неділя, 15 травня 2022 р.

Відчуття Вітчизни

У цю пору травичка на дворах виглядає настільки зеленою, наче її додатково фарбують. Рівна, немов її підстригає професійний садівник з детективів Аґати Кристі. Таким чином, навіть у тих дворах, де б, здавалося, запущене хазяйство, трава тримається молодцем.
   Мої фаворити – двори без парканів і з охайним інтер'єром і побіленими стінами хат. На щастя, таких чимало. Люди, як на підбір – усміхнені й місцями навіть щасливі.
   Попри напружені обставини, вони будують плани на майбутнє, у магазинах затарюються дай Божé, орють городи, доглядають за худобою. Придніпров'я... Відчувається край аграріїв і так само відчувається, що тут не встигли зловити депресуху сусідів – донецьких.
   Одні дороги німецьких колоністів чого варті. Їх я за простотою душевною кличу німцями-гуґенотами або менонітами; ну, так хочеться. На мій щасливий подив – абсолютна більшість українськомовні; ну, бо степовий діалект, ну, бо південний, ну, бо соковитий коротше і цікавий.
   Вершиною свідомості місцевих жителів стала зустріч біля магазину з бабусею на велосипеді. Перед цим ми з друзями чемно пригостили дітлахів морозивом і закинули їхні чеки. Далі чекали компаньйонів.
   Аж тут ця бабуся. Ми по формі та на вдоволених щах, а вона на велосипеді, усміхається, наближається і видає: «Ну що, хлопці, а ми ж тую Україну розвесéлимо?». Аякже, для того ми й воюємо.

понеділок, 9 травня 2022 р.

Як січеславці майже 70 діб боронять Рубіжне

Колючий дріт зв'язує небо і землю. Згорілі автівки – сучасні трупи промислової війни, що розсіяні краєвидом. Земля обстріляна та посічена кратерами: Східну Україну потрощили обстріли небратнього народу.
   Рубіжне на Луганщині боронить підрозділ "Дніпро-1", один із бійців якого на псевдо "Діма" розповів про поточну ситуацію на фронті. За словами цього 32-річного вояка, котрий став на захист Батьківщини ще весною 2014-го, кінцева мета москалів – створити "сухопутний міст" від кордону РФ до тимчасово окупованого Криму із повним знищенням нашого народу. Тá вже очевидно, що ворог удавиться навіть тією територією, яку поки що контролює.
   «Зараз ми б'ємось за Рубіжне. Це одна з найгарячіших точок зараз. Ми відчайдушно намагаємося втримати місто, але воно близько до Сіверськодонецька і Луганська, тому звичайно важко. Москалі не цураються на нас кидати все, що мають: ракети, артилерію, танки, людей, дрони... Один знайомий хлопець, який двічі був в Афґаністані, сказав, що це схоже на дитячий садок у порівнянні з бойовищем на Сході України. Навіть, якщо вони скинуть ядерну бомбу на Київ, вони не переможуть», – розмірковує під час ворожого обстрілу боєць "Діма".
   Степові краєвиди Донбасу похмурі, де-не-де видніються терикони... Тут, на околиці Рубіжного, зачаївся невеличкий командний пункт у польовому бункері, яким командує досвідчений ветеран Юрій Береза. Довкола входу неквапом простують вояки у зелено-бежевому камуфляжі: хтось сидить і курить, хтось чистить зброю, а хтось майструє бронетехніку, вкриту брудом і кров'ю.
   Колишній політик, відомий тим, що прийшов до парламенту у військовому однострої, є одним із найвідоміших і заслужених бійців України. Сам Юрій Береза на вигляд моцний дядько: у нього велика голова і щира велика посмішка велика, а його руки величезні та жорсткі. Це і не дивно, ними він б'є ворога.
   Комбат "Дніпра-1" згадує, як командував українськими силами у битві за Іловайськ. У ній загинуло багато його побратимів – катастрофі, в якій Юрій Береза ​​звинувачував експрезидента Петра Порошенка. Він сповнений люті, коли згадує ті трагічні події, а затим починає говорити про свого кумира Джона Маккейна. З ним комбат приятелював до раптової смерті американського сенатора від хвороби.
   Юрій Береза має власні – неприкрашені – думки про війну: «Коли я був у совєцькій армії, то багато москалів тоді мені казали, що вони підкорять нас, "бісових бандерівців". Я знав, що нам доведеться боротися з цими проклятими педофілами. У 2014 році я знав усіма фібрами, що буде війна, тому що Україна, як Ізраїль, оточена. Тоді під час спілкування з Петром Порошенком як попередив: це тільки початок; ми повинні мілітаризувати суспільство; всім потрібно озброюватися. Але мене не почули й ось маємо... Подивіться, нині ми своєю кров'ю стоїмо за західні цінності. Чим більше ви зосереджуєтеся на нас, тим більше ми ламаємо хребет телевізору, пресі, туманному розуму – всього цього колективного Путіна всередині москалів».
   Сонце вже сіло за небосхил, а це означає, що ніч буде освітлена смертельною загравою від ворожих обстрілів. Бійці "Дніпра-1" розходяться по позиціях, командир лишається у штабі керувати обороною зайнятих рубежів. За ними простягається "нічийна земля", над якою з вранішніми променями лунатимуть слова Тараса Шевченка, ніби прикликаючи дух Великого Кобзаря допомагати боронити рідний край від загарбника.
За матеріалами "UnHerd"

