Американські медіаресурси насаджують аморальні "норми"

Те, що зась Дональду Трампу і його прибічникам, можна Демократичній партії США та ліволіберальним інформаційним смітникам. Якщо ви досі не зрозуміли, то останні події довкола "кризи американської демократії" (включно зі свободою слова в Internet) свідчать про реалізацію найжахливішого сценарію на основі повісті-антиутопії "1984". Спершу тим, хто сповідує традиційні цінності закривають рота шляхом видалення сторінок у соціальних мережах, потім через залишені доступні форми передачі інформації насаджують мультикультурну пропаганду.

   Найвпливовіший надавач медійних послуг і продюсерська компанія "Netflix" взялася легалізувати порнографічну індустрію. Торік на хвилі протестного руху "Black lives matter" творча команда корпорації запустила специфічний кількасерійний проєкт під назвою "Blacked". Як з'ясувалося, його сюжет розповідає про "принади" та "переваги" залученості молодих білих жінок у порнофільмах виключно зі старшими від себе чорними чоловіками на прикладі реальних акторів.

   Прикметно, що офіційний сайт "Netflix" старанно приховує цю інформацію. Треба неабияк постаратися, аби знайти відповідний матеріал із позначкою "18+". І не дарма, адже власники та керівники позиціюють корпорацію не тільки як передову стрімінґову платформу, але й місце сімейного дозвілля (це ж вам не "PornHub", все-таки).

   Найцікавіше у цій ситуації те, що "креативні" директори вважають проєкт "Blacked" новим розважальним шоу без жодного підтексту. Фактично, під виглядом "відвертих розмов" порноакторів про свою "нелегку роботу" глядачів закликають не соромитися аморальності, пишатися своїми сексуальними збоченнями й стимулювати смерть розрізнених рас і національностей через їхнє змішання.

   Закон для подібних монополістів ринку, як відомо, не писаний. Позаяк тепер боронити "цінності", пропаговані "Netflix" та іншими подібними інфосмітниками, буде команда новообраного президента США Джозефа Байдена, котрий попри своє католицтво радо ллє воду на млин гомодиктатури. А між тим, не забуваймо, що Бог таки відвернувся від Америки й більше не захищатиме її населення своїм провидінням.

Автор — Ревуч Січовий

Свобода слова і думки в Україні знову під загрозою?

Що спільного між Партією регіонів і "Слугою народу"? — Обидві політичні сили налаштовані підлаштувати українку дійсність під себе, а не навпаки. Відтак досягнення Майдану (чи то 2004 р., а чи 2013-2014 рр.) зводяться нанівець недолугими законодавчими ініціативами.
   Якщо поплічники Віктора Януковича відзначилися диктаторськими законами та спробою нав'язати українофобію на державному рівні, то соратники Володимира Зеленського мають намір наслідувати сумнозвісні "європейські стандарти та цінності". Так, вже цього місяця Верховна Рада розгляне законопроєкт про медіа, яким передбачаються штрафні санкції за "дискримінаційні висловлювання на основі етнічного походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, фізичних вад, стану здоров’я, сексуальної орієнтації тощо". Отже, "Слуги народу" (ніби відтворюючи картину з антиутопії Джорджа Орвелла "1984") запроваджують покарання за думкозлочин.
   У цьому плані цікавим є те, що найбільш ймовірними порушниками будуть пересічні українці, яким прагнуть нав'язати "ґендерну ідеологію" та вкотре змусити повернутися у лоно "русскава міра". Тому карати будуть саме свідомо налаштованих громадян, для яких так звані "веселкові прайди" та "травневе вшанування дідів" суголосні самознищенню власної самобутності. Ініціатори зазначеного законопроєкту пропонують увести в обіг таке поняття як "мова ворожнечі" (англ. hate speech), на підставі чого незалежні ЗМІ та особисті сторінки українців у соціальних мережах будуть довільно блокуватися правоохоронними органами.
   Крім того, теперішня влада в Україні буде забороняти будь-які тексти, статті, книги, відеозаписи, в яких відповідні цензори виявлять ознаки засудження гомосексуальної девіації та прав ЛҐБТ-спільноти. За критику та осуд на винуватців та поширювачів накладатимуть штрафи у розмірі від 5 (23615 грн.) до 50 (236150 грн.) розмірів мінімальної заробітної плати. Самі порушення будуть прирівнюватися до злочинів середньої тяжкості й внесені у Кримінальний кодекс України.
   Намагання "Слуг народу" (чи може прислужників олігархів-українофобів) створити власне інформаційне ґетто може зіграти проти них самих. Адже ініціатори законопроєкти, керуючись низкою міжнародних нормативно-правових актів, порушують чинну Конституцію України, а саме статтю 34. У ній чітко прописано, що «Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір».

   Лукавство, блюзнірство і спроба народними депутатами, обраними влітку 2019 р., мавпувати чужий досвід, кінець кінцем стане своєрідним Рубіконом, після якого не можливо буде говорити про будь-який авторитет законодавства, а тим паче — неупередженість правосуддя. Криміналізація дискримінації на правду порушує права громадян України, суперечачи її Основному закону. Але кого це хвилює, коли держава знаходиться на межі суспільно-господарської кризи та громадянського вибуху від недолугого урядування вчорашніх комедіантів, рестораторів і фотографів?..

За матеріалами "05366.com.ua"

Чечня Кадирова не Чечня Дудаєва

"Веселковий" скандал розгорівся у колись войовничому кавказькому регіоні Чечня. Місцева молодь демонструє неабияку пристрасть до порнографії, особливо до такої категорії як "gay sex". Такі дані наводить "Google Trends", посилаючись на пошукові запити користувачів світової мережі з Чечні.
   На думку аналітиків, таке зростання поціновувачів відео зі статевими зносинами між представниками ЛГБТ-спільноти пов'язано на пряму з політикою, яку здійснює в регіоні Рамзан Кадиров. Так званий "президент" Чеченської Республіки відомий своєю затятою "боротьбою з ґеями та ґей-парадами" в РФ. Він, навіть, погрожував примусово пересилити їх до Канади, якщо особисто знайде хоч одного з них.
   І це при тому, що за інформацією правозахисних організацій, чеченські силові органи упродовж останнього десятиріччя провели низку рейдів. Під час цих заходів кадировці викрадали та здійснювали тортури щодо співгромадян, яких змушували називатися представниками ЛГБТ-спільноти. Вірогідно, що залякані "антиґеївською" пропагандою мешканці Чечні з цікавості (а може і цілеспрямовано!) шукають в мережі причину ненависті свого лідера до содомітів, а знаходять задоволення своїх потаємних бажань (чи бажань самого Рамзана Кадирова).
   П'ятиразовий намаз і надмірний тиск з боку спецслужб, можливо, не допомагають приборкати у гірського народу потяг до забороненого плоду. Тому ґей-порно стає популярним у Чечні, а також в Якутії, Дагестані, Тиві та Інгушетії. А може, це такий новий спосіб приборкання непокірних чеченців, щоб вони більше не сміли чинити спротив кремлівському окупанту, час покаже...

За матеріалами "Google Trends"

Вовки фінського націоналізму

Будь-які ініціативи, покликані зміцнити мультикультурну асиміляцію приховують в собі загрозу знищення національної ідентичності, що згодом обов’язково породжують радикальні явища. Україна, яка ще має шанс уникнути таких "принад" як етнічна злочинність, повинна брати до уваги приклади інших країн Єдиної Європи, де активні представники громадськості борються з викликами сучасності. Скажімо доволі показовим є ситуація у Фінляндії, де попри існування лівацького уряду, щодня зростає популярність націоналістів!

