Польські шовіністи плюндрують могили борців за волю України

Немає гіршого ворога за того, хто прикидається твоїм другом. Така стара, але добра китайська премудрість. Шкода, що сучасна Україна досі не навчилась орієнтуватись у геополітичному просторі, усталюючи відносини з відверто ворожими нам державами.
   Нещодавно на території ніби дружньої нам Польщі стався черговий акт вандалізму. На території військового кладовища Перемишля у Пикуличах, де поховані борці за волю України з лав УСС, УГА та УПА, польські шовіністи встановили обурливий знак. На одній з могил з'явилась табличка з польським написом, який відверто здійснює наругу над пам'яттю українських Героїв.
   Подаємо оригінал тексту: «W tym miejscu zostały pogrzebane szczątki banderowskich bandytów, bestialskich aktów, oprawców niewinnych polskich kobiet i dzieci. Pomiętamy!». Авторський переклад такий: «На цьому місці були поховані рештки бандерівських угрупувань, звірів, злочинців невинних польських жінок і дітей. Пам'ятаємо!». Це говорить про те, що наш західний сусід досі намагається переписати історію за прикладом східного, приховуючи власні гріхи та звинувачуючи у всьому полеглих бандерівців.
   Варто наголосити, що це вже не перший подібний інцидент вараварського плюндрування могил борців за волю нашої держави. Сумнозвісний "адвокат України в Європі", як люблять називати Польщу недалекоглядні експерти, вкотре продемонстрував своє справжнє обличчя. У миті слабкості нашої нації західний сусід намагається продемонструвати свою силу, якою не міг скористатися досі. 

Автор — Данило Катраник

Наш шлях

Сьогодні, на передодні чергової річниці створення УПА, хотілося б згадати це дивовижне явище в історії людства. Армія без тилу і без фронту 10 років вела героїчну боротьбу проти двох найбільших імперій світу. В чому ж секрет цієї дивовижної сили УПА? Очевидно не в автоматах і танках, бо противники мали набагато краще озброєння...
   Секрет у тому, що серця героїв були об’єднані однією ідеєю, знов ідеєю українського націоналізму. І власне це надавало їм сили і звитяги. Власне ця ідея надавала їм мужності вмирати з усмішкою… на обличчі. І навіть наймогутніше тодішня зброя: танки, літаки, гармати не здатні були зупинити борців, натхнених всепроникаючою: ідеєю – Ідеєю Nації!
   Націоналістичні ідеї завжди згуртовували найблагородніших, найвідданіших людей, починаючи від часів князя Святослава, періоду козаччини, закінчуючи часами ОУН-УПА і сучасним періодом творення Української держави. Адже "націоналізм" походить від слова "нація" – народ. І з’явився цей політичний термін в Україні лише на початку ХХ ст., хоча як вище він був завжди притаманний українцям. Українська родина, її устрій, спосіб взаємовідносин завжди вважались священними в суспільстві. А нація – це велика родина. Це велика єдність людей, скріплених поміж собою однією кров’ю і одним духом.
   Найкраще означення нації дав великий син України Тарас Шевченко. Нація – це мертві, живі і ненароджені, тобто те, щo об’єднує "славних прадідів великих", сучасників і прийдешні покоління. У всі періоди, коли Ідея Nації згасала в серцях українців, наше суспільство поринало в хаос, перетворювалось на велику руїну. Згадати хоча б 1917 р., коли уряд очолював Володимир Винниченко відомі його слова: «Я перш за все соціаліст, а потім вже українець». Власне він розпустив Українську армію, що призвело до окупації України більшовицькою Росією. Результат відомий – десятки мільйонів жертв. І навпаки, коли Ідея Nації, ідея любові до свого народу, гордість за свій народ з новою силою полонила серця українців, ми виходили на передові рубежі у світі, творили світову історію, а не були пасивними спостерігачами її творення.
   Пригадаємо часи Київської держави. Тоді Україна була одним із провідних центрів культурного життя Європи, найбільшою мілітарною силою Європи. Власне тоді Україна захистила білу расу від тотальної навали азіатських орд. Зупинила їх своїми грудьми. Це велике зіткнення двох рас, у якому Україна гідно виконала своє призначення. Підірвало могутність нашої держави, але забезпечило вільний розвиток інших народів Європи. В цьому наше велике призначення. Дуже гостро відчували місце України в світовому контексті українські націоналісти в 1930-1940-х р-, які проголосили у "Декалозі українського націоналіста": «Я дух одвічної стихії, що вберіг тебе від татарської потопи і поставив на грані двох світів творити нове життя...». У цьому і є історична місія України, у цьому і є наш священний обов’язок, наше завдання перед цивілізованим людством – творите нове життя.
   Історія яскраво демонструє призначення України. Колись власне пра-Україна стала колискою індоєвропейської цивілізації. В інший час Київська держава вела криваву боротьбу з азіатською навалою, боронячи європейську цивілізацію, характерно, що лише тоді, коли Київська держава почала втрачати свою провідну роль у культурному і мілітарному житті, Європа зійшла на манівці, її почали заполонювати авантюристичні псевдоідеї, які проголошували хаос і безлад. Потрібні були століття, щоб біла раса збагнула згубність цих ідей, але вирватись з їхніх тенет їй вже не сила. Багато хто з провідних європейських філософів сьогодні говорить про кінець, сутінки Європи. Але багато хто ще не втрачає віри і лицаря, який зніме полуду з очей європейських націй, в нові ідеї, які, мов свіжий вітер, пронесуться просторами Європи. І тоді білі народи знову об’єднають свої сили для боротьби з Хаосом, для повернення Ладу. Така історична місія України!
   Як за часів УПА, коли велась боротьба проти двох найбільших імперій, так і зараз Україна стоїть на грані двох світів, і наш обов’язок сьогодні – протистояти руйнівним псевдоідеям якими заполонений Захід і які вороги прагнуть експортувати в Україну, протистояти агресивності згубних ідей дикого азіатського світу, уособленням якого сьогодні є Росія. Так, Україна здатна вивести людство з духовного і економічного занепаду. Але спочатку ми самі повинні вийти з кризи. Спочатку ми повинні збагнути своє покликання і свій обов’язок.
   Колись Дмитро Донцов проголосив, що «тільки нація, що свідома великих завдань, які має виконати в інтересах всього людства, втягається, як самостійний чинник, в історичний хід подій, тільки такій нації виділяється спеціальна клітина на шахівниці світової історії». Ми повинні відчути себе великою нацією! Ворог, розуміючи призначення України, протягом століть намагався притупити національну гордість українців. Нас намагались проголосити і малоросами, і малопольщею. Але найстрашніше те, що багато хто з нашої великої української родини змирився з цим. Тож відродження України повинно починатися в серці кожного українця. Кожен повинен почати з себе. Як людина, котра скидає з себе лахміття, ми повинні скинути з себе згубні нашарування чужинецьких впливів, ворожих ідеологій. Українці повинні подивитися на світ українськими очима. Повинні налаштувати себе на боротьбу. Об’єднуватись. Бо ворог не спить. Ми, патріоти України, повинні відчувати себе лицарями. Нас об’єднує любов до Батьківщини, ненависть до ворогів України.
   Тож нехай кожен запитає себе, чи вірить він у те, що українці є великою нацією, чи вірить він у велике призначення України. І коли кожен повірить в ідею Нації, відчує її силу, ми будемо в тисячі разів сильнішими. Воїни УПА довели, що ідея – найсильніша зброя. Адже наша криза не в зовнішніх факторах, криза в наших серцях. І коли ми повіримо в Ідею Нації, повіримо, що Україні потрібні зміни – на наступних виборах вже не прийдуть до влади злодії, негідники. Тоді здобудемо таємничу силу, яка дасть нам змогу гордо випростатись і стати поруч з передовими народами світу, що разом творити історію.
   Тож нехай кожен відповість у своєму серці – чи є українці великою нацією, і якщо відповідь буде ствердна, ми станемо силою, яку не зупинить ніщо, яку не здолає ніхто. Нас ще не надто багато, але в нас зосереджена душа нації. І лише ми зможемо виконати заповіти Великих Героїв – заклик Духу одвічної стихії – творити нове життя. Ідеалізм, героїзм, самопосвята повинні стати нашими гаслами. Скинувши з себе лахміття чужих ідеологій, ми повинні  одягти лицарські лати і взяти меч українського націоналізму.

