Західна преса свідомо критикує Україну

Якби 24 лютого 2022 р. окупаційно-терористичний континґент Московії здобув "блискавичну перемогу", без жодного пострілу загарбавши другу за розмірами країну Європи, західні суспільства не змигнули б оком. Вони не помітили б щезнення із мапи світу України, про яку стали дізнаватися тільки під час ґеноцидального бойовища. Торгувати на крови та смертях із Кремлем для них – business as usual.

   Сьогодні, коли Українська Nація спростувала безліч мітів про себе і про ворога із РФ, західні масової (дез)інформації надто багато часу приділяють критиці саме України. То не такий літній контрнаступ на Південному фронті, то не так боронять Бахмут з Авдіївкою, то передрікають поразку ному напрямку... При цьому європейська, а головне американська преса ніби цілеспрямовано забувають про наявний букет проблем, які накопичили на Московії.

   Прикметно, що найзатятішим оборонцем правди та свободи слова на Заході став заступник головного редактора "Bild" Пауль Ронцгаймер. Це так зване німецьке "жовте видання" із накладом 1 000 000 примірників лишається одним із тверезих голосів, доносячи з поля бою пропаґанди. За його словами, Україна потребує підтримки не лише у грошах і зброї, а й у висвітленні адекватного сприйняття війни.

   «Ці бої на Курщині показують те саме, що ми вже бачили на початку конфлікту. Я пам'ятаю це, бо був тоді у Києві, який московити намагалися взяти з наскоку. І всі ці колони танків у напрямку Києва були досить легко знищені українцями. Я думаю, за минулий рік ми надто багато говорили про Україну у критичному тоні, що несправедливо. Але водночас ми надто мало говорили про те, наскільки й досі великі проблеми російської армії. У них все ще величезні проблеми з озброєнням, хай вони перебудувалися на військову економіку, це їх не рятує», – зауважив Пауль Ронцгаймер.

   Події на теренах "Курської народної республіки" західним журналістам, кореспондентам, репортерам, експертам, редакторам й аналітикам слід визнати абсолютною ганьбою для Владіміра Путіна, адже саме люди по той бік фронту це відчувають. І це те, чим медіяспільнота ЄС та США завжди нехтує, іґноруючи мінливу дійсність, вигадуючи "інсайдерські прогнози", котрі не збуваються. Насправді не українська, але російська армія – зовсім не та, якою має бути, якою собі уявляли до 24.II.2022 лякливі західні акули пера; мусимо їм втовкмачувати правду способами.

За матеріялами "Bild"

Медійні ресурси як засоби масової пропаґанди

Доволі часто чуємо, що сучасна глобалізована доба несе людству різні небачені досі загрози. Нас лякають штучним інтелектом, який у разі своєї появи, без аргументовано зробить населення планети Земля своїми рабами. Нам втовкмачують, що сьогодні свобода не варта за те, щоб за неї боротися, бо безпека від тероризму важливіша за право особистості висловлювати свої думки, сповідувати власну релігію та відстоювати зі зброєю у руках Богом дані життя, гідність та волю.

   Якщо в стародавні часи людей контролювали через забобони та стереотипи, що передаються з покоління в покоління, то зараз основний інструмент управління працьовитими людьми — це ЗМІ (преса, ТБ, інформагентства, радіо), кінематограф, інтернет і соціальні мережі. Скажімо, кожен медія-ресурс, чи то шкільна стінгазета або телеканал "1+1", видає тільки ту інформацію й тільки під тим кутом, що диктують його власники. У глобальному світі ХХІ-го ст. ЗМІ, вірніше ЗМП (засоби масової пропаґанди) є інструментом боротьби за владу!

   Сучасні медіа покликані не виражати, а створювати громадську думку; продажні журналісти формують хибні враження, що у світі відбуваються саме ті, а не інші явища, і що світ саме такий, як про нього розповідають нам ЗМП. Від більшості політико-економічних новин правди чекати не варто. У них швидше, замовчать одні факти, але розкажуть про інші, а ще можуть накачати читачів емоціями й описати те, що відбувається так, аби ми це любили або ненавиділи.

   Один зі способів емоційного накачування — це використання ярликів, визначених слів, що виражають суб'єктивне ставлення до якогось об'єктивного явища. Ми живемо у світі вигаданих кимось ярликів, понять, назв, оцінювальних визначень. Як наводиться в класичному прикладі — лісоруб, художник і ботанік побачать в одному і тому ж лісі три різні ліси...

   Ми сприймаємо світ через фільтри переконань і вірувань, які беруться з інформації, яка завжди нас оточує. «Ти — те, що ти читаєш!», — говорить приказка. Деякі держави прагнуть обмежити різноманітність точок зору в публічному інформаційному полі, а громадяни таких країн повинні сприймати однакову інформацію, думати однаково й вірити в одне і теж саме.

   Типовий приклад цьому — суспільство сусідньої з нами РФ. Мешканці цієї країни з двоголовою куркою на багряному паспорті одна велика юрба рабів. Усі вони знаходяться у своїй божевільній реальності, не помічаючи, що за парканом їхнього ГУЛАГу зовсім інший світ, ніж з екранів ТБ.

   Влада РФ прагне сформувати у населення певний світогляд і систему цінностей — хворі точки, натискаючи на які воно буде керувати. Звісно, що у Європі та Україні є прокремлівські сили, які хочуть повторити аналогічний сценарій у власній державі, але поки що це не дуже їм вдається. А між іншим, людина у своїх рішеннях і діях виходить зі свого світогляду. То чому б не скористатись цією можливістю і не сформувати його під своє бачення?..

За матеріалами "Січовика"

Після правди приходить ніщо

Феномен постправди позначений ганебними тенденціями, якими сповнений наш світ. Тепер усюди фейки, брехня, а люди не можуть зрозуміти, де істина і якою фактично є наша дійсність. Ще вчора можна було говорити про критичне мислення, проводити інтелектуальні дискусії, а завтра емоції та агресія змусять зігнорувати наявні факти заради тимчасової примхи певних політиків, олігархів чи власників медіакорпорацій.

   Люди ХХІ ст., у загальній своїй масі, сприймають навколишній світ виключно через уявні рожеві окуляри, якими є постправда. Це те, що ми хочемо чути, а не те, як воно є насправді: бегемот стає носорогом, чоловік — жінкою, свобода — ув'язненням. Основною причиною такого ганебного явища сьогодення є наслідок надміру інформації та надміру каналів її донесення.

   Не секрет, що людина здатна переосмислити тільки певний обсяг даних, збільшення кількості яких означає зростання рівня непереосмисленої, непроаналізованої, такої, що сприймається не розумом інформації. Маленька кількість каналів донесення інформації спричиняє боротьбу кожного з них за якнайбільшу аудиторію — з'являться прагнення подавати інформацію збалансовано, щоби задовольнити якомога більшу аудиторію з дуже різними уявленнями про світ. Збільшення кількості таких каналів після появи Internet зробило ідею всеохопності, а відтак й об’єктивності, нереальною, непотрібною...

   Простіше боротися не за всю аудиторію, а за свій сегмент, тому головним завданням стало знайти та втримати його. А отже, задовольнити тією інформацією, яку він готовий і хоче сприймати. Мережеві ресурси, радіо і ТБ вже говорять нам саме те, що ми хочемо чути, навіть якщо це брехня; розповідають про події, які ніби відбулися на різних планетах.