   Сьогодні мова піде про одну з найзагадковіших позапартійних і антисистемних організацій праворадикальної спрямованості — "Suomen Sisu". Вона з'явилась у листопаді 1998 р. в одній з книгарень Гельсінкі як ініціатива молодих націоналістів, натхненних діяльністю героїчних предків у 1917-1944 рр. Головна мета, яку проголосили тоді, і яка досі є незмінною — сприяння патріотичному виховання молоді на достойних приладах, викриття інформаційної брехні глобалістів і ліваків, а також антиміграційна й антиісламська пропаганда.

   Ось вже понад 20 років активісти організації "Suomen Sisu" поширюють серед співгромадян радикальні націоналістичні ідеї, за які їхні критики з різних політичних таборів вже встигли охрестити молодих патріотів євроскептиками-неофашистами. Водночас від прихильників, за свою безапеляційність і безкомпромісність у боротьбі з ліваками та нелегалами, вони отримали цілком справедливе назвисько — "вовки фінського націоналізму". Станом на сьогодні понад 1500 активістів "Suomen Sisu" не тільки в теорії (у статтях, дописах і публічних виступах) обґрунтовують потребу повстання фінської національної ідентичності, але й доводять її на практиці (у містах Оулу, Лагті, Тампере, Турку та Вааса організовано територіальні добровольчі загони з охорони громадського правопорядку, де компактно проживають мігранти-мусульмани).

   Варто зауважити, що свою політичну діяльність у лавах зазначеної організації розпочинали сьогоднішні народні депутати з лав "Справжніх фінів" — лідер Юссі Галла-аго та ідеолог партії Оллі Іммонен. Цим народні обранці неабияк демонструють авторитет "Suomen Sisu" як провідної націоналістичної організації. Її головним друкованим органом на сьогодні є мережевий журнал "Sarastus", де також публікуються сучасні українські публіцисти правого спрямування.

   Крім того, для нас діяльність "Suomen Sisu" цікава ще й тим, що саме її активісти ось вже 6 років як стоять на відверто проукраїнських позиціях. Маючи вплив на вже згаданих депутатів-націоналістів, вони агітують продовжувати санкції проти РФ, не визнавати законною кремлівську анексію Криму, прирівняти до терористів бандугруповання "ДНР-ЛНР" і всіляко допомагати Україні в її боротьбі з агресором. А цього року вони пішли ще далі — висунули територіальні претензії Кремлю, який має повернути колишні фінляндські землі на Карельському перешийку разом з Вііпурі (Виборгом), хоча це радше демонстрація того, що фіни не забули про окупацію своїх земель московитами й не більше.

Автор — Денис Ковальов

Клімат і тероризм

Нещодавно низкою європейських міст прокотилися акції протестів захисників довкілля. Молодь з яскравими плакатами вимагала від урядів своїх країн (у першу чергу — Франції, Німеччини, Великої Британії) зменшити рівень отруйних викидів, перестати рубати ліси та розпочати відроджувати природу. Здавалося б, що такі вимоги на часі, однак виявилося — поряд із гаслами про захист довкілля організатори масових акцій порушили проблему білого націоналізму та боротьби за статеву рівність!
   Тема зміни клімату актуальна як ніколи. Проте ті, хто використовує її задля просування власних брехливих тез, маніпулює людською свідомістю, особливо молоддю, яка тільки-но визначається з власним світоглядом. Замість того, аби відмовитись від глобальної економіки, яка нав'язує всьому світу високі стандарти споживання та провокує вимирання ряду видів диких тварин, борці за чисте довкілля озброєні псевдонауковими дослідженнями пропонують викоренити націоналізм і нерівність, через які страждають мільйони людей на планеті (у першу чергу — в Африці, де активно зростає населення).
   Переглянувши більшість "кліматологічних" дебатів, у результаті маємо цілком сподіваний висновок — у радикальних змінах довкілля винне надмірне зростання населення! І це при постійному голоді та епідеміях, зокрема в тій же Африці, уродженці якої всіма можливими засобами покидають її та сунуть в країни Європи та Північної Америки. Але борці за відновлення клімату йдуть своїм шляхом, пропонуючи... ні, насаджуючи власну думку — ліквідацію білої раси шляхом її змішання з кольоровими "знедоленими" мігрантами.
   Однак, це ще не все. Деградація європейської молоді від впливу мультикультурна ідеологія також дається в знаки. Так, згідно з останнім дослідженням безпеки, проведеного владою Гельсінкі, зміна клімату визнана найбільшою загрозою безпеки випередивши тероризм (33% опитаних проти 11%), попри те, що впродовж останніх 10 років у Фінляндії істотно виріс рівень джихадизму та ісламського фундаменталізму.

   Автори дослідження наголошують, що більшість опитаних людей сприйняло зміну клімату як доведений науковий факт, який набув широкого розголосу у ЗМІ, у той час як терористична загроза сприймається радше далеким відлунням війн у країнах "третього світу". Звісно, що мастило у вогонь додають й адепти політики мультикультуралізму, котрі виправдовують терористів з ісламських країн — нібито вчорашні колоністи (європейці) мають залагодити свої злочини перед знедоленими з тропіків і пустель. Проте, до чого тут зміна клімату, нам так і не вдалося зрозуміти; ймовірно, це просто вигідна тема, на рівні з якою можна просувати деструктивну ідеологію і не більше (у даному випадку — це спекулювання та маніпуляції заради власної вигоди).

За матеріалами "Зентропа Україна"

Етнічна злочинність — принада мультикультуралізму

Багатомільйонні міграційні потоки, які захлиснули Європу, остаточно змінили її обличчя. Тепер міста належать тим, хто ще вчора порпався у багнюці на березі Гангу чи добував прісну воду в солоному озері Чад. Найболючіше міграційна криза вдарила у слабке місце єдиного суспільного органу Євросоюзу — незахищену соціально бідну верству населення, представники якої здатні заради виживання йти на злочин.
   Серед країн, де азійські та африканські мігранти не тільки не асимілювались, але й стали раковою пухлиною нової громади, показовими є Швеція, Німеччина, Бельгія, Франція та Велика Британія. Саме тут люди на межі бідності, а разом з ними й кримінал, стають все більш жорстокими, а злочини у ряді випадків — відверто екзотичними та характерними скоріше для відсталих цивілізаційно країн (Сомалі, Бангладеш, Нігер). А сумнозвісний мультикультуралізм більше не в змозі приховувати радикальні настрої прибулих у Європу мігрантів.
   Першими, хто заволав про неприпустимість включення асоціальних елементів з "третього світу", стали нащадки Ваґнера і Юнґера. Минуло лише десятиліття наполегливого ​​мовчання влади ФРН, і ось німецький міністр внутрішніх справ на весь голос заявляє, що навала мігрантів призвела до вибухового зростання насильства. Щорічна кількість злочинів, скоєних вчорашніми біженцями на території Німеччини, зростає на 50% в арифметичній прогресії.
   Наступною сумну статистику оприлюднила і влада Великої Британії. Тут кількість вбивств на етнічному та релігійному ґрунті зростає вже кілька років поспіль. Особливо гостро ця проблема стоїть у типових англійських містах (Лестер, Манчестер, Ліверпуль), водночас Вельс і Шотландія вважаються більш безпечними регіонами країни. Лише за перші 6 місяців цього року Лондон обігнав Нью-Йорк за кількістю скоєних мігрантами вуличних злочинів!

