вівторок, 22 листопада 2022 р.

Майдан як місце свободи та антимосковщини

От дивно: Московія-РФ усі ці десятиліття з моменту розвалу СССР всіляко намагалася (ще до війни та логіки руйнування, тобто до 24.II.2022) посилювати свій вплив на Україну. І при цьому не займалася реальним вивченням процесів. Всі ці великі бюджети різним проросійським прихвосням йшли виключно на пропагандистську маячню, за логікою того, що хотіли чути у Кремлі.
   Системною політикою на постсовєцькому просторі на Московії ніхто не займався, роблячи ставку виключно на силовий ресурс (війни та конфлікти), економічний шантаж та пропагандистську муть. У РФ так і не зрозуміли, що наші Майдани – це не воля якоїсь однієї з груп соціуму і тим більше – ніяке не зовнішнє втручання. Але це звична для української політичної системи та українського суспільства форма реагування на перекоси.
   Ось ці останні можуть виникати в той чи інший момент нашої історії, як прояв громадянської позиції. У нас Майдани (Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція гідності), дострокові вибори (президентські та парламентські) були ще з 1990-х рр. Але на росії надавали перевагу спрощеному трактуванню подій, у руслі роспропаганди про зовнішнє втручання й у висліді підхід "створювати контрольований хаос" не дав очікуваного результату.
   Хаос у "хаосі" (у сенсі відсутності єдиного центру прийняття рішень, на який можна тиснути) неможливо контролювати. Влаштувати можна, а контролювати (а значить – отримати необхідний результат) ні. Тож те, що Московія розпочала широкомасштабну війну, говорить ще й про те, що там ніхто не займається і/або не хоче займатися вивченням процесів та розв'язання проблем у середині самої РФ.
   Кремлю та його пропагандистам куди простіше лякати суспільство зовнішнім ворогом. Цей хибний підхід уже колись апробовували в СССР. Урешті-решт, усе буде навпаки – зовнішня агресія активізує внутрішні процеси, а отже, імперія зла остаточно зазнає колапсу та дезінтегрується.
Автор – Олеся Яхно

четвер, 17 листопада 2022 р.

Стоїмо на варті інформаційного фронту

Кремль марить знищеною до основи Україною, бо здолати чи тим паче захопити нашу Батьківщину його орди головорізів не здатні. На це є низка причин, але нині ми їх не обговорюватимемо; якось иншим разом при нагоді. Хоча стратеґічно московити вже програли, тактично у них ще є перевага у живій силі та кількости військової техніки, котра суни звідусіль на наші Схід і Південь.
   Відтак головне завдання для московитів на сьогодні – переломити ситуацію в Україні зсередини. Деморалізувати, роз'єднати, посварити між собою українців... Ворог бажає і всіляко намагається зламати нашу волю, наш дух, наше прагнення перемоги.
   Масовані ракетно-бомбові удари по об'єктах нашої цивільної енерґетичної та критичної інфраструктури мали б спровокувати всенародний гнів, однак не проти аґресора, а проти... чинної та законно обраної у 2019 р. влади України (якою б поганою чи хорошою вона не була б). Саме зараз москалі прагнуть поламати психіку українців, увігнати нас у депресію, змусити думати  про те, що все безнадійно, що війна ніколи не закінчиться нашою перемогою і, що цей жах триватиме вічно. Дарма вони такі самовпевнені.
   Способів "розкачати" Україну, як переконані наші вороги, ніби є безліч, але мета для них одна – не можеш зламати "хохлів" на фронті, отже, спробуй зламати їх зсередини. Тому Кремль хоче і має нами ламати нас із вами поодинці, хочуть ламати колективи, щоби у підсумку "обезголовити". Позбавити символізму, позбавити того чи тих, хто нам дорогий, а відтак будуть підбурювати найслабкіших по духу виходити на вулиці та перекривати рух автотранспорту, як уже було в Одесі.
   Звірствами, насильством, бомбардуванням, ударами по енергетиці, облудливо-брехливими новинами, інформаційними атаками, постійними погрозами... Абсолютно все, що роблять і намагатимуться робити москалі, – це одна величезна інформаційно-психолоґічна спеціальна операція, і вона лише набирає обертів. Грошей у цю кампанію ворогами аж надто багато, не пошкодували ні рубля, ні долара, щоби спопелити Україну; тому не ведіться на "вкиди" у соціяльних мережах, бережіть своє ментальне здоров'я і допомагайте Збройним Силам України наближати нашу спільну перемогу.
"Nаціональна Ініціятива"

