Туристи правих поглядів приносять гроші, а не екстремізм

Мальовниче італійське селище Предаппіо — типовий провінційний населений пункт, який живе своїм власним життям. Все змінюється два рази на рік, коли сюди наче паломники з'їжджаються тисячі правих активістів з усієї країни. Але це закономірно, бо Предаппіо — мала батьківщина родоначальника фашизму Беніто Муссоліні, тіло якого спочиває у тутешньому родинному меморіалі.
   Одягнені в чорні футболки туристи правих поглядів із татуюваннями на руках і ногах навідують селище 28 квітня і 29 липня — річниця народження і загибелі Вождя італійської нації (італ. Duce). Неофашисти, націоналісти, консерватори, традиціоналісти, неонацисти, нові праві — ось вичерпний перелік тих, хто приїжджає до Предаппіо вшанувати пам'ять на могилі Беніто Муссоліні. Саме вони щороку поповнюють місцевий бюджет тисячами євро, у той час як сусідні міста і селища тихо заздрять.
   Економіка Італії останнім часом не в найкращому стані, а для маленького гірського селища з населенням 6000 мешканців гроші, навіть від прибічників батька-засновника фашизму, неабияка фінансова допомога. На них — з квітня по липень і з липня по квітень — у Предаппіо розбудовують інфраструктуру, поповнюють необхідними крамом місцеві медичні та освітні заклади. Бізнес в останні роки у селищі зміг оклигати від кризи 2008-2009 рр. і стати впевнено на ноги.
   Родинний склеп Муссоліні, розташований на цвинтарі Сан-Кассіано, відкритий для публіки з 2017 р. До того, там проводилися реставраційні роботи. Влада Предаппіо зазначає, що безперервний потік людей пов'язаний саме з постаттю Duce, тож якщо його прибрати чи знищити, як це зробили в Австрії з могилою батьків Адольфа Гітлера, то селище знов перетвориться на економічно відсталу діру, і молодь, котра нарешті почала працювати вдома, почне залишати Предаппіо у пошуках кращої долі.
   Місцеві мешканці, які ставляться з підозрою до туристів з правими поглядами, визнають важливість існування могили Беніто Муссоліні. Дехто з них заявляє, що головною помилкою Вождя італійської нації був союз із Вождем німецької нації (нім. Führer), але вони обидва заплатили за це своїм життям у 1945 р., а тому їхні справи краще залишити знавцям історії. Беніто Муссоліні може бути мертвим, однак створена ним ідея продовжує жити, і не тільки в Італії.

За матеріалами "The Guardian"

Грецький поліс проти Римської імперії

Ніколи, мабуть, не прийму отого священного благоговіння, яке відчувають наші праві перед Римом і його величчю. Ну так, Муссоліні, це ще одне, але зовсім неясне - Рим доби античності, насправді для свого часу вже просякнктий усіма ознаками занепаду епохи і переходу циклу культури до стадії цивілізації (якщо посилатися на Шпенґлера і взагалі німецький погляд на культуру, де слово цивілізація означало фінальний етап культури в циклі).

 Натомість античному Римові я протиставляю античну Грецію - джерело високої культури і героїки. Саме ця держава заклала основи величі культурної, духу аристократії і особливого грецького світогляду, не тотожного і навіть протилежного духові римському.

 Особливістю давньогрецького державницького мислення була концентрація на полісі - замкненій одиниці, місті-державі. Належність до полісу (до речі, від "полісу" походить і "політика") означає якусь особливу вищість, солідарність і колективне зверхнє ставлення, до тих, хто до полісу не належав. Негромадянами полісах вважалися іноземці - вони не будучи греками за походженням ніколи не могли отримати права голосу в давньогрецьких державах. Власне кажучи, негромадяни і не вважалися повноцінними людьми, здатними до державного життя та витворення високої культури. Цікава, до речі, політика, в контексті останніх проблем з мігрантами в країнах ЄС.

   Завданням полісу було зберегти власне поліс і його вікові традиції та громадянське життя. Натомість Римська держава являла собою типовий зразок держави імперського мислення, держави, що не прагне зберегти власні кордони, а тяжіє до їх розширення. Трагедія Риму у тому, що Рим був космополітичним і шукав у кожному дикому племені союзників, все аби загарбати зайвий шмат землі.