   Але справа не тільки в цифрах і сухих статистичних даних. Етнічні меншини, прибулі з Пакистану чи Еритреї, поступово окуповують Європу, віддалені вулиці її затишних міст. Саме там, за потуранням місцевої влади та різних "борців за рівність", маргінали тропіків і пустель створюють закриті від людського ока ґетто.
   Всі знають не  чуток, що у таких міських кварталах найчастіше відбуваються сутички кримінальних угруповань зі специфічно жорстокими методами  розправи над кривдником. Згодом злочинці, у чиїх жилах тече бельгійська чи шведська кров, переймають досвід заїжджих "колег". Ось він у всій красі, уславлений культур-марксистами та лібералами мультикультуралізм — мігранти навчили місцевих бандитів, як правильно здійснювати злочини застосовуючи чи не первісну методику.
   Новітніми трендами в європейському криміналі стали поодинокі зґвалтування, напади з ножем і сірчаною кислотою, які "ввели в моду" африканські та південноазійські банди. По-перше, ніж доволі легко купити. А, по-друге, його наявність у наплічнику чи торбі неважко обґрунтувати під час поліційного обшуку кухонним інвентарем. Тому хвиля ножових атак наче чума захлиснула вулиці європейських міст від Бордо до Тампере. Крім того наголосимо, що саме вихідці з чорного континенту сьогодні контролюють постачання кокаїну до Європи, тому не дивно чому вони не мають у своїй справі конкурентів — ті усуваються швидко та жорстоко.
   Що ж стосується кислоти, то цей злочинний метод привезли мігранти з Південної Азії, які мають родичів на хімічних заводах і в аптеках, а отже легко дістають потрібний реактив. В Індії, Бангладеші та Пакистані саме таким чином заведено карати жінок, поведінка яких здається чоловікам або родичам занадто легковажною. В Європі ж, передусім в англійських містах, цей злочинний акт здійснюють проти вродливих білих дівчат з криком "Невірна!", щоб спотворити їхню зовнішність на все життя. Розслідувати "кислотні напади" практично неможливо, а постраждалі мучаться від болю, втрачають зір і не можуть пригадати зовнішність нападника.
   Інтернаціональні мегаполіси Євросоюзу на наших очах перетворюються на скупчення відразливих бетонних коробок та здичавілих від засилля мігрантів вулиць. Тут можна з легкістю отримати як невиліковну статеву хворобу, так і ножове поранення, а правоохоронці не змигнуть очима. Проблеми, які у більшості цивілізованих країн громадяни та влада намагаються побороти, в оселях глобалізму розквітли пишним цвітом під чуйним наглядом "борців за рівність".

   А найобурливіше те, що злочини, які відійшли у минуле ще у кінці Середньовіччя, знов повернулися, радикально змінюючи моральний клімат Старого Світу! Невдовзі для нас не буде новиною те, що десь у шведському Мальмьо чи бельгійському Льєжі узаконили норми шаріату. Адже все це робиться руками ідейних послідовників Маркса, Троцького і Маркузе, задля урізноманітнення зашкарублої християнськими традиціями Європи. І якщо хтось все ж спробує чинити опір цим "проґресивним ініціативам", у хід підуть найжорстокіші злочини, заздалегідь підготовлені політикою всюдисущого мультикультуралізму.

Автор — Денис Ковальов

Індекс гомофобії — засіб тиску на малі нації Європи

Однієї з ознак сучасного проґресу є рівність та мультикультурна асиміляція. Про ці хворобливі віяння модерної доби вже сказано удосталь, що нам на варто загострювати на них свій погляд. Адже зрозуміло, що чим більш критики буде сказано у бік поборників ліволіберальної ідеології, тим кращою буде їхня рекламна кампанія у суспільстві, яке не оклигало від тоталітарного більшовизму.
   Звісно, що відстежувати інформацію щодо впливу ворожих ідей на сусідні європейські країни потрібно, щоб підготуватись до рішучої відповіді утопічні антигуманній пропаганді. От скажімо цього місяця експерти Організації економічного співробітництва та розвитку підготували доволі цікавий звіт з переліком країн Європи, де панують найбільш гомофобні настрої серед місцевого населення. Першу трійку очолили мусульманська Туреччина і лютеранські Латвія з Естонією, де найбільше у житті відіграють віра та усталені народні традиції.
   Як вдалося з'ясувати, вибірка проводилась серед міського населення віком від 16 до 45 років. Попри те, що Естонія серед прибічників глобалізму та проґресу вже давно отримала назву "балтійського тигра", у соціально-політичному плані ця країна залишається непорушною домівкою традиційних цінностей. Тож цілком зрозуміло, що така ситуація не може не турбувати прибічників ґендерної рівності, які намагаються через своїх лобістів впровадити збочені ініціативи — від системи дошкільної та середньої освіти до медицини.
   Організатори опитування наголосили: «Попри активну агітацію толерантності та статевої рівності, представники так званої секс-меншини піддаються ризику несправедливого поводження в аспектах, важливих для їхнього добробуту, включаючи сімейне життя, освіту, економічні результати і здоров'я». Експерти Організації економічного співробітництва та розвитку також підтвердили, що індекс гомофобії негативно висвітлює імідж країни (у даному випадку Естонії) на міжнародній арені, а отже, впливові інвестори (ймовірно маються на увазі Сорос, Рокфеллер і Ротшильд) не будуть зацікавлені у принесенні важливих капіталовкладень.
   Хоча автори дослідження все ж лукавлять: у 2016 р. Естонія на законодавчому рівні визнала одностатеві шлюби, однак представники ЛГБТ-спільноти досі не наважились відкрито здійснити оформлення своїх збочених стосунків. Вірогідно, прибічників гомодиктатури відлякує суспільний осуд естонців, які через свою релігійність (85% населення визнають себе набожними) здатні на акції прямої дії, скажімо закидати ґей-парад бруківкою тощо. Будемо сподіватись, що на відміну від своїх західних та північних сусідів (шведів та фінів) мешканці Естонії будуть і надалі тримати щит традиційних цінностей, чинячи спротив девіантному тиску грантожерів.

   Як бачимо, сучасність (модерний світ) спотворює сенс буття — колись природне продовження Європи — західна цивілізація, сьогодні повертається проти неї, загрожуючи загибеллю під тиском ліволіберальних утопій, насправді непотрібних людям. Ліволіберальна загроза дуже небезпечна і саме вона спрямовує західну цивілізацію проти Європи. Так, замість піднесеного до Бога поняття "Occident" нам пропонують голлівудський "Western", під соусом розкладання нації, порнографії та брехливих цінностей, які купуються і продаються без огляду на усталені норми моралі, а далі — тільки швидка загибель людства.

