З вулиць у кабінети, або як деґрадувала лівиця

Італійський історик-марксист Енцо Траверзо заявив, що сучасні ліві втратили інтелектуальну геґемонію, віддавши світ до рук нових правих із табору так званих "технофашистів". Науковець вдало підмітив вкрай важливу проблему лівого руху у XXI ст.: втрату колективного почуття. Як каже італієць, сучасні західні інтелектуали позбавлені впливу на теперішні революційні рухи.

   «На мій погляд, адептів лівих ідеологій почали турбувати не проблеми колективної дії (революцій та боротьби), а питання ідентичности та особистості. Тобто вони концентруються не на масах, як було ще 100 років тому, але на окремих індивідах. У зв'язку із цими ліві ще більше марґіналізуються», – заявив Енцо Траверзо.

   Відверто кажучи, зараз ідейним лівим особам стали цікавішими питання так званих "трансґендерів", "небінарности" та права меншин. Вони наголошують на дослідженні самоідентифікації людей як особистости, а не питання боротьби за справедливість у світовому масштабі або хоча б національному. Яскравий тому приклад, Арабська весна (2011-2014), які ліві на Заході проґавили та не були зацікавлені в її підтримці.

   Зі слів Енцо Траверзо, ті революції від Марокко до Ірану та Оману згасли багато в чому через те, що ніхто не зміг дати осмисленого тлумачення боротьбі людей, а самі ліві інтелектуали тепер вважають за краще спостерігати за революціями здалеку, а не брати участь у них. Навіть позірна підтримка Палестини після теракту 7.X.2023 покликана радше згуртувати ліву молодь, але аж ніяк не допомогти палестинцям. Цілком аналогічна ситуація спостерігається у протилежному ідейному таборі серед правих.

   Тут якраз характерний приклад іншого італійського науковця-марксиста Антоніо Неґрі, який нещодавно помер. Він виступав повною протилежністю кабінетного дослідника та інтелектуала: учасник революційної боротьби у складі "Червоних Бригад" на Апеннінському півострові у 1960-1970-х рр. та справжній політв'язень. Мало хто із сучасних лівих може похизуватися подібним послужним списком (західних правих це також стосується).

   Естафету боротьби за справедливість зараз підхоплюють реакційні сили у вигляді політичних та реліґійних екстремістів. Вони заповнюють той вакуум та дають людям альтернативу не лише на словах чи гаслах. За минулі 10 років ми добре побачили, куди це може привести: угруповання ХАМАС витіснило палестинський націоналізм і замінило його на ще більш непримиренний релігійний фундаменталізм; подібна ситуація із талібами в Афґаністані та юдео-єванґелістами (трампістами) у США.

   Людей хвилюють реальні проблеми, а не обмеження прав меншин (вони не повинні займати першочергового значення й підміняти права привілеями для обмеженої ґрупи осіб). Тому доки західні ліві будуть зайняті марґінальним порядком денним (як достоту і праві), їхню нішу займуть реакціонери та екстремісти, які працюють із реальними проблемами, а не ефемерними (особливо для країн "другого" та "третього світу"). Московитська воєнна аґресія проти України це вкотре підтвердила.

За матеріялами "Jacobin"

"Велика чистка" у лавах фінських націоналістів

У найбільшій опозиційній і націоналістичній силі Фінляндії вкотре назрів розкол. На цей раз партія "Справжні фіни" прагне очистити свої лави від... фашистів! Відтак лідер політсили Юссі Галла-аго ініціював створення нової молодіжної організації, яка замінить неконтрольоване членство "Perussuomalaiset Nuoret".
   Причиною до такого радикального кроку став виступ другого заступник голови молодіжної організації "Справжніх фінів" Тоні Ялонена на конференції "Etnofutur IV". Під час заходу, що відбувся 23-24 лютого поточного року в естонському Таллінні, молодик назвав себе етнонаціоналістом і фашистом. Цим він викликав хвилю критики та обурення серед громадськості та політичної еліти Фінляндії, зокрема й у лавах власної політсили.
   Аби якось зменшити загострені у суспільстві пристрасті, Юссі Галла-аго закликав керівництво "PS-Nuoret" змінити організаційний статут. Проте молодіжне об'єднання відхилило вимоги головної партії, заявивши про недопущення обмеження своєї діяльності та будь-які втручання з-поміж політиків, навіть ідейних соратників. Не знайшовши точок доторку, "Справжні фіни" пригрозили завершенням співпраці з "PS-Nuoret" та оголосили про утворення керованого молодіжного крила партії під керівництвом народного депутата і поміркованої націоналістки з міста Оулу — 30-річної Йенни Сімули.
   Чому радикальний консерватор і євроскептик Юссі Галла-аго, який у 2017 р. сам висловлювався про правий поворот і нестачу націоналізму у Фінляндії став на відверто ліберально-демократичний курс не відомо. Вірогідно, що останні соціологічні опитування, які демонструють громадську підтримку його партії, істотно вплинули на ідеологію "Справжніх фінів", яка стала дистанціюватися від усього праворадикального і дрейфувати у бік правоцентризму. Навряд ця зміна допоможе політсилі зберегти поточний рейтинг, оскільки станом на тепер її підтримують саме ті громадяни, яким остогидла "політика відкритих дверей" щодо нелегалів, ну і, звісно, контрольований певними фінансовими угрупованнями мультикультуралізм. 

