тільки алкоголь і тютюн не перебувають під забороною законів, тому що вони служать могутнім світу цього зброєю для власного збагачення та експлуатації людей, для вчинення нелюдських злочинів. Алкоголь і тютюн: 1) руйнують здоров'я мільйонів людей; 2) призводять до появи на світ сотень тисяч, ба навіть мільйонів дефективних дітей; 3) впливають на рівень злочинності; 4) знижують продуктивність праці, збільшують брак і аварії на виробництві; 5) впливають на зростання смертності в суспільстві, скорочують тривалість життя людини на 15-20 років… Але найсильніше і згубно алкоголь впливає на мозок і репродуктивні органи людини, що веде до руйнування і загибелі не тільки людини сьогодення, а й людини майбутнього як розумної істоти.
   При тривалому вживанні алкоголю перероджуються та атрофуються тканини та клітини мозку – спочатку відбувається атрофія великих півкуль і мозочка, розрідження й запустіння кори мозку в зв'язку з загибеллю коркових нейронів. Зміни структури головного мозку виникають вже при помірному споживанні алкоголю. Шведські вчені встановили, що після 4-х років вживання спиртних напоїв мозок зменшується у розмірах та зморщується через загибель мільярдів клітин кори мозку. Вже давно кращі розуми людства вимагають узаконити заборону на вживання цих наркотиків (алкоголю та тютюну), розповсюдити на них закон про боротьбу з наркоманією. Ще 80 років тому 800 лікарів з Англії, Німеччини, Австрії звернулися з відозвою до людства припинити вважати алкоголь харчовим продуктом і віднести його до наркотичних отруйних речовин.
   Однак, вчені та військові фармацевти вважають інакше. Нажаль, алкоголь та тютюн, можна використовувати як військову зброю масового знищення, а також, є певним управлінським інструментом. Адже чарку та цигарку кожен бере з власної волі. Воля – це вже завершальний етап, коли вся чорнова підготовча робота повностю виконана. У цьому сенсі і військову зброю найчастіше беруть у руки теж з власної волі, роблячи це з бажанням та ентузіазмом. Потрібно просто розуміти принципи управління людьми в обхід їх свідомості. Коли кожен в міру свого розуміння робить те, що хоче, те, що він вважає за необхідне, може зреалізувати якийсь чужий для нього сценарій, добре відомий і бажаний для когось іншого.
Життя має бути здоровим!
   Те, про що йде мова, дуже далеко від будь-якого сорту антиалкогольної, антитютюнової пропаганди. Тому як все це на кшталт «Мінохоронздоров'я попереджає!..» в дійсності працює як сама пряма реклама тютюну та алкоголю в середовищі підлітків, через що сприяє зміцненню дурних звичок в свідомості суспільства. Адже заборонений плід завжди солодкий.
   Алкоголь і тютюнові вироби є зброєю геноциду, що підриває генофонд країни, генофонд наступних поколінь. Такий "постріл" спрацювує миттєв: по-перше, всі бачать яка "куля"  летить, а по-друге, поразка від такої "кулі" – локальна. Якщо ж ви впровадили у власній родині традицію пиття, то через кілька поколінь зникне вся родова лінія. Це доведено індіанськими племенами Північної Америки завдяки "вогняній воді". Не менш вражаючі результати дала й операція щодо споювання української нації всіма її сусідами-загарбниками. Починається все як завжди за класичними канонами забороною на вживання та виробництво алкоголю. Заборонений плід, як вже відзначалось, завжди солодкий, на піку незадоволеного попиту вкидається спирт-рояль, і далі процес пішов. Спирт, як відомо, використовують для знежирення і очищення різних поверхней. Коли він потрапляє в кров людини, то червоні кров'яні клітини (еритроцити) набувають нову властивість, вони починають злипатися один з одним, утворюючи грона, розмір яких визначається кількістю випитого алкоголю.
   До зброї геноциду відносяться, перш за все, алкоголь, тютюн, наркотики, генну інженерію, ТБ та комп'ютерну залежність,. Наркотизація, підрив генофонду підконтрольної країни здійснюється, як правило, в обхід свідомості, через м'яке підштовхування на цей шлях впровадженням у суспільний розум традицій, приказок пов’язаних з наркотичними засобами на кшталт алкоголю. При цьому більша частина суспільства ці схеми зомбування не усвідомлює і вважає, що вживання алкоголю і тютюну – це їхній особистий вибір. А між тим, вам не вдасться знайти, приміром, жодного фільму, який не демонстрував би сцени паління і пиття алкоголю. Не майте сумнівів, що українці мають справу з системою комплексного зомбування, відпрацьованою знахарями концептуальної загарбницької влади, бо без наркотизації населення сформувати з народу стадо, забезпечити його керованість в принципі неможливо. Ще з часів Катерини II був відомий цей алгоритм: «П’яним народом легше керувати…».
Українці – твереза та здорова нація
   Багатьом здається, що алкоголь і пристрасть до нього виникли самі по собі. А між тим інструмент наркотизації біологічних популяцій запозичень знахарямизагарбниками з життя комах. Як відомо, мурашники, як і бджолині вулики, це ієрархічно організовані співтовариства з чітко розписаними ролями для всіх учасників, серед них виділяються й окремі охоронні загони. Напад на мурашник з боку інших комах – справа мало перспективна в силу добре організованого протистояння. Однак боротьбу з мурахами обманним шляхом виграють ломехузи. Їх прийом – наркотизація. Ломехуза здатна виробляти і видаляти з організму алкоголь. На початковому етапі ці комахи нешкідливо розміщуються біля входу в мурашник. Алкоголевмісткі виділення спеціальної залози, розміщеної в області лапок ломехузи, споживаються мурахами, після чого від їхньої колишньої організованості не залишається і сліду. Завершується ж справа розоренням цього мурашника іншими комахами.
   Перенесення цього алгоритму в людське суспільство продемонструвало його бездоганну працездатність. І далі справа полягає лише в тому, щоб суспільство не осмислило, що це привноситься ззовні зі злим умислом, а сприймає цю зовнішню агресію як власні традиційні пристрасті. Перемогти алкоголь і тютюн можна лише на світоглядному рівні, розпізнавши його як зброю геноциду. За даними фахівців 100 г горілки незворотно знищують близько 1 млн. нейронів. Синдром похмілля – не що інше як процес, пов’язанний з видаленням з головного мозку загиблих через відсутність кровопостачання нейронів. Тіло ліквідує загиблі клітини, з цим і пов'язані ранкові головні болі. Людина, яка вживає алкоголь вже на ранок, в буквальному сенсі слова, мочиться своїми власними мізками. Таким чином, будь-яке, навіть одноразове споживання алкоголю, змінює можливості головного мозку і перш за все його тонких структур, що відповідають за психіку розуму та інтуїтивних прозрінь. Не випадково, Всесвітня Організація Охорони Здоров'я однозначно класифікувла алкоголь як одну з різновидів наркотичних засобів.
Зупинись! Досить вживати отруту!
   Найбільш суспільно небезпечними напоями є пиво і шампанське (ігристе вино), саме з них починається рух кривою доріжкою, і перш за все дітей та жінок. Пиво – це трамплін до героїну, про цю зв'язку говорить світова статистика. Багаторазове підвищення ефективних обсягів виробництва і реклами пива дає дзеркальні результати у поширенні наркотиків – це прямий зв’язок з наркокартелями світу. Важливо з'ясувати для себе, що між пивом, цигаркою та героїном різниця точно така ж, як між пістолетом Макарова та балістичної ракетою. Призначення одне і те ж, а ось забійна сила різна.
   А що ж до паління? Якої шкоди завдає воно? Тютюн по фізіології впливу на організм людини подібний до алкоголю, так як призводить до тих самих порушень кровопостачання головного мозку, хоча і за допомогою інших механізмів. З димом тютюну через легені курця в кров потрапляє багатомірна гамма отруйних речовин, через що приводяться в дію захисні сили організму, кровоносні судини починають спазмувати, стискатися, перешкоджаючи проникненню отрути через кров в тонкі структури мозку.
   Якщо споживання тютюну та алкоголю мають такі катастрофічні наслідки, то чим пояснити повсякденне поширення алкоголю, тютюну, наркотиків? За великим рахунком, відповісти на це питання можна однією фразою. За їх поширенням стоять століттями відпрацьовані алгоритми та їх насадження в суспільстві. Багато хто намагається спростувати такі висновки. Та які там схеми, це особистий вибір кожного – робити це тому, що хочеш цього. Світогляд людини формується виключно навколишнім середовищем. У тіпографії, коли ви пропускаєте білий аркуш паперу, на виході буде отриманий той відбиток, який містить матриця. Кожна народжена людина потрапляє під таку ж цілеспрямовано створену інформаційну матрицю: п'ють у виставах, у фільмах, на телебаченні, в родині, і до закінчення школи ці зомбуючі програми спрацьовують, рідкісний випускник закінчує школу без алкоголю. Поспостерігайте за навколишніми, вас це здивує!
Автор – Андрій Мудрієвський