Автор — Денис Ковальов

Батьки-засновники США під прицілом мультикультуралістів

Не минуло й року з моменту перегляду усталених демократичних цінностей у США і нападу на постать президента Вудро Вільсона, як місцеві ліволіберали обрали собі нову жертву. "Расист і насильник!" – такі написи з'явилися цього тижня на пам'ятнику Томаса Джефферсона.
   Сидяча бронзова статуя третього американського президента встановлена ​​в університеті штату Вірджинія, який він заснував понад 200 років тому, була піддана нарузі. Зауважимо, що нині будь-які монументи видатним американським діячам кінця XVIII – початку ХХ ст. стали місцем для паплюження самого фундаменту свободи слова, такої оспіваної прихильниками мультикультурної рівності.
   Місцева поліція наголошує, що злочин було скоєно невідомими у день 275-ї річниці від народження Томаса Джефферсона (13 квітня). Водночас журналісти видання "The Cavalier Daily" повідомляють, що на постаменті пам'ятника одного з батьків-засновників США червоною фарбою було нанесено ганебний напис – "racist + rapist" (подано мовою оригіналу!). Таким чином, автора Декларації про незалежність Америки намагаються прирівняти до вуличного радикала, навісивши на нього свідомо неправдиві пропагандивні штампи.
   Відомо, що Томас Джефферсон був рабовласником і мав темношкіру наложницю на ім'я Саллі Геммінґс. Цілком законна на той час праця рабів використовувалася не тільки на плантаціях одного з батьків-засновників США, але й під час будівництва заснованого ним Університету Вірджинії. Хоч відповідно до тексту Декларації незалежності США усі люди та створені рівними, це не завадило її автору бути власником не одного десятка чорношкірих рабів. Однак, як би це дивно не звучало, перебуваючи на президентській посаді впродовж 1801-1809 рр. Томас Джефферсон заборонив ввезення в США нових рабів. І саме за це наступні покоління вважають його одним з найвидатніших державних діячів в американській історії. Тож не дивно, що обличчя Томаса Джефферсона прикрашає гору Рашмор поряд із зображеннями Джорджа Вашинґтона, Авраама Лінкольна і Теодора Рузвельта.

   Що хочеться додати на останок? – Як можна спостерігати, в останні роки у США набирає обертів рух за перегляд історичної спадщини, який не обмежений дискусійними діячами Конфедерації. Прихильники мультикультурної рівності, прогнозовано, після розправи над монументами Джефферсону Девісу і Роберту Лі, почали здійснювати напади на батьків-засновників США, у першу чергу Томаса Джефферсона. Для тих, хто керується утопічними ідеями лівого спрямування, наразі вже немає значення, чи була окремо взята історична постать німецьким нацистом, італійським фашистом чи американським демократом, головне, що вона не була прибічником толерантності та мультикультурної асиміляції. На сьогодні вже не має сумнівів, що після розправи над власною історією американські ліваки почнуть наступ на  релігію та свободу слова, здійснивши негативні докорінні зміни в суспільстві за орвеллівським зразком.

Автор – Денис Ковальов

Вудро Вільсон – расист посмертно?

Дива сучасного ліберального мислення... Власне, саме таким реченням можна лаконічно змалювати те, що нині відбувається в заокеанській країні, якою ніби керує ультраконсерватор. Проте на жаль, згідно з чинним законодавством і тернистій демократичній системі, президент не в змозі самостійно керувати США без згоди більшості у двопалатному Конґресі (Сенат і Палата представників). І саме цим фактом чудово користуються зазомбовані апологети тотальної рівності та мультикультуралізму, які готові звинуватити у расизмі, ксенофобії та шовінізмі того, хто колись навпаки відстоював права всіх людей та право націй на самовизначення. Мова йде про 28-го Президента США Томаса-Вудро Вільсона.

   Нещодавно з ініціативою перегляду проблеми старих демократичних символів єдиним фронтом виступили викладачі та студенти поважного американського вишу з Нью-Джерсі. Принстонський університет, одним зі студентів упродовж 1875-1879 рр. якого був Вудро Вільсон, нині хоче здихатися будь-якого зв'язку зі своїм випускником, адже той не тільки був сином вояка-конфедерата, а мав "неприпустимі" погляди щодо афроамериканців. Зауважимо, що це вже не вперше! Одним з речників цієї недолугої ініціативи стала Марґарет Макміллан, історик Оксфордського університету, яка викладає у Принстоні та захищає уявну рівність для всіх знедолених американців. Вона виступила з публічною заявою у ЗМІ, наголосивши на тому, що Вудро Вільсон був расистом і тут не може бути жодних сумнівів.
   Тут необхідно зазначити, що ця антирасистська істерія є прогнозованим наслідком політики де-патріотизації у південних штатах, де охоплена агонією маса лівих і чорних екстремістів за потуранням місцевої влади безбожно руйнували могили та меморіали видатним діячам-конфедератам часів американської Громадянської війни 1861-1865 рр. Не буде зайвим додати, що захисників історичної спадщини США прихильники так званої рівності піддавали суспільній деструкції та громадському осуду, як на велелюдних акціях і у соціальних мережах, так і через ЗМІ. Нині ж настала черга тих, хто стояв у джерел сучасного американського лібералізму: Вудро Вільсон, так би мовити, став першим серед рівних.
   Крім того, речники ініціативи Принстонського університету, цитуючи свідомо фальсифіковані історичні статті, змушують повірити громадськість у те, що проголосивши расову рівність, президент-демократ Вудро Вільсон все ж лишився реакціонером. Як і будь-який представник ліволіберального табору Марґарет Макміллан не змогла привести хоч якісь документальні докази на захист своїх слів. Навпаки, користуючись підтримкою студентства, вона на весь голос заявила, що 28-й Президент США підтримував політику сегрегації федеральної адміністрації та оточив себе виключно "білими супрематистами". Було також зазначено, що не можна виправдовувати Вудро Вільсона тільки тим, що він був людиною свого часу, членом Демократичної партії, одним із засновників Ліги Нації (попередниці ООН) і сприяв Версальському та Вашингтонському мирним угодам, адже його політична позиція відбивала основні тези расової сегрегації, що "ніби шрам вирізана на серце американської нації".

   Який висновок можна зробити з цієї ситуації? – По-перше, прибічники мультикультурної рівності почали переглядати історію, досягши межі: вони відкинули загальновідомі факти про расизм, фашизм і нацизм, заплямувавши героїчну спадщину часів Громадянської війни у США, і тепер проводять ревізію серед своїх ідейних попередників – демократів і лібералів. По-друге, "визнання помилок" Вудро Вільсона у політиці відносно афроамериканців є доволі показовим, адже може стати важливою віхою у подальшому наступі ліволіберлів на історію, релігію та свободу слова; таким чином вони намацують ґрунт для здійснення своїх докорінних змін в американському суспільстві. Ну і, по-третє, замість того, аби бути чесними з власною історією, примирившись з недоліками минулого, сучасні ревізіоністи з табору захисників всюдисущої рівності відверто нехтують здобутками попередників, зокрема Вудро Вільсона, забуваючи про ту роль, яку вони відіграли в міжнародній дипломатії та вітчизняній політиці.

Автор – Денис Ковальов

Від ґендеру до ГУЛАГу один крок

Уміння розставляти пріоритети – ледь не найголовніша навичка, якій має навчитися кожен патріот. От взяти, наприклад, декомунізацію... Звісно, якщо ми будуємо нову Україну, то в ній вже ніколи не буде місця червоній більшовицькій наволочі. І нищити пам’ятки, пов’язані з ними – дуже хороша і важлива справа! Але тут є одне але...
   Зараз підіймає голову новий марксизм, сказати б – сучасний! У красивій обгортці рівності й толерантності, який ховається за такими кластерами як "ґендер", "права людини", "права ЛҐБТ", "боротьба з расизмом/сексизмом" тощо. І якщо замість протидії цим, так званим "культурним марксистам", вихованій на ідеологій Франкфуртської школи, які мають власні лояльні ЗМІ та потужний "дах" з боку ліволіберальних еліт, зосереджуватися боротьбою з пам’ятниками, то постає питання чи вірно ви обрали пріоритет?!
   Пам’ятники стоять. У тих старих вождів вірять одиниці людей, які не сьогодні, так завтра помруть від старості. А культур-марксисти діють! Вони поширюють серед молоді власні ідеї, транслюють їх з трибуни парламенту та на різних засобах масової інформації.
   Тому як на мене, зараз важливо протидіяти саме цій новій загрозі з Заходу. Якщо не вистачає потужного середовища, то долучайтеся до вже існуючих, хто цим вже займається! Інакше нашим онукам, якщо вони виростуть білими та гетеросексуальними патріотами, доведеться нищити пам’ятники Маркузе, Лукачу, Лещенку та Найєму...

