Не таке й грізне NATO, як нам малюють

Уряд Суомі попереджає, що РФ неодмінно перекине свої війська до кордону із NATO у разі, якщо буде укладено перемир'я з Україною. Фінляндський прем'єр-міністр Петтері Орпо особисто виступив із застереженнями до західних союзників перед пресою. Подібний погляд на стан справ висловив і чинний голова Мюнхенської міжнародної конференції з питань безпеки, наголосивши, що "поки Україна воює, Європа у безпеці".

   Відварто кажучи, у Гельсинкі побоюються, що Москва скористається ймовірним затишшям на українському фронті, розгорнувши бойові дії проти країн Східного флангу NATO, а тому Брюсселю необхідно грошвою підтримати потенційних жертв майбутньої аґресії. Пан Орпо також закликав решту країн ЄС виявити солідарність, закликавши різко збільшити витрати на оборону, навіть попри те, що економіка багатьох із них має труднощі. Власне, це стосується на пряму і Суомі, котра опинилась у складному становищі через марнотратну діяльність попереднього уряду.

   Балтійсько-скандинавські держави намагаються об'єднати свої військові можливості у таких галузях, як протиповітряна оборона, безпілотні літальні апарати та суходільні армії. Вони також воліють активізувати перекидання озброєння та військ на схід європейського континенту. Показово, що уряди Естонії, Литви та Польщі планують наступного року витратити на власну оборону понад 5% свого ВВП, що значно перевищує цільовий показник американського президента Дональда Трампа, а інші прифронтові держави також збільшують військові витрати.

   «Для Європи важливо бути готовою до самооборони, оскільки американці починають іти зі Старого світу. Ми знаємо, що США скоротять підтримку та участь в обороні Європи, тому що вони мають багато інших проблем у галузі безпеки. Наша економіка зараз перебуває у дуже поганому стані. Це через загрозу з боку РФ. Атмосфера у Суомі дуже і дуже напружена», – сказав прем'єр Орпо.

   Наголосимо, що Фінляндська республіка – одна з небагатьох країн Європи й Міжмор'я, яка не послабила пильність щодо Московії, на відміну від сусідньої Естонії, продовжуючи реалізовувати значну проґраму підготовки. Це включає бомбосховища та величезні запаси найважливіших матеріялів, а ще ж і навчання молоді та еліти. Але Суомі також постраждала від більш аніж десятирічного економічного спаду, який змушує уряд скорочувати державні витрати через борг.

За матеріялами "The Financial Times"

Лівонське звірство Москви в Україні

На гравюрі 1561 р., яку бачите ліворуч, зображений звірячий розстріл московитами вже повішених голих лівонських жінок. (Нині це терен південної Естонії). Під ногами жінок – їхні розстріляні діти, включно з немовлятами.

   Ця гравюра наробила галасу в Європі тих часів. Зважаючи на те, що Лівонська війна почалася в 1558 р. і, що канали поширення інформації були відповідними, то це майже оперативне інформаційне повідомлення. Війну, звісно, почали московити, яким захотілося мати вихід до Балтійського моря.

   З рештою, окупант і аґресор програв ту безславну, доволі жорстоку та криваву різанину (війною назвати її важко), але мова про інше. Мова про Бучу, Маріуполь, Ізюм... Зруйновані вщент населені пункти, концтабори, масові вбивства, викрадення дітей, зґвалтування всіх сенсів і жах від того.

   Проте, це вже ж було: з Ічкерією, із Сакартвело, із Молдовою, із Сирією та Афґаністаном, Польщею та Суомі. Друга світова війна, – як промовистий приклад і застереження, яким знехтували нащадки. Просто світ не бажав цього бачити, навмисне спрощував...

  Світ і людство після 1945 р. легковажно забували, давав шанс на цивілізований розвиток. Кепкував над аборигенами Африки чи басейну Амазонки, а зло тим часом росло і міцніло, щоб у XXI ст. посеред Європи знову влаштувати найхимернішу подобу Середньовіччя із застосуванням сучасних методів знищення... Огидні картини Лівонської війни стали можливі в Україні!

   Вже зрозуміло, що Господь чи то махнув на них рукою, чи то залишив для балансу, але якось пєрєбор виходить з тим балансом. Добре, що міжнародна спільнота поступово приходить до усвідомлення: якщо Московії зараз не дати боляче в їбало, наступного разу знадобиться шукати всім світом ядерну зброю (і то не факт). Погано лиш те, що за прозріння вже сплачено величезну ціну – життями українців.

За матеріялами "Xenia"

Майже всі сусіди цураються РФ через геноцид українців

Імідж Росії залишається підмоченим на її колишньому "задньому дворі". Імперська велич і військова міць перебувають у найгіршому стані після 1991 р. Наразі у РФ, як і раніше, безліч невирішених негараздів. Це стосується і її найближчого оточення, де багато держав-сусідів були найбільшими шанувальниками Кремля. У кожній із цих 12 республік померлого СССР, опитані у 2023 р. громадяни поставилися до Москви негативно, ніж це було ще десятиліття тому.

   Важливо зауважити, що популярність РФ падала у 3 етапи. Це почалося не з України – приблизно від 2000 р., коли Путін посів президентське крісло у Кремлі, Москва тричі вступала у воєнний конфлікт із сусідами. Після кожного збройного втручання "чистий бал" схвалення Росії (різниця між відсотком тих, хто схвалює і відсотком тих, хто її не схвалює), знижувався у дедалі більшої кількості колишніх совєцьких республік.

   Перша збройна інтервенція назовні, якщо не враховувати дві чеченські війни, відбулася під час російсько-грузинської кампанії у серпні 2008 р. У Сакартвело чисте схвалення помітно знизилося на 27 пунктів упродовж 2008-2009 рр. Оскільки у жодній іншій країні регіону не спостерігалося такого падіння, вплив цього конфлікту на сприйняття російського керівництва виявився значною мірою локальним, і це зіграло з усіма ними злий жарт.

   Друге збройне втручання Москви відбулося відразу після Революції гідности в Україні. Чисте схвалення російського керівництва впало на 94 пункти в Україні впродовж 2013-2014 рр., але поведінка РФ також вплинула і на сприйняття у країнах Балтії: чисте схвалення впало на 24 пункти в Естонії, на 34 пункти в Латвії та на 40 пунктів у Литві. Ці бойові дії, схоже, не вплинули на імідж Росії в інших країнах колишнього СССР (перш за все середньоазійських).

   Третя російська інтервенція – початок повномасштабного конфлікту в Україні, що триває й по тепер – викликала помітне зниження в усіх країнах, окрім Узбекистану й Таджикистану. Причини дедалі похмурішого ставлення до російського керівництва (а іноді й до самих росіян) частково унікальні для кожної країни. Однак перетворення Росії зі стабілізаційної на дестабілізаційну регіональну силу пропонує загальне пояснення.

