четвер, 26 березня 2020 р.

Сербія на передовій у боротьбі з нелегалами

Поки весь світ, окрім звісно РФ, КНДР і подібних їм режимів, намагається боротися з пандемією коронавірусу (COVID-19), на Балканах розгортається власна локальна війна. Нелегальна міграція з країн мусульманського Півдня і Сходу продовжує сунути на Європу з "доброї ласки" чинного президента Туреччини, який відкрив західний кордон. Відтак на передовій опинилась не тільки Греція та Болгарія, але й сусідня Сербія, через яку пролягає шлях так званих "біженців" до омріяної "європейської халяви".
   Впродовж останнього року вулиці Белграду і низки інших сербських міст заполонили вихідці з Афганістану, Іраку, Ємену, Пакистану, Бангладешу. Усі вони мандрують Балканами у пошуках тимчасового притулку допоки гостинний Євросоюз не вирішить їх розподілити між своїми членами. Очікування для людей, яким терміново (тут і зараз) потрібна соціальна допомога, є нестерпним, тому вони вдаються до типової для себе поведінки — тимчасові табори для мігрантів перетворюють на кримінальне ґетто.
   Уряду Сербії, що має досі не вирішене питання з Косовим, як і простим громадянам, нелегали вже остогидли. Відтак на вулиці міст вийшли так звані "народні патрулі", що спільно з поліцією відловлюють мусульманських мігрантів і в примусовому порядку доправляють у державні табори для тимчасового проживання, вихід з яких дозволено тепер лише за наявності спеціального дозволу. Крім того, на думку пересічних сербів, нелегали з Азії та Африки цілком можуть бути носіями й розповсюджувачами інфекційних захворювань, як от сумнозвісний COVID-19.
   На початку цього тижня влада країни, з метою зупинити поширення коронавірусу, запровадила жорсткий карантинний режим. Його порушникам загрожує величезний штраф, хоча мусульман-мігрантів навряд це турбує, як, до слова, і здоров'я оточуючих їх людей. Сербський уряд ухвалив постанову, згідно з якою громадянам рекомендовано перебувати у самоізоляції, при цьому рух транспорту всередині країни досі не обмежено, чим користаються нелегали.
   На цій хвилі дедалі голоснішими стають заклики антимігрантських агітаторів. Низка громадських і політичних сил вимагає від влади Сербії негайно розпочати зачистку — депортувати з країни усіх, хто прибув нелегально з Болгарії, Греції, ба навіть Туреччини. Проте існує думка, що уряд не піде на таке жорстке рішення, оскільки на утримання тимчасових таборів дістає чимале фінансування з Євросоюзу, а отже пересічні серби мають поки самостійно боротися з цією навалою чужинців.
За матеріалами "Balkan Insight"

субота, 21 березня 2020 р.

Українці мусять відмовитися від московського наративу ідентичності

На 30-му році відновлення державної самостійності та 6-му році війни з Московією Україна і досі орієнтується на свого сусіда зі Сходу. А тим часом, саме він, як країна-агресор, продовжує визначати семантичний простір для нас, формуючи вигідну для себе ідентичність. Відтак покірних у всьому малоросів (читайте — хохлів), здатних лише витанцьовувати перед глузливим царем у шароварах і жерти до нестями борщ із варениками (читайте — олів'є з чебуреками) вкотре намагаються загнати у стійло, де вже давно чекають Воркута, Колима, Магадан.
   Для пересічного громадянина РФ українці — менші брати, котрі потребують любові через примус (до миру і союзу зокрема). А от для політичної верхівки, ми — дешева робоча сила, якою можна легковажити, провадячи варварську дегуманізацію і популяризуючи добровільну відмову від цивілізованості. Цілком зрозуміло, що і перші, і другі бажають нашого винищення, хоч і кожен на свій лад, тому ми мусимо нарешті зробити вибір: «Бути українцями — нащадками княжої Русі, Гетьманату Богдана Хмельницького і Павла Скоропадського, УНР і УПА, чи продовжувати лишатися корисними ідіотами у стратегічних (для нас — доленосних) планах Кремля?».
   Оздоровлення нашої нації має початися з деколонізації нашого мислення. Відтак ми мусимо називати речі своїми іменами, як вони є, як розуміємо їх ми — українці, а не ті, хто прагне нав'язати нам свою думку, засобами пропаганди (інформативно) чи силою (військовою агресією). По-перше, що Україна — це Русь, державоутоврююча нація якої (як не прикро) несвідомо прилучилася до появи імперського проєкту Москви (спершу — царського, потім — більшовицького); а по-друге, що уся спадщина, котру нам лишили попередники (від ґотів Германаріха до дисидентів Чорновола, Хмари й Лук'яненка) станом на тепер потребує перегляду відповідно до нагальних потреб українства, яке продовжує стримувати на Донбасі одвічного ворога зі Сходу.
   Громадяни України, незалежно від національності й мови спілкування, мають нарешті усвідомити, що відсутність власне нашої пропаганди та сталої державної стратегії грає на руку тих, хто хоче нас загарбати чи зрабувати. Наявна у нас панівна еліта не хоче розбудовувати соборну і самостійну державу, бо гроші та власне майно їм рідніші, скажімо, за вишиванку чи "садок вишневий коло хати". Відтак стратегічний план розвитку Батьківщини мають запропонувати представники освічених верст, так звані "кращі люди" чи "українські брахмани" з-поміж пересічних громадян.
   Постає логічне питання: «А чи є зараз такі?». На це відповімо — звісно, що є! Будь ласка, читайте й розповсюджуйте серед друзів і знайомих книги тих, хто пропонує здорову альтернативу недієздатним державним проєктам: "Нація золотих комірців" Ігоря Каганця, "Київ Хунта Сіті" Дмитра Савченка, "Повстання Ідентичності" Дениса і Павла Ковальових, "Орієнтири Спротиву" Ігоря Загребельного, "Народний Гетьманат" Юрія Якуби. На сторінках цих праць знайдемо вичерпний матеріал для роздумів, а головне — пропозиція так званого перезаснування/перезавантаження держави Україна відповідно до потреб її населення на вимоги мінливого часу, тож просто беріть, читайте й пропагуйте своє, а не запозичуйте чуже, і тим більше — вороже!
Автор — Дмитро Човган