Автор – Юрій Бондаренко

Занепад Європи

Сучасна "цивілізація" Заходу потребує кардинального повороту, без якого вона рано чи пізно приречена на загибель. Ця "цивілізація" перекрутила існуючий розумний порядок речей. Вона перетворилася в царство кількості, матерії, грошей, машин, в якому немає більше повітря, свободи, світла!..
   Захід забув про сенс таких слів як наказ і покора. Він забув про сенс дії та роздуми. Він забув про сенс ієрархії, могутності духу, людських богів... Він більше не знає природи! Природа для західних людей перестала бути живим тілом із символів, богів і ритуалів – блискучим космосом, в котрому, як "царство в царстві", вільно рухається людина. Природа стала каламутною, фатальною поверхнею, а її таємниці профани науки намагаються обійти за допомогою своїх нікчемних законів і незначних гіпотез.
   Захід більше не відає мудрістю: він не знає шляхетної безмовності тих, які подолали самих себе; не знає світлого спокою тих, "які бачать"; не знає гордої "сонячної" реальності тих, в кому відродились ідеї крові, життя, могутності... На місці мудрості постала риторика "філософії" і "культури", світ професорів, журналістів, спортсменів, а отже – схема, програма, гасло. Місце мудрості заступила сентиментальна, релігійна, гуманістична скверна та плеяда порушених бюлетенів, які зі сп'янінням вихваляють "становлення рівності" і славлять "практику міжнаціональної єдності", тому що бояться мовчання та роздумів...
   Головна проблема сьогодення, це те, що Захід більше не знає держави! Держава як цінність, як імперія, як синтез духовного і королівського, як шлях до "над-світу", яким вона була у всіх великих культурах давнини – від Китаю до Єгипту, від Персії до Рима, від Візантії до Священної Римської Імперії Німецьких Націй – потонула в міщанській убогості суспільства рабів і торговців.
   А що ж тоді є війна? Війна, за своєю власною волею, це найвища цінність (чи то в перемозі, а чи ж у поразці), як священний шлях духовної реалізації; це доступ в небесну оселю Бога, якщо хочте, Вальгаллу, відкритий перед героями, полеглим на полі битви. Чомусь в ісламі "священна війна" (джихад) є синонім "божественного шляху". Так само і в арійської Індії воїн завжди уподібнюється аскету, а в класичній стародавності війна символізувала собою "mors triumphalis" (у перекладі – "перемога через смерть"). Що означає така війна, боротьба за цивілізацію, не знають боягузливі європейські "активісти". Вони не знають воїнського чину, вони знають тільки солдат, і досить невеликої сутички, локального конфлікту, щоб привести їх у жах і викликати зворотну реакцію – потік гуманістичної, пацифістської та сентиментальної риторики.
   Європа втратила свою простоту, вона втратила центр своєї діяльності, вона втратила своє життя! Демократична, ліберальна недуга й отрута культурмарксизму просочились у її тіло аж до самого коріння, ця хвороба всюди: в юриспруденції, у науці, у мисленні...

   Водночас, славетних вождів-істот, які стали до влади не за допомогою підступності та насильства, не з користолюбства, не як спритні гнобителі рабів, а в силу своїх незаперечних трансцендентних життєвих гідностей, майже не залишилося більше на теренах від Біскайської затоки до Карпат. Європа нині уособлює величезне шарлатанське місиво, яке стискається й тремтить від страху, про який ніхто не сміє заявити відкрито. З грошима замість крові, з машинами та фабриками замість плоті, з газетами замість мізків, Європа сьогодні являє собою безформне тіло, яке неспокійно кидається з боку в бік, рухається під впливом сумнівних і невідомих сил, які перетворюють на пил будь-кого, хто наважиться протистояти або хоча б спробує ухилитися від впливу.
   Все це – плоди настільки огидної та водночас ославленої західної "цивілізації", про яку не сміємо говорити вголос. Все це – прославлені результати забобонної віри у безжальний "прогрес", яка суперечить римській королівській владі, суперечить давній Елладі, суперечить всім іншим формам великої арійської традиції. Тому не дивно, що з кожним роком все щільніше змикається кільце навколо тих небагатьох, які здатні до великої відрази та великого піднесення, до повстання проти сучасного світу. Тільки об'єднання народів поза сумнівними союзами є запорукою перемоги майбутньої Європи!

Автор - Юліус Евола

Самурай Заходу: українське відкриття

Нещодавно харківські націоналісти з руху "Renovazio" анонсували появу україномовного перекладу ґрунтовного антисистемного твору відомого ідеолога французьких "нових правих" – Домініка Веннера, "Самурай Заходу: Бревіарій бунтівників" (фр. Un samouraï d'Occident: Le bréviaire des insoumis). Ця книга є доволі потужною розумовою зброєю у руках тих, хто воює із мультикультурним засиллям і прагне відродження справжньої традиції. Тим же, хто вперше чує ім'я полум'яного французького традиціоналіста та назву його останньої вже посмертної книги, варто прочитати цей допис, аби бути у всеозброєнні!
   Почнемо з того, що Домінік Веннер, котрий народився в квітні 1935 р. у столиці Франції, протягом всього свого життя, аж до вчинення самогубства у соборі Паризької Богоматері в травні 2013 р., захоплено проповідував консервативні та традиціоналістські ідеї в споживацькому суспільстві модерного світу. Протягом 1970-2000-х рр. він своїми статтями-закликами у власному журналі "La Nouvelle Revue d'histoire" протестував розпочатого ідейними нащадками "покоління 1968 р." встановлення гомо-диктатури, постійної деградації інституту сім'ї, плюндрування елітарного духу суспільства та заплямовування героїчної минувшини. Домінік Веннер став в обороні традиційних цінностей загиблого "покоління 1914 р.", до яких він відносив Юліуса Еволу та Ернста Юнґера, тож не дивно що саме квінтесенцією його ідейного шляху є публікація "Самураю Заходу…" вже після самогубства.
   Про що ця книга? – Сама назва наштовхує читача на свій зміст! Як відомо, Бревіарій (від лат. Breviarium) – це збірник канонічних щоденних молитв Римо-Католицької Церкви, тож праця Домініка Веннера є своєрідним молитовником сучасного борця з деградацією сучаного світу зі встановленням традиціоналістської справедливості. Автор з перших сторінок книги запрошує свого читача зробити перший крок у двобій добра (традиції, націоналізму, ієрархії) зі злом (рівність, розпуста, споживацтво, мультикультуралізму, гомо-диктатура) для захисту сучасної Європи, аби було що лишити нащадкам. Він також пропонує нам сформувати власну мрію без ідеологічних штампів, пропонуючи свій власний шлях "медитативного історика", загартованого у пустельній війни в Алжирі та політичної боротьби 1968-го р.
   Домінік Веннер, сам того не знаючи, стає сучасним середньовічним лицарем – захисником традиції, але вже в образі самураю Заходу. І тут варто наголосити, що для нього як і для багатьох інших "нових правих", поняття Заходу це не американізований, споживацький, дикий "West", а навпаки – європейський, цивілізований, християнський "Occidens", котрий має протиставлятись ординському, нецивілізованому, мусульманському Сходу – "Oriens". Домінік Веннер у своїй книзі наголошує, що вина за сучасну людську деградацію в Європі лежить на винятковому інтелектуальному і моральному пануванні ідеологів-вестенрнізаторів з "покоління 1968-го", яким ненавістні традиція, національна ідентичність та патріотизм, бо прагнуть вони вторгнення масової імміграції для змішування і залюднення європейської моно раси. На думку французького самураю Заходу, варто відродити дух елітаризму опертого на стоїчну етику, самоконтроль, мораль, які відкривають шлях для возз'єднання з нашою давньою ідентичністю, занурену в своє християнське лоно.
   "Самурай Заходу…" – проста книга, котра подає "чітку лінію", розкриваючи приховані істини сучасного світу: 1) налагодити добрі відносини з природою, не шкодячи їй; 2) відбудувати етичну модель, яка дозволить людині знайти найкраще в себе. Основна частина посмертної книги Домініка Веннера упорядкована з опублікованих в останні роки життя автора розрізненних есе, присвячених темі енвайронменталізму та стоїчній моралі. В першу чергу французький самурай Заходу наголошує на красі природи, тієї природи котру ще еллін Геракліт називав «та, що любить ховатись у тіні…», бо ж в абсолютному розриві з давньою мудрістю про навколишній світ, наголошує Домінік Веннер, сучасна цивілізація прагнула покласти край чарівності природи, заполонивши весь існуючий терен промисловістю та житлом, не залишаючи шансів тваринам та лісам.