   Україна покликана вивести людство з духовної пітьми привести його в Золотий вік! І ми виконаємо це священне призначення, покладене на нас Провидінням. Ще ніч... Але на обрії вже з’являються перші вогні, сповіщаючи про новий день. Ніч не може тривати вічно, на зміну темряві приходить світло, на зміну хаосу приходить лад! Ми провісники нового дня! Провидіння вибрало нас! Гряде час подвигів та героїв! Новий день. Життєдайне сонячне світло зніме полуду з очей українців. Перші промені Сонця вже пестять наші обличчя, проганяють пітьму, освітлюють шлях. Наш шлях. Ми готові до боротьби. Кличе славна дорога. В нашому серці – священна ідея і віра в перемогу, в наших руках – меч правди і справедливості. І як колись Святослав виголошував противнику «Іду на Ви!», так ми сьогодні проголошуємо горде – Ми йдемо!

Автор – Андрій Парубій

Армія Фінляндії – приклад духовного оновлення нації

Автор цього допису далекий від "дискусій" на військову тематику, особливо з приводу святкувань усіляких там днів ВДВ чи поліції, а особливо від запровадження нової форми Національної Гвардії України. Чи це вплине на загальну ситуацію на фронті та в запіллі? Та, мабуть, що ні!

   Влада та її посіпаки можуть скільки завгодно гратись у "на гражданкє" та "модернізувати військо", на виході все одно – пшик... Або, в гіршому випадку, новий Майдан, з озброєним до зубів розлюченим натовпом зубожілих громадян. Не приведи Господи до цього!

   Ми ніби розбудовуємо українську Україну, а парамілітарні структури все одно наскрізь пропитані "духом совка": Національна Гвардія України продовжує ідеалізувати свою історію від Вищої школи ОГПУ, поліціянти не цураються методів Дзержинського та Вишинського, в ЗСУ ще діє статут та система РККА... Це не суха статистика, а наявний факт, який ми ніяк не витравимо.

   Як фаховому історику, котрий займається вивченням зародження та розвитку фінської модерної нації та фінського націоналізму, мені до вподоби символічна традиція військовиків далекої країни Suomi. Погляньте-но (на світлинах знизу!), яка краса! Жодного пафосу, без претензійності, лише дисципліна й продовження справи, розпочатої не тільки маршалом Маннергеймом, а й такими героями як Пааво Талвела, Лаурі-Аллан Тьорні, Сімо Гяюгя...

   Фінська нація також пережила власну "комуністичну чуму", але її армія ніколи не рівнялась на каральні загони – виключно ідеалізація патріотів! Чому ж українці вклоняють голову перед "червоними визволителями" різних періодів, а родовід ведуть від вбивць власної нації? Оновлення держави мало розпочатись з духовного очищення від тоталітарних пут. Маємо заявити: ЗСУ є нащадками Армії УНР та УПА, СБУ продовжуватиме справу СБ ОУН, і так далі... Відторгнення (хочте, ампутація!) гангрени прищепленої Москвою розпочинається з думок та слів. Залишивши у минулому "рассєянство" у всіх його проявах, не спокушаючись на облуду сучасного "європейства", оберемо власний правильний шлях на майбутнє!

   Avanti al futuro, comerati!

