вівторок, 10 червня 2014 р.

Націоналізм versus Модерн

«Віра є джерело героїзму, посвяти, відваги... Віра сталить думку. Віра не допускає сумнівів у вашу правду, у ваші серця. Віра є запорукою тріумфу всякої правди, яка має потрібне число тих, що в неї — без вагання — вірують. Фанатичного прив’язання до своєї віри не заступить літепла любов до неї. Мало носити в серці ідеал. Коли ж його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила», висловив свою думки колись ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов.
   І дійсно, боронити лиш у серці чи розумі власний ідеал побудову Української Держави та ідеального суспільства для сучасних українських націоналістів стало нормою. Але нові реалії життя внесли свої корективи, а тому за власні ідеали треба боротись із ворогом, що прагне не допустити перетоврення ідеалу як думки в ідеал-реальність. Молоді українські патріоти, які в революційні часи не відійшли від своїх ідеалів, а навпаки, утвердили свої сталеві переконання нині захищають навіть тих, хто до того зневажав все українське. Але є серед українських націоналістів і ті, хто продовжує завзято боронити культурний фронт у тилу. Не даючи спочину манкуртам та запроданцям Москви спати спокійно.
   Нещодавно, мені до рук (від самого автора!) потрапила монографія полтавського публіциста і філософа, активіста ВО "Тризуб" імені Степана Бандери Ігоря Загребельного "Націоналізм versus Модерн: життя ітворчість Дмитра Донцова в оптиці консервативної революції". Одразу зауважу, ніколи не тримав у руках таку солідну академічну працю написану не мудрим старцем, що пройшов горнило війн та репресій, а саме молодого українського націоналіста, у якого все життя ще попереду!
 На перший погляд здається, що ця невеличка за обсягом, але солідна за змістом монографія присвячена лише життєдіяльності Дмитра Донцова. Однак автор подає комплексний виклад життя і творчості ідеолога українського націоналізму лише у кількох початкових розділах, аби заволодіти розумом читача, а його увагу повністю наситити постаттю Дмитра Донцова. Зокрема у розділі «"Вісник" і лицарі трагічного оптимізму» Ігор Загребельний зазначив, що у 1922 р. стараннями полковника Євгена Коновальця доктор Дмитро Донцов стає головним ре­дактором відновленого "Літературно-наукового вістника" або "ЛНВ". А вже у 1932 р. "ЛНВ" припинив своє існуван­ня, його місце зайняв "Вісник", власником якого був безпосередньо Дмитро Донцов.
   Ось що пише про цю визначну подію для ідеолога українського націоналізму сам автор монографії: «Ставши редактором "ЛНВ", Донцов отримав досить вигідну трибуну – "ЛНВ" був надзвичайно популярним журналом, його певний час очолювали такі ви­значні інтелектуали, як Іван Франко та Михайло Грушевський. (…) Квінтесенцією вісниківського періоду творчості Дмитра Донцова, а вод­ночас виразним маніфестом донцовського волюнтаризму ми можемо вважати працю "Націоналізм", з якою за рівнем концептуальності може позмагатися хіба що "Дух нашої давнини". "Націоналізм" увібрав у себе досвід усьо­го попереднього життя Донцова – і соціалістичного періоду, і періоду Першої світової, і періоду Національно-визвольних змагань. Якщо ж бути точнішим, то «Націоналізм» увібрав у себе досвід життя усієї української нації, котра, по­при величезні людські ресурси, попри вигідне, у чомусь вирішальне геополітичне становище, залишалася бездержавною…».
  Однак все ж особливістю зосередження Ігоря Загребельного у монографії "Націоналізм versus Модерн: життя і творчість Дмитра Донцова в оптиці консервативної революції" є консервативно-революційні та традиціоналістичні аспекти творчої спадщини Дмитра Донцова. Автор монографії у розділі «"Донцовство": пролегомени революційної ґотики» дуже чітко виділяє позитивну складову терміну "донцовство", яке сьогодні різні прогресивні інтелектуали, гуманісти та горе-історики вживають переважно у негативному зна­ченні, прирівнюючи його  до не демократичних тоталітаризмів. Ігор Загребельний одразу дає зрозуміти читачу, що хоч сам термін "донцовство" і був вигаданий недолугими критиками Дмитра Донцова, проте воно має прислужитися в добрій справі українських патріотам.
   Читаючи з неабиякою цікавістю монографію свого побратима, стає зрозумілим, чому попередні покоління українських інтелектуалів, публіцистів, філософів, істориків не звертали увагу на таку важливу складову майстерності Дмитра Донцова як звернення до традиціоналізму та християнського консерватизму, або так званої революційної ґотики.
   В заключному розділі монографії «Націоналізм ХХІ ст.: очищення від сугестії Модерну» Ігор Загребельний намагається дослідити погляди Дмитра Донцовата їхні філософські підстави провівши паралелі із публіцистикою італійського традиціоналіста Юліуса Еволи. Якщо брати загальний план паралелі, то Донцова на 100% можна вважати українським ідеологом "революції проти сучасного світу", яким був італієць Евола. Їх прагнення до традиції, до очищення націоналізму від ухилів та навернення до хрестиянства, у першу чергу католицтва, доводить, що сучасний секуляризм, глобалізм та проблеми відродження національної ідентичності через духовність є першопричиною побудову якісно національно спрямованої держави.
   Ігор Загребельний як антисистемний діяч та філософ-нонконформіст свідомо не слідує академічно-нейтральним шляхом щодо визначення постаті українського ідеолога-націоналіста. Він навмисно показує Дмитра Донцова не "реальним політиком" чи демократом-гуманістом, а радикалом, який здатен порвати кайдани модерної та постмодерної несправедливості. Тим, хто ще не читав праці самого Дмитра Донцова, раджу перед цим обов’язково прочитати монографію полтавського тризубівця Ігоря Загребельного, не пожалкуєте!
   І на останок хотілося б навести влучну фразу самого Ігоря Загребельного з передмови його праці, щодо його власного визначення постаті Дмитра Донцова: «Варто пам’ятати, що Донцов був не лише націоналістом. Він належав до тієї славної когорти європейців, котра повстала проти часу, проти історичного вектора деградації. Репрезентація Донцова як не лише націоналістич­ного, але й консервативно-революційного ідеолога є потужною зброєю проти «не так склалося», проти занепаду вітчизняної політичної думки…».
   Хай буде!
Автор – Денис Ковальов

Немає коментарів:

Дописати коментар