   Проте, він вважав, що великі цивілізації Європи – від хороброго Риму до дисциплінованої Пруссії – як "різні світи" не вагаючись стають "самураями Заходу" наслідуючи у своєму розумінні кодекс честі "Būshi-Dō". Необхідно зауважити, що Домінік Веннер пропонує читачу об'їздити Японію, аби зрозуміти приклад її інакшості в порівнянні з Європою: «Для того, щоб існувати, щоб боротися, варто заперечувати самому собі, своїм примхам і забаганкам! Я сподіваюся, що ми перестанемо шукати прощення і милість, щоб звернутися до сили, гідності та енергії. Традиція є джерелом основних енергій. Це походження! І походження передує початку. Той, хто вважає, що традиція це – минуле, помиляється! Традиція – це те, що завжди відбувається в різних формах».
   І на останок: автор цього допису лише стисло проаналізував Magnum Opus ідеолога французьких "нових правих". Колись, під час туристичної мандрівки до Берліну весною 2015 р., вдалося власноруч побачити паперовий варіант "Самураю Заходу…" на одному з блошних ринків німецької столиці. Погортавши сторінки та розгледівши обкладинку книги Домініка Веннера стало зрозуміло – ця праця не є "молитовником", "катехізисом" або "книгою рецептів" здійснення націоналістичного повстання. Це скоріше компас, орієнтир, дороговказ для майбутніх поколінь. Самурай з Окциденту, славної пам'яті Домінік Веннер, запрошує свого читача стати тими, ким є насправді – без фальші та пафосу: «Природа наш фундамент, історична перевага як мета, а краса культури – горизонт!». Тож вперед, до сторінок чудового фоліанта, гортаючи одну за одною сторінки у пошуках спраглої істини!

Автор – Денис Ковальов

Наша Америка

У ставленні до США існують 2 крайнощі – примітивна ненависть і сліпа любов. Або американці у всьому винні, або американців треба запросити очолити власний уряд. Америка нині – це найсильніша держава світу, і так чи інакше, вона впливає на кожного з нас. Саме тому для нас, націоналістів, важливо розуміти поточний стан речей в США і як це впливатиме на нас... Сьогодні ми її детально розповімо про дві різні Америки – глобалістичну та патріотичну!

   Глобалізм – це не поширення зв’язків між різними культурами, як про це навчають у вишах, бо загалом ми не значно більше знаємо про культуру якихось індусів, аніж наші предки знали 100 років тому. Це не купівля-продаж товарів в далеких народів, бо цим теж займалися тисячоліттями. Глобалізм – це пропаганда расового змішування. Це мульти-культуралізм. Це фемінізм! Це ґендер! Це кар'єризм! Це споживацтво! Це розпродаж економіки торгашам! Це культура світських хронік замість національної культури! Це знищення довкілля! Це толерантність! Це ґей-паради та одностатеві шлюби! Це знищення сімей та child-free як ідеал! Це забувати свою історію! Це космополітизм!.. Точніше, це тотальне нав’язування цих цінностей. Адже це нав’язування іде фактично у всіх країнах світу – і особливо в країнах, заселених корінними народами Європи.
   Можна сказати, що для глобаліста весь світ – це просто один, великий, толерантний ринок без кордонів, рас, націй, статей, цінностей, мрій, та емоцій. Все на світі – товар, який купується і продається, від дружби до землі. Америка нині – це центр і столиця глобалізму! Це щось таке, як СССР для комунізму. Теоретично, глобалізм існував би без Америки, але лише в дуже маргінальних середовищах.
   Глобалісти взяли США під свій контроль, і тепер активно її силу використовують для нав'язування всьому світу своїх ідей. Це вони роблять за допомогою контролю над американськими ЗМІ і найбагатших "американських" олігархів: Рокфеллерів, Ротшильдів, та Соросів та їм подібних, які купують того, кого треба. Девід Рокфеллер, який нещодавно відійшов до своїх родичів у Пекло – це мабуть найцікавіший випадок, який прекрасно ілюструє всю суть глобалізму. Він – архітектор тієї глобалістичної Америки, яка знищила патріотичні США зразка 1930-х рр. Він походив з багатої єврейської династії, яка заробила свої статки за допомогою фінансових махінацій. Його ставленики нині контролюють більшість американських ЗМІ, і також федеральну резервну систему – по-суті фінансову систему США. На нараді Білдерберзського Клубу – щорічному зібранні тих же глобалістів – він зазначив: «Марш до єдиного світового уряду вже готовий, за що я вдячний ЗМІ! Наднаціональний суверенітет світових банкірів значно краще національного права на самовизначення, яке практикувалося в попередні століття. Ми майже досягли єдиного світового уряду – нам всього потрібна дуже велика катастрофа, і всі з радістю зустрінуть світовий уряд. Дехто підозрює нас у змові проти США та її національного суверенітету, і звинувачують нас в у тому, що ми хочемо побудувати єдиний світовий уряд. Так, ми в цьому винні! І я пишаюся цим».
   Все б нічого, тільки саме на честь цього ідеолога глобалізму названо цілий квартал в самому центрі Нью-Йорка – фінансової столиці навіть не країни, а всього світу! І тут настає головний момент: програють від глобалізму не лише умовні українці чи поляки. Так само програють американці – ті, які будували Америку, скажімо умовний Джон Сміт з Техасу чи Теодор Гаррісон з Вірджинії. Їхні цінності знищуються! Їхні робочі місця віддають мігрантам! Їхні заводи капіталісти закривають і створюють заново в Мексиці! Їм нав’язують відвертих дегенаратів в якості героїв і розповідають, що будували США расисти, яким не можна довіряти!
   Проте нещодавно цій глобалістичній істерії постав кінець. Дональд Трамп перший відомий політичний діяч в історії США, який публічно виступив проти глобалізму. Під час виборчої кампанії в Америці, глобалісти були однозначно на боці його суперника – Гіларі Клінтон. Про це свідчить майже тотальна підтримка пані Клінтон збоку олігархічного лоббі та найбільших ЗМІ. Попри всі спроби зайняти крісло в Білому Домі, вони зазнали поразки. Це свідчить про те, що в самому центрі глобалізму, відбувається щось схоже на те, що відбувалося в СССР всередині 1980-х. Фактично, в США йде повстання пригноблених – повстання чесних та гордих білих американців, які вперше отримали кандидата, який говорить від їх імені. Головна перевага містера Трампа в тому, що він сам мільярдер, завдяки своєму батькові, який створив будівельну фірму, яка з часом переросла в сильного гравця на ринку нерухомості. Його не купиш!
   Коли націоналісти критикують капіталістів та олігархів, дехто помилково думає, що ми проти багатства як такого. Мовляв – мільйонер означає ворог! Це не зовсім так... Ми проти того багатства, яке здобувалося несправедливим чином – скажімо за допомогою фінансових маніпуляцій як у випадку Рокфеллерів або Соросів, за допомогою прихватизації як в Україні.

