понеділок, 14 листопада 2011 р.

Аморальність державної моралі або абсурдність "біло-синьої" цензури

   Нова влада – нові закони, і чим влада авторитарніше, тим жорсткіше зокони. Цим реченням українське суспільство має зрозуміти, що з кожним наступним обранням до будь-яких гілок влади бандитів та олігархів, з будь-якого регіону України, буде збільшуватись авторитарний режим з посиленням кланово-кримінально-олігархічного тиску на населення і буде нести українській нації лише загрозу зникнення.

Агітаційна листівка спілки журналістів України
   Вже протягом першого тижня листопада 2011 р. все українське суспільство обговорює життєвоважливий для всіх громадян України новий законопроект-доповнення закону «Про захист суспільної моралі», що становить серйозну загрозу для свободи не тільки преси, а й телебачення та світової мережі – Internet. Суспільство адекватно розцінює цей так би мовити законопроект-доповнення закону як наступ цензури. Верховна Рада України 6-го скликання, що була обрана на позачергових виборах 30 вересня 2007 р. протягом свого існування ніяк не може визначитись з головною хибою цього законопроекту-доповнення закону і дати чітке визначення суспільної моралі.
   Все українське суспільство, а особливо представники ЗМІ, стурбовано відсутністю системи стримувань і противаг, необхідних для запобігання зловживанням влади. Національна комісія із захисту суспільної моралі в Україні без будь-якого судового нагляду згідно з новим законопроектом зможе закривати друковані ЗМІ, відбирати ліцензії у електронних видань, скорочувати доступ до веб-сайтів за звинуваченням у сприянні війні, тероризму, іншим проявам злочинної діяльності, особливо українофобії, приниженню української нації. У разі ухвалення вище зазначеного законопроекту-доповнення закону над незалежними репортажами у ЗМІ будуть тяжіти впливові фігури, або ж страх перед Національна комісія із захисту суспільної моралі в Україні.
Карикатура на державну цензуру
   Захист суспільної моралі – справа дуже непроста і часто невдячна. Все ще залишаються такі люди, для яких суспільна мораль є чимось відмінним від загальноприйнятої думки. У тоталітарних державах це питання вирішувалося дуже просто – будь-яке відхилення від державної ідеології – це злочин, який повинен каратися. Чим менше відмінностей – тим краще. У демократичному суспільстві, в якому панує верховенство права все набагато складніше – в ньому формується ряд відмінностей, які можна не враховувати в тоталітарній системі.
   Визначення, яке не вдавалося багатьом поколінням філософів з різних країн світу і викликало безліч суперечок в академічному середовищі як України, так і розвинутих країн на кшталт Фінляндії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Швеції та США – без проблем далося Верховній Раді Україні у законі «Про захист суспільної моралі», який був прийнятий 20 листопада 2003 р. під №1296-IV, який встановлює  правові основи захисту суспільства від розповсюдження  продукції,  що  негативно  впливає  на   суспільну мораль. Згідно зі ст. 1 вищезазначеного закону суспільна мораль – це система етичних норм, правил поведінки, що склалися в суспільстві на підставі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.
Зображення "зомбоящика"
   Навіть без детального аналізу зрозуміло, що під дане визначення може підпадати так і не підпадати все, що завгодно, залежно від думки особи, що інтерпретує цей закон. У дещо меншій мірі теж саме можна сказати про критерії віднесення відео продукції до порнографічної та пропагаючої насильство і жорстокість. Так, наприклад, перехід з однієї релігії в іншу має вважатися аморальним і не відповідати традиційним, духовним і культурним цінностям. Більше того, абсолютно не зрозуміло, що означають вищеназвані традиційні цінності, адже цінності знаходяться в постійному розвитку і багато хто з українських народних обранців не погодилися б жити в країні, в якій зараз керуються цінностями та життєвими пріоритетами, які були прийняті в суспільстві хоча б п'ятдесят років тому. Якщо ж дивитися ще глибше в історію, то такі цінності здалися б сучасній людині просто варварськими. Більш того, не піддається підрахунку приклади того, що вважалося аморальним і неприпустимим в один час і вважається зараз цілком прийнятною практикою. Хоча, здавалося б, законодавець прийняв до уваги цю особливість: ст. 4 не поширює дію цього закону на художні твори літератури, мистецтва та культури, які визнані класичним чи світовим мистецтвом. Визначення класичного мистецтва представляється проблематичним. Більше того, критерії виключення цього виду мистецтва з переліку теж видаються сумнівними. Багато творів мистецтва, які зараз можуть бути віднесені до класичних творів, вважалися, щонайменше, аморальними в час, коли вони були створені. Таким чином, даний закон може стати непереборною перешкодою на шляху творів мистецтва, які потенційно можуть стати класичними, але не відповідають нормам традиційної моралі.
   Критерії віднесення відео продукції до порнографічної і пропагує насильство і жорстокість не додають ясності. Практично будь-який кінематографічний твір тим чи іншим чином підпадає під дані критерії – там або демонструються ''непристойні'' частини тіла, або містяться сцени насильства. Норми, які містяться в законі, не дають чітких рекомендацій, а дають ґрунт для довільного втручання у здійснення права на свободу самовираження є не відповідними вимогам.