   Як наслідок РФ втрачає позиції на користь КНР і США. У 2013 р. чистий рейтинг схвалення Росії перевищував рейтинг комуністичного Китаю та демократичної Америки у 8 із 11 країн. А вже 2023 р. її перевага збереглася лише у Кирґизстані та Узбекистані (у Таджикистані питання про лідерство КНР і США в опитуванні не фіґурувало).

За матеріялами "Gallup"

Сценарії атаки РФ на країни НАТО

Нині пріоритетом Північноатлантичного альянсу (на випадок майбутньої війни проти Московії) залишається захист Естонії, Латвії та Литви. Військові планувальники блоку передбачають різні сценарії. Зокрема, російські війська можуть захопити держави Балтії під час вторгнення, або ж вони можуть зайняти невеликі ділянки території, щоби перевірити й підірвати готовність NATO захищати невеликі держави від росії.

   У контексті окупації країн Балтії військові планувальники Альянсу також розглядали можливість нападу або окупації Московією так званого Сувальського коридору – географічної ділянки вздовж литовсько-польського кордону, що простягається приблизно на 100 кілометрів між Білоруссю і Кьоніґсберґом (тимчасовий Калінінград). У разі війни російські війська можуть зайняти цю ділянку суші, відрізавши Естонію, Латвію і Литву від решти частини NATO. Такий звичайний військовий крок може бути підкріплений гібридними заворушеннями серед російськомовної громади у країнах Балтії.

   Проте, швидше за все, стратеги Альянсу, помиляються, оскільки Московія не потребує багато часу і ресурсів, щоби зважитися на перевірку славнозвісної 5-ї статті. Слід розуміти, що російська атака на NATO – це не обов'язково марш суходолом на Берлін. Щоби занурити блок у глибоку кризу, РФ необхідно продемонструвати всьому світу неготовність NATO захищати своїх членів.

   Відсутність відповіді на окупацію кількох прикордонних міст умовної Естонії назавжди підірве репутацію всього блоку. Додайте до цього ядерний ультиматум, який виступить додатковою "мотивацією" для Альянсу не чинити опір. Велика проблема в тому, що члени NATO по різному сприймають загрозу РФ, тому блоку важко напрацювати спільний план на випадок агресії.

   Якщо країни Балтії тверезо готуються до вторгнення, та ж Німеччина останнім часом дедалі частіше наголошує на своєму небажанні бути втягнутою у війну в Україні навіть опосередковано. Прагматизм німців слід сприймати як наслідок поразки у Другій світовій війні, окупації союзниками та подальшій денацифікації кількох поколінь. Це загалом демонструє низьку готовність превентивно стримувати Московію, а також ставить під сумнів рішучість ключових членів у захисті 5-ї статті NATO.

За матеріялами "Foreign Policy"

Чи варто українському воїну вмирати за Таллінн?

Свого часу, ще до широкомасштабного вторгнення, у західних військово-політичних структурах і ЗМІ тривали жваві дискусії на предмет реакції NATO і її окремих членів на можливу агресію путінської еРеФії щодо країн Балтії. Прагматичні підрахунки військових експертів і аналітиків загалом зводилися до того, що загрози та непередбачувані наслідки є надто великими, аби йти на пряму конфронтацію з РФ. Загроза ядерної війни мала бути стримуючим чинником від негайного застосування 5 статті NATO.

   На тлі московсько-української війни ця давня дискусія («Чи варто вмирати солдату NATO за Таллінн?») дещо призабулася. І лише поява "вагнерівців" на кордонах із Польщею, Литвою та Латвією, знову актуалізувала її зміст. Впевнено гарантувати, що еРеФія наважиться на прямий напад на одну з країн NATO (скоріше на Латвію, Естонію або Литву, але не Польщу), звісно, не можна. Хоч вірогідність цього таки надзвичайно висока – зважаючи на путінську манеру підвищувати ставки в патових ситуаціях.

   А от в чому можна бути впевненим гарантовано, так це у тому, що в разі путінської агресії NATO, як структура, не надасть дієвої допомоги своїм балтійським членам. 5 статтю будуть довго погоджувати й голосувати, долати вето Мадярщини та Туреччини, висловлювати глибоку стурбованість та погрожувати новими пекельно-фіговими санкціями. Зважаючи ж на розмір території, чисельність населення, обсяг армій і озброєнь, питання щодо суверенітету країн Балтії вирішуватиметься протягом декількох днів. Західні ж Realpolitik і "прагматика" може хіба що запропонувати гвинтокрили для евакуації балтійських президентів.

   Що країнам Балтії, в разі московської інвазії, може запропонувати Україна? Тут питання не лише військової доцільності, а передусім нашої відповідальності та вдячності країнам, які відзначилися найбільш активною підтримкою нашій державі у найважчі для неї часи. Вони передали нам свою зброю, прийняли наших біженців, виділили найбільшу у відсотковому співвідношення фінансову допомогу, послідовно підтримали всі наші вимоги на дипломатичному рівні.

   Тож коли перший вагнерівець чи блакитна панамка ступить на естонську чи латвійську територію Україною має бути негайно задіяний план всеосяжної допомоги нашим найвідданішим союзникам – наш десант має негайно прибути до Таллінна чи Риґи. Тобто, наші війська мають негайно перейти кордони РФ і лукашенківського протекторату з осердям у Мінську, аби перешкодити просуванню московських військ і перерізати їх комунікації. Зважаючи на всі ризики розростання путінської агресії, Україні необхідно якнайшвидше укласти з усіма країнами Балтії, а також із Польщею та Молдовою, двосторонні військово-політичні угоди, які передбачали б наше негайне реагування (впродовж 24 годин), участь контингентів ЗСУ в обороні цих країн і перенесення військових дій безпосередньо на територію агресора, в разі нападу РФ на одного з наших союзників.

   Таку ж схему укладання двосторонніх угод варто запропонувати й іншим країнам, які ще пам’ятають, що таке союзницькі зобов’язання, справжня солідарність та верховенство міжнародного права: Фінляндія та Швеція могли б стати гарантами безпеки Естонії та Латвії; Польща укласти відповідну угоду з Литовою; Чехія з Польщею; Румунія з Молдовою; Велика Британія з усіма цими країнами. На місці ялового NATO має постати новий дієвий військово-політичний союз, який справді буде про взаємопідтримку, відповідальність і цінності, а не про цинізм, "реальну політику" та "прагматику". Україна має бути рушієм цих процесів і їх натхненником, оскільки наш приклад має закласти основи в нові принципи міжнародних відносин, у яких замість егоїстичних розрахунків і хворобливої меркантильності важитимуть взаємодопомога, справедливість, солідарність та дієве співчуття.

