вівторок, 20 вересня 2016 р.

Європа, то зрадлива тітка

Я не вірю Європі! От не вірю - і баста! Всю нашу історію Європа ставилася до нас... ну дуже препогано. Ні, звісно, коли одного разу турки перли аж під Відень чи там Хотин, або татари лізли до Польщі чи Мадярщини, то про нас українців згадували. Навіть хвалили! А потім відмахувались від наших проблем - свої ж бо порішали нашими шкурами. 
   Далеко не ходитимемо. От хоча б взяти славетне ХХ-те ст. Визвольні змагання 1920-х років? Не помітила Європа, точніше, зробила вигляд, що не помітила наших самостійницьких прагнень. Хоча один "дурналістик" активно про це писав і багато, в пресі та по радіо виступав. Як-то ж його? Ім'я таке чудернацьке... А! Беніто, ще й прізвище дивакувате: Муссоліні. Дивак, та й годі...
   А тим часом державника Петлюру вбив голодранець Шварцбарт у Парижі серед білого дня, на очах купи народу застрелив українського отамана, що там Європа гунділа? Засудила? Обурилася нахабством і зухвалістю кремлівського агента? Ну хоча б, висловила занепокоєння?! Та ви шо? З якого переляку? Це ж украінець! Націоналіст! Ну і, звісно, таких "героїв", як Швартбарт треба відпускати, бо він же за справедливість, типу, проти жидоненависників. І перетворили суд над вбивцею у суд над жертвою, і зробили з жертви злочинця, навіть не заморочившись доказами!
   А що там Голодомор? - Ні, не знає Європа про таке! Про те, що Сталін "сміливий реформатор та інтелектуал" або "єфєктівний менеджер" - це так, чули від усіляких червоних борзописців. До речі, чомусь Гітлер з Ґьоббельсом про Голодомор і чули, і заявляли на весь голос. Та майбутні антифашисти їх не почули, а пізніше теж не хотіли й слухати. Бо що може сказати проклятий пропагандон крім брехні? А воно, он як вийшло...
   Знову визвольні змагання, тепер вже 1938-1946-х років і знову Європа відмовчалася. Ну а як же? Воно ж тільки війна закінчилася, спокою хотілося. Чого ж зважати на якихось там украінців? Тут он Сталіну 10 тисяч польських офіцерів не пригадують, а ви про ще один мільйон, нікчемних українців, яких голодом заморили і ще мільйон, яких постріляли, повиганяли з батьківських хат у Польщі чи погноїли по Сибірах нагадуєте. Ні, вже якось самі.
   А зараз оце... Воюємо з московітами. Наче ж за європейські цінності, в тому числі. Європа знову на морозі. Санкції - це класно, санкції - це відпад, але вже третій рік наша напівжива армія стримує натиск третьої по силі армії світу... А нам все про мир та про мирне вирішення конфлікту. Наче ото складемо зброю і підемо додому, то й конфлікт закінчиться. В принципі, якщо здамося то для Європи це теж відмінний вихід - однією проблемою менше. Вона ж так само Чехословаччину з Австрією здала Гітлеру. І нічого, совість досі не муляє...

четвер, 15 вересня 2016 р.

