Передпокій Європи: Україна не стане на коліна перед Кремлем

Ми всі ці роки намагалися розчулити Європу ґей-парадами, а вона повернула до ПАРЄ країну, яка не провела в Кремлі жодного ґей-параду. (Невже українські гомофоби таки мають рацію?!) Європа має настільки потужний потяг до самогубства, що якби московити збили ще один нідерландський літак, в Амстердамі виступили б із вимогою негайно прийняти Московію до Євросоюзу.

   Втім, не нам ображатися на Європу. Ми допомагаємо зберегти рентабельність московитській електроенергетиці, розширюємо товарообіг з окупантом, відводимо війська, повертаємо вплив "колективних Портнових" до прокуратури, а "Медведчуків" — у Верховну Раду. Ми віддаємо московитам наш інформаційний простір, і якщо Європа продається за гроші, я не знаю чого б ми не віддали московитам задарма.

   Правда в тому, що лягати під Москву є економічно вигідним і Європі, і нам. Тому політичними засобами протидіяти Москві важко. А все тому, що політика є лише різновидом підприємницької діяльності й завжди суне за вигодою.

   Отже, спротив можливий лише на релігійному ґрунті. Національно-визвольна боротьба має бути доповнена війною за віру. Для кожного християнина є очевидним, що Москва — це осідок сатани, що РПЦ — небезпечне збіговисько лицемірів і тому все це має бути зруйноване.

   Адже путінська Московія, принаймні у власних фантазіях, може "протистояти" США, ЄС і НАТО завдяки коштам, які отримує з експорту енергоносіїв до країн колективного Заходу. Московія подібна до злісного офіціанта, який прислуговує клієнту, отримує чайові, але плює йому в каву, перед тим, як подати. То може настав час влаштувати їм православний джигад?

Автор — Дмитро Корчинський

Крим безводний, бо залюднений

Ось уже 7 років, як український півострів Крим перебуває в окупації у московських аґресорів. За цей час вони не тільки встигли привласнити стратеґічні підприємства (включно з санаторіями та дитячими таборами), але й посприяти еколоґічній катастрофі, відновити сталінські репресії та заселити реґіон своїми орками. В одному лишень Сімферополі наближені до очільника Кремля оліґархи-будівники звели кілька нових житлових комплексів для "нових кримчан".

   Соціальними мережами справжні місцеві мешканці півострова, які досі зберігають вірність Україні й не проміняли наше громадянство на триколорний ура-патріотизм, ширять світлини, на яких видно масштаби будівництва. Багатоповерхові мурашники постають на околицях, де ще донедавна стояли відібрані у кримських татар приватні хати-самобуди. Тá путінська банда пішла далі й розпропаґувала серед громадян РФ усі принади від переїзду на окупований півострів – тепер колишні мешканці Костроми, Челябінська і Тюмені (не кажучи вже про нахабних гостей із Північного Кавказу) активно скуповують земельні ділянки на всій території півострова Крим.

   А тим часом прилеглі до Сімферополя, Бахчисараю, Алушти, Феодосії та Севастополя ставки, озера, водосховища і річки продовжують стрімко міліти. Не рятують ситуацію зі зневодненням реґіону навіть поодинокі дощі – оскільки зимово-весняні опади так і не сформували необхідного стоку, що наповнив би водойми життєдайним ресурсом. У зв'язку з цим окупаційна адміністрація в особі сепаратиста і колаборанта Сергія Аксьонова рекомендувала запровадити у Криму жорсткий (de facto вибірковий) графік подачі води: місцеві отримують її двічі на день по 2 години зранку і ввечері; приїжджі ж включно з "туристами" необмежено і цілодобово.

   Очевидно, що загарбаний московськими орками весною 2014 р. в України півострів поступово стає занадто дорогим задоволенням для Кремля. Навіть двох блокад (у 2015 і 2017 рр.), організованих українськими патріотами, виявилося досить, щоби зайве довести, наскільки Крим залежний від материкової України. Ціни на продукти уперто зростають, попри наявність розрекламованого Керченського мосту, а об'єми прісної води зменшуються, що неодмінно призведе до соціального невдоволення (а може навіть і політичного вибуху).

   Своєю чергою, ватажок ґебістів Московії продовжує блокувати всі спроби міжнародних орґанізацій, в тому числі ОБСЄ та ООН, здійснити хоч якийсь прозорий моніторинґ на території тимчасово окупованого Криму. Влада України, що за каденції президента Петра Порошенка, що за Володимира Зеленського, так і не спромоглася перейти від обговорення "Кримського питання" до практичних кроків (подивимося, чим обернеться так звана цьогорічна "Кримська платформа") – лише кволий осуд і латентна колаборація. А у цей самий час півострів, з якого репресіями намагаються вигнати українців і кримських татар, перетворюється на потужний військовий плацдарм для ймовірного наступу Кремля, тому і заселяють його "безрідними Іванами" з усіх усюд, котрі мають істотно змінити кримську демоґрафічну мапу на користь окупантів.