   Саме римські ідеї стоїцизму (стоїком, до речі, був навіть імператор Марк Аврелій) були першим грунтовним відверто космополітичним філософським напрямом (хоча, перші космополітичні риси були ще у Сократа, саме з якого Ніцше виводив занепад античної культури). Це основа світогляду античних людей : для греків - негромадяни це і не люди, для римлян - усі люди є потенційні брати і громадяни імперії. Звичайно, варвар не був тотожний римлянину, однак космополітичні ідеї вже отруювали суспільство Риму.

   Занепад Риму як культури - етап розвитку античності, так само як розквіт Греції як культури був таким етапом. Високе знання, знання містично-наукове (роз'єднання і навіть протиставлення науки містиці це справа недалекого минулого, перші наукові знання дійсно передавалася в містичних гуртках, лише відповідно рівню посвяти адепта, тільки езотеричне коло певних учасників містерій знало їх суть повністю) було для Риму втрачене разом з високими містеріями (у які, наприклад, був посвячений Платон, що справив величезний вплив на Ніцше).

   Римська скульптура разюче відрізняється від грецької - вона не несе пропорцій золотого розрізу (священність цих пропорцій в мистецтві - важлива річ в колах містерійної посвяти, навіть Леонардо да Вінчі використовував їх). Рим зневажив священні містерії предків - після смерті царя етрусків Нума Сивіллині книги з пророцтвами було спалено, жерців зневажено. Релігія для Риму перетворилась лише на політичний інструмент, відбулась десакралізація, за яку Рим невдовзі заплатив всім своїм існуванням.

   Sit transit gloria mundi... Так проходить земна слава....

Автор - Ярослав Божко

Що є фашизмом нині?

Що є фашизмом нині? Що зі старої політичної доктрини сьогодні може бути взято на прапор успішно, а що ні? – Перш за все слід відійти від розуміння фашизму як виключно тоталітарного руху. Це не є базовою характеристикою і навіть більше, жорстка асоціація фашизму з тоталітарністю це лібералістичне бачення, що скрізь хоче бачити політику через призму політичних свобод та інших власних цінностей.

 Тоталітаризм не може бути детермінуючою ознакою "вічного фашизму", того який тепер намагаються чи-то встановити, чи-то відновити деякі діячі; тоталітаризм слід бачити лише як характеристику саме італійського фашизму 1920-1940-х рр., яка не може бути реалізована тепер, в умовах діяльності "постфашистського" руху. В тому числі і за тоталітаризм критикував дієвий фашистський рух теоретик традиціоналізму та консервативної революції Юліус Евола, що виступив певного роду "надфашистом". Тоталітаризм не є цінністю фашизму, а лише тимчасовим засобом, інструментом втілення фашистських ідей.

   Звичайно, не можна говорити про фашизм і як про рух ліберально-демократичний, однак, система, яка буде встановлена постфашизмом (якщо це взагалі колись відбудеться) не буде ліберал-демократією, а відобразить унікальний і дійсно по-старому новий тип правління, у якому, скоріше за все, будуть відображені аристократичні або меритократичні засади. Детермінуючою характеристикою фашизму можна вважати апеляцію до ідеї, взагалі домінування світу духовного над матеріальним, а у деяких трактуваннях – і волі над "раціо".

   Фашизм не боїться змінювати світ не заради економічного зиску, а заради ідеї. Поборення культу матерії, чи то культу безідейного "раціо", який принесла епоха Просвітництва – основна мета фашизму. Це власне така собі звірина реакція традиційного суспільства на раптову смерть і аристократичних принципів, і Бога, і ідеї, і віри (не лише у релігійному сенсі) заради економічних інтересів. Через особливу "ідейність" фашистського руху, його особливу "пасіонарність", є сенс думати, що постфашизм принесе з собою подолання постмодерну (чи навпаки, подолання постмодерну принесе з собою постфашизм), оскільки епоха зневіри має остаточно змінитись на час нового романтизму, в тому числі і ідейного, і національного. Це буде, безумовно, розквіт нового націоналізму, але також і нового фашизму, оскільки фашизм є загальноєвропейським знаменником для місцевих недемократичних націоналізмів різних країн – у націоналізму не має спільної ідеологічної точки зору на необхідний устрій Європи, і взагалі відсутня хоч якась спільна ідеологія, спільна для всіх націоналістів Європи ідеологічна база. Європа націй же, як альтернатива ЄС, пропагується найбільше неофашистами і антиглобалістами правого толку.

