Як перетворити дійсність на казку?

У дитинстві ми зчаста зачитувалася казками Андерсена, братів Ґримм і безперестанно дивилася совєцькі мультфільми про античних героїв чи історії про принців і принцес від студії "Disney". Але ж як гірко було повертатись у цю раціональну і суху буденність! Комусь усе ж таки пощастило бути обдарованою талантом малюванням, а тому ці хтось ховались у власноруч створених світах.

   Наша раціональна реальність просякнута техніцизмом і прагматичністю, наука позбавила нас чудес. Ні, ми не применшуємо роль науки, але вона не має суватися у наші душі. Міфологія та фольклор, – що ми сьогодні називаємо казками, – є ніщо інше, як магічна реальність наших предків; вона частково дійшла до нас у вигляді свят і обрядів, які ми перетворили на декорації нашого занепаду.

   У давнину шкіл не було – всіх виховували сказаннями, сповнених образами, які символізували реальні життєві події чи перепони. Казки демонструють нам містичну подорож людської душі у цьому світі, як вона росте, зустрічається зі злом і стражданням, перемагає їх і переходить на новий етап. Ми отримали адаптовані й прикрашені версії цих історій, а насправді вони сповнені жорстокості та жахів.

   Спляча красуня це не буквальний образ, а символ процесу дорослішання, як і дракон не є страшною твариною, а нашими страхами, які заважають нам усвідомити свою силу. Однак грецька міфологія взагалі розкриває нам зародження нашої цивілізації, обрамивши психологічні та соціальні зміни в божественні шати. Чарівні створіння лісів і вод тепер пересились у наші бетонні джунглі, що значно ускладнює нам пошук магії в наших реаліях. Але не варто опускати носа!

   Світ не змінився, змінились ми, тому є шанс віднайти ті втрачені знання і переживання. Наповнюйте своє життя сенсами, навіть, якщо вони здаються вашій раціональності абсурдними. Перетворюйте своє життя на безкінечний шлях до істини завдяки ініціаціям та обрядам, поверніть у своє життя магію, не зважаючи на наукові досягнення, адже вічність не пізнати крізь екран телефону!

   Тому продовжуйте поринати в казки. А кожен свій день уявляйте новим випробуванням, який даватиме своїй душі нові сенси. Проте лише тоді, якщо ти щиро повіриш у магічність свого існування...

За матеріалами "Afemina"

Пам'ятаймо, що війна — це жертви

Ми часто обманюємо дорогих нам людей. Вони хвилюються за нас, а ми не говоримо їм правди, щоб не робити боляче. Адже не можна сказати дівчині, що відпочиваєш після бою, в якому поранили твого друга, коли сам ти — дивом залишився цілим.
   Не можна говорити матері, що знаходишся за сто метрів від московських виродків. І розказуєш про перебування на полігоні чи на другій лінії оборони. Проте, мовчати теж не хочеться, адже поряд з твоїми близькими, живуть ватні особи, яким начхати на Україну і все що в них є українського — це запис в паспорті.
   А проте, війна — це жертви! Вона приносить біль усім: тим, хто воює і тим, хто чекає. Не забуваймо про це!

Автор — Михайло Ухман

Час наслідувати Героїв!

Національна ментальна українська хвороба — не наслідувати Героїв, а просто ними пишатися. Але ж для звільнення Неньки треба Їх наслідувати. Тоді буде результат, адже в справі звільнення Неньки чогось більшість задовольняється лише пошаною.
   Героями не треба просто пишатися — треба робити те, що робили вони. Їхня кров волає про помсту. На місце кожного, що загинув, має прийти двоє нових Героїв, а не сотня тих, хто ними просто пишається.
   Як казав один бойовий друг: тисячі й тисячі українців готові скиглити, складаючи гіркі думи, пісні та вірші, які розривають смутком душу про злого "шоколадного Ірода" і важку долю України. Однак нікому не приходить в голову думка просто повісити того Ірода на стовпі, з якого вночі на Майдані світить лампа на занедбане місце полеглих Героїв Небесної Сотні. Чи може Міносвіти узаконило нововведення в українській мові, викинувши солодке як мед слово "помста"!?