Карикатура на "зомбоящик"
   Неочікувано і гостро для народних обранців з законопроектом-доповненням закону ''Про захист суспільної моралі'' постало питання цензури в культурній сфері: потрібна вона чи не потрібна? І навіть ширше й глибше: що робити з культурою?
   Історія цензури стара як світ — скільки існує держава, стільки існує й цензура. Скільки існує кіно, стільки ж на його ''спині'' сидить кровопивця-цензура. Перший фільм було заборонено ще у 1915 р., який називався "Народження нації", що розповідав про історію організації Ku Klux Klan. Причиною заборони фільму стало нібито пропагування расистських мотивів. Але буває деспотія цензури і буває деспотія вседозволеності. Крім кволості, розрідження інтелектуального життя, багато хто не може не відчувати речей, які вже стали буденними: холодної огиди, коли бачиш деяку продукцію вітчизняного ринку, а надто у сфері ЗМІ. Такий мій висновок грунтується не тільки на такому факті, що надано Київськоим інститутом проблем управління ім. Горшеніна за 2008 р.: майже 60% українців вважають, що українським ЗМІ таки потрібна цензура в тому чи іншому вигляді. Передусім це стосується сцен насильства й жорстокості, а також пропаганди кримінального способу життя, демонстрація яких у ЗМІ, як вважають респонденти, має бути піддана цензурі.
   Слід враховувати аргументувати як ''за'', так і ''проти'' цензури за умов сучасної української реальності. Сьогодні в Україні цензура набула анекдотично рекомендаційної форми напівзакону, точніше — недозакону, з якою, проте, дехто бореться вельми вже серйозно. Ще й досі не вщухли пристрасті з приводу таких голлівудських фільмів як ''Бруно'', ''Хостел-2'', ''Пила-7'': як стверджують члени Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі,  додивитися до кінця ці фільми неможливо через надмірну жорстокість, навіть короткі рекламні ролики цих фільмів. Напруга цих пристрастей, підліткове утвердження дорослості нашого суспільства не може не вражати.
Зображення "від мавпи до людини — від людини до свині"
   Зрозуміло, що думка про рішення вищевказаної комісії ухвалюється виключно на особистих уподобаннях її членів на кшталт ''сподобалося — не сподобалося'', не може не виникати. А все через те, що немає критеріїв, неможливо провести чітку межу! Звідси запитання: то хто ж усе-таки повинен опікуватися питаннями цензури і моралі? Ринок? Держава? Ринок у цьому місці — місці його потенційної зустрічі з мораллю — віддалений від моралі найбільше. І ніякого суто споживчого механізму захистити мораль. Це казка, бо заради копійки українцям будуть показувати і розказувати будь-що. Чи означає це, що ініціатива має йти від держави, від влади, яка, будучи владою, якраз і зобов’язана якось управляти інформаційними потоками, впливати на них? Теж сумнівно. Принаймні це фарс, коли така ініціатива йде від влади, якій не вірять! Напевно, мораль повинна даватися взнаки без примусу, немовби сама собою — зумовлена поняттями цивілізації, цивілізованості.
   Цензура впливає не тільки на суспільну мораль, а й на свободу слова. Свобода слова – одне з ключових понять демократичного суспільства, проголошене як українським національним (ст. 34 Конституції України), так і міжнародним законодавством (Європейська конвенція з прав людини, Всезагальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права). Зокрема, ст. 10 Європейської конвенції з прав людини передбачає: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів». Слід зазначити, що тлумачення права на вільне висловлювання в сенсі свободи преси здійснило значний поступ завдяки практиці Європейського Суду з прав людини. Більшість конституцій світу, проголошуючи свободу слова, прямо заперечують цензуру, так і ст. 15 Конституції України, яка наголошує: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на  засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як  обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої чинною Конституцією і законами України». Цензура визначається як контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.
Зображення "понівечена Конституція України"
   Отож, зважаючи на те, що свобода слова в Україні гарантується національним та міжнародним законодавством, все ж таки необхідно створити дієвий механізм протидії проявам цензури в Україні, щоб реалізація права на свободу слова могла існувати за будь-якої влади та опозиції і не ставала приводом для політичних спекуляцій. Тому, з вище написаного виходить висновок – держава має право на контроль за різного роду медіа-проектами насильницького та порнографічного характеру, але не повинна втручатись у будь-які справи опозиційних ЗМІ та веб-сайтів, аби остаточно не зникнути з політичної мапи світу. Сподіваємось, Україна не встане у ряд країн, де соціальні мережі та вільні від тиску влади ЗМІ були заборонені або ліквідовані. Україна має боронити свободу слова, а не рівнятись на недолугі реформи своїх нерадянських сусідів. Українців не зупинили цензурою, а ні російська царська, а ні радянська влада, тому не хай проросійська ''данєцкая'' влада не сподівається на позитивні результати від своїх псевдо законопроектів. Українська нація сильна, а цензура це не тиск, це передумова соціал-національної революції, яка призведе до відродження України як могутньої європейської держави та українців як могутньої європейської нації.
Автор – Денис Ковальов
(світлини надані сайтом pravda.com.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар