Маріуполю жити, Україні перемагати

Пам'ятаєте оцю фразу: «Кожен із нас – Президент»? Так от, я – президент країни, яка вмирає. Вона вмирає раз за разом. Ви кажете, Україна житиме вічно, і ви праві. Але я – президент країни, яка вмирає.

   Я хочу назвати вам її на ім'я, та моя країна має кілька імен, крім основного. Це імена її героїв, чоловіків і жінок. Я люблю свою країну, так само як і їх, бо вони і є моя країна. Вони її складові, невіддільні частини. Раніше я думала, що це території, але сука... це завжди були вони!

   Я не впізнаю свою країну без них. Я не впізнáю квітучі вишні, річки та гори. І Азовське море – воно вже ніяке не Азовське було б... Стає не таке чуже мені. Я досі не можу писати про друзів, а позивні застрягають у горлі, пальці не хочуть друкувати.

   Це дивно, та я їх досі бачу. Вже звикла нікого не гукати, принаймні. Всім важко. Мені буває легше все ще бачити їх іноді. Та все ж, я – Президент, який втрачає свою країну з кожною смертю.

   І я не знаю, що відчуває той самий, наш головний Президент. Це питання не для того, аби ви писали тут щось погане. Або політичне. Або... не знаю, бо я справді не знаю. Чи він відчуває, що теж щоразу втрачає цілу країну, коли гине хтось із них.

Автор – Валерія Карпиленко

Meidän nykyaikaamme Mannerheim

Текст з'явиться тут незабаром, зачекайте, будь ласка! З повагою, автор.

Українські націоналісти – страшний сон Кремля

Нещодавно очільник Кремля новоявленому Президенту України, що останній не може приборкати націоналістів, які блокують розведення військ в Золотому. Тим самим В. Путін мимоволі розкрив свої основні страхи. Єдина сила, яку він по-справжньому боїться – це українські радикали з-поміж патріотів, націоналістів і добровольців.
   Не випадково перший командир добровольчого полку "Азов", а нині лідера партії "Національний Корпус" згадав про Іловайськ. Тоді, наприкінці серпня 2014-го Кремль дав гарантії так званого "зеленого коридору" для виходу з оточення українських бійців, що насправді виявилося банальною кривавою пасткою. А от якби мова йшла про регулярні частини ЗСУ, можливо оточення натиснуло б на В. Путіна і не був настільки прямолінійним.
   Однак, коли мова заходить про безумовну вітальну силу, про пасіонаріїв, то тут вчорашній чекіст і за сумісництвом президент країни-агресора завжди безжалісний. З бійцями Чеченської Республіки Ічкерія та грузинами в Південній Осетії була подібна ситуація. До слова, усі в оточенні В. Путіна знають, що він боїться субкультури та людей, з якими не можна (ну або важко) домовитися, оскільки вони нерідко готові йти до кінця — за Вітчизну до загину чи просто, заради переконань.
   Хто такі, здавалося б, члени "Національного Корпусу" для керівника найбільшої та найагресивнішої держави світу? — Дрібнота, зовсім не його рівень коментування. Однак його аж затрясло, коли сотня бійців з усієї України почала з'їжджатися у прифронтове містечко задля захисту населення від окупантів. Володимир Зеленський ж-бо, бачте, не справляється, у той час як агресивні радикали-націоналісти йдуть у наступ.
   Ось він головний путінський страх! Українські націоналісти, добровольці, патріоти та навіть волонтери є тим ключовим фактором, який зупиняє московську орду від повномасштабного вторгнення. Адже сам В. Путін сподівається, що влада в Україні здатна вгамувати та приручити радикалів, як очільник Кремля зробив у себе вдома, але ж ми цього їм не подаруємо, правда?!

За матеріалами "Русской Фабули"

Чому українці забули про війну на Сході?

