Крим безводний, бо залюднений

Ось уже 7 років, як український півострів Крим перебуває в окупації у московських аґресорів. За цей час вони не тільки встигли привласнити стратеґічні підприємства (включно з санаторіями та дитячими таборами), але й посприяти еколоґічній катастрофі, відновити сталінські репресії та заселити реґіон своїми орками. В одному лишень Сімферополі наближені до очільника Кремля оліґархи-будівники звели кілька нових житлових комплексів для "нових кримчан".

   Соціальними мережами справжні місцеві мешканці півострова, які досі зберігають вірність Україні й не проміняли наше громадянство на триколорний ура-патріотизм, ширять світлини, на яких видно масштаби будівництва. Багатоповерхові мурашники постають на околицях, де ще донедавна стояли відібрані у кримських татар приватні хати-самобуди. Тá путінська банда пішла далі й розпропаґувала серед громадян РФ усі принади від переїзду на окупований півострів – тепер колишні мешканці Костроми, Челябінська і Тюмені (не кажучи вже про нахабних гостей із Північного Кавказу) активно скуповують земельні ділянки на всій території півострова Крим.

   А тим часом прилеглі до Сімферополя, Бахчисараю, Алушти, Феодосії та Севастополя ставки, озера, водосховища і річки продовжують стрімко міліти. Не рятують ситуацію зі зневодненням реґіону навіть поодинокі дощі – оскільки зимово-весняні опади так і не сформували необхідного стоку, що наповнив би водойми життєдайним ресурсом. У зв'язку з цим окупаційна адміністрація в особі сепаратиста і колаборанта Сергія Аксьонова рекомендувала запровадити у Криму жорсткий (de facto вибірковий) графік подачі води: місцеві отримують її двічі на день по 2 години зранку і ввечері; приїжджі ж включно з "туристами" необмежено і цілодобово.

   Очевидно, що загарбаний московськими орками весною 2014 р. в України півострів поступово стає занадто дорогим задоволенням для Кремля. Навіть двох блокад (у 2015 і 2017 рр.), організованих українськими патріотами, виявилося досить, щоби зайве довести, наскільки Крим залежний від материкової України. Ціни на продукти уперто зростають, попри наявність розрекламованого Керченського мосту, а об'єми прісної води зменшуються, що неодмінно призведе до соціального невдоволення (а може навіть і політичного вибуху).

   Своєю чергою, ватажок ґебістів Московії продовжує блокувати всі спроби міжнародних орґанізацій, в тому числі ОБСЄ та ООН, здійснити хоч якийсь прозорий моніторинґ на території тимчасово окупованого Криму. Влада України, що за каденції президента Петра Порошенка, що за Володимира Зеленського, так і не спромоглася перейти від обговорення "Кримського питання" до практичних кроків (подивимося, чим обернеться так звана цьогорічна "Кримська платформа") – лише кволий осуд і латентна колаборація. А у цей самий час півострів, з якого репресіями намагаються вигнати українців і кримських татар, перетворюється на потужний військовий плацдарм для ймовірного наступу Кремля, тому і заселяють його "безрідними Іванами" з усіх усюд, котрі мають істотно змінити кримську демоґрафічну мапу на користь окупантів.

За матеріалами "Krym.UA"

Занепад цивілізації відбивається в її архітектурі

Все, до чого торкається рука сучасної людини, перетворюється на попіл або гидоту. Коріння цього явища шукаймо у самій нашій природі, далебі згадуючи не злим тихим словом Чарльза Дарвіна. Адже скільки б ми не вчилися та не всмоктували знання, їх видасться замало, щоби подолати тваринні інстинкти.

   Роздивімося навколо, що оточує людство у створених ним населених пунктах сьогодні? — Чудові пам'ятки, так звана культурна спадщина, жевріє в оточені егоїстичного невігластва! Починаючи з 1945 р. (події, завдяки якій ліволіберальний несмак запанував у світі) усі без винятку архітектурні новації покликані вбити дух і потяг до прекрасного.

