Свого часу, ще до широкомасштабного вторгнення, у західних військово-політичних структурах і ЗМІ тривали жваві дискусії на предмет реакції NATO і її окремих членів на можливу агресію путінської еРеФії щодо країн Балтії. Прагматичні підрахунки військових експертів і аналітиків загалом зводилися до того, що загрози та непередбачувані наслідки є надто великими, аби йти на пряму конфронтацію з РФ. Загроза ядерної війни мала бути стримуючим чинником від негайного застосування 5 статті NATO.
На тлі московсько-української війни ця давня дискусія («Чи варто вмирати солдату NATO за Таллінн?») дещо призабулася. І лише поява "вагнерівців" на кордонах із Польщею, Литвою та Латвією, знову актуалізувала її зміст. Впевнено гарантувати, що еРеФія наважиться на прямий напад на одну з країн NATO (скоріше на Латвію, Естонію або Литву, але не Польщу), звісно, не можна. Хоч вірогідність цього таки надзвичайно висока – зважаючи на путінську манеру підвищувати ставки в патових ситуаціях.
А от в чому можна бути впевненим гарантовано, так це у тому, що в разі путінської агресії NATO, як структура, не надасть дієвої допомоги своїм балтійським членам. 5 статтю будуть довго погоджувати й голосувати, долати вето Мадярщини та Туреччини, висловлювати глибоку стурбованість та погрожувати новими пекельно-фіговими санкціями. Зважаючи ж на розмір території, чисельність населення, обсяг армій і озброєнь, питання щодо суверенітету країн Балтії вирішуватиметься протягом декількох днів. Західні ж Realpolitik і "прагматика" може хіба що запропонувати гвинтокрили для евакуації балтійських президентів.
Що країнам Балтії, в разі московської інвазії, може запропонувати Україна? Тут питання не лише військової доцільності, а передусім нашої відповідальності та вдячності країнам, які відзначилися найбільш активною підтримкою нашій державі у найважчі для неї часи. Вони передали нам свою зброю, прийняли наших біженців, виділили найбільшу у відсотковому співвідношення фінансову допомогу, послідовно підтримали всі наші вимоги на дипломатичному рівні.
Тож коли перший вагнерівець чи блакитна панамка ступить на естонську чи латвійську територію Україною має бути негайно задіяний план всеосяжної допомоги нашим найвідданішим союзникам – наш десант має негайно прибути до Таллінна чи Риґи. Тобто, наші війська мають негайно перейти кордони РФ і лукашенківського протекторату з осердям у Мінську, аби перешкодити просуванню московських військ і перерізати їх комунікації. Зважаючи на всі ризики розростання путінської агресії, Україні необхідно якнайшвидше укласти з усіма країнами Балтії, а також із Польщею та Молдовою, двосторонні військово-політичні угоди, які передбачали б наше негайне реагування (впродовж 24 годин), участь контингентів ЗСУ в обороні цих країн і перенесення військових дій безпосередньо на територію агресора, в разі нападу РФ на одного з наших союзників.
Таку ж схему укладання двосторонніх угод варто запропонувати й іншим країнам, які ще пам’ятають, що таке союзницькі зобов’язання, справжня солідарність та верховенство міжнародного права: Фінляндія та Швеція могли б стати гарантами безпеки Естонії та Латвії; Польща укласти відповідну угоду з Литовою; Чехія з Польщею; Румунія з Молдовою; Велика Британія з усіма цими країнами. На місці ялового NATO має постати новий дієвий військово-політичний союз, який справді буде про взаємопідтримку, відповідальність і цінності, а не про цинізм, "реальну політику" та "прагматику". Україна має бути рушієм цих процесів і їх натхненником, оскільки наш приклад має закласти основи в нові принципи міжнародних відносин, у яких замість егоїстичних розрахунків і хворобливої меркантильності важитимуть взаємодопомога, справедливість, солідарність та дієве співчуття.
Автор – Олег Однороженко
Немає коментарів:
Дописати коментар