Автор – Kalev Korpinen

Утворення та ідейна основа УПА

Національне Відродження України - це найхарактерніша риса сучасности, (що підтверджується результатами Всеукраїнського референдуму від 1 грудня   1991 р.) - стало можливим завдяки багатолітній політичній діяльності українських патріотів-націоналістів і збройній боротьбі Української Повстанської Армії.
  Покликана до життя з ініціятиви Організація Українських Націоналістів (Бандери), опираючись на всебічне сприяння народу (бо захист його життя ставила собі за основну мету), Українська Повстанська Армія, що стала всеукраїнською національною збройною силою, протягом більше десяти років вела важку, безпрецедентну в історії боротьбу проти двох мілітарних потуг того часу - гітлерівських націонал-соціялістів і московсько-большевицьких імперіялістів.
   Вороги України сіяли безсоромну брехню про національно-визвольну боротьбу українського народу, про її учасників, які у найскрутніший час не жаліли праці й крови, без вагань ішли на смерть в ім’я прийдешніх  поколінь.

  Минає 73 роки від утворення УПА. Найсправедливішу оцінку її діям дав народ, у часи боїв складаючи пісні про неї, а нині - насипаючи в кожному селі високі могили героям. Тепер, коли проголошення незалежности України стало доконаним фактом, правду про ОУН-УПА люди можуть дізнатися уже не з підпільних, а цілком легальних видань.
   Сьогодні весь світ знає, що підписаний 23 серпня 1939 р. у Москві пакт Молотова-Ріббентропа відчинив ворота Другій світовій війні. У вересні 1939 р. московські війська під гаслами “єднання єдинокровних братів” нахлинули на землі Західньої України. Результат цієї “месіянської” акції обійшовся нашому народові в півтора мільйона знищених і депортованих людей за неповних два роки. Десятками тисяч трупів наповнили “наші визволителі” тюремні підвали в червні-липні 1941 р. Багнетами та наганами імперія Леніна-Сталіна писала історію нечуваного у світі геноциду. Вже тоді тисячі українських завзятців поклялися: згинемо в боях,  а не дамо себе знищити! Такими були умови для формування самооборонних бойових загонів, які згодом зформувалися у військові частини Української Повстанської Армії.
   22 червня 1941 р. розпочалася війна між двома могутніми імперіялістичними державами за новий розподіл світу. А вже 30 червня 1941 р. з волі українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголосила у Львові Акт відновлення Української Держави, утворивши Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Гітлерівські окупанти не визнали цього Акту. Бандеру та Стецька, а згодом тисячі українських націоналістів вони запроторили в тюрми й концтабори.

   Акт 30 червня має епохальне значення у нашій історії. Заманіфестувавши перед світом, що єдиним правосильним господарем української землі може бути і є тільки український народ, Акт 30 червня 1941 р. став головною ідейно-політичною основою Української Повстанської Армії.
  ОУН-УПА своїм першочерговим завданням завжди ставили захист народу, а не упривілейованої касти партократів, загальнонародню справу, а не вигоди якоїсь нібито вищої кляси. Своєю жертовністю, повною відданістю народові борці за волю України здобули міжнароднє визнання.
   Під час Другої світової війни в європейських країнах виник рух Опору, учасники якого боролися проти окупантів в ім’я загальнолюдських прав. В Україні розгорнулась аналогічна діяльність, проте вона набрала ширшого характеру: це була боротьба за життя нації, ґарантоване Українською Самостійною Соборною Державою. Така боротьба стала смислом діяльности кожного українського націоналіста (це виразно з’ясовано ще в Політичних Постановах Другого Великого Збору ОУН у квітні 1941 р.; читаємо: “Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Суверенну Соборну Державу, за визволення поневолених Москвою народів Східньої Европи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СССР. Організація Українських Націоналістів продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Европи”.
   Перші українські бойові групи появилися ще восени 1941 р., але їх дії  були некоординовані. Найсприятливішим місцем злиття більших збройних груп було Полісся. Першу таку групу на Поліссі зорганізував військовий референт Крайового Проводу ОУН Північно-Західніх Українських Земель Сергій Качинський. На Волині подібну групу зформував сотник Іван Перегійняк (обидва вони загинули в боях з гітлерівськими окупантами).

   ІІІ-тя Конференція ОУН, яка відбулася у днях 17-21 лютого 1943 р., стверджувала: "Сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім’я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму і московського большевизму... це насамперед війна з приводу України, яку обидва імперіялізми трактують у своїх загарбницьких плянах як центральну проблему їх імперіялістичної політики... Тому для українського народу є невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з іншими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільні інтереси західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти німецько-московського й інших імперіялізмів". Це визначення Конференції ОУН укріплювало ідейно-політичну основу УПА.
   З ініціятиви ОУН і УПА 21-22 листопада 1943 р. на Рівненщині відбулася Перша Конференція Поневолених Народів Сходу Европи і Азії. На Конференції були учасниками представники 13 народів: грузини, осетини, вірмени, казахи, черкеси, кабардинці, азербайджанці, татари, чуваші, білоруси, узбеки й українці. Конференція закликала всі поневолені народи посилити політично-революційну боротьбу проти імперіялізму. "Для швидкої і повної перемоги національної революції потрібен один спільний фронт усіх поневолених народів", - підкреслювалось у Постановах Конференції. Йшлося передовсім про те, щоб на територіях усіх уярмлених Москвою народів запалити вогонь національно-визвольної боротьби, подібно, як це сталося на всіх українських землях.