вівторок, 15 листопада 2022 р.

Найміцніші ланцюги для рабів кують із мечів переможців

Наразі не всі громадяни України усвідомлюють важливість моделювання і планування нашого повоєнного життя, а дарма. Бо ми не маємо права вкотре занапастити долю прийдешніх поколінь! Які проблеми на нас чекають після Перемоги над одвічним ворогом зі Сходу?..
   У тому, що ми здобудемо Перемогу, в Україні ніхто (крім пришелепкуватих колаборантів, зрадників і сепаратистів) немає сумнівів. Перемога буде на основі Кремлівських помилок, американської та совєцької зброї, але, найголовніше, завдяки самопожертві всього нашого народу. Це вже очевидний факт!
   Водночас перед нами купа нерозв'язаних проблем довоєнної доби. Не чекайте жодного очищення держави від корупції, ні економіки від олігархів, ні розвитку. Залишиться спалена країна, зґвалтоване та залякане населення, не здатне на протест, новий Майдан та революцію.
   Лави патріотів теж будуть значно меншими. Але головне, всім нещасним ветеранам, які вижили, які спробують розпочати "розмову після війни" на всі "чому?" і "як таке могло бути?" заткнуть рот цією самою Перемогою. Подібне вже було в історії, просто більшість забула.
   Так, Америка, певно нам допоможе, але все буде як із дорогами та "Великим Будівництвом": дороги зробили, а жити краще не стали. Так буде і з усім іншим – усе полагодять, як було до 24.II.2022, включаючи корупційні схеми та систему примусу Нації до вимирання та виродження, але вже ніхто не захоче згадувати, що так ми вже жили й нам було погано. Замисліться над тим, що на початку відновленої державної самостійності (24.VIII.1991) нас було 52 мільйони, а зараз заледве 35 мільйонів, які вимирають і роз'їжджаюся світ за очі з України.
За матеріалами "Chaos Militar"

неділя, 13 листопада 2022 р.