   На жаль, глобалістичною Америкою керують значно розумніші люди за тих, які керували комуністичним СССР. Тому посада президента в США не дозволяє змінювати систему на пряму. Скажімо, Дональд Трамп майже півроку намагається видати простий наказ з обмеження імміграції – але судова система країни, як і Конґрес забороняють йому це робити. Тим не менше, дуже вузькі важелі впливу це таки дає. В першу чергу тому, що це дозволяє обходити інформаційну блокаду головних ЗМІ. Містер Трамп вперше в історії дав доступ до прес-конференцій Білого Дому – тобто час в ефірі перед 300 млн. американцями! – ряду відверто націоналістичним ресурсам, які регулярно розповідають про злочини глобалістів проти США. Крім цього, 45-й американський президент виступає проти безкінечних війн за участю США закордоном з метою поширення "демократії". Це може здатись лише краплею в морі, але насправді це величезні кроки на шляху повернення Америки до мрії її білих творців-колоністів. Без постійних війн і знищення нетолерантних іноземних режимів, глобалізм перестане розширюватися і з'являться альтернативи. Без тотального контролю над наративом, глобалісти впадуть – рівно як і без такого контролю впали комуністи у 1980-х рр. Чи впадуть глобалісти теж покаже лише час, але зараз хоча б маленька надія є...
   Позитивні зміни в США змінять весь світ, і тому це має нас цікавити! Наша Америка – це американська Америка, яка повстає проти глобалістичної Америки! Чи буде це повстання успішним покаже лише час... Тож давайте дружно скажемо вголос: «God bless America and death to globalism!».

За матеріалами "Zentropa-Україна"

Синдром розсіяної уваги як "подарунок" сучасності

В наші "прогресивні" часи реалізовано те, чого так боявся геніальний письменник Олдос Гакслі. Інформаційні потоки в буквальному сенсі збивають людину з ніг, кидаючи її в океан цифрового галасу та словесного шуму. В цьому океані вже давно потонули правильні сенси та істини.
   Інформації стало так багато, що більшість вже не в стані її фільтрувати і або вірить в будь-яку маячню, яку бачить по ящику, або стає індиферентною навіть до важливих суспільних проблем.
   Чи часто у вас буває таке, що ви не можете зосередитись на якійсь конкретній справі - домашній роботі в університеті або школі, написанні якогось тексту, та і взагалі не можете довго займатись певним тривалим процесом? Тоді у вас "синдромом розсіяної уваги", назвемо це так...
   Найяскравішим прикладом виступає читання, а точніше проблеми, які виникають вже, на жаль, у переважної кількості людей, коли вони беруть книжку в руки або читають з цифрових носіїв. Сідаєш за книгу Ернста Юнґера, починаєш читати абзац, дочитуєш до кінця, і розумієш, що нічого з прочитаного в мозку не відклалося. Навіть один абзац!!! Натомість в голові літає думка про те, що треба ще піти в магазин чи подзвонити другу. Але є ситуація гірше, коли подолання навіть п`яти сторінок тексту стає неможливим без того, щоб відкрити улюблений "вКонтактик" на комп`ютері чи смартфоні. Найгірше, що для більшості це вже не є проблемою, бо вони і не читають взагалі. Геніальне рішення в "нашу" інформаційну еру! Соцмережі, відеоігри, "вірусні" відеоролики, смішні картинки - все ці здобутки "культури споживацтва" є головною зброєю проти вашої уваги. Доступність інтернету, в який тепер не можна зайти хіба що з запальнички, лише посилює ефект.
   Синдром розсіяної уваги у лікарів фігурує під назвою "синдром дефіциту уваги та гіперактивності" (СДУГ). Ми розглядаємо лише один з аспектів цього синдрому, який пов`язаний з неуважністю. Такий діагноз широко відомий, адже ним дуже люблять кидатись дитячі лікарі, обзиваючи так майже будь-яку поведінку малечі. На жаль, ця проблема сильно охопила дорослу аудиторію, що нас в даному випадку і цікавить. Чи варто казати, що така ситуація гальмує особистісний розвиток та не може сприяти покращенню розумових і, як наслідок, професійних якостей у молоді зокрема?
   Як же це можливо вилікувати? - Тільки примусом! Треба перебудовувати своє життя, змушувати себе долати свої звички. Надамо ряд порад, які точно допоможуть покращити увагу і концентрацію.

   Змушуйте себе читати, не відволікаючись! Вимкніть телефон, витягніть інтернетний шнур з ноутбука, пориньте в "печерний світ", як люблять казати сучасні ліберальні псевдоінтелектуали.
   Стежте за рухами свого тіла, коли ви у даний момент фізично бездіяльні! Це може здатись дивною порадою, але вона є надзвичайно корисною, бо також допомагає "лікувати нерви". На приклад, сидите ви на лекції. Не стукайте ручкою по парті, не крутіть в руках лінійку або щось інше) Важливо навчитись контролювати свої рухи, які не мають прикладного сенсу, зменшувати їх кількість.
   Фільтруйте інформаційні потоки, які через вас проходять, не дайте засмічувати ваш мозок! Ця порада є одною з найголовніших. Необхідно привчити себе надавати перевагу читанню книжки або якійсь іншій корисній діяльності, ніж перегляду медіа фаст-фуду. Сортуйте інформацію, яку ви переглядаєте в мережі. Саме сидіння в соцмережах чи на розважальних ресурсах знищує в людині можливість концентруватись, бо середній час перегляду якоїсь картинки 1-2 секунди, а дотепного відео 2-3 хвилини, а далі йде нове зображення, нова тема, новий жарт. Перемогти себе і відмовитись від такого дозвілля важко, але під силу людині, у якої вольові якості переважають над рефлекторними.
   Важливим є навчитись відпочивати від сучасної інформаційної лавини. Ходіть в походи, вибирайтесь з друзями на природу, гуляйте з коханою по місту, займайтесь спортом. Але не беріть з собою всі ці гаджети і девайси, які так і тягнуть вашу руку перевірити чи не сталося щось "надважливе" за ті 5 хвилин, які ви не дивились на екран! 