Автор — Денис Ковальов

Туристи правих поглядів приносять гроші, а не екстремізм

Мальовниче італійське селище Предаппіо — типовий провінційний населений пункт, який живе своїм власним життям. Все змінюється два рази на рік, коли сюди наче паломники з'їжджаються тисячі правих активістів з усієї країни. Але це закономірно, бо Предаппіо — мала батьківщина родоначальника фашизму Беніто Муссоліні, тіло якого спочиває у тутешньому родинному меморіалі.
   Одягнені в чорні футболки туристи правих поглядів із татуюваннями на руках і ногах навідують селище 28 квітня і 29 липня — річниця народження і загибелі Вождя італійської нації (італ. Duce). Неофашисти, націоналісти, консерватори, традиціоналісти, неонацисти, нові праві — ось вичерпний перелік тих, хто приїжджає до Предаппіо вшанувати пам'ять на могилі Беніто Муссоліні. Саме вони щороку поповнюють місцевий бюджет тисячами євро, у той час як сусідні міста і селища тихо заздрять.
   Економіка Італії останнім часом не в найкращому стані, а для маленького гірського селища з населенням 6000 мешканців гроші, навіть від прибічників батька-засновника фашизму, неабияка фінансова допомога. На них — з квітня по липень і з липня по квітень — у Предаппіо розбудовують інфраструктуру, поповнюють необхідними крамом місцеві медичні та освітні заклади. Бізнес в останні роки у селищі зміг оклигати від кризи 2008-2009 рр. і стати впевнено на ноги.
   Родинний склеп Муссоліні, розташований на цвинтарі Сан-Кассіано, відкритий для публіки з 2017 р. До того, там проводилися реставраційні роботи. Влада Предаппіо зазначає, що безперервний потік людей пов'язаний саме з постаттю Duce, тож якщо його прибрати чи знищити, як це зробили в Австрії з могилою батьків Адольфа Гітлера, то селище знов перетвориться на економічно відсталу діру, і молодь, котра нарешті почала працювати вдома, почне залишати Предаппіо у пошуках кращої долі.
   Місцеві мешканці, які ставляться з підозрою до туристів з правими поглядами, визнають важливість існування могили Беніто Муссоліні. Дехто з них заявляє, що головною помилкою Вождя італійської нації був союз із Вождем німецької нації (нім. Führer), але вони обидва заплатили за це своїм життям у 1945 р., а тому їхні справи краще залишити знавцям історії. Беніто Муссоліні може бути мертвим, однак створена ним ідея продовжує жити, і не тільки в Італії.

За матеріалами "The Guardian"

Інтерв'ю з італійським правим гуртом "Sköll"

Італійська "права сцена" фокусується виключно на класичному фашизмі та, природно, ідеалізує героїв того періоду. Яскравий доказ цього – міланський виконавець Федеріко Ґольйо та його гурт "Sköll". Їх музика – це спроба позбутися маргіналізації "правої сцени" без серйозних політичних претензій та відкритої агресії. Пісні "Sköll" спрямовані на молоде покоління італійців, де фашизм знаходить свої власні відповідні кольори: червоне вино, яскраве сонце і залізна зброя. Усе це об'єднуються в екстаз героїчної боротьби, якби це було життєве тло, що поступово просуває минуле у майбутнє, закликавши добровольців виконувати свій героїчний чин. Ось чому ми вирішили поговорити з лідером гурту "Sköll". Тож до вашої уваги шановні читачі, інтерв’ю з Федеріко Ґольйо.

N.I: - Отже, назва Вашого гурту "Sköll" має свого роду абревіатуру або якусь абстрактну концепцію? Що вона взагалі означає, поясніть, будь ласка?

Sköll: - Назва "Sköll" походить від імені давньонорвезького вовка зі скандинавського міфу про Раґнарьок. Це саме той вовк, який сприяє славнозвісним "сутінкам богів". Це міф про відродження: руйнування існуючого порядку, який починає нове життя. Метафорично, мені подобалося пов'язувати цей скандинавський міф з ідеєю руйнування сьогоднішнього, так званого модернового світу, щоб відновити його на основі давнього порядку та ієрархії. Крім того, існує також причина для історичного "коріння": колись північна Італія отримала значний внесок у свій розвиток завдяки пануванню германського племені лонгобардів. Вони мали стародавнє скандинавське походження – первісний ареол їх мешкання це сучасна шведська провінція Сконе.