Автор – Олег Однороженко

Естонія хоче відновлення справедливості, Московія — проти

Державний кордон між Естонською Республікою і РФ має відповідати пунктам Тартуської мирної угоди від 1920 р., яка de jure й de facto лишається чинною. Таку думку нещодавно вкотре повторив голова Рійґікоґу Генн Пиллуаас, вимагаючи від Кремля повернути загарбані землі: Петсері (нині Печорський район Псковської області) та Яанілін (Івангород з околицями Кінгісеппського району Ленінградської області). Політик певен, що тільки після передачі Естонії окупованих РФ територій можна говорити про діалог і співробітництво двох країн.

   Зі слів Генна Пилуааса можна зрозуміти, що йому як і решті націоналістів маленької балтійської республіки, йдеться про соборність і відновлення історичної справедливості. А от московити, як природні загарбники, вважають подібні висловлювання "зазіханням" на нібито "ісконно їхні землі". Хоча останні чомусь після завершення Другої світової війни перетворилися на занедбану, депресивну діру, звідки тікає молодь, зокрема й до сусідньої Естонії.

   Таллінн і Москва не можуть вибудувати нормальні відносини один з одним з початку 1990-х, коли більшовицький проєкт під назвою СССР почив у Бозі. Представники путінського режиму не перший рік звинувачують естонську владу навмисній ескалації дипломатичного конфлікту через прикордонну суперечку, відкидаючи прийняття за основу Тартуської угоди. І це зрозуміло, нащадки ґебістів вигідно показати сусідів загарбниками, тоді як вони — "миротворці, визволителі та возз'єднювачі" (ось тільки Крим, Війпурі, Яанілін ніколи не були, не є і не будуть кацапським!).

   Маленка балтійська республіка, попри своє становище у складі ЄС і NATO, а отже без огляду на вказівки з Брюсселя і Вашингтона, намагається виробити власну зовнішньополітичну стратегію. Особливо, коли йдеться про напружені відносини з країною-агресором зі Сходу. Якщо Москва, котра неодноразово переступила через міжнародне право і порушила status quo повоєнних кордонів емоційно ностальгує за втраченою величчю недоімперії, то Таллінн воліє дотримання укладених двосторонніх угод, включно з поверненням незаконно відібраних у нього в 1944-1946 рр. земель.

   «Якщо вони хочуть нормальних добросусідських відносин, треба повернути нам наше. Адже ще угода від 12 січня 1991 р. між РСФСР і Естонією визнана всі юридичні факти, що підтверджують нашу спадкоємність у тому числі законність Тартуського договору 1920 р., який ніким не був анульований. Ми повинні діяти так само прямо, як 100 років тому діяли Установчі Збори Естонії; ми чекали відновлення нашої державної самостійності півстоліття, можемо почекати ще, щоби наш прапор нарешті замайорів над нині окупованими територіями», — прокоментував ситуацію Генн Пиллуаас.

За матеріалами "Eesti Päevaleht"

Стежками балтійських "лісових братів" мандруватимуть туристи

Уряди Естонії та Латвії вирішили подолати наслідки карантину завдяки пожвавленню туристичної галузі. Цікаво, що спеціально виділені кошти спрямують не на розвиток вже відомих і звичних історичних пам'яток чи маршрутів, а на місця бойової слави так званих "лісових братів" (ест. metsavennad, латв. meža brāļi). Таким робом, планується культивувати правду про національних естонських і латвійських героїв часів Другої світової війни серед туристів.
   Станом на тепер влада вказаних балтійських республік розробляє маршрути, якими мандруватимуть охочі до воєнної історії гості. Виявлені роками раніше укріплені лісові шанці та бункери-криївки вже дбайливо відреставровані. Знаменно, що фінансовий бік справи взяв на себе Євросоюз, виділивши на потреби сільського туризму Естонії та Латвії 2 мільйони євро, що підуть на створення нових музейних атракцій, присвячених "лісовим братам".
   Одразу слід зазначити, що повстанчі загони, які діяли у країнах Балтії упродовж 1940-1950-х рр. поряд з УПА в Україні, змагали до волі своїх батьківщин від "червоних окупантів". Прикметно, що як за часів СССР, так і тепер в РФ "лісових братів" заведено прираховувати до "посіпак нацистів", "фашистів", "вбивць мирного люду", коли насправді вони здійснювали терор виключно щодо совєцької влади. Відтак на сьогодні вони офіційно визнані борцями за державну самостійність Естонії та Латвії, і є місцевими національними героями.

   За задумом профільних міністерств, туристичними принадами стануть як справжні "польові штаби" повстанців, так і спеціально відтворені криївки "лісових братів" згідно зі знайденими в архівах матеріалів. Планується також продемонструвати звичне партизанське життя в повоєнних умовах сталінської доби (1944-1953 рр.). Само собою вказану ініціативу не змогли оминути кремлівські пропагандисти, вкотре звинувативши країни Балтії у "русофобії" та "навмисному перегляді" історії Другої світової війни.
   А проте хотілося б підкреслити, що подібну практику вже кілька років поспіль доволі продуктивно реалізують у мальовничому італійському селищі Предаппіо. І не дарма, адже населений пункт є малою батьківщиною родоначальника фашизму Беніто Муссоліні, тіло якого спочиває у тамтешньому родинному меморіалі. Можливо і в Україні варто наслідувати таку недооцінену галузь туризму, пов'язану з воєнною історією та місцями бойової слави наших героїв — Миколи Міхновського, Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Нестора Махна, Юрія Горліса-Горського, Дмитра Климпуша, Романа Шухевича та інших.

За матеріалами "Правих новин"

Таллінн не уникнув долі Мальмьо і Берліну

Міграційні ґетто в Європі — наслідок недолугої політики мультикультурної асиміляції чужинців. Явище, на яке хворіють переважно заможні західні демократії: Німеччина, Франція, Швеція, Нідерланди. Однак віднедавна ця хвороба стала відчуватися й в Естонії, котра тривалий час сторонилась загальноєвропейського шляху стосовно соціалізації у власному суспільстві нелегалів.
   Житловий масив "Чорна гора" (ест. Mustamäe) або "Мустамяе" на заході естонської столиці став прихистком для багатьох темношкірих іноземців. Саме тут, неподалік Талліннського технічного університету, в останні 5 років почали селитися вихідці з Африки та з Близького Сходу. Патріотично налаштовані естонці вже охрестили цей район не інакше як "no-go-zone" для європейських жінок.
   Нещодавно тут зафіксували перші напади нелегалів на перехожих. Місцеві мешканці скаржаться на бездіяльність правоохоронних органів, звинувачуючи у толеруванні приїжджим бандитам, яких не шукають і не притягають до відповідальності через наявний статус біженця. На думку естонських патріотів, у приїжджих з країн Азії та Африки немає жодних бар'єрів (етичних, моральних, етнічних тощо), які б забороняли йти на жорстоке насильство або навіть вбивство, а тому Естонії, й Таллінну зокрема, загрожують серйозні злочини проти жіноцтва, котрі вже давно відбуваються у Швеції, Фінляндії, Німеччини та Великій Британії.
   Тут всім нам потрібно зрозуміти одну єдину суть — чим довше європейці закриватимуть очі на реальність, тим більше мігрантів селиться навколо й чинитимуть безкиснева як у себе вдома! Ймовірно, що закони джунглів будуть діяти не тільки на вулицях не тільки Таллінна, Мальмьо чи Берліна, але вже й Полтави, Тернополя, Одеси, де так багато студентів-вихідців з мусульманських країн, які на правду становлять неабияку небезпеку для корінного населення, у першу чергу жінок. Наша щаслива, безтурботна епоха добігає кінця і скоро у нас більше не буде прекрасних, безпечних міст, де ми могли б спокійно гуляти одні після заходу сонця не думаючи про завтрашній день.

