Москаль чиститиме чоботи українцеві

Минав новий день останньої битви добра і зла. Сили темряви всю ніч намагалися взяти першопрестольний Київ. Але замість того, щоби розвіяти свій богохульний стяг на вулиці Банковій, підбили багатоповерхівку.

   Глашатай орди на пару зі зрадником чеченського народу продовжують заявляти, що "ніяких втрат сили зла не несуть". Отже, матері загиблих окупантів, запам'ятайте, що для юди ваші діти – не втрата. Головний ординець сам зневірився у цій "спецоперації" та звільнив свого очільника Генштабу (горіти їм всім у пеклі).

   Орки з Московії нахабно брешуть, кажучи що "не будуть вбивати мирне населення", а насправді ж відкрито і прицільно розстрілюють цивільні автомобілі, нищать інфраструктуру, будівлі... Відбувається новий спланований геноцид українського народу загарбниками зі Сходу. Проте здаватися на поталу ворогу ніхто з нас не збирається.

   Наші воїни знищують ординців тисячами. Воїни з лав ЗСУ, НГУ, СБУ, МВС і ТрО нищать їхню стару техніку, для якої навіть уже закінчився бензин. Чорти бігають по тимчасово загарбаним територіям, вимагаючи у наших земляків припасів.

   Першопрестольний град Київ перетворився на справжню фортецю, де з кожного вікна на чортів із білокам'яного болота чекає як не кулемет, то гвинтівка чи коктейль. Божественні кузні не встигають екіпірувати всіх охочих стати до боротьби. Наші люди масово йдуть до лав війська, без повісток, без нічого; навіть з голими руками, заряджені духом намагаються зупинити ворожий транспорт.

   Орда боїться визнати високоморальність українського війська, вони кажуть, що українців ведуть у бій "загородзагони нацистів". Вони посилають своїх диверсантів, вербують їх серед українців. Але ми вже оголосили полювання на зрадників і колаборантів, помста буде смертельною!

   Ще багато чого потрібно зробити: ліквідувати всіх чортів на українській землі, зачистити тил та повернути всі загарбані історичні землі священної Руси – України! А далі... йти визвольним походом на московський Кремль, аби знищити цей огидний Мордор на землі. Слава Україні!

За матеріалами часопису "Гетьманат"

Український націоналізм у добу штучного інтелекту

Український націоналізм, як втілення волі до життя української нації, не може оминати проблем, що перед нами ставить епоха постмодерну. При чому це стосується, як питань давно назрілих, так і тих, з якими українському суспільству ще доведеться стикнутися. До проблем такого штибу, належить зокрема й тема, яка донині практично не підіймається в загальнонаціональному та, зокрема, націоналістичному дискурсі.

   Це проблема штучного інтелекту! Перше, що варто було б відмітити в цьому питанні – це особливості самого виклику, який невдовзі постане перед нашим суспільством. Головною з них є той факт, що нова стадія науково-технічного прогресу, якою, безумовно, є створення штучного інтелекту (нехай поки у не надто досконалій формі), цілковито відрізняється від попередніх. Якщо попередні стадії передбачали перш за все спрощення роботи для працівників на виробництвах (а в пізніші часи майже повну їх заміну), не зазіхаючи на творчу сферу. То новий етап науково-технічної революції цілком здатний розширити свій вплив і на царину немеханічної творчої (креативної) діяльності людини.

   Вже зараз штучний інтелект цілком здатний створювати власні музичні композиції, малювати фотореалістичні відеоролики з людьми чи пейзажами (вигаданими або реальними) та вести цілком оригінальні бесіди з живою людиною. Що вже казати про більш практичні речі як то аналіз ринку, створення економічних прогнозів та планів з оптимізації виробництва. За кілька десятиліть ми вже станемо свідками, як творча сфера, яка раніше не підлягала машинізації, потребуючи обов'язкової присутності людини, скоротиться до вкрай незначних розмірів, поступившись місцем більш раціональному комп'ютеру. Скоріше за все ми побачимо масове скорочення кількості спеціалістів, що традиційно відповідають за створення так званого "м'якого продукту" (англ. software) та інших творчих професій, на зміну яким прийдуть спеціалісти з підтримки "жорсткого продукту" (англ. hardware). Загалом же людина поступово витіснятиметься з діяльності великого бізнесу, котрий буде локомотивом масового запровадження систем штучного інтелекту.

   Другим важливим моментом, який варто було б відмітити, є те, що попри залякування, які часто зустрічаються в сучасній масовій культурі, щодо поступової повної заміни машинами людини в цілому житті, а не тільки в питаннях економіки, як це було описано вище, загроза подібних суспільних перетворень (а вірніш знищення органічного суспільства) є абсолютно надуманою. За своєю природою штучний інтелект створюється для вирішення завдань в одній-єдиній, чітко визначеній галузі. Через що він не може бути настільки ж універсальним і адаптивним як людина.

