четвер, 29 квітня 2021 р.

Передпокій Європи: Україна не стане на коліна перед Кремлем

Ми всі ці роки намагалися розчулити Європу ґей-парадами, а вона повернула до ПАРЄ країну, яка не провела в Кремлі жодного ґей-параду. (Невже українські гомофоби таки мають рацію?!) Європа має настільки потужний потяг до самогубства, що якби московити збили ще один нідерландський літак, в Амстердамі виступили б із вимогою негайно прийняти Московію до Євросоюзу.
   Втім, не нам ображатися на Європу. Ми допомагаємо зберегти рентабельність московитській електроенергетиці, розширюємо товарообіг з окупантом, відводимо війська, повертаємо вплив "колективних Портнових" до прокуратури, а "Медведчуків" — у Верховну Раду. Ми віддаємо московитам наш інформаційний простір, і якщо Європа продається за гроші, я не знаю чого б ми не віддали московитам задарма.
   Правда в тому, що лягати під Москву є економічно вигідним і Європі, і нам. Тому політичними засобами протидіяти Москві важко. А все тому, що політика є лише різновидом підприємницької діяльності й завжди суне за вигодою.
   Отже, спротив можливий лише на релігійному ґрунті. Національно-визвольна боротьба має бути доповнена війною за віру. Для кожного християнина є очевидним, що Москва — це осідок сатани, що РПЦ — небезпечне збіговисько лицемірів і тому все це має бути зруйноване.
   Адже путінська Московія, принаймні у власних фантазіях, може "протистояти" США, ЄС і НАТО завдяки коштам, які отримує з експорту енергоносіїв до країн колективного Заходу. Московія подібна до злісного офіціанта, який прислуговує клієнту, отримує чайові, але плює йому в каву, перед тим, як подати. То може настав час влаштувати їм православний джигад?
Автор — Дмитро Корчинський

четвер, 22 квітня 2021 р.

Крим безводний, бо залюднений

Ось уже 7 років, як український півострів Крим перебуває в окупації у московських аґресорів. За цей час вони не тільки встигли привласнити стратеґічні підприємства (включно з санаторіями та дитячими таборами), але й посприяти еколоґічній катастрофі, відновити сталінські репресії та заселити реґіон своїми орками. В одному лишень Сімферополі наближені до очільника Кремля оліґархи-будівники звели кілька нових житлових комплексів для "нових кримчан".
   Соціальними мережами справжні місцеві мешканці півострова, які досі зберігають вірність Україні й не проміняли наше громадянство на триколорний ура-патріотизм, ширять світлини, на яких видно масштаби будівництва. Багатоповерхові мурашники постають на околицях, де ще донедавна стояли відібрані у кримських татар приватні хати-самобуди. Тá путінська банда пішла далі й розпропаґувала серед громадян РФ усі принади від переїзду на окупований півострів – тепер колишні мешканці Костроми, Челябінська і Тюмені (не кажучи вже про нахабних гостей із Північного Кавказу) активно скуповують земельні ділянки на всій території півострова Крим.
   А тим часом прилеглі до Сімферополя, Бахчисараю, Алушти, Феодосії та Севастополя ставки, озера, водосховища і річки продовжують стрімко міліти. Не рятують ситуацію зі зневодненням реґіону навіть поодинокі дощі – оскільки зимово-весняні опади так і не сформували необхідного стоку, що наповнив би водойми життєдайним ресурсом. У зв'язку з цим окупаційна адміністрація в особі сепаратиста і колаборанта Сергія Аксьонова рекомендувала запровадити у Криму жорсткий (de facto вибірковий) графік подачі води: місцеві отримують її двічі на день по 2 години зранку і ввечері; приїжджі ж включно з "туристами" необмежено і цілодобово.
   Очевидно, що загарбаний московськими орками весною 2014 р. в України півострів поступово стає занадто дорогим задоволенням для Кремля. Навіть двох блокад (у 2015 і 2017 рр.), організованих українськими патріотами, виявилося досить, щоби зайве довести, наскільки Крим залежний від материкової України. Ціни на продукти уперто зростають, попри наявність розрекламованого Керченського мосту, а об'єми прісної води зменшуються, що неодмінно призведе до соціального невдоволення (а може навіть і політичного вибуху).
   Своєю чергою, ватажок ґебістів Московії продовжує блокувати всі спроби міжнародних орґанізацій, в тому числі ОБСЄ та ООН, здійснити хоч якийсь прозорий моніторинґ на території тимчасово окупованого Криму. Влада України, що за каденції президента Петра Порошенка, що за Володимира Зеленського, так і не спромоглася перейти від обговорення "Кримського питання" до практичних кроків (подивимося, чим обернеться так звана цьогорічна "Кримська платформа") – лише кволий осуд і латентна колаборація. А у цей самий час півострів, з якого репресіями намагаються вигнати українців і кримських татар, перетворюється на потужний військовий плацдарм для ймовірного наступу Кремля, тому і заселяють його "безрідними Іванами" з усіх усюд, котрі мають істотно змінити кримську демоґрафічну мапу на користь окупантів.