   Без традиціоналістичного сприйняття світу фашизм нового часу просто неможливий. Для 1930-х рр. Беніто Муссоліні був важливіший для фашиста, ніж Юліус Евола. Тепер навпаки, теоретики традиціоналізму є більш ідеологічно застосовними для постфашистських рухів, аніж реальні лідери фашистського руху минулого. Те ж саме можна сказати і про ідеологів консервативної революції у Німеччині, ідеї яких набагато більш корисні рухові тепер, аніж ідеї популярних у їх часи нацистських ідеологів. Можна навіть припустити, що для набуття певної політкоректності термін "консервативна революція" стане більш загальним, аніж "фашизм", і що він позначатиме не лише німецький феномен, а і увесь загальноєвропейський правий рух традиціоналістського штибу.

   P.S. Скоріше за все, старі методи фашизму по типу створення масових партій з сильними активістами напоготові вже ніким не будуть використовуватися. Фашистські активісти тепер мають освоїти мережеву модель структури, без єдиного центру. Фашистські ж еліти мають впливати в основному не на маси, а перш за все на інтелектуалів, аби створити вигідну рухові інтелектуальну атмосферу в суспільстві.

Автор – Ярослав Божко

Про фашистський державний переворот

До уваги спецслужб! Автор статті не закликає до державного перевороту в Україні зараз, у часи проведення АТО та війни із московським загарбником. Автор цієї статті всього лише фантазує, описує гіпотетичний варіант, можливий, до речі, і на території окупованих українських землях (так званих “ДНР”, “ЛНР” та “Республіка Крим”). Автор, при написанні, використав абсолютно легальну літературу, а також враховувався досвід захоплення і захисту влади в різних країнах, як націонал-соціалістами і фашистами, так і більшовиками, і досвід захисту влади поліцією і військовими різних країн, зокрема совєцьким ГПУ і німецьким Райхсвером.

  Автор не брав в основу досвід партизанської тактики ВСІХ латиноамериканських повстанців, оскільки визнав його невідповідним під наші реалії. Методи змальовані далі з різним успіхом використовували Б. Муссоліні, А. Гітлер, Л. Троцький, Е. Гевара та інші революціонери. Повторимо ще раз: все написане з огляду на фашизацію суспільства є у вільному доступі в мережі Internet.

   Почнемо з простих речей, здійснювати переворот буде доволі активна революція та ідеологічно загартована меншість, приблизно 1-2 тис. чоловік. Це навіть не обговорюється, може людей буде трохи більше, але не менше. Досвід показує, що така чисельність оптимальна, хоча для сучасного мегаполісу потрібно дещо більше людей, від 5 до 10 тис. активісті. Всі ці люди знають свою справу і без емоцій виконають всі поставлені завдання.

   Погодьтеся, такий спосіб краще від даремних маршів і мітингів з не чіткими вимогами та примарними ідеалами світлого майбутнього вже зараз. Тому, що поліцейські методи безсилі проти такого роду захоплення влади. Отже, існують умовно (можливо більше) 100 груп, в кожній по 10 осіб технічних фахівців, це електротехніки, програмісти, телефоністи, механіки, можливо диспетчери, залежно від об'єкта захоплення будуть додані відповідні фахівці. До цієї технічної групі надається 20-30 бойовиків і чота кулеметників, бойовики озброєні гранатою і пістолетами-кулематами, або будь-якою легкою зброєю для більшої мобільності. У кожної такої групи має бути зв'язківець і два мотоциклісти, для зв'язку зі штабом і з іншими групами.

