За п’ять хвилин до війни завжди мир...
Жан-Марi лє Пен
У жовтні 2005 року, у листопаді 2007 року, у жовтні 2010 року тепер через підпали автомобілів в передмісті Парижа запалала вся конструкція демократичної мультикультурної європейської цивілізації. Запалили її, вгадайте хто? – Іммігранти, вихідці з Африки та Азії, що вже давно і міцно влаштувалися в різних частинах європейського субконтиненту. Таким чином, можна вважати, що війна цивілізацій почалася через небажання двох підлітків, які не належать до корінних європейців, постати перед поліцейським патрулем. Підлітки сховалися від поліцейських у трансформаторній будці з високою електричною напругою, де загинули в результаті власної необережності. Загибель цих підлітків стала приводом до масових виступів мусульман-іммігрантів, які компактно проживають у передмістях Парижа. Через кілька днів заворушення охопили всі великі міста Франції, а також міста Німеччини, Бельгії, Греції. У серпні 2011 року нові погроми мусульман-іммігрантів підняли на ноги уряд Великої Британії. Всі ці виступи з першого дня взяли форму підпалів автомобілів, адміністративних і комерційних будівель, шкіл, дитячих садків, християнських храмів, а також нападів на громадян, що мають інший колір шкіри і іншу, ніж у мусульман-нападників, національність. За даними французької поліції погроми носили організований та скоординований характер.
Нелегальні іммігранти на вулицях Парижа (2005 р.)
ФАЗА №1 – ПРИЧИНИ
У цих заворушень безліч причин. Частину з них видно неозброєним оком, інша частина закрита наслідками більш глибоких причин. Ці причини можна розділити на економічні, соціальні, політичні, кримінальні, кожна з яких буде пояснювати заворушення зі свого боку. Існує дві позиції погляду на ці причини: повсякденно-побутова та цивілізаційна. Повсякденно-побутова позиція це позиція стороннього обивателя, який судить про заворушення з точки зору його повсякденного життя, тих незручностей, які він відчуває від заворушень, тих прямих і найближчих непрямих витрат, які він від них несе. Цивілізаційна позиція це позиція спостерігача, який судить про заворушення з точки зору їх трансцендентного сенсу, ототожнює себе з тією чи іншою цивілізаційною моделлю, що розділяє смисли і цінності тієї чи іншої цивілізації, що оперує поняттями "сенс життя", "народ", "Бог", "добро і зло". Насправді обидві позиції є різними сторонами однієї медалі, і можуть призводити до різних висновків.
Почнемо з визначення того, як самі ворогуючи сторони інтерпретують свої позиції. Тут, як в будь-якому двосторонньому конфлікті, у кожної сторони своя правда. Через невідповідність цих правд горять на європейських вулицях автомобілі. Бунтівники не приховують своєї правди. Вони представляють погроми формою протесту проти відсутності у них можливості зайняти місце в соціальній структурі європейського суспільства нарівні з його корінними жителями. Їх не влаштовують низькі соціальні допомоги, розмір яких принижує їх іммігрантські гідності. Через відсутність відповідної освіти їх не беруть на високооплачувану роботу, через що вони не можуть вирватися з порочного кола бідності, тому що відповідне освіта коштує в Європі великих грошей. А грошей у них немає. Для радикального вирішення своїх проблем вони висувають вимоги про представництво в законодавчих та виконавчих органах влади, в тому числі про призначення з їх числа мерів міст, в яких чисельність іммігрантів перевищує якусь величину. Ця вимога влади. Влада в усі часи і у всіх народів була ресурсом, який можна конвертувати в гроші і повагу, яких домагаються бунтівники. У слабкому суспільстві владу можна взяти силою або страхом її застосування. Відчувши слабкість європейської політики щодо іммігрантів, останні зважилися на атаку.
Нелегальні іммігранти на вулицях Парижа (2007 р.)
Навпаки багато європейців не говорять своєї правди і в силу різних причин, у тому числі в силу так званої політкоректності, схильні шукати причини заворушень на поверхні, не заглиблюючись в аналіз реальних рушійних сил конфлікту. Наприклад, ліві партії покладають провину на тих поліцейських, які ''занадто завзято'' переслідували неповнолітніх правопорушників. Мовляв, якби не було погоні, то не було б і жертв, а не було б жертв, так і не було б заворушень. Прагматики вважають, що нинішніх заворушень могло б не статися, якби європейські політики контролювали потік імміграції в Європу. В цілому думка європейців зводиться до того, що безлади носять протестний характер, але з цього вони роблять неоднозначний висновок: раз заворушення є формою вираження протесту проти політики влади, то необхідно пом'якшити політику і створити умови для більш глибокого залучення іммігрантів в європейську політику та економіку. Те, що європейці зробили для себе саме такий висновок, видно за поточними результатами: затриманих погромників відпускають, безлади не припиняються, а десять поліцейських відсторонено від виконання службових обов'язків за ''дуже жорстке'' ставлення до іммігрантів, які громили будівлю поліцейського управління. Кожна з вищеназваних точок зору має право на існування як позиція спостерігача, певна його інтересами чи політичними переконаннями, але всі вони, при більш глибокому аналізі, виявляються лише наслідками більш серйозних і глибоких причин.