   А проте, жителі кожної з такої планети не знають і не хочуть знати про тих, що мешкають на інших. Навіть попри те, що насправді вони із сусідньої квартири, або й живуть разом. Так створюється нова дійсність, у фундаменті якої знаходиться брехлива постправда, а отже — ніщо!

За матеріалами "Facebook"

Естонія хоче відновлення справедливості, Московія — проти

Державний кордон між Естонською Республікою і РФ має відповідати пунктам Тартуської мирної угоди від 1920 р., яка de jure й de facto лишається чинною. Таку думку нещодавно вкотре повторив голова Рійґікоґу Генн Пиллуаас, вимагаючи від Кремля повернути загарбані землі: Петсері (нині Печорський район Псковської області) та Яанілін (Івангород з околицями Кінгісеппського району Ленінградської області). Політик певен, що тільки після передачі Естонії окупованих РФ територій можна говорити про діалог і співробітництво двох країн.

   Зі слів Генна Пилуааса можна зрозуміти, що йому як і решті націоналістів маленької балтійської республіки, йдеться про соборність і відновлення історичної справедливості. А от московити, як природні загарбники, вважають подібні висловлювання "зазіханням" на нібито "ісконно їхні землі". Хоча останні чомусь після завершення Другої світової війни перетворилися на занедбану, депресивну діру, звідки тікає молодь, зокрема й до сусідньої Естонії.

   Таллінн і Москва не можуть вибудувати нормальні відносини один з одним з початку 1990-х, коли більшовицький проєкт під назвою СССР почив у Бозі. Представники путінського режиму не перший рік звинувачують естонську владу навмисній ескалації дипломатичного конфлікту через прикордонну суперечку, відкидаючи прийняття за основу Тартуської угоди. І це зрозуміло, нащадки ґебістів вигідно показати сусідів загарбниками, тоді як вони — "миротворці, визволителі та возз'єднювачі" (ось тільки Крим, Війпурі, Яанілін ніколи не були, не є і не будуть кацапським!).

   Маленка балтійська республіка, попри своє становище у складі ЄС і NATO, а отже без огляду на вказівки з Брюсселя і Вашингтона, намагається виробити власну зовнішньополітичну стратегію. Особливо, коли йдеться про напружені відносини з країною-агресором зі Сходу. Якщо Москва, котра неодноразово переступила через міжнародне право і порушила status quo повоєнних кордонів емоційно ностальгує за втраченою величчю недоімперії, то Таллінн воліє дотримання укладених двосторонніх угод, включно з поверненням незаконно відібраних у нього в 1944-1946 рр. земель.

   «Якщо вони хочуть нормальних добросусідських відносин, треба повернути нам наше. Адже ще угода від 12 січня 1991 р. між РСФСР і Естонією визнана всі юридичні факти, що підтверджують нашу спадкоємність у тому числі законність Тартуського договору 1920 р., який ніким не був анульований. Ми повинні діяти так само прямо, як 100 років тому діяли Установчі Збори Естонії; ми чекали відновлення нашої державної самостійності півстоліття, можемо почекати ще, щоби наш прапор нарешті замайорів над нині окупованими територіями», — прокоментував ситуацію Генн Пиллуаас.

За матеріалами "Eesti Päevaleht"

Відсутність української пропаганди грає на руку нашим ворогам

Підміна понять, маніпулювання фактами, вкидання свідомої брехні в інформаційний простір — це все та решта не перелічених інших ознак формують сучасну пропаганду. Яскравим прикладом слугують агітаційні матеріали Третього Райху і СССР, а віднедавна — телелайно РФ. А тим часом у самій пропаганді (лат. propaganda — те, що підлягає поширенню) немає нічого поганого, якщо вона, звісно, працює задля інтересів нашої нації та держави, відтак її брак навпаки викликає низку невідворотних загроз.
   Аби зрозуміти, яка українцям може бути користь від власної пропаганди та її запровадження, як всередині країни (особлива увага на окуповані території), так і зовні (ставка на розвал Московії), пропонуємо взяти до уваги принципи, розроблені ще Паулем-Йозефом Ґьоббельсом. До слова, саме його методику ведення сучасної пропаганди запозичив і значно поглибив Владімір Путін. Тому не дивуймося, що в Україні є багато громадян, для яких інформація, подана кремлівськими ЗМІ, без перебільшення — чиста правда, яку не слід фільтрувати, а тим паче критично перевіряти на достовірність.
   Отже, по-перше, пропаганди має бути багато. Людські маси повинні постійно зустрічатися з її носіями, у будь-якій точці простору — чим частіше, тим краще. По-друге, вона має  бути максимально простою: «Її рівень повинен виходити з міри розуміння, властивий найвідсталішим індивідам з числа тих, на кого вона хоче впливати». Проста пропаганда діє навіть на тих, хто їй чинить опір — бо розумна меншість буде змушена йти за нерозумною більшістю.
   Відтак, по-третє, пропаганда має бути одноманітною: «Повинна обмежуватися лише деякими пунктами і представляти ці пункти коротко, ясно і зрозуміло, у формі простих гасел, які легко запам'ятати. Адже гасло незмінно мусить повторюватися в кінці кожної промови, кожної статті». По-четверте, пропаганда мусить бути однозначною: «Тут немає місця тонкій диференціації, скажімо — "Правда чи брехня! Правий чи не правий!" Адже народ міркує прямолінійно». Ніяких різних точок зору і об'єктивних підходів, ніяких сумнівів і коливань. Тільки рішучість і однозначність! Вибір вже зроблено, тому про нього лише інформують.

   Крім того, не варто забувати, що пропаганда має впливати більше на почуття і лише в меншій мірі на так званий розум. А отже, по-п'яте, вона ipso facto повинна бути шокуючою. Тільки в цьому випадку можна привернути увагу, а залучення уваги — це початок пропаганди. Відтак тільки шокуюче нестандартне послання люди передаватимуть і переказуватимуть один одному. Їх потрібно одразу ж здивувати та вразити.

За матеріалами "Вільної Думки"

Свобода слова і думки в Україні знову під загрозою?

Що спільного між Партією регіонів і "Слугою народу"? — Обидві політичні сили налаштовані підлаштувати українку дійсність під себе, а не навпаки. Відтак досягнення Майдану (чи то 2004 р., а чи 2013-2014 рр.) зводяться нанівець недолугими законодавчими ініціативами.
   Якщо поплічники Віктора Януковича відзначилися диктаторськими законами та спробою нав'язати українофобію на державному рівні, то соратники Володимира Зеленського мають намір наслідувати сумнозвісні "європейські стандарти та цінності". Так, вже цього місяця Верховна Рада розгляне законопроєкт про медіа, яким передбачаються штрафні санкції за "дискримінаційні висловлювання на основі етнічного походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, фізичних вад, стану здоров’я, сексуальної орієнтації тощо". Отже, "Слуги народу" (ніби відтворюючи картину з антиутопії Джорджа Орвелла "1984") запроваджують покарання за думкозлочин.
   У цьому плані цікавим є те, що найбільш ймовірними порушниками будуть пересічні українці, яким прагнуть нав'язати "ґендерну ідеологію" та вкотре змусити повернутися у лоно "русскава міра". Тому карати будуть саме свідомо налаштованих громадян, для яких так звані "веселкові прайди" та "травневе вшанування дідів" суголосні самознищенню власної самобутності. Ініціатори зазначеного законопроєкту пропонують увести в обіг таке поняття як "мова ворожнечі" (англ. hate speech), на підставі чого незалежні ЗМІ та особисті сторінки українців у соціальних мережах будуть довільно блокуватися правоохоронними органами.
   Крім того, теперішня влада в Україні буде забороняти будь-які тексти, статті, книги, відеозаписи, в яких відповідні цензори виявлять ознаки засудження гомосексуальної девіації та прав ЛҐБТ-спільноти. За критику та осуд на винуватців та поширювачів накладатимуть штрафи у розмірі від 5 (23615 грн.) до 50 (236150 грн.) розмірів мінімальної заробітної плати. Самі порушення будуть прирівнюватися до злочинів середньої тяжкості й внесені у Кримінальний кодекс України.
   Намагання "Слуг народу" (чи може прислужників олігархів-українофобів) створити власне інформаційне ґетто може зіграти проти них самих. Адже ініціатори законопроєкти, керуючись низкою міжнародних нормативно-правових актів, порушують чинну Конституцію України, а саме статтю 34. У ній чітко прописано, що «Кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір».