   Скло і бетон замінили мармур, а прагматичний та утилітарний погляд на мистецтво проклали шлях масовій деградації. Попервах були тільки експерименти молодих, але амбітних архітекторів, які з роками свою унікальність знеславили конвеєрними, подібними одна на одну коробки. Європа, Америка, Азія, Австралія — майже всюди, крім хіба що Африки та Антарктиди, споруджуються бездушні високі багатоповерхівки, котрими меркантильні псевдомитці-одноденки прагнуть нівелювати культурне надбання предків.

   Але ви помиляєтеся, коли думаєте, що Україну оминула така ж сумна доля. Аж ніяк! Київ, Січеслав, Одеса, Львів, а віднедавна ще й Полтава, опинилися під пильною увагою підприємливих ділків, які інсценують пожежу архітектурної пам'ятки, на місці якої невдовзі зводять черговий недолугий об'єкт, мета якого — спустошити кишені пересічних громадян (це ж або готелі з ресторанами, або бізнес-центри з торгово-розважальними закладами).

   У таких будівлях відсутнє почуття свого місця, чим підривається дух спільності громади, на території якої з'явився ще один "витвір" сучасності. Ініціатори подібних змін у гонитві за прибутком, навмисно нав'язують свій світогляд, показують, кому насправді належать втрачені нами вулиці. Вони здійснюють наругу над суспільною сферою, бо мислять примітивно заради одномоментної користі, а від цього, на жаль, страждає загальне благо, яке відновити буває ой як нелегко, зчаста і зовсім не можливо, тож думайте!

Автор — Денис Ковальов

Як фіни Донбас розбудовували

   Сьогодні всі провідні канали нашої держави (1+1, ТРК "Україна", Інтер, ICTV) піарили, сплачену українськими платниками податків, подорож віце-прем'єр-міністра та міністра інфраструктури України Бориса Колєснікова зі своєю свитою (голови Львова, Одеси, Києва, Дніпропетровська та Харкова) до заможної європейської країни – Фінляндії, аби навчитись там будувати тут в нас соціально доступне житло! Бачите, українці такі неспроможні, що треба в когось вчитись! Не буду сперечатись, фіни, напродчут дуже ретельні у сфері житлобудівництва, однак в нас є власні сили, які наразі або занепадають, або полишають країну.

Герб Юзівки (сучасного Донецька)

  Україна, за словами Бориса Колєснікова, може замовити розробку першого проекту будівництва соціального житла в Фінляндії, щоб залучити їх архітекторів, які навчать українську молодь, яка навчається у ВНЗ або працює в майстернях. Перші проекти соціального житла можуть бути запущені в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та Запоріжжі, додав віце-прем'єр-міністр та міністр інфраструктури України. За його словами, схема придбання соціального житла повинна бути простою і зрозумілою. На думку чиновника, вартість квартири з повною внутрішньою обробкою повинна становити до 6 тис. грн. за 1 м².

    Одне і беззаперечне те, що фінський досвід може реально стати дуже важливим для України у переддень можливого запуску національного проекту зі зведення доступного житла, але лише тоді, коли будувати і жити в таких будинках будуть не вихідці з країн Азії та Африки, а пересічні українці із заробітною платнею у 1,5 – 2 тис. грн. Все то було б файно, однак перед тим як запрошувати фінів будувати нові комфортні житла, спочатку треба відновити старі. Так, саме старі будинки, які на початку ХХ ст. в Україні архітектори з Фінляндії (Людвіґ Нобель, Ґеорґ Нуммелін, Нільс-Йоган Сеттерґрен, Уно Ульберґ та Олє Гріпенберґ) будували в робітничих містах Донбасу, зокрема у Юзівці, яка нині є Донецьком.