Свобода і право на зброю

Втративши право на володіння зброєю - наші чоловіки конституційно змінилися! Якщо раніше українець, вступаючи в діалог, хапався за шаблю, то вже сьогодні він може хапатись лиш за серце. Швидкість пострілу ми замінили дальністю плювка. Лідери не бояться відплати. Беззахисність маси чоловіків розклала націю. Дріб'язковість загрози визначила нову якість еліти, а отже, нашого життя.
   Горе не в тім, що в нас керівництво слабке, але в тім, що ми не розбираємося в нарізної зброї. Приклад: американській еліті неважко виправдовувати довіру народу. Там, де зберігається 20 млн. снайперських гвинтівок - не може бути інакше. Адже ж справа тут не в політичних вбивствах та репресіях (подібно до вбивства Пінуса-"Морґана" та репресій проти вінницьких месників!), а саме - у відчутті справжнього права особистості на захист свого життя, честі та гідності, виключаючи посредників. Те, що не можна захистити - люди просто воліють не мати.
   Тому найменше зазіхання на особисту зброю в США - сприймається як зазіхання на все, що є в людини. Готовність індивідуума у будь-якому випадку перетворитися на озброєну опозицію, визначає ступінь його соціальної повноцінності. Чого ж можна очікувати від нації, коли в чоловіках виховують комплекс провини за природне бажання поторкати "Люґер"? - Нічого, окрім покірності тупого стада... Підсумок: в результаті юридичних хитрувань, український чоловік зараз став схожий на півня, якому відрубали дзьоб та вирвали шпори. Маючи право на протест (згідно з Конституцією) - він не має права на зброю (лиш за винятком мисливської). Тобто одружуватися можна, але секс заборонений.
   Україна - територія старих традицій народовладдя. Тут поняття свободи було невід'ємне від права володіння зброєю. Нема зброї - нема загрози, але й отже - нема сміливих лідерів і прогресу. А найголовніше - нема почуття власної значимості.
   Ми живемо за законами, що заперечують нашу генетичну пам'ять. Відсутність селекції загрозою опустило з нас кожного. Чоловіки стали боятися того, чого раніше не боялися жінки й діти. Ми всі розучилися відповідати за свої слова і робимо вигляд, що так завжди й було. Але так не було... І сподіваємось - не буде, якщо товариш "Кольт" підтримає нашу бесіду.
За матеріалами "Арійського Права"

субота, 10 вересня 2016 р.

Хижий оскал московського імперошовінізму

Про московський імперошовінізм, як про явище історичне, традиційно притаманне ментальності і світогляду москвина твердив ще славної пам'яті доктор Дмитро Донцов. Він аргументовано протиставляв цю думку тим, хто намагався нав'язати уявлення, що причиною і втіленням агресивної імпершовіністичної політики Москви є її "правляча верхівка" — царизм чи більшовизм.
   І ось, по упадку СССР, по встановленню на просторах "неабьятнай" нової, "демократичної" влади маємо чудову нагоду пересвідчитись в незаперечній правоті тверджень Дмитра Донцова та його послідовників. "Демократичний" режим Боріса Єльцина послідовно, наполегливо і цілеспрямовано проводив агресивну імперську політику. Опозиція до "демократичного" режиму Єльцина висувала ультрарадикальні шовіністичні гасла, які знаходять неабияку підтримку у москвинів. Мусимо констатувати факт, що в Московщині не було, немає і не передбачається постання якоюсь мірою впливових політичних сил, які би відверто і принципово протистояли імперським ідеям і політиці шовінізму.