Автор — Олександр Подольський

Грецький поліс проти Римської імперії

Ніколи, мабуть, не прийму отого священного благоговіння, яке відчувають наші праві перед Римом і його величчю. Ну так, Муссоліні, це ще одне, але зовсім неясне - Рим доби античності, насправді для свого часу вже просякнктий усіма ознаками занепаду епохи і переходу циклу культури до стадії цивілізації (якщо посилатися на Шпенґлера і взагалі німецький погляд на культуру, де слово цивілізація означало фінальний етап культури в циклі).

 Натомість античному Римові я протиставляю античну Грецію - джерело високої культури і героїки. Саме ця держава заклала основи величі культурної, духу аристократії і особливого грецького світогляду, не тотожного і навіть протилежного духові римському.

 Особливістю давньогрецького державницького мислення була концентрація на полісі - замкненій одиниці, місті-державі. Належність до полісу (до речі, від "полісу" походить і "політика") означає якусь особливу вищість, солідарність і колективне зверхнє ставлення, до тих, хто до полісу не належав. Негромадянами полісах вважалися іноземці - вони не будучи греками за походженням ніколи не могли отримати права голосу в давньогрецьких державах. Власне кажучи, негромадяни і не вважалися повноцінними людьми, здатними до державного життя та витворення високої культури. Цікава, до речі, політика, в контексті останніх проблем з мігрантами в країнах ЄС.

   Завданням полісу було зберегти власне поліс і його вікові традиції та громадянське життя. Натомість Римська держава являла собою типовий зразок держави імперського мислення, держави, що не прагне зберегти власні кордони, а тяжіє до їх розширення. Трагедія Риму у тому, що Рим був космополітичним і шукав у кожному дикому племені союзників, все аби загарбати зайвий шмат землі.

   Саме римські ідеї стоїцизму (стоїком, до речі, був навіть імператор Марк Аврелій) були першим грунтовним відверто космополітичним філософським напрямом (хоча, перші космополітичні риси були ще у Сократа, саме з якого Ніцше виводив занепад античної культури). Це основа світогляду античних людей : для греків - негромадяни це і не люди, для римлян - усі люди є потенційні брати і громадяни імперії. Звичайно, варвар не був тотожний римлянину, однак космополітичні ідеї вже отруювали суспільство Риму.

   Занепад Риму як культури - етап розвитку античності, так само як розквіт Греції як культури був таким етапом. Високе знання, знання містично-наукове (роз'єднання і навіть протиставлення науки містиці це справа недалекого минулого, перші наукові знання дійсно передавалася в містичних гуртках, лише відповідно рівню посвяти адепта, тільки езотеричне коло певних учасників містерій знало їх суть повністю) було для Риму втрачене разом з високими містеріями (у які, наприклад, був посвячений Платон, що справив величезний вплив на Ніцше).

   Римська скульптура разюче відрізняється від грецької - вона не несе пропорцій золотого розрізу (священність цих пропорцій в мистецтві - важлива річ в колах містерійної посвяти, навіть Леонардо да Вінчі використовував їх). Рим зневажив священні містерії предків - після смерті царя етрусків Нума Сивіллині книги з пророцтвами було спалено, жерців зневажено. Релігія для Риму перетворилась лише на політичний інструмент, відбулась десакралізація, за яку Рим невдовзі заплатив всім своїм існуванням.

   Sit transit gloria mundi... Так проходить земна слава....