субота, 7 травня 2022 р.

"Кишеньковий ананас" Кремля з Бразилії вимагає капітуляції України

76-річний "abacaxi brasileiro" зі штату Пернамбуку має намір повернутися у президентське крісло у Палаці Планалту. Йдеться про засудженого за корупцію відвертого неомарксиста і поплічника кремлівського бункерного щура з Бразилії Луїза Інасіу Лилу да Силву. Ця істота вишкірилася на Україну, забуваючи, що серед його потенційних виборців цілком можуть бути етнічні українці.
   Кампанія-2022 за океаном у самому розпалі й вона б лишилася непомітною у нас, якби не скандальна заява експрезидента (обіймав посаду у 2003-2011 рр.). У намаганні вислужитися перед своїм давнім партнером із Москви (Лула з Пуйлом знайомі ще з часу розпаду СССР, їх пов'язує один ідейний стрижень – потяг до химерних лівацьких утопій), старий-новий кандидат взявся нападати на нового суб'єкта міжнародної політики. Головний конкурент чинного бразильського лідера Жаїра Мессіаша Болсонару переконаний, що цим догодить Кремлю, який позичить кілька мільйонів ненависних американських доларів для зомбування електорату.
   Так от, у чому суть проблеми? Лула да Силва поспілкувався з журналістами авторитетного видання "Time", на шпальтах і обкладинці якого наче суддя виніс вирок Володимиру Зеленському. Сеньйор ананас (як кличуть його критики  з правоконсервативного табору) відверто заявив, що Президент України (увага!) – «відповідальний за війну, не менше, а може навіть більше за Путіна».
   І на цьому провідник бразильських неомарксистів не спиняється. Лула да Силва називає Зеленський «пихатим і самозакоханим комедіантом (десь ми вже таке чули!), який вважає себе королем "Coca-Cola", замість того щоби вести перемовини про негайне припинення війни». Ініціатора, організатора та виконавця бійні в Україні, сеньйор ананас, звісно, не вказує.
   Президент України, на думку Лули да Сілви, мав би не виступати у парламентах інших країн світу, не просити зброю для захисту від агресора, а домовлятися на умовах Кремля, який нібито пропонує мир. Далі буде невеличкий уривок із великого "словесного посліду" цього пропутінського бразильського політика, який не палає бажанням іти на пенсію:
   «Я критично ставлюся до позиції, яку зайняв Зеленський. Він міг би попрацювати більше, щоби менше людей гинуло у цій непотрібній нікому війні. Іноді я дивлюся, як Президент України виступає з екранів перед депутатами різних держав, отримує овації, наче він не президент, а досі актор, розумієте? У цій війні Зеленський має таку саму відповідальність, як Путін. Вони рівні, вони винні. Скажімо, як Саддам Хусейн і Джордж Буш-молодший обидва винні у розв'язанні війни в Іраку. Я переконаний, Зеленський хотів війни. Якби він не хотів війни, він би домовлявся за будь-що. Але я думаю, що тепер ніхто не прагне сприяти миру. Люди заохочують ненависть до Путіна. Це не вирішить конфлікту. Нам потрібно заохочувати домовленість між Москвою та Києвом. Однак західні країни, а особливо США, мають іншу думку. Вони підбадьорюють цього хлопця [Зеленського] і він продовжує думати, що він найкращий. Це не так. Якби я зараз був президентом [Бразилії], то серйозно поговорив би з ним. Я б сказав йому наступне: – "Агов, чоловіче, ти хороший артист, ти хороший комік, але нам не потрібна війна, щоб ти з'явився і підкорив весь світ своєю посмішкою, це зайве". І передай Путіну: "Гей, Путіне, у тебе багато зброї, але тобі не потрібно застосувати зброю проти України, мирімося". Ось, що я б сказав».
   Фактично, недокандидат у президенти Бразилії вирішив знову осідлати улюблену тематику всіх ліваків – пацифізм. При цьому, Лула да Силва у "найкращих традиціях" всіх, хто "за мир", вперто не хоче визнавати призвідником війни московитів із їхнім Пуйлом. Але повсякчас і де тільки може покладає вину ще й на жертву, тобто нас із вами, шановні українці.
   До речі, ледве не забув, цей 76-річний "abacaxi brasileiro" став першим політиком своєї країни, який висловився публічно з приводу кремлівської агресії. Натомість пан Болсонару поки стабільно відмовчується й уникає будь-яких розмов на цю тему. Як і його син Едуарду, котрий торік відвідав Київ із робочим візитом і навіть заприятелював із депутатом від "Слуги народу" Святославом Юрашем, але це, очевидно, не посприяло нашій з вами справі.
   І на останок про європейських партнерів бразильського неомарксиста. Вірніше у нього він один, але найліпший – Олаф Шольц. Бувши пересічним партійцем, німецький соціал-демократ брав участь у налагодженні двосторонніх відносин із заокеанськими "єдиновірцями", розповідав їм про практику узаконення одностатевих "шлюбів" і запровадження криміналізації за порушення прав представників ЛҐБТ-спільноти, а нині вже як канцлер намагається всидіти на кількох стільцях одночасно, не даючи Україні необхідну зброю напряму, але через Нідерланди, ну, з ким не буває.
   Що ж, побажаємо Лулі да Силві з тріском пограти цьогорічні президентські перегони, а Болсонару нарешті схаменутися й обрати правильну сторону. Оскільки мовчання, переконаний, гратиме проти нього. Українці Бразилії, останнє слово за вами!