Українські чиновники у Фінляндії

   Як то було? А ось як. Українсько-фінські творчі контакти в галузі архітектури мають давні традиції. Підйом архітектури та містобудування в Фінляндії почався після того, як вона була відокремлена від Швеції і увійшла в 1809 р. до складу Російської імперії на правах автономного Великого князівства Фінляндського. Саме до болотяних фінських земель, після першого польського повстання у листопаді 1830 р., за наказом імператора Миколи І почали звозити бунтівників, особливо з Волині і Поділля. Однак це було лише одноразово, і за свідченнями тодішнього генерал-губернатора Великого князівства Фінляндського Арсенія Закревського: «Малоросы і поляки не были приспособлены к жутким финским холодам, потому такова депортація бунтовщиков не может иметь продолжения ибо суть ея безсмысленна!».

  Одже, повернемось до фінських архітекторів. В кінці ХІХ ст. правління Російського імператорського архітектурного товариства в Петрограді запросило для будівництва нового заводу поблизу селища Юзівка ​​архітекторів з Гельсінкі. Селище було розраховано на 7 тис. мешканців. За планом на тут мало постати Путилівське селище робітників, де змогли постати кругові й прямі вулиці. Їх планували зробити шириною в 10 сажнів, а квартали не довше 100 сажнів (1 сажень = 2,1336 м). Архітектори з Фінляндії запланували дві площі (одна з яких називалася Великою площею і була розташована безпосередньо біля заводських корпусів). Житлові будинки робітників об'єднувалися у так звані колонії. Покрівля будинків повинна була будуватися з негорючих матеріалів, водопостачання новозбудованого селища (до облаштування водопроводу) повинне було здійснюватися за допомогою колодязів.

Один з житлових будинків збудований фінами на початку ХХ ст.

   У селищах (Путилівка і Юзівка) здійснювалося жорстке функціональне зонування: житлова зона зі спортивними спорудами, зеленими насадженнями і місцями короткочасного відпочинку населення і виробнича частина. У перелік установ обслуговування входили початкові школи для дітей робітників, аптеки, лікарні, лазні, їдальні, хлібопекарні. Житло було двох типів: квартири для сімейних робітників і службовців, а також приміщення барачного типу для тих, хто не мав родини. Для старших службовців заводу (директора, прикажчика і начальників цехів) будулося окреме елітне селище в Путилівському лісі. Сади були обов'язковими елементами таких селищ.

   Таке селище будулося за принципами архітектурного прагматизму: міцність, користь, краса. Поселення являли собою нові міські скупчення, населені людьми одного соціального стану. Такі селища вже давно були побудовані у Великій Британії, Німеччині, Швеції. На початок 1918 р. в Путилівці та Юзівці було побудовано близько 600 житлових будинків для робітників і службовців заводу, готель, дві робочі їдальні, літній театр і розпочато будівництво будівлі головної контори заводу. Мали бути в селищі і церква, але через денікінську, а потім і більшовицьку навалу, вона так і не була побудована.

Фінське соціальне житло початку ХХ ст. у Донецьку

   На сьогодні, всі ці файні споруди та парки знаходяться у повному занепаді, і до них немає нікому справи, бо краса потребує вкрай великих фінансових жертв, а на Донбасі все вирішує відомо хто і як. Звичайно, що простіше знести старе архітектурне диво, і збудувати нове, але вже без різьби, та хіба власники великих грошових мішків мають почуття прекрасного? Мають, але виключно у власних інтересах, на людей їм плювати, як і на старі архітектурні пам’ятки, які з 2010 р. вже не мають такого статусу. Виникає просте питання, то хіба потрібно нараз поспішно будувати дороге соціальне житло. Коли таке ж саме, але більш прекрасне з історією гниє у нетрях столиці Донбасу? Все для ваших роздумів, шановні читачі!

   Моя думка така – поки в українських містах існують такі файні архітектурні споруди, впершу чергу треба відбудовувати за новітніми технологіями їх і заселяти туди людей, а не будувати нове, яке не буде вписуватись у архітектурне обличчя міста. Хто має почути, той почує! Все на розсуд читача!

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з сайту dnews.donetsk.ua)