Сьогодні пересічні українці живуть звичайним сірим життям. Таким же, як 5 років тому, 10 чи навіть 20... Все стало буденщиною з гірким присмаком сірості та однаковості. Не існує радісного вчора, чи світлого завтра – є гидке сьогодні!
   Проте між Україною зараз і Україною десь так років 5 тому є одна разюча різниця – це відкрита військова інтервенція східного сусіда. Колись більшість українців вважали його майже братом, їздили в гості, а він – підступно, до речі як і завжди, встромив ножа у спину і нині посміхається від заподіяної шкоди.
   У січні-лютому 2014 р. був сплеск активності української громадськості. Більшість боялась, переживала, допомагаючи фронту, чим могла. Але для тієї ж більшості війна завершилась вже за 9 місяців – у вересні 2014 р., коли були підписані сумнозвісні "Мінські угоди". Однак, насправді, військові дії продовжуються, люди гинуть, загроза залишається...
   Влада держави Україна та підконтрольні олігархам ЗМІ цілеспрямовано відволікають громадян від проблеми війни. В масовій свідомості проектується образ ефемерного "АТО", яке триває одночасно з постійними липовими "перемир'ями". Це спантеличує та дезорієнтує широкий загал суспільства. Як наслідок, більшість населення просто відмежовується від далеких та незрозумілих подій на фронті.
   Зрештою, самим українцям не надто подобалось думати, що в них державі йде війна, оскільки це жахає. Значно простіше забути цей факт і не згадувати, як страшний сон. Проте між сном і реальністю є різниця - сон не несе справжньої загрози.

За матеріалами "Національний Корпус – Львівщина"

Захід Сонця Європейської Цивілізації

Сьогодні нам доводиться спостерігати чи не один із найсумніших етапів життя Європейської Цивілізації. Щодня інтернет і телебачення наповнюються все більшою кількістю новин про розмивання територіальних кордонів Європи і поступовий цивілізаційний розлом. Як нам відомо, людство пережило конфлікт імперій, націй-держав та ідеологій, і поступово підходить до 4-ї фази зіткнення цивілізацій.
   Американський політолог Самуель Гантінґтон пророкував, що одною з найжорстокіших фаз людського протистояння буде війна культур. Цивілізаційне протистояння Білої Європи проти іммігрантських навал з Африки та ісламських держав.
   Слова відомого політолога підтверджуються великою кількістю мусульманських анклавів у Європі, демографічною різницею між іммігрантами і корінними європейцями та тотальним програшем у культурній експансії. Колишній образ європейського лицаря майже зник з життя сучасних європейців, лицарську честь проміняли на загальнолюдські цінності, сексуальну свободу, культ грошей та гедонізм. Лицарські обладунки самотньо припадають пилюкою, меч покрився іржею, а готовність дістати його й захистити пригноблених перетворилась на гріховну байдужість добрих людей. На заміну сивому європейському традиціоналізму приходить тотальна деградація європейців, гей-паради, змішані шлюби та всюдисуща розпуста. Європа втрачає свою національну і культурну ідентичність, яку поступово замінює іслам, закони Шаріату та новоприбулі гості, що відкрито претендують на роль господаря.

  Щоденно ми спостерігаємо, як інородці оскверняють наші святі цінності, без запрошення приходять до нашого дому, нав’язують закони, чужі нам європейцям. Таке свавілля активно захищається ліберальними неурядовими організаціями і правлячими партіями сьогоднішньої Європи. Незважаючи на всю провальність мультикультурних проектів, єврокомісари видають щораз більше міграційних квот, змушуючи європейців сприяти інтеграції людей абсолютно чужого нам світогляду.
 Ідеологи толерантності повністю ігнорують всі історичні події, які явно вказують на неможливість мирного співіснування європейців і мусульман. Хрестові походи в Святу Землю, Іспанська Реконкіста і ріки крові, що стікає в море, все це явно свідчить про несумісність європейців і сьогоднішніх гостей, проте ніяк не впливає на ліберальний світогляд правлячих кіл.
   Уже сьогодні ситуація досягла критичної межі, орди інородців штурмують європейські кордони, мусульмани об’єднуються у все агресивніші спільноти, десятки тисяч стають бойовиками ІДІЛ. Вулиці Парижу у вогні і кривавих тілах вбитих ісламістами французів, тоді як європейський націоналістичний опір не може знайти між собою порозуміння. Англія замкнулася у межах своїх островів, воює проти іммігрантів зі Східної Європи, проте активно сприяє зменшенню міграційних вимог для Індії та Пакистану, французи з греками грають на руку Путіна, вважаючи його правим месією і головним ворогом проклятого Заходу, поляки ненавидять бандерівців і шукають міфічних ворогів там, де їх нема, тоді як усе більше людей прокидається під крики муедзина, а в підвалах мечетей студенти з екзотичних країн вчаться робити пояс шахіда й різати голови невірним, толерантним і таким наївним європейцям.