За матеріалами "Krym.UA"

вівторок, 13 квітня 2021 р.

Московія буде знищена за всяку ціну!

"Смерть" Московської держави, яку нині уособлює так звана РФ, — ось запорука миру в усьому світі. Адже Кремль із дня свого заснування на березі Москва-річки завжди був вартовим азійської традиції: деспотії у найгірших її проявах і тортурах щодо власного чи підкореного чужого населення. Відтак суб'єкти федерації вже зараз повинні думати тільки про себе й відмовлятися надалі "годувати" московського всюдисущого Левіятана.
   Не варто забувати, як з народженням РФ на початку 1990-х рр., москвичі звозили 18-річних хлопчаків до Чеченської Республіки Ічкерія, яка щойно постала з уламків щойно померлого СССР. Із молодих жителів Новосибірська, Уфи та Іркутська робили "гарматне м'ясо": ненавчених і не вмілих воювати, їх свідомо ставили колонами проти добре озброєних чеченських формувань. Рештки бійців "могутньої та непереможної" армії Московії, кого недоїли собаки, тоді збирали бозна-як, повертаючи рідним у цинкових макінтошах без жодних почестей; когось каліками кинули напризволяще збирати милостиню на вулицях столиці багатонаціональної недобитої імперії зла.
   Також не варто забувати, як весь цей час мешканці Москви, хто активно, хто пасивно, взяли участь у знищенні корінного населення у різних регіонах. Евенкам, нганасанам, марійцям, вепсам, ненцям, чувашам, комі та іншим етносам влаштували справжнісінький геноцид. Вони сотнями тисяч на рік помирають на своїй малій батьківщині: від поганої екології (бо путінська банда визискує з надр корисні копалини заради власної наживи); від неякісних харчових продуктів, що поставляються Москвою (бо таким чином легко і швидко впокорити будь-який бунтівний дух); від поганої медицини, яка цілеспрямовано не фінансується федеральним центром; від тому подібних жахіть, які офіційна пропаганда Кремля (власне як і системні опозиціонери) намагається не афішувати, бо "рассіянє" мусять ненавидіти NATO і українців, а не дивитися, що робиться у них вдома.
   Крім того, мало хто знає (а українці, європейці та американці у це взагалі не посвячені), що саме москвичі постійно втягують населення регіонів так званої РФ у свої воєнні авантюри. Адже мешканцям федеральної столиці не годиться бруднити руки у крові та багнюці далеко від свого нескромного житла! Пригадайте вторгнення до Афганістану у 1979-му р., а потім кілька кампаній на Кавказі, що завершилися вервичкою ешелонів із трун, котрі тяглися з зони бойових дій до місць безпосереднього базування у Сибір, на Урал й інші окуповані досі московитами землі.
   Нині вже 7-й рік поспіль "кацапська повінь" заливає своїм "гарматним м'ясом" Україну — на Донбас і у Крим звозять зазомбованих пропагандою жебраків-строковиків із далеких регіонів, обіцяючи, як не "славну смерть в ім'я Вітчизни", так чималий бариш "за ліквідацію чи упокорення укронацистів". І головне, що треба пам'ятати: весь цей час москвичі забирали й забирають ресурси корінного населення суб'єктів федерації, поставляючи їх собі та своїм вірним друзям у Мінськ, Пекін, Берлін і Париж. Розвал РФ можливий, якби того не хотів колективний Захід, готуймося і наближаймо його разом!

Автори — Андрєй Романов і Данило Катраник

пʼятниця, 9 квітня 2021 р.

Іслам більше не "релігія миру", але "партія війни"

Вже давно не таємниця, що у ХХІ ст. мусульманство перетворилося з віри кочових пустельних племен арабів на загрозливу небезпеку для всього людства, починаючи з Європи. Подібну думку нещодавно висловив і блаженніший архієпископ Атенський і всієї Еллади Ієронім II. Очільник Грецької автокефальної православної Церкви прямо назвав іслам "політичною партією", в якій нічого не залишилося від релігії.

   Знаково, що блаженніший Ієронім II не єдиний вищий ієрарх християнства, який публічно і жорстко критикує послідовників Магомета, особливо після торішніх терактів в Європі. Однак вислови саме грецького архієпископа лунають доволі гучно і безапеляційно, доводячи до сказу мусульман, переважно з-поміж сусідніх турків. До слова, у 2020 р. священник засудив рішення чинного президента Туреччини знову перетворити собор святої Софії на мечеть, що протягом останніх 86 років мав статус національного музею.

