Складно знайти в історії народів світу приклад, коли б ціла нація міцно асоціювалась з певним суспільним станом. Один такий приклад, втім, існує. Це Україна і українці!
"Землею козаків" звав нашу Батьківщину сирійський мандрівник Павло Алепський. Ucraina – Terra Cossacorum, так позначали на мапах західно-європейські мандрівники. Великий чин Богдана Хмельницького 1648 р. поширив козацький звичай з малої частини Надніпрянщини на всі терени Руси-України.
Наголосимо, що він поширив звичай і створив грандіозний міф. А як відомо, міф – це не казка чи вигадка, а те що дійсно було, те, що визначило долю народу і вийшло в рамки поза часом і поза плинною історією. Цим став козацький міф, що свої паростки дав від Кавказу до Лемківщини та Підляшшя, де також лунали пісні про козаків, і парубки з Бескидів вирушали в Глухів служити в гетьманській надвірній сотні.
Борці за українську справу на Галичині початку ХХ ст. й ті взяли собі назву Січові Стрільці. У музеях по райцентрах Західної України ще до кінця 1990-х жила традиція хоч якось згадувати про хоч якусь присутність в тому чи іншому містечку чи селі військ Хмельницького. Це вже пізніше стало модним згадувати про "Бруно Шульца", "бамбетлі" та "бандерівську горілку"...
Нині про Козаччину прийнято згадувати дедалі рідше. Доклались звісно й всюдисущі масмедійні таргани (предків яких вдало косив Максим Кривоніс), схильні все зводити до гротеску, маразму та насмішок. Ймовірно тому козацький міф став незручним.
Однак все ж важко викреслити з цього міфу і православ’я, і звичай бути озброєним, і сам чоловічий архетип (маскулінність Козаччини). А головне, козацький міф об’єднує! Земляки гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного з-під Самбора слідуючи козацькому міфу знайдуть спільну мову з козацькими нащадками з Кам’яного Броду (Камброд, нині район Луганська), а цього так не хочуть вороги Української Nації!
За матеріалами "Зентропа Україна"
Немає коментарів:
Дописати коментар