Приорілля – забутий український край

   Україна – велика Східноєвропейська країна, яка має свої особливі географічні та етнокультурні регіони, серед яких є більш промислово розвинуті як Донбас та Придніпров’я, слабо промислово розвинуті промислово Закарпаття, Буковина. Має Україна свої більш національно свідомі регіони як Галичина та Волинь, так і слабо національно свідомі регіони як Слобожанщина і Таврія. Серед усіх, найбільш забутих регіонів України як владою, національно-культурною революцією, так і промисловим розвитком, є Приорілля, що обіймає басейн річки Оріль. Цей український географічний, етнокультурний й історичний регіон лежить на півночі Дніпропетровської, південному заході Харківської й південному сході Полтавської областей.

   Землі Приорілля за часів російської окупації московською імперією династії Романових входили до так званої Орільської паланки Запорозької Січі, однак це не завадило регіону стати найрозвинутішим серед інших земель українського Лівобережжя. Центром паланки було селище Козирщина. Орільська паланка розташовувалася між річками Оріль й Самара, і була виділена у 1766 р. з Самарської паланки. До Орільської паланки Запорозької Січі належали села: Чаплинська Кам'янка, Гупалівка, Прядівка, Калантаївка, Пушкарівка й Бабайківка, які були центром козацького ремісництва і культурно-освітнього розвитку.

Козацькі паланки Запорозької Січі у XVIIІ ст.

   Після буремних років української революції 1917-1921 рр. землі Приорілля перейшли під радянську окупацію, завдяки чому зазнали значного ідеологічного тиску – тепер в цій місцевості ніхто не розмовляє українською мовою, у побуті суржик та російська говірка. Мешканці приорільських міст, сіл та селищ досі живуть радянським минулим з вірою у «свєтлоє комуністічєскоє будущіє», економіка і освіта залишається на післявоєнному кризовому рівні. Теперішнє Приорілля вже не таке розвинуте, як було колись, зараз ці землі стали відсталими і вимираючими. Головними центрами сучасного Приорілля є міста Красноград і Перещепине, а також селище Царичанка.

   Хотілося б зазначити, що попри соціально-економічну і національно-культурну відсталість населення регіону, Приорілля якнайбільше відповідає статусу національного природного парку. Тут розташовані два заказники ''Приорільський'' та ''Озеро Довге'', заповідне урочище ''Гора Калитва'', що височіє просто над Царичанкою і Китайгородом. Еталоном і символом чарівної природної краси Приорілля є пам’ятка природи ''Урочище Лелія'': саме тут, з високої Турової гори, крутий схил якої поріс степовими травами і чагарниками, відкривається краєвид широкої Орільської долини з дубовими гаями, зеленими луками, звивистою стрічкою річки та численними озерцями.

Сахновщинська залізнична станція

   Сьогодні в межах Приорілля над річкою Оріль розташовані Єфремівка, Нова Семенівка, Мар'ївка, Дмитрівка, Комунарка, Верхня Орілька, Яковлівка, Мар'ївка, Олійники, Нововолодимирівка, Красноярка, Нагірне, Лигівка, Надеждине, Олексіївка, Петрівка, Степанівка, Миколаївка, Андріївка, Аполлонівка, Сахновщина, Халтуріна, Запарівка, Яблунівка, Терни, Піскувате, Чорноглазівка, Чернявщина, Шандрівка, Орілька, Ганнівка, Великі Бучки, Керносівка, Багата Чернещина, Багате, Перещепине, Старе Мажарове, Нове Пекельне, Старе Пекельне, Зіньківщина, Личкове, Ковпаківка, Котовка, Ряське, Чернеччина, Гупалівка, Нехвороща, Маячка, Бабайківка, Царичанка, Китайгород, Могилів та Радянське. У межах Приорілля мешкає приблизно 250 тис. осіб.

   У населених пунктах Приорілля, де життя стає нестерпним виникла вже давно стабільна тенденція – міграція у великі районні центри, серед яких Красноград, Лозова, Царичанка і Магдалнівка. Село посідає значуще місце і в самосвідомості українців, і в історії їхньої держави. Село завжди було головною цитаделлю української національної самобутності й ґрунтом опору будь-яким зазіханням іззовні. Власне, воно ще й досі лишається головним бастіоном захисту української мови. Село ще й досі береже більшість традицій і звичаїв. Аби стерти національну самосвідомість українців, треба знищити село. І нинішня влада намагається будь-яким чином це зробити, як до неї робили радянські кати-комісари.

Сахновщинська автостанція

   Відсутність праці вдома й набагато гірші за міські умови життя: відсутність водопроводу, каналізації та газового опалення, проблема електрифікації, змушують людей перебиратися з мальовничих куточків Приорілля до міст на постійне мешкання. Труднощі зі збутом сільськогосподарської продукції та збільшення її собівартості, очевидно, надалі пожвавлять цей процес. Реформа охорони здоров’я, розпочата в Україні урядом Миколи Азарова, вже сьогодні доводить селян до паніки. Її особливість в тому, що мусить відбутися оптимізація лікувальних закладів, себто приведення числа ліжко-місць та медичного персоналу у відповідність до кількості населення. У невеличких селах лікарні мають бути розформовані й замінені на фельдшерсько-акушерські пункти. Вчасно доставити мешканця села до районної лікарні має вдосконалена служба ''швидкої допомоги''. Селян всієї України, а особливо занепалого Приорілля прирікають добиратися до районних лікарень самотужки – до 100 км у обидва боки. Внаслідок медичної реформи пологові відділення в багатьох селах закриють.

смт. Сахновщина, вул. Південновокзальна

   Окрім цього, сільські вчителі вже відчувають весь смак освітньої реформи від міністра освіти Дмитра Табачника, який зазначив, що необхідно закрити 606 шкіл. Вже зараз у малих селах Приорілля Олійники, Івано-Слиньківка, Личкове, Гупалівка, Бродщина лишають тільки класи початкової школи. Старшим доводиться їздити на навчання за багато кілометрів. Дитяче життя в селі – це ще й щоденна допомога батькам у господарстві. За умови кількох годин на дорогу до школи й назад, про яке успішне навчання може йтися? Натомість розрекламована програма ''Шкільний автобус'' наразі лишається обіцянкою-цяцянкою.