   Лукавство, блюзнірство і спроба народними депутатами, обраними влітку 2019 р., мавпувати чужий досвід, кінець кінцем стане своєрідним Рубіконом, після якого не можливо буде говорити про будь-який авторитет законодавства, а тим паче — неупередженість правосуддя. Криміналізація дискримінації на правду порушує права громадян України, суперечачи її Основному закону. Але кого це хвилює, коли держава знаходиться на межі суспільно-господарської кризи та громадянського вибуху від недолугого урядування вчорашніх комедіантів, рестораторів і фотографів?..

За матеріалами "05366.com.ua"

Таллінн не уникнув долі Мальмьо і Берліну

Міграційні ґетто в Європі — наслідок недолугої політики мультикультурної асиміляції чужинців. Явище, на яке хворіють переважно заможні західні демократії: Німеччина, Франція, Швеція, Нідерланди. Однак віднедавна ця хвороба стала відчуватися й в Естонії, котра тривалий час сторонилась загальноєвропейського шляху стосовно соціалізації у власному суспільстві нелегалів.
   Житловий масив "Чорна гора" (ест. Mustamäe) або "Мустамяе" на заході естонської столиці став прихистком для багатьох темношкірих іноземців. Саме тут, неподалік Талліннського технічного університету, в останні 5 років почали селитися вихідці з Африки та з Близького Сходу. Патріотично налаштовані естонці вже охрестили цей район не інакше як "no-go-zone" для європейських жінок.
   Нещодавно тут зафіксували перші напади нелегалів на перехожих. Місцеві мешканці скаржаться на бездіяльність правоохоронних органів, звинувачуючи у толеруванні приїжджим бандитам, яких не шукають і не притягають до відповідальності через наявний статус біженця. На думку естонських патріотів, у приїжджих з країн Азії та Африки немає жодних бар'єрів (етичних, моральних, етнічних тощо), які б забороняли йти на жорстоке насильство або навіть вбивство, а тому Естонії, й Таллінну зокрема, загрожують серйозні злочини проти жіноцтва, котрі вже давно відбуваються у Швеції, Фінляндії, Німеччини та Великій Британії.
   Тут всім нам потрібно зрозуміти одну єдину суть — чим довше європейці закриватимуть очі на реальність, тим більше мігрантів селиться навколо й чинитимуть безкиснева як у себе вдома! Ймовірно, що закони джунглів будуть діяти не тільки на вулицях не тільки Таллінна, Мальмьо чи Берліна, але вже й Полтави, Тернополя, Одеси, де так багато студентів-вихідців з мусульманських країн, які на правду становлять неабияку небезпеку для корінного населення, у першу чергу жінок. Наша щаслива, безтурботна епоха добігає кінця і скоро у нас більше не буде прекрасних, безпечних міст, де ми могли б спокійно гуляти одні після заходу сонця не думаючи про завтрашній день.

За матеріалами "Uued Uudised"

Каракас — двері у світ для маріонеток Кремля

Південноосетинські маріонетки Кремля намагаються скинути з себе тавро ізоляції та отримати міжнародну підтримку. Нещодавно ватажок сепаратистів цього бунтівного регіону Грузії Анатолій Бібілов відвідав інавгурацію Ніколаса Мадуро у Каракасі. Подія мала на меті продемонструвати всьому світу, у першу чергу країнам Заходу, видимість налагодження стратегічних відносин чинного венесуельського режиму з вигнанцями міжнародної арени.
   Як повідомляють місцеві ЗМІ, усього на інавгурацію Ніколаса Мадуро до венесуельської столиці прибуло п'ять президентів дружніх держав. Серед них — Міґель Діас-Канель (новий очільник Куби), Даніель Ортеґа (нікарагуанський диктатор-марксист), Ево Моралес (незмінний вже кілька каденцій індіанський лідер Болівії), Сальвадор Санчес (президент Сальвадору) і вже згаданий осетин Анатолій Бібілов. Цікаво, що стратегічні партнери Венесуели (Сирія, РФ, Іран і КНДР) відправили на урочистий захід лише своїх послів у Каракасі, чим вкотре підкреслили обмеженість геополітичного курсу Ніколаса Мадуро.
   Присутність ватажка південноосетинських сепаратистів, на тлі економічної стагнації регіону непідконтрольного Грузії, мало засвідчити, у першу чергу самим маріонеткам Кремля, їхню значущість та відкриття нової сторінки власної квазідержавності. Адже окрім президента Венесуели, так званий "цхінвальський уряд" визнали зовсім недемократичні країни "третього світу": Нікарагуа, Науру, Вануату, Тувалу і Сирія. На нашу думку, участь Анатолія Бібілова на інавгурації Ніколаса Мадуро є пробним кроком для більш масштабної гри, що замислили у Москві.
   Однак не варто навіть припускати, що наступним кремлівським козирем стануть терористичні угруповання "ДНР/ЛНР", ватажків яких можуть відправити скажімо у дружню РФ і таку схожу на неї африканську країну Зімбабве. Наголосимо, що історія має немало аналогічних подій, коли маріонетки великих держав (СССР, Третій Райх, США) імітували бурхливу діяльність напередодні глобальних змін. Адже те, що Каракас став новим місцем збору для вигнанців з "третього світу", просто демонстрація їхнього існування "усім ворогам на зло" і не більше. 

За матеріалами "TalCual"

Пограбування як специфічний хист

Розповідають, як колись, у далекій американській провінції, грабіжники зайшли в банк... Один з них вигукнув на вході: «Не рухатись! Гроші належать банку, а життя належить вам!». Всі присутні стрімголов лягли на підлогу. Це приклад того, як термін змінює сприйняття світу!
   Одна жінка провокативно лягла на стіл, але грабіжник сказав їй: «Це пограбування, а не згвалтування. Ведіть себе відповідно!». Це приклад того, як повинен вести себе професіонал — концентруватися на цілі.
   У процесі втечі з місця пограбування, наймолодший з грабіжників (з академічним ступенем) сказав самому старому, який ледь закінчив початкову школу: «Гей, старий, може порахуємо, скільки ми взяли?». Старий відповів сердито: «Не будь дурнем, тут дуже багато грошей, щоб їх перераховувати. Почекаємо, поки оголосять у новинах, скільки банк втратив». Це називається досвід — на сьогоднішній день досвід важливіше академічного ступеню.
   Після того, як грабіжники зникли, директор банку сказав бухгалтеру, щоб той подзвонив в поліцію. Бухгалтер відповів: «Стривай, давай спочатку додамо до вкраденої сумі ті 5 млн. доларів, які ми викрали минулого місяця і скажемо, що їх теж вкрали». Це називається — використовувати будь-яку можливість.
   Назавтра в новинах оголосили, що банк було пограбований на суму 100 млн. доларів. Грабіжники перерахували здобич, але нарахували всього 20 млн. доларів. Вони почали бурчати: «Ми ризикували життям за нещасних 20 млн. доларів, у той час, як банківська начальство вкрало 80 млн. доларів не моргнувши оком. Напевно краще вивчати, як працює система, замість того, щоб бути простим грабіжником». Це називається — знання — сила!
   Директор банку був дуже задоволений, а особливо тим, що його втрати на біржі були замасковані пограбуванням. Це називається — не боятися ризику. Дай людині пістолет, і він зможе пограбувати банк. Дай людині банк, і він зможе пограбувати всіх.