На те, що дані заворушення мають не тільки протестні соціально-економічні причини вказує етнічний і релігійний склад їх учасників і передісторія конфлікту. Погромники це молоді люди, переважно вихідці з країн Африки та Азії або діти іммігрантів, які сповідують агресивний іслам, не розділяють традиційні європейські цінності і не мають бажання адаптуватися в сучасну їм європейську культуру. Ідеологічну основу їх поведінки визначає бажання скористатися матеріальними благами, які може їм дати західна цивілізація, зберігши при цьому в недоторканності свою культуру, віру і цінності. Небажання іммігрантів оєвропеюватись, відмовитись від національної культури та прийняти культуру європейських народів, але мати при цьому вже зараз доступ до благ, створеним багатовіковою працею європейських народів, послужило з їхнього боку причиною до виступу.
Іммігранти не зважилися б на такі масштабні й активні дії, якби знали, що отримають моментальну і жорстку відсіч. На жаль, європейські держави займають по відношенню до них двоїсту позицію, яку іммігранти оцінюють як прояв слабкості. Причина двоїстості цієї позиції полягає в необхідності припливу робочої сили ззовні в зростаючу європейську економіку (у тому числі через демографічного спаду в європейських країнах). Можна сказати, що своєю нездатністю до розвитку за рахунок власних людських ресурсів європейська цивілізація сама спровокувала нашестя мусульманських варварів.
Нелегальні іммігранти на вулицях Лондона (2011 р.)
ФАЗА №2 – ПОМИЛКА У ЛІБЕРАЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ
Те, що європейці зіткнуться з не європейцями в своєму власному будинку було зрозуміло давно. Так давно, що європейці могли б, при бажанні і при наявності волі, вжити заходів до недопущення конфлікту. Але цього не сталося. Чому не відбулося? Були європейці сліпі або вони на щось розраховували? І чи думали вони взагалі про те, що коли-небудь їм доведеться протистояти тиску незахідних цивілізації в особі її мігрантів – самої її активної частини?
Коли кількість іммігрантів в Європі стало перевалювати за якусь кількісну межу, стало ясно, що діалектичний стрибок неминучий. В якості причини стрибка, що лежить на поверхні, можна назвати збільшення кількості іммігрантів, які не адаптувалися до європейської культури та до прийнятих на її основі юридичним законам, які повинні суворо дотримуватися. Людині, котра виросла і отримала виховання в країні, культура та закони якої далекі від європейських і часто їм суперечать, при вирішенні нових для нього проблем важко, а іноді й неможливо відразу відкинути свій минулий досвід. У новій для нього країні, де все для нього нове і чуже, він буде прагнути шукати шляхи вирішення проблем виходячи з наявного особистого досвіду, в тому числі культурного, політичного, релігійного та юридичного, який може вступити в протиріччя з культурою, політикою, релігією і законами країни перебування. Наслідком таких протиріч буде культурна обструкція європейського суспільства і конфлікти з законом.
Не пройшовши адаптацію до нового для нього світу, іммігрант відтворює певні відносини, що виникли у нього з новим для нього світом. Ці відносини накопичуються, відтворюються і так виникає іммігрантська маргінальна культура. Зі збільшенням кількості іммігрантів та членів їх сімей ця культура розростається і, рано чи пізно, вступає в конфлікт з місцевою європейською культурою спочатку на рівні цінностей, а потім і на рівні повсякденності (це коли іммігранти спорожняються на зупинках в очікуванні автобусів чи трамваїв не соромлячись при цьому присутності аборигенів).
Палаючий від рук нелегалів магазин у центрі Лондона (2011 р.)
У повоєнні роки сучасні європейці оперували поняттями свободи, рівності і братерства, які склали основу концепції загальнолюдських цінностей мультикультаралізму. На цій концепції споруджено будинок європейської та всієї західної цивілізації. Суть концепції полягає в наступному:
- Всі люди рівні перед Богом.
- Всі люди від Бога мають рівні права, обов'язки і відповідальність.
- Бог створив людей вільними і тому вони вільно розпоряджаються своїми правами, обов'язками і відповідальністю.
- Наслідком різного вибору людей є фактична нерівність в людському суспільстві.
- Люди самі несуть відповідальність за свою нерівність у суспільстві, так як вона є наслідком їх вільної діяльності, тобто люди самі відповідальні перед собою за результати своєї свободи.
- Люди, незадоволені своїм становищем у суспільстві, вільні змінити своє становище через вільні політичні вибори, вільну освіту і вільну економічну працю.
До цих ідей європейці прийшли самостійно в умовах, коли європейське суспільство вірило в одного Бога, нехай у різній інтерпретації (католицтво, протестантство, православ’я). Тріумф ідей свободи, рівності і братерства зажадав кількох століть найжорстокіших національних і релігійних війн, інквізиції і, нарешті, Великої Французької революції, в крові і у вогні якої ці ідеї отримали право на існування.
Вулиці Лондону після погромів (2011 р.)
Йшли роки, і нові реалії європейської економічного життя зажадали у великій кількості дешеву робочу силу. Така сила знайшлася у вигляді іммігрантів з бідних країн Азії та Африки. Європейцям потрібно було визначитися, як ставитися до нових людей, чи включати їх в європейське суспільство, і з якими правами і обов'язками. Європейці бачили в них людей, таких же, як вони самі, тільки з іншим кольором шкіри, мовою, релігією і культурою, але ці речі вже не мали для європейців істотного значення. З расизмом в Європі на державному рівні було покінчено, а мова та культура були, в розумінні європейців, інструментами освоєння світу. Змінюється світ змінюються й інструменти, так думали європейці. Правда, для того, щоб включити іммігрантів в європейську систему світу, їм довелося відкоригувати перший пункт своїх ліберальних цінностей. Від тепер він звучить так: «Всі люди, незалежно від мови, кольору шкіри, місця народження, національності і віросповідання рівні один перед одним.» З ідеї про причину рівності людей раптом зник Бог. Люди самі, без Бога, проголосили свою рівність один перед одним. Та й яка різниця, думали європейці, якщо це принесе матеріальне благополуччя європейським жителям і нові прибутки європейського капіталу.