   Але навряд чи уряд під керівництвом Миколи Азарова займає себе економічним, медичним та освітнім становищем в українському селі. Адже саме село є головним постачальником державі сильних та здорових громадян. Піклуватися про нього є сенс, коли бажаєш розвинути країну. Та, якщо на меті всіх цих заходів – придушення й часткове знищення села як джерела української самосвідомості, то все робиться продумано й логічно. Крихітні населені пункти всієї України, а особливо Приорілля, нині вже приречені на зникнення.

Паркова арка у Нехворощі

   За останні десять років Україна втратила вже 268 сіл. Крім того, тисячі сіл та селищ перебувають на межі вимирання. Картина, яку можна бачити, проїжджаючи сільські населені пункти Приорілля, прикро вражає пересічного мешканця міста. Дуже страшно стає від того, як швидкими темпами зникає молодь з сіл. І причому скрізь. Яскравим прикладом є селище Сахновщина в Харківській області, селище Нехвороща в Полтавській області та село Гупалівка у Дніпропетровській області. На полях нічого не сіється, вулиці цих населених пунктів безлюдні, втім, як і будинки, все потроху вимирає. Не цікаво і нема сенсу молодим людям залишатися в селі, коли в містах така вражаюча розвинута цивілізація. Лише старі люди живуть, скоріше – доживають у селах. Про розруху, яка панує в більшості українських сіл, мало хто говорить вголос. На це заплющують очі. Але з нею стикається кожен із нас. Хтось сам живе у сільському населеному пункті, у когось родичі або знайомі там. Якщо старше покоління не готове до змін, переїзду у великі міста, виїзду на заробітки в інші країни, то більшість молоді ризикує і покидає рідні села. При цьому, закінчуючи вузи, мало хто хоче повертатися назад. Багато хто вважають за краще залишатися і підкоряти міста.

Єдиний багатоповерховий житловий будинок у Нехворощі

   А тепер, перейдемо до цікавих деталей. Історію селища Сахновщина не можна відірвати від історії Слобожанщини, а особливо України. Немало трагічних подій відбувалося на цій землі, зокрема за останнє століття. Селище Сахновщина розташоване в географічній зоні байрачний степ у Харківській області, а тому місцевий клімат нестійкий та змінний. До кінця ХІХ ст. невеликий Хутір Кобелячин, згодом перейменований у Сахновщину заснований переселенцями з Кобеляцького повіту Полтавської губернії, у зв’язку з будівництвом тут залізниці. До 1900 р. Сахновщина стає важливим пунктом вивозу зерна, інших сільськогосподарських продуктів. Період спланованого радянською владою Голодомору 1932—1933 рр. та репресії 1937 р. не минули і Сахновщину, за даними місцевого районного архіву в період з 1932 р. по 1939 р. у Сахновщині не своєю смертю померло більше 10 тис. осіб. В період панування радянської влади мекщанці Сахновщини були відрізані від іншого світу – окрім залізниці не існували інших транспортних сполучень. Автошляхи навколо Сахновщини починають будувати в кінці існування СРСР – у 1985 р., у 1993 р. в селище прийшов природний газ, а восени 2011 р. почалася електрифікація залізниці та прилеглих до Сахновщини сіл.

Гупалівський сільський будинок культури

   Як не як, яле Сахновщина районний центр, а от у сусідній Полтавській області є село Нехвороща – центр сільської ради народних депутатів Новосанжарського району. Нехвороща розташована на правому березі річки Оріль, була заснована в 1673 р. переселенцями з Правобережної України. У 1765 р. Нехвороща в складі Царичанського повіту ввійшла до Новоросійської губернії. У 1892 р. в селі було 3 церкви, волосне управління, поліцейський урядник, хлібний магазин, салотопний завод, початкове училище з 2 вчителями, дві церковнопарафіяльні школи і дві школи грамоти, де навчалось 40 хлопчиків і лише 1 дівчинка, а проживало 7240 осіб. Поблизу Нехворощі знаходилася Васильківська фортеця. На відміну від Сахновщини, Нехвороща не має залізничного сполучення, однак біля селища були знайдені поклади нафти та газу, які в роки незалежності нікому було розробляти. У 1990-2003 рр. багато мешканців селища залишилось без роботи, у занепаді опинився і цегляний завод, де працювало 1000 чоловік. З метою економії в Нехворощі стали відмикати електроенергію. Сьогодні в селищі працює єдина школа, де вчаться 280 дітей. Але попри це Нехвороща залишається забутим для багатьох українців, а її мешканці селища роз’їжджаючи по містах асимілюються з іншими, втрачаючи свою ідентичність мешканця Приорілля.

Одна з багатьох покинутих хат у Гупалівці

   Колись, красою Приорілля було і село Гупалівка, що знаходиться в Магдалинівському районі Дніпропетровської області. Гупалівку огинає канал Дніпро—Донбас, через село протікає річка Заплавка, притока річки Оріль. Гупалівка була заснована на початку XVII ст., а у 1770 р. опинилась у складі Орільської паланки. У 1886 р. тут мешкало 3058 осіб, було 556 дворів, волосне управління, православна церква, школа, поштова станція, бондарня, 4 магазини, 3 ярмарки. В період радянської влади у Гупалівці розташовувалась центральна садиба колгоспу імені Ілліча, яка зараз є притулком для диких тварин та сп’янілих сільських роботяг. На сьогодні у Гупалівці працюють школа, дитячий садок, дільнича лікарня, олійниця і ремонтна майстерня. Але вони не мають змоги працевлаштувати більшість бажаючих селян. На відміну від Сахновщини і Нехворощі, мешканці Гупалівки не можуть покинути своє село остаточно, а тому лише частково існує трудова міграція у великі міста як Дніпродзержинськ, Полтава і Дніпропетровськ як молоді, так і людей середнього віку.