   То які ж загрози несе у собі штучний інтелект і якими мають бути відповіді на них з боку здорового національного суспільства? – А ось які:

   1) Моральне питання. Внаслідок поступового наступу штучного інтелекту у все нових сферах життя людини обов’язково постане питання про роль самої людини у суспільстві, результатом чого стане поява руху так званих техноборців, який свого часу описав і розкритикував у своїй праці "Правда" ідеолог українського націоналізму Юліян Вассиян. На його думку, бувши плодом людської творчості, будь-яка технологія є втіленням людського духу, через що навмисне знищення технологій, мотивоване виключно хворобливим страхом перед ними, призводитиме виключно до занепаду суспільства, яке підсвідомо сприйматиме це як акт самознищення. Будь-які питання моралі в суспільстві, й означена проблема зокрема, знаходять свої відповіді в появі в суспільстві моральних авторитетів, котрі силою свого життєвого досвіду, творчості й авторитету загалом задають напрям для становлення або розкладу духовного здоров’я нації. Цими дороговказними зорями на національному небозводі є національна еліта, авангардом якої мають бути здорові націоналістичні сили. Сили, які власним прикладом і авторитетом відвертатимуть націю від деструктивних тенденцій та впливів.

   2) Економічне питання. Як відомо, націоналізм – це імунітет нації. Себто здатність національного організму тяжіти до здорового стану, який є органічно нормальним для суспільства. Це правило є основою націоналістичного світогляду. І саме воно є відповіддю на ті виклики, що ставить перед економікою технологія штучного інтелекту. Відповідно до української національної традиції основні виробничі сили завжди концентрувались в межах окремих приватних господарств, а не у великих компаніях чи чималих виробництвах. Це знайшло своє відбиття у працях ідеологів українського націоналізму Дмитра Мирона-"Орлика", Миколи Сціборського та Ярослава Стецька, в яких автори описували лад майбутньої УССД. У цьому ми знаходимо шлях до подолання економічних викликів, що перед нами постають.

   Зменшення долі людини у великому бізнесі може бути компенсовано розвитком малого й середнього підприємства, що з економічних причин не можуть дозволити використання штучного інтелекту у своїй діяльності. Це стосується, зокрема домашнього виробництва, де вкрай не рентабельне широко застосовувати системи штучного інтелекту або інші високі технології. Подібний перерозподіл праці займе багато часу і вимагатиме активного втручання держави, яка таким чином матиме значну вагу в економіці та ставатиме на своє місце в націонал-традиціоналістичній концепції держави, сповідуваної ідеологами українського націоналізму. А відповідно буде цілком органічним і абсолютно оптимальним як для українського громадянства, так і для майбутнього Української Держави в цілому.

   Крім вищезгаданих питань проблема штучного інтелекту має ще вкрай багато граней, таких як: застосування у воєнних цілях, духовно-релігійне сприйняття, використання з метою порушення закону, тощо. Усі ці грані мають бути глибоко досліджені націоналістичною думкою та проаналізовані відповідно до національної традиції, аби бути готовими до викликів, що їх невдовзі поставить перед Україною постмодерний світ.

Автор – Олександр Вайс

Медійні ресурси як засоби масової пропаґанди

Доволі часто чуємо, що сучасна глобалізована доба несе людству різні небачені досі загрози. Нас лякають штучним інтелектом, який у разі своєї появи, без аргументовано зробить населення планети Земля своїми рабами. Нам втовкмачують, що сьогодні свобода не варта за те, щоб за неї боротися, бо безпека від тероризму важливіша за право особистості висловлювати свої думки, сповідувати власну релігію та відстоювати зі зброєю у руках Богом дані життя, гідність та волю.

   Якщо в стародавні часи людей контролювали через забобони та стереотипи, що передаються з покоління в покоління, то зараз основний інструмент управління працьовитими людьми — це ЗМІ (преса, ТБ, інформагентства, радіо), кінематограф, інтернет і соціальні мережі. Скажімо, кожен медія-ресурс, чи то шкільна стінгазета або телеканал "1+1", видає тільки ту інформацію й тільки під тим кутом, що диктують його власники. У глобальному світі ХХІ-го ст. ЗМІ, вірніше ЗМП (засоби масової пропаґанди) є інструментом боротьби за владу!