Автор — Сергій Чаплигін

Чому українці забули про війну на Сході?

Сьогодні пересічні українці живуть звичайним сірим життям. Таким же, як 5 років тому, 10 чи навіть 20... Все стало буденщиною з гірким присмаком сірості та однаковості. Не існує радісного вчора, чи світлого завтра – є гидке сьогодні!
   Проте між Україною зараз і Україною десь так років 5 тому є одна разюча різниця – це відкрита військова інтервенція східного сусіда. Колись більшість українців вважали його майже братом, їздили в гості, а він – підступно, до речі як і завжди, встромив ножа у спину і нині посміхається від заподіяної шкоди.
   У січні-лютому 2014 р. був сплеск активності української громадськості. Більшість боялась, переживала, допомагаючи фронту, чим могла. Але для тієї ж більшості війна завершилась вже за 9 місяців – у вересні 2014 р., коли були підписані сумнозвісні "Мінські угоди". Однак, насправді, військові дії продовжуються, люди гинуть, загроза залишається...
   Влада держави Україна та підконтрольні олігархам ЗМІ цілеспрямовано відволікають громадян від проблеми війни. В масовій свідомості проектується образ ефемерного "АТО", яке триває одночасно з постійними липовими "перемир'ями". Це спантеличує та дезорієнтує широкий загал суспільства. Як наслідок, більшість населення просто відмежовується від далеких та незрозумілих подій на фронті.
   Зрештою, самим українцям не надто подобалось думати, що в них державі йде війна, оскільки це жахає. Значно простіше забути цей факт і не згадувати, як страшний сон. Проте між сном і реальністю є різниця - сон не несе справжньої загрози.

За матеріалами "Національний Корпус – Львівщина"

Синдром розсіяної уваги як "подарунок" сучасності

В наші "прогресивні" часи реалізовано те, чого так боявся геніальний письменник Олдос Гакслі. Інформаційні потоки в буквальному сенсі збивають людину з ніг, кидаючи її в океан цифрового галасу та словесного шуму. В цьому океані вже давно потонули правильні сенси та істини.
   Інформації стало так багато, що більшість вже не в стані її фільтрувати і або вірить в будь-яку маячню, яку бачить по ящику, або стає індиферентною навіть до важливих суспільних проблем.
   Чи часто у вас буває таке, що ви не можете зосередитись на якійсь конкретній справі - домашній роботі в університеті або школі, написанні якогось тексту, та і взагалі не можете довго займатись певним тривалим процесом? Тоді у вас "синдромом розсіяної уваги", назвемо це так...
   Найяскравішим прикладом виступає читання, а точніше проблеми, які виникають вже, на жаль, у переважної кількості людей, коли вони беруть книжку в руки або читають з цифрових носіїв. Сідаєш за книгу Ернста Юнґера, починаєш читати абзац, дочитуєш до кінця, і розумієш, що нічого з прочитаного в мозку не відклалося. Навіть один абзац!!! Натомість в голові літає думка про те, що треба ще піти в магазин чи подзвонити другу. Але є ситуація гірше, коли подолання навіть п`яти сторінок тексту стає неможливим без того, щоб відкрити улюблений "вКонтактик" на комп`ютері чи смартфоні. Найгірше, що для більшості це вже не є проблемою, бо вони і не читають взагалі. Геніальне рішення в "нашу" інформаційну еру! Соцмережі, відеоігри, "вірусні" відеоролики, смішні картинки - все ці здобутки "культури споживацтва" є головною зброєю проти вашої уваги. Доступність інтернету, в який тепер не можна зайти хіба що з запальнички, лише посилює ефект.
   Синдром розсіяної уваги у лікарів фігурує під назвою "синдром дефіциту уваги та гіперактивності" (СДУГ). Ми розглядаємо лише один з аспектів цього синдрому, який пов`язаний з неуважністю. Такий діагноз широко відомий, адже ним дуже люблять кидатись дитячі лікарі, обзиваючи так майже будь-яку поведінку малечі. На жаль, ця проблема сильно охопила дорослу аудиторію, що нас в даному випадку і цікавить. Чи варто казати, що така ситуація гальмує особистісний розвиток та не може сприяти покращенню розумових і, як наслідок, професійних якостей у молоді зокрема?
   Як же це можливо вилікувати? - Тільки примусом! Треба перебудовувати своє життя, змушувати себе долати свої звички. Надамо ряд порад, які точно допоможуть покращити увагу і концентрацію.

   Змушуйте себе читати, не відволікаючись! Вимкніть телефон, витягніть інтернетний шнур з ноутбука, пориньте в "печерний світ", як люблять казати сучасні ліберальні псевдоінтелектуали.
   Стежте за рухами свого тіла, коли ви у даний момент фізично бездіяльні! Це може здатись дивною порадою, але вона є надзвичайно корисною, бо також допомагає "лікувати нерви". На приклад, сидите ви на лекції. Не стукайте ручкою по парті, не крутіть в руках лінійку або щось інше) Важливо навчитись контролювати свої рухи, які не мають прикладного сенсу, зменшувати їх кількість.
   Фільтруйте інформаційні потоки, які через вас проходять, не дайте засмічувати ваш мозок! Ця порада є одною з найголовніших. Необхідно привчити себе надавати перевагу читанню книжки або якійсь іншій корисній діяльності, ніж перегляду медіа фаст-фуду. Сортуйте інформацію, яку ви переглядаєте в мережі. Саме сидіння в соцмережах чи на розважальних ресурсах знищує в людині можливість концентруватись, бо середній час перегляду якоїсь картинки 1-2 секунди, а дотепного відео 2-3 хвилини, а далі йде нове зображення, нова тема, новий жарт. Перемогти себе і відмовитись від такого дозвілля важко, але під силу людині, у якої вольові якості переважають над рефлекторними.
   Важливим є навчитись відпочивати від сучасної інформаційної лавини. Ходіть в походи, вибирайтесь з друзями на природу, гуляйте з коханою по місту, займайтесь спортом. Але не беріть з собою всі ці гаджети і девайси, які так і тягнуть вашу руку перевірити чи не сталося щось "надважливе" за ті 5 хвилин, які ви не дивились на екран! 

За матеріалами "Zentropa-Україна"

Read "Sičovyk" – support Hetmanate!