За матеріалами "Krym.UA"

Московія буде знищена за всяку ціну!

"Смерть" Московської держави, яку нині уособлює так звана РФ, — ось запорука миру в усьому світі. Адже Кремль із дня свого заснування на березі Москва-річки завжди був вартовим азійської традиції: деспотії у найгірших її проявах і тортурах щодо власного чи підкореного чужого населення. Відтак суб'єкти федерації вже зараз повинні думати тільки про себе й відмовлятися надалі "годувати" московського всюдисущого Левіятана.

   Не варто забувати, як з народженням РФ на початку 1990-х рр., москвичі звозили 18-річних хлопчаків до Чеченської Республіки Ічкерія, яка щойно постала з уламків щойно померлого СССР. Із молодих жителів Новосибірська, Уфи та Іркутська робили "гарматне м'ясо": ненавчених і не вмілих воювати, їх свідомо ставили колонами проти добре озброєних чеченських формувань. Рештки бійців "могутньої та непереможної" армії Московії, кого недоїли собаки, тоді збирали бозна-як, повертаючи рідним у цинкових макінтошах без жодних почестей; когось каліками кинули напризволяще збирати милостиню на вулицях столиці багатонаціональної недобитої імперії зла.

   Також не варто забувати, як весь цей час мешканці Москви, хто активно, хто пасивно, взяли участь у знищенні корінного населення у різних регіонах. Евенкам, нганасанам, марійцям, вепсам, ненцям, чувашам, комі та іншим етносам влаштували справжнісінький геноцид. Вони сотнями тисяч на рік помирають на своїй малій батьківщині: від поганої екології (бо путінська банда визискує з надр корисні копалини заради власної наживи); від неякісних харчових продуктів, що поставляються Москвою (бо таким чином легко і швидко впокорити будь-який бунтівний дух); від поганої медицини, яка цілеспрямовано не фінансується федеральним центром; від тому подібних жахіть, які офіційна пропаганда Кремля (власне як і системні опозиціонери) намагається не афішувати, бо "рассіянє" мусять ненавидіти NATO і українців, а не дивитися, що робиться у них вдома.

   Крім того, мало хто знає (а українці, європейці та американці у це взагалі не посвячені), що саме москвичі постійно втягують населення регіонів так званої РФ у свої воєнні авантюри. Адже мешканцям федеральної столиці не годиться бруднити руки у крові та багнюці далеко від свого нескромного житла! Пригадайте вторгнення до Афганістану у 1979-му р., а потім кілька кампаній на Кавказі, що завершилися вервичкою ешелонів із трун, котрі тяглися з зони бойових дій до місць безпосереднього базування у Сибір, на Урал й інші окуповані досі московитами землі.

   Нині вже 7-й рік поспіль "кацапська повінь" заливає своїм "гарматним м'ясом" Україну — на Донбас і у Крим звозять зазомбованих пропагандою жебраків-строковиків із далеких регіонів, обіцяючи, як не "славну смерть в ім'я Вітчизни", так чималий бариш "за ліквідацію чи упокорення укронацистів". І головне, що треба пам'ятати: весь цей час москвичі забирали й забирають ресурси корінного населення суб'єктів федерації, поставляючи їх собі та своїм вірним друзям у Мінськ, Пекін, Берлін і Париж. Розвал РФ можливий, якби того не хотів колективний Захід, готуймося і наближаймо його разом!

Автори — Андрєй Романов і Данило Катраник

Іслам більше не "релігія миру", але "партія війни"

Вже давно не таємниця, що у ХХІ ст. мусульманство перетворилося з віри кочових пустельних племен арабів на загрозливу небезпеку для всього людства, починаючи з Європи. Подібну думку нещодавно висловив і блаженніший архієпископ Атенський і всієї Еллади Ієронім II. Очільник Грецької автокефальної православної Церкви прямо назвав іслам "політичною партією", в якій нічого не залишилося від релігії.

   Знаково, що блаженніший Ієронім II не єдиний вищий ієрарх християнства, який публічно і жорстко критикує послідовників Магомета, особливо після торішніх терактів в Європі. Однак вислови саме грецького архієпископа лунають доволі гучно і безапеляційно, доводячи до сказу мусульман, переважно з-поміж сусідніх турків. До слова, у 2020 р. священник засудив рішення чинного президента Туреччини знову перетворити собор святої Софії на мечеть, що протягом останніх 86 років мав статус національного музею.