Історія України – це, перш за все, історія українців

Що таке історія України? Це звісно ж розповідь про минуле  території, яка зараз належить державі під назвою Україна. Але територія не творить історію (хоч звісно її особливості впливають на перебіг подій і географічний детермінізм має певну рацію). Територія не є суб'єктом історичного процесу, лише об'єктом дії. Вона сцена вистави під назвою "історія".
   Хто є головним акторами на ній? Звісно люди! Тому історія країни, – це історія людей, що жили і діяли на цій території, об'єднувалися для досягнення спільних цілей. Однією  з яких було створення, забезпечення існування та розвитку країни, яка своєю чергою забезпечувала подальше існування цієї спільноти, яку називають нацією. Якщо коротко історія країни – це історія нації!
   Заяви про смерть національної історії, які лунають у тому числі від істориків, виявилися передчасними. Адже національні держави досі залишаються головним і напевно таки найефективнішим способом організації людства. Способом який найкраще забезпечує можливості для реалізації потенціалу окремої особистості, захисту її прав і свобод, збереження культурної різноманітності світу. Тому поки є національні держави (а наразі саме вони формують мапу світу) актуальною залишатиметься національна історія.
   В українському випадку зрозуміти історію України переповідаючи виключно історію її території навіть складніше ніж з історіями інших країн. Адже ця територія, за відсутності української держави, протягом століть була об'єктом дій інших народів. Їх ціллю було інкорпорувати ці терени (повністю чи частково) до власних держав. Поява та розвиток на нинішній території України держави під такою назвою із власним баченням свого минулого і майбутнього стали можливими саме завдяки українцям. Тому вони головний суб'єкт історії України.
   Перш, аніж відповісти на питання, хто ж такі українці варто пригадати, що таке нація загалом. Пропоную таке, трохи ліричне і неакадемічне визначення: нація – це спільнота людей, які читають однією мовою про спільне минуле і вірять у спільне майбутнє. Процес формування нації – це поширення від верхівки до загалу: грамотності, друкованого слова, історичних наративів. Активними учасниками цього процесу є вчителі та священики, які навчають грамоти,  поети та письменники, які оформляють мову, видавці, які роблять твори нею загальнодоступними та історики, що формулюють історичний наратив. Потім у процес включаються політики, які створюють державні інструменти (іноді створюють чи намагаються створити саму державу) для розвитку нації: систему освіти, мережу інституції культури, економічну базу.
   Нації формуються на базі етнічних груп (одніє, або кількох) від яких успадковують традиції мовні та культурні основи. Саме елементи етнічної культури забезпечують унікальне позиціонування однієї нації посеред інших. У бездержавних націй  спільність походження, мови, традицій є первинною основою для об'єднання в спільноту, вирізнення від інших. У державних до цього додаються державні кордони, символи (прапор, герб), календар важливих дат, підручник історії, національна економіка. Бездержавні нації  будуються на одній етнічній спільноті, наявність держави та її інструментів дає можливість включати (іноді добровільно, іноді ні) в процес творення нації різні етнічні групи, так постають політичні нації, приналежність до яких стає тотожною до громадянства держави.
   Виходячи з таких позицій – хто такі українці? Нині відповідь виглядає оманливо простою – громадянин держави Україна, той хто користується паспортом із тризубом на обкладинці. Але ж є люди, які живуть поза межами України не мають чи навіть ніколи не мали українського громадянства і тим неменше вважають себе українцями. Маємо потужну українську діаспору (мільйони людей!), значна частина яких народжена поза Україною, але тим неменше асоціюють себе з нею. Маємо ситуацію, коли задовго до створення незалежної держави у 1991 р. люди, які не визнавали совєтської України і жили поза її межами, вважали себе українцями.
   З іншого боку є ті, які будучи громадянами України протягом більше як 30 років досі не визнали й можливо не визнають себе українцями, або навіть не визнають існування українців взагалі. То ж може досить просто вважати себе українцем, щоби бути ним, незалежно від того де ти живеш? Адже як казав Ернест Ренан, «l'existence d'une nation est un plébiscite de tous les jours», прийшов, проголосував «Я українець» і досить? Ні, не досить!
   Національний вибір передбачає прийняття певних національних правил гри. Бути українцем – це прийняти як свої  національні традиції у культурі і навіть трохи в побуті. І так – прийняти (чи зберегти) мову, яка найчіткіше виокремлює одну національну групу від іншої, позиціонує її серед інших, бо є найкращим інструментом збереження особливостей національної культури. В українські ситуації саме мова є головним маркером, який вирізняє нас від сусідної російської нації. Наявність схожих елементів культури та традиції, використовується росіянами для заперечення самого факту окремішності української нації. Тому мова відіграє у нас визначальну  роль у процесі формування та розвитку нації, якому личить бізнесове гасло: «Позиціонуйся, або зникни».
   Все вище сказане стосується сьогодення.  Але бути українцем (американцем, французом, китайцем...) передбачає прийняти й певну національну оптику в поглядах на минуле. Особливо оцінювати ті чи інші події та особи з історії, формувати їх спільні оцінки. Що доброго, що поганого було колись, врешті що і чому варто пам’ятати, на що орієнтуватися як на приклад для наслідування, що навпаки пам'ятати, щоб не повторити. 
І ще одне національне правило, прийняття якого є умовою  входження в клуб "українці"  це бажання зберегти його у майбутньому, тобто бачення спільного майбутнього.
   Прийняття цих критеріїв (мови, традицій, поглядів на минуле, бажання будувати спільне майбутнє) і робить людину представником тієї чи іншої нації. Якщо ці мова, традиція, погляди на минуле українські то людина може вважати себе українцем. Звісно прийняти ці правила гри легше тому хто виростає в самому "клубі", де вони формувалися.
   Народжений в Україні, в українській родині (тобто, тій, яка приймає мову, традиції, погляди на минуле і бачиь спільне майбутнє) стає українцем по замовчуванню. Хоч не виключається ситуація свідомої відмови від успадкованої національної ідентичності. В українській історії  такі відмови в минулому були спричинені зовнішнім тиском  спрямованим на знищення українців як нації, відтак бажанням людини пристосуватися до обставин в яких наявність української ідентичності стає завадою у самореалізації.
   Тому наявність  в особи українського паспорта не обов'язкова ознака її української національності. І навпаки його відсутність не заперечує такої можливості. Тож підсумовуючи і повертаючись до початку: історія України – це у першу чергу історія українців.

