Народний гнів в дії

Поступ української нації від листопада 2013-го р. не припиняє свій переможний марш. Після перемоги Революції Гідності над режимом Януковича, українці вже не бачать миру у себе в хаті. Крим – окупований московськими військами та кремлівськими сепаратистами, а на Сході терористи та військові Кремля намагаються пустити коріння і залякати місцевих мешканців. Ми втратили відчуття страху, українці прокинулись і йдуть у кривавий бій із одвічним ворогом – московською ордою.

   А цих вихідних лють та ненависть українців до "східного брата" стала народним гнівом. Майдан раптово і не очікувано для себе сформувався під стінами амбасади Московії – під посольством Російської Федерації. Українські патріоти, націоналісти та звичайні кияни притягли шини, коктейлі Молотова, власноручні бомби з зеленкою і почали розбирати бруківку під парканом амбасади. Мирним протест проти московської агресії на Сході України, через яку в суботу загинули 54 людини, не міг бути від самого початку.

  Кров української нації кипить від несправедливості! Мирні громадяни та українські вояки сотнями гинуть від рук московських терористів на Сході, однак нинішня українська влада лише споглядає на цю офіру Москві. Тим часом, кремлівські ЗМІ в Московії та у країнах Європи агонізують щодо теми "спланованого фашистського нападу на дипломатичну установу" країни-агресора. Але хіба можна назвати спланований народний гнів до окупанта та одвічного ворога, який щосекунди вбиває українців на Сході? Звичайно, що ні! Українці – мирна нація, хіба ні, товариство?!

 Давайте подивимось в недалеку історію і згадаймо, як і де народний гнів захоплював дипломатичні установи, щоб утерти носа східним посіпакам. Далеко ходити не будемо – 4-го листопада 1979 р. в іранській столиці виникла дипломатичний криза, що почалася із захоплення шиїтськими студентськими спілками амбасади США в Тегерані. Обурений революційний натовп, який виступав за ліквідацію американського зовнішньополітичного панування в Ірані, узяв в заручники 66 осіб. Молоді іранці, натхненні ісламською революцією та промовами Аятолою Хомейні вимагали від уряду США видати шаха-втекача Мохаммеда Реза Пехлеві, що знаходився на лікуванні в одній з лікарень Нью-Йорка.

 Безпосередньо після повалення шаха у лютому 1979 р. іранське суспільство знаходилося у стані ейфорії, багатьом здавалося, що з усуненням абсолютизму шаха та його проамериканського уряду вирішаться всі проблеми, сама собою зникне корупція, настане свобода, люди стануть жити великою родиною, дотримуючись при цьому добрих законів шаріату, а доходів від нафти вистачить на те, щоб в умовах справедливого розподілу гарантувати населенню високий рівень життя, забезпечити хорошу інфраструктуру, зробити безкоштовними основні соціальні послуги.

   Ейфорія від революції призвела до того, що Іран організував активну пропаганду ісламської революції, ідей аятоли Хомейні з приводу ісламського способу життя, і критику капіталізму і комунізму за кордоном. Пропаганда принесла зворотний результат – багато країн стали ставитися до Ірану з підозрою, особливо після захоплення студентами-шиїтами американської амбасади. Спочатку захопники діяли самостійно, але вже наступного дня їх підтримав іранський уряд на чолі із Аятолою Хомейні. Провалена ЦРУ військова операція "Орлиний кіготь" з порятунку заручників і нездатність вирішити конфлікт негативно позначилися на кар'єрі американського президента Джиммі Картера. Але раптова смерть шаха Мохаммеда Реза Пехлеві 27-го липня 1980 р. змусила іранський уряд вступити в переговори із США та Алжиром в ролі посередника. Заручники були звільнені в день вступу на посаду президента США Рональда Рейгана.

 А ось тепер найголовніше – українські "фашистські захопники" московської амбасади не прагнули захопити у полон заручників чи когось закатувати, була лише одна єдина вимога – геть московського окупанта з української землі! Звичайно, з кремлівських пагорбів видніше українська ситуація…

   Якщо вже поступ української нації почав свій наступ шляхом революції, його не зупинити. Коли українці під парканом московської амбасади почали кидати бруківку у вікна будівлі, малювати свастя на паркані, перевертати автівки з дипломатичними номерами та знімати прапор окупаційної держави провідні московські ЗМІ у кращих традиціях совєцької пропаганди обізвали пересічних українців фашистами, нацистами, карателями. Самі ж мітингувальники після 3-х годинного наступу вирішують перейти до мирних переговорів із дипломатами амбасади.

 Спільними зусиллями вирішили, що через паркан до амбасади пропустять 3-х журналістів, одного активіста від самооборони Майдану та одного – від "Правого Сектора". Поки в будівлі амбасади йдуть переговори, на майданчику перед посольством розігрується інша драма: натовп атакує критичними зауваженнями депутата Верховної Ради України, соціаліста та колишнього регіонала Миколу Рудьковського. Йому пощастило втекти вді розлючених українців лише трохи забруднившись зеленкою.
  До вечора хвилювання під амбасадою геть вщухають. Переговорники передали представникам дипломатичного відомства вимога визнати дії московської влади стосовно України агресивними, а дипломатам Московії – покинути територію країни, як Схід, так і Крим. Від Владіміра Путіна-Хуйла зажадали понести відповідальність за збитий в Луганську літак, в якому загинули 49 військових. Ближче до ночі мітингувальники поступово стали розходитися.

Українська лють в дії

   А до ночі тимчасовий майдан під московською амбасадою розсмоктався, залишивши після себе попалені шини, плакати, присвячені Путіну-Хуйлу і "зеленим чоловічкам", і розтрощені машини дипломатів. Як зазначили самі мітингувальники, у будь-який момент такий майдан може зберетися знову – приводів для цього більш ніж достатньо. А на те, що це "створює картинку Путіну-Хуйлу", багатьом вже просто наплювати. Проте, цей наступ на московську амбасаду можна вважати переможною, адже тепер там майорить український прапор. І це означає, що над окупованими та анексованими москалями українськими землями незабаром знов замайорить жовто-блакитний стяг!

   Слава Україні! – Героям слава!

Автор – Ревуч Січовий