N.I: - Скажіть, скільки вже років гурт "Sköll" є активним учасником "правої сцени"? Як сучасна італійська аудиторія сприймає вашу музику, естетику відновлення футуризму і, можливо, ідеалізацію періоду правління Дуче?

Sköll: - Я став активно займатись музикою ще у 1999 р. А вже за рік було створено гурт "Sköll", який почав давати перші концерти на правих акціях. Також у 2000 р. було записано демо-альбом "Cosmo o microcosmo"! Відтоді й понині наш рекорд-лейбл це римська студія запису "Rupe Tarpea", яка сприяла випуску 13 повноцінних альбомів і понад 100 пісень! Моя аудиторія, яка в основному слухає "Sköll", любить насамперед теми моїх пісень, їх чергування, присвячених історіям боротьбі за ідентичність, героїзму, жертовності, персоналіям, які стали відмінними прикладами для італійців як європейської нації. Останнім часом було приділено велику увагу інтимній ліриці та коханню.

"Sköll" – Italia (la tempesta futurista)

N.I: - Що приваблює Вас у героїзмі минулих часів? Якщо взяти до уваги альбом "Marmofuoсo", тут прослідковується доволі чітка лінія... Італія, увійшовши у "Велику Війну" на боці майбутніх переможців, програла. Згодом як грім серед ясного неба з’явився лідер фашизму, що мав прославити давньоримську традицію в променях футуризму.

Sköll: - Героїзм великих людей минулого – не мертва опера, вона дійсна тільки для книг з історії. В моєму розумінні, минувшина – це швидше мотив натхнення для майбутніх поколінь. Великі люди завжди були прикладами для наслідування. У "Marmofuoco" я прагнув розповісти про неймовірну італійську епопею часів Першої світової війни. Я розповів про покоління великих італійців, про їх ідеальний імпульс боротьби, мужність і любові до своєї Батьківщини, Італії. У центрі Варезе, міста в провінції Ломбардія, є статуя... В основі цієї статуї закарбований напис: «Герої потрібні для появи інших героїв!». Ось сенс всієї моєї музики: герої – це приклади, фундаментальні постаті, які можуть надихати інших людей наслідувати свій чин.

N.I: - У той же час Ваша увага зосереджена на так званих "останніх романтиках", мова про Юкіо Мішіму, Єву Перон, Філіппо-Томазо Марінетті, Габріеле Д'Аннунціо, Домініка Веннера... Якщо пам'ять не зраджує, є також згадки про Юліуса Еволу та Ернста Юнґера. Ви хочете прославити величну боротьбу з деградацією сучасного світу? Чи можете музика "Sköll" – це повстання? Як сучасна Італія, до слова – член Європейського Союзу, сприймає Вашу музику? Чи не відчувається рука державної цензури або заборони на концерти?

Sköll: - Звичайно, моя музика, музика гурту "Sköll" – це музика протилежної від сучасної мейнстрімної течії. Я не пливу за течією навпаки, намагаюсь плисти у потрібному для себе напрямку. Сьогодні, щоб бути ушанованим таких почестей як Марінетті, Д'Аннунціо, Мішіма, наслідуючи не тільки їх ідеї, а й стиль життя (спорт, прямі дії, мужність, войовничий патріотизм), необхідно перебувати у вирі революційної боротьби. В Італії музика "Sköll" вже відома за межами вузького кола так званої "правої сцени", та починає поширюватися вже за усталеними рамками політизованого середовища. Можливо, навіть попри це, цензура для мене стала тією стороною, яку варто просто не помічати. Мета ж влади не в тому, щоб заборонити мені виступати, а щоб позбавити шанувальників музики "Sköll". У цьому прояві доволі характерний останній епізод "тиші" – це сміховинне видалення сторінки, присвяченій гурту "Sköll" у вільній енциклопедії Wikipedia кількома європейськими мовами (італійська, французька, іспанська, німецька та англійська). Я вважаю, що це жалюгідна кампанія урядової демоліберальної цензури, спрямованої конкретно проти мене та "Sköll".

N.I: - Українські праві активісти поважають Ваших колег, таких як "ZetaZeroAlfa", "Drizzatorti", "Ultima Frontiera"... Інтерв'ю з фронтменом гурту "Sköll", ймовірно, першовідкриття не тільки для Вас, але і для українських шанувальників італійської "правої сцени". Що Ви хотіли б сказати своїм фанатам з далекої країни в Східній Європі?

