Польські шовіністи плюндрують могили борців за волю України

Немає гіршого ворога за того, хто прикидається твоїм другом. Така стара, але добра китайська премудрість. Шкода, що сучасна Україна досі не навчилась орієнтуватись у геополітичному просторі, усталюючи відносини з відверто ворожими нам державами.
   Нещодавно на території ніби дружньої нам Польщі стався черговий акт вандалізму. На території військового кладовища Перемишля у Пикуличах, де поховані борці за волю України з лав УСС, УГА та УПА, польські шовіністи встановили обурливий знак. На одній з могил з'явилась табличка з польським написом, який відверто здійснює наругу над пам'яттю українських Героїв.
   Подаємо оригінал тексту: «W tym miejscu zostały pogrzebane szczątki banderowskich bandytów, bestialskich aktów, oprawców niewinnych polskich kobiet i dzieci. Pomiętamy!». Авторський переклад такий: «На цьому місці були поховані рештки бандерівських угрупувань, звірів, злочинців невинних польських жінок і дітей. Пам'ятаємо!». Це говорить про те, що наш західний сусід досі намагається переписати історію за прикладом східного, приховуючи власні гріхи та звинувачуючи у всьому полеглих бандерівців.
   Варто наголосити, що це вже не перший подібний інцидент вараварського плюндрування могил борців за волю нашої держави. Сумнозвісний "адвокат України в Європі", як люблять називати Польщу недалекоглядні експерти, вкотре продемонстрував своє справжнє обличчя. У миті слабкості нашої нації західний сусід намагається продемонструвати свою силу, якою не міг скористатися досі. 

Автор — Данило Катраник

Чи готує Польща свій похід на Схід?