вівторок, 3 травня 2022 р.

Відлуння Зимової війни у Слобожанських лісах

Наприкінці листопада 1939 р. совєцькі загарбники, серед армійських загонів яких перебували етнічні українці, вдерлися у незалежну Суомі. 105 днів фінляндці героїчно стримували ворожу навалу, завдавши значних втрат у живій силі та військовій техніці. Вже у лютому 1940 р. до Гельсинкі прибув холодноярський отаман Юрій Горліс-Горський, який ініціював створення добровольчого підрозділу з  полонених українців, але знатне бойовище добігало свого кінця й начистити пики більшовикам вони не встигли.
   Тепер, 83 роки по тому, нащадки ветеранів Маннергеймового вояцтва стоять пліч-о-пліч із нащадками, ймовірно, тих українців, які волею долі опинилися у засніженому Озерному краї Суомі. Невеличкий загін фінських добровольців воює з українцями проти спільного ворога зі Сходу, знову. Деякі з них навіть наважуються викладати фотозвіти зі своїх полювань на московитів у соціальні мережі, як-от 30-річний боєць Ральф Сірен; він командує чотою, зібраною з його земляків у складі Інтернаціонального леґіону територіяльної оборони України.
   Молодий доброволець родом із Кіркконуммі, але тривалий час живе у Нідерландах. На початку березня 2022 р. він вирушив до України, щоби допомогти нашій нації чинити спротив московитській аґресії. Власне крім українців і фінів, його братами по зброї (фін. Aseveljet) – норвежці та американці з бойовим досвідом.
   «Щиро кажучи, я симпатизую українцям. Цілком зрозуміло, що Московія чинить неправильно, і тут великий проти маленького, якщо хочете, як Ґоліат проти Давида. Це та сама ситуація, що була у Фінляндії під час Зимової війни, і тоді нам майже ніхто не допомагав», – стверджує Ральф Сірен.
   30-річний уродженець Суомі певен і переконує інших у тому, що нині настав час як ніколи допомагати Україні всіма наявними засобами (від санкцій до озброєння). Хтозна, можливо це своєрідний особистий борг чи відплата за події Другої світової війни на фінській землі, щільно окроплену також і українською кров'ю. Тоді, як і зараз, точиться борня цивілізації з варварством, боротьба за нашу і вашу, шановні сусіди-європейці, свободу!
За матеріалами "Ilta-Sanomat"

