Один
італійський мислитель сказав одного дня, що демократія схожа на мішок, оскільки
вона набуває форми всього того, що засунуть в цей мішок. Проблемою сьогоднішніх
правих є те, що вони теж намагаються засунути себе в цей мішок, в цей ганебний
мішок.
Демократія –
це соціальна і моральна катастрофа. Афінська демократія зруйнувала Давню
Грецію, потім вона зруйнувала Європу, і тепер прийшла черга всієї землі, якщо
жодна традиціоналістська течія, наприклад, іслам, не звільниться від
сіоністських оков і не зупинить демократію і катастрофу, яка йде за нею.
Людина
фактично, якщо розуміти її тільки як окрему особину, як це роблять демократичні
режими, є нулем, тобто рабом. Один мільйон рабів не може породити навіть одну
вільну людину, і з мільйона дурнів ніколи не вийде хоч один мудрець. Демократія
принижує людей до рівня некомпетентних рабів, а вони тільки можуть намагатися
продати свою робочу силу плутократам, от і все! Оскільки самі плутократи не
розумні, а лише хитрі, симбіоз рабів і плутократів нестримно приведе нас до
катастрофи.
Тому можна
зробити такий висновок: «Чим швидше наш світ
звільниться від демократичних абсурдів, тим швидше він знову буде безпечним і
наново розцвіте!» Це все абсолютно ясно. У чому ж тоді
проблема? Чому, проте, не існує сильних правих, які могли б прогнати лібералів
і демократів, плутократів і соціалістів? Відповідь проста: тому що поводирі
сьогоднішніх правих шукають протиотруту до демократії в ній самій – в
демократії. А чому так? Тому що антидемократичні, національні сили Європи були
розбиті під час Другої світової війни. Внаслідок цього майже кожен боїться
сьогодні навіть вимовити вголос такі слова як “фашизм” і “націонал-соціалізм”.
Зрозуміло,
ніколи не було наведено доказів того, що ці праві рухи були невдачами.
Німеччина, Італія і Японія програли війну. Ну, то й що? Хіба це саме по собі є
спростуванням їх поглядів?
Європейська Дія – європейський рух за національну ідентичність
Греки до
їхньої успішної революції 1821 р. приблизно десять разів марно намагалися
повстати проти турок, щоб добитися незалежності від Османської Імперії. Чотири
століття вони терпіли поразки від турецької армії. Тому, якщо наслідувати
нашому сьогоднішньому мисленню, греки були неправі, коли в 1820 р. знову
захотіли завоювати собі свободу. Ми дотримуємося іншого погляду: поразка свідчить про слабкість в співвідношенні сил,
але не про невірну позицію. Ясно, що праві не вийдуть з їхньої нинішньої безвиході,
якщо вони не припинять колупатися на полях супротивника і шукати там чужі
словесні оболонки і непридатну філософську зброю.
Афінський полководець Фемістокл переміг персів не
персидським способом ведення бою, і англійці завдали поразки іспанській Великій
армаді не з використанням тих великих кораблів, які тоді використовували
іспанці. Іншими словами:
у правих прийшов час для іншої мови і світогляду. Якщо ми прагнемо тільки
вижити, то ми не виживемо. У набагато більшій мірі нам слід перейти до наступу,
і цей наступ, спочатку і передусім, означатиме переважно: поставити під сумнів
нинішню політичну теорію і структуру цього світу.
Автор – Дімітріс Міхалопулос
Немає коментарів:
Дописати коментар