вівторок, 26 березня 2019 р.

Яким буде весняний вибір українців і фінляндців?

Сучасна демократія доволі складна і водночас проста придибенція. Хто має гроші — купує голоси виборців, щоб на кілька років бути недоторканим від них же. У той самий час ті, хто зводить кінці з кінцями, до останнього не розуміють і процесу, за яким відбувається волевиявлення, бо це є зайвим для їхніх буденних справ.
   Цьогорічні президентські вибори в Україні як найкраще демонструють, на що може перетворитись демократичний інструментарій. Так, вчорашній телеклоун цілком може очолити державу, яку десятиліттями порівнював із повією, а відкриті прибічники Кремля не цураються з високих трибун закликати до миру на умовах агресора. Гадаю, не варто пояснювати, що це все стало можливим за потурання чинної влади корупціонерам і сепаратистам, яких так ніхто і не покарав за вчинені злочини.
   Звісно, що останні дні перед доленосним вибором розпалюють неабиякі емоції в українців, тому ми не будемо рефлексувати з цього приводу до оголошення остаточних результатів від ЦВК. Інша справа — обговорення аналогічної передвиборчої ситуації у далекій Фінляндії, де вже за місяць відбудуться партійні перегони до парламенту. Там, окрім чинних урядових сил, які істотно спаскудили свій рейтинг потуранню нелегалам, на створення власного уряду прагнуть націоналісти (фін. Perussuomalaiset) й системні ліволіберальні сили.
   Спершу — про чинні рейтинги. На тлі останніх пан'європейських подій і правим поворотом у світі почала зростати підтримка опозиційних "Справжніх фінів". Націоналістична партія наразі займає 3-тю позицію у загальнопартійних перегонах із 15,1%, водночас відбувається наплив нових прихильників з-поміж тих, хто раніше був нейтральним до "Справжніх фінів".
   У свою чергу лідерами соцопитувань вважають соціал-демократів (20,1%) і Коаліційну партію (15,8%). Проте обидві ці політичні сили почали втрачати підтримку з наближенням дня виборів. До слова, Центристська партія чинного прем'єр-міністра Югі Сіпіля з результатом у 14,4% може втратити більшість в Едускунті наступного скликання й опинитись в опозиції до майбутнього уряду.
   Якщо у фінляндській політиці за останні 10 років політична шахівниця більш-менш є стабільно прогнозованою (ніхто не відкидає можливість націоналістичного прориву чи лівого реваншу), то в повоєнній Україні вже важко визначити, кому виборці нададуть свій мандат керувати державою. Та попри неочікувані та вірогідні негаразди, ми йдемо вперед. Адже знаємо, що «плач не дав свободи ще нікому, а хто борець — той здобуває світ».
Автор — Денис Ковальов

вівторок, 19 березня 2019 р.

Чому окупований Донбас — гангрена на тілі України?