За матеріалами "Uued Uudised"

Пам'ятники московським окупантам на скривавлених землях фіно-угрів

Кремль мітить територію сусідніх держав своїми пам'ятними знаками, нагадуючи, що колись ці землі входили до її сфери впливу. Останнім часом московська агентура заворушилась у країнах Балтії, зокрема в Естонії, та у Фінляндії. Влада ж цих країн стурбована намаганням Кремля увічнити наступного року русифікатора Ніколая Бобрікова і патріарха Російської православної Церкви Алєксія Рідіґера.
   Вже пів року на Московщині збирають кошти для спорудження погруддя генерал-губернатору Великого Князівства Фінляндського, курує проєкт особисто міністр закордонних справ країни-агресора — Сєргєй Лавров. Пам'ятник русифікатору Фінляндії Ніколаю Бобрікову передбачається встановити в його колишньому маєтку поблизу Великого Новгорода. За повідомленням місцевих ЗМІ, у Кремлі знають про ставлення фінляндців до фігури колишнього царського намісника, але це становить якоїсь перешкоди для встановлення погруддя (просто московити чхати хотіли на чиїсь бажання і потреби, окрім своїх власних!).
   Тим часом в естонському місті Йигві готують місце для статуї московському православному патріарху Алєксію II (Рідіґеру). Її планують спорудити на території місцевої Богоявленської церкви, де свого часу служив чекіст-ієрарх. Цікаво, що у даному випадку ініціаторами виступила не Москва чи РПЦ, а саме місцеві мешканці Йигві, здебільшого російськомовні, які оголосили збір коштів на пам'ятник (орієнтовна вартість — 50 тис. євро).
   Слід зауважити, що активні представники російськомовної громади Йигві вважають за потрібне увічнювати саме своїх одноплемінників, натомість всіляко зневажають наявні у місті пам'ятники видатним естонцям. Зокрема героя Визвольної війни 1918-1920 рр. Александра Тиннісона люди називають опудалом, який плюндрує середмістя одним своїм виглядом і все тому, що він допоміг своїй Батьківщині здобути хоч нетривалу, але ж таки справжню державну самостійність від Москви, до якої тягне російськомовну громаду. Що й казати, це просто неповноцінні особи, які не поважають історію, якою б вона не була.

За матеріалами "DELFI"

Націоналісти — фаворити виборчих перегонів в Естонії

У неділю, 3 березня, в Естонській Республіці пройшли парламентські вибори. Вони відбувались у 2 етапи — шляхом тижневого електронного дистанційного голосування громадян і безпосереднього недільного волевиявлення на дільницях. За останніми підрахунками більшість місць у Рійґікоґу матимуть члени опозиційної "Реформістської Партії" (ест. Reformierakond).

   Але справжній електоральний прорив здійснили націоналісти з лав "Естонської Консервативної Народної Партії" (ест. Eesti Konservatiivne Rahvaerakond, EKRE). Вони подвоїли кількість своїх депутатів (з 7 до 19), попри 3-тє місце у партійних перегонах. Таким чином, націоналісти цілком ймовірно претендують на те, аби бути впливовими гравцями естонської політичної шахівниці.

   Варто наголосити, що EKRE стала рупором тих верств населення, які найбільше постраждали від євроінтеграції та політики мультикультуралізму. Мешканці сільських регіонів (Пярнумаа, Вирумаа, Валґамаа, Пилвамаа), захисники традиційних цінностей, критики Кремля і євроскептики — головні цьогорічні виборці націоналістів. Ця вагома підтримка вкотре демонструє, що світ повертає у право.

   Також до Рійґікоґу увійдуть ще 3 політичні сили:

- колишня урядова Центристська Партія (ест. Keskerakond) матиме 26 депутатів, втративши 2 мандати через ухвалення Міграційного Пакту ООН на користь націоналістів;

- правоцентристська Партія "Вітчизна" (ест. Isamaa Erakond), члени якої також були в уряді центриста Юрі Ратаса, займе 12 місць у парламенті;

- у свою чергу Соціал-Демократична Партія (ест. Sotsiaaldemokraatlik Erakond) опинилась на перехідній межі з 10-ма мандатами та втраченими 5 місцями у попередньому скликанні, тому не матиме шанс на входження у коаліційний уряд.

   Звісно, що нас — українців, цікавить інше: чи вплинуть результати естонського волевиявлення на відносини офіційних Києва і Таллінна? — Скоріш за все, українсько-естонська дружба не зазнає істотних змін, адже усі учасники партійних перегонів у своїй риториці ґрунтувались виключно на внутрішніх проблемах Естонії. Тому побажаємо націоналістам з EKRE нарешті увійти до складу уряду й навести лад в країні!

За матеріалами "МоУН"

Кремлівські тролі націлились на Естонію

Нещодавно газета "The Sunday Times" опублікувала інформацію про отримання урядом Великої Британії секретних даних щодо вірогідності вторгнення РФ на острови Естонського (або ж Моонзундского) архіпелагу. Авторам статті вдалося поспілкуватись з неназваним членом королівського кабінету міністрів, який запевнив, що Кремль готовий перевірити відданість країн NATO відомій усім статті договору Альянсу про захист одного зі своїх членів. Острови Сааремаа та Гіюмаа обрані не випадково, адже з часів розвалу СССР архіпелаг розглядався Москвою ласим шматком для контролю військово-політичної ситуації у вже незалежних балтійських республіках.
   Варто наголосити, загарбницькі наміри влади РФ щодо Естонії та її сусідів неодноразово виказували у публічному просторі кремлівські тролі. На різних мережевих ресурсах шовіністичного спрямування ("Великая Россия", "Царьградъ", "Спутникъ и Погромъ") автори доволі скандальних дописів закликають Владіміра Путіна "відновити міць Російської імперії", не забувши "повернути у її лоно" кілька втрачених земель. Окрім України та Білорусі, у центрі увазі цих горе-авторів останнім часом перебуває й Естонія, котру розглядають плацдармом для удару по блоку NATO.
   Острови Сааремаа та Гіюмаа виділені тролями Кремля як "перспективні точки потенційної нестабільності", що у майбутньому мають доповнити депресивну російськомовну провінцію Іда-Вірумаа. Перевіркою на пильність для спецслужб і влади Естонії стануть парламентські вибори наступного року, коли РФ захоче використати свою "Моонзундську карту" проти офіційного Таллінна. Проте на думку власне естонських аналітиків, дана інформація, скоріш за все, є просто "превентивним витоком", аби зрозуміти останні суспільно-політичні тенденції у цій балтійській республіці.