At this time when the Ukrainian society overcrowded false information, most of the quality is not due to successful anti-Ukrainians actions media or sites in the worldwide web Internet, conscious Ukrainian nationalists of Sicheslavschyna try to revive the true essence of the press. In particular, great attention to Ukrainian nationalists of Sicheslavschyna is paid not only to sites in the world on the Internet, but also radio and periodicals (newspapers and magazines) independent of any political party, where you can read about the history (past) life (present) and prospects State of (future) Ukrainian nation.

   The magazine "Sičovyk" was founded in spring 2013^th by the group of Ukrainian nationalists from the famous Cossack town Sicheslav (soviet named Dnipropetrovs’k) They are supporters of the idea of ​​the 3^rd Hetmanate – it’s the traditionalist Ukrainian national state. The name of the magazine "Sičovyk" continues a long tradition of publishing Ukrainian nationalist magazines.

Recall the recent past of Ukrainian nationalist press:

 1) "Surma" – an underground magazine and organ of the UVO (in years 1927-1934), and later by the establishment of the OUN – organ of the Organization of Ukrainian Nationalists (since 1935), Journal of Policy Analysis published articles and ideological, documented the OUN underground operations in Ukraine.

 2) "Idea ta Čyn" – the Leadership of the OUN-B on Ukrainian territory (in years 1942-1946) were published in the Journal of the official documents of the OUN-B, political, theoretical, informative and polemical articles, comments and reviews of current events, lists of the fallen on the field of glory, bibliographies underground publications.

 3) "Rozbudova Nacii" – the ideological organ of the Organization of Ukrainian Nationalists, established in January 1928 in Czechoslovakia when it was issued legally, but illegally distributed in Poland and Romania.

Therefore, Ukrainian nationalist from Sicheslav decided to emphasize his own name of the independent patriotic magazine, belonging to a Cossack past and OUN – "Sičovyk" – the memorial press of the Cossack Sich and the descendant of the Ukrainian nationalist from the UPA (Ukrainian Insurgent Army). Short and sweet!

   Members of the editorial board, which is mainly 4 people practicing traditional ideas of Ukrainian nationalism Mykola Mikhnovsky, Vyacheslav Lypynskyi, Dmytro Dontsov, Mykola Stsiborskyi. The editors of "Sičovyk" were not trying to distort the idea of ​​the Ukrainian ideologies or use them for their own benefit, they extend the idea of ​​the Ukrainian citizens. The  goal of "Sičovyk" editors will build a new type of Ukrainian state – the Hetmanate.

   "Sičovyk" likes many other ordinary Ukrainian, believes in the victory of the Ukrainian nation in the long struggle for state-free on their land. Unlike political parties and public organizations, "Sičovyk" and the "Movement for the Hetmanate", the idea of ​​which has promoted in the pages of "Sičovyk", not trying to discredit the idea of ​​the ideological predecessors. Unfortunately, these nationalist newspapers as "Surma" and "Rozbudova Nacii" everything went very optimistic for the Ukrainian nation was bled dry and lost its statehood. Today, when Ukrainians have their own country, editors of "Sičovyk" should all unite and destroy the power anti-Ukraine occupiers, later – to build the Hetmanate. So now in "Sičovyk" advocates the idea.

   If people are eager to discuss with the pro-Hetmanate activists, their are always happy to go to a specific verbal duel – no offense and bloodshed – briefly, clearly and truthfully, if archival or documentary evidence. For readers of "Sičovyk" add, finally, that celebrate their connectedness with the revolutionary generation of Ukrainian immediate predecessors – with UVO-UPA-UNA-UNSO, and now Pravyi Sektor (Right Sector) – create the new edition of the popularization of Ukrainian revolutionary ideas of nationalism without impurities and distortions and propaganda of the Hetmanate.

   Glory to Ukraine! – Honor for heroes!

Writer – Denis Kovaljov

Хто такі бандерлоги і чого вони хочуть

«Повна безстрашність, абсолютне, стовідсоткове заперечення всього московського, така ж абсолютна афірмація своєї Правди – лише тим зломимо Москву спочатку у своєму серці, а потім і "на нашій, не своїй землі"…» – писав колись Дмитро Донцов  у своїй статті "Душа москаля", передчуваючи останні зойки та передсмертні муки кремлівського більшовизму в Україні. Слова ідеолога українського націоналізму нині звучать все актуальніше та гостріше, бо війна із східним сусідом для багатьох українців стала невідворотним і гнітючим фактом.

  Ніхто, окрім українських націоналістів не вірив, не готувався та не горлав на весь світ про те, що завтра буде війна із Москвою. Найгірші передчуття справдились! Війна з Москвою стала реальною. Однак вона триває не відкрито, як колись у часи наших визвольних змагань 1917-1921 та 1938-1959 рр., а приховано, підступно, без усіляких правил ведення війни. Найбільшою потугою цієї новітньої російсько-української війни стала інформація. Інформація, завдяки інтернету, соціальним мережам та ЗМІ, що її поширює Кремль та його маріонетки (терористи так званих ДНР та ЛНР, сепаратисти Криму) веде найбільшу загрозу українській нації!

   Проте, ми знову встояли! Наразі, маємо окупований Крим та засилля неосовєцького терору на Донбасі (Донеччина і Луганщина), що прагне зупинити національний поступ України, не дати йти своїм незалежним шляхом розбудови національної держави. Найгірше в тому те, що керівник Кремля у своїй антиукраїнській вакханалії використовує люмпенів та криміналітет.

  Вперше, цей антиукраїнський злюмпенізований елемент показав себе в 2002-му р. посівши крісло прем’єр-міністра України. Вже у 2004-му р. прем’єр-люмпен заволів стати Президентом України. Не сталось! Однак 2010-й та 2012 рр. змінили кардинально хід української історії – люмпен та його промосковські зайди захопили "з волі народу" всі владні крісла: від президентського і прем’єрського до крісел голів сільських та районних рад.

   Однак, український народ, що животів у злиднях прагнув як і колись волі, реальних, хоча б європейських, змін. Події грудня 2013-го р. – лютого 2014-го р. стали відправною точкою кардинальних, потужних змін для української нації. Євромайдан, а радше Революція Гідності знесла режим тирана-люмпена, що не сподобалось його господарю у Кремлі. Почалась світова проросійська та антиукраїнська істерія: «Фашисти, бандерівці, русофоби, антисеміти, хунта… Вони не легітимні, бо прийшли до влади шляхом військового перевороту! Не допустимо насильницької бандерізації русскава Криму! Врятуємо Юґа-Васток!.. Бандерлоги мають жити в ізоляції в Карпатах…».

Дмитро Співак: "Бандерлоги це ви!"

  Такі заголовки, репліки та інші слова чуємо щодня від тих, хто зупиняв і зупиняє наш національний поступ! Все це зрозуміло для нас, українців, хто пройшов жорна сталінських репресій, Голодомору, війни та післявоєнного сталінізму, ГУЛАГ і Соловки. Але є й ті, кому миліше за все ковбаса за 3 рублі, ніж свобода! Вони в часи негоди були манкуртами, поплічниками окупантів, і зараз прагнуть з люмпенів увірватись до найвищого державного керма, задурюючи голови своїх співвітчизниками міфами про неіснуючих бандерлогів! А хто ж ці бандерлоги насправді? Невже, це так "любі наші брати" росіяни звуть українців? Оце така любов до брата? Може бандерлогами вони звуть нас, українських націоналістів, через погорду, ненависть і страх до нашого національного провідника Степана Бандери? Чому бандерівці і бандерлоги змішались воєдино? За це маємо завдячувати всюдисущим кремлівським ЗМІ!