   В самому підсумку хотілося б зазначити, що лише у ХХ ст. з мапи України зникло майже 2000 сіл, а за останні десять років у кожному десятому не народилося жодної дитини – це яскрава картина нашого сьогодення. Українське село стрімкими темпами котиться у прірву, і нікому до цього немає діла. Села і селища Приорілля зникають та вимирають поступово, і нікого це стосується. Сучасність вбиває пересічного українця, який стає байдужим до інших. Масштабність зникнення населених пунктів Приорілля у мирний час незабаром перевищить число їх знищення в часи воєн та голодоморів. Можна навести перелік сіл Приорілля, де існує велика вірогідність їх зникнення, а саме Єфремівка, Олійники, Лигівка, Надеждине, Аполлонівка, Сахновщина, Чорноглазівка, Орілька, Котовка, Гупалівка, Нехвороща.

Одна з перших козацьких хат у Гупалівці

   Молодь і село cьогодні поволі стають несумісними поняттями. Молоді люди, які, може б, і хотіли мати землю та вести своє господарство, шукають кращої долі у великих містах або їдуть на заробітки за кордон. Близько двох мільйонів працездатних селян подалися світ за очі, аби прогодувати свою родину. Безробіття на селі – нонсенс. Бідність працюючої людини – парадокс. У державі відбувається глибока руйнація віками сформованого сільського способу життя. Сільський вчитель та лікар змушені працювати у дві зміни – спочатку на офіційній роботі, а потім у господарстві. Згідно із статистикою, в останні роки в середньому помирає на 163 тис. осіб більше, ніж народжується. Відтак, населення України щорічно скорочується на п’ять адміністративних районів. У кожному десятому селі за останнє десятиліття не народилося жодної дитини. Село вмирає. Село старіє. Село спивається. Україна перестає бути житницею Європи та поволі перетворюється на прохача.

   Козацьке Приорілля б’є всі рекорди і сьогодні є одним із перших регіонів до смертність перевищує народжуваність, а зникнення з мапи України колись волелюдних населених пунктів може привести зникнення української само ідентичності трьох українських областей – Харківської, Полтавської та Дніпропетровської. Прогнози соціологів та статистів не втішні, вже за п’ять років населення України зменшиться до 36 млн. осіб, а чи не стане це приводом для заселення ''мертвих'' сіл іммігрантами з Азії та Африки? Будемо сподіватись, що прогнози залишаться лише прогнозами, а влада колись все ж таки змінить своє негативне ставлення до села та сільських мешканців на позитивне, адже тут коріння нації. Сподіваємось на краще…

Автор – Денис Ковальов

(світлини зроблені автором статті)

Єврозона — приховані тенета світової економічної кризи

   Економіка України тісно повязана як з економікою Російської федерації, так і з економікою країн Європейської співдружності. Це безперечний факт. Але грошова одиниця України – гривня, попри такий зв'язок привязана не до рубля чи євро, а до американського доллара, що корінним чином впливає на економічні відносини між Україною і країнами ЄС. Після того, як у єдиному європейському наддержавному просторі було введено в обіг єдину грошову одиницю – євро. За невеликий термін існування – 12 років, євро спіткало вже дві кризи та спади, що вплинуло на економіку країн так званої Єврозони.

Євро - єдина європейська валюта

   Єврозона – умовна назва території 17 країн Європейського союзу, офіційною валютою яких є євро. Ці держави мають право випускати монети і банкноти, номіновані в євро. Європейський центральний банк (ЄЦБ) відповідає за грошово-кредитну політику країн Єврозони. 1 січня 1999 р. рівно опівночі за європейським часом 11 з 15 країн Європейського економічного і валютного союзу (ЄЕС/ЄВС) ввели єдину валюту євро і почали використовуватися її для безготівкових розрахунків. З цієї миті жорстко зафіксувалися курси національних валют країн учасниць по відношенню до євро, а євро стала самостійною повноправною грошовою одиницею. На цьому етапі паралельно і рівноправно функціонували як євро, так і національні валюти. Торги по євро почалися 4 січня 1999 р. А вже 1 січня 2001 р. до Єврозони приєдналася Греція і стала 12-ою країною, що затвердила на своїй території єдину європейську валюту. Після 1 червня 2002 р. євро стає єдиним законним платіжним засобом в країнах Єврозони. Крім того, євро також введені в обіг у карликових державах Європи, що формально не входять до складу Євросоюзу (Ватикан, Сан-Маріно, Андорра і Монако), у заморських департаментах Франції (Гваделупа, Мартініка, Французька Гвіана, Реюньйон), на островах, що входять до складу Португалії (Мадейра і Азорські острови), у сербському краю Косово, контрольованому міжнародними миротворчими силами та у Чорногорії.

Єврозона

   На даний момент до складу Єврозони входять 17 країн-членів ЄС. Данія і Великобританія, які є членами ЄС, отримали спеціальне послаблення чинного маастрихтського договору щодо вступу у Єврозону: вони не потребують в обов'язковому порядку приєднання до неї до тих пір, поки їх уряди не вирішать це питання – або голосуванням у парламенті, або провівши референдум. Певні країни за межами ЄС прийняли євро як своєї валюти. Для формального прийняття до Єврозони, включаючи право на чеканку власних монет, має бути укладена грошова угода. Така угода була укладена з Монако, Сан-Маріно і Ватиканом. Ці країни раніше мали власні валюти, які були прирівняні до валют країн-сусідів. Така угода також враховує дві заморських території Франції – Сент-П’єр і Мікелон біля узбережжя Канади, Майотта в Індійському океані – вони розташовані за межами Євросоюзу, але їм було дозволено використовувати євро як своєї валюти. Тим не менше, їм не дозволили самим випускати грошові знаки.

Економічна криза Єврозони

   У Андорри немає офіційної валюти, а отже, немає офіційних європейських грошей. Раніше в Андоррі при угодах користувалися французькими франками і іспанською песеттою, які фактично були узаконені державними валютами країни. У Андорри ніколи не було грошової угоди ні з Іспанією, ні з Францією, тим не менш, у даний час Євросоюз і Андорра ведуть переговори про надання офіційного статусу євро в Андоррі. Що стосується Чорногорії та Косова, вони також використовують євро з моменту його виходу як державну валюту, раніше використовувались німецькі марки, отримуючи таким чином допомогу ЄС. Євро було введено в обіг, коли німецька марка була замінена. На територіях не підконтрольних албанським сепаратистам у Косово в обігу діє сербський динар.