четвер, 10 листопада 2022 р.

Фінська права сцена підтримала грошима армію України

Мабуть, так склалося історично, хоч українці з фінами далекі один від одного ґеоґрафічно, але близькі по духу (ментально). Адже починаючи з 24.II.2022 більшість жителів Суомі підтримали нашу визвольну борню проти московитських загарбників. Певно, далася в знаки пам'ять про страшні злочини окупантів у минулому, які завжди приходять зі Сходу.
   Ще у розпал боїв за Маріуполь, Харків і Київ різні фінські рок-гурти об'єдналися й записали спільний музичний альбом на славу та підтримку наших незламних захисників. До збірки "Suomesta veljille Ukrainan" (у перекладі дослівно – "З Суомі до братів України") увійшло 11 потужних композицій відомих представників правої сцени, котрі таким чином забажали підтримати український збройний опір аґресорам. Впродовж останніх пів року продана чимала кількість цього CD-альбому на теренах Європейської спілки, вторговані кошти від яких уже переказано на рахунок Збройних Сил України та Окремого загону спеціального призначення "Азов" Національної Гвардії України.
   Тá, певно, вас цікавить, хто сáме долучився до створення збірки? Знайомтеся, запальні фінські гурти "Goatmoon", "Sielunvihollinen", "Circle of Dawn", "Norhem", "Pyhä Kuolema", "Hiidenlintu", "Pagan Skull", "Kaarna", "Vapaudenristi", "Fatherland" і "Stormheit", які поділилися зі слухачами своїми раніше невиданими, але відомими завдяки концертам аудіотреки. Лейтмотив альбому "Suomesta veljille Ukrainan" пронизаний повагою героїчної боротьби України як вартового європейської цивілізації проти азійських варварів із Московії; це багато про що говорить.
   Представлені композиції виконані у декількох жанрах – від Rock against communism до металу і неофолку. Як стверджують самі учасники благодійної ініціативи, «через пам'ять про Зимову війну (1939-1940) фіни відчувають природну симпатію до тих народів, які також час від часу потрапляють у зуби московитської великодержавної політики, проте не здаються, а воюють», зустрічаючи ворожі орди із відкритим забралом. Висловлюємо переліченим рок-гуртам фінської правої сцени велику вдячність за проявлену небайдужість до борні за нашу і їхню свободу.

понеділок, 7 листопада 2022 р.

Повоєнна Україна, якою вона буде?