   Сучасні медіа покликані не виражати, а створювати громадську думку; продажні журналісти формують хибні враження, що у світі відбуваються саме ті, а не інші явища, і що світ саме такий, як про нього розповідають нам ЗМП. Від більшості політико-економічних новин правди чекати не варто. У них швидше, замовчать одні факти, але розкажуть про інші, а ще можуть накачати читачів емоціями й описати те, що відбувається так, аби ми це любили або ненавиділи.

   Один зі способів емоційного накачування — це використання ярликів, визначених слів, що виражають суб'єктивне ставлення до якогось об'єктивного явища. Ми живемо у світі вигаданих кимось ярликів, понять, назв, оцінювальних визначень. Як наводиться в класичному прикладі — лісоруб, художник і ботанік побачать в одному і тому ж лісі три різні ліси...

   Ми сприймаємо світ через фільтри переконань і вірувань, які беруться з інформації, яка завжди нас оточує. «Ти — те, що ти читаєш!», — говорить приказка. Деякі держави прагнуть обмежити різноманітність точок зору в публічному інформаційному полі, а громадяни таких країн повинні сприймати однакову інформацію, думати однаково й вірити в одне і теж саме.

   Типовий приклад цьому — суспільство сусідньої з нами РФ. Мешканці цієї країни з двоголовою куркою на багряному паспорті одна велика юрба рабів. Усі вони знаходяться у своїй божевільній реальності, не помічаючи, що за парканом їхнього ГУЛАГу зовсім інший світ, ніж з екранів ТБ.

   Влада РФ прагне сформувати у населення певний світогляд і систему цінностей — хворі точки, натискаючи на які воно буде керувати. Звісно, що у Європі та Україні є прокремлівські сили, які хочуть повторити аналогічний сценарій у власній державі, але поки що це не дуже їм вдається. А між іншим, людина у своїх рішеннях і діях виходить зі свого світогляду. То чому б не скористатись цією можливістю і не сформувати його під своє бачення?..

За матеріалами "Січовика"

"Jobbik": мадярські кишенькові радикали ґлобалістів

Політична партія "Рух за кращу Мадярщину" (мадяр. Jobbik Magyarországért Mozgalom), відомий більше за короткою назвою "Jobbik", була колись однією з найбільш праворадикальних сил в Європі. Загони її військово-спортивного крила (мадяр. Magyar Gárda) не раз маршували вулицями Будапешта, погрожуючи сусіднім країнам відібрати "етнічні мадярські землі", зокрема й українське Закарпаття. Однак сьогодні ця партія демонструє зовсім протилежну, до колись декларованої політичної позиції.

   2 роки тому новим лідером руху "Jobbik" обрано етнічного єврея, хоч і похрещеного у католицтво — Пийтера Йокоба. Він оголосив про здійснення докорінних реформ всередині щойно очолюваної ним політичної сили. По-перше, "Jobbik" відмовився від праворадикальної риторики та не буде більше наводити жах на національні меншини (першочергово — циган) у Мадярщині, а по-друге, партія планує брати участь у проєктах, пов'язаних зі вшануванням жертв Голокосту.

   Але справжній поворот руху "Jobbik" у бік центризму, а тепер, вірогідно, вже й лівацтва, розпочався за каденції колишнього лідера Ґабора Вони, що після програшу на останніх парламентських виборах у 2018 р. взагалі пішов з політки. Відверто неонацистська партія втратила довіру виборців за кілька років до того, під час розгортання міграційної кризи в Європі. Керівництво "Jobbik" не змогло (а може і не захотіло) вчасно використати принагідну ситуацію у своїх цілях, чим істотно посилила позиція чинного прем'єр-міністра Віктора Орбана з "Альянсу молодих демократів — Мадярського громадянської спілки" (мадяр. Fiatal Demokraták Szövetsége — Magyar Polgári Szövetség).

   Саме теперішній голова мадярського уряду взяв на озброєння не тільки риторику своїх опонентів, але й жорсткі методи у протидії нелегалам, чим здобув популярність громадськості. Закриття кордонів для мусульманських дивним чином збіглася у часі з кампанією проти мадярсько-американського олігарха єврейського походження Дьордя Шороша. До слова, саме його підозрюють у підкупі керівництва "Jobbik", котре змінило свого лідера на поміркованого лівоцентриста, що буде боротися з антисемітською політикою як всередині партії, так і зовні — з діями Віктора Орбана.

   «Якщо комусь не подобається те, що як робить пан Шорош, то це особиста проблема тієї особи. Відтак будь-які рішення спрямовані на заборону або перешкоджання діяльності благодійних фондів нашого співвітчизника-філантропа слід розцінювати як ганебний антисемітизм, якому не місце у мадярській політиці. Ймовірно, що пан Орбан просто не здатний запропонувати кращі альтернативи», — з промови Йокоба під час вступу на посаду голови партії.