   Повернемось до проблем країн-членів Єврозони. Основне завдання фінансової політики полягає у розподілі податків усередині Євросоюзу, при проведенні економічної політики, складеної для кожної країни-члена ЄС, але з урахуванням специфіки для 15 дійсних членів Єврозони. Для взаємної гарантії і стабільності валюти члени Єврозони дотримуються ''Договору про стабільність і розвиток'', який встановлює узгоджені обмеження на дефіцити і державний борг з відповідними санкціями за порушення. Спочатку згідно з договором встановлювалося обмеження всім країнам-членам Єврозони в 3% від ВВП для річного дефіциту, а перебування у Єврозоні слабких акторів, на кшталт Греції, Португалії чи Ірландії підриває всю систему фінансової стабільності самого ЄС.

Державні борги країн-членів Єврозони на січень 2011 р.

   Греція могла б уникнути економічної кризи, якщо б країна не входила до Єврозони. Взяті країною зобов'язання, а також величезний обсяг кредитів, які посунули після вступу країни до Єврозони, спровокували погіршення економічного становища Греції. Цікаво, а була б взагалі настільки гостра криза в Греції, якби ця середземноморська країна не входила в Єврозону? Адже проблеми виникли тому, що країна була економічно непідготовленою до сильної європейської валюти, а також до припливу зовнішнього боргового капіталу. Значне збільшення зовнішнього боргу і роздування соціальних зобов'язань бюджету спровокувало накопичення таких проблем, які прорвалися з кризою. Якби Греція не увійшла до Єврозони, то це була б просто відносно небагата європейська країна, але, можливо, з більш збалансованою фінансовою системою. Державний борг навряд чи дійшов би до таких загрозливих величин (142% ВВП за підсумками 2010 р.), оскільки кредитори раніше перестали б видавати нові позики, відчуваючи загрозливе зростання боргового навантаження. Інвестори та рейтингові агентства оцінювали б виключно суверенні ризики Греції, не розраховуючи на підтримку з боку Єврозони і рефінансування боргів в ЄЦБ, і раніше почали б реагувати на ознаки боргової кризи. Навіть з кризою Греція б швидше впоралася, якщо б вона не була присутня в Єврозоні. Вона могла б проводити незалежну грошову політику, в крайньому випадку, девальвувати свою національну валюту і за рахунок цього полегшити тягар боргу, а тепер вона цього зробити не може.

Банкноти євро-валюти

   Тим часом за Грецією на підході до економічного колапсу вже стоїть Португалія, яка також просила допомоги у Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Євросоюзу. Причому ще весною цього року в Лісабоні до влади прийшов новий уряд, який продовжить реалізацію заходів по стабілізації бюджету і скорочення витрат. Ця програма є необхідною умовою для отримання кредиту в 78 млрд. євро. Ще однією країною, де вже рік очікують на дефолт є Ірландії, якій може також знадобитися додаткова підтримка. Інвестори вже почали турбуватися, що скоро стати в чергу на отримання допомоги від ЄС доведеться таким європейським гігантам як Іспанія та Італія. Швидше за все, європейські регулятори не тільки будуть пильно стежити за скороченням витрат у цих країнах, але також змусять прийняти жорсткі програми приватизації, як це зараз відбувається в Греції. Фактично за борги державам доведеться задешево розпродати державну власність.

   Дивлячись на цю економічну вакханалію, деякі країни, які раніше прагнули вступити до Єврозони, стали відмовлятися від своїх колишніх планів. Буквально днями про такий намір заявила Польща. Голова Національного банку Польщі Марек Бєлка в інтерв'ю Financial Times заявив про те, що з урахуванням кризи, яка в даний час переживає загальноєвропейська валюта, Польща поки не бачить підстав для вступу до Єврозони. Раніше уряд Польщі планував приєднатися до Єврозони в 2012 р., але через кризу в Греції уряд вирішив поки почекати зі вступом. Треба зазначити, що про вступ до Єврозони активно думають Латвія, Литва, Румунія, Болгарія, Мадярщина. Латвія планує вступити у Єврозони до 2014 р., Румунія – до 2015 р. Болгарія поки теж пригальмувала підготовку до вступу в Єврозону, вважаючи на краще стежити за розвитком подій в період економічної кризи з боку.

Європейський центральний банк

   Повноцінний перехід на єдину європейську валюту може зробити негативний вплив на економіку колишніх країн соціалістичного табору. Перехід з національної валюти на євро часто може привести до підвищення інфляції і зниження купівельної спроможності населення в східноєвропейських країнах. До того ж занадто сильна валюта призведе до зниження конкурентоспроможності місцевих товарів, яка і так невисока.

   На відміну від інших колишніх країн соціалістичного табору, Естонія увійшла в Єврозону в самий розпал економічної кризи, так як у неї було краще становище з усієї трійки прибалтійських країн, що претендують на входження в Єврозону. Всі країни, які приєдналися до Європейського союзу, обов'язково мають увійти в Єврозону. Справа в тому, що перехід на єдину валюту – це наріжний камінь європейської інтеграції. Деякі країни можуть розтягнути цей процес, але увійдуть всі – це неминуче. Одна з причин, чому країни Східної Європи так прагнуть увійти в Єврозону – це високий рівень безробіття в цих країнах. З приєднанням до Єврозони ринки праці більш розвинених країн Європи виявляться ще більш відкритими. Як приклад, нещодавно відкрився для трудових мігрантів зі Східної Європи ринок праці Німеччини, який розраховує прийняти близько 1 млн. людей. У Латвії зараз усі автобуси забиті людьми, які їдуть до Німеччини на заробітки. Справа в тому, що в прибалтійських країнах все збудовано таким чином, що люди змушені бігти, тому вони змушені перекидати свою безробіття в Західну Європу. У Литві трудова еміграція складає десь третину всієї робочої сили. Так, за 10 років виїхало близько 800 тис. чоловік. Однак очікується, що з грецьким досвідом європейські країни стануть більш пильно придивлятися до кандидатів у Єврозону, і, швидше за все, країнам-претендентам доведеться зачекати, поки їх економічне становище буде відповідати більш жорстким вимогам європейських регуляторів.