Багато українців дотепер усе ще не усвідомлюють – наше життя вже не буде таким, як до широкомасштабної війни. Не знаємо, буде вона краща чи гірша, але так, як раніше, вже не буде, і це цілком очевидно. Бо ця гілка розвитку України вже мертва.
   Проте це не усвідомлюють ні пересічні громадяни, ні тим більш багато наших політиків. Їх поєднує нерозуміння процесів, що відбуваються, адже вони живуть цим поверненням до життя. Відтак життя, яким воно було до 24 лютого 2022 року не буде ніколи, затямте!
   Мене у всій цій історії цікавить 2 наступних моменти: перше, коли вони усвідомлять безповоротність змін, і друге, якою буде їхня реакція? Це той випадок, коли я не в змозі спрогнозувати чи навіть уявити тимчасові рамки та рефлексію на подію. Можу лише озвучити варіанти різних сценаріїв, але тá мить, коли більшість дійде розуміння того, що повернення до довоєнної моделі (тобто, до 24.II.2022) існування вже неможливо, тому вважаємо початком формування нового майбутнього України та появи нових запитів на його реалізацію.
   А ось тут варіантів безліч – від прогресивної демократії з сервісною функцією держави до диктатури з культом особистості. Якась із варіацій стане основною, але в будь-якому разі залишається головним триптих питань, а хто ж формуватиме нові сенси, хто сформує візію держави та хто вестиме до реалізації? Адже від цього залежатиме і те, яку Україну будуватимуть.
   І відповідей у ​​мене поки що немає; ні добрих, ні поганих. Тому що у цій формулі з багатьма невідомими складно дати точний прогноз. Але вже зрозуміло, що у сильно збіднілого населення залишиться запит на популізм, посилюватимуться рухи з лівою ідеологією, що спираються на обіцянку дати соціальну рівність, створити всім рівні можливості й, звичайно ж, запропонують усе відібрати у багатих і поділити під гаслом "перерозподіл доходів від багатих до бідних" і через цей інструментарій пообіцяти покращити життєві умови українців.
   Ось це одна з небезпек, тому що тоді Україна матиме шанс перетворитися на суміш Білорусі з Венесуелою, а поки що... Поки що є й інші варіанти – і це варіанти побудови цивілізованої демократичної держави. Тож удасться чи ні, залежить від українців, але хотілося б, щоби вдалося, інакше заради чого все це?

субота, 5 листопада 2022 р.