Sköll: - Я – прибічник національної ідентичності, я також написав багато пісень, присвячених саме цій тематиці, історії та традиціям, далеким від італійських... З цієї причини я завжди дуже радий виявити шану моїм фанатам, не тільки в Італії, а й далеко за її межами, зокрема й в Україні. Я вітаю вас, мої українських брати! Може це прозвучить дещо іронічно, на останок я б хотів додати смішну річ. Я вже сказав, що лангобарди – це вихідці зі Скандинавії, які залишили по собі неоцінений скарб в історії та в людях північної Італії... Кажуть, що шведські вікінги колись давно також зробили аналогічний крок у розбудову нашої столиці на Дніпрі – Києва. Тож, можливо, у нас є якась спільна кров!.. Хтозна, може ми єдині не тільки музикою...

Розмову провів і записав Kalev Korpinen

Бути фашистом

Фашизм це світосприйняття, самобутній образ життя, особливий підхід до питання існування! Політичний вимір у фашизмі поступається естетичному, символічному й екзистенційному; він підпорядковується аристократичним практикам самопосвяти народу, котрі развиваючи тіло прояснюють розум, дозволяють долати смерть, гідно проживаючи життя, випробовують громадський порядок.

   Ми починаємо забувати про те, що молодь є однією з найбільш активних та революційних категорій суспільства. Так, революція - стихія молоді, студентства, і лише молоді люди можуть нести на своїх плечах тягар чистоти ідеалів, часто засмічених компромісами та популізмом політиканів.

   Буття фашиста - це своєрідна суміш активізму, молодості, войовничості та містицизму для якої важко вигадати точне визначення. Бути фашистом - означає мати одночасно зібраний та невимушений, трагічний та солярний вигляд. Прагнути величі, сили, краси та вічності. Бути вірним засадам братства, товариства, команди. Бути фашистом - означає мати глибинне усвідомлення власного призначення та зухвале бажання виступити проти нього, бути повноцінною часткою клану, общини, роду, зводячи цю єдність в найвищий ступінь нації та імперії.

   Бути фашистом - це вічне сімнадцятиріччя та вічна боротьба з собою. Бути фашистом - значить радіти обуренню моралістів, облудників та старих скнар. Виховувати в собі радикальний прагматизм разом з відразою до духовного занепаду та легкодухості, проживаючи життя із фаустівським ентузіазмом. 

   Бути фашистом - означає обрати собі в союзники вогонь, мармур, кров, ґрунт, піт та залізо. Ми бачимо полум'я в очах нашої молоді під час бунту, і це полум'я ми не забудемо ніколи. Саме від цієї молоді залежить наше майбутнє. Саме ті, хто колись протистояв поліцейському свавіллю та урядовій політиці демоліберальної руйнації національної ідентичності, поведуть наш народ до великих звершень.

   Бути фашистом - значить примусити струни своєї свідомості звучати на лагідних частотах і водночас засуджувати лестощі, поблажливість, демагогію та інтелектуальну проституцію. Бути фашистом - значить сприймати життя як боротьбу та завоювання, без краплі гіркоти. Бути фашистом - значить віддавати себе всеціло своїм товаришам, народу, своєму ідеалу, аж до принесення найбільшої жертви. Так, бути фашистом - значить все це на додаток до парадності, почуття стилю, почуття прекрасного. Це бути елегантним і усміхненим на ешафоті і за його межами...

Автор - Адріано Ск'янца

Культурний фашизм: перемогти через книги та кіно

Останні політичні та суспільні поразки правого руху в Україні та світі стимулюють перш за все пошуки нової тактики. Перш за все слід зрозуміти, що для перемоги над ліволіберальним звіром, що званий суспільним дискурсом варто звернути більше уваги на культуру.

   Культура має стати тим знаряддям в руках правих, яким в руках лівих стала наука (насправді, ліві відносяться до неї напрочуд спекулятивно, підкреслюючи лише вигідні своїм ідеям школи та мислителів) - позаяк, культура підкреслює в людині людське, неординарне та "пристрастне", священне, те що тяжіє до апофеозу божественого в людині. Сучасна культура (точніше, "модернова", як сказали би івент-менеджери чи якісь інші титани постмодерну) не продукує жодних цінностей - на щастя, це створює вигідне тло для нових правих цінностей.

   У нинішній діяльності слід абстрагуватися від наслідування діяльності NSDAP та інших ультраправих партій - слід перш за все орієнтуватися на мислителів та письменників, що заклали культурний фон для їх успіху. Перш за все - Ніцше, Шпенґлер, Юнґер, Гайдеґґер, Гобіно, Ібсен, Гамсун, інші праві філософи та письменники... Нинішня Європа вимагає вирівняння політичного дискурсу вправо, однак для цього банально не вистачає мислителів. Книги, на відміну від організацій, набагато важче заборонити - вони від цього лише стають більш читані.
   Колись Умберто Еко сформулював 14 ознак "ур-фашизму" (вічного, ніби позаполітичного фашизму, фашизму як культурого явища!), ми ж мусимо створити адаптовану версію консервативної культури для сучасності, також через окреслення ключових її ознак. Перш за все слід сформувати коло цінностей, які має пропагувати нова "культурно-фашистська" еліта. Це не лише цінності сучасних та давніших правих рухів, але і цінності аристократичного суспільства, античності та інших важливих епох і феноменів історії.