   Дехто говорить про російський (московський?) націоналізм... Насправді ж такого явища ніколи не існувало і не існує, як не існувало і не існує російської нації! Натомість є еклектична суміш ідей, теорій, схем і містифікацій, є традиційний шовіністичний імперіалізм, густо замішаний на "православному" фундаменталізмі та ксенофобії. Недарма навіть аналітично-експертна комісія Євронацу визначила, що в РФ немає такої політичної сили, яка б була націоналістичною в традиційному розумінні поняття. "Патріотичні" (як вони себе називають) рухи Московщини, партії, групи і видання мають багато спільних рис, але мають і багато розбіжностей.
   На деяких з цих моментів варто зупинитися докладніше: 1) більшість "патріотів" сучасної РФ об'єднує ностальгія за імперією, чи то часів дореволюційних, чи часів СССР, чи "імперія майбутня", але момент імперіалізму є притаманний усім цим чинникам і активно експлуатується в політичній та пропагандивній роботі, розробляється в геополітичних доктринах "правих" філософів; 2) ксенофобія. Від РНЄ Баркашова, НБПР Лімонова і до КПРФ Зюганова теза боротьби проти "інородців", (зокрема євреїв, "масонів", чорних, жовтих...) є надзвичайно популярною. В різних аспектах висвітлена і різною мірою наголошена ця тема. Як виглядає, расизм і ксенофобія для москалів є потужним мобілізуючим і інтегруючим чинником.
   Цікавим моментом для дослідника є й те, що "патріотичному" рухові в РФ дивним чином міцно вдається поєднувати відверто фашистські течії і сили з радикальними сталінськими ортодоксами. В одних колонах прапори зі свастикою і стяги з серпом і молотом можна побачити доволі часто. Також цікаво зауважити, що останнім часом все активніше заявляють про себе чинники, котрі декларують повернення до язичницьких, дохристиянських культів та вірувань, хоча взагалі так званий "патріотичний" рух є фундаментально православним і користується значною підтримкою РПЦ. Йому притаманно доволі багато відтінків і форм, але з впевненістю можемо сказати, що власне органічної цілісної світоглядової етнічної концепції він не має, тому і змушений мавпувати, копіювати, підтягувати різноманітні чужі вчення, ідеологічні доктрини, концепції (зокрема гітлеризм, троцькізм та їм подібні ідеї). Це виразно помітно, коли уважно дослідити "патріотичну" пресу та їх програмові документи.
   На що слід звернути особливу увагу: 1) московські імперорадикали досить потужно представлені у владних структурах різного рівня, отже безпосередньо впливають на державну політику РФ (а деколи і визначають її). Тенденція до посилення їх впливу в цьому аспекті неухильно росте; 2) пропагандивна база є міцною, ґрунтовною, відрізняється масовістю, різноманітністю, оперативністю. Видаються тисячі газет і журналів мільйонними накладами, значна частина яких поширюється і на території України. Широко використовуються електронні засоби масової інформації; 3) максимум зусиль і енергії спрямовується на опановування військового і молодіжного середовища, як найбільш перспективного. Набувають ваги парамілітарні шовіністичні формування; 4) ефективно використовується мережа різноманітних "релігійних" та "культурних" і політичних "слов'янських" чи комуністичних московських громад і організацій на теренах так званог "СНГ" для формування "5-ї колони" і проведення підривної роботи, зокрема в Україні.
   Все це ми повинні враховувати в своїй діяльності, з усього цього ми маємо робити вірні висновки. Мистецтво політики полягає насамперед не в тому, щоб аналізувати стан, а в тому, щоб бачити тенденції і прогнозувати наслідки. І тому, коли сьогодні імперський двоголовий мутант лише вибивається в пір'я, ми не повинні самозаспокоюватися. Треба бути готовим в черговий раз обскубати його!
Автор  Віктор Рог