Доба гібридних війн розпочалась задовго до московської окупації Криму та східного Донбасу весною 2014-го р., ще в часи міжвоєнного періоду (1919-1938 рр.) та появою гібридного миру під назвою Версальсько-Вашинґтонська система. Проте минуло менше 100 років, а уроки тієї грізної та похмурої доби і досі не вивчені, а ні тими, хто здійснює гібридну агресію, а ні тими, хто до неї готується і прагне миру всіма засобами.
   Ось і сьогодні деякі країни-сусіди України, не рахуючи ординську Московію, сплять і бачать в своїх кордонах наші Ковель, Львів, Мукачеве та Чернівці. Візьмемо, наприклад, такого собі західного партнера як Республіка Польща. З відновленням української незалежності в 1990-х рр. ця держава прагнула активно залучити на свій ринок праці тисячі, якщо не мільйони, українців з-за Збруча, фінансувала різні культурно-просвітницькі заходи та організації полонофільського напряму на українській землі та сприяла появі сотень пам’ятників польським окупантам від Дніпра до Західного Бугу. Не дивно, що видані українцям-західнякам довгострокові візи та іншого роду паспортні преференції активно використовують польські роботодавці у своїх приватних цілях. У свою чергу наші співгромадяни форсують доступні їм можливості польського ринку праці – в тому числі нелегального, не задумуючись про наміри тих, хто їх приймає у чужій країні.
   Тривалий час в сусідній Польщі різними суспільно-політичними та історичними колами гуляла хвороблива манія антиукраїнської бандерофобії. На думку консервативної більшості польського суспільства, героїзація військово-політичних націоналістичних формувань часів міжвоєнного періоду (УВО, ОУН та УПА) в сучасній Україні загрожує мирним та злагодженим стосункам між двома державами. Варто одразу зауважити, що в самій Польщі визнання бандитів із сумнозвісної "Armia Krajowa" героями польської нації ХХ-го ст. є настільки показовим актом, що яскраво демонструє всю сутність подвійних стандартів по відношенню до історичних подій 75-річної давності.
   Для наших західних сусідів з берегів Вісли постать Степана Бандери, як колись  Богдана Хмельницького, може кидати тінь на їхні плани чи наміри повернути в лоно польської держави колись відторгнені "Kresy Wschodnie". І тут йде мова не тільки про 5 західноукраїнських областей (Тернопільщина, Львівщина, Івано-Франківщина, Рівненщина і Волинь), але й Східну або Серединну Литву з Вільнюсом і Західну Білорусь з Брестом та Гродно. Ідейне просвітництво щодо польського іредентизму і просування на Схід вже давно вийшло за тісні межі місцевих радикальних націоналістів та шовіністів на кшталт рухів "Obóz Narodowo-Radykalny" і "Młodzież Wszechpolską". Сьогодні польські урядовці активно розвивають загальнодержавну лінію можливого відновлення "історичної справедливості" з поверненням колись втрачених земель та з піною у роті засуджують будь-які спроби своїх східних сусідів вознести в пантеон національних одержавлених героїв постатей, не зовсім до вподоби офіційній Варшаві.
   Попри те, що нещодавно Сенат Республіки Польща вирішив все ж ухвалити рішення про відхилення проекту закону щодо заборони пропаганди "українського і литовського націоналізму", польські політики не планують зупиняти свій потяг спланованої інформаційної пропаганди, що несеться шаленою швидкістю на Схід… Так ще з початку 2000-х рр. в польських військово-політичних колах почали прогнозувати ймовірну "окупацію" регулярною армією РФ територій України та Білорусі. Особливо гострою стала ця тема після московсько-грузинської війни 2008-го р. та з початком агресії Кремля в Криму і на Донбасі. На думку багатьох польських політологів і військових експертів, їхній країні варто активніше готуватись до відбиття ймовірної атаки московських військових угрупувань не тільки зі Східної Пруссії (сучасна Калінінградська область в РФ), але й з території Білорусі та України. Саме на кордоні з Білоруссю розгортаються додаткові підрозділи польської армії і сил територіальної оборони.
   Тобто, у відповідь на роботу нашої української дипломатії в напрямку встановлення дійсно мирних і добросусідських відносин між Києвом і Варшавою, у Польщі відбуваються зворотні процеси: підтримка радикальних націоналістів-українофобів в східних польських воєводствах; укрупнення армії та мілітаризація польського суспільства; а Україна, поряд з РФ, потрапляє в список можливих ворогів. Для багатьох українців, тим паче заробітчан, стане сюрпризом, що на тлі очікувань нападу кремлівських "зелених чоловічків" на польському телебаченні ось вже як рік знімаються пропагандистські передачі з метою перевірки боєготовності населення, коли з проханням про укриття до рядових поляків звертався іноземний військовий льотчик, одягнений... в українську форму!
   Та це ж ще не все, шановні читачі! Останніми роками, коли в Україні йде кривава війна, польські іредентисти з потурання чи мовчазного споглядання українських урядовців, точнісінько як їх мадярські побратими, проштовхують на Західній Україні свою військово-історичну діяльність. Не так давно на Львівщині у Бродівському районі нащадки польських осадників вшанували своїх загиблих співвітчизників в спаленій гітлерівськими карателями дощенту Гуті-Пєняцькій. Здавалося б, що цей захід має бути траурний, а отже – мирний! Проте там, окрім офіційної польської делегації, були присутні молодики у військовій формі з нашивками "SJS Lwów", які одним своїм виглядом показували присутнім українцям, що ніяка це не їхня земля і, що невдовзі географія цього краю може докорінно змінитись. Тож не варто чекати польського варіанту "Drang nach Osten", гартуймося вже, доки й справді не стало запізно!

   І ось виходить так, що тим часом, як консервативно-традиціоналістські кола України прагнуть налагодити з польськими колегами дружню дискусію, ті ж самі "колеги" оголошують проведення не зовсім дружньої нам акції. Ось що надибано в світовій мережі: "Razem przeciwstawiliśmy się nawale islamu, co spowodowało, że politycy ugięli się pod presją społeczeństwa. Dziś nadeszła pora głośno powiedzieć "NIE" dla imigrantów z Ukrainy!" (заклик до активного спротиву українським заробітчанам в блозі "Tenete Traditiones"). Українців, що шукають не кращої долі закордоном, а лише можливості гідно підзаробити, польські націоналісти ставлять в один ряд з ісламськими варварами, які хмарою пустельної сарни накрили терени Європи?! Оце так-так... Нічого додати!
   Всі ці факти дозволяють зробити висновок пересічному українцю про те, що нашій державі все ж варто побоюватися нападу ще й з боку такої "дружньої" Польщі. Адже концепція "відбиття агресії", яка зараз домінує у наших західних сусідів, легким натисканням пульта телевізора може перетворитися в ідею "попереджувального удару по ворогу на його території", тим паче, коли мова йде про повернення такого омріяного поляками Львува і останнього покарання клятим "faszystowskiem banderowcam". У зв'язку з цим абсолютно обґрунтованими виглядають заходи української влади та патріотично налаштованих громадян, спрямовані на зміцнення територіальної оборони, бо ж як там кажуть старі добрі приказки, береженого Бог береже, а українця – його армія!