   Мета групи: захоплення особливо важливих технічних вузлів міста, наприклад, вокзалу або електростанції. І акти саботажу на залізниці, телефонної мережі і т.д. Важливо розуміти, що деякі об'єкти можуть охороняти не зовсім адекватно, ту ж електростанцію може охороняти п'яний сторож, а може і представник приватної охоронної фірми який-небудь або рота піхотинців. Тому до штурму, буде виділена група з 3х-4х чоловік для рекогносцирування об'єктів. Якщо такі події відбуваються на тлі загального сум'яття або хаосу, це тільки на краще. Ніхто особливо не звертатиме уваги на хитких перехожих оглядали вокзал, кабінети різних установ.

   В ідеалі бажано роздобути план всіх комунікацій і відточити штурм на тренуваннях. Тут важливо розуміти, уряд в першу чергу, не охоронятиме вокзали або електростанції, вони охоронятимуть бюрократичні та політичні структури держави, наприклад, ВРУ та місцеві адміністрації, який-небудь генеральний штаб, коротше кажучи паралізувати найважливіші артерії міста не складе великої праці. Після захоплення всіх технічних споруд можливе одночасне захоплення солдатських казарм, але як показує досвід, це не завжди спрацьовує.

   Набір й тренування персоналу: зрозуміло, набиратися будуть професіонали та ідеологічні вірні люди. Люди відчайдушні і на все готові, бажано з досвідом служби в силових відомствах. Тренуватися будуть в закритих місцях, так що б ніхто про це не дізнався, важливо дотримуватися найсуворішу таємність.

 Навчання будуть проводиться і безпосередньо на об'єктах, куди можна пройти легально і не викликаючи підозр, просте обстеження коридорів групами по 3-5 чоловік. Вони обов'язково знайдуть вади і проломи в техніко-бюрократичній машині.

   Що буде відбуватись після цього? Якщо такий переворот вдався, і інша сторона не змогла вчасно відбити напад, можна здійснювати народну революцію, тобто закликати до мас. По суті це буде маскарад, але маскарад потрібний, щоб надати легітимності всього що відбувається.

Автор – Дмитро Скуратов

Arditi della Ucraina

October 14^th all Ukraine celebrated the triple holiday – St. Mary's Day, the Cossacks’ Day and the anniversary of the establishment of the UPA. All channels and Internet-media again talk as a year ago about the hand of Moscow, the FSB provocation that if Ukrainian people who came with their requirements under the walls of Verkhovna Rada of Ukraine is unable himself to radical actions against the government by democratically chose well, and similar nonsense.

  No dear citizens who blame radical youth for her actions until recently most demanding radical action against the owner of the gold but a long loaf against separatists Crimea, the Moscow occupier Donbas. Now, these are not dear sirs protect mode pseudo chocolate President of provocation! It is not difficult to guess that the so-called nationalists, who yesterday spent the morning meeting in honor and glory of warriors to disown their own activists and supporters. Thus, the leader of the "Freedom" Oleg Tyahnybok and head of the Information Center "Pravyi Sektor" Borislav Bereza unanimously stated that provocateurs nothing to do with honoring Heroes of UPA that they condemn the actions of provocateurs and require investigation.

   These gentlemen have forgotten that through provocation like this was even possible a radical change of power in Ukraine! Youth activists informal radical organization "Revenge" despite intimidation and threats of power came to protest and proved Euromaidan not become a national revolution as such, but only its precursor. So, therefore, nationalists tried to prove revanchists Ukrainian society, and a first, despite the war or something truce in the Donbas, power rear must fundamentally change, not rename and become president under the banner of chocolate. Here are some arguments direct participants in the turbulent events of the Parliament of Ukraine in 14^th of October in 2014.

   Many citizens argued that the October 14, if not lead to power the junta, but clearly define further activities and discourse show how we are all ready to board soldiers. The day soon, given our understanding of where gaps in activity. Wider problem remained the lack of coordination between the forces standing in front of tuned street. Disclaimer radical representatives of all patriotic forces represented in higher political sidelines, showed complete solidarity of interests Poroshenko and Putin.
   Once again confirmed truth that tirelessly trying to be heard radicals to the masses: the consolidation of oligarchs in maintaining the existing system is very high, they serve only their own interests. The biggest enemies and Poroshenko and Putin have these, today's "provocateurs" tomorrow "black men" that endure tomorrow dictates economic, along with thousands of former heads of the members of government.