   Зауважимо, що маріонеткові експерти Кремля як аргумент використовують для своїх хворих фантазій квазідержавне утворення часів відновлення естонської незалежності — так зване "Королівство Торґу". Воно було проголошено на півдні острова Сааремаа влітку 1992 р. маргінальними елементами з-поміж місцевих старовірів, які дивним чином з реальності швидко перейшли у віртуальний вимір, де пропагували "дружбу і єдність" з РФ та звинувачували естонський уряд у неонацизмі. Цілком зрозуміло, що бажання кремлівських ляльководів, створити у сусідніх країнах своєрідну зону нестабільності через бунтівні "народні республіки" вже невдовзі боляче може вдарити по самій Москві, яка незчується й опиниться на порозі нової громадянської війни, прикрашеної етнічно-конфесійними розбіжностями власних регіонів.

За матеріалами "DELFI"

Індекс гомофобії — засіб тиску на малі нації Європи

Однієї з ознак сучасного проґресу є рівність та мультикультурна асиміляція. Про ці хворобливі віяння модерної доби вже сказано удосталь, що нам на варто загострювати на них свій погляд. Адже зрозуміло, що чим більш критики буде сказано у бік поборників ліволіберальної ідеології, тим кращою буде їхня рекламна кампанія у суспільстві, яке не оклигало від тоталітарного більшовизму.
   Звісно, що відстежувати інформацію щодо впливу ворожих ідей на сусідні європейські країни потрібно, щоб підготуватись до рішучої відповіді утопічні антигуманній пропаганді. От скажімо цього місяця експерти Організації економічного співробітництва та розвитку підготували доволі цікавий звіт з переліком країн Європи, де панують найбільш гомофобні настрої серед місцевого населення. Першу трійку очолили мусульманська Туреччина і лютеранські Латвія з Естонією, де найбільше у житті відіграють віра та усталені народні традиції.
   Як вдалося з'ясувати, вибірка проводилась серед міського населення віком від 16 до 45 років. Попри те, що Естонія серед прибічників глобалізму та проґресу вже давно отримала назву "балтійського тигра", у соціально-політичному плані ця країна залишається непорушною домівкою традиційних цінностей. Тож цілком зрозуміло, що така ситуація не може не турбувати прибічників ґендерної рівності, які намагаються через своїх лобістів впровадити збочені ініціативи — від системи дошкільної та середньої освіти до медицини.
   Організатори опитування наголосили: «Попри активну агітацію толерантності та статевої рівності, представники так званої секс-меншини піддаються ризику несправедливого поводження в аспектах, важливих для їхнього добробуту, включаючи сімейне життя, освіту, економічні результати і здоров'я». Експерти Організації економічного співробітництва та розвитку також підтвердили, що індекс гомофобії негативно висвітлює імідж країни (у даному випадку Естонії) на міжнародній арені, а отже, впливові інвестори (ймовірно маються на увазі Сорос, Рокфеллер і Ротшильд) не будуть зацікавлені у принесенні важливих капіталовкладень.
   Хоча автори дослідження все ж лукавлять: у 2016 р. Естонія на законодавчому рівні визнала одностатеві шлюби, однак представники ЛГБТ-спільноти досі не наважились відкрито здійснити оформлення своїх збочених стосунків. Вірогідно, прибічників гомодиктатури відлякує суспільний осуд естонців, які через свою релігійність (85% населення визнають себе набожними) здатні на акції прямої дії, скажімо закидати ґей-парад бруківкою тощо. Будемо сподіватись, що на відміну від своїх західних та північних сусідів (шведів та фінів) мешканці Естонії будуть і надалі тримати щит традиційних цінностей, чинячи спротив девіантному тиску грантожерів.

   Як бачимо, сучасність (модерний світ) спотворює сенс буття — колись природне продовження Європи — західна цивілізація, сьогодні повертається проти неї, загрожуючи загибеллю під тиском ліволіберальних утопій, насправді непотрібних людям. Ліволіберальна загроза дуже небезпечна і саме вона спрямовує західну цивілізацію проти Європи. Так, замість піднесеного до Бога поняття "Occident" нам пропонують голлівудський "Western", під соусом розкладання нації, порнографії та брехливих цінностей, які купуються і продаються без огляду на усталені норми моралі, а далі — тільки швидка загибель людства.

Автор — Денис Ковальов

Нова національна ідея Естонії

Щоб гарантовано забезпечити існування естонської нації в історичній перспективі, зберегти естонську мову, культуру, державну незалежність, підвищити конкурентоспроможність, бути більш сильними і готовими до нових викликів – все це недалека перспектива уряду Естонської Республіки. Естонські урядовці та депутати парламенту Рійґікоґу мають намір запровадити проект популяризації збільшення кількості корінного населення країни шляхом не тільки пропаганди багатодітних родин, а й з наданням реальної фінансової допомоги.
   «Люди – найцінніше, що у нас є! Однак реальність така, що з кожним днем наш народ стає все малочисельнішим. Продовжується відтік населення за кордон, а ті, що залишаються, навряд чи вирішуються на народження дітей», – в один голос заявляють політики та соціологи Естонії.

   Саме ця ситуація є, на наш погляд, найважливішою загрозою для національної безпеки Естонії, адже без народу немає і держави. І саме тому вже сьогодні слід задуматись про розробку нової державної стратегії розвитку народонаселення, яка тривалий час вітає у кулуарах Рійґікоґу. Вона повинна містити амбітні і масштабні цілі і завдання з демографічного розвитку Естонської Республіки, де припинення демографічної кризи та стабілізація стануть етапами на шляху до здійснення головної мети – кратного збільшення чисельності народу Естонії. Для реалізації таких важливих завдань необхідна тактика комплексних рішень, що припускає наявність різних компонентів. Найважливішими з них є робота за для підвищення економічних показників і поліпшення ситуації в соціальній сфері. Це має сприяти нормалізації становища.

   Але, як відомо, птах не може літати з одним крилом. І для того, щоб якомога швидше вирішити існуючі проблеми і рухатися далі на шляху прогресу, необхідне створення національної програми демографічного розвитку з переліком конкретних, дієвих заходів, спрямованих на стимулювання народжуваності.

  Демографічна політика, заснована на синергії всіх цих складових і спирається на традиційні сімейні цінності, призведе до потрібних результатів. Необхідно використовувати цей шанс, адже виникнення в довгостроковій перспективі хоча б тримільйонного населення Естонії буде означати якісно новий, більш високий рівень у її розвитку.