   Наведена цитата нового очільника "Jobbik" може свідчити лише про те, що мадярські неонацисти стали ручними, кишеньковими радикалами глобалістів. Упродовж останніх місяців, навіть попри карантинні обмеження на тлі пандемії коронавірусу, партія Йокоба вже налагодила співпрацю з ліберальною опозицією, щоб у жовтні 2020 р. поборотися за крісло міського голови Будапешта у двобої з висуванцем Орбана. Відтак "Jobbik" тепер перебуває у реальній, а не у бутафорній конфронтації з чинним мадярським урядом, з яким марно намагалася конкурувати упродовж міграційної кризи.

   Рядові ж партійці досі у стані шоку й не можуть осягнути нову для себе дійсність — лідер їхньої політсили єврей-лівоцентрист, якому не болить "Велика Мадярщина". Цьому є логічне пояснення: керівництво партії в особовому складі лишилося статичним, за виключенням кількох представників, а докорінних змін зазнала її політична програма, з якої зникли згадки про посягання на територіальну цілісність країн-сусідів, де проживає чисельна етнічна мадярська спільнота. Стиль і сутність оновленого руху "Jobbik" набуває ознак подібних до тих, що їх в Україні спостерігали під трансформації СНПУ на ВО "Свобода" з єдиною заувагою — українські націоналісти довели свою відданість Батьківщині та Ідеї Nації у кровопролитних боях із московськими агресорами, у той час, як мадярські праворадикали пристосувалися до комфортних умов глобалістичного проєкту, що ним є Євросоюз.

Автор — Kalev Korpinen

Час прокидатися, Степова Елладо!

Могутній і холодний Дніпро; він же – Славутич, Бористен... Холодний навіть у літню спеку, коли українське сонце висушує степ у порох. А по обох його берегах розкинулася країна воїнів і стародавніх легенд, де сільські дяки на пам'ять знають вірші Верґілія, а козакам не страшні не тільки наймогутніші армії того світу, але і саме пекло.

   Країна, де жінки сліпуче красиві, і навіть найвишуканіші польські пані не йдуть в порівняння з українськими шляхетними панночками, доньками й дружинами козацьких старшин. Країна, де війна не припиняється ніколи... Тут сам дух вічної боротьби оселився в цих степах, відсіваючи все слабке і нездатне до життя, натомість даючи дорогу лише величі та красі.

   Це країна, де воїни спочатку вправляються у риториці грецькою мовою та вчать діалоги Платона, а потім учергове вирішують долю Європейської цивілізації в найвизначніших битвах і авантюрах. Країна блискучого зоряного неба, чаклунів і русалок, де вдень козак може порубати польських драгунів, московську чи татарську орду, а вночі обкласти нечисту силу в карти. Це – Україна лицарської епохи, так звана "Степова Еллада", край воїнів, філософів, сонячного степу і величного, крижаного Дніпра!

   Ця Україна відома нам переважно завдяки Шевченку і Гоголю. У вірного сина Полтавщини найвиразніше Україна лицарської доби описана в "Страшній помсті". Впала в око уявна картина: Гоголь переправляється через Дніпро і закликає онуків скитів до бою проти ненависної кацапні з північного сходу.

   Микола Васильович, сидячи у човні на заході сонця, озирається навкруги, але бачить вже не той Дніпро, який він описував у "Страшній помсті"; Дніпро втратив велич, як втратив велич і сам народ воїнів і філософів, перетворившись на народ кріпаків і "дворян"-зрадників. Ніби й українською розмовляють, і вишивані сорочки носять, але все вже не те. Але немає величі вільного степу, повз який проходить славне Військо Запорозьке: садки вишневі, але в місячну літню ніч там вже не водять хороводи русалки; сільські дяки забули Верґілія і ввечері в шинку з ними вже не поговориш про Ейдос; жінки гарні та звабливі, але перевелися такі, в яких сконцентрована вся бентежлива краса цієї чудової країни, такі, заради яких варто починати Троянську війну.

   І ось він, геніальний письменник, закоханий у Велику Україну, змушений творити літературну мову для імперії, центр якої далеко за межами його Неньки. Ех, нема вже "Степової Еллади", яка була центром всієї Європи!

   Є лише країна порання на панщині, галушок і суперечок за грушку на межі, лишився певно тільки сплячий, заростаючий жабуринням Дніпро і кручі, за якими дзвенить вечірній степ. І саме це дає українцям надію на те, що "Степова Еллада" таки повернеться. І тоді на Дніпрових кручах відродиться з попелу нова надія всього світу – велика Українська Нація воїнів, філософів та шляхетних степових красунь!

За матеріалами "Реваншу"