Другий голова ЄЦБ, ініціатор впровадження євро – Жан-Клод Тріше

   Пік кризи Литва і Латвія пройшли, але бюджетний дефіцит значно перевищує ті 3% ВВП, що передбачені Маастрихтськими угодами. У 2010 р. дефіцит бюджету у Латвії становив 7,7% ВВП, а у Литви – 9,5% ВВП. Отже, до відповідності Маастрихтським угодам ще далеко. Але можна з впевненістю сказати, що криза гостро поставила питання про те, яким чином далі буде йти процес інтеграції Європи. Мабуть, у бюджетній, соціальній, пенсійній політиці буде більше делегуватися повноважень саме європейським наддержавним органам управління, що обмежить суверенітет країн ЄС. Поки уряди периферійних країн насилу справляються з невдоволенням населення, але як далеко воно зайде, невідомо, оскільки порятунок проблемних країн Єврозони супроводжується зниженням рівня життя, зміною соціальних стандартів. Для консервації економічної стабільності у ЄС та Єврозоні слід відновити економічну конвергенцію, а для цього необхідно відновити конкурентоспроможність, інакше периферія просто впаде в стагнацію. Вибір варіантів вкрай вузький:Природно, сьогодні ця ідея вважається немислимою навіть в Греції і Португалії. Але через 5 років, особливо в умовах стагнації все може змінитися. Реструктуризація боргів неминуча, але навіть її недостатньо для відновлення конкурентоспроможності та зростання. Вихід з Єврозони стане вигідніше, ніж перебування в ній. В Європі має бути сильний пан'європейський регулятор, що терміново вплинув би на цю кризову ситуацію, але навіть ЄЦБ не тягне навіть на ілюзію такого регулятора. Залишається сподіватись, що економічна криза не буде роковою не тільки для країн ЄС а й для її сусідів, серед яких і Україна.
 1. Прирівняти курс євро до американського долара (цей крок малоймовірний, оскільки ЄЦБ проводить жорстку політику, а лідер ЄС – Німеччина, має сильні позиції в торгівлі);
 2. Реформи з підвищення росту продуктивності праці при стримуванні зростання зарплат (в короткостроковій перспективі зростання лише сповільниться);
 3. Дефляція, але вона лише збільшить реальне тягар боргів держави і приватних осіб.

  Отже, насправді залишається лише один спосіб відновити конкурентоспроможність і економічне зростання в периферійних країнах: вийти з Єврозони, повернутися до національних валют, провести масоване номінальне і реальне знецінення. Природно, сьогодні ця ідея вважається немислимою навіть в Греції і Португалії. Але через 5 років, особливо в умовах стагнації все може змінитися. Реструктуризація боргів неминуча, але навіть її недостатньо для відновлення конкурентоспроможності та зростання. Вихід з Єврозони стане вигідніше, ніж перебування в ній. В Європі має бути сильний пан'європейський регулятор, що терміново вплинув би на цю кризову ситуацію. Однак існуюча ілюзія такого регулятора у вигляді ЄЦБ не надає позитиву, так як банк може збанкротувати і тоді наступить повний колапс європейської економіки. Але наразі бачимо критичну ситуацію у країнах Єврозони і сподіваємось, що нова економічна криза омине Україну.

Автор – Денис Ковальов

(світлини надані сайтом financial-times.net)

''Справжні фіни'' – соратник ВО ''Свобода'' у боротьбі із ''московською загрозою''

7 жовтня 2011 року державний телеканал Фінляндії YLE повідомив про разюче зростання рейтингу націоналістичної партій ''Справжні фіни'' на всій території країни, а особливо у прикордонних із Росією провінціях Кайнуу, Північна та Південна Карелія. Це призвело до того, що фінські націоналісти стали другою популярною серед населення партією після правлячої Коаліційної партії.

Таке зростання популярності фінських націоналістів на сході Фінляндії не є дивним, а навіть, навпаки, прогнозованим. Все це дуже добре пояснити тим, що східні провінції Фінляндії (Кайнуу, Північна та Південна Карелія) з початку 1990-х рр. стали туристичною Меккою для росіян. Мало того, що росіяни щотижня їздять на пікніки на фінські озера і засмічують недоторкану фінську природу, вони ще й скуповують будинки, дачі та земельні ділянки у прикордонній смузі, таким чином, створюючи прецедент для майбутнього захоплення цих земель, хоча, це тільки моя думка.

ВО "Свобода" та "Справжні фіни"

Може ця зона масового заселення росіянами стане російською ірредентою (частиною етносу, що становить меншість населення в межах даної держави, але компактно проживає в безпосередній близькості до держави, в якому близький або ідентичний їй народ становить більшість)? Маю надію, що ні! Так як сучасне фінське суспільство не таке, яке воно було за часів Холодної війни, воно не буде пасивно споглядати на незаконне ''вторгнення'' чужоземців, серед яких першість займають сусіди Фінляндії – росіяни. І зараз, ми можемо це побачити на власні очі.

Протягом останніх двох місяців у сходом Фінляндії прокотились антиросійські погроми. Саме так назвали російські ЗМІ випадки грабежу і вандалізму в будинках і квартирах, що належать громадянам Росії. Нерухомість в тихих і спокійних прикордонних містечках давно приваблює росіян: тут комфортно, безпечно і зручно як проводити відпустку, так і працювати, бо не існує терористичною загрози. Втім, не всі фіни раді гостям. Керівництво фінського приватного телеканалу MTV3 нещодавно висловлювало припущення, що росіяни, які скуповують землю і нерухомість в Східній Фінляндії – це шпигуни та майбутні окупанти. Або таким чином ''відмиває'' свої гроші російська мафія.

Рейтинг політичних партій Фінляндії восени 2010 р.

Але це все не пояснює саме національну ворожнечу. «Як врівноваженні і спокійні фіни можуть робити такі неадекватні речі?» – запитують себе росіяни. Існує дуже проста і логічна відповідь. Так, партія ''Справжні фіни'', яка отримала на останніх парламентських виборах 19% голосів і зайняла третє місце, давно закликає скоротити приплив мігрантів у країну. Звичайно, що до відкритих погромів вони не закликають, проте нерідко згадують про відібрану в ході Зимової війни 1939-1940 років значної частини Карелії разом з містом Виборг.