Але вилучення Бога з політичного та економічного звернення потягнуло за собою зміни у всій конструкції лібералізму. Раз люди рівні один перед одним, то фактична нерівність у суспільстві несправедлива, а значить, вона має бути усунута. Для цього суспільство, в особі держави і недержавних фондів, повинно створити такі умови для розвитку своїх членів, які б не тільки зрівнювали їх шанси на соціальних сходинках, а й підтримували тих з них, хто в силу обставин не здатний до самостійного повноцінного життя. Така політика отримала назву «соціальна політика», а її крайній прояв став називатися справедливим соціалізмом. Тим самим європейське товариство взяло на себе відповідальність за життя людей не здатних до конкурентної боротьби. В умовах, коли люди не сподіваються на допомогу держави, але активні і прагнуть самостійно, спираючись на свої сили, досягти певного успіху в суспільстві, а також, коли вони не тільки усвідомлюють, але і відчувають свою відповідальність перед суспільством, така політика може бути ефективною.
Нелегальні іммігранти пливуть у Європу
Відповідно до класичної ліберальної логіки, іммігранти, отримавши рівні з європейцями політичні та економічні права, повинні були слідувати за логікою політичного і економічного лібералізму, тобто повинні були самі будувати своє нове життя і самостійно нести за неї відповідальність. Але практика "соціальної держави" спростовувала тезу про відповідальність іммігрантів за свою свободу. Іммігранти в масовому порядку отримували дозвіл на проживання, а дітям іммігрантів, що народилися на території європейських держав, автоматично присвоювали європейське громадянство, з усіма витікаючими соціальними гарантіями. У європейців були на це резонні докази. За новою ліберальної логікою іммігранти нічим не відрізнялися від корінних європейців, тільки відставали від них в соціальному і освітньому розвитку, як діти відстають від своїх батьків. Європейці вважали, що держави візьмуть на себе роль таких батьків і допоможуть іммігрантам увійти в європейське суспільство на правах його рівних членів. Перешкод для асиміляції іммігрантів в європейську культуру європейці не бачили. Але іммігранти не були дітьми європейців, а з ліберальної ідеології вони засвоїли тільки право на свободу при гарантованих соціальних зобов'язаннях з боку держави. Чому так сталося?
Історія становлення концепції загальнолюдських цінностей, на яку сподівалися європейці, складна і довга. Вона і європейські цінності є наслідком багатовікової історії самих європейців, які, у багатовіковій боротьбі один з одним, вистраждали гасла свободи, рівності і братерства. У цій тезі, для розуміння причин конфлікту іммігрантів з європейцями, має значення словосполучення "самих європейців". На жаль, європейці не зрозуміли діалектику історії та поширили свої ліберальні висновки на все людство. Вони вирішили, що всі люди рівні перед Богом, але не уточнили перед яким саме Богом. Самі європейці вірять в християнського Бога. Але у людей з іншого континенту, з іншою історією і культурою – інший Бог, не європейський. І цей інший Бог, що вимагає беззаперечної віри тільки в нього, заперечує віру у європейського Бога, з усіма витікаючими наслідками. Європейці, також, вирішили, що у ліберальному світі Бог взагалі не потрібен. Та й навіщо він, коли влада дається людьми і всім правлять гроші.
Нелегальні іммігранти на вулицях Лондона (2011 р.)
Європейці вважали, що вихідці з країн Азії та Африки, прибувши до Європи, змушені будуть асимілюватися з європейською культурою, прийняти її цінності і закони, що на цих цінностях засновані. На думку європейців по іншому і бути не могло, оскільки раціональна логіка людської поведінки, що змушує людину шукати вигоду при мінімальних витратах, повинна штовхати іммігрантів до вивчення та використання в повсякденній практиці моралі, звичаїв і законів, прийнятих в країнах перебування, оскільки без такої поведінки іммігранти були б не здатні адаптуватися до нового суспільства. А без адаптації у них не було шансів у цьому суспільстві досягти певного успіху. З раціональної точки зору в доводах європейців є здоровий глузд. Але вони вірні для людей, що думають і поступають як європейці.
Європейці робили все, як вони вважали, для того, щоб зробити європейцями тих, хто ще вчора був недорозвиненими азіатом чи африканцем. Європейці вважали, що праця на європейських фабриках і освіта, здобута в європейських коледжах та університетах, підніме дикунів до рівня європейців. У своїх міркуваннях вони ґрунтувалися на еволюційній теорії Чарльза Дарвіна з її висновками про зміну видів в процесі природного відбору. Вони розповсюдили висновки еволюційної теорії на людське суспільство, застосувавши її до його соціальної практики. Вони думали, що саме життя, з її матеріальними турботами про хліб насущний змінить недоєвропейців, зверне їх у нову, європейську віру. Не словом Божим, так фунтом чи євро вони прагнули навернути людей, яких не знали. Європейці гадали, що вони змінять віру іммігрантів, змусять їх повірити в європейського Бога. Але у цих людей був свій Бог, і були свої, поки що неясні уявлення про своє майбутнє і про майбутнє європейського субконтиненту. І ці уявлення не в усьому збігалися з уявленнями європейців. У цьому полягала головна помилка європейців.