Чим довше триває гібридна війна, тим частіше виникає думка, що окупований Донбас — наче гангрена на тілі України. Про це знають всі, але постає ряд питань, головне з яких: що ж з цим робити? І ось тут існують можливі варіанти...
   Варіант перший — залишити все як є та спробувати відгородиться від сепаратистських квазідержавних утворень "залізною завісою", намагатися будувати "щасливе майбутнє" без цих територій. За теперішнього розвитку подій між Україною, РФ та її маріонетками ("ДНР/ЛНР") окупований ворогом Донбас перетвориться з гнійника на ракову пухлину, яка буде збільшувати свої хворобливі метастази на мирну українську територію. Тому кремлівський сценарій 2014-го може бути реалізований у найближчі роки — Схід та Південь самовільно відійдуть окупанту і не факт, що вдасться утримати уражені цими новими метастазами території України.
   Варіант другий — спробувати домовитися з сепаратистами та їхніми кремлівськими кураторами. Але домовитися про мир можна буде, тільки прийнявши умови Москви, які полягають в "особливому статусі Донбасу" (іншою мовою Україна стане федеративною державою під протекцією РФ). Москва та її маріонетки на Донбасі від такого розвитку подій будуть тільки раді: наприклад, РФ перекладе фантастичні витрати, пов'язані з утриманням скаліченого війною регіону на наші з вами плечі; утримувати громадський порядок та бути владою на місцях продовжать ті, хто роками вбиває наших громадян з ненавистю до всього українського; на додачу до всього, у Верховну Раду увійде натовп "депутатів"-сепаратистів, які об'єднавшись з уже наявними колаборантами, просуватимуть кремлівський сценарій з ліквідації України як суверенної європейської держави.
   Виходячи з вище сказаного, залишається тільки третій варіант — військовий. Це найоптимальніше вирішення ситуації, яка склалась на буремному Сході. Так, він найскладніший і жорсткий, але він єдиний з усіх можливих варіантів, що дає надію на розв'язання питання по Донбасу на користь України: наступ українського війська по всьому фронту повинен бути в стилі "Blitzkrieg", тобто приховане зосередження сил, котрі значно перевершують противника із застосуванням всіх наявних у розпорядженні ЗСУ та ГенШтабу засобів і ресурсів; населені пункти та осередки опору ворога мають бути блоковані, а основною метою буде блискавичний вихід на українсько-московський кордон.
   Однак слід розуміти, що РФ завжди зможе (спираючись на свої ресурси) перекинути будь-яку кількість військ і техніки, щоб не допустити розгрому квазіутворень "ДНР/ЛНР". Тому, після виходу на державний кордон, в найкоротші терміни повинна бути створена "лінія відчуження" глибиною в 30-40 км, котра повинна стати зоною тотального мінування за прикриття максимальної кількості української артилерії та засобів ППО. Зрозуміло, про наявність, будь-якого мирного населення на даній території мови бути не може.
   Виконання всіх цих заходів дозволить не поспішаючи покінчити з блокованими сепаратистами, а потім "вдумливо" навести лад на тимчасово окупованих територіях Донбасу. До слова сказати, подібна тактика була успішно застосована Францією в Алжирі! Там теж вдалося навести порядок з терористами, які засіли у містах: тільки після створення мінних полів і зон відчуження на кордонах з Марокко і Тунісом, звідки йшло постачання арабським сепаратистам, військова складова війни в Алжирі однозначно завершилася перемогою Франції.
За матеріалами "Sarmat.Today"

вівторок, 12 березня 2019 р.

Польські шовіністи плюндрують могили борців за волю України

Немає гіршого ворога за того, хто прикидається твоїм другом. Така стара, але добра китайська премудрість. Шкода, що сучасна Україна досі не навчилась орієнтуватись у геополітичному просторі, усталюючи відносини з відверто ворожими нам державами.
   Нещодавно на території ніби дружньої нам Польщі стався черговий акт вандалізму. На території військового кладовища Перемишля у Пикуличах, де поховані борці за волю України з лав УСС, УГА та УПА, польські шовіністи встановили обурливий знак. На одній з могил з'явилась табличка з польським написом, який відверто здійснює наругу над пам'яттю українських Героїв.
   Подаємо оригінал тексту: «W tym miejscu zostały pogrzebane szczątki banderowskich bandytów, bestialskich aktów, oprawców niewinnych polskich kobiet i dzieci. Pomiętamy!». Авторський переклад такий: «На цьому місці були поховані рештки бандерівських угрупувань, звірів, злочинців невинних польських жінок і дітей. Пам'ятаємо!». Це говорить про те, що наш західний сусід досі намагається переписати історію за прикладом східного, приховуючи власні гріхи та звинувачуючи у всьому полеглих бандерівців.
   Варто наголосити, що це вже не перший подібний інцидент вараварського плюндрування могил борців за волю нашої держави. Сумнозвісний "адвокат України в Європі", як люблять називати Польщу недалекоглядні експерти, вкотре продемонстрував своє справжнє обличчя. У миті слабкості нашої нації західний сусід намагається продемонструвати свою силу, якою не міг скористатися досі. 
Автор — Данило Катраник

вівторок, 5 березня 2019 р.