неділя, 1 травня 2022 р.

Маріуполю жити, Україні перемагати

Пам'ятаєте оцю фразу: «Кожен із нас – Президент»? Так от, я – президент країни, яка вмирає. Вона вмирає раз за разом. Ви кажете, Україна житиме вічно, і ви праві. Але я – президент країни, яка вмирає.
   Я хочу назвати вам її на ім'я, та моя країна має кілька імен, крім основного. Це імена її героїв, чоловіків і жінок. Я люблю свою країну, так само як і їх, бо вони і є моя країна. Вони її складові, невіддільні частини. Раніше я думала, що це території, але сука... це завжди були вони!
   Я не впізнаю свою країну без них. Я не впізнáю квітучі вишні, річки та гори. І Азовське море – воно вже ніяке не Азовське було б... Стає не таке чуже мені. Я досі не можу писати про друзів, а позивні застрягають у горлі, пальці не хочуть друкувати.
   Це дивно, та я їх досі бачу. Вже звикла нікого не гукати, принаймні. Всім важко. Мені буває легше все ще бачити їх іноді. Та все ж, я – Президент, який втрачає свою країну з кожною смертю.
   І я не знаю, що відчуває той самий, наш головний Президент. Це питання не для того, аби ви писали тут щось погане. Або політичне. Або... не знаю, бо я справді не знаю. Чи він відчуває, що теж щоразу втрачає цілу країну, коли гине хтось із них.

субота, 26 лютого 2022 р.

Москаль чиститиме чоботи українцеві

Минав новий день останньої битви добра і зла. Сили темряви всю ніч намагалися взяти першопрестольний Київ. Але замість того, щоби розвіяти свій богохульний стяг на вулиці Банковій, підбили багатоповерхівку.
   Глашатай орди на пару зі зрадником чеченського народу продовжують заявляти, що "ніяких втрат сили зла не несуть". Отже, матері загиблих окупантів, запам'ятайте, що для юди ваші діти – не втрата. Головний ординець сам зневірився у цій "спецоперації" та звільнив свого очільника Генштабу (горіти їм всім у пеклі).
   Орки з Московії нахабно брешуть, кажучи що "не будуть вбивати мирне населення", а насправді ж відкрито і прицільно розстрілюють цивільні автомобілі, нищать інфраструктуру, будівлі... Відбувається новий спланований геноцид українського народу загарбниками зі Сходу. Проте здаватися на поталу ворогу ніхто з нас не збирається.
   Наші воїни знищують ординців тисячами. Воїни з лав ЗСУ, НГУ, СБУ, МВС і ТрО нищать їхню стару техніку, для якої навіть уже закінчився бензин. Чорти бігають по тимчасово загарбаним територіям, вимагаючи у наших земляків припасів.
   Першопрестольний град Київ перетворився на справжню фортецю, де з кожного вікна на чортів із білокам'яного болота чекає як не кулемет, то гвинтівка чи коктейль. Божественні кузні не встигають екіпірувати всіх охочих стати до боротьби. Наші люди масово йдуть до лав війська, без повісток, без нічого; навіть з голими руками, заряджені духом намагаються зупинити ворожий транспорт.
   Орда боїться визнати високоморальність українського війська, вони кажуть, що українців ведуть у бій "загородзагони нацистів". Вони посилають своїх диверсантів, вербують їх серед українців. Але ми вже оголосили полювання на зрадників і колаборантів, помста буде смертельною!
   Ще багато чого потрібно зробити: ліквідувати всіх чортів на українській землі, зачистити тил та повернути всі загарбані історичні землі священної Руси – України! А далі... йти визвольним походом на московський Кремль, аби знищити цей огидний Мордор на землі. Слава Україні!
За матеріалами часопису "Гетьманат"

субота, 19 лютого 2022 р.