   «Іслам і ті, хто дотримується його настанов – сіють розбрат і хаос, маючи на меті підкорення світу. Так мусульмани демонструють, що вони давно вже не прості віряни, а члени партійного угруповання політичного спрямування. Ось ому вони насаджують силою свої доґми, вони – люди експансії й про це сказано у вченні Магомета», – звернувся до православних християн архієпископ Ієронім II із нагоди 200-річчя проголошення державної самостійності Еллади 25 березня поточного року.

   На думку очільника Грецької автокефальної православної Церкви, образа і гординя сильно вдарили не тільки по цілому християнству в цілому, а й по всьому цивілізованому людству. Архієпископ певен, що кожній мислездатній людині, незалежно від віросповідання варто свідомості небезпеку від хвилеподібного і блискавичного поширення ісламу планетою. «Якщо мусульман не зупинити сьогодні, – наголошує блаженніший Ієронім II, – завтра і післязавтра буде занадто пізно, прийдешні покоління просто боятимуться сказати щось проти цих адептів агресивної політичної війни».

   Священник на правду має рацію, адже згуртовані у великі етнорелігійні громади (діяспорні ґетто) мусульмани (араби, неґри, курди, турки тощо) відмінно знають – у них сьогодні досить високий рівень народжуваності, який пересічним європейцям не дасться відтворити найближчими десятиліттями без відповідної державної програми підтримки. Так на наших очах у Старому світі відбувається сумнозвісна "Великої заміною" (англ. the Great Replacement): безбожні у більшості своїй нащадки Ричарда I Левового Серця та Фрідриха I Барбаросси непомітно вимирають, лишаючи прибульцям із пустель і тропіків власні безхазяйні домівки. Останні дуже спокійною й оптимістично говорять першим – «Одного дня все ваше неодмінно стане нашим!», і це не може не лякати та не насторожувати.

За матеріалами "Breitbart"

Революція скасовується, готуймося до зрежисованих бунтів!

Я люблю революції, повстання, люблю громадянські війни, ну і просто війни, звісно. Не закоханий у них, просто люблю, особливо, в художньому оформленні як людина, котрій цікаві певні явища, котрі не дають старіти, лоскочуть нерви, спонукають до гормональних вибухів. Як у громадянина, у мене ставлення до цього складніше і ось тому я іноді думаю про пріоритети.

   Не треба бути геополітичним стратегом, щоби не розуміти — ​що наразі Україна є хоч і розграбованим від душі, але все ще жирним шматком у самісінькому центрі Європи! Що зараз вона в такому становищі (останні 7 років — це однозначно), за якого більш-менш розгорнута дестабілізація приведе до широкого і тотального громадянського конфлікту. А це, своєю чергою, призведе, як мінімум, до масштабного зовнішнього вторгнення з різних боків і, звісно, з благородними цілями: для збереження миру і демократії; для забезпечення прав людини та порятунку життя громадян; для запобігання техногенним і екологічним катастрофам; ну і тому подібне.

   І у зворотному порядку теж слід очікувати неприємностей: будь-яка ескалація війни на Сході України, її швидке розгортання — приведе до громадянського конфлікту. І навіть турбулентність від омріяного "розпаду РФ" приведе до всього цього, що описано вище, хоч і з різних боків, а ми знову опинимося "не готові", зокрема на рівні державних інституцій. І тоді така тоді "децентралізація" почнеться — ​мама не горюй, на рівні: «Дайош більше Україн, веселих і гарних»!

   Не скажу, що мене це не зацікавлює або не розбуркує як людину, не як громадянина. Як громадянин я за інше — пора посилювати Державну прикордонну службу, не на "вхід", а на "вихід", аби ні одна "зараза" не втікла від цього омріяного шабашу вогню, крові й металу. Від військкомату з повісткою, від голоду і холоду, від братніх пострілів по ногах і в спину, від розуміння — що все, край, там зі Сходу (і з Заходу) таке посунуло, що колись про нас будуть складати легенди й міфи, як героїчно ми все просрали, бо були такими "шаленими патріотами", не розставивши своєчасно і по ситуації пріоритети.

   Бо воювати з дверми та вікнами Офісу Президента вихідними, та ще й у балаклавах, та з селфі на смартфони — це аж ніяк не системна революція, жертовність і виважений терор; це не так страшно, як прямо бити Віктора Медведчука або Андрія Портнова; це навіть не так небезпечно, як "насрати в автозаку". Видихаються, та й весна ж на дворі, скоро городи підуть, шашлики, посівна... Ні, не буде революції, а от бардак — ​можливий, бо гегемонів не вбачається, лише одні бенефіціари всюди!

Автор — Ігор Куліковський