За матеріалами "Zentropa-Україна"

Ісламізація Європи

Вивчаючи тенденції політичного розвитку Європи, важко не помітити суперечності у стратегії репрезентантів радикального лібералізму (чи то пак, культурного марксизму). Уже не перший рік їхньою візитівкою можна вважати активне просування сексуальних девіацій та всього того, що знаходить своє теоретичне обґрунтування в гендерній ідеології.
   На цьому тлі малозрозумілою може здатися апологія з боку культурних марксистів процесів імміграції до Європи представників неєвропейських народів. Адже ці процеси, хоч і не є тотожними явищу ісламізації, але тісно з ним пов'язані, а ставлення ісламу до ціннісних орієнтацій культурного марксизму чітке й категоричне. Інакшими словами, культурні марксисти, які нібито борються за права “сексуальних меншин” (насправді обрії їхньої боротьби далекосяжніші), сприяють тому, аби Європа заселялася людьми, для яких смертна кара для содомітів є трансцендентно обґрунтованою нормою.
   Наведене щойно протиставлення (ЛГБТ чи мігранти-мусульмани) — це зовнішня сторона протиріч у поведінці культурних марксистів. Насправді ці протиріччя ще глибші. Культурні марксисти — це апологети найрадикальнішої форми емансипації. Їм ідеться про емансипацію індивідуума не просто від релігії, “метафізики”, моральних норм, національної спільноти, але й від нормативності, зафіксованої на тілесному рівні; зрештою, їм ідеться про емансипацію індивідуума від самого себе, про втрату індивідуумом власної неподільності, його перетворення на дивідуума. Водночас ці емансипатори сприяють переселенню до Європи людей, існування яких інтегроване у складну ієрархічну систему (теоцентризм, домінування релігійно-правових норм через їхню трансцендентну апріорність, залежність особи від кровної спільноти, домінування чоловіка в сім'ї та соціумі).
   Чи можна вважати таку непослідовність непослідовністю сутнісною, зокрема такою, що стосується ідейної матриці радикального лібералізму, а також далекосяжних стратегій, які з неї випливають? Врахування ряду чинників не дозволяє відповісти на це питання ствердно. Передусім необхідно чітко усвідомлювати згадувану нетотожність понять “імміграція” та “ісламізація”. Імміграція до Європи неєвропейського населення дійсно призводить до збільшення на Європейському континенті питомої ваги ісламу (і в демографічному, і в культурному сенсі). І навпаки: ісламізація Європи послуговується явищем імміграції. Але обсяги першого і другого понять лише перетинаються, але аж ніяк не покриваються одне одним...

   По-перше, процес колонізації Європи неєвропейським населенням не зводиться до ісламізації — міграція несе Європі не лише іслам. Зміни, які терпить Європа, стосуються не лише релігії, але й ментальності, культури, антропології. В абсолютній більшості випадків ідеться не про перенесення ісламу на європейський ґрунт і витворення локальних варіантів європейської ісламської культури (приклади такої культури ми можемо зустріти на Балканах), а про переселення до Європи носіїв чужої їй культури. Не менш помітним є расовий бік питання: Європу заселяють носії чужого їй антропологічного типу (навіть якщо мова йде про представників південних груп європеоїдної раси). По-друге, не всі іммігранти є мусульманами. Серед мігрантів є представники інших релігій включно з християнством. По-третє, і про це більш детально ми поговоримо нижче, міграція до Європи мусульманського населення може супроводжуватися секуляризацією частини мігрантів — як частковою, так і повною. Елементарний здоровий глузд говорить нам, що культурні марксисти зацікавлені насамперед у кольоровій міграції, а не в ісламізації у відносному сенсі цього поняття (у ісламізації у абсолютному сенсі — у сенсі перетворення Європи на мусульманський континент — вони не можуть бути зацікавлені в принципі).
   Ісламізація — це неминуче явище, похідне від міграції. Як даність, воно використовується марксистами, але аж ніяк не є самоціллю. Лише в такій іпостасі ісламізація знаходить своє місце у стратегіях культурного марксизму, будучи в ряді випадків тактичною зброєю. Попри те, що нинішнє європейське християнство є більш секуляризованим, ніж іслам неєвропейських народів, чинник ісламізації використовується для подальшої секуляризації Європи шляхом її дехристиянізації. Артикулюючись у межах нинішньої ліво-ліберальної парадигми як меншина, мусульмани дістають більше прав, ніж корінне населення Європи. Це використовується і окремими мусульманськими групами, і секуляристами для того, щоб ще більше витіснити християнство з публічної сфери (чого лишень варта заборона християнської символіки з метою, нібито, недопущення образи релігійний почуттів меншин).
   Аналогічний механізм спрацьовує і в випадку нищення історичної пам'яті європейських народів, зокрема моментів, пов'язаних із протистоянням між християнською Європою та мусульманським світом. Доволі промовистим є випадок з 74-річною німкенею Марією Франк, яку засудили за плакат, в якому жінка нагадувала співвітчизникам про розгром турків військом Священної Ліги. Але чи не найважливіша функція ісламізації в стратегіях культурного марксизму — це руйнування базової європейської нормативності. Навіть ідентифікація Європи із постхристиянською культурою для прихильників радикального лібералізму є неприйнятною. І справа тут не лише у генетичній спорідненості останньої із християнською культурою минулого, але й у самому факті гомогенності, котра в лівацькій оптиці постає не інакше, як “тоталітаризм” і “фашизм”. Нарешті, не варто забувати про пошуки радикальнішим крилом культурних марксистів нового революційного суб'єкта. Основним критерієм очікуваного “месії” є найрізноманітніша маргінальність, зокрема етнічна та соціальна. Мігранти, в тому числі мігранти-мусульмани, для ліваків такого штибу постають у якості субстрату для народження нового революційного суб'єкта. Лиш для цього мігранти мають пройти шлях маргіналізації. Як показує досвід, це їм нерідко “вдається”.

   Вказана на початку статті непослідовність культурних марксистів розв'язується тим, що вони роблять ставку на поступову втрату мігрантами-мусульманами віри та інших “архаїчних” елементів. Вони явно не зацікавлені в тому, аби в Європі воцарював шаріат. Різні представники ліво-ліберального табору бачать зміст деісламізації мігрантів-мусульман по-різному. Хтось мріє просто про засвоєння ними ліберально-секулярних цінностей. Хтось орієнтується на їхню щойно згадувану маргіналізацію. Нарешті, хтось може сподіватися на виникнення псевдо-ісламу, аналогічного пародіям на християнство (з гендерною рівністю, терпимістю до содомії, облудним гуманізмом замість теоцентризму). Та жоден із представників ліво-ліберального табору не хоче бачити Європу мусульманською.
   Про ставку на деісламізацію свідчать тенденції останніх років. Особливо переконливим є досвід Франції, де секуляризм демонструє все менше терпимості до ісламу (при цьому рівень нетерпимості до християнства не спадає). Симптоматичною є історія з “Charlie Hebdo”, радикальним лівацьким виданням, яке замість оперативних ігор з використання ісламу проти християнства проводить радикально секуляристську політику. Найцікавіше у ситуації із “Charlie Hebdo” те, що в межах нинішньої ліво-ліберальної системи це видання дозволяє собі найбільш блюзнірські випади проти ісламу, і це подається просто як користуванням базовими лібералістичними свободами. Натомість елементарні вияви християнської культури можуть бути протрактованими як злісне порушення прав меншин. В межах ліво-ліберальних стратегій похідна від міграції ісламізація — не більше, ніж молот, призначенням якого є знищити залишки європейськості. Далі цей молот також має бути знищений, бо інакше він обернеться проти того, хто намагається ним користуватися.
   Чітке розуміння місця, яке займає ісламізація у стратегіях культурних марксистів, надзвичайно важливе для вибудовування стратегії і тактики протидії з боку здорових сил європейських народів. Ті європейські “ультраправі”, “націоналісти” тощо, які артикулюють проблему міграції, фокусуючи увагу на ісламі, і при цьому протиставляють йому “секулярні традиції Європи”, несвідомо переходять на бік ворога, стають корисними ідіотами на службі культурним марксистам чи, радше, тієї деструктивної метафізичної сили, яка за ними стоїть.

Автори - Друг Арій та Ревуч Січовий