Український націоналізм у добу штучного інтелекту

Український націоналізм, як втілення волі до життя української нації, не може оминати проблем, що перед нами ставить епоха постмодерну. При чому це стосується, як питань давно назрілих, так і тих, з якими українському суспільству ще доведеться стикнутися. До проблем такого штибу, належить зокрема й тема, яка донині практично не підіймається в загальнонаціональному та, зокрема, націоналістичному дискурсі.
   Це проблема штучного інтелекту! Перше, що варто було б відмітити в цьому питанні – це особливості самого виклику, який невдовзі постане перед нашим суспільством. Головною з них є той факт, що нова стадія науково-технічного прогресу, якою, безумовно, є створення штучного інтелекту (нехай поки у не надто досконалій формі), цілковито відрізняється від попередніх. Якщо попередні стадії передбачали перш за все спрощення роботи для працівників на виробництвах (а в пізніші часи майже повну їх заміну), не зазіхаючи на творчу сферу. То новий етап науково-технічної революції цілком здатний розширити свій вплив і на царину немеханічної творчої (креативної) діяльності людини.
   Вже зараз штучний інтелект цілком здатний створювати власні музичні композиції, малювати фотореалістичні відеоролики з людьми чи пейзажами (вигаданими або реальними) та вести цілком оригінальні бесіди з живою людиною. Що вже казати про більш практичні речі як то аналіз ринку, створення економічних прогнозів та планів з оптимізації виробництва. За кілька десятиліть ми вже станемо свідками, як творча сфера, яка раніше не підлягала машинізації, потребуючи обов'язкової присутності людини, скоротиться до вкрай незначних розмірів, поступившись місцем більш раціональному комп'ютеру. Скоріше за все ми побачимо масове скорочення кількості спеціалістів, що традиційно відповідають за створення так званого "м'якого продукту" (англ. software) та інших творчих професій, на зміну яким прийдуть спеціалісти з підтримки "жорсткого продукту" (англ. hardware). Загалом же людина поступово витіснятиметься з діяльності великого бізнесу, котрий буде локомотивом масового запровадження систем штучного інтелекту.
   Другим важливим моментом, який варто було б відмітити, є те, що попри залякування, які часто зустрічаються в сучасній масовій культурі, щодо поступової повної заміни машинами людини в цілому житті, а не тільки в питаннях економіки, як це було описано вище, загроза подібних суспільних перетворень (а вірніш знищення органічного суспільства) є абсолютно надуманою. За своєю природою штучний інтелект створюється для вирішення завдань в одній-єдиній, чітко визначеній галузі. Через що він не може бути настільки ж універсальним і адаптивним як людина.
   То які ж загрози несе у собі штучний інтелект і якими мають бути відповіді на них з боку здорового національного суспільства? – А ось які:
   1) Моральне питання. Внаслідок поступового наступу штучного інтелекту у все нових сферах життя людини обов’язково постане питання про роль самої людини у суспільстві, результатом чого стане поява руху так званих техноборців, який свого часу описав і розкритикував у своїй праці "Правда" ідеолог українського націоналізму Юліян Вассиян. На його думку, бувши плодом людської творчості, будь-яка технологія є втіленням людського духу, через що навмисне знищення технологій, мотивоване виключно хворобливим страхом перед ними, призводитиме виключно до занепаду суспільства, яке підсвідомо сприйматиме це як акт самознищення. Будь-які питання моралі в суспільстві, й означена проблема зокрема, знаходять свої відповіді в появі в суспільстві моральних авторитетів, котрі силою свого життєвого досвіду, творчості й авторитету загалом задають напрям для становлення або розкладу духовного здоров’я нації. Цими дороговказними зорями на національному небозводі є національна еліта, авангардом якої мають бути здорові націоналістичні сили. Сили, які власним прикладом і авторитетом відвертатимуть націю від деструктивних тенденцій та впливів.
   2) Економічне питання. Як відомо, націоналізм – це імунітет нації. Себто здатність національного організму тяжіти до здорового стану, який є органічно нормальним для суспільства. Це правило є основою націоналістичного світогляду. І саме воно є відповіддю на ті виклики, що ставить перед економікою технологія штучного інтелекту. Відповідно до української національної традиції основні виробничі сили завжди концентрувались в межах окремих приватних господарств, а не у великих компаніях чи чималих виробництвах. Це знайшло своє відбиття у працях ідеологів українського націоналізму Дмитра Мирона-"Орлика", Миколи Сціборського та Ярослава Стецька, в яких автори описували лад майбутньої УССД. У цьому ми знаходимо шлях до подолання економічних викликів, що перед нами постають.
   Зменшення долі людини у великому бізнесі може бути компенсовано розвитком малого й середнього підприємства, що з економічних причин не можуть дозволити використання штучного інтелекту у своїй діяльності. Це стосується, зокрема домашнього виробництва, де вкрай не рентабельне широко застосовувати системи штучного інтелекту або інші високі технології. Подібний перерозподіл праці займе багато часу і вимагатиме активного втручання держави, яка таким чином матиме значну вагу в економіці та ставатиме на своє місце в націонал-традиціоналістичній концепції держави, сповідуваної ідеологами українського націоналізму. А відповідно буде цілком органічним і абсолютно оптимальним як для українського громадянства, так і для майбутнього Української Держави в цілому.
   Крім вищезгаданих питань проблема штучного інтелекту має ще вкрай багато граней, таких як: застосування у воєнних цілях, духовно-релігійне сприйняття, використання з метою порушення закону, тощо. Усі ці грані мають бути глибоко досліджені націоналістичною думкою та проаналізовані відповідно до національної традиції, аби бути готовими до викликів, що їх невдовзі поставить перед Україною постмодерний світ.