пʼятниця, 9 вересня 2016 р.

Синдром розсіяної уваги як "подарунок" сучасності

В наші "прогресивні" часи реалізовано те, чого так боявся геніальний письменник Олдос Гакслі. Інформаційні потоки в буквальному сенсі збивають людину з ніг, кидаючи її в океан цифрового галасу та словесного шуму. В цьому океані вже давно потонули правильні сенси та істини.
   Інформації стало так багато, що більшість вже не в стані її фільтрувати і або вірить в будь-яку маячню, яку бачить по ящику, або стає індиферентною навіть до важливих суспільних проблем.
   Чи часто у вас буває таке, що ви не можете зосередитись на якійсь конкретній справі - домашній роботі в університеті або школі, написанні якогось тексту, та і взагалі не можете довго займатись певним тривалим процесом? Тоді у вас "синдромом розсіяної уваги", назвемо це так...
   Найяскравішим прикладом виступає читання, а точніше проблеми, які виникають вже, на жаль, у переважної кількості людей, коли вони беруть книжку в руки або читають з цифрових носіїв. Сідаєш за книгу Ернста Юнґера, починаєш читати абзац, дочитуєш до кінця, і розумієш, що нічого з прочитаного в мозку не відклалося. Навіть один абзац!!! Натомість в голові літає думка про те, що треба ще піти в магазин чи подзвонити другу. Але є ситуація гірше, коли подолання навіть п`яти сторінок тексту стає неможливим без того, щоб відкрити улюблений "вКонтактик" на комп`ютері чи смартфоні. Найгірше, що для більшості це вже не є проблемою, бо вони і не читають взагалі. Геніальне рішення в "нашу" інформаційну еру! Соцмережі, відеоігри, "вірусні" відеоролики, смішні картинки - все ці здобутки "культури споживацтва" є головною зброєю проти вашої уваги. Доступність інтернету, в який тепер не можна зайти хіба що з запальнички, лише посилює ефект.
   Синдром розсіяної уваги у лікарів фігурує під назвою "синдром дефіциту уваги та гіперактивності" (СДУГ). Ми розглядаємо лише один з аспектів цього синдрому, який пов`язаний з неуважністю. Такий діагноз широко відомий, адже ним дуже люблять кидатись дитячі лікарі, обзиваючи так майже будь-яку поведінку малечі. На жаль, ця проблема сильно охопила дорослу аудиторію, що нас в даному випадку і цікавить. Чи варто казати, що така ситуація гальмує особистісний розвиток та не може сприяти покращенню розумових і, як наслідок, професійних якостей у молоді зокрема?
   Як же це можливо вилікувати? - Тільки примусом! Треба перебудовувати своє життя, змушувати себе долати свої звички. Надамо ряд порад, які точно допоможуть покращити увагу і концентрацію.
   Змушуйте себе читати, не відволікаючись! Вимкніть телефон, витягніть інтернетний шнур з ноутбука, пориньте в "печерний світ", як люблять казати сучасні ліберальні псевдоінтелектуали.
   Стежте за рухами свого тіла, коли ви у даний момент фізично бездіяльні! Це може здатись дивною порадою, але вона є надзвичайно корисною, бо також допомагає "лікувати нерви". На приклад, сидите ви на лекції. Не стукайте ручкою по парті, не крутіть в руках лінійку або щось інше) Важливо навчитись контролювати свої рухи, які не мають прикладного сенсу, зменшувати їх кількість.
   Фільтруйте інформаційні потоки, які через вас проходять, не дайте засмічувати ваш мозок! Ця порада є одною з найголовніших. Необхідно привчити себе надавати перевагу читанню книжки або якійсь іншій корисній діяльності, ніж перегляду медіа фаст-фуду. Сортуйте інформацію, яку ви переглядаєте в мережі. Саме сидіння в соцмережах чи на розважальних ресурсах знищує в людині можливість концентруватись, бо середній час перегляду якоїсь картинки 1-2 секунди, а дотепного відео 2-3 хвилини, а далі йде нове зображення, нова тема, новий жарт. Перемогти себе і відмовитись від такого дозвілля важко, але під силу людині, у якої вольові якості переважають над рефлекторними.
   Важливим є навчитись відпочивати від сучасної інформаційної лавини. Ходіть в походи, вибирайтесь з друзями на природу, гуляйте з коханою по місту, займайтесь спортом. Але не беріть з собою всі ці гаджети і девайси, які так і тягнуть вашу руку перевірити чи не сталося щось "надважливе" за ті 5 хвилин, які ви не дивились на екран! 
За матеріалами "Zentropa-Україна"

четвер, 1 вересня 2016 р.