  Наш мужній провідник Степан Бандера, як і натхненник українського націоналізму Дмитро Донцов, вірив у майбутню перемогу України над Москвою. Тому першим завданням для національного поступу українців мала стати національна революція: «Українська національна революція – це боротьба за саме життя і волю народу та людини, а також боротьба за зміст, підстави й форми життя, за його розвиток і за поступ. Це боротьба проти московсько-большевицького імперіялізму, який прямує до панування над усім світом і з тією метою поневолює, визискує і нівечить народи та людину. Це боротьба проти большевицько-комуністичної системи, яка в ім'я спекулятивної доктрини та на послугах імперіялізму однієї партії переводить на організмі двістімільйонових мас поневолених народів найжахливіший в історії експеримент, всупереч природі, волі та добру цілих народів і людини. Наша ідея волі, самобутносте та свобідного розвитку народів є протиставна большевицькому поневоленню, нівелюванню і винищуванню цілих народів. Ідея гідносте й пошанування людини, її вільного розвитку, власної ініціятиви, творчого та достойного самовключення в гармонійний уклад збірного національного і суспільного життя є діяметрально протилежна до большевицької тиранії, уярмлення і визискування людини, топтання її гідносте, нівечення свободи...».

  Насправді, все не так як нам здається на перший погляд! Для того, аби пояснити суть слід подивитись у зміст самого слова "бандар-лог", що використав для назви своїх персонажів у "Книзі джунглів" Редьярд Кіплінг. Бандар-логи або бандер-логи – це мавпи (на гінді bandar — «мавпа», а log – «народ»), мета яких викрадати все, що бачиш у себе на шляху, грабувати та плюндрувати, творити хаос. Але більш за все ці тварюки бояться свого покровителя – змія Каа. Він найлютіший ворог, який гіпнозом перетворює їх на слухняну отару рабів. Йому не можливо пручатись, він діє на свідомість!

   Сучасність привнесла у цей казковий термін свої корективи, сьогодні так називають людей (приміром з Антимайдану), які легко піддаються чужому впливу чи зомбуванню. Колись заховані у нетрях міст Донбасу, Таврії та Слобожанщини поодинокі люмпени весною 2014-го р. перетворились на покірну багатотисячну отару московських рабів-бандерлогів, коло радів.

  Нехай ці здичавілі виродки біснуються та заздрять нам, українцям, бо ми маємо вже проторений шлях до нашої величі, а ці повсталі маси люмпенів – ні! Це не ми бандерлоги, це вони: люмпени, манкурти, запроданці, криміналітет, антимайданівці, українофоби, малороси, хохли, які за шмат ковбаси і чарку русскай водкі продали все на світі – від рідної матері до не своєї країни. Чому не своєї? Бо Україна для них ніколи не була рідною, адже ковбаса наймиліша за волю, за мову, за гори Карпатські і Кримські степи. Україна для них не своя, адже немає партійної бюрократії КПСС чи всюдисущого нагляду КҐБ, не генсек все вирішує, а ти сам винний за свою долю і майбутнє завтра!

  Ось через цю сувору реальність, українську буденність, біснуються та просять у Владіміра Путіна прихистку в Росії, де ще вітає затхлий дух совєцької доби! Вони, бандерлоги, що підняли свої бісівські морди, прагнуть повернення "назад в СССР", де у ярмі були стоячі на колінах перед портретами Лєніна і Сталіна, які вели їх у світле майбутнє завтрашнього небуття! Життя для цих бандерлогів – це не щоденна праця на шахті чи в полі, це щогодинне пияцтво у нетрях під наркотою та завиванням кремлівських ЗМІ. Їх потяг до кращого коротким шляхом збройного повстання вкотре доводить, що русскій бунт безпощадний і руйнівний.

   Не дарма про нашестя московських бандерлгів у своїй статті "Мафія – майбутнєнашого політичного життя" сповістив видатний український боєць національного спротиву Анатолій Лупиніс: «За структурою й методами діяльності – це зграї. Пахан – зверхник на чолі. Під його особу певні зовнішні сили башляють гроші, технічні засоби. Пахан у відповідь пристосовує свою музику до побажань завойовників. Пахана оточують пристяжні, які властиве тримають масу, ділять здобич та накидають лінію партії масам. Пахана та пристяжних оточує шобла – ті, хто вже відчув смак падла та, повні надій на легкий хліб, рвуться в долю. Вони – головний конкурент старих пристяжних, надія й опора пахана в конфліктах. Якщо формою організації є зграя, метою – годівниця, то методою просто мусить бути інтрига…».

 

  Сьогодні, як і колись наша революція є в постійному наступі. Її ідеї і програма знищили путінську дійсність для українців Сходу та Півдня, бо вони правдиві, вартісніші і сильніші. Ідеї українського націоналізму, завдяки Революції Гідності захоплюють вже ширші народні маси, тепер і в Одесі, Січеславі, Херсоні, Запоріжжі, Харкові, Миколаєві, Черкасах, а головно революційно активізують українську націю для укладання дійсно Української Самостійної Соборної Держави.

   Слава нації! – Смерть ворогам!

Автор – Денис Ковальов

За Гетьманат і незалежні ЗМІ

У часи, коли українське суспільство перенасичене інформацією, у більшості своєї не якісною, завдяки успішним діям українофобських ЗМІ чи сайтам у світовій марежі Internet, свідомі українські націоналісти з Січеславщини, намагаються відродити справжню суть преси. Зокрема, велику увагу українські націоналісти з Січеславщини приділяють не тільки сайтам у світовій марежі Internet, але й радіомережі та часописам (газети і журнали) незалежних від будь-якої політичної сили, де можна прочитати не про трагічні події або жалобний стогін від діянь “даунєцькай” банди, а про історію (минуле), життя (сучасне) і перспективи державного розвитку (майбутнє) української нації.
  Отже, пропонуємо вашій увазі невеличкий репортаж-інтерв’ю з головним редактором видання Денисом Поліщуком про появу та діяльність нового українського націоналістичного часопису "Січовик".
– Коли і за яких обставин з’явився часопис "Січовик"?
– Наш часопис започаткований групою українських націоналістів зі славетного козацького міста Січеслав (прихильниками ідеї ІІІ-го Гетьманату – уточнення авт.) у квітні 2013 р.. якім набридло мовчати і слухати провелич України і неготовність українців до революції. Це брехня! Протягом квітня 2013 р. нами було вже видано 4 тижневі номери у форматі газети, однак пристосовуючись до жорстокої сучасності з травня 2013 р. наш часопис переходить у формат журнала-місячника, маючи на меті згодом вийти у форматі повноцінного друкованого видання, а зараз поки доступний користувачам світової мережі в електронній версії.