  Наразі, уряд Естонської Республіки лише виношує план майбутнього "бебі-буму", запровадження якого розтягнеться на найближчі 10-15 років. Такий проект майбутнього, на думку естонських політологів та істориків, має зупинити повзучу експансію московського Кремля у намаганні всюди захистити російськомовне населення і, водночас, відродити велич маленької балтійської нації – естонців.

Автор – Артур Шаумян

"Loits" – music against communism

Today, we’re presenting to you our interesting interview with the Estonian black-metal band “Loits”. This band has sung patriotic and nationalist songs about The Estonian national resist against USSR and communism. “Loits” was the 1^st, that is popularized the new understanding of national dignity and freedom in globalization nowadays.

N.I.: The name of your band "Loits" it's a kind of abbreviation or an abstract concept? What does the name of the band mean?

Loits: There is no hidden meaning behind the band name “Loits”. The best way to translate it into English would be either chant or spell.

N.I.: This year the band is 17 years, what can you say about the activities of the group as a modern Estonian public perceives "Loits"?

Loits: “Loits” gave its last concert in 2011. After that we haven’t been writing or performing any new material. It has been 6 years since our last album. So this makes it even more surprising, that the interest toward our band hasn’t ceased on this side of the border or on the other side (this interview being the best proof for it). I have to answer questions regarding “Loits” almost daily now. Thus, our creative laziness has to and will end soon. We’ll see how the public will react to that.

N.I.: After listening first 2 albums become clear that the lyrics of the band aimed at eradicating historical lies, perhaps especially the so-called Estonian SS Legion? For Estonians own division in the Waffen-SS was something like revolutionary underground?

Loits: Actually, the first CD from Loits “Ei kahetse midagi” tells the tale of an old event that happened in Estonia, a meteorite catastrophe, that has left a mark on many Northern-Europe’s countries mythology and folk religion. This event is also symbolized by the three-legged creature with a wounded knee, which is in the “Loits” logo on the CD cover. However, on the debut CD of “Loits”, are some signs of sympathy toward the Estonian Legion. For example the song title “Sinimäed 1944” or the use of old recruitment-posters on the cover. A revolutionary underground movement would rather be the Forest Brothers (a topic, which is not a stranger to the Ukrainians). Before the Germans reached the Estonian south border in 1941, the Forest Brothers had rid half of Estonia from the reds. Estonians, who wore the German uniform in WWII, should be recognized officially as freedom fighters and a corresponding statement has been made by the Estonian government. As officially as they could, given the situation at that time. Estonia didn’t enter WWII as an independent country, we were occupied by the CCCP by that time. To have a chance in fighting our native enemy with modern equipment, we had no other choice, than to put on the German uniform. When “Loits” started to use this topic, Estonians talked about these soldiers in German uniform rarely and often with a negative tone. When we realized, that this is where the truth resides, there were no doubts that this topic is perfect for the elite natured music-genre, which black metal is. For us this topic really was “revolutionary underground”, where the truth was known only by few. It consumed us fully (to witch every fan, who has held the CD “Vere kutse kohustab”. The attitude toward Estonian Legionnaires has now radically changed. There are numerous books about them, both documental and entertainment movies and series on TV. There was a time, when a day didn’t pass in the media without Estonian Legionnaires being discussed and “Loits” was always on the right spot in the right time – in the middle of the attention from the media. As for today, the Estonian government has declared the Legionnaires to be officially freedom-fighters and seemingly that sealed this topic. I keep thinking sometimes, if it means the same for “Loits”. However, there is still a lot of explaining to do beyond our border and the combination of black-metal and German uniform is provocative. Loits is fine with that.

"Loits" – Tõelised Kuningad

N.I.: Last "Must Album" impresses with its nationalist decadence. Do you like frontman and songwriter Loits you describe the music? Who created it and for what purpose?

Loits: As a songwriter my role in creating “Must album” was close to nothing. On the full length CD is only one of my written songs, which according to my opinion, is the weakest of them. The songs on “Ei kahetse midagi” are mostly written by me and “Vere kutse kohustab” is the equal sum from the works of me, M. Divine and W. Gates. My role back then was rather to hold the machine working and together. In the studio, I tried finding the best words in a hurry and singing them in. Later, I was charged with putting the whole concept together into a whole.  The mentioned album has a weird genesis story whole together: we went into the studio without having worked on any of our new songs together. Everyone brought their ideas and everything was put together in the studio step by step. I’m still pleasantly surprised how well this CD sounds and what a grand whole it makes – despite everything. If I would have to introduce this CD to someone, who hasn’t seen or heard it, I’d say it is like an old photo album left behind by your grandparents, where aside the photos also the happiness and even the tragedy of a small nation is preserved forever. On one hand the nostalgia and life-force, on the other hand sadness and exhausted anger.

N.I.: Modern Estonia takes your music? You do not feel the hand of state censorship or ban on concerts?

Loits: The state power has no issues with “Loits”, but there are signs, that they take interest in us occasionally. It is normal, that radicals are watched, but “Loits” has nothing illegal or extreme radical activities besides our music. So the state organs are doing the job they were meant to do. I have heard somewhere, that even among the government of Estonia are some “Loits” fans. The former prime minister of Estonia and the current chairman of Estonian Bank’s advisers Mart Laar has even positively commented on “Loits” in the Estonian media. In addition, we can always rely on the support from our local media (both public and private sectors). If we have a good piece of news, it will be shown in the media accordingly. A good example here is the Estonian national channel ETV, which chose “Loits” music video “Haavad uulitsal” to be the all time best music video made in Estonia.

N.I.: In Ukraine too many right-wing rock groups, including ours Sokyra Peruna, Seytar, Komu Vnyz, Shyroky Lan, but in our country authority trying to offset the fret activities of these groups advancing Russian-pop and Blatnjak-chanson. As in Estonia combat this?

Loits: It seems like we live in very different communities. Music originating from Russia (including mainstream music) gets little to no air time in our media. Maybe even too little. Of course we have Russian radio-stations, newspapers and TV-shows, but the audience for those is trivial. The Estonians and the Russian-speaking minorities live here like in parallel universes. The minorities are often under the grasp of Russian media and they tend to use it to their advantage. On the musical field in Estonia there is a healthy balance between the western and local music. The ERR channels promote the local artists (which really is their job), but generally the regulation is similar to economy – offer and demand. I haven’t heard about the bands that you mentioned and I don’t know their background, but if their logo has a swastika or sickle and hammer embedded in them, then the government has to pay attention to those bands in particular. A whole other thing is when they are forbidden to perform or play altogether. This is a sign of totalitarianism.

"Loits" – Kodu

N.I.: And the last question. How do you see the future of your band and Estonia in general?

Loits: The EU begins to resemble the old CCCP more and more – the union of countries. This doesn’t mean anything good for such a small country and its people. I hope that the EU doesn’t live very long. Even worse would be to get in Russia's area of influence (As it has happened with Ukraine). Estonia can only have a bright future as an independent country. “Loits”, however, is close to ending its creative break. Just wait and see what happens.

