неділя, 15 березня 2015 р.

Що є фашизмом нині?

Що є фашизмом нині? Що зі старої політичної доктрини сьогодні може бути взято на прапор успішно, а що ні? – Перш за все слід відійти від розуміння фашизму як виключно тоталітарного руху. Це не є базовою характеристикою і навіть більше, жорстка асоціація фашизму з тоталітарністю це лібералістичне бачення, що скрізь хоче бачити політику через призму політичних свобод та інших власних цінностей.
 Тоталітаризм не може бути детермінуючою ознакою "вічного фашизму", того який тепер намагаються чи-то встановити, чи-то відновити деякі діячі; тоталітаризм слід бачити лише як характеристику саме італійського фашизму 1920-1940-х рр., яка не може бути реалізована тепер, в умовах діяльності "постфашистського" руху. В тому числі і за тоталітаризм критикував дієвий фашистський рух теоретик традиціоналізму та консервативної революції Юліус Евола, що виступив певного роду "надфашистом". Тоталітаризм не є цінністю фашизму, а лише тимчасовим засобом, інструментом втілення фашистських ідей.
   Звичайно, не можна говорити про фашизм і як про рух ліберально-демократичний, однак, система, яка буде встановлена постфашизмом (якщо це взагалі колись відбудеться) не буде ліберал-демократією, а відобразить унікальний і дійсно по-старому новий тип правління, у якому, скоріше за все, будуть відображені аристократичні або меритократичні засади. Детермінуючою характеристикою фашизму можна вважати апеляцію до ідеї, взагалі домінування світу духовного над матеріальним, а у деяких трактуваннях – і волі над "раціо".
   Фашизм не боїться змінювати світ не заради економічного зиску, а заради ідеї. Поборення культу матерії, чи то культу безідейного "раціо", який принесла епоха Просвітництва – основна мета фашизму. Це власне така собі звірина реакція традиційного суспільства на раптову смерть і аристократичних принципів, і Бога, і ідеї, і віри (не лише у релігійному сенсі) заради економічних інтересів. Через особливу "ідейність" фашистського руху, його особливу "пасіонарність", є сенс думати, що постфашизм принесе з собою подолання постмодерну (чи навпаки, подолання постмодерну принесе з собою постфашизм), оскільки епоха зневіри має остаточно змінитись на час нового романтизму, в тому числі і ідейного, і національного. Це буде, безумовно, розквіт нового націоналізму, але також і нового фашизму, оскільки фашизм є загальноєвропейським знаменником для місцевих недемократичних націоналізмів різних країн – у націоналізму не має спільної ідеологічної точки зору на необхідний устрій Європи, і взагалі відсутня хоч якась спільна ідеологія, спільна для всіх націоналістів Європи ідеологічна база. Європа націй же, як альтернатива ЄС, пропагується найбільше неофашистами і антиглобалістами правого толку.
   Без традиціоналістичного сприйняття світу фашизм нового часу просто неможливий. Для 1930-х рр. Беніто Муссоліні був важливіший для фашиста, ніж Юліус Евола. Тепер навпаки, теоретики традиціоналізму є більш ідеологічно застосовними для постфашистських рухів, аніж реальні лідери фашистського руху минулого. Те ж саме можна сказати і про ідеологів консервативної революції у Німеччині, ідеї яких набагато більш корисні рухові тепер, аніж ідеї популярних у їх часи нацистських ідеологів. Можна навіть припустити, що для набуття певної політкоректності термін "консервативна революція" стане більш загальним, аніж "фашизм", і що він позначатиме не лише німецький феномен, а і увесь загальноєвропейський правий рух традиціоналістського штибу.
   P.S. Скоріше за все, старі методи фашизму по типу створення масових партій з сильними активістами напоготові вже ніким не будуть використовуватися. Фашистські активісти тепер мають освоїти мережеву модель структури, без єдиного центру. Фашистські ж еліти мають впливати в основному не на маси, а перш за все на інтелектуалів, аби створити вигідну рухові інтелектуальну атмосферу в суспільстві.
Автор – Ярослав Божко

Немає коментарів:

Дописати коментар