   Ukrainian politicians and the media again called the young masked provocateurs. They blame again throwing bottles with gasoline in office buildings and throwing stones at police. Journalists race again guys put up photos that appeared in the Parliament with sticks and chains. Like a year ago nationalist youth, Ukrainian Arditi, will judge will say that now is not the time to scare democratic government. But nationalist youth do not understand the political schedules Democrats and liberals. Corruption has become many times more. Losers who came to power through our heroism year ago, the policy proved to be an even greater failure.

   But the spirit, the body breaks up fight makes every normal person prepare bricks, rebar and bottles of gasoline. To be the Ukrainian it's an instinct. Know woke Ukraine December 1, 2013 and more politicians, corrupt police, showmen. Beware Ukrainian Arditi! After all, anger Ukrainian Arditi is terrible!

   Despite all the problems, now torn Ukraine, its nationalistic younger generation, the Orange Revolution and the Revolution of Dignity, which is not give up requirements multiculturalism and the laws of the new regime will continue to defend the right to receive really Ukrainian National State – to built the Hetmanate. Ukraine needed, albeit temporarily, but much needed junta military dictatorship that will keep steel claws the economy, foreign and domestic policies.

  However, as the junta in power should be people who sweat blood and demonstrated their commitment to Ukraine and its nation. Instead corrupt MPs should be formed Council authorized military commanders among the volunteer battalions and youth ranks Ukrainian Arditi. Victory can only obtain it by force! If the enemy requires blood he shed it yourself! Without overcoming internal occupation regime without provocation, foreign occupation regime is defeated. Ukraine does not need peace for a conditional truce with Moscow horde. Ukraine requires a full-scale victories with the destruction of his lair without compromises and agreements.

   Ukrainian nation is a strong-willed folk community, which considers the state as its power-political organizational form. Sacred duty of every law-abiding citizen is an act of effective neutralization potential criminals, degenerates as permitted by law, especially in the undeclared war or ATO. But turbulent times call for drastic, even sacrificial changes! Ukrainians should get your n6atsionalistychnyy revenge! Either Ukraine will win or die during boot Moscow occupier with the tacit consent real politicians and the power renegades!

   The objective is to eradicate Ukrainian Arditi liberal style of shares in the realities of Ukrainian politics. At the request of abstinence we meet uncompromising radicalism and only Ukrainian break so complex frightened sheep. We already have experience of mass heroism but we need experience mass of individual self-esteem. Ukrainian prince should feel, regardless of social status and social role. Modest nation remain modest colonies aggressive empires.

   Tactics of the Ukrainian Arditi is a black wave of revolutionary action. Mass and painful blows to the system will result in failure of the device. Ukrainians managed to overthrow the weak and Tormented undercurrents vertical power failures camp democrats and oligarchs. Revolutionaries have to confront hypocrisy of liberals, fear the inhabitants, the Russian factor and criminal oligarchy. But first we must test our strength and power of our columns.

