вівторок, 24 березня 2015 р.

Економіка в умовах фашизму

Чим фашизм принципово відрізняється від лібералізму та соціалізму? Останні два світогляди сформувались під впливом диктату економізму у політиці, просто одні кажуть що треба все поділити порівну, а інші, що воно і саме поділиться, за тим, хто які економічні здібності матиме.
  Фашизм же, навпаки, намагається ніби усунути ідеологічний диктат економіки в політиці, кажучи, що у політики є власна, така собі позаекономічна сутність, яка її детермінує. Філософія політики називає цю особливу сутність "Політичне" (очевидно, на противагу "економічному").
   Якщо подумати про метафізичну сутність фашизму, то вона може бути однозначно схарактеризована як бунт проти раціоналістичного виміру суспільного розвитку - проти відмирання всього, що не приносить прибуток. Власне, марксистська теорія безкласового суспільства (читай - суспільства лише пролетаріату) і прагне позбутися усіх, хто не здатний приносити гроші - усі, хто задіяні у невиробничій сфері. Ані поет, ані філософ, ані воїн такому суспільству не потрібні, аристократія відмирає тому, що не здатна приносити прибуток. Політично аристократія надважлива і "політичне" усіляко намагається її зберегти, у той час як економічно-раціональний вимір політичного всіляко намагається скасувати значення ієрархії та аристократичності, позаяк ці речі заважають чи-то вільному ринкові, чи-то безкласовому суспільству.
   Окреме питання про політичні координати, бачення економіки як детермінанти зводить до розуміння протистояння в політиці ліві-праві до суперечки між лібералами та соціалістами на економічному підґрунті.
  У той же час політичне, більш незалежне від економіки бачення, пропонує модель ліві-праві не на економічних підставах, а на суто політичних (наприклад, під лівими розуміються егалітаристи-космополіти, під правими елітаристи-націоналісти). Ідеологічна ревізія фашизму, яка йому просто необхідна, скоріше за все, прийде висновку, що новий фашизм може бути локалізований і в умовах соціалістичної економіки (як, наприклад, у Ля Рошеля, Ернста Нікіша, Штрассерів), і в умовах несоціалістичної (режим Піночета у Чилі, Іспанія часів Франциско Франко, хустисіалістська держава Перона в Аргентині). Це пов'язане, мабуть, з особливою рисою доби постмодерну, яка каже про поліпарадигмальність, поліідеологічність сучасної політики.
   Питання також стоїть дещо в іншому. Фашизм це понад усе емоція,а не система. Пристрасть, а не холодний розрахунок - стиль фашиста. Мабуть саме тому, економіка не детермінує фашизм як першочергова ознака.
Автор – Ярослав Божко

Немає коментарів:

Дописати коментар