"
Ніяких очікувань, а отже, і
розчарувань. Сьогодні ми теж можемо перемогти, але не "завдяки" а
"всупереч". Всупереч "їм"! Ми, друга сторона конфлікту, в
цій битві добра зі злом. "Вони" – побічна гнила гілка. Будь цією
стороною "вони", Кремль мав би тисячу можливостей домовитися, як
робив це останні 23 роки. З нами не можна домовитися. Можна тільки вбити.
Домовитися можна тільки з "ними", і проти нас. Тому, слід бути
готовим битися проти "тих", всупереч "ним" і якщо
доведеться, битися проти "цих" і "тих".
"Війна Духа"… Одне
з безлічі "перемир'їв", що вже припинило одну з безлічі воєн. З
безлічі, яке ледь почалося. Яке попереду. Держава ніколи не переможе імперію.
Тим більше, ніколи, імперію яка претендує на цивілізацію. Східна імперія прагне
бути східною цивілізацією – Євразійським світом! Тим більше, така держава як
наша не зможи довго чинити опір силам імперії. Імперію в силах перемогти
культура, традиція, революція; якщо простіше то, дружба, ненависть, пам'ять,
помста. Точніше, все те, що має своїм джерелом нашу пристрасну, ірраціональну,
несвідому і надсвідому, містичну складову.
Коли температура протистояння
досягає своєї вищої планки, коли на кону стоїть історична смерть або вікове
затемнення, наша свідомість, з його конструкціями "ідеальної опори",
типу "боротьби за суверенітет" або "самопроголошену
республіку", достойно тільки усмішки і байдужості. Лише те, що може
викликати велику пристрасть і велику твердість, війна духу, війна народна,
"війна священна". Це не з тієї області, коли може бути придумано щось
нове…
Все "за класикою".
Ми можемо перемогти, як переміг В'єтнам, як переміг Афганістан, за рецептом
Іспанії, двохсотлітньої давності. У відмінності від війни держави, така війна
відрізняється тим, що кожна бойова одиниця, аж до останнього бійця, здатна
вести війну в автономному режимі. Що "центр управління" кожної такої
одиниці, знаходиться у неї всередині, а не зовні. І отже, фактор "зради
тилу", зради "гаранта конституції", або "зливу ГенШтабом",
тут мало кому про що скажуть; це все з іншої опери. В армії такого роду,
остання бойова одиниця, голографічно містить в собі все ціле. І чисто
гіпотетично, у випадку "пропажі" цього, всього цілого, здатна його
заново з себе розгорнути.
Тому що "все ціле", тут, є не потенціалом
живої сили і техніки, а найвищою цінністю, усвідомленням свого права, почуттям
істини. Іншими словами, чеченська революція епохи Джохара і "боротьби за
суверенітет", претендувала на те, щоб перемогти, чеченська революція епохи
польових командирів, що настала після його знищення, втратила можливість програти.
Ми, зараз, йдемо з іншого
боку. Спочатку, особливо після капітуляції офіційної влади, епоха польових
командирів, і лише після неї – революція "Джохара". Спочатку, якість
"неможливості програти", щоб після, набути претензію – перемогти.
Спочатку, Махно і Холодний Яр, і лише після, нова вертикаль нового
представництва. Вождя дійсно потрібно заслужити.
"Час Хунти"… У живого, органічного
цілого, нехай навіть ідеального і потенційного, може бути тільки 2 форми
відносин з корозією, хворобою, вірусом. Перемога і знищення, або – надлом,
розпад, смерть. Націонал-Революційна, Народно-Визвольна війна, яку зараз ведемо
ми, в принципі, небагато чим відрізняється від тих, що вели інші, і до нас.
Вона також ділена рівно надвоє. Перший етап, який все ще "в розпалі",
знаменний тим, що мають, або прагнуть до влади еліти, покидають якесь аморфне
революційне ціле, і кристалізуються в своїх таборах.
1) Капітулянти.
2) Ті, хто готовий йти до
кінця.
Перші, як правило вже при владі, і
намагаються її утримати. Другі, "проявляються", пробивають собі
дорогу, чинять збройний опір, із самих різних і часто непередбачуваних місць,
як на карті політичної, так і на схемі громадської стратифікації.
Ось ці, спонтанні, раптово виниклі осередки
опору зовнішньому та внутрішньому ворогові, і були в свій час і в своєму місці
названі хунти. Другий етап, який все ще попереду, полягає в тому, що ці
осередки опору, спонтанні спалахи, об'єднуються в одну організовану структуру,
котра має на меті Військові, так і Революційні цілі.
Ось це і є справжня Хунта. І поки, вона
попереду…
Слава Україні!
Автор – Ігор Сізов
Немає коментарів:
Дописати коментар