Author – Denis Kovaljöv, photos by Ann Volnitsova

Про революційних романтиків і прагматиків

У міру моєї політичної діяльності неминуче доводиться стикатися з двома типами політично активних людей. Назвемо їх, для простоти, революційними романтиками і прагматиками. Не дивлячись на те, що кордон між ними гранично жорсткий, розкреслений він лише суворою рукою жорстокої політичної практики, на рівні ж простого спілкування із людьми.
  Щоб краще зрозуміти про що йдеться, звернімось до книги Ніколло Макіавеллі “Державець”. Що ви бачите у ній? Так, загалом, набір гранично очевидних, одвічних і не застарілих речей. Які ключові тези макіавелліанства? Якщо говорити простою мовою: а) людина людині ворог, і лише зрідка союзник; б) сильний диктує свою волю слабшому; в) хитрий диктує свою волю дурному; г) політичний успіх вимагає цинізму і відомості моральної складової до мінімуму; д) надія на перемогу добра над злом наївна в тій же мірі, в якій взагалі наївно поділ на добре і погане. Все це можна звести до класичного вислову: «Мета виправдовує засоби».
 Права ідея ґрунтується, як відомо, на розумінні ринкового механізму, соціал-дарвінізму, раціонального вибору і соціальної ієрархії. Соціальна ієрархія, до речі, виражається не просто в розшаруванні суспільства на страти, а в наявності у таких певних ексклюзивних політичних, соціальних, економічних, військових і навіть моральних прав, які виникають, як правило, з авторитету, тісно пов'язаного з рівнем експертної компетентності. Кожний правий активіст скаже вам, що він прихильник макіавеллізму в етиці, теорії суспільного договору, теорії еліт в тій чи іншій її варіації. Однак, на жаль, в практичній політиці ми бачимо, що так звані "праві" дуже часто грішать фетишуванням ідеї "соціальної справедливості", втіленої незрозуміло як.

  Чому ж, незважаючи на частий громадський осуд, до думки мерзотників-кон'юнктурників прислухаються в процесі прийняття політичних рішень, а революційних романтиків називають наївними мрійниками і намагаються зовсім тримати подалі від серйозної політики? Чому, наприклад, якщо людина при першій діловій зустрічі запитує мене про моє ставлення до Сталіна або Гітлера, мені відразу стає ясно що він революційний романтик, а якщо він замість теоретизувати міркувань переходить відразу ж до питань практичного властивості – що ми можемо одне одному запропонувати і на яких умовах, то він прагматик і реаліст?
  А розумію я це тому, що питаючи про роль Сталіна чи Гітлера в історії СССР чи ІІІ-го Райху революційний романтик, спираючись не на конкретне питання в актуальній дійсності, а на зафіксований в якомусь догматі постулат, прагне визначити співрозмовника як доброго або поганого. Ідентифікувати як союзника і ворога. Тому що так легше, так простіше, і тим більше, так написано в книжці, як правило в тій книжці, яку писали ті самі еліти, з якими цей простачок хоче себе асоціювати, в числі яких він, всупереч своїм ілюзіям реально знаходиться.
   Чи може серйозний прагматик відповісти на питання: «Як ви ставитеся до Сталіна?». Та ніяк! І відповідати він якщо і буде, то тільки таким чином, який відповідає його політичній позиції, що виникає з його конкретних інтересів. Як кажуть англійці: «Немає постійних союзників , є постійні інтереси». А у людини, яка мислить ідеологічними догматами, реально сприймаючи ідеологічну юшку для мас як заклик до дії і практичний посібник з досягнення реальних успіхів не може бути ніким іншим, окрім як революційним романтиком – істотою наївним, довірливим і схильним до підпорядкування.

  Усі значимі політичні діячі de-facto ставилися до ідеології як до реальної суті. Італійський дуче Муссоліні розумів свою ідеологію як виключно динамічну, що знаходиться в процесі постійної трансформації і адаптації до кон'юнктури. Гітлер у своїй “Mein Kampf”, застерігав наступні покоління від сліпого копіювання націонал-соціалістичної ідеї. Ленін і Сталін написали таку масу ідеологічних статей, інтерпретація і зведення яких у цілісний концепт досі є справою виключно складною і породжує в науковому середовищі вкрай жорсткі дискусії.
  Саме тому справжніх прагматиків формальні ідеологічні відмінності абсолютно не хвилюють. Їх хвилює розходження в інтересах чи фінансах. Для них не буває такої постановки питання, через яке практично вигідна співпраця стає неможливою через ефемерне не зі стикування в ідеології. І навпаки, революційні романтики навіть за крайньої близькості інтересів можуть нескінченно шукати ідеологічні відмінності. Так от чому ідеї ніщо без їх матеріального втілення – і справжня ідейність та, що призвела до змін у реальному світі. Це треба розуміти.
   Зрозуміти чиї інтереси захищає людина і оцінити реальний вектор її політичного курсу можна лише аналізуючи її дії в період наявності у неї конкретних владних повноважень. У інший період у неї не може бути жодних інтересів окрім набуття цих самих конкретних владних повноважень найбільш ефективними методами. Неможливо вимагати від людини серйозних дій, якщо у неї немає серйозної влади. А без серйозних дій не можна зрозуміти ступінь відповідності людини тієї ідеології, прихильником якої він формально є.