Неоднозначні підсумки виборів у Бразилії

Офіційний виступ 38-го президента Федеративної Республіки Бразилія (далі ФРБ) з приводу своєї поразки на цьогорічних виборах завершив увесь плин найбільш напруженої доби 32-ї елекції в історії Землі Святого Хреста. З цього моменту, коли з-за усіх політичних бар'єрів пролунали політичні позиції, починається нова, не менш драматична та, у всій своїй глибині, трагічна постелекторальна доба в історії країни, що розділить її на "до" та "після". З цієї причини наш канал, який був одним з кількох в українському медіапросторі, що ознайомлював аудиторію з усіма критичними подіям у Terra de Santa Cruz під час цих двох кульмінаційних днів, оголошує про припинення трансляції виборчого марафону, і публікації відносно ситуації у країні будуть виходити за крайніх змін.
   Надалі будемо щоденно молитися за бразильську націю, лише від волі якої та Божого знамення буде залежати подальший хід існування цієї великої країни! Відтак пропонуємо підбити неоднозначні підсумки звершеного у неділю (30.X.2022) президентського голосування. Чому неоднозначні? Бо ми хочемо звернути вашу увагу на неординарні аспекти, які потрібно враховувати при подальшій аналітиці цьогорічного плебісциту, проведеного у Південній Заокеанщині. Це волевиявлення з одного боку, призвело до катастрофічної поразки сил здорового глузду перед обличчям комуністичної тиранії, та напроти – принесло справжній тріумф консерваторам у ряді даних питань.
   У першу чергу, дуже сильним аргументом на користь якісної першості результатів Жаїра Мессіаша Болсонару стала висока здатність чинного президента об'єднати довкола себе більш, ніж 70% поміркованого електорату з таборів аутсайдерів, які вибули з електоральної кампанії за результатами першого туру виборів. Варто зазначити, що настільки високою мобілізація "третіх" голосів не змогла реалізуватись у жодного кандидата в історії Бразилії, який міг брати участь у другому турі загальнонаціональних президентських голосувань.
   Тá як не іронічно – за виключенням нового-старого президента Луїза Інасу Лули да Сілви, якому за допомогою численних фальсифікацій і підкупів вдалося не тільки стати лідером для виборців, обранцям яких не поталанило з проходженням на наступний щабель електоральної драбини, а й через кампанію цензури та "чорних" політичних замовлень вкрасти голоси у свого ж опонента Жералду Алкміна. Другий аспект, яким теж потрібно апелювати у проблемі якісності консервативних показників на цьогорічних виборах, став феномен одночасної перемоги чинного голови країни у трьох найбільш вагомих центрах усього життя Бразилії, так званій "Федеральній Аванґардній Трійці" у складі трьох основоположних штатах, що задають grand narrative у сьогоднішньому суспільному дискурсі держави. Йдеться про місто-столицю Бразилíа (політичний полюс), адміністративний округ Ріу-ді-Жанейру (одвічне осердя культурної еліти) та мегалополіс Сан-Паулу (сполучення всіх міських агломерацій найбільшого промислового басейну Південної Америки).
   За давніми статистичними поняттями, які існували до президенства Жаїра Болсонару, всі ці 3 різночинні полюси Бразилії ніколи не могли дійти спільного консенсусу, що характеризувався переважанням у цих регіонах абсолютно антиподових соціальних категорій відповідно до їхньої політичної орієнтації. Перемога Болсонару у цих адміністративних пунктах не тільки утвердила маєстат лідерства правих сил на життєво важливих для країни майданчиків, а й стала символом єднання всіх найбільш продукуючих верств населення у прагненні до перемоги над червоними концтаборами. Феноменальності ситуації додає і той факт, що подібне явище бразильська держава могла спостерігати лише одного разу до цього,  а саме під час минулих виборів, коли Болсонару за підтримки цих самих штатів став нинішнім очільником ФРБ.
   Окремо варто зазначити успіх консервативних сил у більшості штатів країни. У рамках всенародної елейсії, що супроводжується різким контрастом за кількістю жителів у тих чи інших адміністративних одиницях, цей параметр не відіграє суттєвої ролі. Проте є дуже суттєвим сигналом реальної єдності регіонів довкола постаті Жаїра Болсонару, яка, фактично, стала тією засадою, що на даний момент розколола країну на умовно консервативний Захід та комуністичну Східну Приатлантику.
   Не варто також забувати і про те, що Бразилія є федеративною державою! Розбудова федеративної системи, яка до президенства Болсонару була лише на папірці, дала поштовх для розвитку справжньої влади регіонів у країні. Одним з нереалізованих за час правління 38-го президента пунктів курсу на федералізацію держави стала виборча реформа, згідно якої Земля Істинного Хреста мала відійти від практики загальнонаціонального плебісциту та увібрати основоположні начала непрямої електоральної системи, притаманних іншій федеративній республіці  Сполученим Штатам Америки.
   Відповідно до незвершеного зачину, президента мали б обирати окремі штати у складі своїх унікальних виборників. Їхня ж кількість дорівнювала б чисельності представників даної територіальної диференціації в обох палатах Національного Конґресу, голосування яких мало орієнтуватись на абсолютні результати регіонального градуювання. Як виявилося, недоведення державного діла до кінця зіграло свою фатальну роль для майбутнього бразилійського народу...
За матеріалами "Плуга та Меча"

четвер, 3 листопада 2022 р.

Коли над Херсоном знову замайорить синьо-жовтий стяг?