Interviewed by Denis Kovaljov

На захисті Естонії

На постсовєцькому просторі про події листопада 1939 р. – серпня 1940 р. у Фінляндії та Естонії відомо дуже мало – не більше ніж "Зимова війна" СРСР і Фінляндії та оксамитова про радянська революція в Естонії. Нажаль, більшість істориків України, а тим паче Росії та її сателітів – Білорусі та Казахстану, не зважають на те, що протягом вказаного вище періоду у Фінляндії та Естонії нації боролись за самовиживання, самостійність та незалежність власних держав проти червоної московської комуни.

   Однак де взятись розумним, якщо при владі дурні, або ще гірше – блатні кримінальні холуї?!

   Та як би там не було… Відгриміла "Зимова війна" і совкові потуги з непокірної Фінляндії переключились на більш маленькі та вразливі прибалтійські самостійні Естонську, Латвійську та Литовську республіки. Й. Сталін з партійної номенклатурою у московському Кремлі готували, зокрема для Естонії безболісну та беззбройну оксамитову революцію. Мета була проста – до влади замість демократичного пронаціоналістичного уряду Ю. Улуотса мали прийти маріонетки з нещодавно забороненої Комуністичної партії Естонії.

   7 червня 1939 р. в Берліні міністром закордонних справ Естонії К. Сельтером і райхсміністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом було підписано "Договір про ненапад між Німеччиною та Естонією".

   Пізніше, 23 серпня 1939 р. в Москві було підписано "Договір про ненапад між Німеччиною і СРСР", секретним додатковим протоколом до якого були розмежовані сфери обопільних інтересів СРСР і Німеччини у Східній Європі. При цьому Естонія була віднесена до сфери інтересів СРСР.

  Як відголоском пакту Молотова-Ріббентропа, 28 вересня 1939 р. в Москві став підписаний "Пакт про взаємодопомогу між СРСР та Естонською Республікою", за яким СРСР одержав у своє розпорядження кілька військово-морських баз на естонській території на південному узбережжі Фінської затоки.

 Після неоднозначної псевдоперемоги у "Зимовій війні" московський уряд більшовиків знов повернувся до Естонії. 4-7 червня 1940 р. війська Білоруського Особливого, Калінінського і Прибалтійського військових округів були підняті за тривогою і під виглядом навчань почали зосереджуватись у кордону з прибалтійськими державами, одночасно в стан бойової готовності були приведені радянські гарнізони в Естонії.

 9 червня 1940 р. нарком оборони СРСР С. Тимошенко направив командувачу Червонопрапорним Балтійським флотом В. Трібуцу цілком таємну директиву №02622, в якій зазначалось, що 12 червня 1940 р. флот СРСР повинен забезпечити блокаду Естонії (як і решти країн Прибалтики) з моря і не дати Фінляндії та Швеції прийти на можливу допомогу. Також наказувалось забезпечити блокування повітряного сполучення і проведення операцій з висадки десанту СРСР в Таллінні і Палдіскі. З 9 на 10 червня 1940 р. в Ленінграді був зданий в друк "Короткий російсько-естонський військовий розмовник", тематика якого зводилася до лексики опитування полоненого, перебіжчика або місцевого жителя командиром РСЧА.

   16 червня 1940 р. в "Заяві уряду СРСР до уряду Естонії" естонська сторона була звинувачена у невиконанні "Пакту про взаємодопомогу" і їй було запропоновано невідкладно сформувати в Естонії лояльний до більшовиків уряд, а також, щоб було негайно забезпечено вільний пропуск на територію Естонії радянських військових частин для можливості здійснення "Пакту про взаємодопомогу".

  О 10 годині ранку 21 червня 1940 р. у Таллінні розпочався мітинг на площі Свободи. Мітингувальники тримали в руках плакати з написами: «Вимагаємо створення уряду, який би чесно виконувало договори, укладені з Радянським Союзом!» і «Вимагаємо робочим роботу, хліба і свободи!». Кількість мітингувальників складала до 5000 осіб, серед яких більшість складали робочі радянських військових баз і громадяни СРСР. Також на площі були присутні радянські військові підрозділи. З промовою виступили представник профспілок О. Пярн і представник радянської армії. Після закінчення виступу проспівали "Інтернаціонал".

  Однак мирно звалити легітимний уряд Пятса-Лайдонера-Улуотса більшовицьким зайдам не вдалось. Частина демонстрантів, у супроводі радянських броньовиків, попрямувала від площі Свободи до центральної в'язниці Таллінна, де окрім 27 політичних, було звільнено 274 кримінальні в’язні. До вечора 21 червня 1940 р. колона демонстрантів повернулася на площу Тоомпеа біля талліннської ратуші, де на головній вежі Естонії – Довгий Герман – був знятий державний синьо-чорно-білий прапор Естонії і вивішено червоне ганчір’я. Близько опівночі по радіо було оголошено склад нового маріонеткового уряду на чолі з комуністом Й. Барбарусом.

  Вніч з 21 на 22 червня 1940 р. в Таллінні, Палдіскі та Маарду розпочались запеклі бої захисників естонської незалежності та колишнього уряду проти радянських військових частин і загонів естонського союзу трудівників. Члени добровольчої воєнізованої організації "Союз оборони Естонії" (ест. Kaitseliit) почали проводити арешти комуністів та радянських нелегалів. Почалась організована з-за кордону несанкціонована громадянська війна.

Пісня естонського гурту Loits присвячена Soomepoisid

   Вже на ранок 23 червня 1940 р. про примусове призначення комуністичного уряду і початок масових збройних протестів у Таллінні, Палдіскі та Маарду знали не тільки громадяни Естонської Республіки, але й уряди сусідніх країн – СРСР, Фінляндії, Латвії та Швеції. Повітові дружини "Союзу оборони Естонії" у Нарві, Тарту, Пярну, Курессааре, Гаапсалу, Пайде, Петсері і Кярдлі почали захоплювати відділи поліції та муніципалітети аби не допустити до влади прорадянські сили. Однак на більшості території Естонії, де стояли багатотисячні озброєні загони РСЧА (повіт Іда-Вірумаа з Нарвою, повіт Сааремаа з Курессааре, повіт Гіюмаа з Кярдлою, повіт Гар’юмаа з Таллінном, повіт Пилвамаа, повіт Вирумаа та повіт Петсерімаа з Петсері) дії естонських борців за незалежність були зведені нанівець кількома сотнями пострілів з гвинтівок Мосіна. Прикордонні повіти вже належали совєцьким зайдам та оскаженілій голоті.