  Можна скільки завгодно бути консерватором в плані культури та естетики, в плані релігії, мови та національної самосвідомості. Але це не означає, що в цьому випадку ви будете традиціоналістом в політичному сенсі – тобто консерватором. Консерватизм має такі фундаментальні речі як елітаризм, етатизм, відносну централізацію влади та протидія зайвим радикальним перетворенням.
  При цьому консерватизм – річ динамічна якраз тому, що набір його базових цінностей невеликий і притаманний так чи інакше багатьом державам. Лібералізм, в цьому сенсі, більш догматичний за рахунок стандартизації та універсалізації численних прав і поведінкових норм вільної людини. Соціалісти різних мастей і зовсім можуть доходити в маразматичному бажанні повальної регламентації до абсурдно жорстких обмежень тих меж, в яких перебуває індивід.
  І в цьому сенсі революційні романтики, а по суті, базіки і нероби, що зараховують себе до правих є справжніми ліваками, які чи-то не усвідомили своєї реальної ідеологічної приналежності, чи-то не вміють адаптувати свою політичну риторику до інтересів істинно правих. Саме том вони і бувають далекі від тих соціальних груп, на які хочуть орієнтуватися, і саме тому вони все більше і більше перетворюються на любителів рольових ігор у політиці А реальна політика – кого вона з них цікавить?

Автор – Едуард Фадєєв

Фашизм і нацизм: подібності та відмінності

Фашизм (італ. fascismo, від fascio – зв'язка, об'єднання) з-поміж усіх основних ідеологій ХХ ст. фашизм був єдиною ідеологією, що з’явилася на світ воднораз із настанням самого століття. Він є синтезом природженого націоналізму та антимарксистського соціалізму – революційним рухом, заснованим на відкиданні лібералізму, демократії та марксизму.

  За своєю суттю фашистська ідеологія була запереченням матеріалізму, а лібералізм, демократія і марксизм вважалися просто різними аспектами зла матеріалізму. Саме на ґрунті протесту проти матеріалізму на початку століття відбулося злиття антиліберального та антибуржуазного націоналізму і різновиду соціалізму, який хоч і заперечував марксизм, але залишався революційним. За визначенням, ця форма соціалізму була також антиліберальною і антибуржуазною й у зв’язку із своєю опозиційністю до історичного матеріалізму вона стала природним союзником радикального націоналізму.

   Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади. Уже в 1920-і рр., супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм.

  Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування.

 У Німеччині такою організацією стала Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, яка на чолі з Адольфом Гітлером 1933 р. захопила владу і втягла світ у Другу світову війну. Нацизм став крайнім виявом ідеології фашизму. .З деякими застереженнями до категорії фашистських відносять режим генерала Франциско Франко, який у 1936–1939 рр. очолював боротьбу проти комуністичної революції в Іспанії і згодом керував цією країною впродовж кількох десятиліть.

  У Португалії в 1932 р. прем'єр-міністром став Антоніу ді Олівейра Салазар, який спирався на партію "Національний союз" та воєнізовану структуру "Португальський легіон". Серед численних фашистських організацій Франції найбільші впливи мали партії "Французька дія", "Французька солідарність", Народна французька партія, бойові союзи "Фасції" та "Вогненний хрест". У Великобританії на початку 1920-х рр. діяли досить чисельні "Британські фашисти" та "Імперська фашистська ліга", після розпаду яких у 1932 р. постав "Британський союз фашистів" на чолі з колишнім лейбористом Освальдом Мослі. У Швеції з розрізнених фашистських організацій 1929 р. була створена Націонал-соціалістична народна партія, яка орієнтувалася на німецький зразок. Данська націонал-соціалістична партія була створена 1930 року в Данії. У Швейцарії тоді ж була утворена партія "Національний фронт". У Норвегії під керівництвом Відкуна Квіслінґа досить впливовою була партія "Національна єдність". У Голландії найбільш помітною структурою фашистського типу став Націонал-соціалістичний рух, який мав своє штурмове крило "Збройний загін". У Бельгії тоді діяла ціла низка фашистських організацій, до найбільших з яких належали "Національний легіон", "Національна дія", Фламандський національний союз та рух рексистів.

