Чи готує Польща свій похід на Схід?

Доба гібридних війн розпочалась задовго до московської окупації Криму та східного Донбасу весною 2014-го р., ще в часи міжвоєнного періоду (1919-1938 рр.) та появою гібридного миру під назвою Версальсько-Вашинґтонська система. Проте минуло менше 100 років, а уроки тієї грізної та похмурої доби і досі не вивчені, а ні тими, хто здійснює гібридну агресію, а ні тими, хто до неї готується і прагне миру всіма засобами.
   Ось і сьогодні деякі країни-сусіди України, не рахуючи ординську Московію, сплять і бачать в своїх кордонах наші Ковель, Львів, Мукачеве та Чернівці. Візьмемо, наприклад, такого собі західного партнера як Республіка Польща. З відновленням української незалежності в 1990-х рр. ця держава прагнула активно залучити на свій ринок праці тисячі, якщо не мільйони, українців з-за Збруча, фінансувала різні культурно-просвітницькі заходи та організації полонофільського напряму на українській землі та сприяла появі сотень пам’ятників польським окупантам від Дніпра до Західного Бугу. Не дивно, що видані українцям-західнякам довгострокові візи та іншого роду паспортні преференції активно використовують польські роботодавці у своїх приватних цілях. У свою чергу наші співгромадяни форсують доступні їм можливості польського ринку праці – в тому числі нелегального, не задумуючись про наміри тих, хто їх приймає у чужій країні.
   Тривалий час в сусідній Польщі різними суспільно-політичними та історичними колами гуляла хвороблива манія антиукраїнської бандерофобії. На думку консервативної більшості польського суспільства, героїзація військово-політичних націоналістичних формувань часів міжвоєнного періоду (УВО, ОУН та УПА) в сучасній Україні загрожує мирним та злагодженим стосункам між двома державами. Варто одразу зауважити, що в самій Польщі визнання бандитів із сумнозвісної "Armia Krajowa" героями польської нації ХХ-го ст. є настільки показовим актом, що яскраво демонструє всю сутність подвійних стандартів по відношенню до історичних подій 75-річної давності.
   Для наших західних сусідів з берегів Вісли постать Степана Бандери, як колись  Богдана Хмельницького, може кидати тінь на їхні плани чи наміри повернути в лоно польської держави колись відторгнені "Kresy Wschodnie". І тут йде мова не тільки про 5 західноукраїнських областей (Тернопільщина, Львівщина, Івано-Франківщина, Рівненщина і Волинь), але й Східну або Серединну Литву з Вільнюсом і Західну Білорусь з Брестом та Гродно. Ідейне просвітництво щодо польського іредентизму і просування на Схід вже давно вийшло за тісні межі місцевих радикальних націоналістів та шовіністів на кшталт рухів "Obóz Narodowo-Radykalny" і "Młodzież Wszechpolską". Сьогодні польські урядовці активно розвивають загальнодержавну лінію можливого відновлення "історичної справедливості" з поверненням колись втрачених земель та з піною у роті засуджують будь-які спроби своїх східних сусідів вознести в пантеон національних одержавлених героїв постатей, не зовсім до вподоби офіційній Варшаві.
   Попри те, що нещодавно Сенат Республіки Польща вирішив все ж ухвалити рішення про відхилення проекту закону щодо заборони пропаганди "українського і литовського націоналізму", польські політики не планують зупиняти свій потяг спланованої інформаційної пропаганди, що несеться шаленою швидкістю на Схід… Так ще з початку 2000-х рр. в польських військово-політичних колах почали прогнозувати ймовірну "окупацію" регулярною армією РФ територій України та Білорусі. Особливо гострою стала ця тема після московсько-грузинської війни 2008-го р. та з початком агресії Кремля в Криму і на Донбасі. На думку багатьох польських політологів і військових експертів, їхній країні варто активніше готуватись до відбиття ймовірної атаки московських військових угрупувань не тільки зі Східної Пруссії (сучасна Калінінградська область в РФ), але й з території Білорусі та України. Саме на кордоні з Білоруссю розгортаються додаткові підрозділи польської армії і сил територіальної оборони.
   Тобто, у відповідь на роботу нашої української дипломатії в напрямку встановлення дійсно мирних і добросусідських відносин між Києвом і Варшавою, у Польщі відбуваються зворотні процеси: підтримка радикальних націоналістів-українофобів в східних польських воєводствах; укрупнення армії та мілітаризація польського суспільства; а Україна, поряд з РФ, потрапляє в список можливих ворогів. Для багатьох українців, тим паче заробітчан, стане сюрпризом, що на тлі очікувань нападу кремлівських "зелених чоловічків" на польському телебаченні ось вже як рік знімаються пропагандистські передачі з метою перевірки боєготовності населення, коли з проханням про укриття до рядових поляків звертався іноземний військовий льотчик, одягнений... в українську форму!
   Та це ж ще не все, шановні читачі! Останніми роками, коли в Україні йде кривава війна, польські іредентисти з потурання чи мовчазного споглядання українських урядовців, точнісінько як їх мадярські побратими, проштовхують на Західній Україні свою військово-історичну діяльність. Не так давно на Львівщині у Бродівському районі нащадки польських осадників вшанували своїх загиблих співвітчизників в спаленій гітлерівськими карателями дощенту Гуті-Пєняцькій. Здавалося б, що цей захід має бути траурний, а отже – мирний! Проте там, окрім офіційної польської делегації, були присутні молодики у військовій формі з нашивками "SJS Lwów", які одним своїм виглядом показували присутнім українцям, що ніяка це не їхня земля і, що невдовзі географія цього краю може докорінно змінитись. Тож не варто чекати польського варіанту "Drang nach Osten", гартуймося вже, доки й справді не стало запізно!

   І ось виходить так, що тим часом, як консервативно-традиціоналістські кола України прагнуть налагодити з польськими колегами дружню дискусію, ті ж самі "колеги" оголошують проведення не зовсім дружньої нам акції. Ось що надибано в світовій мережі: "Razem przeciwstawiliśmy się nawale islamu, co spowodowało, że politycy ugięli się pod presją społeczeństwa. Dziś nadeszła pora głośno powiedzieć "NIE" dla imigrantów z Ukrainy!" (заклик до активного спротиву українським заробітчанам в блозі "Tenete Traditiones"). Українців, що шукають не кращої долі закордоном, а лише можливості гідно підзаробити, польські націоналісти ставлять в один ряд з ісламськими варварами, які хмарою пустельної сарни накрили терени Європи?! Оце так-так... Нічого додати!
   Всі ці факти дозволяють зробити висновок пересічному українцю про те, що нашій державі все ж варто побоюватися нападу ще й з боку такої "дружньої" Польщі. Адже концепція "відбиття агресії", яка зараз домінує у наших західних сусідів, легким натисканням пульта телевізора може перетворитися в ідею "попереджувального удару по ворогу на його території", тим паче, коли мова йде про повернення такого омріяного поляками Львува і останнього покарання клятим "faszystowskiem banderowcam". У зв'язку з цим абсолютно обґрунтованими виглядають заходи української влади та патріотично налаштованих громадян, спрямовані на зміцнення територіальної оборони, бо ж як там кажуть старі добрі приказки, береженого Бог береже, а українця – його армія!

Автор – Денис Ковальов