неділя, 15 березня 2020 р.

Відсутність української пропаганди грає на руку нашим ворогам

Підміна понять, маніпулювання фактами, вкидання свідомої брехні в інформаційний простір — це все та решта не перелічених інших ознак формують сучасну пропаганду. Яскравим прикладом слугують агітаційні матеріали Третього Райху і СССР, а віднедавна — телелайно РФ. А тим часом у самій пропаганді (лат. propaganda — те, що підлягає поширенню) немає нічого поганого, якщо вона, звісно, працює задля інтересів нашої нації та держави, відтак її брак навпаки викликає низку невідворотних загроз.
   Аби зрозуміти, яка українцям може бути користь від власної пропаганди та її запровадження, як всередині країни (особлива увага на окуповані території), так і зовні (ставка на розвал Московії), пропонуємо взяти до уваги принципи, розроблені ще Паулем-Йозефом Ґьоббельсом. До слова, саме його методику ведення сучасної пропаганди запозичив і значно поглибив Владімір Путін. Тому не дивуймося, що в Україні є багато громадян, для яких інформація, подана кремлівськими ЗМІ, без перебільшення — чиста правда, яку не слід фільтрувати, а тим паче критично перевіряти на достовірність.
   Отже, по-перше, пропаганди має бути багато. Людські маси повинні постійно зустрічатися з її носіями, у будь-якій точці простору  чим частіше, тим краще. По-друге, вона має  бути максимально простою: «Її рівень повинен виходити з міри розуміння, властивий найвідсталішим індивідам з числа тих, на кого вона хоче впливати». Проста пропаганда діє навіть на тих, хто їй чинить опір  бо розумна меншість буде змушена йти за нерозумною більшістю.
   Відтак, по-третє, пропаганда має бути одноманітною: «Повинна обмежуватися лише деякими пунктами і представляти ці пункти коротко, ясно і зрозуміло, у формі простих гасел, які легко запам'ятати. Адже гасло незмінно мусить повторюватися в кінці кожної промови, кожної статті». По-четверте, пропаганда мусить бути однозначною: «Тут немає місця тонкій диференціації, скажімо — "Правда чи брехня! Правий чи не правий!" Адже народ міркує прямолінійно». Ніяких різних точок зору і об'єктивних підходів, ніяких сумнівів і коливань. Тільки рішучість і однозначність! Вибір вже зроблено, тому про нього лише інформують.
   Крім того, не варто забувати, що пропаганда має впливати більше на почуття і лише в меншій мірі на так званий розум. А отже, по-п'яте, вона ipso facto повинна бути шокуючою. Тільки в цьому випадку можна привернути увагу, а залучення уваги  це початок пропаганди. Відтак тільки шокуюче нестандартне послання люди передаватимуть і переказуватимуть один одному. Їх потрібно одразу ж здивувати та вразити.
За матеріалами "Вільної Думки"

понеділок, 9 березня 2020 р.