   Головний Військовий Штаб УПА складався з  оперативного, розвідувального, вишкільного, організаційно-персонального, тилового і політично-виховного відділів. Останній із них був найважливіший, бо УПА була не тільки військовою, а й політичною формацією.
   УПА - сила всенародня, оскільки всі її учасники, від рядового стрільця до Головного Командира, взяли на себе преважкий, але вельми почесний обов’язок служити інтересам народу і в боротьбі за народ життя віддати.
   УПА - сила високоідейна, бо шляхи її боротьби завжди освітлювала найвища Ідея Нації.
   УПА - сила, побудована на добровільних засадах, на глибокому почутті відповідальности перед українським народом, перед історією.
   УПА - непереможна сила, бо найголовніша її зброя - Ідея України, і ніяка фізична сила не спроможна її знищити.
   У народі УПА черпала нездоланну наснагу. Незламність духу бійців УПА окрилювала й окрилятиме всіх борців за вільну Україну.

Автор - Петро Дужий

Націоналістичний реванш і хунта

Вчора вся Україна святкувала потрійне свято – Покрову Пресвятої Богородиці, День Козацтва та чергову річницю з дня створення УПА. Від учора до них приєдналося ще одне офіційне державне свято – очікуваний День захисника Батьківщини. Здавалося б, ніби все йде до того, аби шоколадний президент став послідовником президента-бджоляра, а проте, в нього залишився ще старий дикторський апарат влади, що лишився від власника золотого батона з Межігір’я.

   Усі канали та інтернет-видання один поперед одним вже 2-й день поспіль розповідають як і рік тому про руку Москви, про провокацію ФСБ, що ніби український народ, який вийшов зі своїми вимогами під стіни Верховної Ради України не здатен сам на радикальні дії проти влади, яку демократично обрав, ну і тому подібні нісенітниці.

   Не шановні громадяни, які звинувачують радикальну молодь за її дії донедавна самі вимагали радикальних дій, але проти власника золотого батону, проти сепаратистів Криму, проти московських окупантів Донбасу. Нині, ці не шановні добродії захищають псевдодемократичний режим шоколадного президента від провокацій!

   Не важко здогадатись, що і так звані націоналісти, що вчора проводили вранішній мітинг на честь і славу вояків УПА відхрестились від своїх же активістів та однодумців. Так, лідер ВО "Свобода" Олег Тягнибок та керівник інформаційного центру "Правого Сектору" Борислав Береза в один голос заявили, що провокатори нічого спільного не мають з вшануванням Героїв УПА, що дії провокаторів вони засуджують і вимагають розслідувати.

   Ці шановні добродії забули, що завдяки ось таким провокаціям стала взагалі можлива радикальна зміна влади в Україні! Молодіжні активісти неформальної радикальної організації "Реванш" попри залякування та погрози влади вийшли на протест і довели, Євромайдан не став національною революцією як такою, а лише її передвісником. Отже, таким чином, націоналісти-реваншисти намагались довести українському суспільству, і собі в першу чергу, що попри війну чи-то перемир’я на Донбасі, влада в тилу повинна докорінно змінитись, а не перейменуватись і стати під стяги шоколадного президента. Наведемо кілька аргументів безпосередніх учасників бурхливих подій під Верховною Радою України 14 жовтня 2014 р.

   Аня Вольніцова, активістка Реваншу: «Багато хто стверджував, що 14-те жовтня, якщо й не приведе до влади хунту, але чітко визначить подальший дискурс діяльності і покаже наскільки ми всі готові до правління воїнів. Цей день, швидше, дав розуміння де наші пробіли в діяльності. Широкою проблемою лишилася недостатня координація між силами, що стоять попереду настроїв вулиці. Відмова від радикалів всіх представників патріотичних сил, представлених у вищих політичних кулуарах, продемонструвала повну солідарність порошенківсько-путінських інтересів. Зайвий раз підтверджується істина, яка невтомно намагається доноситись радикалами до мас: консолідація олігархів у збереженні існуючого ладу вкрай висока, вони виступають лише за власні інтереси. Найбільшими ворогами і Порошенка і Путіна є ці, сьогоднішні "провокатори", завтрашні "чорні чоловічки", що післязавтра знесуть диктат економізму, разом із тисячами голів колишніх властителів».

   Олексій Середюк, боєць добровольчого батальйону: «Вони знову називають молодь в масках провокаторами. Вони знову осуджують кидання пляшок з бензином у адмінбудівлі і закидування бруківкою правоохороні органи. Журналісти знову наввипередки виставляють фото хлопців, що проявилися під ВРУ з палицями і ланцюгами. Ми всі вже це десь бачили! Як і рік тому нас будуть осуджувати. Будуть казати, що зараз не час лякати Пороха. Але ми, малолєткі, не розбираємося у ваших політичних розкладах. Ми бачимо, що корупція проти якої ми боролися стала в рази більша. Невдахи, що прийшли до влади завдяки нашому героїзму рік тому, в політиці показали себе ще більшими невдахами. То чи не справа честі показати владі, що ми є? Мова не йшла про переворот, штурм, революцію. Мова про зрадників у владі і про те, що поки всі гратимуться в політику і вибори ми не будемо це терпіти. Всі партії відсторонилися від вчорашніх бунтів. Всі організації “впали на мороз” – і їх можна зрозуміти. Але дух, що тіло рве до бою змушує кожну нормальну людину готувати цеглини, арматуру та пляшки з бензином. Українець – це інстинкт. Знайте, Україна прокинулася 1 грудня 2013 р. і більше політикани, корупціонери, шоумени та міліціонери її не присплять. Бійтеся нас. Адже наш гнів буде страшним».

   Попри всі негаразди, що нині розривають Україну, її молоде націоналістичне покоління, покоління Помаранчевої революції та Революції Гідності, яке не скорилось вимогам мультикультуралізму та законам нового режиму буде і далі відстоювати право на здобуття дійсно Української Національної Держави. Хтось, серед них і автор цієї статті, прагне побудови Гетьманату, хтось – УССД чи щось схоже на УНР, але всі ми єдині в тому, що демократична влада у військові часи не може керувати державою так, як це можуть зробити військові.