   Такими цінностями мають бути перш за все: 1) презирство до смерті, хвацькість, героїзм солдата; 2) честь у її аристократичному значенні, як єдина найважливіша цінність, позбавлення якої веде до абсолютного знецінення життя; 3) віра на тлі загальної зневіри; 4) подолання постмодерну новим безумством, звинувачення надмірного культу раціональності у занепаді мистецтва і деградації суспільства; 5) мораль особиста замість моралі колективної, презирство до споживацтва та стадності; 6) критика інформаційного суспільства як псевдовільного, насправді ж наскрізь просякнутого табуйованими темами і показухою, звернення уваги на контрдискримінацію - дискримінацію тих, хто нібито дискримінував колись (білі, гетеросексуали, нацисти тощо).
   Акцент на важливій рисі сучасності - вона у боротьбі з негативними рисами минулого їх не позбувається, а просто міняє місцями акторів. 
   Критика сучасності - ключова риса культурного фашизму, який з часом буде протиставлений культурному марксизму. Взагалі найважливіше, що мусить зробити культурний фашизм - дискредитувати існуючу епоху, аби розчистити дорогу новій. Нам не бути новими Гьорінґами - але нам відведена роль Заратустр - ми закликаємо прихід нової доби через естетику. Постмодерн буде переможено не тому, що він антинаціональний, а тому, що він огидний...

Автор - Ярослав Божко

Коли фашизм – це виклик

Як кажуть в одному старому анекдоті: «Ну, по-перше – це красиво...». По-друге, фашизм – це Європа, з усією її історією, культурою та агресивної принадністю. Німецький націонал-соціалізм ХХ ст. був тільки вивіскою, за якою стояли шеренгою всі, від Іспанії до Фінляндії, кожен зі своїм державним фашизмом. Франція була фашистською наполовину, подивіться карту режиму Віші. Скандинавія була лояльною фашизму вся. Східна Європа, окрім поляків, чехів і сербів. Південна, крім греків. Та частина України, яку ми називаємо ”прямо справжньою Європою”, була фашистською. Навіть у Британії діяла фашистська партія Освальда Мослі. Військовий союз держав Осі – це був один до одного нинішній Євросоюз, з тим же розкладом сил. Тільки без мультикультуралізму, і дуже-дуже нетолерантний.

   Якщо хто не в курсі, Європа, справжня Європа, завжди була нетолерантна. Везти звідти гуманітарну допомогу стали зовсім недавно. Лицарські хрести, римські орли, військові ордени зі штаб-квартирами в середньовічних замках, – в першій половині ХХ ст. це була не бутафорія для туристів. Те, що зараз помилково називається ”європейськими цінностями”, насправді цінності суто американські, і прописалися вони в Європі тільки за планом Маршалла. Європа ж толерантною не була ніколи, і толерантність її вбиває. А ми любимо Європу і не хочемо її смерті.

  А погляньте-но на мапу з журналу ”Esquire”, на якій нанесені всі відомі ”Wikipedia” люди за останні 2000 років. Розумієте, чому ми її любимо? Ще 70 років тому Європа прийшла до нас з вогнем і смертю, але отримала потужну відповідь. Була окупована, пограбована, згвалтована, обкладена даниною і зганьблена. Вона кається і платить досі, кається і платить, платить і кається. Але поки вона платить і кається за справи давно померлих предків, багато наших співвітчизників і далі її люто ненавидять. Ці товариші викликають тільки роздратування і гидливість, як шавки, що ритуально і гордо раз на рік облаюють скелет мертвого лева, не ними вбитого.

   Дратує їх пафос і заяложені ритуали. Дратує, що отримавши у спадок від дідів разом з медалями і контрибуціями слово ”фашизм”, вони запхали в нього потрібне собі значення і вішають цей ярлик на кожного, хто їм не подобається. Дратує, що будь-який наш схвальний погляд у бік Європи вони називають ”фашизмом”. Дратує, що коли ми хочемо бути господарями на своїй землі, нас змушують відповідати за німців, які колись міряли один одному черепи.

   Ми – українці, на українській землі, за владу українців. Справжня дикість у тому, що цю просту, природну формулу треба комусь доводити. Доводити, що наше прагнення бути головними на своїй землі – не “фашизм”.