понеділок, 14 лютого 2022 р.

Медійні ресурси як засоби масової пропаґанди

Доволі часто чуємо, що сучасна глобалізована доба несе людству різні небачені досі загрози. Нас лякають штучним інтелектом, який у разі своєї появи, без аргументовано зробить населення планети Земля своїми рабами. Нам втовкмачують, що сьогодні свобода не варта за те, щоб за неї боротися, бо безпека від тероризму важливіша за право особистості висловлювати свої думки, сповідувати власну релігію та відстоювати зі зброєю у руках Богом дані життя, гідність та волю.
   Якщо в стародавні часи людей контролювали через забобони та стереотипи, що передаються з покоління в покоління, то зараз основний інструмент управління працьовитими людьми — це ЗМІ (преса, ТБ, інформагентства, радіо), кінематограф, інтернет і соціальні мережі. Скажімо, кожен медія-ресурс, чи то шкільна стінгазета або телеканал "1+1", видає тільки ту інформацію й тільки під тим кутом, що диктують його власники. У глобальному світі ХХІ-го ст. ЗМІ, вірніше ЗМП (засоби масової пропаґанди) є інструментом боротьби за владу!
   Сучасні медіа покликані не виражати, а створювати громадську думку; продажні журналісти формують хибні враження, що у світі відбуваються саме ті, а не інші явища, і що світ саме такий, як про нього розповідають нам ЗМП. Від більшості політико-економічних новин правди чекати не варто. У них швидше, замовчать одні факти, але розкажуть про інші, а ще можуть накачати читачів емоціями й описати те, що відбувається так, аби ми це любили або ненавиділи.
   Один зі способів емоційного накачування — це використання ярликів, визначених слів, що виражають суб'єктивне ставлення до якогось об'єктивного явища. Ми живемо у світі вигаданих кимось ярликів, понять, назв, оцінювальних визначень. Як наводиться в класичному прикладі — лісоруб, художник і ботанік побачать в одному і тому ж лісі три різні ліси...
   Ми сприймаємо світ через фільтри переконань і вірувань, які беруться з інформації, яка завжди нас оточує. «Ти — те, що ти читаєш!», — говорить приказка. Деякі держави прагнуть обмежити різноманітність точок зору в публічному інформаційному полі, а громадяни таких країн повинні сприймати однакову інформацію, думати однаково й вірити в одне і теж саме.
   Типовий приклад цьому — суспільство сусідньої з нами РФ. Мешканці цієї країни з двоголовою куркою на багряному паспорті одна велика юрба рабів. Усі вони знаходяться у своїй божевільній реальності, не помічаючи, що за парканом їхнього ГУЛАГу зовсім інший світ, ніж з екранів ТБ.
   Влада РФ прагне сформувати у населення певний світогляд і систему цінностей — хворі точки, натискаючи на які воно буде керувати. Звісно, що у Європі та Україні є прокремлівські сили, які хочуть повторити аналогічний сценарій у власній державі, але поки що це не дуже їм вдається. А між іншим, людина у своїх рішеннях і діях виходить зі свого світогляду. То чому б не скористатись цією можливістю і не сформувати його під своє бачення?..
За матеріалами "Січовика"