Ціннісні “Орієнтири Спротиву” для нової України

Як висловився свого часу ідеолог українського національного руху та голова Проводу революційної ОУН, Степан Бандера: «В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відограють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному –  творять “душу”, істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, творять його живий, діючий організм!».
   І дійсно, в сучасній повоєнній та пореволюційній Україні вкрай необхідні такі постаті, які будуть вести своєю жертовністю та потягом до державного будівництва збіднілу на духовність Українську Nацію. Згідно зі словами Степана Бандери на сьогодні люди, які уособлюють якусь державотворчу ідею – це молоді революціонери і добровольці, яких корумпована олігархічна влада намагається запроторити до тюрем за їхній явний нонконформізм. І, о диво! За останні 2 роки, попри спроби маргіналізувати та забруднити націоналістичний рух, українці все ж почали масово надихатись працями своїх ідеологів-брахманів, ідейних керманичів нації…
   Нещодавно, мені до рук потрапила монографія полтавського публіциста і філософа Ігоря Загребельного “Орієнтири Спротиву”, видану весною 2016 р. у закарпатському видавництві “Гражда”. Одразу зауважу, 2 роки тому мав за честь тримати у руках солідну академічну працю під назвою “Націоналізм versus модерн: життя і творчість Дмитра Донцова в оптиці консервативної революції” написану тим самим автором, який подав комплексний виклад життя і творчості ідеолога українського націоналізму лише у кількох початкових розділах, аби в подальшому заволодіти розумом читача, а його увагу повністю наситити постаттю Дмитра Донцова. Проте вже сьогодні, маючи в своїй невеличкій приватній бібліотеці праці Ігоря Загребельного, можу бути задоволений тим, що знаю автора особисто!
   Тож на чому зосереджується полтавець Ігор Загребельний як автор у своєму збірнику історико-публіцистичних статей під вдалою назвою “Орієнтири Спротиву”? З перших сторінок читач одразу розуміє, що книга намагається дати відповіді на низку актуальних проблем сьогодення і розрахована на тих, хто відчуває, що сучасний світ “якийсь не такий”, а тому варто знайти для себе істинні орієнтири для подальшої боротьби. Як зазначено в анотації до книги, статті, що увійшли до збірника, охоплюють широке коло тем: теоретичні аспекти українського націоналізму, нинішня московсько-українська війна, проблеми міграції та відносин між християнами і мусульманами, перспективи націоналістичної боротьби в Україні тощо.
   У книзі, яка має 7 інформативних розділів, висвітлюється низка важливих питань, зокрема стан націоналістичного руху в сучасній Україні і перспективи подальшої революційної боротьби, нинішня московська агресія в Криму та на Донбасі, економічні засади українського націоналізму, необхідність подолання антифашистської міфології, взаємозв'язок культурного марксизму та ісламізації, проблема міграції та відносин між християнами і мусульманами, політика західних держав відносно України та багато іншого.
   Розпочинає автор свою книгу з “Маніфесту воскреслої ідеології”, яким оголошує кінець модернового занепаду і світанок українського визволення. Далі йде розділ 1-й під назвою “НАЦІЯ І НАЦІОНАЛІЗМ: ТЕОРІЯ ТА ВІЗІЇ”, в якому розповідається про стан сучасного націоналістичного руху в Україні і перспективи націоналістичної революції. Наступний, 2-й розділ, має назву “ВІЙНА: ПЛОЩИНА СМИСЛІВ”, в якому автор розповідає про часовий та географічний простір українського визволення, яке Ігор Загребельний вдало порівнює з іберійською християнською добою Реконкісти.
   Власне для мене, як спраглого до якісного націоналістичного чтива читача, особливими розділами є “МЕЧ МОЛИТВИ”, в якому автор наводить паралелі між ідеологією націоналізму і християнською релігією; також “ХМАРОЧОСИ ТА МІНАРЕТИ”, що розповідають про хибність політики мультикультуралізму в країнах ЄС та її руйнівними наслідками, включно з ісламізацією європейських націй; ну і звичайно ж, “КАТЕХОН”, який віщує про час повернення до традиції та відродження національної ідентичності. У цих 3-х розділах свого збірника статей Ігор Загребельний акцентує увагу читача на проблемі глобалізації, яка намагається перетворити країни світу в якийсь уніфікований світовий простір без расово-етнічних, мовних чи релігійних відмінностей.
   Останні 2 розділи збірки “Орієнтири Спротиву” під назвами “ПЕРСОНАЛІЇ” та “ПОГЛЯД СПРАВА” прагнуть на історичному досвіді попередніх поколінь довести вкрай наболілу проблему боротьби націоналізму проти модерного світу та справжню аморальність і деструкцію сучасного суспільства, яким автор протиставляє християнську традиційність та мораль. Ігор Загребельний зауважує, що політичний вибір є завжди, і він – за елітою, високоосвіченою й відповідальною провідною верствою українства, здатною створити модель інтеграції у власну світову систему, виходячи з національних інтересів та об'єктивних обставин Української Nації. Цей вибір, йдучи шляхом “Орієнтирів Спротиву”, може бути здійснений як більш демократично, якщо суспільство виявить креативну здатність, так і більш жорстоко, коли суспільство деградує і йому не вдається випрацювати відповідні інституції та ідеологію в ролі своєрідного “соціального клею”.
   І на останок хотілося б навести влучну фразу самого антисистемного діяча та філософа-нонконформіста Ігоря Загребельного: «…Відтак націоналістам варто суттєво зменшити значення історичної повістки денної! Необхідно, аби у свідомості пересічного мешканця України націоналізм асоціювався не зі вшануванням героїв минулого, а, передусім, із образом альтернативної України недалекого майбутнього – з альтернативним державним устроєм, альтернативною економікою, альтернативною зовнішньою політикою…».
   Тож тим, хто ще не читав праці українського націоналіста, філософа та публіциста з Полтави, або глядів лиш його аналітичні дописи і статті Ігоря Загребельного у мережі, раджу обов’язково прочитати правильно насичену збірку “Орієнтири Спротиву”, не пожалкуєте!
   Хай буде!
Автор – Денис Ковальов