– Чому вами була обрана сама ця назва?
– Все дуже просто – назвою "Січовик" ми продовжуємо давню традицію видання українських націоналістичних часописів. Згадаємо нещодавнє минуле: 1) "Сурма" – підпільний журнал і друкований орган УВО (у 1927-1934 рр.), а пізніше по заснуванні ОУН – друкований орган Організації Українських Націоналістів (з 1935 р.), журнал друкував політичні аналізи та ідеологічні статті, документував підпільні операції ОУН в Україні. 2) "Ідея і Чин" — орган Проводу ОУН-Б на українських землях (у 1942-1946 рр.) в журналі друкувалися офіційні документи ОУН-Б, політико-теоретичні, інформативні й полемічні статті, коментарі й огляди поточних подій, списки полеглих на полі слави, бібліографії підпільних видань. 3) "Розбудова нації" – ідеологічний друкований орган Проводу Українських Націоналістів, заснований у січні 1928 р., видавався легально в Чехословаччині, а от розповсюджувався нелегально в Польщі й Румунії. Тому, ми вирішили, власне назвою підкреслити свою приналежність до козацької і ОУНівської минувшини – "Січовик" – козак Запорозької Січі, український націоналіст і нащадок ОУН-УПА. Коротко і ясно.
– Редакційна колегія та дописувачі статей у вашому часописі є прихильниками ідеї ІІІ-го Гетьманату?
– Відповідь буде неоднозначною – і так, і ні. Учасники редакційної колегії, а це головно 4 особи, сповідують ідеї традиційного українського націоналізму Миколи Міхновського, В’ячеслава Липинського, Дмитра Донцова, Миколи Сціборського. Ми не намагаємось перекрутити ідеї наших ідеологів чи використати їх у своїх власних інтересах, ми поширюємо ідеї серед громадян України. Наша мета – побудова української держави нового типу – Гетьманат, і давайте без цифр. Багато хто, переглядаючи нашу рубрику "За Гетьманат", називають саму ідею Гетьманату монархічною, але хіба був Богдан Хмельницький чи Іван Мазепа монархом /монархістом? – Звісно, що ні! Що стосується Павла Скоропадського, то тут треба глибше дивитись у події 1918 р., коли Українська Держава не тільки була розірвана між різними політичними і ідеологічними течіями самих українців, але й оточена одвічними ворогами – ляхами, москалями, мадярами, румунами і жидами. Гетьмана, в українській історичній традиції, завжди обирають на старшинській і козацькій раді представниками від всіх верств населення, а монарха ні. Хіба може населення Великої Британії, Нідерландів чи Данії обирати собі короля? – Звісно, що ні. То де ж в ідеї Гетьманату простежується монархізм? – Ніде. Це все вигадки ревізіоністів і тих, хто сплюндрував одвічні доктрини українського націоналізму. Повертаючись до питання про дописувачів статей, то ми намагаємось навернути їх на свою лінію не застосовуючи сили, хтось приєднується, хтось залишається при своїй думці.

– Як ви оцінюєте своє майбутнє – ваш часопис має продовжити той шлях, яким йшли "Сурма" і "Розбудова нації"?
– Ми, як і багато інших пересічних українців, віримо у перемогу української нації в багатовіковій боротьбі за своє вільне державотворення на своїй землі. На відміну від політичних партій чи громадських організацій, наш часопис і Рух за Гетьманат, ідею якого ми просуваємо на шпальтах "Січовика", не намагається дискредитувати ідеї своїх ідеологічних попередників. На жаль, для таких націоналістичних часописів як "Сурма" і "Розбудова нації" все вийшло не дуже оптимістично, бо українська нація була знекровлена і втратила власну державність. Сьогодні, коли ми маємо власну державу, нам треба всім згуртуватись і знищити владу українофобів-окупантів. Наша мета, про яку я вже говорив раніше, це побудова Гетьманату. Тому, наразі ми цю ідею пропагуємо. Коли наш Рух за гетьманат буде мати міцний фундамент, власне тоді і має відбутись знищення антиукраїнської влади. Доки українці терплять, доти "даунєцька" банда керує, ну а ми, намагаємось пропагувати свої ідеї.
– І на останок, що ви побажаєте тим, хто ще не знає про існування часопису "Січовик"?
– Побажаємо скоріше приєднатись до кола наших читачів! Ми не робимо чогось неймовірного, ми починаємо з найменшого, аби в подальшому досягнути великої мети. Ми сприймаємо адекватну об’єктивну критику, якщо вона не стосується наших ідеологічних засад. Якщо люди прагнуть з нами подискутувати ми завжди раді перейти у конкретний словесний двобій – без образ і кровопролиття – коротко, ясно і правдиво, за наявності документальних чи архівних свідчень. Для читачів нашого часопису додам на останок, що відзначуючи нашу пов'язаність з революційним поколінням наших найближчих попередників – з УВО-ОУН-УПА-УНА-УНСО – творимо нове видання з популяризацією ідей українського революційного націоналізму без домішок і перекручень та пропагандою Руху за Гетьманат.
– Дякуємо за бесіду! Бажаємо успіху у ваших нелегких починаннях!
– Дякую вам, що в нас вдалась така конструктивна бесіда. До нових зустрічей. Хай буде!

Розмову провів Павло Ковальов

Аморальність державної моралі або абсурдність "біло-синьої" цензури

   Нова влада – нові закони, і чим влада авторитарніше, тим жорсткіше зокони. Цим реченням українське суспільство має зрозуміти, що з кожним наступним обранням до будь-яких гілок влади бандитів та олігархів, з будь-якого регіону України, буде збільшуватись авторитарний режим з посиленням кланово-кримінально-олігархічного тиску на населення і буде нести українській нації лише загрозу зникнення.

Агітаційна листівка спілки журналістів України

   Вже протягом першого тижня листопада 2011 р. все українське суспільство обговорює життєвоважливий для всіх громадян України новий законопроект-доповнення закону «Про захист суспільної моралі», що становить серйозну загрозу для свободи не тільки преси, а й телебачення та світової мережі – Internet. Суспільство адекватно розцінює цей так би мовити законопроект-доповнення закону як наступ цензури. Верховна Рада України 6-го скликання, що була обрана на позачергових виборах 30 вересня 2007 р. протягом свого існування ніяк не може визначитись з головною хибою цього законопроекту-доповнення закону і дати чітке визначення суспільної моралі.

   Все українське суспільство, а особливо представники ЗМІ, стурбовано відсутністю системи стримувань і противаг, необхідних для запобігання зловживанням влади. Національна комісія із захисту суспільної моралі в Україні без будь-якого судового нагляду згідно з новим законопроектом зможе закривати друковані ЗМІ, відбирати ліцензії у електронних видань, скорочувати доступ до веб-сайтів за звинуваченням у сприянні війні, тероризму, іншим проявам злочинної діяльності, особливо українофобії, приниженню української нації. У разі ухвалення вище зазначеного законопроекту-доповнення закону над незалежними репортажами у ЗМІ будуть тяжіти впливові фігури, або ж страх перед Національна комісія із захисту суспільної моралі в Україні.

Карикатура на державну цензуру

   Захист суспільної моралі – справа дуже непроста і часто невдячна. Все ще залишаються такі люди, для яких суспільна мораль є чимось відмінним від загальноприйнятої думки. У тоталітарних державах це питання вирішувалося дуже просто – будь-яке відхилення від державної ідеології – це злочин, який повинен каратися. Чим менше відмінностей – тим краще. У демократичному суспільстві, в якому панує верховенство права все набагато складніше – в ньому формується ряд відмінностей, які можна не враховувати в тоталітарній системі.