Автор - Ярослав Божко

Український Горст Вессель

Цього тижня в різних куточках України (у Львові, Січеславі, Полтаві, Харкові, Чернівцях, Ужгороді, Вінниці, а головне, в Одесі) відбулись різного роду акції пам’яті молодого українського націоналіста, одесита Максима Чайки. Так сталось, що в часи незалежної України, коли ніби українські патріоти та націоналісти мають право вільно розпоряджатись своїм власним життям та боронити Батьківщину від окупантів та нелегалів, все стало з ніг на голову – українці і досі пригноблена нація на своїй землі, а особи неукраїнської національності панують над корінною титульною нацією.

   Не так давно, а саме 4 роки тому 17 квітня 2009 р. близько 22:25 від ножових поранень помер український націоналіст і наш побратим Максим Чайка, що обіймав посаду десятника Одеської обласної організації “Слава і Честь”. Пізніше, вже після кількох гучних акцій націоналістів в Одесі, нарешті стали відомі подробиці інциденту, протягом 3 тижнів працівники МВС та СБУ приховували факт вбивства Максима Чайки. Одже, пізно ввечері п’ятеро молодих парубків на чолі з Максимом Чайкою вийшли з клубу “Горіх” і попрямували Олександрівським проспектом в бік вулиці Дерибасівської, прямуючи через книжковий ринок вони натрапили на групу антифашистів, з сімох чоловік. Відчуваючи свою чисельну перевагу, дегенерати з “Aнтифа” кинулися на українських націоналістів, які в свою чергу дали їм достойну відсіч. Отримавши щедрого ляпаса, червоні вилупки з “Aнтифа” вирішили застосувати знаряддя нечесної гри – один із них дістав ніж. Виникла друга недовготривала сутичка, після якої дегенерати з  “Aнтифа” розбіглися, а Максим Чайка поранений впав на бруківку. Ножовий удар під праву пахву виявився фатальним. Попри всі намагання побратимів кров неможливо було зупинити. Швидка допомога приїхала за 20 хвилин і без особливого ентузіазму лікарі завантажили нашого побратима, українського націоналіста, що стікав кров’ю, до карети. Помер він за пів години в операційній.

Максим Чайка — борець з ворогами України

   Відеозапис сутички зберігся на плівці цілодобової камери спостереження книжкового ринку, і до ранку майже всі червоні вилупки з “Aнтифа” були затримані органами МВС і доправлені до Приморського райвідділу міліції. У своїй заяві організація дегенератів “Aнтифа” назвала вбивство українського націоналіста самообороною і заперечили політичний мотив вбивства, однак встановленно що вбивця Максима Чайки є членом цієї антиукраїнської організації — Андрій Довгань, який як щур втік і наразі його місце знаходження невідоме. Виродка-різака було оголошено у всеукраїнський розшук. Наразі розслідування і досі триває.

   Вже чотири роки минуло з дня загибелі Максима Чайки, який загинув як воїн, в боротьбі за все українське та проти всього антиукраїнського. Україна і досі спить! Українська нація у ХХІ ст. незважаючи на всі визвольні змагання несе хрест рабства. Але українські націоналісти не зупиняються на досягнутому – Україна здобула незалежність зовнішню, залишилась незалежність внутрішня! Боротьба триває!

   Сьогодні, український націоналістичний рух перебуває під шаленим тиском антиукраїнських сил, це дещо нагадує ситуацію у німецькій Ваймарській республіці в кінці 1920-х – на початку 1930-х рр., коли представники націонал-соціалістичного німецького руху намагались відстояти власну німецьку ідентичність та самостійність у боротьбі з червоною анти німецькою сіоністською гідрою.

   Як історик, пишучи цю статтю хочу провести паралелі і нагадати всім читачам про видатного націонал-соціалістичного героя Третього Райху – Горста Весселя, який так само, як і Максим Чайка, героїчно загинув у боротьбі з червониии вилупками.

Горст Вессель — герої Третього Райху

  Отже, було це пізно ввечері 14 січня 1930 р., коли на молодого штурмфюрера берлінського відділу штурмових загонів SA Горста Весселя в дверях його квартири на Александерплятц було скоєно напад членами забороненого, в той час комуністичного озброєного осередку, Червоний Фронт – Rоt Frоnt.