   Коли ліванець приїжджає в Україну, торгує нашими дівчатами за кордон, багатіє на цьому, влаштовує з мешканок своїх борделів всенаціональні конкурси краси, організовує ”жіночий феміністичний рух”, ганьбить українок у всьому світі, видає сороміцькі журнали, прописується керівником на державному телеканалі, а на всі претензії починає волати про фашизм. Коли негр з Африки приїжджає в Україну, сколочує секту за негритянським харизматичним зразком, оббирає масу українців до злиднів, багатіє, вплутується в грошові афери державного рівня, а на всі претензії починає волати про фашизм. Коли єврей приїжджає в Україну, підминає під себе національне суспільно-політичне телебачення, багатіє, визначає, кому дати слово перед народом, а кому не дати, вимагає за це величезні гроші, а на всі претензії починає волати про фашизм...

   Хочеться закусити губу і сказати: значить, фашизм, так? – Буде вам, суки, фашизм!

За матеріалами “Der Enclave”

Економіка в умовах фашизму

Чим фашизм принципово відрізняється від лібералізму та соціалізму? Останні два світогляди сформувались під впливом диктату економізму у політиці, просто одні кажуть що треба все поділити порівну, а інші, що воно і саме поділиться, за тим, хто які економічні здібності матиме.

  Фашизм же, навпаки, намагається ніби усунути ідеологічний диктат економіки в політиці, кажучи, що у політики є власна, така собі позаекономічна сутність, яка її детермінує. Філософія політики називає цю особливу сутність "Політичне" (очевидно, на противагу "економічному").

   Якщо подумати про метафізичну сутність фашизму, то вона може бути однозначно схарактеризована як бунт проти раціоналістичного виміру суспільного розвитку - проти відмирання всього, що не приносить прибуток. Власне, марксистська теорія безкласового суспільства (читай - суспільства лише пролетаріату) і прагне позбутися усіх, хто не здатний приносити гроші - усі, хто задіяні у невиробничій сфері. Ані поет, ані філософ, ані воїн такому суспільству не потрібні, аристократія відмирає тому, що не здатна приносити прибуток. Політично аристократія надважлива і "політичне" усіляко намагається її зберегти, у той час як економічно-раціональний вимір політичного всіляко намагається скасувати значення ієрархії та аристократичності, позаяк ці речі заважають чи-то вільному ринкові, чи-то безкласовому суспільству.

   Окреме питання про політичні координати, бачення економіки як детермінанти зводить до розуміння протистояння в політиці ліві-праві до суперечки між лібералами та соціалістами на економічному підґрунті.

  У той же час політичне, більш незалежне від економіки бачення, пропонує модель ліві-праві не на економічних підставах, а на суто політичних (наприклад, під лівими розуміються егалітаристи-космополіти, під правими елітаристи-націоналісти). Ідеологічна ревізія фашизму, яка йому просто необхідна, скоріше за все, прийде висновку, що новий фашизм може бути локалізований і в умовах соціалістичної економіки (як, наприклад, у Ля Рошеля, Ернста Нікіша, Штрассерів), і в умовах несоціалістичної (режим Піночета у Чилі, Іспанія часів Франциско Франко, хустисіалістська держава Перона в Аргентині). Це пов'язане, мабуть, з особливою рисою доби постмодерну, яка каже про поліпарадигмальність, поліідеологічність сучасної політики.
   Питання також стоїть дещо в іншому. Фашизм це понад усе емоція,а не система. Пристрасть, а не холодний розрахунок - стиль фашиста. Мабуть саме тому, економіка не детермінує фашизм як першочергова ознака.

Автор – Ярослав Божко

Антифашизм – це хвороба сучасності

Антифашисти – люди, яким не сидиться на місці. Під "місцем" маються на увазі переконання і позиція в житті. Справді, бо неможна все життя присвятити антифашизму, як неможна все життя присвятити будь-якому "анти-". Тому що це не життя, а банальна ненависть.

  Ненависть, заздрість і ревнощі в психології вважаються найбільш руйнівними для організму емоціями. І "антифа" тут дуже підходящі об'єкти для вивчень. Вони ненавидять, вони нехтують, насправді ж вони ще і заздрять своїм ворогам. Тому що в "нациків" є ідея, а в них є тільки жалюгідне "анти-". Антифашизм – це хвороба.

  Більшість з "антифа" розуміють наскільки почуття кровної спільноти сильне в людині, деякі навіть уявляють, що відбудеться з нашою державою і суспільством, якщо люди будуть нехтувати своєю історією і втратять почуття кровної приналежності. І тим не менш вони "антифашисти", "антинацисти" і "антирасисти". Але чому? Багато хто, якщо не всі, гібриди-полукровки – істеричні інтернаціоналісти – самі не мають етнокультурних коренів і інших намагаються їх позбавити.