Автор – Денис Ковальов

Хто такі бандерлоги і чого вони хочуть

«Повна безстрашність, абсолютне, стовідсоткове заперечення всього московського, така ж абсолютна афірмація своєї Правди – лише тим зломимо Москву спочатку у своєму серці, а потім і "на нашій, не своїй землі"…» – писав колись Дмитро Донцов  у своїй статті "Душа москаля", передчуваючи останні зойки та передсмертні муки кремлівського більшовизму в Україні. Слова ідеолога українського націоналізму нині звучать все актуальніше та гостріше, бо війна із східним сусідом для багатьох українців стала невідворотним і гнітючим фактом.

  Ніхто, окрім українських націоналістів не вірив, не готувався та не горлав на весь світ про те, що завтра буде війна із Москвою. Найгірші передчуття справдились! Війна з Москвою стала реальною. Однак вона триває не відкрито, як колись у часи наших визвольних змагань 1917-1921 та 1938-1959 рр., а приховано, підступно, без усіляких правил ведення війни. Найбільшою потугою цієї новітньої російсько-української війни стала інформація. Інформація, завдяки інтернету, соціальним мережам та ЗМІ, що її поширює Кремль та його маріонетки (терористи так званих ДНР та ЛНР, сепаратисти Криму) веде найбільшу загрозу українській нації!

   Проте, ми знову встояли! Наразі, маємо окупований Крим та засилля неосовєцького терору на Донбасі (Донеччина і Луганщина), що прагне зупинити національний поступ України, не дати йти своїм незалежним шляхом розбудови національної держави. Найгірше в тому те, що керівник Кремля у своїй антиукраїнській вакханалії використовує люмпенів та криміналітет.

  Вперше, цей антиукраїнський злюмпенізований елемент показав себе в 2002-му р. посівши крісло прем’єр-міністра України. Вже у 2004-му р. прем’єр-люмпен заволів стати Президентом України. Не сталось! Однак 2010-й та 2012 рр. змінили кардинально хід української історії – люмпен та його промосковські зайди захопили "з волі народу" всі владні крісла: від президентського і прем’єрського до крісел голів сільських та районних рад.

   Однак, український народ, що животів у злиднях прагнув як і колись волі, реальних, хоча б європейських, змін. Події грудня 2013-го р. – лютого 2014-го р. стали відправною точкою кардинальних, потужних змін для української нації. Євромайдан, а радше Революція Гідності знесла режим тирана-люмпена, що не сподобалось його господарю у Кремлі. Почалась світова проросійська та антиукраїнська істерія: «Фашисти, бандерівці, русофоби, антисеміти, хунта… Вони не легітимні, бо прийшли до влади шляхом військового перевороту! Не допустимо насильницької бандерізації русскава Криму! Врятуємо Юґа-Васток!.. Бандерлоги мають жити в ізоляції в Карпатах…».

Дмитро Співак: "Бандерлоги це ви!"

  Такі заголовки, репліки та інші слова чуємо щодня від тих, хто зупиняв і зупиняє наш національний поступ! Все це зрозуміло для нас, українців, хто пройшов жорна сталінських репресій, Голодомору, війни та післявоєнного сталінізму, ГУЛАГ і Соловки. Але є й ті, кому миліше за все ковбаса за 3 рублі, ніж свобода! Вони в часи негоди були манкуртами, поплічниками окупантів, і зараз прагнуть з люмпенів увірватись до найвищого державного керма, задурюючи голови своїх співвітчизниками міфами про неіснуючих бандерлогів! А хто ж ці бандерлоги насправді? Невже, це так "любі наші брати" росіяни звуть українців? Оце така любов до брата? Може бандерлогами вони звуть нас, українських націоналістів, через погорду, ненависть і страх до нашого національного провідника Степана Бандери? Чому бандерівці і бандерлоги змішались воєдино? За це маємо завдячувати всюдисущим кремлівським ЗМІ!