   «Іслам і ті, хто дотримується його настанов – сіють розбрат і хаос, маючи на меті підкорення світу. Так мусульмани демонструють, що вони давно вже не прості віряни, а члени партійного угруповання політичного спрямування. Ось ому вони насаджують силою свої доґми, вони – люди експансії й про це сказано у вченні Магомета», – звернувся до православних християн архієпископ Ієронім II із нагоди 200-річчя проголошення державної самостійності Еллади 25 березня поточного року.

   На думку очільника Грецької автокефальної православної Церкви, образа і гординя сильно вдарили не тільки по цілому християнству в цілому, а й по всьому цивілізованому людству. Архієпископ певен, що кожній мислездатній людині, незалежно від віросповідання варто свідомості небезпеку від хвилеподібного і блискавичного поширення ісламу планетою. «Якщо мусульман не зупинити сьогодні, – наголошує блаженніший Ієронім II, – завтра і післязавтра буде занадто пізно, прийдешні покоління просто боятимуться сказати щось проти цих адептів агресивної політичної війни».

   Священник на правду має рацію, адже згуртовані у великі етнорелігійні громади (діяспорні ґетто) мусульмани (араби, неґри, курди, турки тощо) відмінно знають – у них сьогодні досить високий рівень народжуваності, який пересічним європейцям не дасться відтворити найближчими десятиліттями без відповідної державної програми підтримки. Так на наших очах у Старому світі відбувається сумнозвісна "Великої заміною" (англ. the Great Replacement): безбожні у більшості своїй нащадки Ричарда I Левового Серця та Фрідриха I Барбаросси непомітно вимирають, лишаючи прибульцям із пустель і тропіків власні безхазяйні домівки. Останні дуже спокійною й оптимістично говорять першим – «Одного дня все ваше неодмінно стане нашим!», і це не може не лякати та не насторожувати.

За матеріалами "Breitbart"

четвер, 1 квітня 2021 р.

Революція скасовується, готуймося до зрежисованих бунтів!

Я люблю революції, повстання, люблю громадянські війни, ну і просто війни, звісно. Не закоханий у них, просто люблю, особливо, в художньому оформленні як людина, котрій цікаві певні явища, котрі не дають старіти, лоскочуть нерви, спонукають до гормональних вибухів. Як у громадянина, у мене ставлення до цього складніше і ось тому я іноді думаю про пріоритети.

   Не треба бути геополітичним стратегом, щоби не розуміти — ​що наразі Україна є хоч і розграбованим від душі, але все ще жирним шматком у самісінькому центрі Європи! Що зараз вона в такому становищі (останні 7 років — це однозначно), за якого більш-менш розгорнута дестабілізація приведе до широкого і тотального громадянського конфлікту. А це, своєю чергою, призведе, як мінімум, до масштабного зовнішнього вторгнення з різних боків і, звісно, з благородними цілями: для збереження миру і демократії; для забезпечення прав людини та порятунку життя громадян; для запобігання техногенним і екологічним катастрофам; ну і тому подібне.

   І у зворотному порядку теж слід очікувати неприємностей: будь-яка ескалація війни на Сході України, її швидке розгортання — приведе до громадянського конфлікту. І навіть турбулентність від омріяного "розпаду РФ" приведе до всього цього, що описано вище, хоч і з різних боків, а ми знову опинимося "не готові", зокрема на рівні державних інституцій. І тоді така тоді "децентралізація" почнеться — ​мама не горюй, на рівні: «Дайош більше Україн, веселих і гарних»!

   Не скажу, що мене це не зацікавлює або не розбуркує як людину, не як громадянина. Як громадянин я за інше — пора посилювати Державну прикордонну службу, не на "вхід", а на "вихід", аби ні одна "зараза" не втікла від цього омріяного шабашу вогню, крові й металу. Від військкомату з повісткою, від голоду і холоду, від братніх пострілів по ногах і в спину, від розуміння — що все, край, там зі Сходу (і з Заходу) таке посунуло, що колись про нас будуть складати легенди й міфи, як героїчно ми все просрали, бо були такими "шаленими патріотами", не розставивши своєчасно і по ситуації пріоритети.

   Бо воювати з дверми та вікнами Офісу Президента вихідними, та ще й у балаклавах, та з селфі на смартфони — це аж ніяк не системна революція, жертовність і виважений терор; це не так страшно, як прямо бити Віктора Медведчука або Андрія Портнова; це навіть не так небезпечно, як "насрати в автозаку". Видихаються, та й весна ж на дворі, скоро городи підуть, шашлики, посівна... Ні, не буде революції, а от бардак — ​можливий, бо гегемонів не вбачається, лише одні бенефіціари всюди!

Автор — Ігор Куліковський