Напевно, станом на зараз, немає більш бажаного тимчасово окупованого міста в Україні, деокупації якого так сильно бажали б громадяни України. Херсон – питомо наш, Херсон – патріотичний, Херсон – добрий, Херсон – веселий, південний, радісний... А ще, Херсон – це кавуни!
   Ми дуже хочемо якнайскоріше його повернути і... окупанти знають про це. Саме тому, довкола Херсона постійно відбуваються якісь події, котрі, подекуди, межують ледь не з теорією змов: «Виходять/не виходять», «Тікають/не тікають», «Залишають/не залишають», – у такому дискурсі ми з вами перебуваємо з літа. Тá зрозумілим є ще один вкрай важливий фактор: Херсон – єдиний обласний центр, який вдалося окупувати росіянам, починаючи з 24 лютого 2022 р.
   Посудіть самі: Харків – не вдалося, Запоріжжя – не вдалося, Миколаїв – не вдалося, а Херсон, як не прикро, вдалося. Саме тому він має колосальне значення не тільки для нас, а й для окупантів у цілому та для Владімір Путіна зокрема. Адже втративши Херсон, його окупаційна війна від 24.II.2022 остаточно набуде маргінального геополітичного характеру.
   Він це розуміє, тому вгризається до останнього, паралельно проводячи різноманітні інформаційно-психологічні спеціальні операції покликані викликати у нас, як зневіру щодо його деокупації, так і страх від наслідків, якщо вона таки вдасться. Про Каховську гідроелектростанцію у жовтні ми наслухалися і начиталися таких лякалок, що Стівен Кінґ відпочиває, як і про "неминучість" повторного наступу з Півночі, у разі деокупації Херсона. Також, ми регулярно читаємо про евакуацію людей, що за логікою має відсилати нас у 22.II.2022, коли евакуацію проводили в ОРДЛО.
   Проте є момент, який кремлівські пропагандисти не врахували: зараз – не 22.II.2022, і колосальні зміни, котрі відбулися як у нашому війську, так і у суспільстві – ламають напрацьовані пропагандистські наративи. Варто згадати також про фронтові рухи на тому напрямку: після того, як вперше пролунала інформація про відступ окупантів з правобережної Херсонщини. Я глянув на мапу і, що там побачив? – Нічого, крім деяких показових відступів уздовж Дніпра, де, власне, і наступали наші Воїни. На інших напрямках, а саме Станіслав-Широка Балка-Чорнобаївка, а головне окупована частина Миколаївщини, (передовсім Снігурівка) – все залишалось і залишається без змін.
   Ви не загадувалися над питанням, чому так? – А тому, що це був маневр із метою заманити наше військо у пастку, про це можна говорити. Однак Валерій Залужний, на відміну від Сєргєя Суровікіна далеко не дурний, тому не купився на цю "замануху для лоха", продовживши заздалегідь сплановану, поступову та всеохопну роботу замість «УРА-А-А-А! Шашки наголо! Впєрьод»...
   І от саме поступова, всеохопна та планова робота з ліквідації переправ, тилових баз, штабів, складів, казарм і скупчень техніки без активного просування вперед знову змусила окупантів квапити події. Тепер вони імітують тотальний відхід з Херсона. Вони вже перенесли власну окупаційну адміністрацію на лівий берег до Скадовська, тепер зняли своє ганчір'я з будівлі облдержадміністрації та ще раз: де рухи на Миколаївщині, чи вони хочуть втекти з правобережної Херсонщини залишивши Снігурівське угруповування у котлі?
   Ні, це знову намагання виманити наше військо у лобове зіткнення. Вони хочуть епічну битву за Херсон замість "жесту доброї волі". Та епічної битви з "героїчним" відступом росіян не буде – буде якраз-таки "жест доброї волі" і буде він, скоріш за все наприкінці цього місяця (у листопаді), тож усьому свій час.
   Україна, на відміну від РФ власних Воїнів цінує і не збирається піддаватися на тупі провокації. Тримайся, Херсоне! Україна скоро прийде.

вівторок, 1 листопада 2022 р.