   Горст Вессель був поранений в голову Альбрехтом Гьолерем, активним діячем Комуністичної партії Німеччини, однак друзі Горста Весселя відмовилися від надання йому першої медичної допомоги, так як лікар був представником семіто-хамітської етнічної групи. Молодий штурмфюрер був доставлений в державну лікарню у Берлінер-Фрідріхсгайн і боровся за життя протягом місяця.

  Кілька днів по тому лідер Берлінського партійного відділу-гау NSDAP Пауль Ґьоббельс особисто відідав пораненого героя у лікарні. Він повільно ступав маленькою кімнатою на першому поверсі лікарні, крокуючи до ліжка Горста Весселя. Коли Пауль Ґьоббельс побачив тіло штурмфюрера SA, він був шокований від цього видовища – куля в голові наробила жахливої ​​шкоди цієї та непоправних втрат молодому берлінському націонал-соціалісту, який мав стати героєм нової Німеччини.

Пісня Горста Весселя – гімн SA та NSDAP

   Для яскравості і правдивості події наводимо авторські цитати Пауля Ґьоббельса взяті з його щоденика: «Його обличчя спотворене. Я насилу впізнав молодого Горста. Але він був щасливий. Його чіткі, яскраві очі сяяли мов зірки. Ми не могли говорити довго, так як лікар велів йому зберігати спокій, але його молода, яскрава посмішка долає кров і рани. Він все ще вірить у перемогу нашої великої ідеї. Йому не дозволяють читати. Він може тільки говорити. Чи побачу я його знову? Хто знає! Якщо зараження крові не буде активно і швидко прогресувати, все буде в порядку. Однак все склалось не на користь Горста, зараження крові розвивалось. У четвер я знов прийшов відвідати його. Він хотів поговорити зі мною. Лікар дав мені хвилину. Горст не знає, наскільки серйозним є його стан, але він відчуває, що це може бути його останнім разом. Його очі, його руки, його гарячі сухі губи, однак часу обмаль. Лікар просить мене залишити його і я їду з важким серцем. Я боюся, що бачив його штурмфюрера Весселя востаннє.»

   Горст Вессель помер о 6:30 у неділю, 23 лютого 1930 р. від зараження крові, після важкої боротьби не тільки із хворобою, але й з ворогами нової Німеччини. Молодий штурмфюрер SA помер, однак його героїчний дух боротьби залишився вічно жити у наступних поколіннях! Він знав це, а тому сам створив гімн нової Німеччини, увіковічнивши себе в словах: «У марші дух його, і в наших щільних рядах! Він крокує з нами, поруч…».

   Такі далекі і ніби різні – Максим Чайка і Горст Вессель, однак такі близькі по духу герої – вони не мають право на забуття! Слава, чин і дух їх боротьби за національну державу буде жити у сучасниках, які продовжують боротьбу з ворогами! Порівнюючі ці дві постаті, тобі, шановний читачу, хотілося б донести істину цієї трагічної миті: «У боротьбі народ перетоплюється у націю…» так само і два молодих героя Горст Вессель і Максим Чайка перетворились на героїв завдяки реальній боротьбі, дієї, а не словами!

Розповідь Максима Чайки про боротьбу в Одесі

  Сьогодні, ми не маємо право їх забути! Ми маємо пам’ятати поступ цих двох героїв! Українські націоналісти, прийшов час збудити приспаний народ! Піднімемо прапори перемоги! Дух Чайки та Весселя поведе нас вперід! У пам'яті залишається лише спогад про непересічну особистість (Максим Чайка і Горст Вессель), яка прагнула змінити світ, зробити його добрішим та кращим, не здати ні крихти території рідної Батьківщини. Молоді герої націоналістичного руху жили жадобою перемоги і не пасували перед труднощами, навіть коли це торкнулось власного життя.