   Європейські праві точать один на одного ножі, не помічаючи третіх – тих, що вже тримають лезо на сонних артеріях обох. Ворог могутній і об’єднаний, а ми ніяк не поступаємось своєю гордістю, тримаємось руками і ногами за історичні конфлікти, територіальні претензії та примітивний шовінізм. Щоденно витрачаємо сили на власне знекровлення, дуже рідко віддаючи собі звіт у здоровому глузді і доречності тих чи інших протистоянь, забуваючи, що Європа — наш спільний дім, який зараз потребує захисту як ніколи раніше.
Чим ми закінчимо? Чи впадемо ми на коліна і опустивши голову, покірно терпітимемо прапори з півмісяцями і мінарети на вулицях європейських міст? Чи дозволимо інородцям ґвалтувати наших жінок і вбивати наших дітей? Чи взагалі виживе Європейська Цивілізація? Чи далі мовчки реагуватимемо на теракти в Європі, обмежуючись лише звичайним трауром? Відповіді на ці питання цілком і повністю залежать від нас. Або Європа повернеться до свого традиційного й пасіонарного світогляду, або ж вона приречена бути розбитою в прийдешньому цивілізаційному конфлікті й перетворитись на Єврабію.
   Ми ж повинні пам’ятати, що будь-яка війна між європейцями є війною громадянською, тому повинні змагати до єдності і запалити визвольний вогонь Реконкісти всюди, де окупанти вирішили, що перемога за ними!

За матеріалами полку "Азов"

Сила та Братерство

У вирішальний для країни час потрібно згадати про своїх справжніх побратимів, братів по зброї. Без відчуття істинного братерства та єдності, перемогу нам не здобути. Для нас, бійців підрозділу спецпризначення "Карпатська Січ", такими братами є полк особливого призначення "Азов" та бійці "Східного Корпусу".

  Наша єдність допомагає всім нам розгортати безкомпромісну боротьбу в усіх напрямках, як на східному фронті нашої держави проти окупанта, так і в тилу, центральному, прифронтовому та західному регіонах, проти ворогів України та вести бротьбу з проявами тероризму і сепаратизму.

   Полк "Азов", підрозділ "Карпатська Січ" та рота "Східний Корпус" є справжніми взірцями правого постреволюційного добровольчого збройного формування, де звичайні хлопці з радикальними ідеями та думками насиченими романтизмом перетворюються в елітних воїнів. 

  Історія має здатність повторюватись і саме в наших добровольчих загонах та формуваннях можна побачити відданість та дисципліну добровольців німецького Фрайкору, жертовність та любов до Батьківщини українських вояків УПА та підпільників ОУН, героїзм і хоробрість італійських загонів "Arditi" чи іспанських фалангістів. Це все не просто збіг обставин, ми і є нащадки героїв України та Європи і ми змушенні залишити після себе слід в історії, адже про нас історія зараз пишеться кров'ю найкращих синів України.

   Закликаємо всіх мужніх українців не бути байдужими і не проживати життя дарма, а натомість долучитися до захисту та творення нової України шляхом воїнів, а не свинопасів.

   Вступайте до лав правих формувань - підрозділу "Карпатська Січ", полку "Азов", роти "Східний Корпус" та несіть з нами службу захищаючи східні рубежі України від загарбників!

За матеріалами SvaStone

"Навароссії" не існує, є лише Україна!

Напевно, багатьом людям, навіть Українським патріотам, за буденним життям, сімейними та професійними справами лишається не так багато часу на пошук інформації і осмислення того, що відбувається зараз на сході – Донецьку, Луганську і неконтрольованих Українських землях біля них. Навіть військові, що б’ються там за нашу землю і мир для Українців Донецької і Луганського країв та безпеку решти Українців у тилу, не завжди чітко уявляють, що ж там відбувається у цих “республіках”.

   Ніяких “республік” насправді не існує. Явища, що називають “Новороссия”, “ДНР” та “ЛНР” не мають ознак ані державності, ані сепаратизму (не дотягують). Ніякої самобутності, ніякої самостійності вони не мають. Виплати отримують з України, воду, світло, тепло – теж. З нею і воюють. Ані власної культури, ані мови, ані єдності між собою там не спостерігаємо. Те, що вони називають культурою чи традиціями яскраво демонструють їхні “весілля” – п’яні збочені дебоші. Їхня самобутність – це тільки ненависть до мало не всього світу, а особливо України.