Подібна подвійна позиція громадських і політичних сил у Фінляндії підігріває агресію певної частини молоді. Місцева поліція упевнена: злочини не просто вчинені на ґрунті ксенофобії (нападу піддалася власність саме російських громадян!), а й здійснені за одним сценарієм. Стіни та меблі в багатьох випадках забруднені червоною фарбою (натяк росіянам на радянське минуле!), а частина речей та меблів порізані і розтрощені. Хто влаштовує антиросійські погроми, фінська поліція досі не встановила. Втім, не так багато росіян, після цього згодні розлучитися з власністю у Фінляндії – це надто привабливий для них тихий і близький європейський куточок.

Рейтинг політичних партій Фінляндії восени 2011 р.

Привабливий він не тільки для росіян. Образ Північної Європи, країн так званого ''скандинавського соціалізму'', благополучних і малозаселених, дійсно привабливий. Питання полягає в тому, наскільки довго він буде залишатися таким? 22 липня цього року норвежець Андерс Берінг Брейвік підірвав будівлю в урядовому кварталі норвезької столиці Осло, а через півтори години відкрив вогонь по молодим хлопцям в літньому таборі правлячої Трудової партії на острові Утейа. Він що, фанатик-одинак? Так, безумовно. Але хто сказав, що цей випадок залишиться єдиним і неповторним? Звісно, що ніхто.

Повертаючись до впливу "Справжніх фінів" на радикальні дії щодо громадян Російської Федерації, слід зазначити, що більшість членів цієї партії є якраз вихідцями зі східних провінцій Фінляндії. Тому, їм не потрібно закликати населення цієї частини Фінляндії робити погроми по відношенню до росіян, можливо, під впливом ідеології фінського націонал-консерватизму і євроскептицизму, місцева молодь почала сприймати росіян-туристів як їх діди сприймали у 1939 р. росіян-загарбників. Можливо саме цим подіям і мають дякувати "Справжні фіни" зростанню свого рейтингу і популярності.

Регіони антиросійських погромів

Згідно з повідомленням державного телеканалу Фінляндії YLE, найбільш популярними партіями країни є правляча ''Коаліційна партія'' і опозиційні ''Справжні фіни''.
Так ''Коаліційну партію'' підтримують 24,1%, ''Справжніх фінів'' – 21,7% від усього населення Фінляндії. Втрачають популярність правляча Соціал-демократична партія, яку підтримують 17,5% від усього населення Фінляндії. Українська націоналістична партія Всеукраїнське об'єднання "Свобода" розцінює великі успіх фінських націоналістів як продовження загальноєвропейської тенденції зростання популярності націоналістичних сил, що зумовлено прагненням збереження національної ідентичності. Адже саме націоналісти здатні гідно відповісти на виклик масштабному глобалізму, протистояти нелегальній міграції з країн Азії та Африки, зберегти суверенітет європейських націй, серед яких українці та фіни, що постраждали від радянського тоталітаризму,, кожен по-своєму.

Цей разючий успіх — результат протесту не чисельної фінської нації проти традиційних партій, що здатен докорінно змінити політичну сцену сучасної Фінляндії. За останнє десятиліття політичний клімат у цій країні став більш радикальним, і ''Справжні фіни'' спромоглися цим скористатися. Що ж допомогло ''Справжніх фінів'' отримати такий успіх весною цього року, а тепер і восени, за півроку до президентських виборів у Фінляндії?

Передвиборча агітація "Справжніх фінів"

Намагаючись зрозуміти, які чинники дали можливість націоналістам здобути перемогу, варто звернути увагу на той факт, що шведська меншина відіграла тут не останню роль. Бо, хоча шведи і становлять лише 6% від 5,4-мільйонного населення країни, Фінляндія має дві офіційні мови — фінську і шведську. ''Справжні фіни'' пропагують, що Фінляндія має бути одномовною, як і ВО ''Свобода'' в Україні наголошує на тому, що українська має бути єдиної державною мовою.

Наступним чинником стало те, що більшість фінів переконані: іммігранти і біженці становлять серйозну економічну загрозу для країни, особливо росіяни, араби, китайці, індуси. І хоча лише 2,8% жителів Фінляндії народилися поза її межами, зростання незадоволення імміграцією вилилося в результати цьогорічних парламентських виборів. Останнім чинником, який зіграв на підтримку ''Справжніх фінів'', стало небажання фінської спільноти надавати посилену фінансову допомогу країнам — членам Європейського Союзу, котрі переживають кризу (Греція, Італія, Іспанія, Португалія та Ірландія). Фіни вважають, що ця допомога надаватиметься за їхній рахунок.

Агітація ВО ''Свобода''

''Справжні фіни'' спромоглися публічно сказати речі, про які народ думає, але яких не здатен сам озвучити. Розуміння небезпеки як легальної, так і нелегальної імміграції має постійно бути на політичному порядку денному. Аби не довести ситуацію до такого стану, коли негативні тенденції виявляться незворотними. Фіни переконані, що немає жодного сенсу фінансувати країни, які марно витрачають свій бюджет. Безумовно, фінський приклад здатен істотно вплинути не тільки на відносини між країнами ЄС, а й на їхнє ставлення до проблеми міграції. Адже Фінляндія, не маючи, поки що, істотної проблеми з арабсько-африканською імміграцією, як, наприклад, Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди, Італія чи Іспанія, волею народу діятиме на випереджання, аби не допустити ісламізації своєї території. Бо якщо мусульманське населення прибуватиме на терени Європи такими темпами, як тепер, то не виключено, що років через 20 воно становитиме понад половину населення країн Європейського Союзу. Саме тому передбачливі фіни не бажають, аби в один ''чудовий'' момент ''гості'' почали витісняти господарів.

Сьогодні ''Справжні фіни'' ставлять перед європейцями, а українці, це теж европеці, дуже непросте запитання: куди має йти Європа? Адже голоси національного піднесення у Фінляндії почули всі європейці, і стає дедалі очевидніше, що в такому вигляді, в якому нині функціонує ЄС, він далі існувати вже не може. Країна-континент на кшталт Австралії, до якої ведуть зверхники ЄС, не влаштовує багатьох її членів. І розмивання берегів національної самобутності мігрантами з країн третього світу, фактично, забезпечило перемогу націоналістів у Фінляндії. Українці, як і інші європейці, мають прокинутись від того летаргічного пострадянського сну, який ще й досі вкриває деякі країни Європи. Українське суспільство, за прикладом фінського, має нарешті збагнути свою значущість у житті Європи та всього світу.