   Поширення ідеології фашизму не оминуло і країни Центральної та Східної Європи. У Польщі її виразником став Національно-радикальний табір – Фаланга під керівництвом Б. Пясецького, в Естонії – Спілка борців за свободу. В Литві – Партія "народних". В Мадярщині 1932 р. була створена Націонал-соціалістична Мадярська робоча партія, в 1935 р. – Партія схрещених стріл на чолі з Ферецем Салаші. В Румунії виразником ідеології фашизму вважалася партія "Залізна гвардія". У Чехословаччині під керівництвом генерала Гайди була створена Національна фашистська громада, згодом – Партія національної єдності.

   Захоплення фашизмом зачепило і радикальні єврейські кола. Зокрема, у Польщі була відома створена Вацлавом Жаботинським організація "Бетар", яка копіювала уніформу та гасла німецьких штурмовиків і влаштовувала публічні марші. В Палестині близькою за ідеологією до фашизму вважалася група Аба Ахимеіра. Представники таких течій у єврейському середовищі не раз зустрічалися з Муссоліні. В Італії у 1934–1937 рр. у військово-морській школі Чівітта навчалися молоді активісти сіоністських організацій, які згодом склали кістяк військово-морських сил Ізраїлю.

  Нацизм (націонал-соціалізм), політична ідеологія, заснована на расизмі, шовінізмі і верховенстві держави над особистістю. Нацистська партія Німеччини (націонал-соціалістична партія Німеччини), трансформувалася з Робочої партії Німеччини (заснована в 1919 р.). Її очолював Адольф Гітлер 1921-45. Близькі до нацистського рухи були засновані в Англії в 1932 р. Освальдом Мослі й у 1962 р. Коліном Джорданом, у 1967 р. був створений Національний фронт. В CША Американська нацистська партія була створена в 1958 р. Джорджем Лінкольном Росквеллом. На думку багатьох політичних пропагандистів має багато спільного із фашизмом, і комуністами, зазвичай, класифікується як один з його різновидів. Термін "фашизм" використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін "націонал-соціалізм" застосовують найчастіше у зв'язку з нацистською партією та Третім Райхом.

   Учені ототожнюють нацизм на практиці як одну з форм ультраправої політики. Ультраправі теми нацизму включають аргументи, що окремі люди мають право домінувати над іншими, і суспільство повинне за допомогою чистки позбавлятися від нижчих верств. Адольф Гітлер та інші прихильники офіційно зображують нацизм як ні лівий, ні правий, але синкретичний.

 Отож, на думку Ентоні Сміта, між фашизмом, нацизмом і націоналізмом є фундаментальні відмінності, які перетворюють ці ідеології на якісно різні явища. Для націоналістів нація - це етнічна, кровно споріднена спільнота, що вирізняється, головним чином, власною історією та мовою, члени цієї спільноти – вільні громадяни, які мають рівні права й обов'язки у своєму територіально чітко окресленому "домі" Мета націоналістів - підтримка життєздатності цієї спільноти, її автономії і єдності. Фашизм,зі свого боку, схильний убачати в нації засіб, знаряддя застосування сили щодо інших націй. Його прагyення більше експансіоністські, аніж спрямовані на внутрішнє буття нації, він більше хибує на тоталітарність.

   Набагато глибші відмінності між націоналізмом та нацизмом. Націоналіст вважає, що кожна нація має власний характер, чесноти, призначення й місію. Для нациста ж світ поділений на раси, які перебувають у стані війни одна з одною і розташовані за ієрархією крові й влади. Основними цінностями для націоналіста є історія, громадянство і батьківщина  для нациста вони підпорядковані фізичному пануванню і державній владі, що реалізуються у вічній війні.

За матеріалами "Українського Nаціоналістичного Руху"