   Ми маємо всі усвідомити, Україні потрібна, нехай і тимчасово, але конче необхідна хунта, військова диктатура, що будуть тримати у сталевих пазурах всю економіку, зовнішню та внутрішню політику. Однак, в якості реальної влади хунти мають бути люди, які кров’ю і потом довели свою відданість Україні та її нації. Замість продажним народних обранців має бути утворена рада військових уповноважених з числа командирів добровольчих батальйонів "Донбас", "Айдар", "Шахтарськ", полків "Дніпро", "Азов" та "ДУК". Цей перелік умовний, але не вичерпний. Такі люди зброї Юрко Береза, Дмитро Ярош, Андрій Білецький і Дмитро Корчинський можуть керувати країною у часи війни. Вони наші сучасні Коновальці, Болбочани, Чучупаки, Шухевичі, Куки, Бульби-Боровці.

   Наша перемога можлива лише здобуття її шляхом сили! Якщо ворог вимагає крові, він її проллє власноруч! Без подолання внутрішнього окупаційного режиму без провокацій, зовнішній окупаційний режим не буде переможений. Україні не потрібен мир заради умовного перемиря з московською ордою. Україна вимагає повномасштабної перемоги над ворогам із знищенням його лігва без компромісів та угод.

   Не зважаючи на всі негаразди, ми переможемо, як перемагали у боях вояки УПА!

   Слава Героям України!

Автор – Денис Ковальов

Націоналістичний жовтень

Наш виклик відбудеться на Марші 14-го Жовтня!

   В першу чергу, ви маєте бути одягнені зручно та зі смаком. Реваншисти надають перевагу чорним сорочкам, адже чорний – це колір заперечення, виклик сучасному світу та ворожому суспільству. Із суто практичної точки зору, чорний одяг та маска допоможуть вам на суді, та стануть хорошим аргументом вашої не причетності до якоїсь суспільно корисної дії. Зручні кросівки та проста чорна "кенгуру" найзручніший одяг під час вуличних протистоянь, а нам потрібно враховувати, що акція, на якій будуть присутні тисячі найкращий представників нації, може закінчитися дуже несподівано для олігархів, що застосують всі сили аби згасити вогонь повстання.

   Дуже часто, міліціонери в штатському, що для більшого маскування можуть прийти навіть зі своїми дітьми, починають обурюватися чому ви ховаєте обличчя, чи ви раптом не провокатор і, що акція у нас суто мирна.

   Наївні жінки перед похилого віку, що легко ведуться на подібні елементарні психологічні маніпуляції і схильні до масової паніки, підхоплюють вимоги працівника нелегального бандформування МВС і можуть здійняти цілий ґвалт аж до бійки, кидаючись на юних патріотів з кулаками і вимогами зняти маску. Найкраще це звичайно, впізнати та ліквідувати міліціонерів до запланованого заходу або ж проводити їх в такому форматі де вони будуть одразу виділятися.

   Нашим завдання є викорінити ліберальний стиль акцій в реаліях української політики. На вимоги стриманості ми маємо відповідати безкомпромісним радикалізмом і лише так українці зламають комплекс заляканої отари. Ми вже маємо досвід масового героїзму але нам потрібен досвід масової індивідуальної самоповаги. Українець має почувати себе князем, незалежно від соціального статусу та суспільної ролі. Скромні нації залишаються скромними колоніями агресивних імперій.

  Наша тактика – чорна хвиля революційної дії. Масові та болючі удари по системі приведуть до збою її апарату. Українцям вдалося скинути слабку та понівечену підводними течіями вертикаль влади невдахи Януковича. Революціонерам доведеться протистояти лицемірству лібералів, страху обивателів, російському фактору та злочинному олігархату. Але спочатку треба перевірити наші сили та міць наших колон.

   Всіх не байдужих українців та патріотів чекаємо 14-го жовтня, Парк Шевченка, 18.00, чорні прапори Реваншу!

Автор – Чорний Пацюк

За Родіну! За Гітлера!

   Дивізія "Галичина" брала участь у битві під Бродами. А чим займалися російські дивізії? Наприклад, козаки…

  5 липня 2012 р. Рада ООН з прав людини ухвалила історичну резолюцію про право на свободу слова в інтернеті. А ще рік перед тим у Женеві на 102-у засіданні Комітету ООН з прав людини було прийнято наступне обов'язкове рішення: «Закони, які переслідують висловлювання думок стосовно історичних фактів, несумісні із зобов'язаннями, які накладає Конвенція на держави, що підписали її, щодо захисту свободи слова і свободи висловлювання думок. Конвенція не дозволяє жодної загальної заборони на висловлювання помилкової думки або неправильної інтерпретації подій минулого».

  Що це означає? А те, що навіть переслідування за заперечення Голокосту є неприпустимим для країн, що підписали Конвенцію з прав людини. Дивно, що демократичні ЗМІ "не помітили" цього сенсаційного документу.

   «Мислю – отже існую!», – сказав Декарт. А я уточню: помиляюся – отже мислю. Нормальна річ помилятися. Але одна річ помилятися через недостатнє володіння матеріалом, а друга – навмисне спотворювати історичні факти або ж свідомо вилучати щось, що тобі не до вподоби чи не вкладається у твою концепцію.

   Депутат від ПР Вадім Калєснічєнка розіслав днями нардепам цілу бібліотечку книжечок про "пасобнікав нєофашистов". Аякже – тема ж така гаряча! Нема гарячішої. Те, що продукти в Україні дорожчі, ніж на Заході, не тема. Те, що й ліки дорожчі інколи в десять разів – теж не тема. І те, що наживаються на цьому саме брателли Вадіка – теж не тема. А от фашизм – це якраз те. Нагадаю, що це ми вже проходили у 2004 р., коли Ющенка малювали на бігбордах у формі гітлерівця з піднятою рукою. Однак "пасобнікав" фашистів Вадік бачить якось дуже однобоко. Він чи то соромиться, чи то завдання такого не мав, але чомусь уникає ширшої розмови про російських "пасобнікав". А тим часом українцям до росіян, як до неба рачки.