Нелегальні іммігранти на вулицях Берліна (2010 р.)̆shly roky, i novi realiï yevropey̆sʹkoï ekonomichnoho zhyttya zazhadaly u velykiy̆ kilʹkosti deshevu robochu sylu. Taka syla znay̆shlasya u vyhlyadi immihrantiv z kraïn Aziï ta Afryky. Yevropey̆tsyam potribno bulo vyznachytysya, yak stavytysya do novykh lyudey̆, chy vklyuchaty ïkh v yevropey̆sʹke suspilʹstvo, i z yakymy pravamy i obov'yazkamy. Yevropey̆tsi bachyly v nykh lyudey̆, takykh zhe, yak vony sami, tilʹky z inshym kolʹorom shkiry, movoyu i kulʹturoyu, ale tsi rechi vzhe ne maly dlya yevropey̆tsiv znachennya. Z rasyzmom v Yevropi na derzhavnomu rivni bulo pokincheno, a mova ta kulʹtura buly, v rozuminni yevropey̆tsiv, instrumentamy osvoyennya svitu. Zminytʹsya svit - zminyatʹsya y̆ instrumenty, tak dumaly yevropey̆tsi. Pravda, dlya toho, shchob vklyuchyty immihrantiv v yevropey̆sʹku systemu svitu, ïm dovelosya pidkoryhuvaty pershyy̆ punkt svoïkh liberalʹnykh tsinnostey̆. Teper vin zvuchav tak:
1. Vsi lyudy, nezalezhno vid movy, kolʹoru shkiry, mistsya narodzhennya, natsionalʹnosti i virospovidannya rivni odyn pered odnym.
Z ideï pro prychynu rivnosti lyudey̆ raptom znyk Boh. Lyudy sami, bez Boha, proholosyly svoyu rivnistʹ odyn pered odnym. Ta y̆ yaka riznytsya, dumaly yevropey̆tsi, yakshcho tse prynese materialʹne blahopoluchchya yevropey̆sʹkym zhytelyam i novi prybutky yevropey̆sʹkoho kapitalu.
Ale vyluchennya Boha z politychnoï ta ekonomichnoï zvernennya potyahnulo za soboyu zminy u vsiy̆ konstruktsiï liberalizmu. Raz lyudy rivni odyn pered odnym, to faktychne nerivnistʹ u suspilʹstvi nespravedlyvo, a znachytʹ, vono maye buty usunuto. Dlya tsʹoho suspilʹstvo, v osobi derzhavy i nederzhavnykh fondiv, povynna stvoryty taki umovy dlya rozvytku svoïkh chleniv, yaki b ne tilʹky zrivnyuvaly ïkh shansy na sotsialʹnykh skhodakh, a y̆ pidtrymuvaly tykh z nykh, khto v sylu obstavyn ne zdatnyy̆ do samostiy̆noho povnotsinnoho zhyttya. Taka polityka otrymala nazvu "sotsialʹna polityka", a ïï kray̆niy̆ proyav stalo nazyvatysya sotsializmom. Tym samym yevropey̆sʹke tovarystvo vzyalo na sebe vidpovidalʹnistʹ za zhyttya lyudey̆ ne zdatnykh do konkurentnoï borotʹby. V umovakh, koly lyudy ne spodivayutʹsya na dopomohu derzhavy, aktyvni i prahnutʹ samostiy̆no, spyrayuchysʹ na svoï syly dosyahty uspikhu v suspilʹstvi, a takozh, koly vony ne tilʹky usvidomlyuyutʹ, ale i vidchuvayutʹ svoyu vidpovidalʹnistʹ pered suspilʹstvom, taka polityka mozhe buty efektyvnoyu.
Vidpovidno do klasychnoï liberalʹnoï lohitsi, immihranty, otrymavshy rivni z yevropey̆tsyamy politychni ta ekonomichni prava, povynni buly sliduvaty lohitsi politychnoho i ekonomichnoho liberalizmu, tobto povynni buly sami buduvaty svoye nove zhyttya i samostiy̆no nesty za neï vidpovidalʹnistʹ. Ale praktyka "sotsialʹnoï derzhavy" sprostovuvala tezu pro vidpovidalʹnistʹ immihrantiv za svoyu svobodu. Immihranty v masovomu poryadku otrymuvaly dozvil na prozhyvannya, a dityam immihrantiv, shcho narodylysya na terytoriï yevropey̆sʹkykh derzhav, avtomatychno prysvoyuvaly yevropey̆sʹke hromadyanstvo, z usima vytikayuchymy sotsialʹnymy harantiyamy. U yevropey̆tsiv buly na tse rezony. Za novoyu liberalʹnoï lohitsi immihranty nichym ne vidriznyalysya vid korinnykh yevropey̆tsiv, tilʹky vidstavaly vid nykh v sotsialʹnomu i osvitnʹomu rozvytku, yak dity vidstayutʹ vid svoïkh batʹkiv. Yevropey̆tsi vvazhaly, shcho derzhavy vizʹmutʹ na sebe rolʹ takykh batʹkiv i dopomozhutʹ immihrantam uviy̆ty v yevropey̆sʹke suspilʹstvo na pravakh y̆oho rivnykh chleniv. Pereshkod dlya asymilyatsiï immihrantiv yevropey̆sʹkoyu kulʹturoyu yevropey̆tsi ne bachyly. Ale immihranty ne buly ditʹmy yevropey̆tsiv, a z liberalʹnoï ideolohiï vony zasvoïly tilʹky pravo na svobodu pry harantovanykh sotsialʹnykh zobov'yazannyakh z boku derzhavy. Chomu tak stalosya?
Istoriya stanovlennya kontseptsiï zahalʹnolyudsʹkykh tsinnostey̆, na yaku spodivalysya yevropey̆tsi, skladna i dovha, i ne ye predmetom danoï statti. Vona i yevropey̆sʹki tsinnosti ye naslidkom bahatovikovoï istoriï samykh yevropey̆tsiv, yaki, u bahatovikoviy̆ borotʹbi odyn z odnym, vystrazhdaly hasla svobody, rivnosti i braterstva. U tsiy̆ tezi, dlya rozuminnya prychyn konfliktu immihrantiv z yevropey̆tsyamy, maye znachennya slovospoluchennya "samykh yevropey̆tsiv". Na zhalʹ, yevropey̆tsi ne zrozumily dialektyku istoriï ta poshyryly svoï liberalʹni vysnovky na vse lyudstvo. Vony vyrishyly, shcho vsi lyudy rivni pered Bohom, ale ne utochnyly pered yakym Bohom. Sami yevropey̆tsi viryatʹ v khrystyyansʹkoho Boha. Ale u lyudey̆ z inshoho kontynentu, z inshoyu istoriyeyu i kulʹturoyu inshoï Boh, ne yevropey̆sʹkyy̆. I tsey̆ inshyy̆ Boh, shcho vymahaye bezzaperechnoï viry tilʹky v nʹoho, zaperechuye yevropey̆sʹkoho Boha, z usima vytikayuchymy naslidkamy (prykladiv toho nemaye chysla). Yevropey̆tsi, takozh, vyrishyly, shcho u liberalʹnomu sviti Boh vzahali ne potriben. Ta y̆ navishcho vin, koly vlada dayetʹsya lyudʹmy i vsim pravlyatʹ hroshi.
Yevropey̆tsi vvazhaly, shcho vykhidtsi z kraïn Aziï ta Afryky, prybuvshy do Yevropy, zmusheni budutʹ asymilyuvatysya z yevropey̆sʹkoyu kulʹturoyu, pryy̆nyaty ïï tsinnosti i zakony, na tsykh tsinnostyakh zasnovani. Na dumku yevropey̆tsiv po inshomu i buty ne mohlo, oskilʹky ratsionalʹna lohika lyudsʹkoï povedinky, shcho zmushuye lyudynu shukaty vyhodu pry minimalʹnykh vytratakh, povynna shtovkhaty immihrantiv do vyvchennya ta vykorystannya v povsyakdenniy̆ praktytsi morali, zvychaïv i zakoniv, pryy̆nyatykh v kraïnakh perebuvannya, oskilʹky bez takoho prysposoblencheskoho povedinky immihranty buly ne zdatni adaptuvatysya do novoho suspilʹstva. A bez adaptatsiï u nykh ne bulo shansiv u tsʹomu suspilʹstvi dosyahty uspikhu. Z ratsionalʹnoï tochky zoru v dovodakh yevropey̆tsiv ye zdorovyy̆ hluzd. Ale vony virni dlya lyudey̆, shcho dumayutʹ i postupayutʹ yak yevropey̆tsi, a zbilʹshuyetʹsya potik immihrantiv yevropey̆tsyamy ne buly. Ne buly ni po viri, ni sposobom piznannya svitu, ni pro modeli povedinky.
Yevropey̆tsi robyly vse, yak vony vvazhaly, dlya toho, shchob oevropeitʹ prybuvayutʹ do nykh neyevropey̆tsiv, yakykh vony vvazhaly nedoyevropey̆tsi, tobto nedorozvynenymy yevropey̆tsyamy. Yevropey̆tsi vvazhaly, shcho pratsya na yevropey̆sʹkykh fabrykakh i osvita, zdobuta v yevropey̆sʹkykh koledzhakh ta universytetakh, pidnime dykuniv do rivnya yevropey̆tsiv. U svoïkh mirkuvannyakh vony hruntuvalysya na evolyutsiy̆noï teoriï Darvina z ïï vysnovkamy pro zminu vydiv v protsesi pryrodnoho vidboru. Vony rozpovsyudyly vysnovky evolyutsiy̆noï teoriï na lyudsʹke suspilʹstvo, zastosuvaly ïï do y̆oho sotsialʹniy̆ praktytsi. Vony dumaly, shcho same zhyttya, z ïï materialʹnymy turbotamy pro khlib nasushchnyy̆ zminytʹ nedoyevropey̆tsi, zverne ïkh u novu, yevropey̆sʹku viru. Akh, tse vichne prahnennya yevropey̆tsiv do mesianstva. Ne slovom bozhomu, tak funtom i markoyu vony prahnuly navernuty lyudey̆, yakykh ne znaly. Vony dumaly, shcho funtom i markoyu vony zminyatʹ viru immihrantiv, zmusyatʹ ïkh poviryty v yevropey̆sʹkoho Boha. Ale u tsykh lyudey̆ buv sviy̆ Boh, i buly svoï, poky shcho neyasni i drimayutʹ uyavlennya pro svoye may̆butnye i pro may̆butnye yevropey̆sʹkoho kontynentu. I tsi uyavlennya ne v usʹomu zbihalysya z uyavlennyamy yevropey̆tsiv.
U tsʹomu polyahala holovna pomylka yevropey̆tsiv.
ФАЗА №3 – ЗНИКНЕННЯ МАРНИХ НАДІЙ
Європа горить. Втім, є люди, які намагаються цього не помічати. Ім'я їм – європейські політики. Саме вони протягом останніх десятиліть збирали невеликі кострища для великої пожежі. Вони дозволили мільйонам людей, які не вірять в європейського Бога, пізнають світ не з європейської наукової логіки, і перетворюють його не за європейським ліберальним законам, скуштувати плодів європейської цивілізації. Смак плодів виявився солодкий. Але якщо за часів колонізації світу, європейці обмінювали свої плоди на індіанське золото та прянощі, жорстоко вбиваючи всіх не згодних з таким обміном, то сьогодні, нащадки тих ''індіанців'' можуть запропонувати за європейське ''намисто'' тільки свою працю.
Зрозуміло, що для того, щоб отримувати блага, вироблені західною цивілізацією, іммігрантам необхідно володіти певними ресурсами, за які вони можуть отримати відповідну оплату. У іммігрантів і їх дітей є тільки один ресурс, це їхня робоча сила, причому це малокваліфікована і тому мало оплачувана робоча сила. Якою-небудь власністю, від якої вони могли б отримувати прибутки, у країнах перебування, вони не володіють. Таким чином, іммігранти зі своїми родинами виявляються втягнутими в порочне коло бідності: для того, щоб підвищити свій рівень життя, їм потрібно отримати більш високооплачувану роботу, але для отримання такої роботи вони повинні отримати гарну освіту. Але висока освіта в європейських країнах коштує дорого, а у бідних іммігрантів немає для цього грошей. У наявності вже конфлікт, коли бажання несумісні з можливостями. Але це зовнішня сторона конфлікту, а є ще внутрішня.
Поведінка погромників носить деструктивний характер, у вогні розпалюваних ними пожеж згоряють ті блага західної цивілізації, на які вони так розраховували, коли приймали рішення про міграцію до Європи. Це крок людей, які втратили надію на те майбутнє, яке вони щодня бачать перед своїми очима в особі процвітаючих представників корінних європейських народів. Але чи була у іммігрантів причина сподіватися на якісне поліпшення свого життя, на досягнення її рівня, аналогічного з середньоєвропейським? Так, була. І цю надію в них вселяли самі європейці, поширюючи повсюдно тезу про рівні можливості сучасного західного суспільства. Реальність виявилася інакшою. Людям, які не знають мови корінних народів, які мають іншу культуру поведінки та мислення, інший колір шкіри, інший запах, іншого Бога виявилося неможливим стати на один щабель із представниками корінних європейських народів на сходинках соціально-економічної конкуренції. Це нормальне явище, ніхто не стерпить біля себе чужинця, який, як кажуть, лізе в чужий монастир зі своїм статутом. Але чужинці вже відчули смак нового життя і вони бачать у світі приклади, коли їх одновірці процвітають, включаючись в економічний оборот світової економіки.
Тепер зрозуміло, чому надії європейців, коли вони відкрили свої кордони для невичерпного потоку іммігрантів з слаборозвинених країн, не виправдалися. Вони сподівалися на силу ліберального вчення і на "вовчі" закони капіталізму, які, доповнюючи один одного, повинні були переробити і змінити прибування іммігрантського ''людського матеріалу'', адаптувати його до попиту європейської економіки. Та й як було не вірити, коли ці закони вже довели свою ефективність піднявши країни західної цивілізації до недосяжних для всіх інших країн економічних вершин. Але йшли роки, а щось було не так як хотілось.
Затримані нелегальні іммігранти
Отримавши паперові паспорта, тобто отримавши рівні юридичні права з корінними жителями Європи, іммігранти так і не отримали з ними тієї рівності, тобто не отримали рівного з європейцями доступу до благ європейської цивілізації і рівної європейцям гідності. Dе-jurе не спричинило за собою dе-fасtо. Іммігранти не розчинилися в західній культурі, на основі якої споруджено економічний фундамент Європи. Вони самі опинилися не готовими до адаптації, через яку тільки вони і могли увійти в європейське суспільство на правах його повноправних, не лише dе-jurе, але і dе-fасtо, членів. Для такої адаптації їм потрібно було забути своє минуле, свою культуру, свого Бога. Це твердження дійсно як для іммігрантів першої хвилі, так і для їхніх дітей, які виросли і отримали виховання в місцях компактного проживання вихідців з країн Азії та Африки, тобто там, де відтворюється і процвітає іммігрантська культура, яка прийняла, на ставлення до європейської культури характер контркультури. Не можна бути членом суспільства, якщо заперечуєш саме суспільство. Фактично місця компактного проживання іммігрантів перетворилися на гетто, закриті як для традиційної європейської культури, так і для європейських законів, де щодня відтворюється і транслюється ненависть і презирство до недоступного і зарозумілого європейського суспільства. Заходи, що вживаються європейцями для зрівняння іммігрантів із європейцями, лише підливають олію у вогонь. Іммігранти вимагають грошей, і європейці дають їм гроші у вигляді державної соціальної допомоги. Іммігранти вимагають більше грошей, але європейці пропонують отримати їм освіту і піти працювати. Але іммігранти не хочуть і не вміють працювати так, як цього хочуть від них європейці. Для цього іммігрантам потрібно стати по відношенню до життя, до самих себе – європейцями, але такими європейцями вони вже не хочуть ставати, бо вважають себе вже європейцями. І у цих "нових європейців" є свій Бог, який не терпить слабкого Бога старих європейців. Якщо європейці, після забута християнського Бога, звели на його місце союз "Людини і Грошей", то "нові європейці" раптом знайшли віру в свого колишнього Бога. І для цього Бога людина і гроші не більше ніж засіб для встановлення на Землі своєї влади. Так, іммігранти, втративши віру в світле європейське майбутнє, яке їм обіцяла ліберальна Європа, знайшли віру в свого Бога, який обіцяє їм всю Європу. А європейцям, після того як вони виключили зі свого буття християнського Бога, не стало на кого сподіватися, окрім як на самих себе. І тепер вони підносять свої молитви до європейських політиків.