   Мода на "антифашизм" з'явилася порівняно недавно, як і сам антифашизм. Найсмішніше, що такі люди ненавидять націоналістів, ненавидять здорові суспільні ідеї та їх вираження. Називають себе антифашистами, але не розуміють самого поняття фашизму. Вони антифашисти, тому що так треба, так модно і круто. У значній мірі захоплення "боротьбою з коричневою чумою" (довго воно продовжуватися не може) навіяно модою – зараз часто оперують фразами типу: "яка різниця якої національності людина", "так зараз всі раси змішалися" і так далі. Подібні ідеї буквально втовкмачуються в уми по всіх інформаційних каналах. Причому всі засоби добрі: наприклад в деяких країнах існують заборони на участь акторів лише однієї раси у фільмі, музичному кліпі або на сторінках журналу.

 Хвиля повзучого лібералізму дійшла і до нашої країни, задурюючи голови молоді з єдиною метою, якою є знищення нашого народу. І антифашизм – це ніщо інше, як ненависть до корінного народу – нас з вами – інструмент боротьби світового кагалу проти нас, нашими ж силами. Вони підміняють поняття. Хіба хтось підтримає «фашизм»? Звісно ні. А якщо ти не фашист – то мусиш зневажати свою Батьківщину і допомагати окупантам нищити свій народ – така логіка апологетів антифашизму.

   Для антифашиста всі нації рівні і однакові, нехай він сам не розуміє чому так повинно бути, але він точно впевнений що зараз так повинно бути, нехай навіть такого ніколи і не було. Причому злочинів проти корінної раси і нації він вперто не помічає.

   Жалюгідне видовище представляють ті, хто відсуває від себе Правду, оберемками всмоктуючи найбільш безглузді обмани. Вони живуть упередженням – долею залежної, слабкої, не здатної мислити самостійно людини. Саме існування упереджень суперечить законам мінливої природи. Але як легко діяти підтримуваному всіма. Тут і думати не треба. Той, хто треба, вже подумав і вигадав "антифашизм".

За матеріалами УNТП

За Перуджу без наркотиків!

Минулої суботи, 7-го вересня 2013 р. у Перуджі в центрально-італійському регіоні Умбрія активісти неофашистської та націоналістичної організації CasaPound Italia провели маніфестацію присвячену боротьбі з повзучою ісламізацією Італії та засиллям нелегальних іммігрантів в регіоні.
  На головній площі Перуджі – П’яцца Ґрімана (італ. Piazza Grimana) більше 100 осіб CasaPound Italia на знак протесту проти засилля нелегальними іммігрантами робочих місць в Перуджі, торгівлею наркотиками і посилення злочинності.

  За словами активістів, місце для проведення демонстрації було обрано символічно, адже саме на П’яцца Ґрімана (італ. Piazza Grimana) минулого року почалась руйнація історичної забудови неіталійськими інвесторами, які будують склобетоний мавзолей – центр модних бутіків.

   «Окраса нашого старовинного міста, П’яцца Ґрімана стало його негативним символом, що уособлює собою деградацію населення та архітектури Перуджі…», – зазначив голова осередку CasaPound Italia в Перуджі, Антоніо Рiбeккo.

 «Наркоторговці, що заполонили місто, переважно мусульмани, вихідці з країн Африки, в кожному темному кутку, на кожному перехресті розпочинають свою чорну працю як тільки сонце заходить за обрій. Хіба ці люди є господарями нашого міста? А як бути з цими трейдерами-інвесторами, які знищують історичний центр нашої чудової Перуджі? Пересічні городяни приходять протестувати мирно, а поліція та карабінері за наказом цих забудовників закидують людей сльозогінним та перцевим газом, обливають з водометів. Хіба цієї Італії ми хочемо? – Ні! З цієї причини, з тієї простої причини, що нам не подобається відношення нових господарів Перуджі до нас, корінних мешканців цього міста, не маючи більше жодної пропозиції в руках, ми вимагаємо повернути місто городянам, а не нелегалам, тредерам чи наркоторгівцям!», – підсумував голова осередку CasaPound Italia в Перуджі, Антоніо Рiбeккo.

 На маніфестацію до активістів CasaPound Italia було запрошено радника мера міста Джованно Пачюлло, який визнав, що забудова П’яцца Ґрімана (італ. Piazza Grimana) дійсно має негативні наслідки для історичного фону центра Перуджі, але контракти підписані, і будівництво ніяк не зупинити, як кажуть – гроші мають працювати.

  «Я погоджуюсь з вами, однак проблема не тільки в наркотиках і забудові центра Перуджі, але і в безпеці наших вулиць. Щодня шприци для наркоманів продаються у великій кількості на вулицях міста, поліція не в змозі боротись сама. Люди самі мають знищити наркоторгівлю як явище», – зазначив Джованно Пачюлло.