   Жодних власних армій ці збіговиська не мають. Їхня “армія” – це купка мародерів, з якою пліч-о-пліч воює армія РФ. Війна, яку розв’язали проти нас, користуючись моментом політичної нестабільності після краху влади Януковича – це війна артилерії. Основний фактор цієї війни – артилерійські обстріли. Зіткнення піхоти зі стрілецькою зброєю – рідкість. Такі воєнні епізоди були під час утримання позицій у Донецькому аеропорту та під час штурму будівель. Загалом – це рідкісне явище.

   Кожному має бути ясно, як ясно військовим, що шахтар чи офісний менеджер не здатний миттєво опанувати оперування реактивною системою залпового вогню “Град” чи важкою вогнеметною системою “Буратіно” на базі танка. Це важка артилерійська зброя, смертельну дію якої відчувають на собі солдати ЗСУ, Національної гвардії України, батальйони МВС, добровольчі формування і що найбільш трагічно – мирні Українці.

  Саме такою зброєю війська РФ обстрілюють Українські позиції і населені пункти Донеччини і Луганщини. Саме такою зброєю 13.01.2015 p. під Волновахою були вбиті пасажири автобуса і численні жителі Маріуполя 24.01.2015 p. серед яких навіть кількарічні діти.
   Це справа рук професійно укомплектованих досвідченими військовими розрахунків важкої артилерії. Це вже підтверджено численними доказами у ЗМІ і соцмережах – Українців вбивають безчесні тварини – регулярні війська дикої і спраглої до крові московської держави. Без жодного почуття сумління, без жодного співчуття…

   Без жодної військової честі чи совісті вони зі своїми прихвоснями-“ополчєнцамі” звинувачують у своїх смертних гріхах – убивстві Українців – самих же Українців. Вони знімають на відео, хизуючись, понівечені тортурами трупи наших героїв, що боролись не за щось чуже і не за винагороду, а лише за безпеку своїх осель і сімей та мир для донецьких і луганських співвітчизників. Обов’язковою умовою цього миру є відсутність на сході України чужих військ і злочинців, які стали на їх сторону. Інакше – вся Україна запалає вогнем смертей і руйнувань, спричинених ненавистю москалів до всього Українського і до моралі, вищої за їх примітивну варварську мораль – захопити, пограбувати, знищити.

   Прикриває ці ганебні нелюдські злочини купка низьких і підлих “міністрів народних республік” і “апалчєнцов”, яких набрали серед місцевих і присланих з РФ бомжів, алкоголіків і асоціальних елементів. Їм вручили автомати, стрічки і обіцянку грошової винагороди за “сопротівлєніє украм”.

   Саме місцеві зазомбовані московською пропагандою люди поширюють нісенітниці про “каратєлєй”, що вбивають своїх же співвітчизників з неясної причини. Саме вони використовують у якості доказів цих нісенітниць убитих ними ж Українців і їхні поруйновані будинки. Саме ці люди проголошують “народне” бажання відокремити Українську Донеччину і Луганщину від України, аргументуючи це тими ж доказами – смертями, що на руках них самих і військових РФ, чиї шеврони, посвідчення, артилерію і танки уже десятки або навіть сотні разів ми спостерігали на території України. 
   Звісно, для них це не аргументи. Вони оголошують це брехнею "кривавої фашистської хунти", оскільки самі знають реальний стан речей. Вони чітко усвідомлюють своє завдання – спричинити якомога більше кривавого хаосу Українцям, а особливо жителям Донеччини і Луганщини, які тепер хочуть лише одного – миру у своїх оселях та на вулицях і спокою від терористичних банд і ворожих обстрілів.

   У Донецьку ж відбувається повний хаос. Банди терористів, серед яких “Оплот”, “Народная полиця”, “Батальон Восток” та інші, ділять райони, якими вони “заправляють”. Вони грабують і визискують підприємців, продавців на базарах і простих людей. 
   Вже давно ми перехоплюємо розмови цих угруповань, до яких звертаються прості донеччани і просять повернути своїх рідних, яких ті просто “забрали”.

   На блокпостах ці терористичні угруповання відбирають у мирних жителів автомобілі, гроші, документи і мобільні телефони. Те, що відбувається у Донецьку – цирк. Кривавий цирк. Для донеччан організували цілу виставу з фальшивою республікою. І все у ній фальшиве: фальшива незалежність, фальшиве керівництво, фальшива поліція, фальшива самостійність і фальшиві ополченці-захисники. Люди, які повірили у цей театр абсурду мають шанс дуже швидко зрозуміти, що денеерівці – це звичайні московські наймані бандити і злочинці, завдання яких – сіяти хаос і горе для прикриття банального і віроломного військового вторгнення РФ в Українську державу. Але цей шанс – єдине, що ми, Українські військові, маємо намір у наших донецьких і луганських братів забрати. Це огидне збіговисько найманих злочинців, окупантів і вбивць буде викинуте з Донбасу, або просто знищене.