ФАЗА №4 – ВІЙНА КУЛЬТУР
Усі війни починаються в головах людей, а ідеї, рано чи пізно матеріалізуються. Це не ідеалізм. Це констатація розумної людської діяльності. По суті в Європі йде війна за переважаючу культурну ідентичність. Судячи з агресивності настроїв протестуючої сторони, можна сказати не за переважну, а за чисельну ідентичність. Основу цієї ідентичності становить відношення людини до того чи іншого народу, що визначається, зараз, через національність. Для "нових європейців" такою ідентичністю є іслам, для ''старих європейців'' – ліберальні цінності. З цієї точки зору на боці "нових європейців" трансцендентна віра у всемогутнього Бога, а на боці ''старих європейців'' – раціональне знання поведінкових мотивів ліберальної людини.
Соборна мечеть у Парижі
Що ж дасть перемога в цій війні? Перемога в культурній війні дасть право переможцю писати закони на фундаментальному підставі своєї культури. Наприклад, якщо переможе радикальне крило ісламістів, то Європа буде жити за законами шаріату. Що, не можете це уявите? Згадайте події у Чечні між першою і другою війнами. Нові закони змінять моделі поведінки людей, які увійдуть до звички, а потім закріпляться на рівні віри. Тоді перемога ідентичності стане не тільки повною, а й остаточною. ''Старі європейці'' поки що програють цю війну. Вони сподіваються на формальну силу юридичних законів. Але сучасні європейські закони були створені на підставі фундаменту християнської культури та християнських цінностей. Зрозуміти їх і свідомо їм підкорятися можуть лише люди, які сприймають таку культуру і такі цінності як свої. "Нові європейці" мають іншу культуру і тому, їм нічого не варто порушити ці закони. Тому що це не їхні закони.
Крім цього, протестуюча сторона прямо використовує в своїх цілях ліберальну культуру і закони європейських держав для повного встановлення своєї культурної та політичної гегемонії. Прямо – через політичний тиск і фізичне насильство (нинішні погроми і є початок цього насильства), побічно – через участь у політичних виборах. Коли європейці стали видавати паспорти іммігрантам, тобто давати їм громадянство, вони впустили в свою фортецю своєрідного "троянського коня". Тепер європейські політики змушені у своїх передвиборних програмах орієнтуватися і на вихідців з цього "коня". І зі збільшенням числа цих вихідців, програми європейських політиків будуть набувати характеру і спрямованності наближеного до інтересів цих вихідців. А потім і самі вихідці стануть політиками, а їх програми будуть орієнтуватися тільки на їх інтереси.
Чи є у старої Європи шанс перемогти в цій війні? Поки Європа виставляє зі свого боку європолітиків і євробюрократів, тому – у неї такого шансу немає. Ліберальні єврочиновники і європолітики не в силах перемогти в культурних війнах. По-перше, тому що віру не можна перемогти розумом, але єврочиновники, у своїй масі, демонструють саме такий підхід. По-друге, тому що іммігранти, тобто супротивник, це виборці, але ліберальні європолітики не боротимуться зі своїми виборцями. Європолітики боротимуться за голоси своїх виборців, тобто за їх інтереси.
При існуючому розкладі протистояти живій енергії мусульманських варварів може тільки жива енергія корінних християн європейців. Жива енергія варварів, які бажають благ цивілізації, але не мають до них доступу, завжди виявляється могутніше за механічну енергію цивілізацій, які втратили живу енергію мас. Щоб зрозуміти, що це так, досить згадати причини падінь всіх колишніх цивілізацій. Сучасні ''старі європейці'' поки не демонструють неформальні підходи до вирішення проблеми, вони в усьому покладаються на державні бюрократичні структури і процедури. Але ліберальна бюрократія, якою є європейська, в принципі не здатна до вирішення позасистемних проблем.
Нинішня Європа заражена вірусом політкоректності (це коли про сволота не можна сказати, що вона сволота, а треба говорити, що вона «особистість, яка недостатньо усвідомлює інтереси оточуючих»). Результатом цієї політкоректності стало те, що самі європейці виявилися тими "особами", які недостатньо усвідомлюють і враховують інтереси оточуючих їх все більш щільним кільцем "нових європейців" азіатського і африканського коріння. Наслідком розвитку толерантності в політиці буде політика залагодження і поступок, яка, в кінцевому підсумку, призведе до необхідності поступитися всією Європою. Отже, бунт стався. Бунт це протест людей, які не мають узаконених інституційних каналів вираження свого невдоволення. Європейці, схильні до мирного вирішення конфліктів у власному будинку, і швидше за все, нададуть їм такі канали (доступ до ЗМІ, політичне представництво, влада на місцях), і тоді паралельні антисвіти зіткнуться не тільки на соціально-побутовому рівні, але і на загальнополітичному. Враховуючи наступальний характер мусульман варварів і толерантний (терпимий) характер християн європейців можна прогнозувати швидку культурну, а потім і політичну капітуляцію Європи.