  Ось яку статистику подає історик Вадим Махно: «20 советских граждан стали русскими фашистскими генералами; 13 советских генералов и комбригов; 3 генерал-лейтенанты: Власов А., Трухин Ф., Малышкин В.; 1 дивизионный комиссар: Жиленков Г.; 6 генерал-майоров: Закутный Д., Благовещанский И., Богданов П., Будыхто А., Наумов А., Салихов Б.; 3 комбрига: Бессонов И. Богданов М.; Севостьянов А.». І це не рахуючи білогвардійських та тих, що отримали генеральські звання вже у німців.

  «Я нарахував на службі у Гітлера,»  – розповів В. Махно газеті "Експрес",  – «19 генералів-євреїв, 10 генералів-українців і 155 генералів-росіян. А командувати було ким! Якщо підбити підсумки, то сучасні російські науковці вважають, що у складі Вермахту (військ СС, допоміжної поліції і самооборони) служило 500  – 600 тисяч росіян! І, зважте, близько 250 тисяч українців».

  Правда, українцями їх вважати можна умовно, бо, коли з концтаборів почали випускати мешканців окупованих теренів, українцями записувалися й росіяни з Курщини, Брянщини, Орловщини й Дону. Ці люди не знали і не розуміли української мови. Загалом на боці німців українці складали 10-15%. "Галичина" була єдиною українською дивізією СС. Російських дивізій СС було 7 і одна змішана російсько-німецька!

  Першою есесівською частиною, сформованою в Україні, було севастопольське відділення "русской криминальной полиции". Город-гєрой виправдав свій титул: кожний 8-й севастополець служив німцям, а не кожний 30-й, як загалом по Україні. Росіяни та їхні українські блазні витворили справжній міф довкола Другої світової війни. Виходить, що це лише росіяни звільнили Європу від фашизму. А от прибалтійські та деякі кавказькі народи, кримські татари і західні українці стріляли в спину. Але насправді половину усіх східних легіонів вермахту складали росіяни.

  Кремлівські прихвостні чомусь взагалі не згадують Русскую Освободительную Национальную Армія (РОНА), яку організував авантюрист Броніслав Камінський на Брянщині та Орловщині. У 1944 р. РОНА бере участь у придушенні Варшавського повстання, відзначившись небувалим звірством щодо цивільного населення. Навіть самих німців убивства та грабунки вивели з рівноваги, і Камінський постав перед трибуналом СС та був розстріляний. Цікаво, що цей факт розстрілу німецькі генерали наводили у своє виправдання на Нюрнберзькому процесі.

  Дивізія "Галичина" брала участь у битві під Бродами. А чим займалися російські дивізії? Наприклад, козаки. Ці мали дуже почесне завдання виловлювати українців, які ухилялися від примусової відправки в Німеччину, а потім конвоювати їх. При цьому утікачів розстрілювали на місці. А ще грабували продукти на селах та воювали з партизанами. Ну, і звісно ж палили села, які запідозрено у контактах із партизанами. Коли ж німці почали відступати, то й тут згодилися гарні російські вояки – вони палили села уже просто так, при відступі. І щойно на Волині цим русскім витязям дали відсіч партизани УПА – вони їх почали нещадно вбивати. Так що до Галичини дійшли уже не дивізії та бригади, а лише кілька полків. То хто ж кому стріляв у спину?

  Колаборанти були й серед євреїв. «Наряду с Еврейскими комитетами в гетто были созданы Еврейская вспомогательная служба правопорядка, которая подчинялась местным руководителям СС и полиции,» – пише В. Махно. – «Самыми крупными из них были подразделения еврейской полиции Львова  – 750 человек. Начальник Дубровицской городской украинской вспомогательной полиции Ровенской области К.Коваленко, активный участник "решения" еврейской проблемы в Ровенской области, казнён в 1950 г. под своей настоящей фамилией Хаим Сегал. Одессит Карцев, организовавший банду коллаборантов из 60 человек, казнён в 1947 г. под настоящей фамилией Гершман. Русский старший полицай Иванов, активный ликвидатор евреев в Смоленске, казнён под своей настоящей фамилией Фридман».

   А у Криму? Гадаєте там лише татари були колаборантами? Ні, росіяни теж співпрацювали.

«В местечке Тавель Симферопольского района в декабре 1941г. сформирован казачий (русский) разведовательно-диверсионный отряд – первое коллаборационное формирование Крыма, – пише В. Махно. – 11-й полевой армией в феврале 1942 года в г. Симферополе был сформирован 5-й Казачий (русский) эскадрон Вермахта Таким образом, по состоянию на март 1942 года, в Крыму на службу немцам перешло около 25-30 000 человек».

   Але! Татари та місцеві вірмени й німці складати тільки трохи більше половини, а решта – росіяни. Після звільнення Криму і після депортації кримських татар, греків, болгар та вірмен, в Криму за колабораціонізм було засуждено 2 882 осіб. В тому числі: росіян – 1917, українців – 340, циган – 311, євреїв – 17.

   Сама ж УПА ніколи не була галицько-волинською. Бійцями УПА було чимало українців з усіх регіонів, ба навіть в УПА воювало 3 000 російських козаків, 3 000 бійців Туркестанського легіону і до 1000 осіб з кавказьких частин Вермахту й поліції.

   По війні з совєтською владою воювали не тільки українці і прибалтійці. «В Орловской, Брянской и Курской областях РСФСР до начала 1951 года под именем "Зелёная армия Роздымахи" действовали остатки РОА, РОНА, РННА и частей "Русской народной стражи" и полиции. В Белоруссии антисоветские отряды действовали до 1956 года».