Автор – побратим "Вирій"

Україна – останній форпост Європи

Вже давно не секрет, що Європа переживає свій занепад, а всі спроби місцевих борців виправити цей процес – марні. Мислителі останніх років часто сперечаються між собою і роблять ставки на те, звідки ж прийде спасіння. Ще 3 роки тому, багато хто з надією дивився на грецьку ультраправу партію “Золота Зоря” (грець. Χρυσή Αυγή), говорили про те, що Греція – це колиска націоналізму, і чекали початок визвольної боротьби саме з півдня Балканського півострова. Цей рух подавав величезні надії і вселяв упевненість, на відміну від тих же італійців з CasaPound Italia, які скоріше намагаються зберегти свою самобутність, а не Європейську.

   Ніхто не міг і уявити собі, що в Східній Європі, в бідній і нещасній країні, відбудеться раптовий ментальний вибух, який змінить не тільки цей нещасний народ, а й по суті – весь світ. У цій країні сидів дуже поганий президент, який грабував своїх підданих, принижував їх, не цікавився їхньою думкою. Все, здавалося б, зазвичай і “правильно”. Нікому не були цікаві ці нудні мітинги з прапорцями і транспарантами, вони є скрізь і не несуть ніякого поступу. Однак цей мітинг під назвою Майдан знайшов сакральне значення, після того, як його прикрасили коктейлі Молотова, саморобну зброю, саморобні требушети і несамовите бажання битися за свою честь.

   Майдан нагадав українцям про те, що вони нащадки одного з найбільш непокірних і невгамовних народів на Землі, про те, що вони сильніші декількох тисяч ментівських кийків і якихось жалюгідних гумових куль. Цього не очікував ніхто! Навіть, самі українці!

Вся ця історія давно описана самими красномовними фразами і не має сенсу повторювати все в цій статті. Все гранично просто і водночас до неможливості складно. Однак, тільки в Україні зараз праві націоналісти і прихильники відродження Європи мають легальну зброю, отримують бойовий досвід у війні з путінською московською ордою і захищають цивілізацію від чергової навали дикунів зі Сходу.

   Весь правий світ починає свою війну на Українському фронті. Всім ясно, що Ненька – це останній рубіж. Тільки українці зараз відправляються воювати за сакральні сенси, за абстракції і віру, а не за гроші і слова: «У нашому батальйоні добре годують і видають нові черевики…». Українці нарешті навчилися захоплюватися абстрактними речами, а саме ця особливість білих європейських народів в минулі часи рухала людей на найбільші звершення.

   Коли кажуть "Середньовічна Європа" – в нашій пам'яті спливає купа різних образів: лицарі в обладунках, торговці в дорогих одежах, дівчата з косами, замки і романські і ґотичні собори. У надрах пам'яті кожен може розкопати навіть імена звучать як музика – Людовік Святий, Фрідріх Барбаросса, Ґотфрід Бульонський, Святослав Хоробрий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький.

   А коли говорять Царгород, який 1000 років так багато для нас означав, що ми згадаємо? Які імена або образи? Тисячі воєн вела Візантія – ви спробуйте згадайте хоч одного полководця. Ми знаємо значення єгипетського скарабея, але не символіку охри українських степів. Німці інтенсивно займалися археологією в Приазов'ї та Причорномор'ї – стріляють танки, переміщуються мільйонні армії, а вони копають кургани.

Війни Соборної України

   Інститут археології України повинен спонсоруватиметься не менше, аніж армія. Коли через сторіччя наш спадкоємець добереться до зірок, щоб гасити і запалювати їх – він буде бачити відблиск степових багать, а в руці у нього буде шматок охри. Діти всіх шкіл від Далекого Сходу до Каліфорнії вивчатимуть героїчні біографії Шевченка, Гонти, Залізняка, Махно, Петлюри, Шухевича, в тому випадку, якщо ми з вами і ті, що прийдуть нам на зміну, зможуть струсити цей жалюгідний світ. І ті імена, які сьогодні відомі лише в Україні – завтра стануть знайомі всій планеті.

За матеріалами RECONQUISTA