Соборна мечеть у Лондоні
Чи можливий для Європи інший результат, наприклад, у формі мирного співіснування ''старих'' і ''нових'' європейців? Ні. Навряд чи "нові європейці" раптом змінять свої погляди, звички, переконання, віру. Остання дає їм таку силу, якої немає у ''старих європейців''. ''Старі європейці'', втративши за роки лібералізму віру в Бога, не розуміють природу цієї сили. Це значить, що поки вони не знайдуть віру в свого Бога, у них неможлива нова Реконкіста. Сподіватися на те, що безлади які відбулись, не спричинять далекосяжних наслідків, безглуздо. Вогонь пожеж вже осяяв нову Європу. Ця нова Європа, як це не раз бувало в її історії, народилася у вогні людського конфлікту. Не помічати цю нову Європу безглуздо, вона все одно заявить про себе ще не раз. Заворушення лише бульбашки на поверхні того океану, який зараз прихований за завісою європейської толерантності та політкоректності, дійсна роль яких полягає в тому, щоб приховати страх ''старих європейців'' перед ''новими'', жорстокими мусульманами варварами.
ФАЗА №5 – ОСТАННЯ ФОРТЕЦЯ
Що стосується України, то наше суспільство також перебуває в облозі нелегальних іммігрантів та хворобливо намагається сприйняти європейську політ коректність та толерантність. А тим часом за останні роки з України в пошуках роботи виїхало 7 мільйонів працездатних етнічних українців, а на територію України заїхало близько 7 мільйонів мігрантів з країн Африки, Азії та Кавказу. Це означає, що Україна втрачає свою моноентічність та монокультурність! Нелегальні мігранти несуть простим українцям нові, іноді навіть не виліковні, хвороби, наркотики, безробіття та перетворюють вулиці українських міст на осередки злочинності та розгулу етнічної мафії, такі собі гетто. Сьогодні нелегали вже хазяйнують на ринках Харкова, Києва, Хмельницького – завтра та ж доля чекатиме Луцьк, Івано-Франківськ, Тернопіль та інші українські міста. Сьогодні на місці колишніх військових містечок будуються гуртожитки для нелегалів – завтра їх будуть заселяти в оселі збіднілих українців, яким не буде чим сплачувати комунальні послуги. Українці повинні зупинити це!
Марш проти нелегальної міграції влаштований ВО "Свобода" у Січеславі
Згідно з угодою про реадмісію з Євросоюзом з 1 січня 2010 року Україна зобов'язана приймати до себе сотні тисяч нелегалів з ЄС, які потрапили туди з території України. Ці нелегали будуть утримуватися за гроші простих українців, і мільярди гривень з бюджету України підуть не на армію, медицину чи стипендії студентам, а на годування у пристосування в Україні цих нелегалів. За підписання угоди про реадмісію Європа пообіцяла Україні спрощення візового режиму, але ніяких гарантій не дала. Більш того, угода вже почала діяти з 1 січня 2010 року, а ніяких змін щодо процедури отримання шенгенської візи ще не відбулося.
1 січня 2010 року став чорним днем для України, коли наша земля почала перетворюватись на всеєвропейський відстійник для нелегалів. Але не все так погано як ми можемо собі уявити! Серед сучасних українських політичних партій є одна, яка радикально виступає проти ''зворотнього вторгнення'' нелегалів. Ця партія – Всеукраїнське об’єднання "Свобода", яка з поміж інших політичних партій, вимагає розірвати угоду про реадмісію, прийняти новий закон про громадянство та перекрити канали нелегальної міграції. Керівництво ВО "Свобода" намагається довести до відома, а скоріше до поклику крові, всіх громадян, що українців намагаються витіснити з рідної землі! Українці мають лишитися господарями своєї землі!
Марш проти нелегальної імміграції влаштований ВО "Свобода" у Січеславі
Активну діяльність ВО "Свобода" з приводу припинення закону про реадмісію розгорнула 26 листопада 2009 року – початок всеукраїнської кампанії проти нелегальної міграції. У її рамках відбулися народні марші з відповідними гаслами у багатьох містах України. Вимоги націоналістів зводилися до розірвання угоди з ЄС про реадмісію, прийняття нового закону про громадянство та посилення охорони східного кордону для унеможливлення потрапляння нелегалів на територію України. Антиіммігрантська кампанія ВО "Свобода", сьогодні про це вже можна сказати з упевненістю, отримала відносно велику підтримку серед населення півдня та сходу України, куди і мають заселити нелегалів. Таким чином, можна сказати впевнено, що Україна – це остання фортеця Європи, де ще не вкоренилися мусульмани варвари і не палають автомобілі. Але чи на довго?
І на останок: карти вже роздані, і тепер на кону – майбутнє Європи. Гра почалася…
Автор – Ковальов Денис
(cвітлини надані ІА Reuters та ВО "Свобода")
.jpg)