вівторок, 8 лютого 2022 р.

"Jobbik": мадярські кишенькові радикали ґлобалістів

Політична партія "Рух за кращу Мадярщину" (мадяр. Jobbik Magyarországért Mozgalom), відомий більше за короткою назвою "Jobbik", була колись однією з найбільш праворадикальних сил в Європі. Загони її військово-спортивного крила (мадяр. Magyar Gárda) не раз маршували вулицями Будапешта, погрожуючи сусіднім країнам відібрати "етнічні мадярські землі", зокрема й українське Закарпаття. Однак сьогодні ця партія демонструє зовсім протилежну, до колись декларованої політичної позиції.
   2 роки тому новим лідером руху "Jobbik" обрано етнічного єврея, хоч і похрещеного у католицтво — Пийтера Йокоба. Він оголосив про здійснення докорінних реформ всередині щойно очолюваної ним політичної сили. По-перше, "Jobbik" відмовився від праворадикальної риторики та не буде більше наводити жах на національні меншини (першочергово — циган) у Мадярщині, а по-друге, партія планує брати участь у проєктах, пов'язаних зі вшануванням жертв Голокосту.
   Але справжній поворот руху "Jobbik" у бік центризму, а тепер, вірогідно, вже й лівацтва, розпочався за каденції колишнього лідера Ґабора Вони, що після програшу на останніх парламентських виборах у 2018 р. взагалі пішов з політки. Відверто неонацистська партія втратила довіру виборців за кілька років до того, під час розгортання міграційної кризи в Європі. Керівництво "Jobbik" не змогло (а може і не захотіло) вчасно використати принагідну ситуацію у своїх цілях, чим істотно посилила позиція чинного прем'єр-міністра Віктора Орбана з "Альянсу молодих демократів — Мадярського громадянської спілки" (мадяр. Fiatal Demokraták Szövetsége — Magyar Polgári Szövetség).
   Саме теперішній голова мадярського уряду взяв на озброєння не тільки риторику своїх опонентів, але й жорсткі методи у протидії нелегалам, чим здобув популярність громадськості. Закриття кордонів для мусульманських дивним чином збіглася у часі з кампанією проти мадярсько-американського олігарха єврейського походження Дьордя Шороша. До слова, саме його підозрюють у підкупі керівництва "Jobbik", котре змінило свого лідера на поміркованого лівоцентриста, що буде боротися з антисемітською політикою як всередині партії, так і зовні — з діями Віктора Орбана.
   «Якщо комусь не подобається те, що як робить пан Шорош, то це особиста проблема тієї особи. Відтак будь-які рішення спрямовані на заборону або перешкоджання діяльності благодійних фондів нашого співвітчизника-філантропа слід розцінювати як ганебний антисемітизм, якому не місце у мадярській політиці. Ймовірно, що пан Орбан просто не здатний запропонувати кращі альтернативи», — з промови Йокоба під час вступу на посаду голови партії.
   Наведена цитата нового очільника "Jobbik" може свідчити лише про те, що мадярські неонацисти стали ручними, кишеньковими радикалами глобалістів. Упродовж останніх місяців, навіть попри карантинні обмеження на тлі пандемії коронавірусу, партія Йокоба вже налагодила співпрацю з ліберальною опозицією, щоб у жовтні 2020 р. поборотися за крісло міського голови Будапешта у двобої з висуванцем Орбана. Відтак "Jobbik" тепер перебуває у реальній, а не у бутафорній конфронтації з чинним мадярським урядом, з яким марно намагалася конкурувати упродовж міграційної кризи.
   Рядові ж партійці досі у стані шоку й не можуть осягнути нову для себе дійсність — лідер їхньої політсили єврей-лівоцентрист, якому не болить "Велика Мадярщина". Цьому є логічне пояснення: керівництво партії в особовому складі лишилося статичним, за виключенням кількох представників, а докорінних змін зазнала її політична програма, з якої зникли згадки про посягання на територіальну цілісність країн-сусідів, де проживає чисельна етнічна мадярська спільнота. Стиль і сутність оновленого руху "Jobbik" набуває ознак подібних до тих, що їх в Україні спостерігали під трансформації СНПУ на ВО "Свобода" з єдиною заувагою — українські націоналісти довели свою відданість Батьківщині та Ідеї Nації у кровопролитних боях із московськими агресорами, у той час, як мадярські праворадикали пристосувалися до комфортних умов глобалістичного проєкту, що ним є Євросоюз.
Автор — Kalev Korpinen