"Велика чистка" у лавах фінських націоналістів

У найбільшій опозиційній і націоналістичній силі Фінляндії вкотре назрів розкол. На цей раз партія "Справжні фіни" прагне очистити свої лави від... фашистів! Відтак лідер політсили Юссі Галла-аго ініціював створення нової молодіжної організації, яка замінить неконтрольоване членство "Perussuomalaiset Nuoret".
   Причиною до такого радикального кроку став виступ другого заступник голови молодіжної організації "Справжніх фінів" Тоні Ялонена на конференції "Etnofutur IV". Під час заходу, що відбувся 23-24 лютого поточного року в естонському Таллінні, молодик назвав себе етнонаціоналістом і фашистом. Цим він викликав хвилю критики та обурення серед громадськості та політичної еліти Фінляндії, зокрема й у лавах власної політсили.
   Аби якось зменшити загострені у суспільстві пристрасті, Юссі Галла-аго закликав керівництво "PS-Nuoret" змінити організаційний статут. Проте молодіжне об'єднання відхилило вимоги головної партії, заявивши про недопущення обмеження своєї діяльності та будь-які втручання з-поміж політиків, навіть ідейних соратників. Не знайшовши точок доторку, "Справжні фіни" пригрозили завершенням співпраці з "PS-Nuoret" та оголосили про утворення керованого молодіжного крила партії під керівництвом народного депутата і поміркованої націоналістки з міста Оулу — 30-річної Йенни Сімули.
   Чому радикальний консерватор і євроскептик Юссі Галла-аго, який у 2017 р. сам висловлювався про правий поворот і нестачу націоналізму у Фінляндії став на відверто ліберально-демократичний курс не відомо. Вірогідно, що останні соціологічні опитування, які демонструють громадську підтримку його партії, істотно вплинули на ідеологію "Справжніх фінів", яка стала дистанціюватися від усього праворадикального і дрейфувати у бік правоцентризму. Навряд ця зміна допоможе політсилі зберегти поточний рейтинг, оскільки станом на тепер її підтримують саме ті громадяни, яким остогидла "політика відкритих дверей" щодо нелегалів, ну і, звісно, контрольований певними фінансовими угрупованнями мультикультуралізм. 
Автор — Денис Ковальов

середа, 4 березня 2020 р.

Свобода слова і думки в Україні знову під загрозою?

Що спільного між Партією регіонів і "Слугою народу"? — Обидві політичні сили налаштовані підлаштувати українку дійсність під себе, а не навпаки. Відтак досягнення Майдану (чи то 2004 р., а чи 2013-2014 рр.) зводяться нанівець недолугими законодавчими ініціативами.
   Якщо поплічники Віктора Януковича відзначилися диктаторськими законами та спробою нав'язати українофобію на державному рівні, то соратники Володимира Зеленського мають намір наслідувати сумнозвісні "європейські стандарти та цінності". Так, вже цього місяця Верховна Рада розгляне законопроєкт про медіа, яким передбачаються штрафні санкції за "дискримінаційні висловлювання на основі етнічного походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, фізичних вад, стану здоров’я, сексуальної орієнтації тощо". Отже, "Слуги народу" (ніби відтворюючи картину з антиутопії Джорджа Орвелла "1984") запроваджують покарання за думкозлочин.
   У цьому плані цікавим є те, що найбільш ймовірними порушниками будуть пересічні українці, яким прагнуть нав'язати "ґендерну ідеологію" та вкотре змусити повернутися у лоно "русскава міра". Тому карати будуть саме свідомо налаштованих громадян, для яких так звані "веселкові прайди" та "травневе вшанування дідів" суголосні самознищенню власної самобутності. Ініціатори зазначеного законопроєкту пропонують увести в обіг таке поняття як "мова ворожнечі" (англ. hate speech), на підставі чого незалежні ЗМІ та особисті сторінки українців у соціальних мережах будуть довільно блокуватися правоохоронними органами.
   Крім того, теперішня влада в Україні буде забороняти будь-які тексти, статті, книги, відеозаписи, в яких відповідні цензори виявлять ознаки засудження гомосексуальної девіації та прав ЛҐБТ-спільноти. За критику та осуд на винуватців та поширювачів накладатимуть штрафи у розмірі від 5 (23615 грн.) до 50 (236150 грн.) розмірів мінімальної заробітної плати. Самі порушення будуть прирівнюватися до злочинів середньої тяжкості й внесені у Кримінальний кодекс України.
   Намагання "Слуг народу" (чи може прислужників олігархів-українофобів) створити власне інформаційне ґетто може зіграти проти них самих. Адже ініціатори законопроєкти, керуючись низкою міжнародних нормативно-правових актів, порушують чинну Конституцію України, а саме статтю 34. У ній чітко прописано, що «Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір».
   Лукавство, блюзнірство і спроба народними депутатами, обраними влітку 2019 р., мавпувати чужий досвід, кінець кінцем стане своєрідним Рубіконом, після якого не можливо буде говорити про будь-який авторитет законодавства, а тим паче — неупередженість правосуддя. Криміналізація дискримінації на правду порушує права громадян України, суперечачи її Основному закону. Але кого це хвилює, коли держава знаходиться на межі суспільно-господарської кризи та громадянського вибуху від недолугого урядування вчорашніх комедіантів, рестораторів і фотографів?..
За матеріалами "05366.com.ua"