   Отакі цікаві відомості можна почерпнути з книжки Вадима Махна "СПРАВОЧНИК. Полный перечень ОБЪЕДИНЕНИЙ и СОЕДИНЕНИЙ 3-го Рейха из граждан СССР и эмигрантов, а также из жителей Прибалтики, Западной Белоруссии и Украины".

   Коли, товаришу Вадік, почнете його розсилати нардепам?

Автор – Юрій Винничук

Нескорений Симчич

   З  нагоди святкувань 757-річчя міста Лева у великій сесійній залі Ратуші відбулося урочисте засідання. Цьогоріч за визначний внесок у національне відродження України, активну громадянську та життєву позицію, звання “Почесного громадянина міста Львова” надали Мирославу Симчичу, сотенному УПА.

  Історична довідка: Симчич Мирослав Васильович – легендарний сотенний УПА. Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. 5 січня 2013 р/ Мирославу Симчичу виповнилося 90 років. Народився у селі Березів Вижний колишнього Яблунівського, а нині Косівського району 5 січня 1923 р. в сім’ї селян середніх статків. На його виховання великий вплив мав дядько матері – колишній курінний УГА Григорій Голинський.

   У 1941 р. долучився до лав юнацької сітки ОУН. Перед закінченням Коломийського архітектурного технікуму, восени 1943 р. відправлений до першого куреня УНС (Українська народна самооборона) в Космач, де служив кулеметником. Після закінчення старшинської школи у Космачі в 1944-му p. повертається до рідних країв.

Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став бій під Космачем, у якому з радянського боку, окрім дивізії НКВС, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони. З боку УПА – місцеві курені, всього – не менше 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців. За дві з половиною години бою була знищена майже вся колона НКВС – 405 солдатів та офіцерів. В цьому бою загинув і командир дивізії генерал-майор Микола Дергачов.

   В 1949 р. засуджений Івано-Франківським Військовим трибуналом на 25 років позбавлення волі за участь в УПА. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Згодом повторно був засуджений ще на 25 років за “участь у націоналістичному угрупуванні”.

  У 1963 р. Симчича звільнили. Однак, 30 січня 1968 р. він знову заарештований за “ново виявленими обставинами”. Після тривалого слідства, навіть “справедливе” радянське правосуддя не змогло довести жодних “ново виявлених злочинів”. Проте Верховний Суд СРСР своїм рішенням від 20.01.1970 р. направив Симчича відбувати покарання за вироком 1953 р. (кінець терміну 1982 р.).

   У 1982 р. Мирослав Симчич, не виходячи на волю, визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст.187-І КК УРСР на 2,5 років таборів “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”. Мирослав Симчич був звільнений лише у 1985 р. Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Нині проживає у м. Коломия Івано-Франківської області, “Почесний громадянин Коломиї”.

  На урочистостях  Мирослав Симчич поділився своїми роздумами з присутніми: «Я хочу подякувати міській владі за те, що принаймні Львів на сьогоднішній день виглядає українським. Я був в багатьох містах України, і я не відчував себе як в українському місті, таке відчуття було лише у Львові. І це тому,  що тут є українська влада. Мені сьогодні спати не дає наше завтра, яке буде таке, які будемо ми. Само нічого не утрясеться, і якщо є для нас та наших дітей праця, треба закотити рукави й ні одного дня не класти на полицю».

Автор – Ігор Галущак

Вояки УПА – герої, і крапка

Ми всі, вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я,
повністю свідомі, що раніше чи пізніше
нам доведеться загинути в боротьбі з брутальною силою...

Роман Шухевич

   Сьогодні потрійне свято – по-перше, християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, по-друге, день українського козацтва, і нарешті, по-третє, день народження Української повстанчої армії. Для українців 14 жовтня завжди було особливим днем, тому зрозуміло чому нинішня бандитська влада та її сателіти руками працівників СБУ та МВС намагається щороку не допустити націоналістичного маршу в центрі Києва. Всі вони бояться українців!

Листівка присвячена 70-й річниці створення УПА

   Зазвичай про Українську повстанчу армію (УПА) починають говорити або з неприхованим пафосом, або з неприхованою ненавистю, хіба ні? У кожному разі починають говорити епічно. В арсеналі віртуальних борців з українським фашизмом, який нібито підіймає голову і погрожує слабкій і безпорадній перед загрозою світового українського панування Росії та її засланим козачкам у вигляді ПР, КПУ, ПСПУ, тощо, багато різних фальшивих та зфальшованих документів. Сьогодні, коли на 21-му році незалежності Україна і досі окупована україножерами, комуняками, сіонідами, слід не тільки зруйнувати ці стереотипи, але розпочати відроджувати як правду про УПА, так і довести до кінця боротьбу вояків-упівців до переможного кінця: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї!»

   Силою різних політичних обставин склалося так, що в роки, коли на Волині, у Галичині, на Поліссі, на Поділлі, та навіть у Наддніпрянщині вояки УПА билися й гинули в нерівних боях за волю своєї нації, більшість цієї самої нації під впливом більшовиків-комуністів була байдужа або ставилася до них як до зрадників. Деформація національної свідомості переважної частини українського суспільства у роки національно-визвольної боротьби (1917-1991 рр.) не є винятком в історії. Боротьбу завжди розпочинає і веде меншість з найкращих. Тривожним є надто повільне прокидання національної свідомості вже у нових умовах. Воно свідчить про глибоку духовну недугу, спадок імперського травмування російщенням, котрої українське суспільство ще далеко не позбулося.