Поліція Фінляндии шукає вандалів, які знищують майно на дачах росіян

Сучасний "фінський націоналізм" – це позиція нейтрального фінського громадянина, якому просто набридли "поради" із Брюсселя та засилля арабсько-африканських іммігрантів. "Справжні Фіни", як і ВО ''Свобода'', відносно молода партія (заснована в 1995 році). В економічній політиці фінські націоналісти виступають за побудову соціально відповідальної держави з прогресивною моделлю оподаткування. Важливе місце фінські націоналісти надають і державній підтримці сільських провінцій Фінляндії. В культурно-духовній сфері партія домагається зупинки масової міграції в країну, пропагує фінську культуру як домінантну в державі.

На сам кінець, хотілося б зазначити, що діяльність обох націоналістичних партій як "Справжні Фіни" і ВО ''Свобода'', перш за все направлена на збереження національної само ідентичності і самобутності. Попри своєрідне і певне не сприйняття радикальних ідей цих партій частиною населення Фінляндії та України, "Справжні Фіни" і ВО ''Свобода'' йдуть одним шляхом, мета якого здобути єдину неподільну суверенну соборну національну державу, де не буде внутрішньої окупації та узурпації влади прихильниками союз із Росією чи ЄС, або навіть комуністами. Як би там не було, але фінська націоналістична партія ''Справжні фіни'' є головним соратником ВО ''Свобода'' у боротьбі із щоденно наростаючою ''московською загрозою''.

Автор – Денис Ковальов

(схеми зроблені дизайнером-оформлювачем Nаціональної Ініціативи, агітаційні матеріали взяті з сайтів www.svoboda.org.ua та www.perussuomalaiset.fi)

Євроскептицизм – погляд на інтеграцію у ЄС українського націоналіста

   Сучасна Європа волає про економічну допомогу від Міжнародного валютного фонду, бо вже сама не в силах подолати соціально-економічні кризи у своїх основних членах, серед яких Італія, Іспанія, Португалія, Ірландія та Греція. Кредитна спроможність цих членів Європейського Союзу (далі ЄС) вже не така, яка була до кризи 2008 року: фактичний дефолт у Греції, великий економічний спад у Іспанії та Ірландії, велика заборгованість по зовнішнім кредитам у Португалії та Італії. Таким чином все це негативно впливає і на інші економіки країн-членів ЄС.

   Суспільство молодих країн-членів ЄС, серед яких Польща, Чехія, Литва, Естонія та Латвія, починає лихоманити і виникає певна обережність в тактичних кроках на шляху до остаточної європейської інтеграції. Політичні кола цих країн-членів ЄС вже не так як у 1990-х роках яскраво відстоюють ідею ''єдиної Європейської держави'', тим паче, що до них підключаються політичні кола таких європейських титанів як Фінляндія, Швеція та Велика Британія. Всі разом вони продукують нову ідеологію, яка направлена на відсторонення від ідеї ''єдиної Європейської держави''. Як не дивно, безпосередніми авторами і виконавцями цієї ідеології є націоналісти. Їх головна ідея, не остаточна європейська інтеграція, а такий собі євроскептицизм. Що ж воно таке, цей євроскептицизм?

Мапа Європейської Співдружності

   Сам термін євроскептицизму, це поняття яким позначають відмову, або загалом скептичне, негативне відношення до процесу повної інтеграції в межах Європейського Союзу. Євроскептицизм, як поняття з'явився в Великобританії серед противників членства країни у ЄС у 1970-х роках. З того часу термін поширився на багато інших країн Європи, серед яких Швеція, Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія. Крім загального не сприйняття інтеграції в ЄС, євроскептики виступають проти окремих політичних кроків ЄС, зокрема проти тотального введення єдиної валюти євро у всіх країнах-членах ЄС, єдиної європейської конституції, наддержавних утворень, федералізації союзу.

   Євроскептики виступають з позицій підтримки інтересів національних держав, їх суверенітету і висловлюють побоювання, що подальша інтеграція розмиє національний суверенітет країн-членів ЄС. Незважаючи на це, євроскептицизм все ж не є окремою, як такою оформленою ідеологією і представники різних країн різняться у аспектах союзу, які є неприйнятними для них. Цілі багатьох євроскептиків у ЄС також різняться — від повного виходу з союзу чи виходу з валютної зони євро до бажання реформувати союз не виходячи з нього.

   Як би там не було, але проблема єдності у ЄС це одна з найголовніших проблем, після таких як проблема з нелегальними мігрантами та проблема стійкості економік країн-членів ЄС. У політиків та можновладців України з часів президентства Леоніда Кучми завжди була нав’язлива ідея – спробувати інтегрувати Україну у ЄС, аби там збільшити свої фінансові статки. Про необхідність вступу України в ЄС говорять уже так давно, що прості українці не замислюються над тим, для чого це взагалі треба.

Символ економічної кризи ЄС - "палаючий євро"

   Кожний наступний Президент України зі своїми соратниками-можновладцями, які нібито мають вигляд єврооптимістів, радісно віщають всьому українському суспільству про європейські демократичні цінності, повернення до європейської спільноти, від якого українці були відрізані, географічне положення України, без якої Європейський Союз – не зовсім європейський. Українські чиновники, які виступають за якнайшвидший вступ нашої держави в ЄС, багато уваги звертають на те, що українці – це європейці до мозку кісток, бо мають таку ж ментальність, спосіб мислення, спосіб життя.

   Курс України на євроінтеграцію став жваво втілюватися в життя на наступний же день після інавгурації Президента Віктора Ющенка, який тоді заявив, що наше сучасне покоління, напевно, останнє покоління політиків, яке може зуміти об'єднати Європу, бо без України Європа неповноцінна, українці не сусіди Європи, а її частина, Україна це і є Європа. Все частіше звучить думка про те, що Україна – компромісний подарунок для Росії від Європи. Україна поза ЄС все ще залишається у сфері інтересів Росії і слабо захищена від спроб повернути непокірну "неньку" під крило Москви. Можливо, єврокомісари знають щось, що невідомо українцям? І логіка затягування будь-яких переговорів зводиться до наступних висновків: навіщо європейським політикам приймати до складу ЄС територію, яка скоро стане підкорятися іншій країні. Абсолютно зрозумілим стають страх і небажання тієї ж Італії чи Німеччини приймати Україну в ряди європейських держав.