  Наш мужній провідник Степан Бандера, як і натхненник українського націоналізму Дмитро Донцов, вірив у майбутню перемогу України над Москвою. Тому першим завданням для національного поступу українців мала стати національна революція: «Українська національна революція – це боротьба за саме життя і волю народу та людини, а також боротьба за зміст, підстави й форми життя, за його розвиток і за поступ. Це боротьба проти московсько-большевицького імперіялізму, який прямує до панування над усім світом і з тією метою поневолює, визискує і нівечить народи та людину. Це боротьба проти большевицько-комуністичної системи, яка в ім'я спекулятивної доктрини та на послугах імперіялізму однієї партії переводить на організмі двістімільйонових мас поневолених народів найжахливіший в історії експеримент, всупереч природі, волі та добру цілих народів і людини. Наша ідея волі, самобутносте та свобідного розвитку народів є протиставна большевицькому поневоленню, нівелюванню і винищуванню цілих народів. Ідея гідносте й пошанування людини, її вільного розвитку, власної ініціятиви, творчого та достойного самовключення в гармонійний уклад збірного національного і суспільного життя є діяметрально протилежна до большевицької тиранії, уярмлення і визискування людини, топтання її гідносте, нівечення свободи...».

  Насправді, все не так як нам здається на перший погляд! Для того, аби пояснити суть слід подивитись у зміст самого слова "бандар-лог", що використав для назви своїх персонажів у "Книзі джунглів" Редьярд Кіплінг. Бандар-логи або бандер-логи – це мавпи (на гінді bandar — «мавпа», а log – «народ»), мета яких викрадати все, що бачиш у себе на шляху, грабувати та плюндрувати, творити хаос. Але більш за все ці тварюки бояться свого покровителя – змія Каа. Він найлютіший ворог, який гіпнозом перетворює їх на слухняну отару рабів. Йому не можливо пручатись, він діє на свідомість!

   Сучасність привнесла у цей казковий термін свої корективи, сьогодні так називають людей (приміром з Антимайдану), які легко піддаються чужому впливу чи зомбуванню. Колись заховані у нетрях міст Донбасу, Таврії та Слобожанщини поодинокі люмпени весною 2014-го р. перетворились на покірну багатотисячну отару московських рабів-бандерлогів, коло радів.

  Нехай ці здичавілі виродки біснуються та заздрять нам, українцям, бо ми маємо вже проторений шлях до нашої величі, а ці повсталі маси люмпенів – ні! Це не ми бандерлоги, це вони: люмпени, манкурти, запроданці, криміналітет, антимайданівці, українофоби, малороси, хохли, які за шмат ковбаси і чарку русскай водкі продали все на світі – від рідної матері до не своєї країни. Чому не своєї? Бо Україна для них ніколи не була рідною, адже ковбаса наймиліша за волю, за мову, за гори Карпатські і Кримські степи. Україна для них не своя, адже немає партійної бюрократії КПСС чи всюдисущого нагляду КҐБ, не генсек все вирішує, а ти сам винний за свою долю і майбутнє завтра!

  Ось через цю сувору реальність, українську буденність, біснуються та просять у Владіміра Путіна прихистку в Росії, де ще вітає затхлий дух совєцької доби! Вони, бандерлоги, що підняли свої бісівські морди, прагнуть повернення "назад в СССР", де у ярмі були стоячі на колінах перед портретами Лєніна і Сталіна, які вели їх у світле майбутнє завтрашнього небуття! Життя для цих бандерлогів – це не щоденна праця на шахті чи в полі, це щогодинне пияцтво у нетрях під наркотою та завиванням кремлівських ЗМІ. Їх потяг до кращого коротким шляхом збройного повстання вкотре доводить, що русскій бунт безпощадний і руйнівний.

   Не дарма про нашестя московських бандерлгів у своїй статті "Мафія – майбутнєнашого політичного життя" сповістив видатний український боєць національного спротиву Анатолій Лупиніс: «За структурою й методами діяльності – це зграї. Пахан – зверхник на чолі. Під його особу певні зовнішні сили башляють гроші, технічні засоби. Пахан у відповідь пристосовує свою музику до побажань завойовників. Пахана оточують пристяжні, які властиве тримають масу, ділять здобич та накидають лінію партії масам. Пахана та пристяжних оточує шобла – ті, хто вже відчув смак падла та, повні надій на легкий хліб, рвуться в долю. Вони – головний конкурент старих пристяжних, надія й опора пахана в конфліктах. Якщо формою організації є зграя, метою – годівниця, то методою просто мусить бути інтрига…».

 

  Сьогодні, як і колись наша революція є в постійному наступі. Її ідеї і програма знищили путінську дійсність для українців Сходу та Півдня, бо вони правдиві, вартісніші і сильніші. Ідеї українського націоналізму, завдяки Революції Гідності захоплюють вже ширші народні маси, тепер і в Одесі, Січеславі, Херсоні, Запоріжжі, Харкові, Миколаєві, Черкасах, а головно революційно активізують українську націю для укладання дійсно Української Самостійної Соборної Держави.