   Визначення, яке не вдавалося багатьом поколінням філософів з різних країн світу і викликало безліч суперечок в академічному середовищі як України, так і розвинутих країн на кшталт Фінляндії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Швеції та США – без проблем далося Верховній Раді Україні у законі «Про захист суспільної моралі», який був прийнятий 20 листопада 2003 р. під №1296-IV, який встановлює  правові основи захисту суспільства від розповсюдження  продукції,  що  негативно  впливає  на   суспільну мораль. Згідно зі ст. 1 вищезазначеного закону суспільна мораль – це система етичних норм, правил поведінки, що склалися в суспільстві на підставі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

Зображення "зомбоящика"

   Навіть без детального аналізу зрозуміло, що під дане визначення може підпадати так і не підпадати все, що завгодно, залежно від думки особи, що інтерпретує цей закон. У дещо меншій мірі теж саме можна сказати про критерії віднесення відео продукції до порнографічної та пропагаючої насильство і жорстокість. Так, наприклад, перехід з однієї релігії в іншу має вважатися аморальним і не відповідати традиційним, духовним і культурним цінностям. Більше того, абсолютно не зрозуміло, що означають вищеназвані традиційні цінності, адже цінності знаходяться в постійному розвитку і багато хто з українських народних обранців не погодилися б жити в країні, в якій зараз керуються цінностями та життєвими пріоритетами, які були прийняті в суспільстві хоча б п'ятдесят років тому. Якщо ж дивитися ще глибше в історію, то такі цінності здалися б сучасній людині просто варварськими. Більш того, не піддається підрахунку приклади того, що вважалося аморальним і неприпустимим в один час і вважається зараз цілком прийнятною практикою. Хоча, здавалося б, законодавець прийняв до уваги цю особливість: ст. 4 не поширює дію цього закону на художні твори літератури, мистецтва та культури, які визнані класичним чи світовим мистецтвом. Визначення класичного мистецтва представляється проблематичним. Більше того, критерії виключення цього виду мистецтва з переліку теж видаються сумнівними. Багато творів мистецтва, які зараз можуть бути віднесені до класичних творів, вважалися, щонайменше, аморальними в час, коли вони були створені. Таким чином, даний закон може стати непереборною перешкодою на шляху творів мистецтва, які потенційно можуть стати класичними, але не відповідають нормам традиційної моралі.

   Критерії віднесення відео продукції до порнографічної і пропагує насильство і жорстокість не додають ясності. Практично будь-який кінематографічний твір тим чи іншим чином підпадає під дані критерії – там або демонструються ''непристойні'' частини тіла, або містяться сцени насильства. Норми, які містяться в законі, не дають чітких рекомендацій, а дають ґрунт для довільного втручання у здійснення права на свободу самовираження є не відповідними вимогам.

Карикатура на "зомбоящик"

   Неочікувано і гостро для народних обранців з законопроектом-доповненням закону ''Про захист суспільної моралі'' постало питання цензури в культурній сфері: потрібна вона чи не потрібна? І навіть ширше й глибше: що робити з культурою?

   Історія цензури стара як світ — скільки існує держава, стільки існує й цензура. Скільки існує кіно, стільки ж на його ''спині'' сидить кровопивця-цензура. Перший фільм було заборонено ще у 1915 р., який називався "Народження нації", що розповідав про історію організації Ku Klux Klan. Причиною заборони фільму стало нібито пропагування расистських мотивів. Але буває деспотія цензури і буває деспотія вседозволеності. Крім кволості, розрідження інтелектуального життя, багато хто не може не відчувати речей, які вже стали буденними: холодної огиди, коли бачиш деяку продукцію вітчизняного ринку, а надто у сфері ЗМІ. Такий мій висновок грунтується не тільки на такому факті, що надано Київськоим інститутом проблем управління ім. Горшеніна за 2008 р.: майже 60% українців вважають, що українським ЗМІ таки потрібна цензура в тому чи іншому вигляді. Передусім це стосується сцен насильства й жорстокості, а також пропаганди кримінального способу життя, демонстрація яких у ЗМІ, як вважають респонденти, має бути піддана цензурі.

   Слід враховувати аргументувати як ''за'', так і ''проти'' цензури за умов сучасної української реальності. Сьогодні в Україні цензура набула анекдотично рекомендаційної форми напівзакону, точніше — недозакону, з якою, проте, дехто бореться вельми вже серйозно. Ще й досі не вщухли пристрасті з приводу таких голлівудських фільмів як ''Бруно'', ''Хостел-2'', ''Пила-7'': як стверджують члени Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі,  додивитися до кінця ці фільми неможливо через надмірну жорстокість, навіть короткі рекламні ролики цих фільмів. Напруга цих пристрастей, підліткове утвердження дорослості нашого суспільства не може не вражати.

Зображення "від мавпи до людини — від людини до свині"

   Зрозуміло, що думка про рішення вищевказаної комісії ухвалюється виключно на особистих уподобаннях її членів на кшталт ''сподобалося — не сподобалося'', не може не виникати. А все через те, що немає критеріїв, неможливо провести чітку межу! Звідси запитання: то хто ж усе-таки повинен опікуватися питаннями цензури і моралі? Ринок? Держава? Ринок у цьому місці — місці його потенційної зустрічі з мораллю — віддалений від моралі найбільше. І ніякого суто споживчого механізму захистити мораль. Це казка, бо заради копійки українцям будуть показувати і розказувати будь-що. Чи означає це, що ініціатива має йти від держави, від влади, яка, будучи владою, якраз і зобов’язана якось управляти інформаційними потоками, впливати на них? Теж сумнівно. Принаймні це фарс, коли така ініціатива йде від влади, якій не вірять! Напевно, мораль повинна даватися взнаки без примусу, немовби сама собою — зумовлена поняттями цивілізації, цивілізованості.

   Цензура впливає не тільки на суспільну мораль, а й на свободу слова. Свобода слова – одне з ключових понять демократичного суспільства, проголошене як українським національним (ст. 34 Конституції України), так і міжнародним законодавством (Європейська конвенція з прав людини, Всезагальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права). Зокрема, ст. 10 Європейської конвенції з прав людини передбачає: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів». Слід зазначити, що тлумачення права на вільне висловлювання в сенсі свободи преси здійснило значний поступ завдяки практиці Європейського Суду з прав людини. Більшість конституцій світу, проголошуючи свободу слова, прямо заперечують цензуру, так і ст. 15 Конституції України, яка наголошує: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на  засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як  обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої чинною Конституцією і законами України». Цензура визначається як контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Зображення "понівечена Конституція України"

   Отож, зважаючи на те, що свобода слова в Україні гарантується національним та міжнародним законодавством, все ж таки необхідно створити дієвий механізм протидії проявам цензури в Україні, щоб реалізація права на свободу слова могла існувати за будь-якої влади та опозиції і не ставала приводом для політичних спекуляцій. Тому, з вище написаного виходить висновок – держава має право на контроль за різного роду медіа-проектами насильницького та порнографічного характеру, але не повинна втручатись у будь-які справи опозиційних ЗМІ та веб-сайтів, аби остаточно не зникнути з політичної мапи світу. Сподіваємось, Україна не встане у ряд країн, де соціальні мережі та вільні від тиску влади ЗМІ були заборонені або ліквідовані. Україна має боронити свободу слова, а не рівнятись на недолугі реформи своїх нерадянських сусідів. Українців не зупинили цензурою, а ні російська царська, а ні радянська влада, тому не хай проросійська ''данєцкая'' влада не сподівається на позитивні результати від своїх псевдо законопроектів. Українська нація сильна, а цензура це не тиск, це передумова соціал-національної революції, яка призведе до відродження України як могутньої європейської держави та українців як могутньої європейської нації.

Автор – Денис Ковальов

(світлини надані сайтом pravda.com.ua)