Занепад цивілізації відбивається в її архітектурі

Все, до чого торкається рука сучасної людини, перетворюється на попіл або гидоту. Коріння цього явища шукаймо у самій нашій природі, далебі згадуючи не злим тихим словом Чарльза Дарвіна. Адже скільки б ми не вчилися та не всмоктували знання, їх видасться замало, щоби подолати тваринні інстинкти.

   Роздивімося навколо, що оточує людство у створених ним населених пунктах сьогодні? — Чудові пам'ятки, так звана культурна спадщина, жевріє в оточені егоїстичного невігластва! Починаючи з 1945 р. (події, завдяки якій ліволіберальний несмак запанував у світі) усі без винятку архітектурні новації покликані вбити дух і потяг до прекрасного.

   Скло і бетон замінили мармур, а прагматичний та утилітарний погляд на мистецтво проклали шлях масовій деградації. Попервах були тільки експерименти молодих, але амбітних архітекторів, які з роками свою унікальність знеславили конвеєрними, подібними одна на одну коробки. Європа, Америка, Азія, Австралія — майже всюди, крім хіба що Африки та Антарктиди, споруджуються бездушні високі багатоповерхівки, котрими меркантильні псевдомитці-одноденки прагнуть нівелювати культурне надбання предків.

   Але ви помиляєтеся, коли думаєте, що Україну оминула така ж сумна доля. Аж ніяк! Київ, Січеслав, Одеса, Львів, а віднедавна ще й Полтава, опинилися під пильною увагою підприємливих ділків, які інсценують пожежу архітектурної пам'ятки, на місці якої невдовзі зводять черговий недолугий об'єкт, мета якого — спустошити кишені пересічних громадян (це ж або готелі з ресторанами, або бізнес-центри з торгово-розважальними закладами).

   У таких будівлях відсутнє почуття свого місця, чим підривається дух спільності громади, на території якої з'явився ще один "витвір" сучасності. Ініціатори подібних змін у гонитві за прибутком, навмисно нав'язують свій світогляд, показують, кому насправді належать втрачені нами вулиці. Вони здійснюють наругу над суспільною сферою, бо мислять примітивно заради одномоментної користі, а від цього, на жаль, страждає загальне благо, яке відновити буває ой як нелегко, зчаста і зовсім не можливо, тож думайте!

Автор — Денис Ковальов

Опанування нового декадансу

Наприкінці XIX ст. стало очевидним, що проґрес (індустріалізація, глобалізація торгівлі, урбанізація) не зупинити, бо навіть найнеприємніші події трапляються лише для того, щоб змінити світ на краще. Тоді, на перетині двох сторіч вважалося, що наука ось-ось піднесе людство на такі вершини, з яких колишній кривавий сумбур людської історії здасться прикрим непорозумінням. Проте, не все було таким райдужним і однозначним у час повстання ідентичностей...
   Людство ще пересувалося в основному на конях, але в небі вже чорніли перші дирижаблі. Неграмотна доросла людина мало кого дивувала навіть у світових столицях, як Париж, Берлін чи Лондон. А проте публіку дивували великі наклади романів Еміля Золя і Артура Конан-Дойл.
   Про права жінок тільки починали говорити найгарячіші голови у той самий час, коли вже навіть у "варварській" Східній Європі звільнили кріпаків (останніх рабів вільного світу) і більше ніхто не торгував ними як худобою. Теренами незвіданих континентів крокували засмаглі бородані, щоб встигнути встановити прапор своєї імперії над безіменною горою. Імперії, котрі вирішували долю завтрашньої політичної мапи світу. Їхні нащадки й досі казяться від втрачених територій, що стали суверенними державами.
   Здавалося, що світ стає неймовірно чарівним і зручним для кожного. Але то була омана доби занепаду, яку ми знаємо як декаданс! "Прекрасна епоха" (франц. Belle Époque) підвела риску під справжньою красою та природністю, давши людям можливість роботизувати дійсність, перетворити щось у ніщо.
   Схожий явища ми спостерігаємо й нині — технологічний прорив повертає проґресивне людство до первинних інстинктів, а нові види озброєння готові вже назавжди змінити вигляд воєн натиском однієї лиш кнопки. Старі ідеології у новому одязі знову підкорюють отупілі народні маси по всій земній кулі, щоб також як і нові види зброї назавжди змінити світ. Таким є наш світ, що робить крок у найстрашнішу невідомість — це новий декаданс постає на руїнах нового Середньовіччя, не лишаючи нам вибору гідного Фрідріха Ніцше чи Миколи Міхновського.

Автор — Данило Катраник