   Про Максима Чайку багато можна згадувати як про активіста, громадського діяча, друга, товариша і побратима. Він жив для інших, для України. Його справою стала Україна для українців і за неї він поклав своє молоде життя з ворогом, що зневажав його як українця. Так само і Горст Вессель, що жив однією великою метою – побудовою націонал-соціалістичної Німеччини німецької нації, однак і йому завадили власноруч долучитись до націоналістичного будівництва вороги.

   Зразкові герої – Горст Вессель та Максим Чайка – сенсом їх життя не стали ні влада, ні кар'єра, ні гроші. Вони, приклад для наслідування! У них були інші, високі цінності, які, на жаль, сучасне українське суспільство не вельми цінує. Їх житєвим правилом було допомагати друзям, побратимам, українцям. Обидва лицарі одвічної стихії націоналістичної боротьби (Горст Вессель та Максим Чайка) не соромились своїх націоналістичних переконань. Навпаки, вони всіляко відверто і вперто відстоювали принципи націоналізму, чим викликали до себе повагу друзів і водночас ненависть ворогів. Вони були сильною і незламною особистістю, кожен окремо, однак по-своєму. Їх переконань не змінив навіть замах на життя, бо вони були готові прийняти смерть, навіть таку підлу, від одвічних ворогів своєї нації.

  Герої не вмирають, вони лише відходять у вічність, залишаючи за собою ідеї та справи, послідовників! І жоден з героїв, а ні штурмфюрер Вессель, а ні десятник Чайка не помер, вони лише відійшли у вічність, передавши свою справу нам, своїм наступникам, ідейним послідовникам. Тепер вага обов'язку лежить на наших плечах, а коротке життя Максима Чайки та Горста Весселя стане прикладом і дороговказом щоб сповнити своє приречення до кінця.

Буде колись в Україні так, як було колись у Третьому Райху: «В німецькій Німеччини робітники і студенти, селяни та вчителі будуть йти разом співати пісні. А молодий натхненник руху, який був здоланий фізично у бою ворогами, духовно буде з ними. І це буде моментом екстазу, часом натхнення нації!»

Пам'ятай: "Українці мають бути солідарні один до одного!"

   Згадуючи сьогодні, чотири роки після героїчної смерті молодого націоналіста Максима Чайку, хотілося б підкреслити, що героїчним робить його не світлини чи сторінка у соціальній мережі, а радикальна дія довжиною у коротке молоде життя робить його безсмертним – той момент як він жив, і як він помер.

   Українські націоналісти, цей заклики лунає для вас! Сьогодні, у часи внутрішньої окупації ми маємо згуртуватись, і побачити перед собою далекосяжну мету – Велику Україну, з українськими містами та селами, вулицями яких будуть марширувати нескінченні колони націоналістів, а дух їх буде просякнутий героїзмом молодого націоналіста – Максима Чайки. Настає час, коли пробудившись, нова Україна вимагатиме своїх законних прав: національної свободи та економічного процвітання! Антиукраїнські репресії будуть продовжуватися і надалі, тому що ми – українські націоналісти, продовжуємо справу Максима Чайки та інших наших героїв. Стає очевидним, що пункти Декалогу «Здобудиш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї» та «Пімстиш смерть Великих Лицарів» є близькими як ніколи!

   Смерть на те і є, аби зупинити життя, але найгірше, коли вона забирає молодих, повних сил і мужності, вірних синів рідної землі, котрі вирішили присвятити своє життя боротьбі за Ідею Nації і знайшли свою смерть у нерівній боротьбі із її підступними ворогами. Однак дух Максима Чайки йде з нами по духу, і сьогодні має звучати новий гімн, славень новітньої соціал-національної української революції! Нехай здіймаються прапори угору! Ми йдем вперід, здобути те, що нам належить!

   Слава нації! – Смерть ворогам! Вічна пам’ять воїнам-націоналістам! Вічна пам’ять полеглим героям!

Автор – Денис Поліщук