Символічний розпад ЄС у вигляді мозаїки

   Україна це величезна територія, яка за подумами європейських політиків реально може стати і напевно стане постійним постачальником мігрантів, що направляють свої стопи в ''ситу'' Європу. Занепокоєння в європейських країн викликають і відносини України з її сусідами. Якщо хтось вважає, що в день вступу в ЄС в усіх українців все різко стане дуже добре, то цей хтось дуже помиляється. Чи хочуть українці в Європу? Давайте відповімо чесно самим собі: що це принесе пересічному українцю? Є очевидні плюси: скасування візового режиму, економічна і політична стабільність, необхідні для вступу, почуття безпеки. Але в реальності навіть ці плюси – швидше популістські і "для галочки". Більшість українців розглядають перспективу членства як можливість вільно переміщатися по континенту, вибираючи країну для відпочинку, навчання або роботи не за принципом «куди візу дадуть – туди і поїдемо».Підписання договору про спрощену процедуру видачі віз, а ще краще – про безвізовий режим між Україною та ЄС, звільнило б достатню кількість часу, який можна витрачати на вирішення багатьох інших проблем, більш актуальних для країни зараз, ніж галоп на захід.

   Багато хто щиро вважають, що українці прагнуть до Європи, щоб побудувати по-справжньому демократичну державу. А без европрописки в українців що, будівельного матеріалу не вистачає? Відносини України та ЄС чіткіше дають зрозуміти, що в Європі українців, скажімо так, не чекають найближчим часом, але для чого тоді з таким завзяттям наша влада нас туди тягне? Чим більше туманні заяви єврочиновників, тим оптимістично дивляться в майбутнє українські дипломати і політики. Але ж будь-яку мету досягти набагато простіше, якщо йти до неї поступово, конкретними кроками.

    Є багато різних причин, через які Україні не варто йти гігантськими кроками євроінтеграції. Для чого пересічному українцю чужа цивілізація і чужий культурний світ, якщо в нього є свій? В тому стані, в якому Україна знаходиться зараз – причому у всіх сферах – її в Європі не чекають. З усіма мінусами і плюсами українського суспільства, воно не потрібно нікому. Українцям треба самим стати сильними, показати європейцям, що наше суспільство може вижити і без їх фінансової допомоги. Українці мають виховати у собі євроскептицизм, але не такий, який можна побачити серед заможних суспільств ЄС, як-то Фінляндія чи Велика Британія, проте такий, який міг би показати всім, що наша нація гідна на щось більше, а ніж членство у ЄС.

Зображення української євроінтеграції по-європейськи

   Український націоналізм не сприймає євроінтеграцію в тому вигляді, яку пропонують українцям сучасна влада разом з європейськими чиновниками. Українці мають сформувати власний своєрідний союз на противагу ЄС та російському митному союзу, але з тими, хто визнає права української нації як рівної, а не рабської. Друзями України і майбутніми союзниками, нажаль, можуть стати держави, які не мають з нею спільний кордон: Грузія, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Сербія та Хорватія. Українці, нарешті, після тривалої совєцької тотальної  інформаційної блокади мають збагнути всю свою важливість у цьому світі. Українська нація пройшла темні час поневолення і зараз її знов намагаються втягнути в якусь ''саюзну'' авантюру – чи то з ЄС, чи то з Росією. Для чого це українцям?

   Звісно, що пересічним українцям це все не для чого, бо в них немає такої маргінальної мети як скоріше збагатитись і виїхати закордон. Мета української нації – стати вищою серед рівних націй Європи як економічно, так і, що дуже важливо, духовно. Українська нація має збагнути свою особливіст і важливість у цьому світі через праці своїх Провідників, як-то Микола Міхновський, Микола Сціборський, Дмитро Донцов, Степан Бандера, Олег Ольжич. Вони не думали про ''саюз'' із колишніми гнобителями та ворогами, серед яких Росія, Польща, Румунія та Мадярщина. Провідники української нації наголошували на її окремості від таких ''саюзів'' і визначали особливість її, яку неможливо відтворити в культурах і традиціях інших, навіть розвинутих економічно, націях.

Міхновський Микола Іванович

   Як наголошував Микола Міхновський: «Час вишиваних сорочок та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної, бо вірить у сили свої і національні, а тому виконає свій обов’язок. Потреба боротьби випливає з факту національного існування українців. Українська нація у своєму історичному процесі часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією нацією – одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ. Ми відродилися з ґрунту наскрізь напоєного кров’ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України. Як не можна спинити річку, що зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що прокинувшись до життя ламає свої кайдани. Наша нація ступила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення великого ідеалу. Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України! Сини України! Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Україні, і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось! Нехай страхополохи та відступники йдуть, як і йшли, до табору наших ворогів, їм не місце поміж нами і ми проголошуємо їх ворогами вітчизни...»

   Згідно з вище наведеним можна визначити головний шлях, яким піде українська нація: треба виховати в собі скептичне і негативне ставлення до процесів інтеграції в рамках Європейського Союзу, так як це може привести до повної асиміляції з європейською, а надалі, з мусульманською культурою, що винищить українську. Для чого в нашому домі чужі закони і традиції, якщо в нас є свої? Крім загального неприйняття інтеграції в ЄС, наша нація має виступити за не входження в марні і безнадійні ''саюзи'', а навпаки створити власну альтернативу їм, що було б корисно їй, від чого вона не зникне, як інші, подібні до неї в історії нації. Тому, звертаючись до кожного українця, хотілося б привести приклад Греції, яка так довго йшла до вступу у ЄС, а тепер про це жалкує. Не треба йти туди, де українців не сприймають гідною нацією, а лише падчеркою. Українці, виберіть правильний шлях, який не призведе до знищення нас, як нації!

Слава Україні!

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з вільної енциклопедії Wikipedia)