четвер, 3 лютого 2022 р.

Час прокидатися, Степова Елладо!

Могутній і холодний Дніпро; він же – Славутич, Бористен... Холодний навіть у літню спеку, коли українське сонце висушує степ у порох. А по обох його берегах розкинулася країна воїнів і стародавніх легенд, де сільські дяки на пам'ять знають вірші Верґілія, а козакам не страшні не тільки наймогутніші армії того світу, але і саме пекло.
   Країна, де жінки сліпуче красиві, і навіть найвишуканіші польські пані не йдуть в порівняння з українськими шляхетними панночками, доньками й дружинами козацьких старшин. Країна, де війна не припиняється ніколи... Тут сам дух вічної боротьби оселився в цих степах, відсіваючи все слабке і нездатне до життя, натомість даючи дорогу лише величі та красі.
   Це країна, де воїни спочатку вправляються у риториці грецькою мовою та вчать діалоги Платона, а потім учергове вирішують долю Європейської цивілізації в найвизначніших битвах і авантюрах. Країна блискучого зоряного неба, чаклунів і русалок, де вдень козак може порубати польських драгунів, московську чи татарську орду, а вночі обкласти нечисту силу в карти. Це – Україна лицарської епохи, так звана "Степова Еллада", край воїнів, філософів, сонячного степу і величного, крижаного Дніпра!
   Ця Україна відома нам переважно завдяки Шевченку і Гоголю. У вірного сина Полтавщини найвиразніше Україна лицарської доби описана в "Страшній помсті". Впала в око уявна картина: Гоголь переправляється через Дніпро і закликає онуків скитів до бою проти ненависної кацапні з північного сходу.
   Микола Васильович, сидячи у човні на заході сонця, озирається навкруги, але бачить вже не той Дніпро, який він описував у "Страшній помсті"; Дніпро втратив велич, як втратив велич і сам народ воїнів і філософів, перетворившись на народ кріпаків і "дворян"-зрадників. Ніби й українською розмовляють, і вишивані сорочки носять, але все вже не те. Але немає величі вільного степу, повз який проходить славне Військо Запорозьке: садки вишневі, але в місячну літню ніч там вже не водять хороводи русалки; сільські дяки забули Верґілія і ввечері в шинку з ними вже не поговориш про Ейдос; жінки гарні та звабливі, але перевелися такі, в яких сконцентрована вся бентежлива краса цієї чудової країни, такі, заради яких варто починати Троянську війну.
   І ось він, геніальний письменник, закоханий у Велику Україну, змушений творити літературну мову для імперії, центр якої далеко за межами його Неньки. Ех, нема вже "Степової Еллади", яка була центром всієї Європи!
   Є лише країна порання на панщині, галушок і суперечок за грушку на межі, лишився певно тільки сплячий, заростаючий жабуринням Дніпро і кручі, за якими дзвенить вечірній степ. І саме це дає українцям надію на те, що "Степова Еллада" таки повернеться. І тоді на Дніпрових кручах відродиться з попелу нова надія всього світу – велика Українська Нація воїнів, філософів та шляхетних степових красунь!
За матеріалами "Реваншу"