   Слава нації! – Смерть ворогам!

Автор – Денис Ковальов

Ідея і людина – єдине ціле українського націоналістичного руху

   1 січня 2012 р. українські націоналісти як завжди у всіх містах провели святкові урочистості, хто марші, хто мітинги, але все це було присвячено одній події – черговій річниці з дня народження Провідника українських націоналістів, Степана Андрійовича Бандери. Не оминуло святкування і Січеславщину, де Крайовий Провід молодіжної громадської організації "Січеславський Сокіл" провів своєрідну акцію – "Бандерівські читання", на якій молоді націоналісти ознайомили містян з ідеологічними засадами ОУН та життєдіяльністю Степана Бандери.

"Бандерівські читання" у Січеславі

   Хотілося б зазначити, що сам Провідник українських націоналістів Степан Бандера, попри всі негаразди та деструктивну агітацію з боку новітньої антиукраїнської влади та прихильників відновлення ''совєцької'' держави, з честю та гідністю тримає смолоскип національної ідеї в серці кожного з нас, в серці кожного українського націоналіста. Степан Бандера як рівний серед всіх інших борців за вільну Україну, залишається символом сучасного українського націоналізму. Чому так? На це питання існує багато відповідей, але одну, і найголовнішу, дав сам Степан Бандера.

   В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу роль відіграють дві основні його складові: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному — творять своєрідну ''душу'', істоту, внутрішній зміст цього руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією ж метою беруть активну участь в русі — творять його живий, а що найголовніше, діючий організм. Обидві основні складові ідеологічного і політичного руху — ідея і людина — однаково важливі й необхідні для його існування й розвитку – як без одного, так і без другого він не може розвиватися й діяти.

Марш націоналістів до дня народження Степана Бандери у Києві

   Якість, сила та історична роля кожного ідеологічного й політичного руху, особливо націоналістичного, однаковою мірою залежать від якості та динаміки його ідейного складу та його людських кадрів. Найкращі ідеї й програми не спроможні формувати життя й розвитку, доки не знайдуться їх апостоли і борці, люди сильних характерів, віри, запалу, посвяти і чину. Так само й спільнота сильних, ділових і бойових людей мусить мати якісь більші ідеї, цілі, щоб створити триваліші вартості, щоб на довший час змогти формувати життя й розвиток народу, його частини, чи більше народів.

   При однаковій важливості й необхідності цих двох чинників одночасно між ними існує така ж різниця, що один є постійний, а другий — змінний. Провідні ідеї й програмові позиції ідеологічного й політичного руху в своїй основі залишаються незмінні, їхня зміна, переродження внутрішнього ідейного змісту якогось руху — це насправді постання нового руху на місці старого. Навіть тоді, як залишається той самий людський склад, назва, організаційні форми, той самий терен і методи дії, — із зміною внутрішнього ідейного змісту твориться, суттю, новий рух.

   Гірше стоїть справа з такими рухами, основні ідеї, програмові засади чи генеральна політична лінія яких виявляють свою слабкість, не витримують випробування життя і боротьби. Тоді такі рухи не тільки втрачають можливість росту і перемоги, але й для вже змобілізованих, діючих кадрів перестають бути джерелом ідейного піднесення, віри, жертовності, наснаги до змагання і до чину. Це призводить до їхнього занепаду та знищення більш сильнішими рухами.

Степан Андрійович Бандера

   Буває й так, що ідеологічні й політичні основи руху втримують свою актуальність для більшості його активних учасників та для ширшого загалу, але якась частина його прихильників зневірюється чи з різних причин підпадає під інші впливи, захоплюється іншим напрямком, частіше протилежним. Нормальним наслідком такого стану є вихід своєрідних зневірців, чи навіть зрадників,  з руху.