 Активісти CasaPound Italia дорікнули раднику за його лукавство і нагадали, як минулого року так само – мирною маніфестацією вимагали освітити П’яцца Ґрімана (італ. Piazza Grimana) і прилеглі вулиці, аби наркоторгівці не могли ховати свої грішні діяння в темряві. Нагадали раднику і обіцянку самого мера Перуджі про надання коштів на житло для молодих пар італійців та для відкриття нових підприємств випускникам навчальних закладів регіону Умбрія. Але все це залишилось лише словами мера Перуджі.

  «Давайте подивимося ширше на проблеми нашого міста. Треба не тільки визнавати свої недоліки, а й уникати виправляючи їх. Ситуація, в якій знаходиться місто є результатом брудної політики корупційної бюрократичної влади, самовдоволеною своїми справами з продажів історичних ділянок Перуджі. Ми закликаємо народ Перуджі, який досі залишався безпорадним перед обличчям страху і обману, що просто не знав, як правильно боротися з цим. Ми запрошуємо всіх вас, мешканців Перуджі встати разом з нами в єдину силу, що зруйную модель старої політики і створить нову, кращу!», – підсумував голова осередку CasaPound Italia в Перуджі, Антоніо Рiбeккo.

За матеріалами – CasaPound Italia Perugia

У чoму помиляються сьогоднішнi праві?

Один італійський мислитель сказав одного дня, що демократія схожа на мішок, оскільки вона набуває форми всього того, що засунуть в цей мішок. Проблемою сьогоднішніх правих є те, що вони теж намагаються засунути себе в цей мішок, в цей ганебний мішок.

  Демократія – це соціальна і моральна катастрофа. Афінська демократія зруйнувала Давню Грецію, потім вона зруйнувала Європу, і тепер прийшла черга всієї землі, якщо жодна традиціоналістська течія, наприклад, іслам, не звільниться від сіоністських оков і не зупинить демократію і катастрофу, яка йде за нею.

  Людина фактично, якщо розуміти її тільки як окрему особину, як це роблять демократичні режими, є нулем, тобто рабом. Один мільйон рабів не може породити навіть одну вільну людину, і з мільйона дурнів ніколи не вийде хоч один мудрець. Демократія принижує людей до рівня некомпетентних рабів, а вони тільки можуть намагатися продати свою робочу силу плутократам, от і все! Оскільки самі плутократи не розумні, а лише хитрі, симбіоз рабів і плутократів нестримно приведе нас до катастрофи.

   Тому можна зробити такий висновок: «Чим швидше наш світ звільниться від демократичних абсурдів, тим швидше він знову буде безпечним і наново розцвіте!» Це все абсолютно ясно. У чому ж тоді проблема? Чому, проте, не існує сильних правих, які могли б прогнати лібералів і демократів, плутократів і соціалістів? Відповідь проста: тому що поводирі сьогоднішніх правих шукають протиотруту до демократії в ній самій – в демократії. А чому так? Тому що антидемократичні, національні сили Європи були розбиті під час Другої світової війни. Внаслідок цього майже кожен боїться сьогодні навіть вимовити вголос такі слова як “фашизм” і “націонал-соціалізм”.

   Зрозуміло, ніколи не було наведено доказів того, що ці праві рухи були невдачами. Німеччина, Італія і Японія програли війну. Ну, то й що? Хіба це саме по собі є спростуванням їх поглядів?

Європейська Дія – європейський рух за національну ідентичність

   Греки до їхньої успішної революції 1821 р. приблизно десять разів марно намагалися повстати проти турок, щоб добитися незалежності від Османської Імперії. Чотири століття вони терпіли поразки від турецької армії. Тому, якщо наслідувати нашому сьогоднішньому мисленню, греки були неправі, коли в 1820 р. знову захотіли завоювати собі свободу. Ми дотримуємося іншого погляду: поразка свідчить про слабкість в співвідношенні сил, але не про невірну позицію. Ясно, що праві не вийдуть з їхньої нинішньої безвиході, якщо вони не припинять колупатися на полях супротивника і шукати там чужі словесні оболонки і непридатну філософську зброю.

   Афінський полководець Фемістокл переміг персів не персидським способом ведення бою, і англійці завдали поразки іспанській Великій армаді не з використанням тих великих кораблів, які тоді використовували іспанці. Іншими словами: у правих прийшов час для іншої мови і світогляду. Якщо ми прагнемо тільки вижити, то ми не виживемо. У набагато більшій мірі нам слід перейти до наступу, і цей наступ, спочатку і передусім, означатиме переважно: поставити під сумнів нинішню політичну теорію і структуру цього світу.

Автор – Дімітріс Міхалопулос