Відділ "R" на варті етнічних і мовних злочинів Московії

Чи знали ви про те, що ще від часів Єкатєріни II московити створили таємний орган, службовці якого з покоління у покоління прискіпливо і ретельно займаються монотонною роботою? Якщо конкретно, то контролем за проявами етнічного екстремізму! А це – викрадення та заховування у підземні сховища недозволених кремлівському режиму старожитностей (писемна спадщина, антропологічні та археологічні знахідки тощо), втручання у діяльність науковців і вичищення від правдивих згадок про давні народи мережеві енциклопедії, архіви та бібліотеки, тощо.
   Засекречений "сімома печатками" урядовий орган входить до так званого Спецхрану і має наступну назву – Відділ "R" (або також Комітет етнічного управління). Про його існування тільки у 2010-х рр. розповіли його колишні співробітники, які виїхали до країн-учасниць Європейської спілки й запросили там політичного прихистку через можливе переслідування ґебістами. До нині ця установа була радше темою чуток серед "посвячених" дослідників (етнографів, лінгвістів, істориків), але голки у копиці сіна не приховаєш.
   Усю можливу інформацію щодо злочинної діяльності Відділу "R" зібрали представники мокшанської, карельської, вепської, ерзянської та удмуртської діаспор, минувшину яких московити чимдуж намагаються затерти, вичистити, переписати та не виводити у первинному вигляді на світ Божий. Так от, по-перше, цей орган має регіональні підрозділи у кожному з суб'єктів РФ, які підзвітні напряму Москві, хоча за документами вважаються співробітниками місцевих науково-дослідних інститутів із гуманітарних дисциплін. По-друге, багато політиків та інших відомих людей (громадські та культурні діячі) з автономних республік Московії є чинними агентами Відділу "R", які втрачають членство у ньому тільки по смерті (переважно їх ліквідують спадкоємці Павла Судоплатова). По-третє, один із центральних підрозділів під кодовою назвою "Ethno C.C." планомірно конфіскує історичні документи (рукописи), які можуть вплинути на status quo етнічної ситуації у межах поки що РФ; перевезення цінних артефактів покладено на ФСБ.
   Окреме питання – заробітна плата, яку видають у конвертах і тільки (тобто, завжди) в іноземній валюті, причому фіксована сума залежить від тематики того чи іншого агента. Найбільше керівництво Відділу "R" цінує фіно-угористів (уралістів) і дослідників тих етносів, які перебувають на межі фактичного вимирання та/або асиміляції московитами. За словами колишнього співробітника – "лінгвіст N", – який попри втечу до Нової Зеландії відмовився назватися з міркувань безпеки, стверджує, що найбільше у Спецхрані перебуває понад тисячу рукописів мерянською, булгарською, уйґурською, мокшанською, ерзянською мовами датовані ще до Володимирового хрещення (Київської) Русі, котрі дозволяють читати виключно обраним, що пройшли відповідні дозвільні процедури.
   На додачу до писемних старожитностей, у Спецхрані також зберігається матеріальна спадщина уярмлених і підкорених силою зброї корінних народів поки що РФ. Зібрані у коробки та мішки результати численних археологічних розкопів у багатьох регіонах, у тому числі Мордовії, Саратовщині, Вологді, Костромі, Нижньому Новгороді, Удмуртії, Комі доводять предковічність тамтешнього автохтонного населення, яке немає жодного відношення до московитів і їхніх експансіоністських амбіцій, а відтак становлять небезпеку для сталості окупаційного режиму. Окрему групу Відділу "R" становлять мережеві-бійці, котрі вичищають від правди найбільшу вільну енциклопедію у світі – "Wikipedia", наповнюючи її фальшивками, беручи за доказову базу переписані від часів Єкатєріни II джерела і сміливо поборюють тих, хто намагається донести до користувачів справжню, але не вигадану окупантами істину, про що можуть підтвердити й українські вікіпедисти.
За матеріалами "Uralistica"