   Зародження власних ідей й взаємодія між кожним учасником в організмі націоналістичного руху — це явище ідеологічного і політичного внутрішнього розвитку та стану чинного руху. Переважно це все постає у процесі і в наслідок ідеологічної й політичної боротьби націоналістичного руху з іншими деструктивними рухами, серед яких інтернаціональний та ліберальний, які протиставляють людські цінності класовим чи якимось іншим ''цінностям'', руйнуючи ідеальну модель суспільного будівництва та рівності його кожного члена. Ідучи до здійснення своїх цілей, кожний ідеологічний і політичний рух мусить змагатися з протиставними напрямками і силами. Зокрема український націоналістичний рух стоїть на прикінцевій сходинці у затяжній боротьбі не тільки з безпосереднім ворогом – комуністичною ідеологією, ідеєю ''рускава міра'' та ''данєцкім'' олігархатом, але теж з різними силами, течіями і чинниками, як сторонніми, так і діючими серед сучасного українського середовища, які вороже ставляться до його політичних цілей та до його дій. Наступ ворога і противників завжди іде в першу чергу на ідеологічно-політичні позиції націоналістичного руху та на активних в ньому людей.

Євген Михайлович Коновалець

   Боротьба в ідеологічно-політичній площині полягає не тільки в прямому протиставленні ідей і цілей українського націоналістичного руху до ворожих. Противники і вороги мають на меті насамперед послаблення позицій і ліквідації безпосередньої лінії дій українського націоналістичного руху, будь-якими засобами. Для того вони послуговуються посередніми засобами внутрішнього підриву й ідейного відсторонення від первинних засад. Якщо у українському націоналістичному русі відчувається певне ''бродіння'' і процес підмінювання ідейних позицій та політичної лінії іншим напрямком, хоч теж неприхильним і небажаним для ворога і супротивників, то вони радіють вже з самого негативного наслідку для українського націоналістичного руху.

   Наступ на діючу людину в українському націоналістичному русі з боку ворогів і противників ведеться теж різними способами. Не завжди він зосереджується лише на намаганні знищити, чи паралізувати активну дію учасників руху. Часто метою ворожого діяння є спроба різними засобами ідейно-політично і психологічно ''зламати'' активних учасників руху. Слідом за цим ідуть старання, щоб таких ідейно чи політично ''зламаних'' людей приєднати на свій бік і зробити з них інструмент внутрішнього розкладу в русі, або бодай залучити їх до будь-якого іншого напрямку, бажано протилежного, який перенесений в середину руху, створюючи деструктивні дії, що несе небезпеки для подальшого існування українського націоналістичного руху.

Андрій Атанасович Мельник

   Таке вже було неодноразово в історії українського визвольного та націоналістичного руху. Наведемо приклад. Сталінський режим був стурбований заростанням активності ОУН в ''совєцькій'' Україні і силами НКВД було організовано вбивство лідера організації Євгена Коновальця в Роттердамі у 1938 р. Смерть Євгена Коновальця призвела спочатку до кризи, а згодом до розколу ОУН. Вона викрила фундаментальні розбіжності між членами ОУН у Західній Україні та членами Проводу Українських Націоналістів, як жили за кордоном. Галицькі кадри прагнули відстоювали авторитарні ідеї та методи під сильним впливом ідей Дмитра Донцова, який пропагував культ сили. Старші провідники ОУН хоча і не цурались терору, були більш поміркованими. Після смерті Євгена Коновальця ПУН очолив полковник Андрій Мельник. 27 серпня 1938 р. в Римі відбувся Другий Великий Збір ОУН, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді Голови ПУН і надав йому титул ''вождя'', проголосивши його відповідальним лише перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням. В той же час група молодих націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою, повернувшись з тюрем, домагалася від ПУН та його голови Андрія Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Прихильники Степана Бандери в лютому 1940 р. утворили Революційний Провід ОУН й перебрало собі назву ОУН(б).

Символи ОУН(б)

   Одже, ми, сучасні українські націоналісти, нащадки славетних борців за волю і самостійність Української Держави, маємо вивчити цей ганебний досвід наших пращурів, усвідомити їх тактичні та стратегічні помилки, особливо щодо ідеологічних питань. Створення в середині руху ідейного й політичного напруження, постання внутрішньої ідеологічної й політичної диверсії — завжди завдає найбільшої шкоди. Сьогодні ми маємо уcвідомити, що український націоналістичний рух, досягши піку свого відродження має згуртувати всіх своїх членів за для боротьби проти українофобської влади. Новітні українські націоналісти поєднуючи віковічні традиції боротьби та теоретико-ідеологічні засади Степана Бандери керуючись духовним смолоскипом у поєднанні ідеї і людини, мають сформувати єдине ціле українського націоналістичного руху, і дати відсіч ворогам української нації.

   Слава Україні!

Автор – Денис Ковальов

(cвітлини взяті з сайту bandera.lviv.ua)