Українські герої – Коновалець, Шухевич, Бандера

   Совєцькі антибандерівські, тобто по суті антиукраїнські стереотипи, насаджені у свідомість населення України більшовицько-комуністичними партійними ідеологами, продовжують діяти і мають неабиякий вплив і після проголошення незалежної Української держави, за яку віддали свої життя вояки УПА. Ці отруйні психологічні стереотипи і сьогодні продовжують розколювати суспільство на ''західняків'' та ''східняків'', і відкривають ворота для влади над ним. Шлях подолання цієї недуги – поширення правди про УПА, і доведення до кінця боротьби української нації за своє національне і соціальне визволення.

   Трошки з історії УПА. Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині – ''Поліська Січ'' начолі з Тарасом Бульбою-Боровцем, що був близький до петлюрівського уряду УНР в екзилі, і перебував у вигнанні у Варшав. Коли під кінець 1941 р. німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців у ліси, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками. Восени 1942 р., а саме з 1 по 14 жовтня ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра знадобиться, для війни з Московією. До цього спонукали також посилення німеціких репресій проти місцевого населення та проникнення з Білорусі червоних партизан.

14 жовтня – день українського вояцтва

  Для об’єднання всіх націоналістичних загонів ОУН-Б включила до своїх формувань підрозділи Тараса Бульби-Боровця та ОУН-М, проголосивши створення єдиної УПА. Головнокомандувачем було призначено українського офіцера – генерал-хорунжого Романа Шухевича. Щоб дійсно укріпити свiй авторитет керiвництво проголосило положення, визначаючі полiтичну програму армiї. Це був своєчасний i правильний крок. Програма знайшла пiдтримку богатьох колах населення, ось як він виглядав – Українська повстанча армія бориться:

а) За Самостійну Соборну Українську Державу на українській землі.

б) За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів та більшовицьких комісарів.

в) За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний усесторонній розвиток у власних державних формах.

г) Проти німецького та московського імперіалістичних наїзників українського народу.

д) Проти імперіалізмів як джерела воєн і поневолення народів.

   Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію (до 100 тис. чол.), яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Заслуговує на увагу партизанська тактика УПА:

1) органiзацiя складається з невеликих партизанських груп;

2) тактика "з-пiд землі i пiд землю";

3) дiяти скрiзь, та не попадатись;

4) жорстка пiдлеглисть командирам;

5) знаходитись постiйно в русi;

6) нiчнi напади, що сiють панiку;

7) розвiдка й контррозвiдка.

Агітаційний баннер ВО "Свобода" присвячений 70-й річниці створення УПА

   Таким чином це є дiйсно, iдеальна програма для невеликих загонiв партизан. Ворогами УПА вважало членів ВКП(б)-КПРС та NSDAP (особливо службовців НКВС-МГБ та Wehrmacht, SS, Gestapo) – розстріл яких мав проводитися на місцi без суду й слiдства.

   Після того, як влітку-воесени 1944 р. Західною Україною прокотилися головні сили Червоної армії в бік Берліну, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації, запобігти депортаціям "ненадійних елементів" та припинити репресії проти церкви, особливо проти УГКЦ. Для ліквідації УПА більшовицька влада організовувала блокаду величезних партизанських територій, засилала агентів для проникнення у підрозділи УПА, створювала спеціальні винищувальні батальйони МГБ. Пропагандисти ВКП(б)-КПРС також розпочали активну кампанію, зображаючи вояків УПА як нацистських головорізів. Попри нову більшовицьку окупацію України, УПА продовжувала зростати. Головне джерело поповнення становили не тільки члени підпілля ОУН-Б і ОУН-М, але й українці – дезертири з Червоної армії та ті, що втекли від мобілізації, аби не слугувати гарматним м’ясом на фронті.

Агітаційний баннер Автономного Опору

  Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народною підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з іншого – тим, що радянських військ того часу на Західній Україні було обмаль – всі штурмували Будапешт, Берлін та Прагу. Після капітуляції Третього Райху сталінський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. Щоб залякати населення і позбавити УПА підтримки народу, НКВС-МГБ депортував до Сибіру цілі села – 500 тис. західних українців. Вже відомо сьогодні, що для того аби дискредитувати УПА, загони НКВС-МГБ перевдягалися у форму упівців і грабували та мордували селян. У березні 1950 р. УПА зазнало дошкульного удару після сутички у Білогорщі і загибелі командира Романа Шухевича. Хоча окремі невеликі загони УПА продовжували діяти під командуванням Василя Кука аж до середини 1954 р.

   Сьогодні, славні традиції УПА продовжують лише кілька організацій – ВО ''Тризуб'', ВО ''Свобода'', СНА-''Патріот України'', УНА-УНСО, СУМ-СНУМ, ОУМ ''Спадщина'', Автономний Опір. 14 жовтня 2012 р., в Києві відбувся Марш Боротьби, у Харкові і Львові – Марш Слави присвячений 70-річчю заснування Української Повстанчої Армії. Свідомі українці – патріоти і націоналісти щороку 14 жовтня крокують маршами Києвом і Львовом з гаслами: «Бандера – наш Герой! Покрова – наше Свято! ОУН–УПА – державне визнання! Геть московських окупантів! – Геть московських холуїв! Воля народам – воля людині! Слава Україні! – Героям слава! Слава нації – смерть ворогам! За соціальне і національне визволення! Україна – понад усе!».

Вояки УПА – малюнок Андрія Данковича

   На сам кінець, хотілося б зазначити, що українці, як би їх не ломали, не гнули, не мордували – завжди вистоювали, виживали і продовжували боротись за вільну Україну. Українці, встаньте з колін, згадайте героїчну славу УПА, досить гнути спину на панів українофобів, олігархів сіонідів та москалів, ми не достойні жити рабами, наша мета – Українська Україна! Вояки УПА – герої укранської нації, і крапка, про якесь обговорення чи оскарження цього факту не може бути й мови!

   Вітаю всіх українців з потрійним святом! Слава Україні! – Слава героям УПА!

Автор – побратим Ревуч

(світлини взяті з соціальної мережі вКонтакте)