Націоналісти — фаворити виборчих перегонів в Естонії

У неділю, 3 березня, в Естонській Республіці пройшли парламентські вибори. Вони відбувались у 2 етапи — шляхом тижневого електронного дистанційного голосування громадян і безпосереднього недільного волевиявлення на дільницях. За останніми підрахунками більшість місць у Рійґікоґу матимуть члени опозиційної "Реформістської Партії" (ест. Reformierakond).
   Але справжній електоральний прорив здійснили націоналісти з лав "Естонської Консервативної Народної Партії" (ест. Eesti Konservatiivne Rahvaerakond, EKRE). Вони подвоїли кількість своїх депутатів (з 7 до 19), попри 3-тє місце у партійних перегонах. Таким чином, націоналісти цілком ймовірно претендують на те, аби бути впливовими гравцями естонської політичної шахівниці.
   Варто наголосити, що EKRE стала рупором тих верств населення, які найбільше постраждали від євроінтеграції та політики мультикультуралізму. Мешканці сільських регіонів (Пярнумаа, Вирумаа, Валґамаа, Пилвамаа), захисники традиційних цінностей, критики Кремля і євроскептики — головні цьогорічні виборці націоналістів. Ця вагома підтримка вкотре демонструє, що світ повертає у право.
   Також до Рійґікоґу увійдуть ще 3 політичні сили:
- колишня урядова Центристська Партія (ест. Keskerakond) матиме 26 депутатів, втративши 2 мандати через ухвалення Міграційного Пакту ООН на користь націоналістів;
- правоцентристська Партія "Вітчизна" (ест. Isamaa Erakond), члени якої також були в уряді центриста Юрі Ратаса, займе 12 місць у парламенті;
- у свою чергу Соціал-Демократична Партія (ест. Sotsiaaldemokraatlik Erakond) опинилась на перехідній межі з 10-ма мандатами та втраченими 5 місцями у попередньому скликанні, тому не матиме шанс на входження у коаліційний уряд.
   Звісно, що нас — українців, цікавить інше: чи вплинуть результати естонського волевиявлення на відносини офіційних Києва і Таллінна? — Скоріш за все, українсько-естонська дружба не зазнає істотних змін, адже усі учасники партійних перегонів у своїй риториці ґрунтувались виключно на внутрішніх проблемах Естонії. Тому побажаємо націоналістам з EKRE нарешті увійти до складу уряду й навести лад в країні!
За матеріалами "МоУН"

пʼятниця, 1 березня 2019 р.

Генерал Безручко — козак з лав Армії УНР

Славетний уродженець Запорожжя — генерал-хорунжий Армії УНР Марко Безручко. Від 1918 року і до кінця своїх днів він лишався відданим Україні. Після повалення ІІ-го Гетьманату він не став ворогом Директорії УНР, а долучився до війни проти більшовиків. Справа честі — трощити червоного окупанта!
   Він був в авангарді українсько-польських військ у травні 1920-го, коли звільняли Київ від більшовицьких банд. Марко Безручко керував і героїчною обороною Замостя у серпні-вересні того ж року, коли червона чума знову сунула на Захід. Там, маючи у підпорядкуванні 4000 вояків, він дав потужну відсіч 16-тисячній кінній армії Сємьона Будьонного.
   Людина, яка напряму доклала своєї руки до порятунку Європи від пожежі "світової революції", якої прагнули Лєнін і Троцкій. Марко Безручко не бігав з боку в бік. Він не укладав союзів із ворогами України задля тимчасової вигоди так, як це робив інший діяч із Запорозьких степів Нестор Махно.
   Але на Батьківщині, у Токмаку, про славетного полководця Армії УНР досі мало хто знає. Хоч на його честь вже названо вулицю. І не лише у Токмаку: у Києві є вулиця названа його ім’ям, а у Рівному — проспект...
   Поляки, віддаючи шану нашому земляку, назвали на його честь перехрестя у Вроцлаві. У 2016-му міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич особисто поклав квіти на могилу генерал-хорунжого Армії УНР, який захищаючи рідний край, оборонив від більшовиків і польські землі. Слава генералові Маркові Безручку!