  Тим часом решта повітів ще вільної від червоних окупантів та їх помічників Естонії чинила опір більшовицькій комуні. Протягом 24-28 червня 1940 р. у Тарту, Пярну, Вільянді, Гаапсалу, Валзі, Раквере та Йиґеві місцева влада перейшла до рук активістів "Союзу оборони Естонії". У Таллінні та його передмістях колишні представники "Естонського союзу учасників Визвольної війни" (ест. Eesti Vabadussõjalaste liikumine) захищали північно-східні райони міста – південне узбережжя Фінської затоки – Віімсі, Уускюла, Піріта, Мууґа та Маарду. У ці портові райони нова "червона" влада Естонії не лізла, так як головним завданням уряду Й. Барбаруса було організувати вибори до парламенту, аби остаточно легітимізувати радянізацію маленької прибалтійської країни. Тому воєнізовані загони червоних облаштовувались у Таллінні та Палдіскі – морських воротах Естонії.

   Пам’ятаючи звірині пазурі більшовицької Москви на допомогу естонських братам 30 червня 1940 р. вирушили фінські добровольці, які хотіли зупинити червону наволоч і тут, у невеличкій прибалтійські країні. Зранку 1 липня 1940 р. з західного порту в Гельсінкі вийшов пасажирський паром у напрямку південного узбережжя фінської затоки. Пасажирами парому були 480 перевдягнутих у цивільне активісти фінського "Корпусу самооборони" (фин. Suojeluskunta) та 70 членів молодіжної націоналістичної організації "Синьо-чорні сорочки" (фін. Sinimustat/Mustapaidat), які мали при собі валізи з військово-польовим вбранням та легкою зброєю  – пістолет "Лагті L-35" (фін. Lahti L-35) і радянський трофей – ручна осколкова граната Ф-1.57-Г-721. Паром з фінськими добровольцями досяг Таллінна за 6 годин.

  Так повелось, що естонські історики завжди називали своїх добровольців, яки приймали участь у війнах на боці Фінляндії – "фінськими хлопцями" (ест. Soomepoisid). Цього разу, десант фінських добровольців, який приєднався до боротьби з червоними окупантами в Таллінні утворив батальйон, якому лідер "Союзу оборони Естонії" Й. Орасмаа дав назву Soomepoisid I. pataljon за те, що тепер фіни допомагають естонцям відвойовувати незалежність.

 Батальйон фінських добровольців по прибуттю парому в порт Таллінна зустрів шалений опір загонів РСЧА, що охороняли порт, які вже знали через свою розвідки про дії фінів. На допомогу фінам підоспіли активісти "Союзу оборони Естонії", які до цього не мали змогу активно битись в центрі Таллінна. Фіни та естонці намагались відбити атаки вояків РСЧА, які вже подали сигнал на радянську військово-морську базу в Палдіскі. На ранок 2 липня до Таллінна увійшов 3-х тисячний стрілкові-винищувальний полк РСЧА, який одразу почав трощити бакалійні та продуктові кооперації навколо талліннського порту аби не дати об’єднаним фінсько-естонським загонам запастись фуражем та відступити.

   В подіях кінця червня – початку липня 1940 р. жодна політична партія Естонії та навіть уряд і президент участі не брали – всі вони спостерігали, чи подужає більшовицька каральна машина національний опір естонців. Нажаль, саме через спостерігання за подіями, збройний масовий опір окупанту почав згасати. В ніч з 3 на 4 липня 1940 р. прикордонні частини РСЧА, які донедавна здобули Нарву та Петсері, увійшли в Тарту, Раквере, Гаапсалу, Вільянді, Йиґеву та Пярну. Націоналістична влада, яку утримували в цих містах представники "Союзу оборони Естонії" перейшла до червоних. Близько 3 тис. націоналістів та тих, хто їм співчував, було відправлено до прикордонної в’язниці у Яанілінн.

 Залишились непокірними тільки кілька охоплених національним повстанням районів Таллінна і повітові міста Рапла та Пайде. Головні бої жовнірів Soomepoisid I. pataljon відбувались 2, 3 та 4 липня 1940 р. у талліннських припортових районах Каламая, Коплі, Кар’ямаа та Палйясааре. Тут фінські добровольці та естонські загони "Союзу оборони Естонії" мали знищити паливні доки, які використовували радянські військові судна. Командири РСЧА зігнали на захисні барикади в доки багато беззбройних робітників талліннського порту, позаду них мали стояти вишколені в зимових боях з Фінляндією бійці РСЧА.

   Бої були не рівні. На ранок 4 липня 1940 р. “червоний” прем’єр-міністр Естонії Й. Барбарус дав наказ поліції Таллінна та військовим частинам естонської армії, яка базувалась в Маарду дати відсіч інтервентам та “фашистським” контреволюцінерам. Протягом дня у портових районах Коплі, Кар’ямаа та Каламая було знищено до 500 націоналістів та 300 фінських добровольців, захоплено в полон 150 активістів "Союзу оборони Естонії" та 45 фінських добровольці. Залишились непокірними лиш 200 націоналістів та фінських добровольці в районі Палйясааре, які тримали оборону району до ранку 5 липня 1940 р.

  А вже на ранок 5 липня 1940 р. президент К. Пятс нарешті виступив з заявою, яка засуджувала дії активістів "Союзу оборони Естонії" та фінських “інтервентів”. Крім того президентом Естонії було підписано "Указ про проведення позачергових виборів до Державної думи Естонії (ест. Riigivolikogu) та про формування нового складу Державної ради (ест. Riiginõukogu)", а також віддав наказ уряду про вжиття необхідних заходів для забезпечення прискореної організації проведення виборів та ліквідації націоналістичних заколотів у Таллінні, Раплі та Пайде. В ніч з 5 на 6 липня 1940 р. близько 100 активістів "Союзу оборони Естонії" та 50 фінських добровольців були вимушені сісти на човни і відплисти по інший бік Фінської затоки.

 14-15 липня 1940 р. було проведено позачергові парламентські вибори на однопартійній основі. У бюлетенях були лише прорадянські кандидати. Обраний таким чином парламент рішенням від 21 липня 1940 р. проголосив Естонську Радянську Соціалістичну Республіку. А 22 липня 1940 р. депутати обох палат естонського про радянського парламенту виступили із заявою про прийняття ЕРСР до складу СРСР. 6 серпня 1940 р. ЕРСР була включена до складу СРСР. Заарештовані заколотники-націоналісти, активісти "Союзу оборони Естонії", та фінські добровольці одразу ж були вивезені з території ЕРСР до РРФСР. Подальша їх доля на сьогодні не відома.

  Але факт залишається фактом – фіни завжди намагались побороти червону більшовицьку московську гідру, як у себе вдома у 1918-1921 рр. чи у 1939-1940 рр., так і у сусідів естонців. Сьогодні на лісовому цвинтарі в Таллінні кожен відвідувач може побачити гранітну стелу, над могилою захисників естонської незалежності 1940 р., серед яких є й імена фінських добровольців, жовнірів Soomepoisid I. pataljon – так звані "фінські хлопці".

   Вічна слава героям!

Автор – Денис Ковальов